Житія Святих - Січень

Житіє святого апостола Тимотея, одного із сімдесятьох

Святого апостола Тимотея виростив Ликаонський край. Виховав же і настановив славний град Лістра, який не так прославився щедротами плодів земних, як же цим богонасадженим паростком, що хоч і не зовсім із доброго коріння був, — але як добропашна рожа з терня, так Тимотей із невірного проріс батька-елліна, який у язичницькому злочесті іменитий був вельми і настільки відомий злом, наскільки пізніше син його чеснотами і добрими звичаями бути зміг. Мати ж святого і баба були єврейками з роду, обидві святі, і праведні, і добрими ділами прикрашені, як же про них свідчить святий апостол Павло, говорячи: "Хочу бачити тебе, поминаючи сльози твої, щоб радости сповнитися, спогад приймаючи про віру, яка є в тобі, нелицемірну, вона ж вселилася спершу в бабу твою Лоіду і в матір твою Євникію, знаю, що і в тебе". Ще ж дитиною Тимотея блаженного не так їжею, як тілом Господнім мати його годувала, він від язичницького і юдейського блуду зовсім ухилився і до Павла святого богогласної церковної труби поспішив тоді, коли святий апостол Павло з Варнавою, учнем і апостолом Христовим, прийшов у Лістру, як же божественний Лука в Діяннях апостольських розповідає: "Втекли, — каже, — в гради Ликаонійські, в Лістру і Дервію і в околиці їхні. І там приходом своїм велике зробив чудо — кривого-бо з лона матері своєї одним зцілив словом. Те бачивши, люди вельми дивувалися, кажучи: "Боги, уподібнившись людям, зійшли до нас". Довідавшися, що не боги, але Бога живого апостолами і проповідниками називаються, лженазваних богів противники і на те якраз послані, щоб людей від облуди бісівської навернути до Істинного Бога, Який не лише кривих, але і мертвих з гробу воскрешати може, тоді багато хто з блуду навернувся до благочестя. Була серед них і мати цього блаженного апостола Тимотея, яка по мужу своєму вдовою залишилася. Вона з радістю святого апостола Павла в дім свій прийняла і зі всілякою вигодою дала спочинок, і віддала йому сина свого, святого Тимотея, наче дар віддаючи за зроблене ним у граді їхньому чудо і за прийняту благочестя світлість, хлопця, літами ще молодого, але до сприйняття зерен слова Божого вельми вдатного і здібного. Його ж прийнявши і бачивши, що хлопець розумний і лагідний, і благодать Божу в ньому розгледівши, святий Павло більше його полюбив, аніж тілесні батьки. Але тому що тоді молодим ще хлопець був і подорожувати не міг, залишив його вдома, приставивши досвідчених вчителів, щоб від них Божественного Писання навчався, про що сам, пишучи до нього, згадує: "Змолоду, — казав, — Святого Письма умів". Сам же людьми юдейськими, яких намовили, камінням був побитий і, за град витягнений, відійшов в инші гради.

Через декілька років захотів Павло святий, вийшовши з Антіохії, відвідати братів у всіх градах, де вже раніше проповідував Слово Боже. Взявши Силу, прийшов у Лістру, де ж святий Тимотей був. Його бачив, що подорослішав, і у всіляких чеснотах робив успіхи, і всі там християни про нього добре свідчили. Прийняв його до себе в апостольство і зробив його всіх трудів і путей своїх супутником невідступним і співслужителем у Господі. Хотів же вийти з града, та через юдеїв, яких же там і в навколишніх місцях була велика кількість, обрізав його за законом Мойсеевим — не через потребу якусь для спасіння, бо нова Благодать замість обрізання є — святе хрещення, але щоб не спокушалися через нього юдеї, бо всі його бачили від батька-елліна народженого. Вийшовши звідти, Павло святий проходив гради і села, навчаючи і благовістуючи Царство Боже і всіх світлом Благочестя просвітлюючи. Йому ж услід, як зірка за сонцем, що з третього неба засіяло, ішов божественний Тимотей, приймаючи нетьмяніючу світлість учення благовістування Христового і навчаючися звичаїв благих і доброчинного життя, як же про нього й сам апостол свідчить, говорячи: "Ти ж пішов за ученням моїм, життям, привітом, вірою, довготерпінням, любов'ю, терпінням, вигнанням, стражданням". Так святий Тимотей усі чесноти з посуду вибраного почерпнув, сприйняв же апостольську Христа ради убогість — нічого собі не здобувати: ані золота, ані срібла, ані чогось із земного — переходити з місця на місце, звіщати Євангеліє Царства; навчав віддавати добром за зло, покривджених благословити, гнаним терпіти, ображених утішати, у всьому представляв себе як Божого слугу і був справжнім наслідувачем свого учителя — святого Павла. Той-бо, бачивши учня свого, що робив поступ в таких чеснотах, спершу дияконом, після того єреєм, тоді й єпископом молодого ще літами поставив, бо покладенням рук апостольських служителем Христових таїнств був, болів і трудів апостольських ревним наслідувачем зробився, співчував і співпрацював великим