Житія Святих - Січень

Страждання святих Теопемпта і Теони

Диоклитіян-цар у перший рік свого на християн гоніння пішов з Риму, увійшов у град Никомидійський і, зробивши там ідолів багато, поклонявся їм. По кількох днях взятий був на передмісті чоловік Божий Теопемпт, єпископ [він-бо перший постраждав на початку гоніння від нечестивого Диоклитіяна], і коли був представлений тому цареві, сказав: "Не є богами ті, яким ти покланяєшся, срібні чи золоті, дерев'яні чи кам'яні, бо ані дихати не можуть чи говорити, ані щось добре зробити чи погане. Всемогутній небесний Бог — Він створив Небо і Землю, море разом і все, що на них є". Коли те й більше про віру християнську говорив святий, цар, розгнівавшись, сказав йому: "Не кликав тебе багато слів говорити, але щоби зразу, багатослів'я покинувши, приніс жертву богові Аполонові". Відповів святий Теопемпт, кажучи: "Я таким богам ніколи не принесу жертви ані не боюся жертв твоїх, написано-бо є: "Не бійтеся тих, хто вбиває тіло, душі ж не може убити". Ти ж , маючи владу над моїм тілом, що хочеш, роби". Тоді цар звелів розпалити піч, щоб у неї єпископа святого вкинути. Розпалювали-бо воїни піч дуже, з ранку аж до полудня, і сказав до них єпископ святий: "Зупиніться трошки, і я явлю вам силу Господа Бога мого, за його ж Ім'я святе та піч розпалюється на мене". Те сказавши, вкинувся у піч вельми гарячу і сів у ній посередині. Ті ж, думаючи, що він зразу згорів і загинув, пішли. Опівночі встав святий муж з печі, увійшов у ложницю царську, бо двері всі йому самі по собі відчинялися, і, збудивши царя, сказав: "Я Теопемпт, єпископ, чоловік Ісуса Христа, не помер так, як ти звелів мене заморити, але ось живий є". Те сказавши, пішов знову в піч. Цар же, бачивши святого і слова його чувши, настрашився і був наче німий з великого страху. Коли ж настав ранок, прикликав воїнів своїх і сказав: "Не вкинули християнина того в піч розпалену, його ж вкинути вам я звелів". Сказали воїни: "Зробили, пане, як ти велів, вкинули його, і, згорівши, загинув учора". Тоді Диоклитіян, вставши, пішов з воїнами і, перед піччю ставши, чув святого єпископа, який співав і славословив Бога посеред розпаленої печі, і здивувалися вельми. Коли ж вийшов святий з печі неушкоджений, сказав цар до прислуги: "Дивіться, яку силу мають чари християнські. Чув я, що в ім'я якогось Ісуса чари свої здійснюють". І звелів в ту ж годину взяти пса і вкинути в піч — бачити хотів, чи не згорить пес, як же не згорів єпископ чудесно, — і зразу пес згорів. Бачивши те, цар сказав до чоловіка Божого: "Натисну на тебе більшими муками, як на нечестивого, тому що пізнав тебе як звабника і волхва". І звелів його в тісній замкнути темниці й не давати йому хліба ні води аж до дня, в який захоче його перед народом судити. І перебував чоловік Божий у темниці тій двадцять і два дні без їжі і пиття, Богом підкріплюваний. Коли минули ті дні, сказав цар воїнам своїм: "Ходімо подивимося, чи живий ще той християнин, чи вже помер". Його ж знайшовши живим і лицем веселим, наче його царським обідом пригостили, розгнівався Диоклитіян, вивів з темниці блаженного єпископа і, роздерши на собі одяг свій, сплеснув руками своїми, кажучи: "Прийдіть і подивіться, якими є чари християнські". Блаженний же єпископ сказав: "Доки, окаянний, осліплене матимеш серце й не пізнаватимеш Бога істинного, у Якого я вірую? Він-бо дає мені силу і міць, поки переможу тебе, і, твоє перемігши катування, ні за що не маю муки". Цар же, те й тому подібне чуючи від нього, звелів виколоти йому праве око й у праву руку йому вкласти — і так відвести знову до темниці. Коли там молився святий, світло велике засіяло йому в пітьмі і зразу зіниця святого його виколеного ока відкрилася і була ціла та здорова, як і друга. Те довідавшись і бачивши, цар розгнівався більше і сказав: "Клянуся царством Римським і великим Аполлоном, ніяк же не заспокоюся, допоки не прикличу спершу найсильнішого волхва, який зможе всі твої хитрощі й чари зруйнувати". Те сказавши, знову звелів його відвести до в'язниці. І послав послання своє у всі кінці землі своєї, щоб, коли який знайдеться волхв, що може зруйнувати волхвування християнське, нехай прийде до нього швидко і прийме від нього великі дари та великі почесті. І прийшов один волхв на ім'я Теона, який, ставши перед лицем Диоклитіяна, сказав: "За велінням вашим царським прийшов швидко зруйнувати чари християнські, і нема в мені неправди перед тобою".

