GAME-OVER

_{РОЗДІЛ 2 Невеселі міркування}

_{У цей день розійшлися, так і не знайшовши ніякого рішення. Треба було подумати.}

_{- Авжеж, звичайно! Спробуй, знайди цю секретну лабораторію! — метушився Кадим. — Не факт, що вона в цьому під’їзді! Подумаєш, глюк сюди зайшов! Ну то й що? Сюди зайшов, а через стінку вийшов! Це ж глюк! Як його запрограмують, він таким і буде. Що, не так? Він же віртуальний! Плювати йому на стінки!}

_{- Це… Але зайшов же він сюди! А чого б це? Це ж цей… як його… факт! Ну!}

_{- Ага! А Гірея прямо тут, у Рика, лабораторію зробила! Рику, ти давно під ліжком дивився?}

_{Коли за друзями зачинилися двері, Рик трохи посидів біля компа, повештався по інету і, зрештою, приліг.}

_{«А що, — думав він, — якусь лабораторію Гірея запросто могла залишити в матеріальному світі. Скільки місця треба для лабораторії? Ну кімнату, ну дві… Кілька комп’ютерів, кілька глюків-програмістів, ось тобі й лабораторія! До інету підключився — і працюй собі. А якщо ще й грибок зроблять, щоб віртуальні тіла в матеріальні переводити, тоді взагалі гайки… Як ми тоді Великого Процесора з цифри відновили… Звичайно! ВП відновили з цифри… Це дуже важливо, що його з цифри… Це ж цифра… Васла в кишені його тоді зі стола в Гіреї… І цифра на диску… Цифра…»}

_{Рик не помітив, як заснув, немов провалився в глибоку прірву. У сні до нього прийшла Гірея, зроблена з нуликів та одиничок. Вона єхидно посміхалася:}

_{- Що, з’їли? Ха! На цифру мене розклали? Дурні!}

_{Вона раптом перетворилася на комету зі шлейфом, який складався з одиничок і нуликів. Комета мчала в чорному просторі, у якому сяяли далекі зірки. Потім виявилося, що це екран монітора, і комета літає в глибинах віртуального простору, то наближаючись, то віддаляючись, і, нарешті, глухо вдарилася о скло екрану.}

_{Це прийшла з роботи мама й заглянула до кімнати, легенько стукнувши дверима.}

_{- Вставай, синку, будемо вечеряти.}

_{Рик не міг підвестися. Якась дуже важлива думка з’явилася під час сну. Її треба було вловити негайно, поки не забулася.}

_{«Що ж мені снилося? — болісно намагався згадати Рик. — Гірея мені снилася, ось що. Мені снилося, що вона з цифри. Ну звичайно, з цифри, як Чипсет, як Великий Процесор, як усі глюки… Із чого ж може бути віртуальне тіло… Але ВП ми відновили, а Гірея… Справді, які ми дурні! А що ж їй заважало залишити де-небудь резервну копію самої себе?! Вона ж цифра!»}

_{Рик різко сів у ліжку. Чоло його вкрив холодний піт.}

_{«А якщо це так, то атака із Заекрання тільки починається. Це що ж вона тут накоїти може? Це ж уявити страшно!»}

_{Відразу після вечері Рик передзвонив друзям, призначивши на завтра зустріч. На пропозицію Шани покликати Оріга Рик тільки невиразно хмикнув.}

_{Поклавши трубку, він подумав, що Шана все-таки має рацію. Оріг пробув у Заекранні найдовше і найкраще знав Гірею.}

_{«Добре, нехай сидить!» — вирішив про себе Рик.}

_{Наступного дня всі знову зібралися в Рика.}

_{- Загалом, братці, схоже, що ми знову влипли.}

_{І він коротко розповів про підсумки своїх невеселих учорашніх міркувань.}

_{- Словом, немає ніякої гарантії, що ця тітка не почне нам псувати життя тут, у фізичному світі.}

_{- Так… Ну, а якщо глюки справді тут є, то має бути й лабораторія! — Кадим ляснув себе по коліну. — Я не знаю, чи відродилася із цифри Гірея, але цю лабораторію треба знайти й знищити, інакше вона тут стільки всього накоїть!}

_{- Згоден, — Рик поклав свою долоню на плече Кадима, - залишилося вирішити, як знайти цю лабораторію.}

_{- Це… Треба… як. його… ну, думати!}

_{- Ось що, хлопці, з цієї хвилини в цій справі ніяких телефонних розмов, ніяких електронних листів. Коли маєш справу з цією тіткою, краще бути акуратненькими.}