апостолам у благовістуванні Христовому. Його ж ні юність, ані неміч тіла від майбутнього подвигу зупинити ніколи не могли, але у всьому великодушність виявляв, яка свідчила про нього учителеві його Павлові, який пише до коринтян у Першому посланні, говорячи: "Коли прийде Тимотей, пильнуйте, щоб без страху був у вас, діло-бо Господнє робить, як же і я, щоб ніхто його не знищив". Але й раніше, хвалячи його, написав: "Послав до вас Тимотея, який є мені дитиною любою, і вірним у Господі, щоб вам нагадав путі мої". Тоді і в инших посланнях братом своїм його називає, говорячи: "Павло, в'язень Ісуса Христа, і Тимотей, брат". І знову: "Павло, посланець Христовий, волею Божою, і Тимотей, брат". І знову: "Павло, апостол Ісуса Христа, волею Божою, і Тимотей, брат". І ще: "Я послав Тимотея, брата нашого, і служителя Божого, і споспішника нашого у благовістуванні Христовому утвердити вас й утішити про віру вашу". Такі й багато инших у посланнях Павлових на похвалу Тимотея святого знаходимо свідчення — через них же він не підносився, але в смиренномудрості й пильності жив, постом і трудами повсякчасними настільки себе умертвляв, що й сам учитель, який дивився на його подвиги і пости, жалів його вельми, умовляв його, щоб не пив води, але трохи вина прийняв для шлунка свого і через часті недуги — ними ж хоч тіло безперестанку охоплене, але душевне благородство здорове і від усілякої шкоди вільне перебуває. Пройшов же він усі кінці світу з учителем своїм, бо і в Ефесі, і в Коринті, у Македонії, в Італії ж, Іспанії слово Боже сповіщали, що правдиво про них сказано: "У всю землю вийшло віщання їхнє, і в кінці вселенної слова їхні". Був же святий Тимотей у розумінні меткий, швидкий у відповідях, у проповіді слова Божого ритор блискучий, у викладенні Божественних Писань учитель найсолодший, у церковному правлінні і захисті пастир найдостойніший. Найбільше прещедру отримав благодать, бо учення від подвійного почерпнув джерела: не лише-бо Павла за учителя мав, але й від Івана, улюбленого учня Христового, учився. Той же Домитіяном, царем Римським, на вигнання в Патом, острів, відісланий був. Тимотей був замість самого того Івана святого, єпископа Ефеського града, де ж не по довгім часі і постраждав за свідчення Ісуса Христа так.

Був якось празник великий в Ефесі, названий Катаґоґіум, під час якого ідолопоклонники, мужі та жінки, незвичних лиць подоби на себе взявши, палиці ж та ідолів у руках носили, майдани градські безсоромно обходили, пісні ж голосами безчинними викрикаючи, на зустрічних, як розбійники, кидалися і нападали, багатьох убивали й инше нечисте чинили беззаконня — тим окаянні, як думали, службу приносили своїм богам всескверним. Це божественний Тимотей бачивши, вогнем ревности Божественної розпалився, увійшов у богохульне те позорище, явно ж і сміливо єдиного істинного Бога, Господа нашого Ісуса Христа, проповідуючи, блуд та оману богів їхніх являючи й иншого стільки, що для увірення достатньо було, вільним промовляв язиком — вони ж у пітьмі ідолобісся ходили, не чули ані не розуміли сказаного від апостола, але кинулися спільно на нього, палицями, які в руках носили, били люто святого і з усілякою немилосердністю і нелюдськістю по землі волочили і штовхали — мучили до смерти. Християни ж після того прийшли і бачили його, що ще трохи дихав, винесли його за град і, коли переставився, тіло його чесно на місці, названому Піон, тобто дощовому, поховали. Через довгий час чесні і святі його мощі за велінням царя Констанція, сина Великого Констянтина, святий Артемій, мученик з Ефесу, в Царгород приніс і в церкві святих апостолів із божественним Лукою, апостолом, і Андреєм Первозваним поклав: Бог так благоволив, щоб їм як же в житті цьому все спільне було: звичаї, вчення і Євангелія проповідування — спільний також і гріб по смерті щоб був, бо й упокоєння їхнє на Небесах одне в Царстві Господа нашого Ісуса Христа, Який з Отцем і Святим Духом царствує навіки. Амінь.

У той самий день житіє і страждання святого предобномученика Анастасія Перса

Коли святий град Єрусалим взяв перський цар Хозрой і святі ті місця, які мали на собі перебування Христа Господа нашого і Його вільні страждання, розп'яття, смерть, поховання і воскресіння бачили, повойовані були нечестивими варварами і спасительне Хреста Господнього дерево полонене і в Персію з великою здобиччю віднесене було, почала в Персії Слава Христова, як же сонце, сіяти чудами, які від животворного Хресного Дерева бували. Само в полоні було, а душі людські полонило Богові і, як же вудка, ловило і до Христа притягувало, пізнанням істини їх просвітлюючи і любов'ю Божественною розпалюючи їхні серця. Тоді до пізнання Христа прийшов і святий мученик Анастасій, про нього ж перед нами лежить слово.

