Гра у вoйнушку

Мирне населення

— Коля, дорогой, ти жив? — обійняв пілота Земут Тумезович.

— Жив, как відішь, — піднявся Микола Федорович Сімак і струсив пил з форми. З колегами він привітався потиском руки.

Віра, як справжній військовий експерт, вмить зняла з гостя ремені парашута. Дмитро Юрійович вказав пальцем на Гівіко на дереві.

— Ето вот он, мальчішка вас подстрєліл.

— Обикновєнной рогаткой, — Гурам стояв і посміхався, немов дурень.

— Здравствуйтє, прошу к нашему скромному столу, — запросила до столу господиня.

Гівіко насупив брови і так, щоб зрозуміли всі, закричав: — Я нє мальчішка, мєня зовут Гівіко.

— Ой-ой, какой грозний! — помахав пальцем щойно прибулий.

Гості сіли за стіл. Гурам не зрадив рідній традиції і наповнив для Миколи Федоровича ріг.

— Дєло било так, дорогой Ніколай Фьодорович. Ми сначала сбілі подполковніка Нікіфорова А.Г., потом подполковніка Асименко Д.Ю., а потом уже подполковніка Суркатова Боріса, ілі просто Борю, і Ізмайлова Зємута Тумєзовіча. І ми хотєлі іх расстрєлять как воєнних прєступніков, — і передав гостю по вінця наповнений «штраф».

— А почєму воєнних прєступников? — Сімак зі спокійним обличчям узяв посудину.

— Потому что ми на дачє і ми мірниє житєлі, — Віра відповіла швидше і поклала на тарілку гостя баклажан з горіхами.

— Ето самосуд, конєчно, — Гурам спробував виправдатися, щоб згладити незручну ситуацію, наповнив гостям склянки.

— Ах, да, понімаю.

Тепер Віра взяла хачапурі й запропонувала чоловіку з рогом: — Угощайтесь, вот это я сама приготовила, очень вкусно.

— Самосуд так самосуд. А почєму нє расстрєля­лі? — Микола Федорович залишив Вірину пропозицію поза увагою.

— Да потому что у мєня било послєднєє жела­ніє, — втрутився в розмову Борис Іванович і за одним махом проковтнув гвезелі з м’ясом.

— І оні ісполнілі твойо послєднєє жєланіє? Что за люді еті грузіни, прєкраснєйший народ.

— Сначала випьєм, — підвівся тамада. — Дорогіє друзья, у нас такая традіція, что ми пьйом за наших дам. В етом случає, в ліце моєй жени, Вєри Юрьєвни, випьєм за нєє і за всєх жєнщін, коториє нас любят, обєрєгают, заботятся о нас. Ми без ніх жить нє можем.

— Правільно, нє можем, — погодився перший пілот.

— За тебя, Вєрочка, — швидко промовив Гурам і випив.