Те чувши, цар утішився і сказав: "Є в мене в темниці князь один християнський, його ж чари коли зруйнуєш, великі від нас приймеш почесті". Сказав йому Теона: "Хай зробить християнин той якусь силу переді мною, і я, коли ти дивитимешся, всі його зруйную дії". Утішився-бо цар за слова такі, сказав до нього: "Хотів би я спершу від тебе якесь знамення бачити". Теона ж сказав: "Хай приведуть сюди вола найлютішого". І коли той приведений був, Теона якісь слова у вуха волові прошептав — і зразу віл розпався на дві частини, і кожна частина окремо була. Тоді дивувався цар, кажучи: "Справді ти здатний зруйнувати волхвування християнські". Теона ж, волхв, сказав до царя: "Трохи зачекай і пізнаєш чудесно зроблене діло, о царю". Те сказавши, звелів принести собі мірила і поклав на них вола частини, і виявилися обидві рівні. Скоро-бо Диоклитіян звелів привести перед себе святого Теопемпта, єпископа, і, поставивши його проти волхва, сказав йому: "Знаючи, що ти волхв і звабник, прийшов цей волхв із краю єгипетського, і хочу я довідатися, хто з вас є у волхвуваннях сильніший". Тоді Теона сказав до єпископа: "Дві хитрості нині чарівного вчення здійсню на тобі, і, якщо тобі не пошкодять, повірю і я у Бога твого". І зробив два млинці круглі з муки чарівної, дав єпископу з'їсти. Той же, взявши, з'їв, і стало солодким в устах його, наче мед, й анітрохи йому не пошкодило. Бачивши ж те, Теона здивувався і сказав: "Ще одну чудесну чарівну хитрість на тобі здійсню, і якщо тобі не пошкодить, повірю у Бога твого". І, взявши чашу води, поклав у неї якесь смертоносне зілля і прикликав імена найсильніших богів, щоб сильніша була отрута, і подав святому випити. Коли те святий випив без шкоди, Теона скоро припав до ніг святого єпископа, кажучи: "Нема иншого Бога, на якого можна покладатися, окрім одного Ісуса". Тоді сказав до царя: "Я є християнином і Розп'ятому поклоняюся". Цар же, те чуючи, збентежився вельми і крикнув, кажучи: "Великі є, через волхвування здійснювані, чари християнські". І звелів обох вести до темниці, де ж святий єпископ, Теону віри научивши, переіменував його на Сисінія, тобто "розуму сповненого", бо чистим серцем розумів і пізнав Христа Бога і Господа, й охрестив його там.

