Оріг вийшов від Гіреї замислений. З одного боку, його колишнім друзям, без сумніву, загрожувала небезпека. А з іншого — йому світив четвертий собачка на погони. Четвертий! Лише один собачка буде його відділяти від найвищого звання Заекрання — терабайта. От якби його одержати! Ось тоді й Шана, і Рик, і цей дурень Кадим дізналися б… І Васла б заткнувся! Отоді він зміг би їм допомогти… Але якщо Рик і компанія що-небудь утнуть, прощавай, золотий собачка! Так, треба йти й організовувати охорону, щоб потім він міг допомогти всім. А якщо все-таки Гірея їх уб’є? Дурниці! Нікого вона не вб’є! Адже це лише гра! А як у грі вбивають? Не по-справжньому ж… Ну, накостиляють їм, то нічого було лізти в Заекрання. Хоча від декількох додакових синців тільки розуму додасться! Ні, нагоди одержати четвертого золотого собачку на погони він ні за що не змарнує.
Бажання отримати чергове підвищення зробило свою справу. Оріг ішов до кімнати ТІ 107 із твердим наміром так організувати охорону, щоб ніхто не зміг навіть подумати про втечу.
У коридорі на посту стояли чотири глюки.
Оріг зайшов усередину. Його колишні друзі лежали на ліжках. Ніхто навіть не поворухнувся. Мегабайт пройшовся по кімнаті.
- Ну?.. — невиразно запитав він.
- Бублика гну… — в’яло відповів Кадим.
- Дуже дотепно!
— Звичайно! І гостро, і розумно!
Помовчали.
- За наказом Гіреї, начальником вашої охорони призначений я. Так що прошу любити й жалувати.
- Це кого накажете любити? Тебе, чи що, дурня набитого, — із-за перегородки вийшла Шана, піднятими руками затягуючи «кінський хвіст» на голові. — А жалувати… То це запросто! Рику, у нас там макарони ще залишилися? Зараз ми тебе пожалуємо вищим орденом Заекрання «Макарони на вухах»! Скільки разів ти макаронами одержував? Двічі? Виходить, будуть «Макарони на вухах» третього ступеня.
Шана попрямувала до обіднього стола. Оріг позадкував до дверей.
Дівчинка взяла соусник, шматочок хліба й повернулася до Оріга. Той відступив до дверей ще на крок і неголосно покликав:
- Біти!
Відразу двері розчинилися, і на порозі з’явилося четверо глюків.
- І що? — запитала Шана, продовжуючи рухатися до Оріга. — Даси команду стріляти? Ну давай! Ти ж боягуз, Орігу! Ні, ти навіть не боягуз, ти боягузик!
Вона підійшла впритул до мегабайта, повільно налила на шматок хліба соус і відкусила.
З ліжок піднялися хлопці. Оріг не на жарт злякався.
- Біти! До бою!
Глюки вишукалися шеренгою попереду свого командира, закрили його своїми тулубами та наставили на полонених автомати. Побачивши, що ті ніяк не відреагували на погрозу, один з глюків дав чергу в стелю. Від несподіванки всі присіли, а Шана зойкнула. На голови посипалися тріски, штукатурка та інше сміття.
- Ви що, думали, я жартую? Для початку я влаштую обшук. Я знаю, ви хитрі, але і я не дурень!
- Та що ти? — вдавано здивувалася Шана, яка найшвидше оговталася від несподіваної заяви колишнього друга. — Не може бути!
- Ах ти… — почав було Васла.
- Ну його, — зупинив його Рикпет, вхопивши за руку, — хоче порпатися в наших ліжках, нехай собі порпається!
- І гад же ти, Орігу! — Кадим демонстративно повернувся до свого ліжка. — На, шукай!
Переклавши подушку на інший бік ліжка, він зірвав ковдру та простирадло, потім скрутив матрас із подушкою й оголів сітку.
- Ти що, думаєш, я зовсім тупий? — Оріг підійшов до ліжка Кадима й одним рухом розкрутив матрац. — А що заховано на іншому боці подушки?
Він жестом фокусника перевернув подушку, цілковито впевнений, що там, під наволочкою, буде щось таке, що колишні друзі хотіли б приховати. Він був так упевнений у цьому, що навіть не подивився, а просто вказав на неї пальцем:
- А це що?
-Де?
Оріг витрусив подушку з наволочки, але там зовсім нічого не було.
У кімнаті гримнув регіт. Кадим широко усміхався, схрестивши на грудях руки.
Оріг спочатку почервонів від того, що пошився в дурні, потім сполотнів від люті і, не зронивши ні слова, різко повернувся й вискочив з кімнати. Глюки, не поспішаючи, прогриміли черевиками слідом за своїм командиром.
Рикпет показав Кадиму великий палець. Те головне, що вони хотіли зберегти від Оріга, — гумові підошви кросівок, були в безпеці.