Житія Святих - Січень

Сказання про перенесення чесних мощів святого отця нашого Івана Золотоустого з Коман до Царгорода

Коли після переставлення Вселенського Великого учителя, патріярха Царгородського святого Івана Золотоустого в Команах тридцять літ і більше минуло, святіший Прокл, що був колись його учнем, тоді престолу його намісником, відправляючи йому столітню пам'ять у Великій царгородській церкві, мав слово до народу, багатьма восхваляючи похвалами Божого угодника. "За достоїнством [казав] похвалити Івана ніхто не може, хіба якщо б іще один такий Іван нині явився. Як же повновода ріка пам'ять про нього, з неї ж незчисленних його трудів, подвигів і повчань спогад напоює душі вірних, у ньому благодаті Божої сіяють промені, через них же одному Божества світло являється, иншому ж очищення православ'я від єресей бачиться, комусь про ідолів погублення стає відомо, иншому блуду виявлення показується, хтось віру і звичаї виправляє, ще иншому небесні зблискують вінці. О архиєрею, твоя ж пам'ять, як повітря, пахощів сповнене! О ім'я Іванове, що відповідає ділу! О проіменування Золотоустий, що явно показує, який був у проповіді слова! О язику Небес вишніх! О учителю, що євангельські громи розчиняєш. Іван цей — як Іван, Предтеча Господній, який покаяння проповідував. Той проповідник — цей труба, той непохитний — цей нездоланний. Той дівственник — цей чистоти захисник. Той у пустелі хрестив — цей у граді сіті натягнув. Той викривав перелюбодіяння — цей грізно карав хижаків. Той у темницю вкинений — цей у вигнання загнаний. Той усічений в голову — і цей таку ж смерть за істину підняти бажав. Багато в нього було подвигів на землі, багато-бо в нього вінців на Небесах. Іван зі святим апостолом Павлом нині співає: "Христовими пахощами я є". Бо кожне місце від блуду, як від смороду, очистив. В Ефесі хитрість Мидову прогнав. У Фригії матір лжебогів бездітною зробив. У Кесарії народні блудилища розігнав. У Сирії богопротивні сонмища спорожнив. У Персії слово благочестя посіяв. Всюди православної віри коріння насадив, весь світ пізнанням Бога язиком наповнив. Книги склавши, сіті спасіння всюди натягнув. З Іваном Богословом про Слово Отче богословив. З Петром благочесне ісповідання заснував. Із рибалками православ'я сіті у світ закинув. О Іване, життя твоє справді скорботи сповнене, але смерть твоя чесна, гріб твій славний, винагорода твоя велика".