Наступного ж дня звелів цар святого єпископа привести перед себе і, схиливши шию, сказав до нього: "Вітаю тебе, учителю волхвів". И умовляв його словами багатьма до еллінського нечестя. Коли ж святий богам принести жертви не захотів, звелів простягнути його на землі горілиць і до чотирьох дерев за руки й ноги прив'язати, принести ж частину зруйнованого стовпа кам'яного немалу, яку ледве вісім чоловіків нести змогли, і покласти на животі святого. Але коли молився єпископ святий, зразу той камінь, що на животі лежав, сам по собі піднявся, відкинувся від нього далеко, десь на п'ятнадцять ліктів. Тоді Диоклитіян звелів повісити його за ноги стрімголов і другий камінь важкий повісити на шиї його, і залишив святого, що так висів від ранку до третьої години дня. Тоді раптом звелів зрізати шнур, яким святий повішений за ноги висів, щоб так, раптово впавши, камінним тягарем голову розбив і шию зламав, і згубно помер. І коли те зробили, святий єпископ силою Божою став просто на ноги свої. Після цього кат дав на нього вирок смертний, якого ж радісно прийнявши, святий велегласно сказав: "Благословен Бог і Отець Господа мого Ісуса Христа, Який сподобив мене досягнути того дня, якого я у всі часи прагнув. Молю-бо тебе, Господи, пом'яни мене завжди і в цю годину". Те сказавши, схилив коліна, й усічена була його голова, переставився у мирі і в троїчному сповіданні. Після того звелів цар привести перед себе Теону, волхва, який увірував у Христа. Його ж, коли ні ласкою, ні погрозами до жертв ідольських схилити не зміг, звелів вкинути у яму глибоку і землею засипати. Приведені ж були дикі коні й топтали землю, сипану на святого у яму. Так Теона святий, землею засипаний, перейшов до Господа. Здійснили подвиг свій страдницький святі мученики Теопемпт, єпископ, і Теона, він же і Сисіній, через Диоклитіяна, царя в Никодимії, коли царює у всіх і над усіма Господь наш Ісус Христос, Йому ж з Отцем і святим Духом Слава навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобної матері нашої Синклитикії

Вона була народженням із Македонії, виховувалася ж в Олександрії, бо батьки її туди переселилися, вони були благородством чесні, благочестям відомі і багатством славні. Коли дійшла вона віку і красою лиця вельми розквітла і через добрі звичаї всі її славили, багато з благородних і багатих юнаків шукали, щоб взяти її в подружжя, але вона не хотіла, маючи з юности серце своє любов'ю до небесного Жениха, Христа Бога, полонене. Через те схилялася до прикрашання не зовнішнього, але внутрішнього, душу свою постом, повстримністю, дівочою цнотою, розуму чистотою прикрашаючи, щоб достойною в очах Христових явитися. І перемогла невидимого ратника, який до тілесного подружжя побуджував, весь розум свій спрямувавши до Бога. Після того як померли її батьки, роздала всі маєтки жебракам та убогим, сама ж відвернулася від світу, зубожівши зовсім Бога ради. І була инокинею досвідченою і вельми добродійною, багатьох инокуючих дів наставницею, сповнена Духа Божого і розуму, як же показують слова її і провіщання в патериках, багато-бо вимовила на користь і багатьох на путь спасіння вивела. При кінці ж життя свого постраждала від спокусника так, як колись Йов праведний, бо лютими тілесними недугами була охоплена, всередині і зовні, і все тіло її струпами було обкладене, ранами і червами роздроблене і поїджене. Так страждала півчверті року, ніяк не допускаючи жодному лікареві себе вилікувати, але на одного Бога маючи надію. Коли зблизився ж блаженний її кінець, побачила у видінні святих ангелів і лик дівиць пресвітлих, які до себе її прикликали, і райські поселення бачила. І після видіння того останнє до дівиць слово сотворивши, провістила їм день і годину свого з тілом розлучення, яке через три дні мало бути. І як провістила, так і було. По трьох-бо днях у передречену нею годину із багатостраждального тіла і лютих ран перейшла як мучениця до Господа в життя без болю, що на Небесах зі святими. Прожила на землі літ вісімдесят у трудах і подвигах багатьох, нині ж у покої вічному оселяється, де ж літ їй не забракне.

