Кіра й таємниця бублика

МІСТЕР НАЙС

Наступного дня місіс Іґл, директриса гуртожитку, розбудила її о шостій ранку. Кіра не звикла так рано вставати. Крім того, її організм ще не налаштувався на зміну часу. У сні вона бачила Мані. Він ніжно лизав їй обличчя.

– Годі, годі, не роби цього, – пробурмотіла вона.

– Зараз вихлюпну тобі повну склянку холодної води в обличчя, – почула вона суворий голос, який аж ніяк не міг належати Мані.

Кіра поволі приходила до тями, кліпаючи спросоння очима.

Перед нею стояла місіс Іґл. Жінка провела їй по обличчю мокрою ганчіркою, щоб остаточно розбудити.

Налякана Кіра сіла на ліжку. Дівчинка не відразу зуміла згадати, де вона є. Лише почувши голосний сміх Сенді та побачивши її заячі зуби, Кіра все пригадала. Звісно, вона ж у Каліфорнії. Як класно! Кіра швиденько вмилася, ще швидше одягнулася, бо часу справді було обмаль.

Після смачного сніданку й молитви почалися заняття. То були літні курси, які мали на меті допомогти школярам розвинути особливі таланти, виявити свої нахили. Кіра обрала собі риторику, теніс та етику. Цих предметів не було в програмі її рідної школи вдома. На думку Кіри, такі знання їй дуже стануть у пригоді.

Дівчинка лише не цілком розуміла, що таке етика і з чим її їдять, але ж курс вів містер Найс, і це було достатньою підставою вивчати його. До того ж Сенді пояснила, що в цьому курсі йдеться про дірку від бублика.

Режим дня був завжди однаковий: зранку – ті самі заняття, а після обіду – вільний час, за винятком одного подвійного уроку, під час якого учні працювали. Конкретну роботу загадували виконувати директори гуртожитків. Після тенісу Кіра пішла на урок риторики. Вона спізнилася на дві хвилини, бо трохи заблукала. І відразу збагнула: спізнення в цій школі не схвалюють. Вона одержала зауваження від містера Філіпа з занесенням до класного журналу. Кожен учень повинен вчасно приходити на всі заняття, пояснив він. І на молитву, яка відбувалася щоранку й щовечора в актовій залі, – теж.

Тому, хто запізнився, записували зауваження до класного журналу, а з десятьма записами штрафували примусовими роботами, які доводилося виконувати у вихідні дні. Назбирати десять спізнень було надзвичайно легко, бо доводилось дотримуватися пунктуальності п’ять разів на день. На думку Кіри, це вже було занадто, і містер Філіп, здається, відчитав настрій з виразу її обличчя.

– Ти не вважаєш пунктуальність важливою рисою? – запитав він.

– Я про це ще не замислювалась, – ухильно відповіла Кіра. – Звісно, я здебільшого намагаюся бути точною...

– Запис на курс є домовленістю й угодою. Ми називаємо це обіцянкою, яку ніхто не сміє порушувати, – пояснив учитель суворим голосом. – Обіцянкою, даною нам усім. Тож, спізнюючись, ти заважаєш іншим, забираєш їхній час і тим самим демонструєш неповагу.

– О! – розгублено видихнула Кіра. – Я не дивилася на це з такої точки зору...

– Те саме стосується домовленості з іншою особою. Це також угода, тобто обіцянка з’явитися до певного часу. Спізнившись, ти порушила обіцянку, а той, з ким ви умовлялися, знатиме, що на тебе не можна покладатися, що ти не шануєш його часу, – вів далі вчитель.

Слова містера Філіпа переконали Кіру, хоч видалися зарізкими. Мабуть, він таки має рацію. Усе ж їй більше подобалася манера спілкування містера Найса.

Кіра окинула поглядом клас. Усі стільці зайняті, окрім одного. Вільне місце було біля Губерта, несимпатичного хлопця з рівно розчесаним волоссям. Проділ і нині був ідеально рівний, до міліметра... Дівчинка на мить завагалася. Губерт, здавалося, теж був не в захваті від її сусідства.

Усі в класі очікувально дивилися на неї. Вибору не було. Кіра відважно усміхнулася й сіла поруч із хлопцем. Той демонстративно трохи відсунувся. Гарний початок, нічого не скажеш, подумала собі Кіра.

Але заняття варте було того, щоб навіть відсидіти його поруч із Губертом. Чого вона тільки не довідалася! Як складати промову, обирати тему, збирати матеріал, а ще про структуризацію доповіді, поради щодо самого виступу... Так цікаво!

Потім містер Філіп попросив Кіру вийти наперед класу й представитися. Вона мала розповісти про себе, звідки приїхала, які має захоплення й чому обрала саме цей курс.

Кіра неймовірно хвилювалася й кілька разів збилася, але згодом трохи заспокоїлася й розповіла, що подорож до Каліфорнії віддавна була її мрією, як вона хотіла би навчитися виступати перед аудиторією і що вже не раз виголошувала перед дітьми доповідь на тему “Як розумно розпоряджатися грошима”...

Коли вона закінчила, учні заплескали в долоні. Кірі стало приємно на душі.

Потім містер Філіп звернувся до класу:

– Що було доброго в промові Кіри, а над чим їй варто попрацювати?

Догори потягнулося кілька рук. Кіра була вражена, як детально учні аналізували її виступ. Вона багато дізналася з їхніх відповідей, почула, що в неї вийшло добре, а де треба допрацювати.

Коли коментарі вичерпалися, містер Філіп за питав:

– Як ти тепер почуваєшся, Кіро?