Він народженням був перс із села Раснуні, яке лежало в місцевості, названій Разі. Ім'я його було в нечесті перському Магундат, сином був одного волхва на ім'я Бау, який у краях тих відомий був волхвівського вміння учитель, — того ж і сина свого з юности досконало навчив. Коли ж прийшов Магундат у вік юнака мужнього, вчинений був у воїнство з иншими багатьма юнаками і перебував у стольному граді царському, служачи цареві перському Хозрою. Чув же про славу і силу Хресного Дерева, яке всі перські краї здивувало і вразило було чудесами неймовірними, що всі говорили: "Бог християнський у Персію прийшов". Почав про те допитуватися ретельно — раптом-бо запалилася душа його таємно вогнем тим, що його Христос, прийшовши, кинув на землю, і не спочив красний той юнак, ходячи і багатьох допитуючи, — довідатися точно хотів, яке то є Дерево, що таку чудодійну силу має. І коли сказано йому було від вірних, що то є Хрест, на якому Христос, Син Божий, в Якого християни вірують і Якого шанують, задля спасіння людського роду був розп'ятий, тоді більше розпалився внутрішнім бажанням пізнати Сина Божого досконало й додавав до питання питання і з відповідей брав причину більших допитувань — довідатися намагався, як Бог із Небес зійшов. Як чоловіком став? Через що на хрест засуджений? І від кого? Невже знову на Небо повернувся, звідки зійшов був? І чув від християн розповіді про таїнство Воплочення Христового божественне — вуха-бо його благочестя зерно з любов'ю приймали, душа ж помалу вирощувала колос віри і до наслідування Христа пробуджувалася. Мав же Магундат брата по плоті, співвоїна собі, і були обидва в полку славного одного воєводи Саїна, він же з воїнством від царя перського посланий був на війну в Грецьку землю і в Халкедон, славний град християнський, прибув, і Магундат, у полку його з братом служачи, туди ж прийшов. Ополчився ж на персів благочестивий цар грецький Іраклій — Саїн, перський воєвода, з полком своїм поспіхом назад повернувся. А Магундат відлучився від полку і свого по плоті брата залишив, хотівши більше із християнами жити убогий і незнаний, аніж відповідно до походження свого — багатий і чесний — між тими, що не знали Бога. І спочатку прийшов у Єраполь, знайшов там одного чоловіка, перса родом, вірою християнина, мистецтвом золотаря і, до нього приставши, учився золотарського ремесла. Руки-бо простягав до діла, ум же мав спрямований до Христа Бога, горячи Його любов'ю: просив же учителя свого, щоб до святого хрещення привів його, але не отримував прошеного, відкладене було хрещення його на инший час через страх перед персами, що тоді налягали. Ходив там з учителем у святу церкву на молитву часто, бачив на стінах церковних малюнки, які зображали страждання і чуда мучеників святих, і питав учителя: "Що то?" Той же розповідав йому про подвиги святих і діяння їхні, як за Христа мужньо до крови ставали і душі свої за Нього ревно поклали, що перетерпіли від катів Христа ради і яких винагород від Нього на Небесах сподобилися. Він же, все те уважно слухаючи, дивувався і лякався, і більше розпалювалося серце його ревністю Божественною. Прибувши в Єраполь, через якийсь час замислив іти в Єрусалим, щоб там святе хрещення прийняти.

Прийшовши у святий град Єрусалим, Магундат, названий пізніше Анастасій, перебував в одного христолюбивого мужа, також золотаря. Йому відкрив усе бажання серця свого — що хоче до Христа приєднатися святим хрещенням. Той же повів його до святого Іллі, пресвітера Великої церкви воскресіння Христового. Блаженний же Ілля, прийнявши його люб'язно, сповістив про нього святішому патріярхові Модесту і його благословенням охрестив Магундата-перса, назвав його у святому хрещенні Анастасієм і затримав його в себе вісім днів. Питався ж його, яке хоче вибрати для себе життя: чи мирське, чи чернече? Блаженний Анастасій не лише словами розповів, але і лагідною вдачею явив те, що чернечого образу і життя бажає. І через вісім днів, коли він відклав білий, на хрещенні прийнятий одяг, віддав його пресвітер в один із монастирів Єрусалимських у десятий рік Іраклієвого царювання, і вручений був він одному премудрому і доброчинному старцеві, який після цього скоро був у монастирі тому аввою. Від нього ж не лише грецької мови, псалтиря ж і инших святих книг читання навчився, але і багатьох чернечому життю відповідних подвигів наставився скоро, через що любили його всі, а найбільше його наставник, що, послушництва його остаточне чернечого життя звершення бачивши, постриг його в чернецтво і зробив собі духовним сином, в ангельський образ одягнувши. І був блаженний Анастасій ченцем доброчинним, смиренномудрим, і лагідним, і трудолюбним, всіляку роботу монастирську, що на кухні, і в пекарні, у вертограді ж та инших послухах без лінощів проходив, ніколи від собору церковного і правила не відлучався і завжди руками вправлявся у роботі, устами ж — у славослов'ї Божому. До того ж прочитав Божественне Писання, житія святих отців, а найбільше страждання святих мучеників. І коли те читав, мочив сльозами книгу, горячи серцем і повідомляючи своє внутрішнє терпінню їхньому співчуття. І, наче з ними вже страждаючи, ревности їхньої являв себе наслідувачем, кончину їхню прославляючи, і мужності їхній дивувався. І молився ревно до Владики Христа, щоб сподобив його так само за Нього страждати, так само померти й бути причетним до мученицького лику. Душевний же ворог, ненавидячи примноження чеснот його, почав насилати йому спогади про попереднє його життя в Персії, багатство, славу, батьківську волхвівську хитрість, воїнську честь та про инше суєтне, хотівши тим душевну його споруду похитати, від обителі ж і святих отців співжиття відлучити. Але він, допомогою Божою, Його ж опору від лиця вражого мав, молитвами ж і настановою учителя і духовного батька свого, йому ж завжди сповідав свої помисли, перебував непохитним і для спокус ворожих нездоланним. Перепровадив же преподобний Анастасій у монастирі тому сім літ і, великий духовних чеснот скарб зібравши, покликаний був Господом до вінця мученицького видінням таким. Надходив пресвітлого воскресіння Христового празник. Звечора Великої суботи спочив трохи від денного труду і, заснувши, бачив, що стоїть на горі високій. До нього ж приступив один муж світлоносний, тримаючи чашу золоту, камінням дорогоцінним прикрашену, сповнену вина, і віддав йому її, говорячи: "Прийми і пий". І, прийнявши, зразу випив її. І сповнилася душа його невимовної насолоди, що у сні ще зрозумів він те знамення бажаної кончини мученицької, до якої ж прикликає його Господь. І збудившись зі сну, радости і веселости сповнений, поспішив до церкви на соборне прославлення воскресіння Христового. Взявши духовного отця і наставника свого, який аввою вже тоді був, на осібне в дияконії місце, впав у ноги його, сльозами зрошуючи і просячи, щоб до Владики всіх молився за нього, бо близько є день відходу його із життя цього. І сказав: "Знаю, святий отче, які за мене труди підніс і як часто гнівав я твою до мене батьківську ласку, через тебе побачили очі мої світло істинне і від тяжкої звільнився пітьми через тебе: безперестанно-бо молився до Преблагого Господа за мене, раба твого". Сказав йому отець: "Що тобі, дитино моя? Звідки довідався, що цими днями від нас відлучишся до иншого життя?" Анастасій же сонне видіння розповів йому з великим розчуленням і кріпився, кажучи, що однаково тими днями має померти чи спільною для всіх смертю, чи якоюсь иншою. Боявся ж сповістити про своє бажання мучеництва за Христа, щоб не заборонив йому старець, і не загасло полум'я його ревности за Христом, і не позбувся вінця страдницького. Отець же утішав його багатьма словами з любов'ю. Коли настав день і відбувалася Божественна літургія, преподобний Анастасій причастився Божественнних Таїнств і з братією спільної скуштував трапези. У наступну ж ніч, трохи звечора заснувши, скоро збудився, бо внутрішнє невимовне бажання мучеництва спочивати йому не давало: вставши-бо таємно, вийшов з монастиря, нічого не несучи зі собою, хіба чернечий одяг, у який був вбраний.