У той самий день житіє преподобної матері нашої Аполінарії, дівчини, яка в чоловічому образі подвизалася

Коли помер грецький цар Аркадій, син же його Теодосій малим восьмилітнім хлопцем був і до правління царством ще не придатним. Римський цар Онорій, брат Аркадія, опікунство юним царем і правління всім грецьким царством поручив одному з найперших антипатів на ім'я Антимій, мужеві премудрому і вельми благочестивому. Його до повноліття Теодосієвого всі сприймали за царя, тому і святий Симеон Метафраст, житіє це писатипочинаючи, говорить: "Царював, каже, благочестивий цар Антимій", — і у всій історії цій царем його називає. Цей Антимій-цар мав дві доньки, одна з них, молодша, з пелюшок мала в собі духа нечистого, старша ж із юности вправлялася у святих церквах і молитвах, її ж ім'я було Аполінарія. Коли дійшла вона дорослого віку, думали батьки її з'єднати шлюбом мужеві, але вона відмовлялася, їм же і казала: "Хочу іти в монастир і слухати Божественне Писання, і чин монастирський бачити". Говорили їй батьки: "Хочемо тебе поєднати шлюбом". Вона ж відповідала їм: "Не хочу іти заміж, але сподіваюся, що й мене Бог у страсі Своєму збереже чистою, як же зберіг чистими Своїх дів непорочних". І бачити це батькам було новим і дивним, бо в таких юности своєї літах таке говорила, божественним бажанням охоплена була. Знову ж та дівчина просила батьків своїх, щоб привели їй якусь инокиню, яка б навчила її Псалтиря і святих Писань читання. Цар же Антимій сумував немало через її наміри, хотів-бо її віддати заміж. Коли ж була дівчина у своєму бажані незмінна й не хотіла приймати дарів від тих, хто шукав її на співжиття, великородних юнаків, сказали їй батьки: "Чого хочеш, донько?" Вона ж відповіла їм: "Прошу вас, віддайте мене Богові і приймете винагороду за моє дівство". Вони ж бачили, що думка її незмінна, міцна й боголюбива, і сказали: "Воля Господня хай буде". І привели їй инокиню досвідчену, яка навчила її читати божественні книги. Після цього сказала до батьків: "Прошу вас, відпустіть мене побачити святі в Єрусалимі місця, щоб я помолилася там і поклонилася чесному Хресту і святому воскресінню Христовому". Вони ж пустити її не хотіли, бо ту єдину мали в домі своєму втіху і більше її любили, ніж сестру, яку мучив біс. Коли ж вона довгий час просила їх про те, дозволили, хоч не хотіли. Дали їй рабів і рабинь багато, золота і срібла досить і сказали: "Прийми, донько, і йди виконай обіт свій, Бог-бо тебе хоче за рабу Свою мати". І, посадивши її на корабель, цілували її і говорили: "Згадай нас, донько, на святих місцях". Вона ж говорила до них: "Тому що ви сповнюєте бажання серця мого, хай сповнює Бог ваші до Нього прохання, і в день злий хай вибавить вас Господь". І так, розлучившись з батьками, віддалася плаванню. Досягнувши Аскалону, пробула трохи днів через збурення морське. И обійшла там всі церкви та монастирі, молячись і потрібне подаючи. Тоді, знайшовши супутників, прийшла у святий град Єрусалим і поклонилася воскресінню Господньому і Хресту чесному, ревно творячи за батьків своїх молитву. І ходила щодня до монастирів дівочих і багато подавала милостинь потребуючим. Почала ж відпускати зайвих рабинь і рабів, свободою їх обдаровуючи, милуючи ж і молитвам їхнім себе вручаючи. За декілька днів свої на святих місцях сповнивши молитви і на Йордані побувавши, до тих, що з нею були, сказала: "Браття мої, хочу і вас звільнити, але ходімо спершу в Олександрію і поклонімося святому Мині". Вони ж сказали: "Хай буде так, як велиш, пані". Коли ж наближалися до Олександрії, довідався про прихід її антипат Олександрійський і послав людей чесних зустріти її і поклонитися їй як доньці царевій. Вона ж тих почестей не хотіла, вночі