В небі було видно літак. Цього разу хлопчик виявився молодцем, швидко відтягнув гуму рогатки, прицілився і вистрілив. Вічний камінець влучив у спину Су-25, збив з маршруту і підірвав. Через оглушливий шум учасники застілля полягали на землю. Небо над Сіоні знову забарвилось у кольори веселки. Звукова хвиля звалила порожні склянки і змусила деренчати ножі та виделки. Гілка дерева зачепилась за руку Гівіко і не дала йому впасти. Це таки сталося, і у двір Дарчія впав ще один російський пілот.
— Гівіко, что ти надєлал? — обережно промовила Віра.
— Патрулю, мамо, я ж казав, — відповів радісно син.
Зазвичай радість дитини передається і матері, але цього разу так не сталося.
— І де мені садовити цього чоловіка? Хіба не потрібно питати дозволу, коли приводиш гостя? — з докором сказала Віра.
— Ой, синку, молодець, збивай, збивай, гість для нас благословенний, — сказав батько і попрямував до гостя, який щойно впав. Віра швидко підвелася й пішла за чоловіком. Чоловік та дружина підняли остовпілого туриста.
— А гдє я? — спитав чоловік, що перетворився на гостя.
— Ви у нас в гості, — з посмішкою сказала Віра і допомогла зняти ремені парашута.
— Прошу к столу! — Гурам жестом показав, мовляв, переміщаймося до столу.
— А развє нас нє казніть должни?..
— Какоє казніть, я такіє блюда пріготовіла.