Житія Святих - Січень

Пам'ять святого пророка Малахія

Святий пророк Малахія після повернення юдеїв із Вавилонського полону народився у Софах із племені Завулона. Він із юности чисте й непорочне провадив життя. Пророкував же про прихід Господній, і про страшний суд, і про зміну уставу і закону Мойсеевого на кращий, і про нову жертву. Ім'я ж йому те — Малахія, що означає Ангел, наречено було всім народом тому, що лицем був вродливий вельми, наче ангел, і тому, що ангельську беріг чистоту і святість і з ангелами дружній був. Багато разів розмовляв з ангелами, які таємниці Божі йому відкривали і провіщенню майбутнього навчали, про що достойні достеменно дізналися, голос ангельський чувши, але самого ангела бачити не могли. Малахія же святий лицем до лиця з ангелами говорив, як же хто говорить з другом своїм. Був же цей святий пророк останній зі всіх пророків, не постав-бо по ньому инший в Ізраїлі. Помер же він молодий літами і похований був з батьками на полі своїм.

У той самий день страждання святого мученика Гордія

Мученик Христовий Гордій був із града Кесарії Кападокійської, від християнських батьків народжений і в православній вірі вихований. Коли змужнів він, вибраний був до війська і став сотником воїнам, бо і тілесною міццю, і душевною мужністю перевершував инших. У той час Ліціній, цар Римський, отруту катування свого на християн вилив і підняв руку богоборну на Христову Церкву, і посилано накази і книги царські всюди, на всі торги, у всі важливі місця, щоб не поклонятися Христові. А якби хтось проти царського наказу вчинив, той щоб смертю помер. І ставлено ідоли перед усіма, камінні і дерев'яні, щоб поклонялися люди ділові рук своїх, ніби нерукотворному Богові. А тих, які не корилися, примушували муками. І сум'яття було в цілому граді, розкрадали маєтки християнські, порожніли доми вірних, а тіла їхні ранами роздроблювано. Жінок благочестивих волочили насеред града, жодного помилування не було для юности, жодної чести для старости, ті, що не були винні ні в чому, ті, наче злодії, страждали, тісні були темниці, доми ж знатні та багаті не мали своїх мешканців, пустелі ж наповнювалися вигнанцями за єдиний гріх — що в Христа вірили. Батько віддавав на смерть сина, син батька на суд тягнув, брат ненавидів брата і раб на пана повставав. Люту якусь безумства ніч душам людським диявол навів, що один одного, ніби в пітьмі, не впізнавали. Над усім цим молитовні доми руками нечестивих руйновано, вівтарі святі скидано, і не було приношення ніякого, ні кадила, ні місця для Божої Служби — все охопила скорбота, як якась темна хмара. Вигнані були Божі угодники, священні лики, лютого катування боячися, тремтіли, біси ж ликували, нечистотами і кров'ю жертвоприношень мерзенних вселенну оскверняючи. Таку біду бачачи, святий Гордій добровільно вибрав собі вигнання. Пояс-бо воїнський відкинув і, славу світу цього зневаживши, багатство, родичів, і друзів, і рабів, і спокій житейський, і все, що так людям, які світ і насолоди люблять, приємне, залишив — у пустельні і для людей непрохідні місця відійшов, бажаючи краще жити зі звірами, аніж з ідолопоклонниками, наслідуючи святого пророка Іллю, який, бачачи кумирослужіння Сідонське, на гору Хоривську вибіг і в печеру увійшов, намагаючись бачити Бога, як же і бачив, наскільки людське око Його бачити могло. Такий був цей Гордій — утік від шуму градського, криків торгових, величань княжих. Утік від судів обвинувачувальних, що продають, купують, кленуть, брешуть, срамословлять, утік від ігрищ, глуму і сміхотворства, які бувають в градах, сам чистий . Тими словами відкрито показав, що не насильно приведений, але добровільно віддає себе на мученицький подвиг, у чому наслідував Владику Христа, що у тьмі нічній юдеям, які шукали Його, Сам у руки віддався. І зразу святий Гордій очі всіх звернув на себе: був-бо муж такий, що вражав виглядом, через довге перебування в горах запорошену мав голову, бороду довгу, поганий одяг, висох всім тілом, палицю носив й у веретище був одягнений. Усе те налякало тих, що на нього дивилися, ще ж і божественна якась благодать освічувала лице його. Коли довідалися, хто він є, зразу різні голоси звідусіль заг лунали. Вірні з радости плескали, невірні ж суддю кликали, щоб звелів убити його. Все-бо зойку і гамору сповнилося, залишені були коні, залишені вершники, марно гуркіт колісниць стрясав повітря, бо ні один нічого иншого не хотів бачити, окрім Гордія, ані чути нічого иншого не хотів, окрім слів Гордієвих. Усе ж позорище сповнилося крику, що, наче вітер, у повітрі шумів, біг коней покриваючи. Тоді проповідник дав знак народові мовчати, замовкли труби, заспокоїлися сопілки, зупинилися органи, самого лише Гордія святого видно було й чути. Сидів же там на позорищі і князь, що влаштовував ті перегони, і винагороду за труди давав тим, хто біг, — до нього-бо зразу приведений був святий, і він спитав у нього, хто і звідки є, якої батьківщини і роду. Той же все про себе розповів: який має сан і задля чого, залишивши його, відійшов у пустелю і чому повернувся: "Повернувся, — сказав, — щоб відкрито показати, що ні за що маю твої накази, а Христа Ісуса, Надію мою і Захист, сповідую. Чув же, що ти понад инших багатьох лютіший чоловік. Я навмисне вибрав цей .

