Житія Святих - Січень

Синаксар на Хрещення Господнє святого отця нашого Івана Золотоустого

Господь наш Ісус Христос після Свого з Єгипту повернення був у Галилеї, у граді Своєму Назареті, де ж був вихований, таївши перед людьми Божества Свого силу і премудрість до тридцяти років: замолодим-бо вважався серед юдеїв той, кому було менше тридцяти років, щоб сан учительський чи священичий отримати, через те і Христос до стількох років Своєї проповіді не починав ані не являв Себе Сином Божим і Великим Архиєреєм, що Небеса пройшов, аж поки років його число сповнилося. Жив-бо в Назареті з Пречистою Матір'ю Своєю, спершу при названому батькові своєму Йосипу, теслі, поки той живий був, з ним же і трудився у теслярстві. Коли ж той помер, Сам рукоділлям тимзаймався, Духом-бо пізнав Того, через Кого ж перед тридцятьма роками радісно стрепенувся в лоні матері своєї. І потребував сам від Нього хрещення, бо він у грісі непослуху, наведеному Адамом на весь рід людський, був Господь же до нього сказав: "Покинь нині, так-бо належить нам сповнити кожну правду". Під правдою тут Золотоустий святий розуміє Заповіді Божі. Наче сказав Ісус: "Тому що Закон такі заповіді звелів, Я все здійснив. Це ж одна залишилася, щоб хреститися, годиться-бо Мені здійснити і цю". Заповіддю Божою було і хрещення Іванове, як же він говорить: "Той, Хто послав мене хрестити, Той мені сказав". І тому говорить Євангеліє, що Ісус зразу вийшов з води. Коли виходив же Господь з ріки, розкрилися йому Небеса, світло блискавицеподібне зверху засіяло. І Дух Божий на Господа, що хрестився, зійшов у виді голубинім. Як же у дні Ноєві вод потопних зменшення сповістила голубка, так і тут перестання потопу гріховного голубина подоба знаменувала. У голубиній подобі Дух Святий явився, тому що чиста є та птаха, чоловіколюбна ж, і покірна, і незлостива, і в смороді не перебуває. Так-бо і Дух Святий чистоти є джерелом, чоловіколюб'я безоднею, покори учителем, будівничим незлостивости. Втікає ж від того, хто валяється у смердючій гріховній багнюці без покаяння. Коли сходив Дух Святий, як голуб, на Христа Ісуса, голос з Небес чувся, говорячи: "Ось є Син Мій Улюблений, що Його вподобав". Йому Слава і Держава навіки-віків. Амінь.

У той самий день слово на святе Просвічення [Богоявлення]

