GAME-OVER

_{РОЗДІЛ З У засідці}

_{Ухвалене рішення не стали відкладати в довгий ящик. У двірнички баби Сани попросили дві великі дерев’яні лопати й шланг. Хлопчаки зашурували лопатами, а Шана, підключивши шланг до крану на кухні тієї ж баби Сани, почала поливати майбутню ковзанку водою.}

_{- Ковзанку краще заливати теплою водою, — повчала бувала двірничиха Оксана Павлівна, яку малеча називала бабою Саною, - тоді льод буде рівнішим. Тепла вода всі грудочки розтопить, а тількі потім, рівнесенька, замерзне.}

_{Від води піднімалася густа пара. Захоплено працюючи, хлопці не забували спостерігати за вхідними дверима. Ковзанка виходила дуже непогана і навіть більша, ніж планували на початку. Замість маленького майданчика п’ять на п’ять метрів, який бажали залити лише про людське око, вийшов чималий майдан метрів двадцять завдовжки й близько}

_{восьми завширшки. Самі друзі нізащо з таким обсягом робіт за день не впоралися б, але побачивши, що вони роблять корисну справу, до них на допомогу прийшли й інші хлопці, котрі мешкали в цьому будинку, навіть кілька дорослих приєдналися. Відшукався ще один шланг, і справа пішла значно швидше. Коли почало сутеніти, роботу майже закінчили, залишилося залити тільки найдальший куток.}

_{- Як славно! Усі завтра приходьте кататися!}

_{Як виявилося, крім Рика й Шани, ковзанів ні в кого не було!}

_{- Ха! — тільки й міг сказати Рик. — А для чого ми це все робили? Значить так, ковзани діставайте, де хочете, попереду ще цілий вечір. Особливо ти, Орігу. Я не знаю, чи того глюка бачив Васла, але ти мусиш бути тут, як штик. У коричневих куртках і чорних штанях пів-Києва ходять. А в обличчя його тільки ти знаєш.}

_{Уранці компанія зібралася на ковзанці. Усі були з ковзанами, тільки Оріг сумно сказав:}

_{- Ковзани я дістав, тільки вони на розмір менші. Не знаю, що з цього вийде.}

_{Як виявилося, нормально на ковзанах стояли знов-таки лише Шана та Рик, усіх інших Васла оцінив так: «Цей, як його… ну… шок і трепет…»}

_{До того, як вийшли на лід, Рик установив сигнал тривоги.}

_{- Значить так, якщо ти його побачиш, то не здумай тицяти в нього пальцем, а крикни що-небудь… Ну, наприклад, «Ой, нога!», неначе ногу підвернув. Зрозумів?}

_{Усі перевзулися, і на ковзанці почалося те, що звичайно називається комедією. Минуло не більше десяти хвилин, як Оріг заволав:}

_{- Ой, ноги!}

_{Усі затихли й повернули голови до під’їзду. У двері входила якась стара бабця з поліетиленовим пакетом у руці.}

_{- Ти чого? — здивовано запитав Оріга Рик. — Чого репетуєш?}

_{- Ой, ноги! — продовжував голосити Оріг. — Боляче! Ковзани тісні…}

_{- Тьфу, ти!.. — сплюнув Кадим. — Тільки переполошив усіх.}

_{- Ой, боляче! Ой, нога! — продовжував голосити Оріг.}

_{- Та все вже, закінчуй, зрозуміли, що ковзани тісні.}

_{- Та ні, он він пішов, за ріг повертає!}

_{Рик, а за ним і Кадим рвонулися за глюком, але зробивши кілька кроків у ковзанах по асфальту зрозуміли свій прорахунок.}

_{- От невезуха! Як це ми не подумали!}

_{Повернення глюка не дочекалися. Домовилися зустрітися вранці. Годині о десятій уся компанія знову зібралася на ковзанці.}

_{- Значить так, — скомандував Рик, — ти, Орігу, взагалі ковзанів не одягаєш, а ми розбиваємося на пари. Якщо глюк з’являється, то}

_{чергова пара починає за ним стежити. Ось телефонна картка, вона лежатиме в кишені курточки.}

_{Рик зняв курточку й поклав на лаву кишенею зверху, щоб зручніше було діставати картку. Туди ж, у кишеню, поклав і ключі від квартири.}

_{- Пара, що залишилася, бере ключі від квартири, сидить там і чекає телефонного дзвінка. І майте на увазі, не говоріть нічого прямим текстом. Цілком можливо, що телефон під їхнім контролем.}

_{- А це… а раптом твої батьки прийдуть, а ми там самі… Е-е-е, а нас за вушко й того… на це… на сонечко!}

_{- Вушко тебе явно не витримає. Батьки попереджені. Ще питання є? Зараз ми катаємося, ви чергуєте.}

_{Рик і Шана перевзулися й вийшли на лід. Троє хлопчаків із нудьгуючим виглядом сіли на лаві біля сусіднього під’їзду. Рик розраховував, що глюк з’явиться в той же час, що й учора, і це трапиться саме під час його з Шаною чергування, але вийшло зовсім не так. Вони з Шаною не каталися й десяти хвилин, коли почули, як закричав Оріг:}

