Житія Святих - Січень

Пам'ять святого отця нашого Григорія, єпископа Ниського

Цей святий Григорій братом був по плоті святого Василія Великого. З юности всіляке навчання книжне до кінця пройшов і став ритором славним і дуже добрим філософом, як же і брат його Василій. Поєднався ж подружжям із блаженною Теозвою, яку святий Григорій Богослов пізніше багатьма похвалами вшанував, називаючи її добром Церкви, прикрасою Христовою і справді святою священиковою жінкою, честю рівною і великих таїнств достойною. Коли поставлений був муж її у пресвітерство, вона в чистоті і цноті свято жила, служачи хворим і турбуючись про жебраків, і просіяла чеснотами. Тоді й дияконського служіння удостоїлася, дияконисою-бо була освячена, і через те Богослов називає її великих таїнств достойною. Угодивши Господеві, переставилася і приєдналася до святих лику. А муж її, цей святий Григорій, на єпископський сан возведений був у Нисі і пас добре Церкву Христову. Царював у той час Валент, тоді зміцніли аріяни, маючи помічником царя, тою ж єрессю осліпленого, і, повставши, вигнали святого Григорія Ниського із престолу його. І поневірявся святий вісім літ без свого місця, аж до смерти царевої, обходячи гради і країни і правовірних утверджуючи. За царювання ж Теодосія Великого був Другий Вселенський у Константинополі на Македонія-духоборця собор, і святий Григорій там же зі святими отцями поборником був за благочестям, заперечуючи й осоромлюючи супротивників силою істини, явленою із Божественного Писання. Сидячи ж на престолі своєму років досить, до глибокої дожив старости й заснув у Господі, багато залишивши по собі корисного й Церкві святій потрібного писання. Був же зовнішнім виглядом подібний на свого брата Василія, проте сивий і зростом нижчий.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Дометіяна, єпископа Мелетинського

Цей угодник Божий Дометіян народився у царювання Юстина молодшого від батьків благочестивих і багатих Теодора і Євдокії. Навчання книжне закінчивши, поєднався шлюбом, але скоро, коли дружина його переставилася з життя цього, від початку до духовного схильний подвижництва, покинув світ заради любови Божої і в пості провадив життя своє. Тоді, коли Бог захотів, поставлений був єпископом Мелетинської церкви у тридцятий рік свого життя. І не лише для свого стада був добрим пастирем, але й иншим народам світилом і допомогою і цілому Грецькому царству вельми потрібний як про загальне добро піклувальник. Багато-бо разів цар Маврикійґ посилав його у Перейду для управління народом, і до Хоздроя, Персидського царства, посланий був, і мирних між греками і персами договорів утверджувач. Повставши на Хоздроя, одного князя Варама, і царського в Персиді сану сміливо торкнувшись, із влади скинув і збирачем данини грекам його зробив. І був любим другом цареві Маврикію. Від нього ж багатьма маєтками і золотом обдарований був — усе те роздав святим церквам і притулкам для убогих на прогодування жебраків. Прийшовши у царський град Константинополь, перейшов до Царя небесного від тутешніх, і вшановане було чесне його тіло царським і церковним собором, і перенесене у його град Мелетин. Багато ж сталося чудес за життя і після переставлення на славу Христа, Бога нашого. Амінь.

У той самий день житіє преподобного отця нашого Маркіяна, пресвітера та економа Великої Константинопольської церкви

У царювання Маркіяна і Пульхерії процвів чеснотами у Константинополі предивний муж Маркіян блаженний, що батьківщиною мав старий Рим, батьків благочестивих, благородних і багатих. Коли ж вони переселилися зі старого Риму в новий, привели зі собою і цього сина свого Маркіяна, молодого юнака, що навчання книжне добре проходив і добрих навчався звичаїв. А тому, що любив перебувати в домі Божому, завжди ретельно ходячи на церковні співи, через те полюбився тому, хто був патріярхом у той час, і зробив той його клириком своїм. Незадовго, бачачи його хоч молодого літами, але розумом і чистотою життя старим, сивина-бо є мудрістю людською, і вік старости — життя неосквернене, вирішив, що достойний він бути пресвітерського сану, тоді й економом великої церкви поставив. Коли переставилися з тутешнього батьки його, великі по них маєтки залишилися блаженному Маркіянові: єдиною-бо дитиною в них був і через те всі багатства батьківські йому одному в руки спадком увійшли, які не на житейські потреби, але Богові все віддав, убогих наділяючи і храми Господні старі обновляючи, нові ж від основи створюючи і прикрашаючи.