Після виходу з монастиря свого святий Анастасій спочатку пішов у Діосполь Палестинський, звідти на гору, названу Харизим, задля молитви пішов. Тоді й инші чесні місця пройшовши, прийшов у Кесарію Палестинську і перебував там у церкві Пречистої Діви Богородиці два дні. Після цього до церкви святої великомучениці Євтимії всехвальної, яка в тій же Кесарії була побудована, пішов задля поклоніння. Володіли ж у той час перси Палестиною і жили в ній. Трапилося-бо блаженному повз дім одного перса йти: побачив, що діяли перси якусь волхвівську хитрість, і, ревности Божественної сповнившись, увійшов до них, говорячи з гнівом: "Чому і самі блудите, й инших душі зваблюєте, у той же затягуєте блуд?" Вони ж дивувалися сміливости його, спитали в нього, говорячи: "Хто ти такий, щоб говорити це?" Він же відповідав їм: "І я колись у такому ж блуді був, як і ви, бо вмів ту всескверну хитрість, у заклинаннях досвідчений". Те сказавши, святий викривав їхню безбожність, багатьма словами показуючи, яка є Богові мерзенна і людям душешкідлива хитрість і зваба волхвівська. Сповістив же їм своє правдиве пізнання і до Бога навернення, переконуючи їх, щоб і вони, за приклад собі його маючи, також пізнали істину, від волхвування відмовилися, до Христа Бога навернулися із покаянням. Вони ж не лише слів святого слухати не хотіли, але і просили його дуже, щоб не ганьбив славну в персів ту їхню хитрість і на посміх щоб не подавав людям. Він же покинув їх, пішов у путь свою, поспішав до святого всехвальної мучениці храму. Мало ж від них відійшов, коли побачили його воїни перські, які сиділи при воротах суду, їх же минув святий. Ті воїни бесідували між собою по-перськи і сказали про нього: "Ось засланець". Святий же, добре слова їхні знаючи, сам був персом, гнівно поглянув на них і казав: "Що ви говорите? Не є засланцем, але рабом Господа мого Ісуса Христа, кращий від вас, бо сподобився для Нього працювати, Який задля грішних з Небес зійти захотів. Розумію слово ваше, бо і я колись у тій же службі військовій був, що й ви нині". Вони ж, вставши, затримали його і сповістили про нього начальникові своєму, який у преторі був. Той же, вийшовши і спитавши його, хто і звідки є, звелів пильнувати святого в найсуворішій темниці. У ній же замкнений був, три дні не скуштував їжі ані пиття — нічого ж бо не хотів з рук нечестивих прийняти, але підживлювався одним сподіванням бажаних за Христа страждань. Тим часом прийшов у Кесарію палестинську Марзаван, один князь перський, і, про преподобного в'язня довідавшися, звелів його привести зв'язаного в претор перед себе на допит. Коли ж привели святого, займався Марзаван чимось иншим, а преподобний Анастасій стояв окремо, зв'язаний. Був же там один християнин, він, пізнавши святого, бачив-бо його в церкві Пречистої Діви Богородиці, приступив до нього і питав його таємно, через що взятий, і зв'язаний, і приведений на суд. Святий же розповів йому бажання серця свого, що за Христа хоче страждати й умерти. Той-бо, чувши, похвалив преподобного за добрий його намір та укріпив його словами божественними, переконуючи, щоб не боявся мук ані не страшився смерти за Ім'я Господа нашого Ісуса Христа, але твердо і сміливо щоб відповідав Марзаванові на питання його, маючи в умі слова, сказані Господом у Євангелії: "Хто перетерпить до кінця, той спасенний буде". Представлений був преподобний Анастасій князеві Марзавану, не поклонився йому, не віддав належної чести, адже звичай є персам схиляти коліна перед князями своїми для пошанування. Святий же не зробив того, зовнішнім непоклонінням і небоязливим поглядом внутрішню свою мужність і великодушність являючи. Марзаван же, подивившись на нього досить, спитав, говорячи: "Хто ти? І звідки? І як називаєшся?" Відповідав святий сміливо: "Християнином є. Якщо ж про народження моє довідатися хочеш, персом є із краю Разі, села Раснуні, волхвом був і воїном, залишив же пітьму і прийшов до істинного світла, ім'я моє було раніше Магундат, по-християнськи нині Анастасієм називаюся". Сказав йому Марзаван: "Покинь той блуд і повернися до попередньої своєї віри, і дамо тобі коня, і гроші, й иншого багато добра". Святий же, поглянувши на небо, сказав: "Не буде того, щоб я відрікся від Тебе, Христе Царю". Сказав йому Марзаван: "Чи подобається тобі той одяг, який же нині носиш?" Відповідав блаженний: "Цей одяг любий мені, бо ангельський, і почесніший для