Святкувати хочу, любі, і торжествувати бажаю. Святий-бо Хрещення (Богоявлєння) день печаттю є празника і дверима торжества, запечатує-бо Вертеп Вифлеємський, де ж «старий днями», як грудне дитя, у яслах лежить. Розкриває-бо джерела Йорданські, де ж Він із грішниками хреститься нині, пречистим Своїм тілом відпущення гріхів світові даруючи. Тоді, з утроби Пречистої Діви на землю вийшовши, явився для немовлят як Немовля, для людей як Людина, для Матері як Син, для волхвів як Цар, для пастирів як пастир добрий [як сказано у Святому Писанні], віддаючи душу Свою за овець, нині ж Йорданських сягає джерел, хоче митарям і грішникам омити гріхи. Про велике такого торжества чудо і Павло премудрий проголошує, говорячи: "Явилася ; Тит. 2, [її], благодать Божа спасенна всім людям". Іван же спиняв Його, кажучи: "Мені треба від Тебе хреститися, а Ти, йдеш до мене. Хто бачив пана, що рабові прислуговував. Хто бачив царя, який . Як, подаючи відпущення, шукаєш очищення? Звичай є тим, хто хреститься, сповідати гріхи свої, Ти ж що маєш сповідати, якщо зовсім є безгрішний? Чому від мене шукаєш того, чого я не навчився? Не смію більшого від себе. Не знаю, як омивати світло. Сонця правди просвітлювати не відаю, не просвітлює ніч дня. Золото не підкорюється олову. Мудреця не виправляє глина. Море з джерела не бере струменів, ріка не потребує краплі, від скверни чисте не очищується. Засуджений суддю не відпускає. Я маю в Тебе хреститися. Мертвий життя не дасть, лікаря недужий не зцілює, знаю мого єства неміч. Нема учня над учителя ані раба над паном своїм, до мене зі страхом херувими не приступають, мені серафими не кланяються і трисвяте не співають. Я за престол неба не маю, про мене волхвам звізда не сповістила, не маю голосу, який би про мене із хмар свідчив. Мойсей, угодник Твій, бачити ззаду Тебе ледь сподобився, я ж як посмію торкнутися до пресвятого Твого верху? Що понад силу велиш мені? Не маю долоні, що Бога хрестити може. Я, від перестарілих народжений, маю від Тебе хреститися, але Тобі, що велів не перечити єству, тоді-бо, в утробі будучи, говорити не мігши, у моєї матері позичив уста, нині ж своїми власними устами благословлю Тебе, що прийшов, Тебе ж дівочий ковчег умістив. Не буду, як же юдеї, осліплений розумом, знаю-бо, що владика цей образ раба прийняв, щоб вилікувати образ людський. Знаю, що явився Ти, щоб спасти нас. Знаю, що камінь Ти з гори, без руки усічений1", у який же кожен повіривши, не осоромиться. Не перешкоджає видимий образ Твого смирення розуміти духом Велич Божества Твого. Я ж смертний, Ти ж безсмертний, я з неплідної, Ти ж — від Діви. Першим-бо за народженням я є, але від Тебе, що після мене, більшого нема. Випередив, щоб проповідувати, а не хрестити Такого. Пізнав Тебе, як сокиру, що лежить при корені, розумів дроворуба безплідних дерев, тобто юдейського саду. Бачив, що до страстей серп наближається, і вирішив сусідувати джерелу зцілень, бо яке місце непричетним буде до Твоїх чудес? Прокажених очистиш словом, кровотечу доторканням до краю риз висушиш, одним велінням розслабленого піднімеш. Твоїх чудес крихтами ханаанки доньку нагодуєш, землею сліпого прозриш — і як від мене рукополо-ження нині просиш? Я маю від Тебе хреститися, а Ти йдеш до мене. Глянувши на землю, робиш так, що вона трясеться, по водах, як по землі, ходиш". Про нього ж далі проповідуючи, закричав: "Йде сильніший від мене услід мені, Йому ж недостойний я, схилившись, розв'язати ремінь взуття Його. Хіба на невимовну Твою доброту сподіваючись, посмію, і уповаючи на Твою чоловіколюбність, таку, що й блудниці дозволити хочеш, щоб утерла пречисті Твої ноги і до Твоєї пресвятої голови доторкнулася". Що ж йому Господь? "Залиш нині, так-бо належить нам сповнити всіляку правду, бо голос послужить слову, як раб для владики попрацюй, як воїн для царя, як глина гончареві, не бійся, але будь відважним. Охрести Мене, бо Я визволю всіх. Смерті віддамся, щоб умертвлене єство оживити. Тобі велю, ти ж лінуєшся простягнути руку свою, юдеї ж невдовзі не посоромляться безстидні свої постягнути на Мене руки, щоб передати Мене на смерть. Покинь нині, так-бо належить. Своїм перед віком судив Я чоловіколюб'ям, щоб спасти рід людський. Людиною задля людей став, що-бо більше, коли Я, Син Людський, на хрещення приходжу? Не погордуй-бо рукою моєю, творіння. Не посоромся земної природи, її ж, що була й не була, прийняв, що незмінно залишається істоті. Залиш-бо нині, людського ж роду ворог з небес скинутий був, із земних вигнаний, гніздиться у водному єстві, але і звідти його вигнати прийшов. Пророк про Мене проголошував: "Ти розбив голови зміям у воді". Залиш нині, бо він Мене як чоловіка спокусити хоче, але терплю, бо коли його викрию неміч, скажу йому: "Не спокушай Господа, Бога твого". О нове чудо! О благодать невимовна! Христос подвизається, і я почесть прийму. Він диявола поборює, і я на диявола ношу перемогу. Він змієву голову розбиває у воді, і я, як законний страждалець, вінчаюся. Він хреститься, і я скверну відкладаю. На Нього святий Дух сходить, і мені гріхів відпущення подається. Він засвідчений від Отця Син Улюблений, і я є сином Божим задля Нього. Небеса Йому розкрилися, і я у них входжу. Того, хто хреститься, Вишнє Царство, і я його успадкую. Голос Отчий до Нього, і я прикликаний, для Нього «улюблений», і мене відкинутим не зробить. Я ж славлю Отця, Який згори проголосив Сина, що долі хрестився, і Духа, що, як голуб, зійшов, єдиного у Тройці. Йому ж поклоняємося навіки. Амінь.

