Житія Святих - Січень - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Данило Туптало (Місяця січня в 12-й день) #12

Місяця січня в 12-й день

Пам'ять святої мучениці Тетяни-дівиці і тих, що з нею

Свята мучениця Тетяна народилася у Римі старому, у батьків великородних: батько-бо її трикратно антипатом був, благовірним же був християнином і богобоязливим, зберігаючи в таємниці святу віру, і доньку свою, цю святу Тетяну, в благочесті і страху Божому виховав і Божественних книг навчив. Вона, віку дійшовши і заміж вийти не схотівши, у дівстві і цноті провадила життя своє, уневістилася-бо Христові, любов'ю Його зранена, і для Нього працювала день і ніч в пості і молитвах, умертвляючи плоть свою і підкорюючи її духові. Сподобилася служіння церковного через життя своє добродійне, дияконисою була поставлена і служила Богові ангелоподібно в тілі. Тоді мученицьким вінцем Христос Бог увінчав невісту Свою. Її ж страждання було таке.

Коли був убитий нечестивий цар римський Антонін Ела-габала своїми власними римлянами, його ж тіло по граду волочили з наругою і в Тивер-ріку вкинули. Виведений був після нього на царство Олександр, юний хлопець, шістнадцятилітній. Він мав матір християнку на ім'я Мамея, від неї навчився Христа шанувати, але не благочесно, бо й ідолів не відкидав, але поклонявся їм як давнім богам римським, і мав у палатах своїх і образ Христовий, і нечестивого Аполлона, і старозавітного Авраама, й еллінського Орфея та инших ідолів. Не гонив-бо християн сам Олександр, бо від матері християнки народжений був, проте його намісники, антипати і єпархи, великі вірним кривди чинили, адже через юність його доручено було управління царством декому із синкліту, серед них був найпершим Улпіян, єпархградський, жорстокий вдачею і великий ворог християн. Вони від імени царського керуючи всім, посилали всюди накази, аби галилейців [так вони християн називали] муками і смертями змушувати до поклоніння богам римським. Вибрані були на згубу християн диявольські слуги найлютіші такі: Віталій-комит, Вас-кувикуларій, Каій-доместик. І проливали вони кров християнську, як воду, нещадно в Римі і у всіх краях землі Римської. У той час і святу діву Тетяну, дияконису церкви Римської, невірні взяли; коли ж її ввели до храму Аполлона, щоб вона поклонилася, вона помолилася до Христа, Бога свого — і зразу стався струс, і впав ідол, і роздробився на друзки, впала ж і храму частина якась і багатьох із невірного люду, що був усередині, і жерців убила. Диявол же, який в ідолі перебував, велегласно кричав із риданням, утік з того місця, що крик його всі чули і пітьму, яка бігла в повітрі, бачили. Тоді нечестиві на судище і муки вивели її, і спершу по обличчі катівські слуги били її немилосердно, тоді вилками очі її розтерзали — так довго катували, що знемогли кати: була-бо свята для тих, хто бив її, як кувадло, тверда, самі більше приймали болю, ніж мучениця. Ще ж і ангели, які невидимо при святій стояли, по черзі їх по лицях били і мучили. Кричали-бо до судді беззаконного, просячи його, щоб звелів перестати мучити невинну дівчину, і казали, що самі більше приймають мук, аніж вона. Вона ж у муках молилася до Бога за тих, хто мучив її, щоб подалося їм пізнання істини, — і почута була. Осіяло-бо їх світло небесне, і відкрилися очі їхні душевні, побачили чотирьох ангелів, що оточували святу, ще ж і голос, який із Небес до святої зійшов, чули, і впали на землю перед нею: "Пробач, — казали, — слугине істинного Бога, пробач, що тобі неволею сподіяли". І увірували в Христа, було ж їх числом восьмеро, і хрестилися у своїй власній крові. Мучені-бо були за ісповідання Христа жорстоко і в голови мечем усічені були. Иншого дня суддя неправедний, сівши на судищі, знову святу діву Тетяну на випробування