мене він, аніж для тебе сан твій". Марзаван же розгнівався, сказав: "Біса маєш, і не инше щось кажеш, лише те, чого тебе біс навчає". Відповідав святий: "Коли у блуді і нечесті перському був, тоді тяжкого мав біса. Нині ж маю живого у мені Христа, Спасителя мого, Який виганяє твоїх бісів". Сказав йому Марзаван: "Що, невже не боїшся царя, який, коли довідається про тебе, звелить тебе розп'яти?" Відповідав святий: "Чому маю боятися чоловіка, такого ж тлінного, як і ти? Якщо й уб'є тіло, проте душу ніяким же ловленням взяти не зможе". Таких слів Марзаван чути не терпів, звелів на нього накласти вериги залізні, одну на шию, другу ж на ноги, і вести його до будівничих, щоб з иншими в'язнями безперестанно каміння на собі носив. Там багато й незчисленно блаженний старець перетерпів скорбот, деякі-бо з краю того і з того ж села Раснуни, що були у Кесарії тій, перси, знайомі колись друзі та сусіди бачили те, що було з ним, соромилися його і наче собі безчестя те творене приймали. Зневажали святого, говорячи: "Що собі зробив? Нащо давнє благородство зганьбив, християнином ставши, і таке на нас навів безслав'я? Веригами обкладений і на злодійську кару засуджений — цього очі наші не терплять бачити, ніколи ж ніхто з краю нашого християнином не був, і ось ти вчинив нам наругу". З такими словами дошкульними нечестиві й руки разом на неповинного немилостиво клали, б'ючи, за бороду шарпаючи й одяг на ньому роздираючи. І не лише такі йому чинили пакості, але й каміння найтяжче, що вчотирьох заледве піднести можна, йому одному на плечі і шию клали. І так веригами за шию і ноги скований і камінням тяжким отяжений, трудився угодник Божий. Така ж йому кривда щодня від знайомих персів чинилася. Але він її з радістю терпів задля імени Ісуса Христа. Після цього Марзаван-князь знову звелів привести перед себе святого і сказав йому: "Якщо справді волхвівським сином ти був і знаєш хитрість волхвівську, скажи-бо нам щось волхвівське, щоб і ми про твій розум довідалися". Відповідав святий: "Хай не допустить Бог, щоб щось таке вийшло з уст моїх, не хочу осквернити ум свій спогадом волхвівства ані уст говоренням". Сказав йому князь: "Чому перебуваєш у християнстві? Вернися до попередньої своєї віри, знай-бо, що сповіщу про тебе цареві Хозрою". Відповідав святий: "Роби, що хочеш, думаю-бо, що ти вже написав до нього і прийняв відповідь від нього". Сказав князь: "Не писав ще, але вже хочу писати, і що звелить мені про тебе, те зроблю". Святий же Анастасій відповів: "Пиши, що хочеш, погане про мене, я християнином є і знову говорю, що християнином є". Марзаван звелів святого простягти на землі й бити доти, поки наказане йому чинити не схоче. І коли слуги хотіли в'язати мученика за руки і ноги, щоб розпростерти його до биття, сказав він до них: "Залиште мене так, не треба в'язати і тримати мене, бо не неволею за Христа мого, але добровільно терпіти хочу, і настільки бажаю за Нього страждати, скільки хто прагне в спеку води студеної". Те сказавши, ознаменувався хресним знаменням і простерся ниць на землі, віддаючися на рани. Почали ж бити його палицями жорстоко. Святий же сказав до тих, що били: "Перестаньте трохи і скиньте з мене чернечий одяг, щоб не терпів чин святий безчестя, і так наге тіло моє бийте, знайте ж, що рани, які накладаєте мені, за виграшки приймаю, я-бо коли й на частини роздроблений буду, ніколи ж не відречуся Господа мого Христа Ісуса". Битий-бо був і по нагому, терпів мужньо, лежав непорушно лише єдиною доброю своєю задля Бога на муки волею, нею ж і єство своє перемагав. І дивувався князь і всі, що там були, такому його терпінню, що довго й сильно битий не ворухнувся тілом, не закричав, не застогнав, — ум-бо його був весь у Бозі, за Нього ж страждав. Звелів князь перестати бити святого, знову страшив його царем: "Напишу, — казав, — до царя, і звелить тебе на смерть скарати". Казав йому святий: "Пиши, як хочеш". Сказав князь: "Чи не боїшся царя?" Відповів святий: "Чого маю боятися царя твого? Хіба він теж не є людиною смертною, як же і ти? Хіба не зазнає тління, як же і ти? Нащо наказуєш мені боятися того, що глиною є, до тебе подібного? Чи не краще боятися мені Господа мого Ісуса Христа, Який створив небо і землю, море і все, що в них, що є нетлінним навіки". Дивувався ж гордий Марзаван на відповідь мученикову, звелів знову відвести його до темниці. І через мало днів знову