Не зміг же князь гнівом своїм і катуванням Гордія святого від віри відвернути, почав лукавий словами облесними зманювати його. Так-бо диявол звик боязливих страшити, міцних же облесністю зм'якшувати й розслабляти. Багато-бо кат святому подавав дарів, більше ж від царя обіцяв: "Має, — казав, — подати тобі цар почесніше між воїнством місце, маєтки великі, багатства, і славу, і все, чого захочеш". Святий же, чуючи ті обіцянки, посміявся з його безумства і сказав: "Хіба можеш дати мені щось таке, що б могло бути краще від Царства Небесного?" Тоді нечестивий князь, гнів і меч оголивши і перед спекулятором стати звелівши, і рукою, і язиком поганим наказав посікти Гордія святого. Хотів же святий посіченим бути перед таким людей зібранням, обступили його навколо знайомі, обіймали й останнє цілування давали, плачучи ж, просили, щоб не віддавався самовільно на смерть, щоб не губив цвіту життя свого і щоб не залишав солодкого цього сонця. Радили ж йому, щоб устами лише відрікся від Христа, і казали: "Єдиним словом від смерти себе вибав, відвернися від Христа язиком, серцем же віруй у Нього, як же хочеш, не язика-бо слухає Бог, але розуму того, хто говорить. І якщо так зробиш, то і суддів гнів вгамуєш, і Бога милостивого до себе мати будеш". Він же, як камінь стояв серед моря, вдаряли його і били хвилі морські — непорушний був. Настільки незворушний був у своєму доброму намірі: як же премудрого дім, на скелі стоячи, що не руйнується ні силою віючих вітрів, ні нападами дощів, ні розлитими ріками, так міцний той муж непохитний стояв у вірі. Бачивши ж духовними очима диявола, що оббігав знайомих його і зрушував одного на сльози, иншого ж на прошення і давання некорисної поради, сказав до плачучих Господнє слово: "Не плачте наді мною, але плачте над ворогами Божими. Нащо ж радите мені відмовитися устами від Бога мого? Щоб я життя своє продовжив? Чи смерті на якийсь час уникнув? Якщо дні якісь до життя свого додам, то вічного безкінечного позбудуся життя. Якщо втечу від тілесного болю, то не побачу добра праведників там, де нема болю. Очевидним безумством є купувати собі за тимчасове життя вічну муку й гинути з душею. Але і вам раджу: якщо зле розумієте, то навчіться благорозумности й істини, і, відкликавши брехню, говоріть правду, говоріть, що Господь наш Ісус Христос на Славу Бога Отця. Цей-бо голос випустить язик, коли в Ім'я Ісусове кожне коліно схилиться небесних, і земних, і підземних". Це сказавши й образ хресний на собі поклавши, святий Гордій пішов на посічення небоязливою душею, не змінивши світлости лиця, і став на місці усічення, так, ніби не ката за собою бачив, але ніби ангелів перед собою зрів і їм в руки душу свою передати хотів. І, усічений бувши, отримав блаженне життя, несений, ніби Лазар, в голосі радости на місце спокою вічного, де за подвиг свій прийняв винагороду. Подвигоположника, за Якого ж постраждав, славить з ангелами навіки. Амінь.