Коли так святий Прокл у церкві промовляв, народ, горячи серцем до святого Івана Золотоустого, не стерпів чекати кінця тої бесіди, але великим голосом, усі, як одними устами, возвали до святішого Прокла, просячи його, щоб поспішив повернути святі мощі Іванові з Коман до них у Царгород. І був клич великий у церкві на довгий час, що промовляння патріярше закінчитися не могло. Зразу-бо святіший Прокл після відпусту церковного до царя Теодосія, сина Аркадія, великого ж Теодосія внука, пішов і про перенесення чесних мощів Золотоустових радившися, казав: "Обернися, царю, до того, хто євангельським тебе народив святим хрещенням і святительськими руками [як же колись Симеон-старець Господа] у церкві носив. Церква взиває до тебе: "Краса моя роздерлася, уста замкнулися, врода потьмяніла, поїдає вепр дикий пастирів моїх, овець Золотоустових, і звірі розтлінні плід уст моїх з'їдають. Осквернила заздрість святиню служителя мого, як у хащі дерева, сокирами відтяли його від мене і в гріб мовчання замкнули його". Говорили поміж собою єретикові послідовники: "Загороди уста, що говорять багато на нас. Зганьбімо слова його, щоб не зміг-бо вже так учити ані скинути нас більше". Аж допоки, о царю, безчестити мене має ворог через Золотоустого, віддай мені того, що був подобою Жениха мого Христа. Даруй мені, своїй матері, духовного твого отця. Хоч і позбавила мене його плотська твоя мати, але ти немилосердного її серця і волі злої не наслідуй — наслідуй же святиню духа, без неї ж ніхто не побачить Господа. Мине Євдоксія, Церква ж існує завжди. Я твоя мати вічна, ростотворною мені вчини утробу Золотоустовим поверненням, бо маєш мене заступницею за себе до Бога. І Золотоустову душу візьми за себе молитовницею. Хай буде син правди отчою молитвою утверджений". Такого багато від імени Церкви сказав, схилив царя до згоди, і послані були мужі чесні з ковчегом срібним в Комани, щоб принести звідти святі мощі Золотоустого святого зі всілякою честю. Коли прибули, послання царське єпископові Команському і всьому люду показали, і була велика для людей скорбота, і печаль через втрату такого великого духовного скарбу, і не хотіли дати святих тих мощів, багато просили, проте царському не могли противитися наказові. Коли ж мужі царські хотіли взяти з гробу мощі святого, зразу вони були як камінь і якийсь тягар найважчий, що великій людській силі ані зрушити їх не було можливим. І багато трудившися, нічого не досягли. Розуміли-бо, що не благоволить святий, аби брали звідти його мощі, сповістили швидко про те писанням до царя. Цар же, зі святішим патріярхом Проклом й иншими святими мужами порадившися, пізнав гріх свій, що не з прошенням, але з наказом послав взяти з Коман святого Івана. І замислив до нього, як до живого, послання написати, просячи вибачення за дерзновення і просячи його, щоб дозволив повернутися йому на свій престол й утішити своє стадо. Написав-бо своєю рукою так: "Вселенському учителю і духовному моєму батькові, святому Івану Золотоустому, Теодосій-цар: Тіло твоє чесне, як же инших мертвих, бездушним вважавши, чесніший Отче, послав із наказом принести до нас скоро, але не отримав бажаного через недостойність свою. Нині-бо до тебе, як до живого, це своє рукописне посилаю прохання і прощення з вірою прошу для себе і людей твоїх. Прости мені насмілене починання, покривши глибиною твоєї премудрости. Ти, що покаяння всіх учив, прости того, що кається. І як дітям, що батька люблять, подай себе нам і возвесели тих, що люблять тебе, приходом своїм. Але вже без всілякого примусу, просьбою прошу прийти до нас, а не наказую. Не вертай мене вдруге осоромленим, о чесніший Отче, даруй себе тим, що бажають тебе. Прийди з миром до себе, і свої з любов'ю приймуть тебе".

