Хатинка в морі

Знегоди африканських рибок

Вода висихає! Річка міліє!

Усі риби в паніці поспішали вниз за течією, натикаючись одна на одну, а маленька рибка зовсім розгубилась, бо ніколи в житті не бачила такого страху, хоча, правда, прожила вона на світі ще зовсім мало.

«Невже зникне наша річка?» — перелякано думала вона.

А діялось справді щось незвичайне.

Береги річки ще недавно були болотисті, яскраво-зелені від буйної рослинності. А зараз навкруги, скільки сягало око, простягався один лише палючий пісок. Тільки де-не-де шаруділо висохле листя та мертві стеблини.

Маленька рибка побачила, як осторонь юрби пливла велетенська довга риба. Вона була заклопотана, але рухалась зовсім без паніки.

— Ой тітонько, поспішайте! — закричала маленька рибка. — Зараз води буде ще менше. Ми всі пливемо до глибокого озера, може, хоч там вода залишиться.

Довга риба досить байдуже подивилась на незнайому і промовила:

— Дурне маля! Води в річці буде не ще менше, а вона зовсім зникне. Наздоганяй своїх, не гай часу. Хай пощастить тобі і всім твоїм родичам пережити цей пекельний жах. — І риба попливла своїм шляхом.

А маленька рибка, нічого не розуміючи, кинулась наздоганяти своїх.

Це сталося далеко від нас, у Центральній Африці. Саме тоді, коли у нас була зима і всі наші риби від холоду поховались на дні річок і поснули.

А в цей час риби в Африці конали від спеки.

В озері скупчилось багато бідолашних риб, які тікали від своєї біди.

Діставшись до озера, маленька рибка схвильовано розповіла іншим про дивну зустріч. Молоді рибки здивувались також, але якась літня риба впевнено сказала:

— То, мабуть, ти зустріла протоптеруса. Ця риба яку завгодно спеку переживе.

— Бо то і риба і не риба, — втрутилась в розмову інша. — У неї, крім зябер, є ще легені, як у тих тварин, що живуть на землі. Поки є вода — вона дихає, як усі риби, зябрами, а тільки зникає вода — їй одразу стають у пригоді легені.

Тим часом протоптерус вже не міг вільно плисти, бо річка обміліла. Нічого не вдієш, доводилось все частіше дихати легенями.

Потроху вода зовсім висохла.

Але ж не годиться рибі лежати на землі: кожна тварина схопити може. Протоптерус заліз глибоко в мул. Він зробив собі в ньому справжній кокон. Так і пролежав у коконі до тої пори, аж поки не пішли дощі і річка знову не наповнилась водою. Тепер і кокон можна було покинути.