Богоявлення Господнього празник Слово

Богоявлення Господнє, яке на водах Йорданських відбулося, святкуючи, згадаємо, що Бог, Господь наш, якщо коли над водами являвся, то не даремно, але подавав якийсь знак. Мало сказати про те, що над водами Червоного моря коли явився, там глибини відкрив дно і по сухому своїх вивів, ані про те багато говорити, що з Ковчегом Завіта під Єрихоном, коли переходили ріку Йорданську, там назад повернув води: "Йордан, — каже, — повернувся назад". Це згадаймо, як споконвіку, коли Дух Божий витав понад водами, тоді створив Небо, Землю, птахів, звірів, людину і весь світ видимий.

Являється нині над водами Йорданськими Бог у Тройці єдиний, Отець у голосі, Син у плоті, Дух святий у виді голубинім. Що-бо тим Своїм явленням чинить? Новий світ створює, все оновлює, ось у тропарі передпразденства читається: "Явився, все живе хотівши оновити". Тобто: "Новий світ створити, инакший від попереднього". "Давнє минуло, — говорить Писання, — все настало нове", явногрішницю, бачив уві сні вночі видіння таке. Здавалося, що стояв у церкві на Аітургії, і ось якась голубка чорна, брудна і смердюча, літала навколо нього, їі узявши, він вкинув її у хрестильницю й омив — зразу та голубка стала чиста, прекрасна і від снігу біліша, і з води просто до Небес полетіла". Те видіння знаменувало, що блаженний отець той наверне грішницю до Господа і святим хрещенням просвітить її. Настільки сильними є святого хрещення води, що людину небесною птахою можуть зробити. Це Йорданські струмені творять — природі людській приробляють крила, ними ж летіти їй в Небеса, які розкриваються.

Не лише людське оновлене єство з вод Йорданських птахою стає, але й ті, що являються божественними в Тройці Особами, окремих птах беруть на себе подобу. Знаємо, що писання святе Бога Отця орлові уподібнює: "Як орел, покрив гніздо своє". Читаємо, що і Бог Син уподібнюється до квочки: "Єрусалиме, Єрусалиме, — говорить, — скільки разів хотів зібрати дітей твоїх, як же збирає квочка пташенят своїх під крило" своєму Богослов перед престолом Божим море скляне, подібне на кристал. Море те утворювало собою таїнство Хрещення святого, бо між Божим престолом і людиною, що до престолу Божого приступити хоче, посередкує вода Хрещення. І не можна инакше наблизитися до Бога, що на престолі у Вишніх сидить, щоб спершу море Хрещення не перейти. Говорить Писання: "Якщо хто не народиться від води і Духа, не зможе увійти в Царство Боже". Погляне Пресвята Тройця на єство людське, що у водах Йорданських хрещається, і втілюється в ньому, окриливши його, як пташеня, крилами орла, квочки і голуба духовно, тобто примножує в Церкві воюючій учителів, мучеників, дівственників. Очевидним є, що кожна Особа Пресвятої Тройці з Вод Йорданських окремих Своїх мислених виведе пташенят.

Бог Отець, як орел, — зграю орлів духовних, говорю, учителів церковних, виведе з Йордану. Каже-бо святий — чи не з вод? Зробив рибалок апостолами. Як самарянка стала у граді своєму істинного Месії проповідницею. Чи не від води Силоамської купелі? Якщо все стало прообразом святого Хрещення, у ньому ж і сліпоти душевної позбуваються, і від гріховної омиваються скверни, й учителі приймають божественну премудрість. Через Хрещення-бо дається людям та благодать, якою можна більший здобути розум. І звідти учителям ростуть духовні крила, за написаним: "Крила підіймуть, як орли, біжать і не мучаться".