у град увійшла і сама, в дім антипата прийшовши, йому і жінці його поклонилася. Антипат же з жінкою своєю впали в ноги їй, говорячи: "Нащо зробила це, о пані, ми послали тобі поклонитися, ти ж, панею нашою будучи, прийшла нам поклонитися?" Сказала ж до них блаженна Аполінарія: "Чи хочете зробити для мене щось приємне?" Вони ж відповіли: "Так, пані". Сказала до них свята: "Відпустіть мене скоро, не докучайте мені почестями, хочу-бо йти і помолитися святому мученикові Мині". Вони ж, чесними дарами вшанувавши її, відпустили. Блаженна ж дари ті роздала бідним, проте затрималася в Олександрії декілька днів, церкви й монастирі обходячи. Зустріла ж у домі, де жила, старицю одну, її, милостинею ущедривши, просила, щоб таємно купила їй мантію, параман же, і клобук, і пояс шкіряний, і весь чернечого чину чоловічий одяг. Стара ж, купивши і принісши блаженній, сказала: "Бог тобі хай допоможе, мати моя". Аполінарія, взявши той одяг, сховала в себе, щоб не довідалися ті, що були з нею. Тоді відпустила й инших рабів і рабинь, двох лише собі залишивши — одного раба старого, а другого євнуха. І, сівши в корабель, відплила у Аімн. Звідти, найнявши чотирьох ослів, пішлав до гробу святого мученика Мини. Йому ж поклонившись і сповнивши свої молитви, роздобула колісницю закриту і нею поїхала в скит поклонитися святим отцям. Був же вечір, коли вирушила в дорогу, і звеліла євнухові бути ззаду колісниці, раб же спереду керував ослами, а блаженна всередині накриття сиділа і, чернечий зі собою маючи одяг, молилася собі, допомоги в наміренні своєму просячи від Господа. Настала ж темрява, і північ зближалася, зближалася і колісниця до якогось болота, що було при джерелі, яке пізніше називалося джерелом Аполінарії. Відкрила ж блаженна Аполінарія накриття колісниці й побачила, що обоє слуг її дрімають, євнух і візник, скинула зі себе одяг мирський і одягнулася в иночий чоловічий одяг, говорячи до Бога: "Ти, що дав мені початок цього образу, сподоби мене до кінця понести його, за Твоєю святою волею, Господи". Тоді, ознаменувавшись хресним знаменням, зійшла тихо з колісниці, коли спали обоє слуг, і, в болото увійшовши, сховалася, аж колісниця далі від'їхала. Оселилася свята в одній пустелі при болоті й жила одна для одного Бога, що Його полюбила. Бог же, бачивши її до Нього ревну любов, покривав її рукою Своєю, помагаючи їй на невидимих поборників і подаючи тілесну їжу з дерева фінікового.

Колісниця ж та, з якої зійшла таємно свята, ішла далі. Збудилися слуги, євнух і старець, і коли вже світав день, зрозуміли, що вона порожня, і злякалися сильно, одяг-бо лише пані своєї бачили, а самої не знайшли. Дивувалися, не знали-бо, коли зійшла, де пішла, куди вернулася і для чого, ще ж весь одяг скинувши. Довго-бо її шукали і голосно кликали. Коли знайти не змогли, не розуміючи, що инше можна зробити, хіба назад повернутися, і так повернулися до Олександрії, антипатові олександрійському все розповіли. Він же розказаному дуже дивувався, зразу цареві Антимію, батькові Аполінарії, все детально листом сповістив і одяг доньки його, який в колісниці залишився, послав з євнухом і старцем. Цар же лист антипата прочитав, плакав дуже, а найбільше, дивлячись на одяг любої своєї доні, обоє, батько і мати, невтішно ридали. Плакали разом з ними і всі бояри. Тоді Антимій, дякуючи Богові, сказав: "Боже, що вибрав її, утверди її у страху Твоєму". Знову ж, коли всі палакали, дехто з бояр утішав царя, кажучи: "То правдива донька доброго батька, то справжня гілка царя благочестивого. Так більше проявилися добрі твої діла, пане царю, за них же тебе Бог такою поблагословив донькою". Та й більше говорили, вгамовували трохи гірке його ридання. І всі за неї