GAME-OVER

_{РОЗДІЛ 9 Гірея розкриває плани}

_{- Ось що, хлопці, залишати так ноутбук і грибок не можна. А якщо без нас тут гості побувають? Треба кудись це добро сховати.}

_{Голову ламали недовго, кращого місця, ніж у трубі відеокарти, знайти не змогли. Там і сховали ноутбук, вінчестери й перетворювач. Перед виходом ще раз ретельно оглянули себе. Що ж, глюки як глюки, звичайні собі, що і вимагалося теперішніми обставинами.}

_{З усіма обережностями зайшли в коридор першого рівня. Не встигли пройти й десяти метрів, як з якоїсь кімнати вийшла стара. Одягнена вона була явно не за віком, у якийсь молодіжний спортивний костюм і кросівки. Її сиве волосся було схоплене «кінським хвостиком», а старечі очі майже нічого не бачили. Тому йшла вона маленькими обережними кроками, тримаючись рукою за стінку. Підсліпувато мружачись, бабуся повернулася на шум, але, нічого не роздивившись, продовжила свій шлях, перебираючи тремтячою рукою по стінці.}

_{- Який цікавий глюк, — неголосно сказав Чипсет услід бабці, - такого я тут іще не бачив. Цікаво, а звідки він вийшов?}

_{- Костюм на Шанин схожий… — сказав Рик і навіть озирнувся на стареньку.}

_{- Ви обережніше, а раптом це пастка якась? Гірея на таке велика майстриня! Підійдеш допомогти, а виявиться, що це бомба з ногами, кісток потім не зберемо!}

_{Друзі повернулися до кімнати й побачили, як закриваються двері потайного ліфта. Кадим зробив гігантський стрибок і встиг уставити ногу у вузьку щілину. Двері знову безшумно відчинилися.}

_{- Ласкаво прошу! — він жартівливо відважив глибокий уклін і помахав перед собою рукою.}

_{- Цікаво… — задумливо пробурмотів Рик.}

_{- Ти про що? — запитав його безжурний Кадим.}

_{- Чи не цим ліфтом відвезли Шану? Нас не було хвилину, ну півтори від сили, а її вже й слід загув, коли ми повернулися. А ліфт зроблений так, що, як не знаєш, ніколи не здогадаєшся. І знаходиться зовсім поруч із виходом. Треба думати, що саме так і було…}

_{- Це… — подав нарешті голос Васла, — упхнули в ліфт і гуд бай! А ми по всіх поверхах… Як ці… Бобики які… І нічого! А вони, гади, ліфтом…}

_{- Я не знаю, де ми вийдемо, — швидко заговорив Рик, — але йдемо, як глюки. Морди кам’яні, очі скляні, не сміятися й не розмовляти. Кадиме, тебе стосується особливо! Усе, замовкли.}

_{Двері ліфта безшумно відчинилися, і друзі опинилися в невеликій кімнаті. Вона була зовсім порожньою. Рик штовхнув єдині двері й обережно визирнув. Нікого…}

_{- Ідемо!}

_{Як справжні глюки з кам’яними обличчями, усі четверо нахабно затупотіли коридором. Він був довжелезний і широкий, з безліччю дверей по обидва боки. Кадим присвиснув.}

_{- Я тобі свисну! — шикнув на нього Рик.}

_{- Та нам за рік ці кімнати не обшукати! Рику, треба щось придумати!}

_{- Дивіться, ось причина їхньої неприступності, - Чипсет показав на грибки, які щільно стояли вздовж обох стін.}

_{- Ну і що? — не розуміючи, запитав Кадим. — У нас же в замку теж грибки були.}

_{- Саме так, у замку. Поки бійці перетворяться з цифри в тіла, поки по каналах відеокарти будуть перекинуті сюди, це ж скільки часу мине? А якщо їх постійно тут тримати, це ж скільки оперативної пам’яті треба? А так — поставили сигнальну систему, увімкнули перетворювачі й за лічені секунди наплодили, чого треба. Ти пройшов одну лінію оборони, а ось і наступна… А можуть працювати всі паралельно: одна верблюда робить, друга — бабок штампує. Нічого не скажеш, розумно!}

_{- Агов, біте! — раптом почулося з-за спини.}

_{- Тихо! — шепнув усім Чипсет. З кам’яним виразом обличчя він чітко виконав поворот і витягнув руки по швах. Друзі, забарившись усього на кілька секунд, повторили його рухи. У відчинених дверях стояв кілобайт.}

_{- Ти й ти, до мене, — він тикнув пальцем у груди Чипсета й Васли, — інші — зайняти пост.}

_{- Слухаюсь! — в один голос відповіли друзі.}

_{Васла й Чипсет зайшли до кабінету. Удача усміхнулася їм на всі тридцять два: вони опинилися просто в кабінеті Гіреї! Сама чарівниця сиділа за столом і щось набирала на клавіатурі комп’ютера. Друзям показали місце за її спиною.}

_{- Охороняти! — наказав кілобайт.}

_{Глюки застигли в напружених позах. За кілька секунд до кабінету завели Великого Процесора. Його охороняли четверо бітів. ВП мав вигляд утомлений і недоглянутий. Одягнений він був у пом’ятий сірий костюм і такого ж кольору несвіжу сорочку. Тільки блакитна хусточка в нагрудній кишені піджака мала вигляд кокетливий і свіжий. Зовсім не до діла на голову була напнута бордова кепочка з довгим козирком, по якому в’яззю було вишито «Я дуже крутий».}

