РОЗДІЛ 4 У пошуках Чипсета

На сходах друзі зітхнули з полегшенням.

- Нічого собі! — відсапавшись, прокоментувала Шана. — Я туди більше не піду! Як згадаю зміюку, то й зараз знепритомніти хочеться.

- Авжеж, — погодився Кадим, — це не для нервових! А як тобі циклопчик? Рику, а чому ти його не…

- Кадиме, а який сенс був його кінчати? П’ятий рівень ми не пройдемо, це й так зрозуміло. Давайте краще подумаємо, що робити? Як нам пробитися до Чипсета? А може, знак який подати, що ми тут?

- Це… Я хотів чого… Ну… сказати хотів. А чому вирішили, е-е-е, що Чипсет тут?

На мить усі замовкли, а потім, вражені, дивилися на Васлу.

- Васло, ти геній! — і Рик з радості щосили ляснув друга по спині.

- Боляче ж, — поморщився усміхаючись Васла.

- Терпи! Геніям завжди діставалося. Правильно! Що тут Чипсету робити? Якби він зміг наплодити стільки всяких штучок, то він би, мабуть, напав на Гірею. Хіба не так?

- Тоді хто ж тут засів?

- Гірея, бісові віники, хто ж іще?

- Схоже… — погодилася задумливо Шана. — Пам’ятаєте, коли Рик лежав непритомний, Чипсет зв’язувався з Великим Процесором? А потім пішли перешкоди, а Чипсет ще здивувався, де Гірея взяла комп і як увійшла в мережу? Тут у неї й був запасний штаб. Тому ніхто й не міг потрапити на п’ятий рівень. Під виглядом гри вона охороняла свій

запасний, а насправді справжній штаб! Тут, мабуть, вона й тримає в полоні Великого Процесора. Так, і циклоп… Чипсет сказав: бережіться циклопа! Виходить, циклоп — це Гіреїні штучки! Він захищає п’ятий рівень, а значить — тут Гірея!

- А Чипсет десь поруч! — продовжив Рик. — Чим він тепер має займатися? Мусить зробити хоч якийсь комп і грибок. Тільки тоді він зможе боротися з Гіреєю. На п’ятому рівні йому всі сили й час доведеться витрачати на відбиття атак цих верблюдів, змій і глюків, а йому треба працювати й думати, думати й працювати! Де нині найспокійніше?

- На першому рівні. Ось там його й треба шукати!

Друзі, намагаючись дотримуватися тиші, обережно пішли сходами нагору, до приміщень першого рівня. Біля дверей на хвилинку зупинилися, потім Рик вийшов наперед та підняв автомат.

- Шано, ідеш останньою, прикриваєш нас із тилу.

Дівчинка мовчки кивнула головою й слухняно зайняла місце у хвості маленької колони. Рик повільно прочинив двері й, обережно ступаючи, пройшов кілька метрів. У просторому похмурому коридорі було порожньо й тихо. Коридор був не такий довгий, як на п’ятому рівні, та й дверей менше. Швидко просуваючись уперед, дійшли майже до кінця, але слідів Чипсета ніхто не побачив.

- А що буде, якщо…

Рик застережливо підняв руку й завмер прислухаючись.

- А що буде… — знову почав своє запитання Кадим. Рик нетерпляче махнув піднятою рукою.

- Слухай!

Кадим прислухався, і йому здалося, що він почув чийсь спів.

- Співає наче хтось… — свистячим шепотом сказав він.

- Отож, — теж пошепки відповів Рик.

- По-моєму, там десь, — непевно вказала Шана на стелю.

- Але ж це перший рівень! Там вище нічого бути не може…

Швидко перевірили інші приміщення — ніяких слідів… Тим часом спів припинився. Усіх мучило питання, що там, нагорі, розташовано.

- Я це… — як завжди трохи недорікувато почав Васла.

- Почекай, — перебив його Кадим, — наче знову заспівав?

Усі змовкли. Стояла повна тиша.

- Здалося, — розчаровано зітхнув Кадим.

- Я це… — знову спробував щось сказати Васла.

- Слухайте, — перебив його Рик, — а може, нам здалося? Може, спів чутний з другого рівня, тобто знизу?

- Ні, - упевнено відповіла Шана, — спів долітав саме зверху!

- Я це… — вкотре почав Васла, але його знову перебив Рик:

- А все-таки…

Тут уже Васла не витримав і обурився:

- Мені дадуть сказати чи ні?

- Ну? — нетерпляче подивилися на нього друзі.

Васла сердито глянув на кожного по черзі.

- Слова сказати не дадуть, а ще це… друзі називаються!

Тут уже розсердився Рик.

- Та що ти тягнеш кота за хвіст? Говори давай!

- Демоверсія.

- Що? — не зрозумів відразу Кадим.

