GAME-OVER

_{РОЗДІЛ 6 Плани Гіреї}

_{Гірея тріумфувала. Було чого радіти! Усі четверо втікачів були спіймані. Який урок усім іншим заекранникам! Яка демонстрація розуму й могутності!}

_{«Покарання має бути зразковим! — думала вона. — Щоб більше ніхто й ніколи не міг навіть подумати про втечу! Чим можна провчити людину? Болем? Голодом? Спрагою? Презирством? Страхом? Так, страхом! Бо й біль, і голод, і презирство народжують одне — страх! Ну, начувайтеся!»}

_{Вона кинулася до столу, на якому стояв комп’ютер. її тонкі пальці забігали по клавішах з неймовірною швидкістю.}

_{- Чекайте… Ох, бережіться… Звичайно… Тільки так… — бурмотіла вона.}

_{Мелодійний дзвінок мультимедійного зв’язку змусив її здригнутися. У повітрі виник екран, на якому вона прочитала: «Звернення Великого Процесора».}

_{Потім виник і сам Великий Процесор. Його темно-русява шевелюра була підстрижена під нуль, залишений тільки фіолетовий гребінь, немов у півня. На темно-зеленій жилетці, одягненій на голе тіло, відстовбурчувалися безліч кишень, у зовсім невідповідних місцях блищали пряжки й висіли ланцюжки. Із правого плеча звисав товстелезний жовтий ланцюг, а на лівому красувався вишитий бордовим бісером напис «Я кльовий». Екран показував Процесора тільки по пояс, і тому Гірея не бачила, які були штани і чи був на штанах який-небудь напис. Вона поморщилася. їй не подобалися ні смак Великого Процесора, який, постійно спілкуючись із молоддю, намагався одягатися так само, ні його надто вже прості стосунки з усіма своїми підданими.}

_{- Як тобі прикид? - запитав Великий Процесор чарівницю.}

_{- Гидота, — прямо й без вагань відповіла та, — і зачіска теж, — додала вона без якої-небудь паузи, випереджаючи наступне запитання.}

_{- Ну ти не дуже грайся, а то можеш і одержати… Що в тебе тут відбувається? — Процесор подивився на чорні розбиті екрани.}

_{- Та так, перепади напруги…}

_{Великий Процесор насупився.}

_{- Які перепади? Яка напруга? Гіреє, я вибачив тобі минулі фокуси із заекранниками тільки з однієї причини: мені сподобалася оригінальність рішення щодо переміщення фізичного тіла у віртуальному просторі. Але якщо ти знову до цього повернулася… Бути тобі розкладеній на цифру!}

_{- Це був стрибок напруги і нічого більше!}

_{- Ну добре, добре… — примирливо сказав Процесор. — Стрибок — так стрибок, тільки постарайся, щоб таких стрибків більше не було.}

_{- За це можете не турбуватися, не буде!}

_{- Добренько… — екран з Великим Процесором почав світлішати й зник.}

_{- Голосе!}

_{- Я тут, пані.}

_{- Взуття в цих… забрали?}

_{- Забрали, пані.}

_{- Охороняють їх добре?}

_{- Очей не спускають.}

_{- Я не дуже довіряю глюкам. Глюк - він і є глюк, що з нього візьмеш? Цифра без мізків! А ці дітлахи зовсім недурні. Так і чекай від них якоїсь капості. Ось що, виклич до мене Оріга.}

_{За кілька хвилин до кабінету Гіреї нечутно зайшов колишній простий заекранник, а нині мегабайт Оріг.}

_{- Орігу, ким ти був іще півроку тому?}

_{- Ніким, пані.}

_{- А хто ти тепер?}

_{- Мегабайт, пані.}

_{- Чи задоволений ти життям у моїй державі? Чи всього тобі досить?}

_{- Влади ніколи не буває досить, пані.}

_{Гірея замислилася: «Так можуть думати тільки люди. Це небезпечні думки. Якщо він так думатиме, то рано чи пізно захоче зайняти моє місце. Ну що ж, врахуємо», — але вголос сказала зовсім інше:}

_{- Орігу, ти знаєш, що твої колишні друзі поставили мою державу на край загибелі. Я сподіваюся, ти розумієш, якщо моя держава розвалиться, тебе викинуть додому, як паршиве щеня. Ти цього хочеш?}

_{- Ні, пані.}

_{- Тоді йди й організуй охорону Рикпета і його супутників. Якщо вони перехитрують нас, тобі доведеться повернутися додому. Я тебе не лякаю, просто Великий Процесор усе це, — Гірея зробила широкий жест, — розкладе на цифру. А без мене ти тут нікому не потрібен. Ти все зрозумів?}

_{- Так, пані.}

_{- Ти маєш бути розумним, як п’ять комп’ютерів, разом узятих. Розумним та обережним. Іди. І якщо все вийде, як я замислила, бути тобі гігабайтом, це я тобі обіцяю. А влади, як ти говориш, ніколи не буває багато.}

_{- Так, пані.}

_{Оріг повернувся й вийшов.}

_{- Ну, цей очі з них не спустить, цей жадібний. Але за ним теж простежити не завадить.}

_{- Голосе! — покликала вона вірного помічника. — Іди й стеж за Орігом. Він жадібний і дурний, але він людина. А люди не машини, вони не можуть бути досконалими. Вони можуть пошкодувати, поспівчувати… їх можна обдурити чи перехитрувати… Стеж за ним, Голосе! Занадто багато від нього зараз залежить… Люди думають інакше і чинять інакше, ніж машини. Тому глюки не можуть їх охороняти, охороняти їх буде Оріг, а ти стежитимеш за ним. Щоб він дурниць не накоїв.}

_{Відправивши обох помічників стежити за бранцями, Гірея трохи заспокоїлася. Вона знову сіла за комп’ютер. Закрила очі, збираючись із думками, і поклала руки на клавіатуру. На екрані з’явився напис: «ПОЛЮВАННЯ НА ВТІКАЧІВ».}

_{- Отож, діточки, влаштуємо полювання.}