Жлобологія

Фото: Алекс Заклецький

Орест Лютий — професор антропології. Автор проекту «Лагідна українізація». Народився у лютому в м. Стрию. Закінчив «Львівську політехніку» і Віденські курси підвищення кваліфікації ім. 3. Фрейда. Засновник антитоталітарного музичного гурту «Сталін унт Гітлер капут» (2012). Все життя працює над романом і серією картин.

Про людей-жлоботварин

Жлоб — це тварина в людині. А оскільки кожна людина певною мірою тварина, то апріорі всі люди — жлоби. І я не виняток.

Про «матеріально-духовну сегрегацію»

Адже що робить людину людиною? Ті якості, які відрізняють її від тварини. Передусім здатність до самоосвіти, самовдосконалення, самопізнання. Для того, щоби втілювати їх у життя, людина має задіювати розум і волю. Всі вищезгадані якості лежать у площині проявів людського духу. Тому так зване «духовне» життя (вживаю термін «духовне» як найуживаніший і так чи інакше зрозумілий більшості) і робить людину людиною. Проте, закутий у морок фізичного тіла, дух постійно страждає, бо його гнітить недосконалість земного буття людини, яка мусить підтримувати своє матеріальне існування, заробляючи «на хліб щоденний» або просто задовольняючи певні фізіологічні потреби організму. Оцей одвічний конфлікт духу і матерії, душі та тіла знаходить висвітлення у моїй теорії «матеріально-духовної сегрегації».

Якщо коротко, то я для себе чітко поділяю людей на два основні ментальні та водночас психосоматичні типи: «людина земна» (або «homo terrenus») та «homo caelestis», або «людина небесна». У першого типу найяскравіше розвинені риси матеріального характеру, тобто «горизонтальна парадигма», у другого — риси, так би мовити, «духовного» штибу — «вертикальна парадигма».

Явище жлобства, безсумнівно, лежить у площині «горизонтальної парадигми». Одвічний філософський дискурс про взаємини «духу і матерії» я розв’язую у свій суб’єктивний спосіб, а саме: впродовж життя людина має пройти шлях від «homo terrenus» до «homo caelestis». Адже народжується вона створінням земним, залежним від матеріального буття, але завдяки існуванню «божественного імперативу» може приборкати в собі тваринні інстинкти і наблизитися до «висоти небес», тобто до тієї людини, якою задумав її Бог.

Величезна біда людства в тому, що переважна більшість людей воліла б жити тваринним життям. Однак, перебуваючи під впливом так званих цінностей «духовних», що культивуються релігійними організаціями, освітніми інституціями, культурою, вони відчувають постійний дискомфорт, бо ж бути людиною-жлоботвариною — якось «нєпрілічно», оскільки «треба буть культурним». І через те найшвидше розповсюджується світом імітація, симуляція — і відбувається розквіт псевдокультурності, псевдоінтелектуальності, псевдодуховності... Одно слово, якщо бути вкрай категоричним, живемо у квазіпсевдосвіті тотальної брехні і симулякрів.

Про людей-підробок

Жлоб — це людина-підробка. Воно може мати дві ноги, дві руки, голову, щось там казати, щось там пити, курити, жерти чи промовляти якісь сентенції, але це ще не означає, що воно — людина. Бо людина передусім мала б виконувати на цій землі якусь свою місію, від початку призначену їй Богом, бути «на своєму місці». Про таку людину кажуть: «Та це ж лікар (будівничий, артист, водій, кравець, поет, художник, агроном, мисливець, господиня, вчитель, юрист, банкір і т. ін. — необхідне підкреслити) від Бога!»

Якщо людина має професію і робить свою справу досконально, то вона вже не жлоб. Свідома натхненна праця — то єдина панацея від безпорадності земного шляху людини.

