Хатинка в морі

Батько-колючка та його гніздечко

Веселе сонечко ще раз нагадало всім, що весна у повному розпалі. Береги і дно ріки густо вкрились зеленню.

У заростях водоростей здивовано зупинились дві подружки рибки-краснопірки. Вони були дуже гарненькі. Їхні червоні плавці так і спалахували, коли на них падав весняний сонячний промінь.

— Ти глянь, — сказала перша, — той колючка — наче несамовитий, нікого і близько не підпускає до своєї купи хмизу. Він, мабуть, дуже загордів через своє вбрання. Дивись, яке в нього яскраво-червоне черевце стало і спинка зеленкувата. А був же такою непоказною рибинкою!

— О, то він оберігає місце, що вибрав для гніздечка, — озвалась її подружка. — Він приведе туди колючку-маму, і вона відкладе там ікру.

— А як він кумедно настовбурчив свої три колючки!

— Це до нього підплив горчак! Знайшов кого лякати!

До колючки справді наблизилась рибка-горчак. Горчак навіть сторопів, натрапивши на таку ворожу зустріч.

— Та чого це ти? — промовив він. — Я ж не збираюсь займати твого місця, коли ти вважаєш себе його хазяїном. Мені тільки треба знайти підходящу черепашку, черепашку з двома стулками, адже і я мушу відкласти в надійне місце ікру.

Колючка-тато заспокоївся і опустив свою страшну зброю.

«І вештаються тут усякі, — подумав він. — Наче мало місця їм в ріці».

Він уважно обдивився вибрану місцинку і вирішив, що тут буде зручно збудувати кубельце для майбутньої ікри. Течія води тут стрімка, отже, і ікрі, і малькам буде чим дихати. А вітер наче не дуже хвилями бавиться, не буде із дна мулу здіймати.

Розсудивши так, колючка заходився збирати будівельний матеріал. Він ретельно переносив рослинки і навіть, напруживши всі свої сили, відірвав від якоїсь водяної трави пагінець, що — ух! — як міцно тримався на стеблині!

Під час роботи раптом приплив чорний блискучий жук-плавунець. Він впевнено опустився на піщане дно і почав походжати на обраному колючкою майданчику. Цього колючка не міг стерпіти. Він підвів свої голки і люто кинувся на нахабного загарбника. Наляканий жук позадкував, а потім і зовсім утік якомога далі.

Тепер тато-колючка заходився дбайливо укладати шматочки різних водоростей і все це змочував своєю клейкою слиною, щоб будова була надійною. А ще ж необхідно підкотити кілька камінців, щоб укріпити гніздо на місці. Тоді ніякі хвилі не знесуть його.

Уже робота наближалась до кінця, коли несподівано нагрянула біда.

Одна з краснопірок перелякано зойкнула:

— Щука!

І обидві подружки дременули навтіки, тільки майнули їхні червоні хвостики. Горчак теж умить зник.

Колючка лишився один на порозі своєї хатки.

Та щучка була молоденька і недосвідчена. Вона, не роздумуючи, блискавично кинулась на колючку. Але той відразу перетворився у якесь маленьке страховисько. Усі його колючі плавці і три головних списи стирчали погрозливо. Він був у повній бойовій готовності. А щука роззявила велику пащу і, не роздумуючи, вхопила його. Та від страшного болю змушена була відразу ж викинути його назад. Ображена і роздосадувана, вона попливла у зарослі.

— У-у, тепер довіку пам’ятатиму цих жахливих колючок! — лютувала вона.

І колючка теж довго не міг отямитись після нападу. Та за деякий час він знову заходився біля гніздечка.

Уже надвечір знову підпливли подружки краснопірки.

— Дивись, яке гніздо спорудив отой колючка! — сказала перша. — Яке кругле, акуратне! Жодна стеблинка не витикається із стінок. І вхід теж кругленький.

— А сам хазяїн так і чатує ворогів на порозі своєї оселі.

Обидві подружки попливли далі, але їх мучила цікавість, і другого дня вони знову причаїлись поміж водоростей.

— Дивись, у гніздечку на протилежній стінці вже й інший хід з’явився! — помітила одна. — Там, значить, уже й мати-колючка. Вона, певне, відклала ікру і зробила другий хід.

— Тепер вже тато-колючка і на мить не залишить свого гніздечка, — прошепотіла друга краснопірка. — Не радила б я наближатись до нього!

За кілька днів краснопірки помітили, що з гнізда на хвилинку випливли мальки і знову сховались.

А батько так само вартував коло входу. Вартував, аж доки малята не підросли і не стали самостійно добувати собі їжу.

Тільки тепер батько відчув себе зовсім вільним. Його чудове вбрання знову змінилось на скромне, непоказне. І тато-колючка поплив, відпочиваючи на ласкавих хвильках.