молилися до Бога, щоб укріпив її у такому житті, бо розуміли, що на гостре пустельне життя пішла, так-бо й було. І прожила та свята діва декілька літ на одному місці, де з колісниці зійшла, оселившись у пустелі при болоті, — з нього ж комарів лютих безліч, як хмара, виходило. Там боролася з дияволом і зі своїм тілом, яке спершу м'яким було, в царських палатах виховане, потім було — наче шкіра черепахи, то трудами, постами і чуванням висушене, то ж спекою сонячною опалене й безперестанним комарів кусанням зовсім умертвлене. Коли захотів Господь, щоб у лику святих отців пустельних учинено їй бути і людям відомою стати для користи багатьох, дав їй вийти з болотистого того місця. Ангел-бо у сні явився, у скит іти їй і Доротеєм іменуватися звелів. Вийшла-бо така подобою, якої ніхто пізнати не міг, — якого є тіла, чоловічого чи жіночого. Коли ходила вона по пустелі, в один із днів уранці зустрів її святий Макарій і сказав їй: "Благослови, отче". Вона ж взаємно благословення в нього попросила, і, благословивши одне одного, пішли до скиту. Спитала ж свята старця: "Отче, хто ти є?" Він же сказав: "Я Макарій". Вона ж сказала: "Будь люб'язний, отче, звели мені перебувати з братами твоїми". І зразу старець привів її у скит, дав келію їй, не відаючи, що природою жінка є, але думав, що євнухом вона є. Бог-бо не явив йому таємниці тої, заради більшої згодом для всіх користи і слави імени святого Свого. Спитав же її, як називається. Вона ж відповіла: "Доротей моє ім'я. Чув про святих отців, що тут перебувають, прийшов учасником бути життя їхнього, якщо виявлюся достойним". Знову спитав старець: "Яке твоє рукоділля, брате?" Відповів Доротей: "Що мені звелиш, отче, те робити буду". І наказав їй робити мотузки з рогози. Жила свята та діва, келію посеред мужів мала, як муж і як один з отців тих, Бог її покривав, щоб не стала відома природа її. І віддавалася безперестанній удень і вночі молитві та праці рук. Тоді за якийсь час почала славна бути серед отців через строгість життя свого, яким перевершувала инших. Ще ж далася їй благодать від Бога зцілювати недуги, і було ім'я Доротеєве на устах у всіх, всі-бо цього названого Доротея любили і як великого отця шанували.

Часу ж досить минуло, диявол, що був при молодшій доньці царя Антимія, сестрі ж Аполінарії, почав більше мучити її і кричав: "Якщо мене не відведете в пустелю, не вийду з неї". Цей же підступ вихитрував диявол, щоб відкрити Аполінарію, яка посеред мужів жила, і щоб зі скиту її вигнати, але Бог не допускав, щоб він щось говорив про Аполінарію. Мучив-бо біс дівицю, щоб вели її в пустелю. І радили бояри цареві, щоб послав її до святих отців у скит, щоб вони помолилися за неї. Зробив-бо батько так, доньку свою біснувату послав з багатьма слугами до отців пустельних. Коли ж прийшли вони в скит, вийшов їм назустріч Макарій і спитав: ''Чому прийшли сюди, діти?" Вони ж відповідали: "Благочестивий цар наш Антимій прислав доньку свою, щоб, помолившись до Бога, зцілили ви її від хвороби". Взявши-бо її від кувикуларіяв, старець повів її до авви Доротея, який Аполінарією, сестрою біснуватої, був. І сказав: "Сотвори любов, бо це донька царська і потребує молитов отців, які тут є, і твоїх. Помолися за неї і зціли її, тобі-бо ця від Бога винагорода приготувалася". Доротей же, те чуючи, почав плакати і говорити: "Хто я є, грішний, що так про мене думаєте, ніби я маю владу виганяти бісів". Клякнувши на коліна, молив старця, говорячи: "Залиш мене, отче, плакати над гріхами моїми багатьма, я-бо немічний і повний невіглас, недосвідчений у такому ділі". Сказав йому Макарій: "Оскільки нема инших отців, які творять знамення в Бозі, тому це діло для тебе уставлене". Доротей же сказав: "Хай буде воля Господня" . І, змилосердившись над біснуватою, взяв її в келію свою. Пізнавши, що сестра є, і плачучи над нею, утішався, обнявши ж її і говорячи: "Добре, що прийшла до мене, сестро". Бог же загородив уста бісові, щоб не розкрити Божої раби Аполінарії, яка в чоловічому образі та імені природу жіночу посеред мужів таїла. І боролася свята з бісом молитвою. Одного ж дня почав диявол мучити лютіше дівчину, встала Аполінарія блаженна і, руки свої звівши до Бога, молилася зі сльозами за сестру свою. Тоді диявол, не стерпівши більше сили молитовної, закричав голосно: "О біда, насильно вигнаний виходжу звідти!" І, кинувши дівчину, вийшов. Свята ж Аполінарія, взявши сестру свою, повела її до церкви і, припавши до ніг отців святих, сказала: "Простіть мене, грішного, що багато серед вас грішив". Вони ж прикликали мужів царських, віддали їм доньку цареву зцілену, з молитвою і благословенням до царя відпустили. Була ж радість велика батькам через зцілення доньки, і весь синкліт радів за царя свого і славив Бога за таку Його милість, бачили-бо дівчину здоровою, з лиця гарною і вдачею добру. А свята Аполінарія більше смирилася серед отців, і безмірно чинила подвиги, і була знаменоносцем досконалим.

Після цього знову диявол винайшов хитрість, хотівши образити царя і дім його, збезчестити, знеславити ж і озлобити гаданого Доротея. Увійшов знову в доньку цареву зцілену, втаївшись, не показуючи її біснуватою, зробив їй так, ніби зачала в утробі, і день за днем напинав живіт їй, показуючи, наче вона вагітна. Те бачивши, батьки збентежилися вельми і спитали дівчину, з ким згрішила, хто її розбестив і запліднив. Вона ж чиста була тілом і душею, говорила: "Не знаю нічого і не знаю, звідки мені це". Наполягали ж батьки жорстоко і биттям примушували її, аби сказала, з ким впала. Диявол устами її говорив: "Чорноризець, той, що в скиті, у нього ж в келії жила, він мене насилував, і зачала від нього". Тоді розгнівався цар вельми і послав зруйнувати місце те. Пішли ж воїни з військом у скит, говорили з гнівом: "Дайте нам чорноризця, якийнасилував і запліднив доньку царську, дайте нам його скоро, швидше, ніж стратимо всіх вас". Те чуючи, всі отці настрашилися вельми. Блаженний же Доротей, посередині ставши, сказав: "Я той, про кого ви питаєте, мене одного винного в ділі маєте, иншим же отцям, як невинним, дайте спокій". Це чуючи, отці сумні були й говорили до Доротея: "Ідемо і ми з тобою, не віримо-бо, що ти у грісі винний". А блаженний Доротей сказав до них: "Пани мої, моліться лише за мене, я ж покладаюся на Бога і на ваші молитви, що скоро здоровий до вас повернуся". Вели-бо його всім собором до церкви і помолилися за нього, і, Богові його вручивши, віддали посланим воєводам царевим: знали-бо авва Макарій та инші отці, що Доротей не причетний до жодного зла. Коли був приведений Доротей до царя, впав у ноги цареві, говорячи: "Прошу ваше благочестя, щоб терпеливо з мовчанням послухали мене про вашу доньку. Ходімо лише окремо, і я вам розповім усе. Не є бо розтлінна дівчина, не зробилося чистоті її жодне насильство, не було того". Коли взяли осібно Доротея цар і цариця і на самоті були, сказав до них: "Іменем Божим прошу вас, обіцяйте мені, що, коли пізнаєте істину, відпустите мене на місце моє". Коли ж обіцяли йому і слово своє царське підтвердили, тоді блаженна Аполінарія сказала до них: "Зцілив у Бозі доньку вашу святих отців молитвами, моє смирення". Чуючи те, цар і цариця дивувалися, і були ніби німі, мовчали, й уважніше говорене слухали. Говорила ж свята: "Я вам річ зроблю відомою і дотепер бережену таємницю відкрию на прославлення: імени Господнього, на посоромлення дияволу, який обмовляє невинних". Те