вивів, поставив перед собою і говорив до нього лагідно, сподіваючись ласкавими словами його зманити. Казав до святого: "Згадай волхвівську свою хитрість і принеси жертву богам, щоб погано не вмерти і не втратити цього видимого світу". Відповідав преподобний: "Яким богам велиш мені принести жертву? Чи сонцю, і місяцю, і вогню, і морю, горам же, і горбам та иншим всім стихіям? Хай не дасть мені Бог мій поклонитися колись витворам вашим: те-бо все Христос, Син Божий, створив на службу і потребу нам, людям, творінню розумному, ви ж помиляєтеся, служачи бісам і чотириногим тваринам та иншому видимому творінню, наче не вони задля нашої потреби, але ми для їхньої створені. Не годиться і негарно богами їх називати — за образом Божим ви створені, а не знаєте Бога, Творця свого. Якщо б пізнали Христа, Який створив вас, то навернулися б тоді до Істинного світла і позбулися б влади демонської". Це й більше сказав святий, здивував Марзавана і всіх, що чули. Бачив же Марзаван, що ані ласками, ані погрозами його не здолати, відіслав його знову в темницю, поки від царя наказ прийде, що мають з ним робити. Уночі тримали мученика в темниці, удень же виводили скованого на роботу — з иншими в'язнями камінь носити. Відомо ж стало про святого Анастасія і в монастирі, де постригся, і чули всі отці і брати про нього, що за Христа вельми страждає, — невимовної радости сповнилися, а найбільше авва, духовний його отець й учитель, який наче разом з улюбленим своїм учнем зв'язаний був, в його кайданах сам страждав, здавалося, але тому що не могло такого бути, щоб піти до нього, авва цей двох братів зі своїм утішительним листом послав, щоб, таємно до нього прийшовши, укріпили його до мужнього терпіння. Сам з иншими отцями вдень і вночі молився за нього до Бога, щоб подав йому до кінця за Ім'я Його добре перетерпіти і бути переможцем і вінценосцем у лику святих мучеників. Преподобномученик же Анастасій у темниці був, безперестанно вдень і вночі славословив Всесильного Бога. Мав же і другого зі собою в'язня, юнака, одного зі слуг Мазаванових, за якесь злодіяння засудженого, — з ним же разом одною веригою сковані були за шию, другою ж за ногу. І було для святого тяжко те вельми, тому що, коли опівночі вставав на молитву, треба було будити, не хотячи, свого співв'язня, що мав собі за гріх проти ближнього, бо того ж тягарем денним, носінням каміння натрудженого, що солодко заснув, будив, адже багато разів хотів опівночі творити молитви. Не смів ставати на ноги свої, щоби не будити другого і не перервати спокою його. І так ногу при нозі його тримаючи, і шию до шиї схиляючи, здійснював звичні свої до Бога молитви. Ще ж були там й инші в'язні, які осібно сиділи, серед них же був один єврей, роду чесного і звичаїв добрих. Він, бачивши святого Анастасія, що вдень носінням каменю трудився, ночі ж у славослов'ї Божому проводив, дивуючись, говорив собі: "Хто є цей чоловік і яка його кончина має бути?". Було ж так однієї ночі, що коли молився святий до Бога, за звичаєм своїм, єврей той лежав на землі, не спав і раптом побачив світло у в'язниці, звернув очі свої до святого і бачив, що входили через двері в'язничні мужі, вбрані в одяг білий, світлі, і святого мученика оточили, від них же сяйво велике виходило, осявало цілу в'язницю невимовним світлом. Його ж ніхто инший із в'язнів не бачив, всі-бо спали, лише той один єврей не спав, дивився на те уважно й говорив до себе з великим здивуванням: "Боже, ось святі ангели". Тоді, на мужів тих уважно дивлячись, бачив, що мають омофори й хрести в руках тримають, і говорив до себе: "Ось єпископи". Дивлячись же більше на святого мученика, побачив одного юнака найсвітлішого, який став перед Анастасієм із кадильницею золотою, вогненного вугілля наповненою, — на неї ж кадило поклавши, обкаджував мученика. Те бачивши, не спав в'язень той, збудив рукою иншого, що близько від нього спав, в'язня, християнина, який був суддею скитопольским, хотівши, щоб і той побачив те предивне явлене йому чудо, але не міг збудити швидко того, хто глибоким сном заснув. Ледве ж розбудив його, і питав той, що збудився зі сну: "Що таке, чого збудив мене?" Єврей же, показував йому бачене. "Дивись, — казав, — дивись". І ледве те слово вимовив, зразу видимого не стало видно. І розповідав єврей той християнинові все, що бачив, з великою насолодою душевною і розчуленням серця, і прославили разом Христа Бога.

