На сходах друзі зітхнули з полегшенням.
- Нічого собі! — відсапавшись, прокоментувала Шана. — Я туди більше не піду! Як згадаю зміюку, то й зараз знепритомніти хочеться.
- Авжеж, — погодився Кадим, — це не для нервових! А як тобі циклопчик? Рику, а чому ти його не…
- Кадиме, а який сенс був його кінчати? П’ятий рівень ми не пройдемо, це й так зрозуміло. Давайте краще подумаємо, що робити? Як нам пробитися до Чипсета? А може, знак який подати, що ми тут?
- Це… Я хотів чого… Ну… сказати хотів. А чому вирішили, е-е-е, що Чипсет тут?
На мить усі замовкли, а потім, вражені, дивилися на Васлу.
- Васло, ти геній! — і Рик з радості щосили ляснув друга по спині.
- Боляче ж, — поморщився усміхаючись Васла.
- Терпи! Геніям завжди діставалося. Правильно! Що тут Чипсету робити? Якби він зміг наплодити стільки всяких штучок, то він би, мабуть, напав на Гірею. Хіба не так?
- Тоді хто ж тут засів?
- Гірея, бісові віники, хто ж іще?
- Схоже… — погодилася задумливо Шана. — Пам’ятаєте, коли Рик лежав непритомний, Чипсет зв’язувався з Великим Процесором? А потім пішли перешкоди, а Чипсет ще здивувався, де Гірея взяла комп і як увійшла в мережу? Тут у неї й був запасний штаб. Тому ніхто й не міг потрапити на п’ятий рівень. Під виглядом гри вона охороняла свій
запасний, а насправді справжній штаб! Тут, мабуть, вона й тримає в полоні Великого Процесора. Так, і циклоп… Чипсет сказав: бережіться циклопа! Виходить, циклоп — це Гіреїні штучки! Він захищає п’ятий рівень, а значить — тут Гірея!
- А Чипсет десь поруч! — продовжив Рик. — Чим він тепер має займатися? Мусить зробити хоч якийсь комп і грибок. Тільки тоді він зможе боротися з Гіреєю. На п’ятому рівні йому всі сили й час доведеться витрачати на відбиття атак цих верблюдів, змій і глюків, а йому треба працювати й думати, думати й працювати! Де нині найспокійніше?
- На першому рівні. Ось там його й треба шукати!
Друзі, намагаючись дотримуватися тиші, обережно пішли сходами нагору, до приміщень першого рівня. Біля дверей на хвилинку зупинилися, потім Рик вийшов наперед та підняв автомат.
- Шано, ідеш останньою, прикриваєш нас із тилу.
Дівчинка мовчки кивнула головою й слухняно зайняла місце у хвості маленької колони. Рик повільно прочинив двері й, обережно ступаючи, пройшов кілька метрів. У просторому похмурому коридорі було порожньо й тихо. Коридор був не такий довгий, як на п’ятому рівні, та й дверей менше. Швидко просуваючись уперед, дійшли майже до кінця, але слідів Чипсета ніхто не побачив.
- А що буде, якщо…
Рик застережливо підняв руку й завмер прислухаючись.
- А що буде… — знову почав своє запитання Кадим. Рик нетерпляче махнув піднятою рукою.
- Слухай!
Кадим прислухався, і йому здалося, що він почув чийсь спів.
- Співає наче хтось… — свистячим шепотом сказав він.
- Отож, — теж пошепки відповів Рик.
- По-моєму, там десь, — непевно вказала Шана на стелю.
- Але ж це перший рівень! Там вище нічого бути не може…
Швидко перевірили інші приміщення — ніяких слідів… Тим часом спів припинився. Усіх мучило питання, що там, нагорі, розташовано.
- Я це… — як завжди трохи недорікувато почав Васла.
- Почекай, — перебив його Кадим, — наче знову заспівав?
Усі змовкли. Стояла повна тиша.
- Здалося, — розчаровано зітхнув Кадим.
- Я це… — знову спробував щось сказати Васла.
- Слухайте, — перебив його Рик, — а може, нам здалося? Може, спів чутний з другого рівня, тобто знизу?
- Ні, - упевнено відповіла Шана, — спів долітав саме зверху!
- Я це… — вкотре почав Васла, але його знову перебив Рик:
- А все-таки…
Тут уже Васла не витримав і обурився:
- Мені дадуть сказати чи ні?
- Ну? — нетерпляче подивилися на нього друзі.
Васла сердито глянув на кожного по черзі.
- Слова сказати не дадуть, а ще це… друзі називаються!
Тут уже розсердився Рик.
- Та що ти тягнеш кота за хвіст? Говори давай!
- Демоверсія.
- Що? — не зрозумів відразу Кадим.