Збудував церкву нову святої мучениці Анастасії прекрасну великими витратами. Коли хтось із друзів його дивувався такому золота витрачанню на спорудження і прикрашання тої церкви, казав йому святий: "Якщо б мав доньку і захотів би її заручити в наречені комусь із найблагородніших, чи б тоді не витрачав багато золота, щоб коштовними прикрасами прибрати її? Нині ж, постановивши спорудити церкву Невісті Христовій найгарнішій, яка найкращому добротою із синів людських уневістилася і кров свою за нас пролила, чи маю їй маєтку свого жаліти? І чи не більше мені про прикрашання це подбати?" Таким блаженний був щедрим і добровільним дателем на красу святих храмів. Для себе ж самого скупий і немилостивий був, не лише прикрашання шатами зовсім відкидав, поганим же одягом прикриваючись, але часом і той, найбільш поганий і нужденний, скидав одяг і потребуючим його віддавав, як же наступне явить слово.

Коли була збудована і всілякою красою прикрашена церква святої Анастасії, було освячення її у самий день пам'яті тої мучениці 22 грудня, в який же колись страдницьки за Христа померла. І прийшли до тої церкви святіший патріярх Геннадій зі всім клиром і цар зі всім синклітом і народом, переносячи і мощі святої мучениці Анастасії з малої старої церкви у велику нову, яку Маркіян збудував. У тій ході, коли преподобний Маркіян перед колісницею, на якій же мощі святої були, йшов з иншими пресвітерами у фелоні, убогий один, приступивши, милостині в нього попросив. Він же, не маючи при собі нічого, хіба один одяг, у який був вбраний [ані-бо одягу подвійного не придбав за все життя своє], не хотів же без нічого відпустити жебрака, утаївся від всіх, пішов у потайне місце, скинув свиту свою і дав убогому, і був нагий, лише у фелон вбраний[4], вчинив діло за словом Господнім: "Якщо хто просить у тебе, — дай". І пішов у ряд свій між пресвітерами, ішов, і ніхто не знав, що зробив. Коли увійшли всі до церкви і відбулося освячення, і мощі святої мучениці Анастасії покладені були чесно, звелів святіший патріярх блаженному Маркіянові разом зі собою відправляти Божественну Службу. Коли прийшов час омивання рук, закрився Маркіян фелоном своїм, озираючись, щоб ніхто не побачив, що нагий він є. Диякони ж і пресвітери, що там були, поглянули на нього, побачили, що має він під фелоном одяг якийсь пречудовий, наче порфиру царську коштовну, що золотом блищала. Одні ж дивувалися, инші ж обурювалися: "Не годиться, — говорили між собою, — щоб пресвітер у такому одязі ходив і літургісав". А найбільше той невидимий, яким Бог наготу раба Свого покрив, одяг всі бачили, коли приступив до Пречистих і Животворних причаститися Таїнств. Дехто ж із пресвітерів сказав про те святішому Геннадієві. І сказав святіший: "І я бачив те, що ви кажете". Коли закінчилася служба, прикликав його патріярх у посудохранильницю і почав йому дорікати, кажучи: "Що робиш, брате, понад звичай одягом прикрашаєшся, чи добре тобі в такому одязі літургісати, який для царя, а не для пресвітера годиться?" Він же зі смиренням припав до ніг його, говорячи: "Пробач мені, владико, не робив того, що кажете ви, бо й з юности не звик гарний і коштовний носити одяг, то як вже нині в нього мав вбратися?" Сказав йому патріярх: "Ми всі бачили тебе в царському одязі, і чому те заперечуєш?" І звелів скинути його. Відкривши ж фелон, бачив тіло його наге і здивувався. І коли ж спитав патріярх про те, розповів блаженний, хоч не хотів, що Христа ради дав жебракові останню одежину. І всі, що те чули й царську під фелоном у нього одежу бачили, прославили Бога, що дає таку таємну благодать для тих, хто любить Його. Відтоді стало відоме для багатьох милостивне його життя. У таке терпіння убогости і нехтування маєтками прийшов, що якось, у дощ ходячи, він намочив одяг, і, увійшовши