Як би пафосно не звучало, але основним життєвим завданням кожного є пошук власного «Я», власного призначення, власної місії. «Пізнай самого себе» — казав Сократ, «Шукаю людину» — вторив йому Діоген, «Знайти себе» — кажуть безліч розумних людей по всьому світі. Але на відміну від тих, хто переймається цим, кількість тих, кому до таких пошуків байдуже, незмірно більша. І ця переважна більшість жлобів лише удає з себе когось, ким насправді не є. Звідси увесь хаос і брехня. Приходжу, приміром, до стоматолога і кажу: «Запломбуйте мені зуба!». І я ж не знаю, що той стоматолог — зовсім не стоматолог, а радите автослюсар (бо геніально у нього виходить не зуби пломбувати, а машини ремонтувати). От він пломбує мені зуба, думаючи про свою «БМВ», а я й собі думаю про нього: «От жлоб’яра, не вміє анестезію правильно вколоти, живий нерв ще не задубів, а він по ньому свердлом лупить!». І це так... звичайний побутовий приклад. Та це не найстрашніше, набагато гірше, що саме у велику політику пруться люди, які не вміють нічого доброго і руками зробити... От де найбільше жлобів, або людей-підробок, які множать навколо себе хаос, брехню та облуду.

Гомо жлобалікус, або Глобалізована людська біомаса

Останні півтора століття людство активно плекає в собі жлоболюдину. Починаючи від філософів епохи просвітництва, а далі завдяки ідеям Гегеля, Маркса і Ніцше ми дісталися середини ХХ-го століття, коли Бог таки остаточно «вмер» у людині, зробивши її об’єктом експериментів різних тоталітарних ідеологій. Не кращий для людського духу й мислення є час нинішній, коли за відсутності тотальних війн, людству оголошено іншу війну — конс’юмеристську, споживацьку. Курс на тотальну глобалізацію світових ринків і плекання споживацької моделі існування призвели до того, що в світі катастрофічно зростає кількість біомаси — «гомо глобалікус», або, в нашому контексті можна сказати, «гомо жлобалікус».

Глобалізм і космополітичний конс’юмеризм намагаються стерти усі національні, ментальні, релігійні та культурологічні відмінності між людьми, виплекати так звану «людину світу», яка, відключивши власний інтелект, волю та розум, керуючись підказками засобів масової інформації «впевнено» йтиме по життю до «успіху».

Виникає питання: а хто цим усім керує? От питання, відповідь на яке можна шукати і знайти у різних мудрих книжках, а їх, на жаль, «гомо жлобалікус» не читає. Бо втратив навички до читання книжок, а проглядає лише стрічку подій у Фейсбуці (що висвічується на екрані його модного айфона).

Версаль під Пекіном

До речі, про підробки. Кілька років тому у складі творчої делегації з України побував я у Піднебесній. Одного вечора нас повезли за місто, де мала відбутися зустріч із такими ж «творчими кадрами» місцевого народонаселення. Перекладачі нашої делегації кумедно мружили очі і цокали язиками, готуючи якийсь «небачений сюрприз». Яким же було наше здивування, коли за годину на авто з Пекіна ми потрапили у справжній Версаль. Я не жартую! Китайська копія у масштабі 1:1. Разом з усіма фонтанами, ландшафтним дизайном і навіть дивом французької садово-паркової архітектури XVII-гo сторіччя — палацом «Тріанон» вдалині. Складно описати здивування нашої делегації... Як пояснили згодом перекладачі, «Версаль» у степах під Пекіном» побудував для себе колишній мер Пекіна, два роки тому страчений за корупцію та розкрадання державної власності. Тепер його колишню приватну власність держава використовує як резиденцію для прийому іноземних делегацій. Можете мене звинуватити у якомусь збоченні або в певній формі економічного расизму, чи ще в якійсь сегрегативній перверсії, але з того моменту я прин-ци-по-во не купую китайських речей. Шкірою, усім своїм єством не терплю підробок. «Версаль» у степах під Пекіном» — це вже занадто.

Власне, всі жлоби дуже люблять пафосні речі. Золоті унітази, взуття із страусової шкіри, дорогі годинники.

Особисто для мене усе, що має номінальну назву «статусна річ», автоматично потрапляє у розряд жлобства.

І нема на світі більш жлобської речі, як сумочка «Луї Віттон маде ін Чайна». А хай навіть і не «Чайна»... Хизування будь-яким брендом свідчить про жлобство, дебілізм і розумову неповноцінність того, хто тим брендом хизується.