- Версія для демонстрації. Демоверсія. Вище може. Вона ось…
- Васла, ти двічі геній! — Рик широко розмахнувся для удару по спині, але той вивернувся.
- Де ж ти раніше був? — закричав Кадим.
- А тут і був. Ви ж це… як грамофони які… слова сказати не дасте…
Повернулися й побігли до виходу.
- Там… наче… сходи, й не було… ніякого… — на ходу уривчасто проговорила Шана.
Широко відкривши двері, Рик вискочив на сходову площадку й завмер, як укопаний. У спину йому вдарився Кадим. Шана спокійно вийшла з дверей, уже знаючи, що вона побачить. Сходова площадка, на якій вони стояли, була останньою. Ніякого поверху вище не було.
- Ось тобі й демоверсія! — розчаровано сказав Кадим.
Раптом Рик ударив себе долонею по лобі.
- Демоверсія — це ж не частина гри! У неї має бути свій вхід, окремий.
- Може, з іншого боку коридору? — припустила Шана.
Разом побігли коридором і мало не були покарані за свою безтурботність. Глюк, який вискочив з бічних дверей, випустив їм услід коротку чергу. Васлі пробило пластмасову пляшку, яку він дотепер тягав у кишені спортивних штанів, і його облило водою.
- От невезуха! - поскаржився Васла.
- Навпаки, — відповів Рик, — а якби поранило?
Перешикувалися по-іншому і далі вже не бігли, а йшли швидким кроком, щоразу оглядаючись.
Ще здалеку побачили в кінці коридору вхідні двері. Таких дверей заекранники не бачили більше на жодному рівні, а на першому ніхто з них ні разу не був, тому про ці двері просто не знали. Обережно вийшли на площадку й одразу побачили невеликі металеві сходи, які вели ще вище, на наступний поверх. Шана, з автоматом у руках, стала біля стінки, поглядаючи то на двері, що виходили на перший рівень, то на маленький сходовий майданчик біля входу в демоверсію.
Сходи впиралася в невисокі неохайно пофарбовані дверцята. Вони були відкриті, а зі щілини долітав рівномірний шум. Рик подав знак, щоб усі замовкли, і, взявши автомат, почав повільно підніматися, обережно зайшовши в зовсім коротенький коридор, лише з трьома дверима. Одні з них були навстіж відчинені. Звідти й долітав шум, який почули друзі. Несподівано все стихло, і Рик завбачливо підняв руку. Довелося спинитися. Почулося бурмотіння, потім знову щось запрацювало. Тоді друзі знову обережно пішли вперед. Ось, нарешті, і двері. Усі приготувалися.
- Уперед! — махнув рукою Рик, і всі троє, заважаючи один одному, забігли до кімнати.
- Ані руш! — закричав Рик.
- Оточуй! Заходь позаду! — явно наслідуючи якогось кіногероя, кричав Кадим.
- А-а-а! — не знайшовши ніяких інших слів, горлав Васла.
У кімнаті їх зустріла повна тиша. Розгублений блідий парубок, який тримав у руках електродриль, з мовчазним подивом дивився на компанію, що так ефектно ввірвалася. Першим він упізнав Кадима.
- А-а-а… Привіт, — він трохи запнувся, згадуючи незнайоме слово, — е-е-е, старий.
- Мене звуть Кадим.
- Ви Васла? Правильно? А вас не маю честі… По-моєму, ви тоді були не дуже у формі?
- Мене звуть Рикпет, або просто Рик.
- А панянку вдома залишили?
- Шано! Агов, Шано!
У відповідь — тиша. Рик вискочив на сходовий майданчик. Там нікого не було.
- Шано! — покликав він.
Хлопці разом з Чипсетом, а це, природно, був він, обнишпорили весь перший рівень, потім усі інші поверхи, крім п’ятого рівня, але все було марно. Дівчинка зникла. Залишалося припустити тільки одне: Шана потрапила в полон до Гіреї. Перебивши чимало глюків, динозаврів і купу ще якоїсь віртуальної погані, повернулися до кімнатки Чипсета.
- От дурило! Ну як же я її одну залишив? Півгодини тому вона мені говорила, що їй одній страшно, а я її залишив! А вона немов відчувала! От же дурна моя голова! — бідкався Рик.
- Препогано вийшло, чого вже тут… Усі ми хороші!
- Ви це… ридати вмієте… тут, як це… думати… ну… треба. А Шана… Шана — це, розумієш… Шана! Вона зможе!
— Ну, добре, начувайся у мене… — сказав Рик голосом, який не обіцяв Гіреї нічого хорошого. — Чипсете, розповідайте, що у вас тут трапилося?
Чипсет сів на старий скрипучий стілець.
- Що трапилося, питаєш? У нас багато чого трапилося, — і Чипсет почав свою сумну розповідь.