до хатини своєї і двері за собою замкнувши, роздув вугля і сушив той одяг мокрий, не мав-бо иншого на звичне ходження. Тим часом трапилося так, що патріярх покликав до себе економа у якійсь справі. І прийшов посланець кликати Маркіяна, але знайшов замкненою хатину його. Кликав його, ззовні стоячи, щоб ішов скоро до патріярха. Він же обіцяв іти, але не йшов, бо не висох був одяг його. Прийшли-бо знову посланці й наполягали, кличучи. Один же з них, через щілину глянувши, побачив, як він сушить над вуглям одяг, і розповів тим, що з ним були. Пішли сповістили про те патріярхові. Він же сказав: "Не дивуйтеся тому, Маркіян-бо з юности навчився добровільної убогости і смирення, всього себе поручивши єдиному Богові, і сповнює апостольське слово ділом: маючи їжу й одяг, тим задоволений" . Те чувши, хвалили Господа, Який має таких Своїх служителів. Через таке добродійне життя дав йому Бог дар чудотворення, щоб виганяти бісів і зцілювати хворих. Одного разу празник був у церкві святої Анастасії і людей багато зібралося. Жінка одна вагітна, тому що тиснява була всередині церкви, вийшла на галерею церкви і випадково впала звідти на землю, і була мертва. Святий же Маркіян, не мігши дивитися на те, як празник опечалюється риданнями, руки свої преподобні здійняв догори і молитву належну склав до Бога — і раптом жінка та ожила і стала на ноги свої здорова. Живим виявився і плід, який вона у лоні носила, і дивувалися люди через чудо те преславне. Якось пожежа була велика у Царгороді, і вже обійшов вогонь церкву святої Анастасії. Преподобний Маркіян, на дах церковний зійшовши й піднявши руки до неба, молився — і зразу вогонь непогамовне полум'я своє повернув і затримав, і, наче великими водами зупинений, молитвами святого весь погас, не пошкодивши церковної споруди анітрохи. Збудував же преподобний Маркіян і другій мучениці церкву — святій Ірині, на місці, де був старий і вже зруйнований храм, при морі. Та й инші, які там же поблизу були, — святого Теодора і святого Ісидора, — храми обновив і всіляким потрібним забезпечив. І вже доходячи до глибокої старости, наближаючись до блаженної кончини своєї, ходив уночі по вулицях і де знаходив, що мервий лежав, омивав його й одягав. Говорив до мертвого: "Встань, брате, привітаємося". І, вставши за словами святого, мертвий давав йому цілування в уста і знову спочивав. Багато врятував блудниць то словами, то щедротвореннями своїми, вмовляючи їх, щоб взяли собі мужів і жили за законом. Якщо-бо вони з бідности на таке скверне вдавалися перебування, тих, таємно з вищемовлених родинних маєтків своїх ущедривши й задовольнивши, на цнотливе навертав життя. Цього блаженного мужа Бог мав за Свого, ангели хвалили, шанували святителі, царі соромилися, народи йому дивувалися і прославляли в ньому Бога. Біси його боялися і втікали. Весь-бо був у Бозі і Бог у ньому, до Нього ж і переставився, сповнений літ і добрих діл. Переставився перед докінченням і освяченням церкви святої Ірини. Сказав же при кончині слова такі: "Господи, в руки Твої передаю обох цих: і душу, яку Ти Сам створив, і церкву, яку я Твоєю волею збудував». Похований же був славно в монастирі святого Івана Предтечі, що і Даниїлів називається, поблизу церкви святого мученика Мокія. А докінченням церкви Ірини святої після преподобного заопікувалася благочестива цариця Верина, дружина царя Лева Великого6, який після Маркіяна і Пульхерії воцарився. І вивершили її, як же належить, і дах прикрасили золотом, і всередині всілякою красою прибрали на пам'ять преподобного Маркіяна, на честь же Самого Христа Бога. Йому ж слава з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.

У той самий день успення преподобного отця нашого Павла Котельського, що на Обнорі, нового чудотворця. Дивись про нього у Пролозі.