_{Гірея відірвала очі від екрана монітора.}

_{- Ну, пане Процесоре, що ви надумали?}

_{- До мене треба звертатися з титулом Великий!}

_{- Та облиште! Ви прекрасно розумієте, що давно вже ніякий не Великий!}

_{- Тоді чого ж ти зі мною панькаєшся? Ах, бідненька! Кодів до інтерфейсу з матеріальним світом у тебе немає! Отож, поки коди в мене, я — Великий Процесор! А коди ти ніколи не одержиш!}

_{- Поки коди у вас, ви залишаєтеся Великим Процесором? — перепитала вона. — Дуже добре! Тоді можете вважати, що ви давно вже не Великий, хоча, якщо чесно сказати, ще трішки Процесор. Трішечки. Ось стілечки, — Гірея показала на пальцях, якою, на її думку, маленькою стала його велич.}

_{- До вашого відома, я практично зламала ваші коди, — вела вона далі. — Більше того, мої розвідники вже знаходяться там і дечим займаються. Не вирішене останнє питання: швидкість передачі в матеріальний світ перетворених цифрових тіл. Але й це питання я вирішу найближчими днями, якщо не годинами. Зовсім трохи, і я буду готова завоювати світ! Ви просто не знаєте моїх можливостей! Ви винайшли перетворення цифри в тіло, але не зрозуміли перспективи цієї великої технології. Ви не зрозуміли, що від віртуального тіла до фізичного — один крок. І я цей крок зробила! Що це мені дає? Дуже багато! Хто така людина? Шматок фізичної матерії з один раз заданими}

_{властивостями й практично однаковими програмами. Хіба вона може що-небудь змінити, якщо не може змінити навіть саму себе? Людина не може відновити навіть волосинку на своїй голові! А я можу задати цифровому тілу будь-які параметри! Будь-які! Якщо я захочу, мої біти будуть літати, плавати під водою, однією рукою піднімати машини, ставати невидимими, стріляти з пальців, ніколи не хворіти, не страждати від голоду й спраги. Вони зможуть усе! Хіба люди зможуть перемогти таке військо? Ха!}

_{Від цих слів у Васли під шоломом заворушилося волосся. Чипсет стояв блідий, як крейда. Тільки тепер вони зрозуміли, яка жахлива небезпека загрожує фізичному світу.}

_{Великий Процесор тримався мужньо.}

_{- Гіреє! — сказав він твердим голосом. — Ти навіть не уявляєш, наскільки близький твій кінець!}

_{- Мій? Мій кінець? — зла чарівниця зареготала. — Зв’язати йому руки! — скомандувала вона охоронцям. — Не так! Руками вперед!}

_{Далі почалася знайома процедура прив’язування рук до грибка.}

_{- Мій кінець близький? — знущально перепитала чарівниця. — На цифру! — і піднесла до клавіші «Enter» свій довгий витончений палець.}

_{І в цей напружений момент ніс Васли зачесався, наморщився й Васла… неймовірно голосно чхнув!}

_{- Ап-чхи! — пролунав звук, якого ніколи раніше не чули в Заекранні.}

_{Від цього раптового громового звуку Гірея здригнулася, і палець торкнувся зовсім іншої клавіші. Усі на мить завмерли, а потім немов за командою повернулися туди, звідки почувся цей дивний звук. Васла й Чипсет стояли, неначе статуї, як і належить справжнім бітам.}

_{- Що це було? — здивовано запитала Гірея. — Хто видав цей звук?}

_{- Не можемо знати! — в один голос відповіли друзі.}

_{- Цей звук був виданий за нашими спинами, — збрехав, не поморщившись, Чипсет.}

_{Гірея замислено сіла в крісло.}

_{- Невже це мерзенне дівчисько? Ні, що може зробити древня стара… Ні… А якщо це її приятелі?}

_{- А… — відкрив рот Васла, але Чипсет кресонув його таким лютим поглядом, що Васла тут же замовк.}

_{- І все таки… Покликати двох бітів! — наказала Гірея кілобайту. За мить у кімнату зайшли Рик і Кадим.}

_{- Десь тут ходить баба. Упізнати її просто, іншої такої в усій Грі немає, одягнена в спортивний костюм і білі тапки. Знайти й привести.}

_{- Так, пані, - відповіли обидва біти, чітко повернулися й вийшли з кімнати.}

_{- Гей, хто там? Відключити зовнішній периметр, а то переб’ють своїх же… Бельбаси… Ну що ж, прощавайте, Великий Процесоре!}

_{Блакитний туман огорнув фігуру ВП. Туман потроху згустився, став щільним, а коли розсіявся, ВП уже не було.}

_{- То чий кінець виявився найближчим?}

_{Над дисководом замигтіла лампочка, Гірея дістала з нього диск і недбало кинула на стіл.}

_{- Отож! Усі бачили? — запитала вона. — І так буде з усіма моїми ворогами!}

_{Вона вийшла з-за столу й швидко попрямувала до виходу. Чипсет і Васла пішли слідом. Проходячи повз стіл, Васла зробив непомітний рух рукою, й диск, який Гірея так необачно кинула поруч із комп’ютером, опинився в його просторій кишені. Діяв він набагато швидше, ніж говорив! Кілобайт повернувся до друзів:}

_{- Стати на охорону!}

_{Друзі підкорилися. Але тільки коридор спорожнів, вони перезирнулися й прожогом кинулися до ліфта.}