_{- Ой, нога!.. Ой, болить!..}

_{Обернувшись, Рик не втримав рівновагу, до того ж спіткнувся об сніговий бортик ковзанки j полетів обличчям у сніг.}

_{«От бовдур! — устиг він подумати про Оріга. — Яка нога! Він же без ковзанів!»}

_{Кадим моторно підбіг до лави й вихопив з кишені телефонну картку.}

_{- Чекайте сенсаційних новин, — шепнув він Шані й побіг за Орігом і Васлою.}

_{- Що, не пощастило?}

_{-Ай, Шано, не роз’ятрюй мені рану… Ідемо швидше додому.}

_{За кілька хвилин вони увірвалися до квартири. Телефон мовчав. Вони почали знімати ковзани, бо в поспіху навіть не перевзулися. Минуло двадцять хвилин, телефон мовчав.}

_{- Що ж вони мовчать? От бісові віники… Матимуть від мене на горіхи!}

_{- Заспокойся ти! Може, в автобусі їдуть, може, телефона немає.}

_{- Еге ж… А ти смикайся тут, як на мотузочках!}

_{Нарешті пролунав телефонний дзвінок. Рик зірвав трубку.}

_{- Ну? Який сніг станув? Де? Слухай, Кадиме, не мороч мені голову! Ну добре, добре… Добре, їдьте.}

_{- Ну?}

_{- Нічого не зрозумію, меле щось про сніг… Зараз прийдуть, розкажуть.}

_{За півгодини повернулися невдалі детективи.}

_{- Глюк зник! Станув тобто як сніг. Ми ж домовилися не говорити відкритим текстом, що, забув чи як? Значить так, — почав розповідати Кадим, — спочатку все йшло гладко. Ми дотюпали за ним до автобусної зупинки, сіли в маршрутку й поїхали в бік центру. Зблизька роздивилися — тут Оріг має рацію, це стовідсотковий глюк: коричневі губи, риб’ячий погляд, і все таке інше. Коли він сідав, я йому кнопку на сидіння поклав. А йому хоч би що! Але глюк гарний, якісний, якщо не знаєш, від людини не відрізниш. Ну ось, доїхали до Прорізної, а потім до перехрестя з Пушкінською, де він вийшов, перейшов через дорогу й зайшов у банк. А там дві кабінки з телефонами. Він, гад, в одну зайшов, і двері за собою зачинив. Ну ми чекали, чекали — не виходить. Тоді я шлангом прикинувся і туди. А там охоронець — ти куди, хлопчику? Довелося збрехати, що моя мама тут працює. Я в одну кабінку — порожньо, в іншу — теж. Куди він подівся, не уявляю! Я охоронця запитую, де, мовляв, тут дядечко заходив? А той навіть вухом не повів, пішов, напевно, каже. Але я точно бачив, що не виходив ніхто, і хлопці підтвердять.}

_{- Точно, не виходив, — в один голос підтвердили Васла й Оріг.}

_{- Добре, — Рик подивився на годинник, — зараз майже дванадцять, дві години відпочинку. Раніше він однаково не з’явиться. Так що з’їздіть додому, пообідайте і знову до мене. Будемо його зустрічати. Треба ж знайти, у якій квартирі він живе. Слухай, Кадиме, а який це банк був? Назву ти не запам’ятав?}

_{- Здається «Бізнескредит», а що?}

_{- Та є одна ідея, треба перевірити.}

_{Коли всі розійшлися, Рик поліз до своєї секретки, де зберігав зекономлені гроші. їх було небагато, гривень двадцять. З жалем зітхнувши, він забрав усі.}

_{«Чого не зробиш заради порятунку світу…»}

_{Накинувши курточку й натягнувши шапочку, Рик вискочив на вулицю й побіг до автобусної зупинки. За півгодини він був у банку «Бізнескредит». Уважно подивившись, побачив те, що шукав — невеличке кафе, розташоване в напівпідвальчику напроти банку. Недовго думаючи, Рик пірнув у кафешку. Приміщення було маленьке, затишне й дуже чисте. Рик зайняв місце за столиком посередині невеликого залу. Підійшла офіціантка.}

_{- Тобі чого, хлопчику?}

_{- Мені, будь ласка, чаю й тістечко. Одне, — злякавшись, що йому справді не вистачить грошей, додав Рик.}

_{Наближалася перша година дня, час обіду. Рик розрахував усе правильно. Кафешка заповнилася працівниками банку. Як справжній шпигун, Рик нашорошив вуха, хоча, як виявилося, прислухатися}

_{особливої потреби не було. В усіх на вустах була сьогоднішня вірусна атака на комп’ютерну банківську мережу. Час атаки, як з’ясувалося, збігався з часом зникнення глюка в телефонній будці.}

_{«Ось такі пироги… — подумав Рик. — Треба це обміркувати з хлопцями…»}