Хатинка в морі

Пригоди тіляпії

У невеличкій африканській річці рибка тіляпія відклала грудочку ікри. Грудочка була майже непомітна. Мати й батько дуже хвилювались — адже ця грудочка була зовсім беззахисна. Мати-тіляпія весь час бідкалась:

— Он інші риби для своєї ікри ямки викопують, а то на підводні рослини ікру відкладають. У всіх вона має якийсь захисток. А у нас?

— То правда, — підтвердив тато. — Навіть течія може занести мулом наші ікринки.

Ці рибки були зовсім молоді, і мати вперше відклала ікру. Недосвідчені батьки стурбовано кружляли над своєю дорогоцінною грудочкою. Раптом серед риб’ячого населення полинула чутка:

— Бережіться! Сюди пливе змієголов!

Риба змієголов справді уже наближалась. Мати-тіляпія зойкнула:

— Ой, вона зараз нашу ікру проковтне!

Тато теж розгубився.

— Що ж робити?

Та в останню мить, коли загроза була зовсім близько, вкрай перелякана мама широко відкрила рота і схопила грудочку ікри. Та й застигла на місці, не знаючи, що далі робити.

Змієголов недовго шугав по річці, але наробив страшенного спустошення.

Він жадібно хапав то маленьких рибок, то риб’ячу ікру. Нарешті кудись зник.

Мати-тіляпія твердо вирішила ні на мить не випускати з рота своєї ікри, хоч їй і доведеться два тижні нічого не їсти.

Рибка схудла; голова її здавалась надмірно великою, і рот не закривався, щоб не покалічити дорогоцінної ікри.

Якась рибка намагалась тіляпію умовити:

— Облиште турбуватись, змієголов повернувся в своє задушливе болото. Він живе там, де жодна порядна риба не може жити.

Та подружжя тіляпій ніяк не могло заспокоїтись:

— Адже він знову може повернутись, треба бути насторожі.

І мати-тіляпія не насмілювалась випустити ікру з рота. Так і тримала її, аж поки не виклюнулись мальки.

А мальки з тої дрібної ікри виклюнулись теж майже непомітні. Вони нікуди далеко не запливали і в разі небезпеки миттю ховались у рот до мами.

Так тривало із тиждень. Нарешті мальки стали самостійними і вже не потребували захисту батьків. Вони навчились ховатись поміж водоростями та водяною травою.

Якось на берег тієї річки приплив човном молодий, зовсім чорний юнак і почав ловити рибу. Він уже встиг не раз закинути сітку, коли його увагу привернуло шарудіння в береговому очереті. Якась біла жіноча рука відхилила міцні стеблини, і на березі з’явилась молода дівчина і двоє чоловіків, усі у коркових шоломах від пекучого африканського сонця.

— Ану, друже, — звернувся молодший до африканця англійською мовою, — чи багато здобичі витяг із ріки? Я бачу, у тебе трофеїв чимало! Професоре, — сказав він уже українською мовою своєму супутникові, — для вас тут буде багатий матеріал.

Африканець від здивування широко розплющив очі, блиснувши білками, і подивився на чужинців. Почувши незнайому мову, він запитав:

— Дозвольте дізнатись, хто ви такі? Я чую, що ви не англійці та, мабуть, і не французи…

— О ні, ні, — засміявся юнак. — Ми з Радянського Союзу.

Африканець враз пожвавішав. На його темному обличчі з молочно-білими зубами заграла широка усмішка.

Підійшовши до купи риби, професор витяг одну і спробував її вагу на долоні.

— А яку ж рибу ви тут ловите?

— Та різну. Це у нас тіляпія, чудна риба. Вона ікру в роті зберігає.

— Дивіться, яка рибина! — говорить юнак. — Добре б її зважити. Ану, Таню, принесіть з машини ваги.

Таня швиденько побігла.

Юнак витирав лоба хусткою, кажучи:

— Ну та й спека! Як тут у вас в річках вода не перетвориться на юшку з рибою?

Африканець мовив:

— Та у річці вода не така вже гаряча. То вам жаром пашить від оцих он розігрітих сонцем пісків.

Юнак глянув навкруги. Скрізь простягнулися безкраї піски й піски. Тільки на обрії височіли дивовижні дерева — пальми.

Таня принесла пружинні ваги. Юнак миттю почепив тіляпію на гачок.

— Ого, два кілограми заважила! Та вона не менша за нашого коропа із мого рідного села Таращі на Україні. А чим же вона живиться, що така дебела?

Африканець, сміючись, пояснив:

— Вона усе їсть, що зустріне.

— Оце діло, — зрадів професор. — Тільки, на жаль, їй у нас було б дуже холодно.

Юнак схопився:

— О, наша країна вельми велика. Знайдуться і в нас водоймища з теплою водою.

Тут втрутилась Таня:

— А що, якби можна було її до наших річок призвичаїти? Наприклад, у Казахстані?..

За кілька днів на березі стояли великі баки з водою і коло них дружно хазяйнували два юнаки — африканець Ахмет і українець Максим. Іноді до них навідувались професор і Таня. Професор хвилювався: треба забезпечити рибу теплою водою на весь час мандрів. Адже дорога далеченька.

— Не хвилюйтесь, професоре, — заспокоювали його Ахмет і Максим.

Тіляпія справді чудово витримала тривалу подорож, і через деякий час мешканці водоймищ Калган-Чирчикського рибгоспу в Казахстані привітно зустріли африканських гостей, які тут стали почувати себе навіть краще, ніж дома. Їхній-бо ікрі вже не загрожували ніякі змієголови і взагалі жодна хижа риба.