Бог Син, як квочка, розгублених дітей збирає під крило, з води Хрещення виводить пташенят Своїх, святих мучеників, Сам спершу тіло Своє, водою хрещене, несучи на рани. Сам спершу кладе за нас на хресті Свою душу, щоб і ми готові були за Нього умерти. Тут згадаймо слова апостольські: "Тому що в Христа охрестилися, у смерть Його хрестилися". Тут через вино знаменовано Духа: як же вино веселить серце чоловікові, так Дух Святий печаль нашу в радість і веселість перетворює — звідки й Утішителем називається. Через юнаків і дів утворює лики дівственні. Те вино — Дух Святий, говорить Пророк, як в юнаків і дів вливається. Де ж бо Святий Дух благодать свою проллє, там неможливо не народитися Дівству. Добре блаженний Єронім у своєму перекладі те місце Писання Божественного читає так: "Вино, що народжує діви". Пролилося колись те благодаті Святого Духа вино на апостолів і напоїло їх, що думали инші, ніби вони вином наповнені, і зробило їх такими дівами, що в них не знайшлося ні одної вади, чистими і цілими, як голуби. Такі в цей празник співаються слова: "Дух спасіння апостольські серця зберігає чистими". Проливається нині вино те на води Йорданські, і хто не вірує, що хрещення водою, з вином Духа святого змішаною, народить дівство, за вище сказаним пророцтвом: "Вино, що родить дів"? Діви ж ті, до них же апостол каже: "Обручив вас, діву чисту, Єдиному Мужу віддати, Христу". Дівство від Духа в духовному єства нашогоз Богом подружжі народжуєтся. Так Дух святий з води хрещення виводить і в небесне входить.

Так кожна Пресвятої Тройці Особа, що на Йордані явилася, окремо Своїх з води хрещення виведе мислених пташенят. Вивівши ж, прикликає їх летіти, щоб належними для себе ісрилами чеснот у відчинені Небеса увійти.Першими Бог Отець, як мислений орел, закликає до лету пташенят Своїх, мислених орлів, говорю, учителів, бо мають осібні крила, про них-бо каже Церква: "Богорозуміння крила, ті, що прилетіли до кінця і до Небес піднеслися": бачив колись той святий чотирьох тварин шестикрилих, які колісницю Божу везли. Ті тварини видавали голоси крилами своїми. "Чув, — каже, — голос крил їхніх, коли летіли, наче шум вод великих, і як голос Господа Садда [тобто Всемогутнього, чи, за Сіммахом, як грім, Бога могутнього], і коли ішли ці, [був] голос словес [їхніх], як голос полку". Справді великий то голос, незвична пісня. Проте не так голосу дивувалися, як же тому, звідки голос той виходить. Не з гортані голос, не з язика слово, не з уст пісня, але з крил тих тварин. Говорить пророк: "Чув голос крил їхніх". Співали, але не гортанню. Славословили Бога, але не красномовними багатослівними устами і язиком, але тими ж, що й летіли, крилами. Чув голос крил їхніх — яка це таємниця? Така: "Тварини, які Божу колісницю везли, знаменували учителів церковних, які є посудом вибраним пронести ім'я Боже по вселенній і своїм ученням Церкву Христову, як колісницю Божу, яка тисячі тисяч душ вірних має в собі, провадять на путь праведну, яка до Небес веде. Крила ж тих тварин, що голос видають і співають, знаменують Діло і Слово учительське. Крила, натруджені летом, виявляють те, що учитель церковний має спершу себе показати як образ доброго діяння, сам спершу має перед усіма життям богоугодним, наче крилатий, до Небес піднестися. Голос же крил тих тварин знаменує учи тельське слово, щоб учитель, подібно до лету свого, видавав голос. Тобто щоб відповідно до життя свого учив стадо своє, бо недієвий і суєний буває там учителя голос, де крил життя богоугодного не видно. Той учитель просто до відчиненого над Йорданом Неба підноситься, що не на одному крилі слова, але і на другому крилі доброго діла літає, той, який Словом, разом і Ділом учить. Не так-бо хитросплетене слово, не так солодкомовні уста, не так голосна гортань, як же добрих діл крила і учителя, і учня до Небес підносять.