- Версія для демонстрації. Демоверсія. Вище може. Вона ось…

- Васла, ти двічі геній! — Рик широко розмахнувся для удару по спині, але той вивернувся.

- Де ж ти раніше був? — закричав Кадим.

- А тут і був. Ви ж це… як грамофони які… слова сказати не дасте…

Повернулися й побігли до виходу.

- Там… наче… сходи, й не було… ніякого… — на ходу уривчасто проговорила Шана.

Широко відкривши двері, Рик вискочив на сходову площадку й завмер, як укопаний. У спину йому вдарився Кадим. Шана спокійно вийшла з дверей, уже знаючи, що вона побачить. Сходова площадка, на якій вони стояли, була останньою. Ніякого поверху вище не було.

- Ось тобі й демоверсія! — розчаровано сказав Кадим.

Раптом Рик ударив себе долонею по лобі.

- Демоверсія — це ж не частина гри! У неї має бути свій вхід, окремий.

- Може, з іншого боку коридору? — припустила Шана.

Разом побігли коридором і мало не були покарані за свою безтурботність. Глюк, який вискочив з бічних дверей, випустив їм услід коротку чергу. Васлі пробило пластмасову пляшку, яку він дотепер тягав у кишені спортивних штанів, і його облило водою.

- От невезуха! - поскаржився Васла.

- Навпаки, — відповів Рик, — а якби поранило?

Перешикувалися по-іншому і далі вже не бігли, а йшли швидким кроком, щоразу оглядаючись.

Ще здалеку побачили в кінці коридору вхідні двері. Таких дверей заекранники не бачили більше на жодному рівні, а на першому ніхто з них ні разу не був, тому про ці двері просто не знали. Обережно вийшли на площадку й одразу побачили невеликі металеві сходи, які вели ще вище, на наступний поверх. Шана, з автоматом у руках, стала біля стінки, поглядаючи то на двері, що виходили на перший рівень, то на маленький сходовий майданчик біля входу в демоверсію.

Сходи впиралася в невисокі неохайно пофарбовані дверцята. Вони були відкриті, а зі щілини долітав рівномірний шум. Рик подав знак, щоб усі замовкли, і, взявши автомат, почав повільно підніматися, обережно зайшовши в зовсім коротенький коридор, лише з трьома дверима. Одні з них були навстіж відчинені. Звідти й долітав шум, який почули друзі. Несподівано все стихло, і Рик завбачливо підняв руку. Довелося спинитися. Почулося бурмотіння, потім знову щось запрацювало. Тоді друзі знову обережно пішли вперед. Ось, нарешті, і двері. Усі приготувалися.

- Уперед! — махнув рукою Рик, і всі троє, заважаючи один одному, забігли до кімнати.

- Ані руш! — закричав Рик.

- Оточуй! Заходь позаду! — явно наслідуючи якогось кіногероя, кричав Кадим.

- А-а-а! — не знайшовши ніяких інших слів, горлав Васла.

У кімнаті їх зустріла повна тиша. Розгублений блідий парубок, який тримав у руках електродриль, з мовчазним подивом дивився на компанію, що так ефектно ввірвалася. Першим він упізнав Кадима.

- А-а-а… Привіт, — він трохи запнувся, згадуючи незнайоме слово, — е-е-е, старий.

- Мене звуть Кадим.

- Ви Васла? Правильно? А вас не маю честі… По-моєму, ви тоді були не дуже у формі?

- Мене звуть Рикпет, або просто Рик.

- А панянку вдома залишили?

- Шано! Агов, Шано!

У відповідь — тиша. Рик вискочив на сходовий майданчик. Там нікого не було.

- Шано! — покликав він.

Хлопці разом з Чипсетом, а це, природно, був він, обнишпорили весь перший рівень, потім усі інші поверхи, крім п’ятого рівня, але все було марно. Дівчинка зникла. Залишалося припустити тільки одне: Шана потрапила в полон до Гіреї. Перебивши чимало глюків, динозаврів і купу ще якоїсь віртуальної погані, повернулися до кімнатки Чипсета.

- От дурило! Ну як же я її одну залишив? Півгодини тому вона мені говорила, що їй одній страшно, а я її залишив! А вона немов відчувала! От же дурна моя голова! — бідкався Рик.

- Препогано вийшло, чого вже тут… Усі ми хороші!

- Ви це… ридати вмієте… тут, як це… думати… ну… треба. А Шана… Шана — це, розумієш… Шана! Вона зможе!

Ну, добре, начувайся у мене… — сказав Рик голосом, який не обіцяв Гіреї нічого хорошого. — Чипсете, розповідайте, що у вас тут трапилося?

Чипсет сів на старий скрипучий стілець.

- Що трапилося, питаєш? У нас багато чого трапилося, — і Чипсет почав свою сумну розповідь.

Загрузка...