Після цього князь Марзаван від царя свого Хозроя листа-відповідь отримав. Послав до преподобного мученика Анастасія у в'язницю, говорячи: "Ось наказує тобі цар, щоб лише одним словом сказав: "Не є християнином", — і зразу відпущений будеш, підеш, куди схочеш: чи до християн і ченців, чи на батьківщину і в попередній сан воїнський". Відповів мученик Христовий, говорячи: "Не буде того, щоб я відрікся Христа мого ані умом, ані словом". Тоді знову князь послав доместика свого до святого, говорячи: "Знаю, що соромишся багатьох, а найбільше знайомих твоїх, і не хочеш перед ними відректися твого Христа, але тому що царський наказ наполягає, його ж не слухати не годиться, то, якщо хочеш, на самоті переді мною лише й иншими двома радниками моїми скажи слово, що відрікаєшся Христа, — і зразу відпущу тебе. Яка-бо тобі втрата з того, коли устами лише вимовиш відречення, а серце твоє, устам невідповідно, вірити буде своєму Богові". Відповідав мученик: "Не буде мені того, ані перед тобою, ані перед иншими не відречуся Господа мого ані явно, ані таємно, ані уві сні, ані ніхто ніколи не зможе мене до цього нічим змусити". Коли пішов доместик до князя і почуте від мученика сповістив, звелів князь привести його перед себе і говорив йому: "Ось повелів цар, щоб, залізом зв'язаного, послав тебе до нього в Перейду". Святий же мученик Анастасій відповів: "Якщо захочеш пустити мене, то я сам і без заліза піду до царя вашого, яка-бо потреба є залізом обкладати мене: волею терплю і хочу терпіти за любого мені Христа Владику". Бачив же князь, що ніяким чином не зможе мученика ані ласкою, ані погрозами від християнства до перського свого нечестя навернути, — наказав його з иншими двома в'язнями, також християнами, за якусь неправедну провину засуджених, через п'ять днів послати в Перейду на суд до царя. І відведений був знову святий у темницю. Тим часом настав празник Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього. Був же у граді тому один муж чесний і сановитий, християнин вірою і ділами. Він, приступивши до князя Марзавана, просив його, щоб відпустив з темниці Анастасія Чорноризця до нього на празник, щоби разом із християнами велике те здійснити свято. Марзаван же, шануючи громадянина чесного, звелів, аби було за проханням його, і відпущений був святий Анастасій із темниці до християн на день той, проте в залізних веригах. Взявши ж його, благочестивий той муж повів до церкви на Божественну літургію — і була радість велика всім вірним і свято подвійне тим, хто дивився на обкладеного важким залізом старця за Христа Господа, Який постраждав на хресті. Його ж обходили, теплі сльози від радости випускали, вериги його з любов'ю цілували, чоловіки й жінки прославляли таке за Христа страждання. Після відправи Святої літургії муж, що випросив його, повів його до дому свого з тими двома ченцями, які з монастиря були прислані таємно, щоб утішати мученика і їжу йому добувати. Їх же пригостивши, — знову час кликав, — святого Анастасія відвів до в'язниці. Через п'ять днів святий, із вищезгаданими двома в'язнями скутий, ведений був у Перейду, відпроваджувало його багато християн із радісними сльозами. Відпроваджували його і ті двоє ченців, з них же один повернувся в монастир, а другому наказано було від авви, щоб ішов із блаженним Анастасієм задля прислуження і щоб бачив кончину його, і, повернувшись, сповістив подвиг страждання його і мученицьке звершення.

Коли був приведений в Перейду преподобномученик Анастасій, посаджений був у темницю в граді, названому Витсалія, між иншими багатьма в'язнями, серед них були одні за якийсь злочин засуджені, инші ж полонені, найбільше серед них християн. Чернець же, що з ним прийшов, перебував у Кортакта, сина Єсдинового. Єсдин же той був найпершим економом царським, християнином тайним. По декількох днях послав цар Хозрой одного із суддів із тривуном допитати Анастасія святого. І, прийшовши, суддя питав його, хто він. І звідки? І з якої причини покинув перську віру і християнином став? Мученик же Христовий Анастасій відповідав йому через перекладача: не хотів-бо говорити більше по-перськи: гидуючи нечестивою їхньою вірою, гидував і мовою. Говорив же: "Заблудили ви, бісів замість Бога шануєте, був і я колись у тому вашому блуді, нині ж вірую і поклоняюся всемогутньому Ісусові Христові, Який створив небо, і землю, і море, і все, що в них. І знаю точно, що віра ваша оманою диявольською є, що веде у загибель". Сказав йому суддя: "Окаянний, хіба не розп'яли юдеї Христа того, Якого ж ви шануєте? Як-бо заблудив ти, покинувши віру твою і християнином ставши?" Відповідав святий: "Правду кажеш, що юдеї Ісуса Христа мого розп'яли, але чому не говориш того, що волею Своєю божественною задля спасіння нашого на розп'яття віддатися захотів? Він Творець усього, що з Небес зійшов на землю і воплотився дією Святого Духа від Пречистої і Преблагословенної Діви Марії, і розп'явся волею, щоб врятувати рід людський від зваби диявольської. Ви ж шануєте диявола і поклоняєтеся сонцю, і місяцю, і вогню, й иншому творінню, а не Творцеві самому". Сказав йому суддя: "Нащо говориш багато і суєтного? Ось цар зразу дасть тобі великі почесті, пояси золоті, і коней добрих, і маєтків багато, щоб був між славними сановниками його, лише повернися в попередню свою віру". Святий Анастасій відповідав: "Я дари царя вашого, багатства ж, і честь, і славу, і все, що вам є любе й бажане, давно зневажив і зненавидів, і мерзотні вони для мене, як смерть і гній. Чернече життя вибрав і полюбив, зміцнююся надією вічних благ, які благодаттю Христа, Бога мого, отримати сподіваюся, про що цей чесний чернечий чин і ця благенька мантія за мене говорять. Як-бо те, чого сподіваюся і для чого весь труд мій і