_{- Ну, Шано, ти загнула! — Кадим іронічно посміхнувся. — Може, і немає її, Гіреї? А ми тут викручуватися будемо, як у шпигунському кіно якому…}

_{- Гірея дуже розумна, — вперше за увесь час подав голос Оріг.}

_{- Та що ти? — вдавано здивувався Кадим. — Що ж вона, якщо така розумна, з тобою, дурнем, зв’язалася?}

_{- Припини, Кадиме, не займай! Самі ж запросили, — заступився Рик, — чого зараз наїжджати? А те, що Гірея — тітка недурна, ти сам не раз міг переконатися.}

_{- Постривай! — Васла просто підстрибнув від збудження. — Це… а пам’ятаєте, де я глюка бачив? Ми ж разом з ним, як його… у ліфт сідали! Тобто це… він у ліфті вже… ну… як його… був, коли я туди ну… забіг. Пам’ятаєте? Рику, я до тебе тоді ще дзвонив?}

_{- Точно, ти тоді щось про ласти плів.}

_{- Ага… йому ногу тоді, як ласту, це… роздавило… Ось! А тепер ще й Оріг! Тут вона, ніде їй бути, бісові… ці… віники!}

_{- Хто вона?}

_{- Ну, лабораторія ця… Де їй іще бути?}

_{- У нас у будинку чотирнадцять поверхів, на кожному поверсі по шість квартир.}

_{- Постривай, Васла сідав у ліфт, глюк уже був там. Ти живеш на шостому поверсі, значить нижні п’ять можна не рахувати. Усього буде дев’ять по шість квартир, разом п’ятдесят чотири.}

_{- Тут ти маєш рацію, звичайно, але однак немало. Як шукати? Що, ходити по квартирах і запитувати: добрий день, у вас у квартирі немає випадково лабораторії? Маячня…}

_{- Ти знаєш, Рику, я чекати й наздоганяти не люблю, але тут іншого виходу немає. Треба встановлювати чергування й простежити цього таємничого глюка.}

_{- Ну, якщо вже Кадим говорить, що треба чекати, то іншого виходу й справді немає, - Шана мерзлякувато пересмикнула плечима, — на вулиці ж не червень… Банани заквітують не скоро…}

_{- Послухайте, — сказав раптом Оріг, — а давайте біля під’їзду заллємо ковзанку. Маленьку таку… Поки сніг чиститимемо, потім заливати, кататися… Нікому в очі не кинеться… Ну працюють пацани, той нехай працюють.}

_{- Тебе ще тут не запитували! — пирхнув Кадим, якого перспектива втратити цілий день на спорудження якоїсь ковзанки зовсім не гріла.}

_{- А що, — заспокоїв Рик, — мені така пропозиція дуже навіть подобається.}

_{- Ага, — пробурчав Кадим, — бо ковзанка біля твого під’їзду.}

_{А в цей час…}

_{В одній військовій частині пролунав сигнал бойової тривоги. Солдати й офіцери кинулися займати місця відповідно до бойового розкладу. З бойових постів почали потоком надходити доповіді про готовність. Командир полку попередив, що тривога не навчальна. Підкоряючись командам з пульта, розповзлися важкі броньові щити, які прикривають}

_{ракетні пускові шахти. Командир частини набрав секретний телефонний номер і доповів про готовність до бойового пуску.}

_{- Яка тривога? — здивовано запитав начальник. — Ви що там, збожеволіли? Ніхто ніякої тривоги не оголошував! Чи третю світову війну вирішили почати? Негайно дати відбій!}

_{Командир частини дав відбій, але комп’ютери вийшли з-під контролю й продовжили підготовку до пуску ракет. На екранах моніторів з’явилися координати цілей, які підлягали знищенню. І тільки спритність якогось солдата, який зумів відключити основне й резервне джерела живлення, урятувала ситуацію.}

_{На годину пізніше на столичній валютній біржі почалася паніка. Курс долара з невідомих причинах почав стрімко падати, а курс евро рости. Експерти тільки розводили руками й нічого не могли ані зрозуміти, ані зробити. Збанкрутіло кілька великих компаній, банки зазнали величезних збитків. Наприкінці дня на всіх без винятку моніторах біржи з’явилося зображення якогось очкастого обличчя. Обличчя, прямо скажемо, особливою чарівністю не відрізнялося. Воно посміхнулося, оголивши ідеально рівні й сліпучі зуби, і вимовило:}

_{- Хлопці, я пожартував.}

_{Злорадо зареготавши, зображення зблякло й зникло. Після цього вся комп’ютерна мережа почала працювати, наче нічого й не трапилося. Результатом жарту було три банкрутства й один серцевий напад.}