Бог Син, як мислена квочка, прикликає пташенят Своїх до лету — святих мучеників, а їхніми доброчинними крилами, окрім инших, для всіх спільних чеснот, особливі є дві ці — віра та ісповідання. Ті мученицькі крила описав апостол: "Серцем віруємо для праведности, устами ісповідуємо для спасіння". Безсумнівна в серці віра — то крило одне. Сміливе в устах імени Христового перед царями і катами ісповідання — то крило друге. Такими крилами птаха мислена швидше від инших [як же перед тим сказали] у Рай влетіла, добророзумний розбійник, який на хресті з Христом страждав, окрилатів — вірою та ісповіданням. У той-бо час, коли Господь наш волею за нас постраждав, всіма був залишений і зраджений від Петра, який обіцяв з Ним померти, один розбійник повірив у Нього серцем й ісповідав Його устами, Господом царствуючим назвав: "Пом'яни мене, Господи, — казав, — коли прийдеш у царство Своє". І було видно велику розбійникову віру, коли всім віри забракло: коли всі, віруючи, зневірилися в Христі, він сам не зневірився, але з вірою до Нього помолився, тому й почув: "Амінь, говорю тобі, нині зі Мною будеш у раю". Про це Амвросій святий бесідує так: "У той час, коли рай прийняв Христа, прийняв і розбійника, але цю славу розбійникові єдина дарувала віра". Бачите, як та птаха, хресний мученик, який з Христом розіп'явся, не иншими полетів у рай крилами, лише вірою, устами ісповіда-ною. Цю, кажу, славу розбійникові одна дарувала лише віра. Врешті, Бог Дух Святий, Який . Тут учитель цей в єство душі переходити говорить, умертвлення назнаменуючи, ним же єство тіла ніби в єство душі переходить, коли гірше підкорюється кращому і тіло стає рабом духа. Коли чоловік гріх скидає і почуття очищає, це без умертвлення не може відбутися. Умертвивши ж себе, стає легким і пернатим, ніби птах, крилами духовними до небес возноситься. Є-бо умертвленням тіла дівство, що до небес летить, крилом першим, бо той, хто хоче чистоту зберегти, передусім умервити себе мусить, що виявляє Дух Святий у Давида, де ж до Христа говорить таке: "Миро, і стактиж, і кас-сія3 з риз Твоїх". Тут тлумачі Божественного Письма під миром розуміють умертвлення, під стактами смирення, під кассією — віру. Миро, кажуть, через те образом умертвлення є, що гіркотою своєю заморює червів і в умертвлінні плоті погані бажання недієвими робить, і совість від гріховних тягарів, як від гризучих червів, оберігає. Стакти — особлива в мироположницях мазь запашна, утворює смирення, бо тою мастикою погорда утроби зцілюється, бо і смирення надмірну гординю лікує. Кассія — зілля аравитське, знаменує віру, бо на лугах, вологи сповнених, закорінюється і росте високо. Так і віра, корінь і початок свій взявши з води хрещення, росте аж до висоти небесної. Ті аромати виходять із риз Христових, тобто є з Церкви Його святої, від людей вірних, у них же Він, наче в ризи, одягнувшись, взяв на Себе тіло і вселяється в тих, хто в чистоті і святості живе. Ось-бо Дух Святий до Христа Господа говорить: "умервлення, смирення і віра, наче коштовні аромати, перед Богом Отцем пахтять із Церкви Твоєї від чистих і дівствуючих осіб, що чесноти ті в серцях своїх, наче в мироположницях, зберігають". Тут спитаємо, нащо Дух Святий через різноманітні чесноти похваляючи Христову Церкву, спочатку хвалить її через умертвлення, коли спершу кладе миро? Справді, для того щоб показати, що за стриманням безчинних бажань, за зупиненням сластолюбства плотського, за умертвленням тіла всі инші чесноти ідуть і прямують за тим, як за вождем своїм. Спочатку-бо духовним тим пташенятам, кажу, дівс-твенникам, які Небо собі за гніздо мати хочуть, того крила найпершого — умертвлення тіла — треба.

Друге їхнє крило — умертвлення духа: не лише ділом не чинити гріха, а й духом не бажати ані розумом не мислити про гріх. Чи може-бо хтось тілом бути чистий . Тіло-бо ділами, дух же помислами і бажаннями скверними займатися звик. Марно дівство те чистотою своєю славиться і небесного досягнути сподівається, якщо лише тіло береже нерозтлінним, душу ж, яка помислами і похіттю оскверняється, очищати не намагається. Як же бо птаха з одним крилом не може летіти, так і, дівствуючи, про саму чистоту тілесну без чистоти духа дбаючи, не увійти в Оселю небесну. І першу, і другу чистоту зберігаючи пильно, наче голуб, полетимо услід Тому, Хто явився у виді голубинім.

Ось чуємо, що Бог, у Трьох Особах єдиний, на водах Йорданських являючись, при оновленні світу зробив — із вод хрещення мислених вивів пташенят: учителів, мучеників, дівственників — і в розчинені Небеса закликав їх. Хай буде так, як з учителями, мучениками і дівственниками, так і з нами, грішними. Отцю, і Сину, і Святому Духові, що явився на Йордані, — Богові честь, слава, поклоніння і дяка нині, і присно, і навіки-віків. Амінь.