Хатинка в морі

Яриків пструг

Потік жваво біг здалека, з верховини. Він минав квітучі високогірні луки, сутінки густих смерекових лісів і безтурботно стрибав з каменя на камінь. А в тому поточку бавились жваві яскраві рибки — пструги.

Уже, мабуть, з тиждень Ярик щодня прибігає сюди, високо в гори, щоб помилуватися ним. А сьогодні він вирішив почастувати цікаву рибку кониками.

Це вуйко Іванко так порадив. Він сказав, що коник, напевне, сподобається пстругові, такому ласому до усяких комах.

Ярик наловив у лісі цілу коробочку коників. Що ж, побачимо!

Отож зараз Ярик нетерпляче вичікував, коли нарешті блисне знайома рибка.

А пструг усе не з’являвся і не з’являвся.

Навколо було надзвичайно гарно. Здіймались гори, вкриті лісами. Зблизу вони були соковито-зеленого кольору, а чим вище — темнішали і, нарешті, на обрії здавались майже синіми.

Недалеко від поточка стояв старенький будинок. Раніше він був порожній, і Ярик навіть не звертав на нього уваги. Та вчора будинок ожив, наповнився голосами, гамором. Це його зайняла група молодих спортсменів, які приїхали тренуватись у Карпати.

Зранку навколо будиночка метушились люди, але зараз, мабуть, молодь подалась у гори. Метушня навколо будиночка стихла.

У воді раптом блиснула давно очікувана рибка. Ярик квапливо вихопив з кишені коробку з кониками. Мить — і частування вже у воді. Меткий пструг одразу підскочив і вхопив коника з самої поверхні. Ярик аж засміявся від щастя. Він кинув другого коника. Рибка і цього разу не відмовилася від подарунка. Ярик трохи почекав, не зводячи очей з рибки.

От пструг рвучко виплив на середину поточка, враз зупинився, повернувшись проти течії. Він стояв нерухомо, ледь ворушачи своїми золотистими плавцями.

Ярик так задивився на нього, що аж здригнувся від несподіванки, коли біля нього пролунало:

— Добрий день, хлопчику!

Перед ним стояла дівчина у спортивному вбранні і привітно дивилась на нього.

— Мене звуть Галя, а тебе як?

— А мене Ярик, — відповів хлопчик. І, подумавши, додав статечно: — Ярослав.

— Ти, мабуть, рибу ловиш? А де ж твоя вудка?

Ярик здивовано промовив:

— Навіщо вудка? Я риби не ловлю.

— А що ж ти тут робиш? — спитала Галя.

Ярик показав пальцем на воду і таємниче прошепотів:

— Там пструг!

Галя неначе трохи розгубилась.

— Хто там?

— Пструг.

— Хто він і який він, пструг?

Ярик захоплено відповів:

— Йо, він дуже красивий, файний! Спинка у нього коричнювато-зелена, у темних крапочках, а боки жовтуваті і на них крапочки червоні так і горять. Та шкода, він не тримається на одному місці.

— Цікаво! — сказала Галя. — Я зараз вільна. Подивлюсь на твого пструга.

— То й добре, — зрадів Ярик. — Ми разом годуватимемо його. Він зараз знову припливе сюди.

Галя спитала із сумнівом:

— Ти певен, що припливе той самий?

Вона розуміла, що таких риб у річці дуже багато, та Ярик упевнено мовив:

— Звичайно, той самий.

Ярик стрепенувся і швидко зашепотів:

— Ось він знову.

Дівчина дивилася у воду, але нічого не бачила. Вода була чиста, прозора, і їй раптом страшенно захотілося пити. Вона нахилилась до прозорого потоку, щоб зачерпнути жменю води. І в цю мить їй та Ярику прямо в обличчя зметнулась ціла хмара холодних бризок. Це потривожена рибка, вдаривши по воді хвостом, підскочила вгору і нечемно облила спостерігачів крижаною водою. Ярик схвильовано скрикнув:

— Йо, бідненький, він злякався!

— А знаєш, — мовила Галя, — у нас цю рибу звуть форель.

Ярик трішки ображено відповів:

— Це пструг, навіщо його звати інакше?

Дівчина всміхнулась і примирливо погладила його по білявій голові.

— Ой, як він вас забризкав, — мовив Ярик.

— Та то пусте, — сказала Галя. — А пити все-таки хочеться. Мабуть, рибка вже далеко, не злякається.

Але Ярик заперечливо похитав головою і благально промовив:

— Ні, вона десь тут, сховалась під камінь. Не треба тут воду брати. Краще ходімо до буркута, там нап’єтесь. Тут недалечко.

Галя подумала:

«Той Буркут, мабуть, добрий чоловік, якщо Ярик так охоче пропонує піти до нього».

І вголос вона сказала:

— Ходімо, я з охотою.

Хлопчик повів її кам’янистою стежкою, що звивалась поміж рідких сосен та смерек. Вони стрибали з каменя на камінь, і Ярик без упину розповідав:

— От я обов’язково прийду сюди восени. Вуйко Іванко розповідав, що восени пструги нічогісінько не їдять, аж доки не відкладуть ікри, тому я зараз того пструга підгодувати хочу. Вони пливуть величезною юрбою, штовхають один одного, перестрибують через сусідів, і їх не спинить аж ніяка перепона. Вони піднімаються потоком вгору, вистрибують високо з води, наче піднімаються сходами по каменях дна.

Галя спитала:

— А чого вони вгору піднімаються?

— Хіба ви не знаєте? Вони ж там покладуть ікру.

Галі сподобався цей маленький хлопчик у киптарику, немов справжній бокораш — карпатський плотар.

— А восени тут, мабуть, красиво, — мовила вона.

— Так, — захоплено відповів Ярик. — Усі ясені, й берези, і буки — геть-геть усі дерева стають різнобарвні, яке червоне, яке жовте, а сосни і смереки завжди зелені. Дуже гарно! Приїздіть, побачите.

Сонечко піднялось уже високо і добре припікало. Галі уже не терпілось швидше дійти до того буркута, і вона спитала:

— Хлопчику, а скоро ми дійдемо до Буркута?

— Та ось він уже тут, — Ярик махнув рукою.

Уважно допомагаючи своїй новій знайомій, провів її вузенькою стежечкою до дбайливо влаштованого серед скелі заглиблення. Вони спустилися по каменях-сходах, і Галя побачила прозорий струмочок. Ярик сказав:

— Оце і є буркут, пийте, скільки хочете.

Галя нахилилась, жадібно ловлячи ротом цівочку води, і враз скрикнула:

— Що за диво! Яка чудова вода! Вона схожа на справжнісіньку зельтерську, а може, й на нарзан. І вигадати не можна нічого кращого, коли мучить спрага, — не могла вона заспокоїтись від задоволення.

Ярик був щасливий, що так догодив дівчині. Він з погордою промовив:

— У нас в Карпатах багато в лісі таких буркутів.

Приємно було показувати карпатські дива. І пструг так вистрибнув високо, і буркут такий чудовий!

— От ти, Ярику, підростеш і будеш працювати у форельному господарстві, де розводять форель, чи то пак пструга, як його тут називають, — мовила дівчина.

— А невже можна цих пстругів людям розводити? Звичайно, буду! — зрадів Ярик.

Повертались вони від буркута щирими друзями.