сказавши, відкрила груди свої і показала, що вона жіночої природи, а не чоловічої. І сказала: "Батьку, я твоя донька Аполінарія". Це чувши, батьки були наче мертві з переляку і здивування. І зразу, пізнавши її за доньку свою, утішилися радістю невимовною і багато в той день сліз радости пролили. Привівши ж до блаженної Аполінарії сестру її животату, сказали їй: "Чи знаєш цього чорноризця?" Вона ж відповіла: "Справді це той євнух, який зробив мене в Бозі здоровою". Впавши в ноги святій, молилася, щоб живіт її, який надувався, зцілила. Аполінарія ж, піднявши із землі сестру свою, поклала долоню свою на живіт їй, і зразу утік біс, і живіт зцілився, і став на міру свою попередню. Те бачивши, батьки прославляли Бога і говорили: "Справді це донька наша Аполінарія". І був плач з радости в домі царевому з двох причин: і тому, що старша донька Аполінарія, про неї ж до того не було відомо, несподівано знайшлася, і тому, що друга донька безпричинного позбулася сорому. Пробула ж Аполінарія свята у батьків своїх декілька днів і все про себе розповіла докладно. І славлений був Бог у всьому провидінні Своєму божественному.

Коли хотіла іти свята до себе, просили її батьки, щоб у них перебувала, але не могли впросити її ані слова свого, їй даного, перемінити, бо перед відкриттям таємниці відпустити її на місце своє по-царськи обіцяли. І не хотіли любої доньки відпускати, плакали і ридали, разом же і веселилися духом за таку добру дитину, яка себе віддала на службу Богові. Просила ж і блаженна Аполінарія батьків своїх, щоб молилися за неї. Вони ж говорили: "Бог, Якому ти уневістилася, хай довершить тебе у страху і любові Своїй і милістю Своєю хай покриє тебе. Поминай же нас, донько улюблена, у святих своїх молитвах". І хотіли дати їй багато золота, щоб несла у скит на потребу святим отцям. Вона ж не хотіла взяти, кажучи: "Отці мої не потребують багатств цього світу, щоб не втратили благ небесних". Помолившись-бо і довго плакавши, обнявши й поцілувавши улюблену доньку, відпустили на місце її, що раділа і веселилась у Бозі.

Коли ж прийшла у скит, втішилися нею отці й брати, що брат їхній Доротей повернувся до них цілий і здоровий, і зробили в день той празник, дякуючи Богові. Не відав же ніхто про те, що було у царя, ані ж про природу її жіночу ніхто не довідався. І жила свята Аполінарія, гаданий Доротей, посеред братів, як же і спершу, у своїй келії. По коротких днях же, передбачивши свій до Бога відхід, сказала до авви Макарія: "Вчини любов, отче, якщо трапиться так, що я відійду з цього життя, хай не обмивають і не вбирають тіла мого брати". Старець же сказав: "Як таке може бути?" Коли вона переставилася до Господа, прийшли брати обмити тіло, бачили ж її природу жіночу і закричали, кажучи: "Слава Тобі, Христе, що маєш багато схованих святих Своїх". Здивувався ж святий Макарій, що не було йому одкровення про таємницю ту. Про це бачив у сонному видінні, хтось казав йому: "Не сумуй через те, що утаїлася від тебе таємниця та, годиться і тобі вінчаному бути зі святими отцями споконвіку". І сказав йому явлений рід, і життя, й ім'я блаженної Аполінарії. Збудився ж зі сну старець і, братів скликавши, сповістив їм побачене, і всі, дивуючись, славили Бога, дивного у святих своїх. Спорядивши ж тіло святої, поховали її чесно зі східного боку церкви у гробі святого Макарія. І було багато від мощів її святих зцілень благодаттю Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Григорія Критського і преподобного Фостирія, про них же дивись у Пролозі.

І преподобного отця Мини, монаха гори Синайської, про нього ж у Ліствиці сказано, що після переставлення його у третій день з обох підошов його ніг два джерела мира запашного витекло.