Гра у вoйнушку

Спогади

Це будинок. Принаймні, його так назива­ють. Та загалом це радше маленька одноповерхо­ва двокімнатна хатина на двадцять два квадратних метри, ніж будинок. Його спорудили у 1926 році. Новий, щойно збудований, він виглядав значно краще. Тоді тут був ліс, а село було на тому місці, де зараз водосховище і дамба. У тому селі була навіть невеличка церква. Комуністи не встигли її зруйнувати. На село пустили воду, і церква втопилась. Під час засухи, коли в озері спадає рівень води, з’являється купол. Красиве й трохи нереальне видиво, коли над прозорою водяною гладінню здіймається церковний хрест. Здається навіть, що бачиш диво!

Тепер будинок обрисами нагадує старий молоток. Підлога провалилась, із прогнилих стін сиплеться штукатурка. Вікна пропускають вітер і воду. Три сходинки перед входом витесані з каменю, і завдяки цьому в будинок можна заходити сміливо. Щоправда, сходинки трохи похилені, та все ж… Взимку відпочивати тут неможливо. У Сіоні зазвичай холодно й дуже сніжно. Тому дев’ять-десять місяців на рік будинок стоїть порожнім, як і такі ж самі старі молотки по сусідству.

Хто лише не навідувався до цього подвір’я, кого тільки не бачив цей будинок! Колись давно тут побував навіть Мжаванадзе[3]. Ніби навіть сам Сталін мав приїздити. Навіть думали створити у Сіоні державну резиденцію, але потім чомусь обрали Шові. Що їм у тій Рачі потрібно? Хіба тут не краще? Поруч із Тбілісі, а штучне озеро прикрашає краєвид. Влітку, коли столиця топиться від спеки, тут вечорами прохолодно.

Популярність Сіоні підтверджує й те, що тут гостював навіть сам Діма Асатуров[4]. Тоді у подвір’ї влаштували великий бенкет. Ну а як вони могли розміститися всередині? В одній кімнаті спали Віра та Гівіко, в іншій була кухня.