представив, яка стала перед ним тілом ціла і здорова, лицем світла й очима весела. Її ж, словами до ідольської жертви вмовити не змігши, звелів оголити і бритвами різати тіло її. Було ж дівоче тіло біле, як сніг, і коли різали його бритвами, текло з ран молоко замість крови і пахощі великі виходили, як із посудини ароматної. Свята ж, підносячи очі свої до Христа, Жениха свого, молилася в муках. Тоді на землі простягнена була хрестоподібно, і палицями били її довгий час, що знемагало і мінялося слуг багато. Ангели Божі, як і спочатку, тут були при святій невидимо, взаємно били тих, що били святу, і повідомляли слуги, що биті невидимо палицями залізними. І померло з них дев'ять, вражених ангельською рукою, инші ж, знемігши, впали ледь живі, а свята насміхалася із суддів, що мучили її, і докоряла богам їхнім. Коли цей день до кінця схилився, вкинута була в темницю, де ж цілу ніч молилася і співала, світло небесне осявало її, й ангели Божі співали з нею. Зранку ж знову на судище виведена була, здорова тілом і ще гарніша лицем, ніж була, й усіх здивувала. І ласкаво говорили до неї словами облесними, щоб схилилася до однодумства їхнього і принесла жертву великій їхній богині Діяні. Свята ж діва вдавала, ніби погоджується з їхньою радою, і ведена була славно до храму Діяни. Біс же, який в ідолі Діяниному жив, зрозумівши про Тетянин прихід, велегласно закричав: "Горе мені, горе мені, куди втечу від Духа Твого, Боже небесний? Вогонь-бо з чотирьох кутів храму гонить мене". Коли ж наблизилася свята до храму, знаменувалася хресним знаменням і, звівши очі свої вгору, помолилася до Бога — і зразу був грім страшний, і блискавка, і впав з небес вогонь, спалив храм та ідола на попіл разом із жерцями і жертвами, і з людей багато, блискавкою вражені, попадали мертві. Через те в претор виведена була і там повішена і нігтями залізними дерта. Тоді груди її святі, тим залізом шарпаючи, вирвали. Тоді знову в темницю була вкинена, і знову ангели Божі зі світлістю небесною прийшли до неї, і, від ран її зціливши, здоровою зробили, й облегшили величезне її страждання. Коли настав ранок, віддана була на поїдання левові страшному на позорищі, проте лев той не пошкодив її, лестився ж і ноги їй лизав. Коли ж відводили з позорища лева на його місце, кинувся він раптом на одного сановника шанованого на ім'я Євменій і убив його. І знову свята Тетяна повішена була і люто дерта, але й ті, що мучили її, знову ангелами невидимо вражені були і гинули. Тоді у вогонь вкинута була, але і вогонь не пошкодив її, погамовував-бо палючу свою силу, шануючи Рабу Христову. Усі ж ті преславні чуда зараховували нечестиві не Христовій силі, але волхвуванню й обстригли волосся на голові її: говорили-бо, що у волоссі своєму має якісь чари, через які ніщо їй не шкодить. Після остриження волосся замкнули її в храмі Дієвому, думали-бо, що не зможе вже нічого злого там богові їхньому зробити, бо віднялося від неї волхвування разом із волоссям. І перебувала свята у затворі тому два дні, звичним світлом, що з Небес приходило, осяяна й ангелами утішена. На третій же день прийшли жерці з народом, хотівши принести жертву богові Дію, і, коли відчинили храм, побачили бога свого, що впав на землю і в порох розсипався, святу ж веселу в Христі, Бозі своєму. Тоді знову на судище її вели і, не відаючи, що їй ще більше зробити, суддя видав на неї смертний вирок — й усічена була у святу голову. Посікли разом з нею і батька її: довідалися-бо, що християнином є, і спершу з почестей його скинули і маєтки його відняли, тоді й на смерть засудили. Помер за Христа через усічення зі святою своєю донькою. І прийняли вінці мученицькі від Христа Бога, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день страждання святого мученика Петра, названого Валсамит