Дилетантство як професійне жлобство

Кількість симулякрів на один квадратний сантиметр телеекрана просто зашкалює. Всі ці талант-шоу, всі ці гламурні передачі, всі ці веселі, безпроблемні телеведучі, пардон, «зіркі», справді «зносять» пересічному глядачеві мізки. Життя — це важка, виснажлива річ. Для того, щоб чогось у ньому домогтися, треба па-хати, пахати і пахати... Телевізор натомість моделює зовсім іншу ситуацію: навіщо важко і тяжко «пахати», коли можна засвітитися на екранах і вхопити долю за хвіст.

На жаль, у телевізорі майже ніколи не показують і не відстежують долі тих, хто наразився на це щастя — «стати зіркою на день». А дарма: депресії, поламані долі, розбиті родини, понівечені мрії та сподівання, і суїциди — ось платня за такий легкий успіх. Важливість ПРОФЕСІЇ нівелюється. Чомусь ні в кого, хто сідає в літак, не виникає думки піти до кабіни пілота і сказати: «Пілотувати я вмію не гірше за тебе!». Але ті ж самі слова з легкістю можна сказати співаку, артисту, журналісту, письменнику і будь-якій іншій людині, чия професійна діяльність відбувається в ділянці так званих суб’єктивних (творчих) галузей, які не підпадають під чіткі оцінки/ критерії фаховості. А тому тут вправно маніпулюють різного калібру шахраї. І ось, будь ласка, за гроші наймається роздутий штат консультантів, піар-директорів, стилістів, візажистів, режисерів, інтелектуальних рабів — і створюється певний «продукт». Так народжуються сонми невідь-звідки взятих артисток, співачок, галеристок та політиків, експертів, редакторів модних журналів, культуртрегерів, інших «ньюзмейкерів» і тролів, які збурюють інформаційний простір своїми міазмами.

Жлобська атмосфера дилетантства та непрофесійності заповнює все довкруж...

Але найбільшим симулякром в Україні є сама Україна.

Україна як країна-симулякр

України в Україні нема. Що є? Якась повна хуйня. Тотальне жлобство, непрофесіоналізм і підміна понять. Постійне маніпулювання суспільною думкою, якісь важкі постколоніальні судоми, а радше, агонія, в якій вмирають сподівання на справжню (українську) Україну в країні. Балом у загальнодержавному масштабі керують бандити, спекулянти, жлоби, маніпулятори, різна шушваль, яка завдяки своїй жлобській «нахрапістості» та «бидлосилі» пролізла у владу та нав’язує своє жлобське розуміння дійсності масам. Україна — територія панування тотального жлобства у всьому! Починаючи від найбільш жлобської телевізійної програми «Світські хроніки», де на тлі зубожілої країни різні гламурні почвари хизуються своїми статками, і закінчуючи автослюсарем Саньком, який, ремонтуючи твою автівку, замість новенького генератора ставить старий — з надією, що «господар не побачить». Шахрайство в усьому... Але найприкріше те, що ми самі заслуговуємо на все це шахрайське буття, бо не чинимо йому свідомого спротиву. Одвічне православне: «Як Бог дасть», оця якась фатальна земна безпорадність і сподівання на Вищі Сили робить нас рабами, і, на жаль, не тільки Божими. А насамперед — рабами звичайних земних шахраїв, які, обіпершись на нашу слов’янську впокореність, відібрали майбутнє у декількох поколінь наперед.

Про витоки жлобства

Витоки українського ментального жлобства треба шукати у катастрофічних подіях недалекої історичної минувшини, наслідки яких спостерігаємо аж до нинішніх днів. Інтелігенція винищена, селянство зморене — страшними війнами, багатовіковим колоніальним існуванням — це все витворило різновид народу, який мусить виживати, як уміє. Його інтереси століттями були тільки в «горизонтальній площині буття», і сьогодні ми не можемо прирівняти себе до сильних європейських націй, бо ще перебуваємо на етапі самоусвідомлення і самоусталення. Але нічого, головне не робити різких рухів і певно тримати мету. А мета — відродити Україну в Україні.

А що таке Україна? Ну, по-перше, це не Росія. По-друге... А от цього я вже не знаю... Точніше, варіантів «по-друге» у мене багато. Розумію одне: надзавдання мого покоління — втовкмачити усьому світові, що Україна — то не Росія. І... я над цим тут і тепер працюю.