Таке послання написавши, цар скороходцям віддав, звелівши, щоб відкрили святий гріб, поклали те на грудях його, а потім щоб відправили всенічне богослуження. І було так. Коли царське послання, в Комани принесене, на грудях Івана святого поклали і після відправлення співів всенічних торкнулися царські мужі чесних мощей, зразу віддався їм святий: став-бо легкий природно, як же і був, — і зраділи на те прислані, і, взявши з гробу, у царський ковчег поклали. Був же там чоловік убогий, що мав ногу від укусу змії криву, і жив при церкві, милостині просячи. Він, взявши малий клаптик із гробу святого, обтер ногу свою — і зразу зміцніла нога, як і друга, і ходив, хвалячи Бога. Зійшовся увесь люд зі свічками на поклоніння чесним святого мощам, і коли їх відносили, з великими сльозами і риданням відпроваджували. Вирушили в дорогу царські люди і велику відстань благопоспішно здолали, пристані Халкедонської досягли. Вийшов же назустріч цар зі всім синклітом, і патріярх із клиром, і незчисленна кількість люду, в кораблі сівши. Був же осібно приготований царський корабель на прийняття чесних мощей Іванових, — у нього ж ковчег із мощами вклали. Коли поверталися до Царгороду, була з Божого допусту раптом буря в морі — і рознесені були кораблі тут і там. Корабель же, що мав у собі ковчег з мощами святого, розірвав мотузки, що керували ним, не людською рукою, але якоюсь Божою силою невидимо був керований і пристав до берега, де ж був виноград тої вдовиці, за яку святий Золотоустий стільки біди і вигнання перетерпів, являючи і по смерті ревність і кривду, несправедливо вчинену, викриваючи. І зразу настала тиша в морі, і кораблі в одне зійшлися цілі, ніякої не зазнавши шкоди від збурення морського. Винесений був ковчег із мощами з корабля на землю, зрушився цілий град і вийшов зі свічками, і кадилами, і піснеспівами, і, взявши кочег, спершу в церкву святого апостола Томи внесли, тоді перенесли в церкву Ірини — не мучениці Ірини, але Христового миру, де ж цар і патріярх, ковчег відчинивши, знайшли тіло святого, як лілею у винограді, що красою і нетлінням цвіло і видавало великі пахощі. І зняв цар свою багряницю, розпростер зверху мощів і впав на груди святого зі сльозами, говорячи: "Прости, святий отче, прогрішення, через заздрість на тебе нанесене. І мене гріха материнського не роби спільником, щоб через батьківські кислиці не терпів я оскоми. Хоч і сином є твоєї гонительки, проте не винен у сподіяному тобі злі. Але залиш їй прогрішення, щоб і я очистився з її ганьби. Схиляю свій сан до ніг твоїх і всю свою владу впокорюю до моління твого, пробач ту, що образила тебе нерозсудним насильством, розкаялася-бо через сподіяне і прощення просить, моїми устами до тебе зі смиренням говорячи так: "Пом'яни, отче, учительне твоє про незлопам'ятність слово і не пам'ятай сам зла мого. Встати з упадку хочу, але подай мені руку ти, що казав: "Якщо ти впав, встань і спасешся". Не можу терпіти твоєї на мене образи, ось-бо і гріб мій трясеться, ламаючи кості мої, і боюся вічної кари, щоб на Страшному Суді Христовому від стояння праворуч не похитнуло мене. Багатьох врятував ти своїми повчаннями, і я-бо щоб одна того спасіння не була позбавлена. Не покинь мене, що кличу услід за тобою, але забери мене від противника мого диявола: він-бо намовив мене грішити перед тобою, як же колись Єву перед Богом. Не май ніколи гніву на мене, Незлобливий, не пам'ятай злого в житті тлінному, не пам'ятай злого і в нетлінному. Коли я жила в часі, пакості тобі чинила, коли ж ти живеш життям завждисутнім, корисним для душі будь мені. Мине слава моя, і нічого мені не поможе, поможи мені, отче, у славі твоїй, яку прийняв ти від Бога. І швидше ніж засуджена буду на Страшному Христовому Суді через тебе, прости мене, безотвітну".

Так від імени матері своєї цар говорив, не міг зупинитися від плачу, але мочив сльозами тіло святого і цілував зі страхом. Також і святіший Прокл з любов'ю цілував святого: "Радуйся, — взивав, — христолюбче отче, учителю найсолодший, я твоя дитина, твого духовного молока виховання, ти, як же раніше мені пастирем був, так і нині є пастирем, моя вівця твоєю є, твоєю пашею дотепер годується твоє стадо, і, тебе бажаючи, за иншими пастирями не хочуть іти вівці твої. Яви-бо нам лице своє і зроби знову чутним голос твій". Люд же весь, шукаючи, щоб приторкнутися лише до чесного святого ковчега, не відходив від нього вдень і вночі. Зранку ж на царську колісницю святі мощі поклали, везли у велику соборну Святих апостолів церкву зі всією честю і славою. І коли, всередину внесений, на патріяршому був престолі, возвав весь люд єдиними устами, говорячи: "Прийми престол свій, о отче". І побачив патріярх Прокл і з ним багато достойних мужів, як святий Іван мертвими устами своїми, як живий, порухавши, промовив це архиєрейське слово: "Мир всім". Коли відбувалася Свята літургія, багато зцілень від святих Золотоустових мощів чудесно подавалося хворим, і гріб Євдоксії-цариці від довгого трясіння зупинився. Поклали святе його тіло у святому вівтарі під жертовником з веселістю і радістю, славлячи Христа Бога, з Отцем і Святим Духом хваленого навіки. Амінь.