Петро, що й Валсамит називається, взятий був в Авлоні-граді, коли гоніння поширилося, родом же був із країв Єлевтеропольських. І приведений до Севіра-князя на випробування. Говорив же до нього князь: "Як називаєшся?" Відповідав Петро: "Батьківським іменням називаюся Валсаміт, іменем же духовним, яке прийняв при хрещенні, Петром іменуюся". Сказав князь: "Якого ти роду?" Відповідав Петро: "Християнином є". Спитав князь: "Який маєш сан?" Відповідав Петро: "Більшого чи кращого сану мати не можу, більше від того, що християнином є". Говорив князь: "Чи маєш батька?" Відповідав Петро: "Не маю". Князь казав: "Брешеш, я-бо чув, що батька маєш". Відповідав Петро: "У Євангелії сказано, щоб від усього відректися, ідучи на сповідання імени Господнього". Казав князь: "Чи знаєш наказ царський?" Петро відповів: "Я наказ Бога мого знаю, що є істинний і вічний Цар". Князь казав: "Звеліли наймилостивіші царі, щоб усі християни або принесли жертву богам, або різними загинули карами". Петро відповів: "І істинний вічний Цар звелів, що коли якщо хтось принесе жертву бісам, а не Богові живому, той навік загине. Ти суди праведно: чи годиться ту заповідь Царя Небесного переступати?" Сказав князь: "Принеси жертву богам, послухай мене і виконай заповідь царів наших". Відповів Петро: "Я рукотворним богам, дерев'яним і камінним, на яких ви подібні, не принесу жертви". Князь говорить: "Образу нам чиниш, не знаєш, що владу маю вбити тебе?" Петро відповідав: "Я не ображаю тебе, але, як написано в Законі Господньому, те говорю: "Ідоли народів — срібло і золото, діла рук людських, уста, очі, ніздрі, вуха, руки, ноги мають, але ані не говорять, не бачать, не чують запаху, не осягають, ані не ходять". Говорить же Господь у Писанні: "Подібними на них хай будуть ті, що творять їх, і всі, що покладаються на них". Якщо Господь устами пророків і Святим Духом це сказав, то як ти мені кажеш, ніби образу чинив тобі, бо сказав бути подібним на каміння і дерево — німим і глухим, — в яких же бісів вшановуєте? Ще ж і мені радиш, щоб я був на тебе подібний". Сказав князь: "Послухай мене, помилуй сам себе і принеси богам жертву". Відповідав Петро: "Тоді справді помилую себе, якщо не принесу жертви богам вашим і не відступлю від істини. Але тому що невірний ти, через те не ймеш мені віри ані закону Божому, що коли хтось богам принесе жертву, той загине. Але чому зволікаєш? Роби, що тобі наказане". Князь сказав: "Ще терплю, чекаючи, поки роздумаєш і принесеш жертву богам і звільнишся від мук". Відповідав Петро: "Марно чекаєш, роби вже, що маєш робити, і виконуй діло отця твого, диявола, бо я не чинитиму за волею вашою, ані не попустить мене чинити те Господь мій Ісус Христос, Йому ж служу з усього серця". Звелів-бо князь повісити його. Коли ж він висів, сказав князь: "Що скажеш, Петре, чи принесеш жертву богам, чи ні?" Відповідав Петро: "Дай ті залізні гаки і звели дерти мене ними, я-бо тобі казав не один раз, що не принесу жертви бісам, хіба самому Богові моєму, в ім'я Якого страждаю". Звелів же Севір-князь мучити його сильно. Коли був мучений славний Божий Мученик, не видав голосу болю, але тільки співав, промовляючи: "Єдине лише попрошу в Господа, щоб жити в Домі Господньому у всі дні життя мого". І знову говорив: "Чашу спасення прийму й Ім'я Господнє призову". Коли те говорив, більше роздратувався князь й иншим катам приступити звелів. Народ же, що обабіч стояв, бачив багато крови, що по землі текла, співчував йому, говорячи: "Помилуй себе, чоловіче, і богам принеси жертву, щоб від гірких цих мук вибавитися". Святий же Петро відповідав: "Ці муки нічим не є ані болю жодного не приносять мені. Якщо ж відвернуся від Бога мого, то справді у найтяжчі муки впаду, які є безконечними". Князь мовив: "Що говориш, Петре? Принеси богам жертву, щоб пізніше не розкаявся запізно". Відповів Петро: "Не розкаюся ані жертви не принесу". Відповів князь: "Я тебе на смерть передам". Відповідав Петро: "Це є те, чого я бажаю, — щоб померти за Бога мого". Тоді князь дав на нього вирок смертний, говорячи: "Петра, який зневажив заповідь непереможних царів задля закону Бога свого, на хресті розіп'яти велю". І так добрий воїн Христовий подвиг свій закінчив. Сподобився бути причасником страстей Владики, на хресті розп'ятим будучи. Постраждав свідок Христовий Валсамит, що й Петро, в Авлоні-граді під царем Римським Максиміяном, царював же над усім Господь наш Ісус Христос, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять святого мученика Мертія, що був воїном. У царювання ж Диоклитіяна за Христа постраждав.