Рецепт одужання

Українське жлобство з-поміж загальносвітових його проявів вирізняється певними ментальними особливостями. Очевидно, воно найбільш концентроване. Бо за якихось 20-30 років найбільша селянська країна стала країною типу «гарадской». Думаю, в рамках цього проекту з приводу подібної проблематики вже висловлювалося багато вільнодумців. Тому скажу так: від цієї реальності не втекти. Жлобство — об’єктивна реальність нашого щоденного існування. З нею теж можна навчитися жити — так, як живуть люди з вродженим вадами чи хворобами. Ліки? Є такі ліки — самоаналіз, самовдосконалення, самоосвіта. Ну, і гумор, а найліпше самоіронія...

Чи можливе повне одужання? Я думаю, ні. Але спробувати поборотися варто.

Комедія людського буття

Основа комедійного жанру — невідповідність, дисонанс між справжнім та удаваним, між мріями і реальністю, між бажаннями і можливостями... Одвічний контрапункт, що створює тло для комедійної драматургії і є камертоном життя усього людства. Знаючи про свій неодмінний кінець ми все одно створюємо навколо ілюзію бурхливої діяльності, аби втекти від єдиної справжньої реальності, яка й полягає у тому, що рано чи пізно кінець усе одно настане. На цьому зламі і народжується «комедія людського буття». Тому для мене найвищим проявом Людини в людині є почуття гумору, а понад те — самоіронії. Оця хижа, тваринна «серйозність», з якою до своєї діяльності та персони ставляться державні мужі, певні митці, деякі ґранд-дами, свідчить передусім про їхню розумову неповноцінність. Саме час процитувати класика: «найбільші дурниці в житті скоюють із серйозним виразом обличчя».

Адже людина — це передусім кумедне сотворіння, що втовкмачило собі в довбешку, буцімто воно «вінець творіння».

Про «людину їбущуюся»

Нема на світі кумеднішого видовища, ніж «людина їбущаяся»: от коли з неї злітають усі естетські, культурологічні, релігійні, духовні, освітні та інші нашарування. І він(вона) перетворюються на справжню тварину, що у поті чола свого понад усе прагне досягти оргазму. Крехтить, стогне, пускає слину, закочує очі, роззявляє рота, здригається у конвульсіях. От воно — справжнє обличчя «людини земної», коли «вінець творіння» з висолопленими баньками «покриває самицю» задля продовження власного роду. Причому воліє робити це потайки, ніби щось злочинне, гріховне. Оргазм — пік фізичної, чуттєвої, тваринної насолоди, через який у світі плодяться такі самі «матеріальні об’єкти» у вигляді дітей (спершу янголят, а потім таких самих банькуватих жлобозвірів). Написано ж: «У гріху будеш народжувати дітей своїх».

Якщо жлоб — це тварина у людині, то жлобство — породження тваринних інстинктів, те, що віддаляє нас від Бога. Тому жлобство нарівні з релігійним поняттям гріха теж є своєрідним різновидом гріха.

«Жлобологія» як соціальне Євангеліє

Оця, до речі, ваша «Жлобологія» може виконувати таку собі функцію соціальної євангелії і містити десять основних заповідей:

• Не сотвори собі кумира ані з «Луї Віттона», ані з «Бріоні», ані з інших брендів, що зводять тебе на манівці конс’юмеризму.

• Не побажай собі «Мерседес» або «Феррарі» ближнього свого.

• Не «БігМаком» єдиним, ані суші чи молекулярною кухнею живе людина, а лише Словом, яке читає у розумних книжках.

• Викинь телевізор свій, повидаляй екаунти з Фейсбуку, зателефонуй батькам і скажи, що любиш їх, вийди на вулицю і почни жити справжнім життям, щоб сили знову повернулися до тебе.

• Не сміти. He лайся, бо лайка це те саме сміття.

• Відроди в собі почуття національної гідності. Пристань до близької тобі спільноти і почни створювати свій Храм.

• Намагайся опанувати професію, яка тобі до душі.

• Не бреши сам собі, не виправдовуй свої лінощі і слабкості, мовляв, усі так роблять. Бо кожен відповідатиме лише за себе.

• Не займай позиції жертви. Бери всю відповідальність на себе, бо так чинять сильні Духом.

• Не ображайся, коли тебе посилають «на хуй», і не посилай «на хуй» у відповідь, бо не відають, що коять. Іди і чесно роби свою справу!