GAME-OVER

_{РОЗДІЛ 6 Нарада друзів}

_{Коли Рикпет зайшов до кімнати Т1 107, з її мешканців на місці була тільки Шаната. Вона сиділа за столом і мляво длубалася виделкою в тарілці з кашею й чимось м’ясним.}

_{- Привіт, Шано! Як справи!}

_{- Та які справи… Сідай обідати.}

_{- Ага, сідаю.}

_{Однак замість обіду Рикпет узяв сільничку й акуратно висипав сіль на стіл. Розрівняв її рівним тонким шаром і вістрям кинджала написав на солі, як на папері:}

_{- Ти хто?}

_{- Я? Шаната.}

_{- А до Шанати? — знову написав Рикпет.}

_{- Як це — до Шанати? — написала вона по солі відповідь.}

_{- Я згадав сьогодні, що моє справжнє ім’я Петрик, Петро. А ти хто?}

_{Оскільки все це писалося на солі, після чого сіль знову вирівнювалася, то написання цієї фрази зайняло кілька хвилин.}

_{- Не знаю… Не пам’ятаю…}

_{- Щось тут не так, — продовжив Рикпет, — якщо я Петрик, значить ти Наташа. Це ім’я тобі ні про що не говорить?}

_{- Наче щось знайоме… Наташа… Ната… Тата… Хтось мене називав Татою, тільки хто?}

_{Відчинилися двері й до кімнати зайшов Кадим. Поставивши на підставку біля свого ліжка автомат, він підійшов до стола.}

_{- їсти хочеться, сил немає! Подати мені смаженого слона, на менше я не згоден! Ну, як сьогодні? Накидали гравцям за воркоташки?}

_{- Я сьогодні був на четвертому рівні, - відповів йому Рикпет. — Вибач, Шано, не сказав відразу. Забув якось, — і він багатозначно кивнув на розсипану сіль.}

_{- Невже? — Кадим і Шаната присунулися до Рикпета з зацікавленими обличчями. — Ну, і що там?}

_{- Третій рівень проти четвертого не тягне, точно вам кажу. Кімнат куди більше, місця такі хитрі є, тільки тримайся! Ледь позіхнеш — і пропав! Драконище такий волохатий, гравця в секунду, як шашлик, присмажив, слово честі, не брешу! Драконище цей, кудломордий і кудлоногий, із динозаврів в один момент курку-гриль зробив. Може, ще які приколи є, але більше я нічого не встиг узнати.}

_{- Не зрозумів… Динозаврів присмажив? А їх чому? — здивовано запитав Кадим.}

_{- Це ти в мене запитуєш? Звідки мені знати? Спалив, і все тут! — і Рикпет дописав на солі: «Після цього програма зависла, і я згадав, хто я».}

_{До кімнати зайшли Васла й Оріг.}

_{- Агов, хлопці! Ідіть сюди! Рикпет сьогодні був на четвертому рівні.}

_{- Та ну? — здивувався Оріг. — Хто ж із гравців туди дістався?}

_{- Я не знаю, хто дістався, але є новини. Там живуть динозаври й незрозумілий волохатий дракон, який із динозаврів шашлики робить.}

_{І Рикпет ще раз розповів усю історію з зависанням програми, про те, що він згадав своє справжнє ім’я і як потрапив до Заекрання.}

_{- Нехай кожен обміркує цю новину, — запропонувала Шаната, багатозначно показавши рукою на розсипану сіль, але вголос продовжила: — Четвертий рівень — це для нас нове випробування. Якщо це трапилося раз, то трапиться і вдруге. Ми маємо бути готові до цього й знати, — Шаната знову махнула в бік розсипаної солі, - що нам робити.}

_{Усі сіли вечеряти. Звичайно, коли щастило зібратися разом, вони були гомінливі й веселі, але сьогодні веселощі якось не виходили. Кожен обмірковував розповідь Рикпета. Першим подав голос Кадим:}

_{- Треба згадати, як ми починали служити Гіреї. А для цього треба повторити досвід Рикпета — зупинити стрічку. Ну, і дізнатися, як це виходить.}

_{Усі зрозуміли, що Кадим пропонує підвісній програму щоб згадати, хто ж вони.}

_{- Я думав про це, - сказав Рикпет, — стрічка могла зупинитися, якщо глюки перебили глюків, тобто дракон — динозаврів. Це точно програмою не передбачено. Але могло трапитися й по-іншому: заекранник напав на заекранника.}

_{- А хіба там був інший заекранник? — запитала Шана.}

_{- А дракон? — спокійно відповів Рикпет. — Двері зачинилися, і я не бачив, зник він чи ні, коли стрічка зупинилася. Раз Гірея нас перетворила на воїнів, то що їй варто кого-небудь перетворити на дракона?}

_{- Загалом так, — підбила підсумок Шаната, — нехай кожен спробує зупинити стрічку у своїй грі.}

_{- Рикпет, Шаната, до бою!}

_{- Ого! Відразу двох!}

_{- Напевно, знову міцний горішок! Ну, що ж, Шано, гайда, покажемо йому, де раки зимують!}