старання, нині зневажу і відвернуся, зманившися дарами царя земного, і швидко згублю те, що маю?" Те чуючи, суддя пішов, сповістив цареві. Цар же люті сповнився, звелів зранку мучити святого. Коли ж настав ранок, прийшов від царя той самий суддя і, вивівши святого із в'язниці, спершу бив його палицями немилостиво, тоді гомілки його між двома тяжкими колодами розтрощив (наскакували мужі сильні на обидва кінці верхньої колоди). Так його мучивши довго й непохитним бачивши, звелів знову вкинути в темницю, а сам пішов до царя сповістити те, що було. Тривун же, сторож в'язниці, який християнином був потаємним і слугував в'язням, що за Христа страждали, всіляко їм догоджаючи, і вищеназваний чернець пішли у в'язницю до святого, втішали старця й укріплювали. Увійшли ж й инші люди вірні. Серед них же були й сини вищеназваного Єсдина, економа царського, потаємного християнина. Вони, припадаючи до ніг мученика, цілували його вериги і просили, щоб молився за них до Господа. Святий же, смиренний, відсилав їх від себе, грішним себе і негідним, таким, що молитви й допомоги инших потребує, називав. Вони ж, віск взявши, прикладали до вериг його, зображаючи їх на ньому, і те на благословення собі мали і на лік різних недуг, і посилали той віск один одному, як дар коштовний. Через мало часу знову той самий суддя, від царя посланий, до в'язниці до Христового мученика прийшов і, допитавши, виявив, що ніяк він волі царській не підкоряється, — бив його знову палицями нещадно. Але і втретє по декількох днях те ж було — той же суддя, прийшовши, бив святого. Застосував й инше катування люте: за одну руку причепивши й повісивши, камінь великий до ноги одної прив'язав, і висів так святий страстотерпець дві години. Тоді, знявши, у в'язницю вкинув і до царя відійшов, про мученикову непереможну сповіщаючи мужність і радячи швидко згубити його смертю, щоби більше не ганьбилося й не осоромлювалося перське царство одним християнином. І через п'ятнадцять днів засудив цар Анастасія-мученика на смерть з иншими багатьма із в'язниці в'язнями.

Перед днем кончини своєї святий мученик Анастасій сидів у в'язниці і, кінець свій близький передбачивши, говорив із деякими співв'язнями своїми: "Я, брати, завтра з багатьма, що тут є, прийму кінець і перейду від життя цього. Ви ж живими залишитесь і через небагато днів випущені будете на свободу, бо нечестивий цей цар скоро убитий буде". Коли ж настав ранок, прийшов суддя той із воїнами і вивів на смерть в'язнів із в'язниці — зі святим Анастасієм до сімдесяти мужів, серед них же було багато християн благовірних. І серед них же були й ті два в'язні, що з Кесарії разом зі святим Анастасієм, зв'язані, в Перейду приведені, також християни. Деякі ж із в'язнів були залишені у в'язниці, серед них же й ті, яким святий швидку волю і загибель царя пророкував. А виведених на смерть за град провадили на берег ріки і там кожного по одному шнуром за гортань брали, люто душили, після того сказали до святого Анастасія: "Що хочеш? Чи так загинути зразу, як ці? Чи не краще царській підкоритися волі й живим бути, прийняти ж від царя дари, і честь, і славу?" Святий же, зводячи очі свої на небо, дякував Богові, а до них говорив: "Я хотів, щоб ви мене на шматки роздробили за Христа мого, ця смерть малою є для мене. І дякую Господеві моєму, що малим цим стражданням подає мені перейти до великої і невимовної святих мучеників слави". І так святий преподобномученик Анастасій після всіх в'язнів із радістю прийняв смерть — задушенням кончину прийняв у 22-ий день січня-місяця. Щоб була ж цареві відома смерть Анастасієва, відрізали воїни голову його святу і до царя несли. А тіло його з иншими задушених трупами псам на поїдання кинули. Але пси, инших трупи ненаситно ївши, тіла святого не лише не торкнулися, але й стерегли його, щоб ніхто не торкнувся, як виглядало. Коли тривун, сторож в'язниці, хотів взяти чесне те святого мученика тіло, не пустили його воїни, які здалека стерегли, бо багато з них євреями були вірою. Коли ніч настала, згадуваний чернець, з монастиря до святого Анастасія, щоб бачити кончину його, посланий, у синів Єсдиних взявши рабів, і золота багато, і чисті плащаниці, пішов на місце те, де ж тіло святого між иншими трупами, що їх пси їли, неушкоджене лежало. Сторожів-бо руки золотом наповнивши, приступив до тіла святого мученика Христового, над ним же і зоря пресвітла з небес засіяла, була видима. І взявши його, поніс в монастир малий, що був звідтіля не дуже далеко, — святого мученика Сергія, і поховав у ньому чесно багатостраждальне тіло страстотерпця Христового Анастасія і сам в монастирі тому перебував до убивства царя Хозроя. Коли ж той вбитий був, відпущені були на свободу в'язні ті, яким же те прорік Анастасій святий у в'язниці перед кончиною своєю, і сповнилося святого пророцтво подвійно: про швидке царя Хозроя убиття і про в'язнів тих відпущення. Коли прийшло воїнство грецьке у Перські краї, була дорога вільна ченцеві тому повернутися до себе. І повернувся, і розповів все про преподобномученика Анастасія детально авві і всім братам. І всі прославили Бога, Який укріпив на такий страдницький подвиг раба Свого. І зразу авва того ж брата й инших з ним у Перейду послав, переніс звідти чесно мученика Христового, свого ж улюбленого учня мощі, в монастир свій, і відбувалося від них багато чуд, і зцілень недуг подавалося на Славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять святих мучеників Мануїла, Георгія, Петра, Леонтія, Сіонія, Гавриїла, Івана, Леонта, Парода та инших, числом триста сімдесят сім, у царювання Лева Вірменина болгарами з Траки полонених і за Христа різними погублених смертями: ще-бо тоді болгари в нечесті язичницькому були, не просвітлені святим хрещенням.