– Чудово! – відповіла дівчинка. Я й не думала, що так непогано побудувала свою промову. Тепер я знаю, де слід потренуватися. І оплески дуже підбадьорили мене.

Містер Філіп й увесь клас приязно заусміхалися. Вони через це, вочевидь, також колись проходили.

Потому Кіра довідалася, що заняття завжди відбувалися таким чином. Спершу вчитель пояснював щось нове, а потім кілька учнів промовляли перед класом на якусь задану тему. Кіра була просто захоплена таким методом. Звичайно, виступати перед публікою без підготовки важкувато, але який чудовий тренінг.

Кіру вразило, як добре учні формулюють свої коментарі та пропозиції. Доки тривала дискусія, дівчинка стояла перед класом. Тепер містер Філіп зробив їй знак повернутися на своє місце. Коли вона сіла, Губерт сердито просичав:

– Навіть не думай, що переможеш. Виграє лише один, і це буду я, зрозуміло?

Кіра нічого не второпала.

– Що ти маєш на увазі?

– Не прикидайся дурненькою, – так само люто прошепотів Губерт. – Ти добре знаєш, про що я кажу, – про змагання в ораторському мистецтві. Я бачив твоє ім’я в списку на Чорній дошці оголошень.

Кіра відразу згадала про конкурс, на який її записала місіс Стівенс із американського консульства.

– Я не напрошувалася, – мовила вона тихо. – До того ж не вірю, що матиму шанс виграти...

Губерт вичікувально дивився на неї.

– Звісно, у тебе жодних шансів. Твій нинішній виступ був нікчемним. Просто ніхто не наважився про це сказати, бо ти новенька. Мало того, бездарний виступ. Усі плескали лише зі співчуття до тебе. Мене вивертає, коли я чую твою вимову... Я переможу, затям це собі!

Кіра почувалася наляканою й знервованою, однак вирішила більше не підтримувати розмови, яка нікуди не провадить. Вона думала: “Ось іще одна спільна риса усіх країн: усюди є милі й недобрі люди. Ніколи не буває так, аби всі променилися приязню. І не варто брати це на свій карб. Деякі люди не люблять навіть самих себе, а тому недоброзичливо ставляться й до інших”.

Заняття закінчилося. Наступний урок – етика в містера Найса. Як вона й сподівалася, цей предмет був насправді класним. Кіра жодної секунди не нудилася. Вона нетерпляче чекала обідньої перерви, щоб зустрітися з приємним учителем.

Нарешті вона дочекалася умовленого часу. Містер Найс привітався. Кіра виклала, із чим прийшла:

– Я вже розповідала вам про дірку від бублика, яка уособлює наш характер. Пан Ґольдштерн казав, що треба засвоїти сім правил, аби сформувати добрий характер. Я поки знаю лише чотири...

– Які це правила? – поцікавився містер Найс.

– Я записала їх у своєму “Журналі досягнень”, – відповіла Кіра. – Перше правило – повага, дружелюбність і скромність; друге – як не потрапити в пастку домагання справедливості; третє – говорити про інших тільки добре і четверте – приносити радість іншим, щось давати від себе й допомагати в потребі. Решту правил я ще не знаю.

– Дуже добрі правила, – кивнув, погоджуючись, учитель. – Їх можна сформулювати коротше, – і він записав на дощі:

Кіра визнала, що три з чотирьох правил сформульовані дуже чітко, сумнівалася тільки щодо другого.

– Хіба “брати на себе відповідальність” те саме, що й “не потрапити в пастку домагання справедливості”?

– Те саме і навіть більше, – відповів учитель. – Охоче поясню. Знаєш, як зазвичай чинять люди, коли не складається так, як вони задумали? Покликаються на обставини або ж кажуть: “Це він або вона винні”. Вони мають відмовку, однак втрачають свою силу.

– При чому тут сила? – запитала Кіра, пригадавши, що й сама не раз знаходила різні відмовки. Ось навіть сьогодні вранці, коли спізнилася на урок, вона сказала: “...бо я не знала дороги”.

– Чи хтось зміг би перешкодити тобі досягти мети? – запитав містер Найс.

Кірі відразу спав на думку Губерт. Отой бридкий тип.

– Є один, що каже, ніби я надто погано розмовляю англійською, аби брати участь у конкурсі...

– І як ти на це відреагувала?

– Я й так боялася цього змагання, а тепер залюбки відмовилась би й зовсім. Як на мене, хлопець має рацію.

– Це я й мав на увазі. Ти готова робити не те, що хочеш сама, а те, що хоче той хлопець. Ось і втратиш свою силу.

– Але ж винен у цьому він! Досить мені його лише побачити, і я втрачаю відвагу.

Учитель усміхнувся.

– На кого перекладаєш вину, тому й силу даєш. Ключовим словом у понятті “відповідальність” є “відповідь”. Воно пояснює суть поняття.

Кіра непорозуміло пересмикнула плечима. Містер Найс узяв до рук помаранчу.

– Якщо я її вичавлю, що залишиться? – запитав він.

– Сік...

– А якщо розтопчу її ногою?

– Знову ж таки сік, – засміялася дівчинка.

– А якщо наїду на неї автомобілем?

– І цього разу вичавиться сік! Що ж іще!

– Правильно. Звісно, сік, – продовжував учитель. – Навіть якщо гупнеш по ній молотом. Можна сказати: помаранчі байдуже, що саме ти їй заподієш. Вона завжди виділятиме сік. Отже, її відповідь – сік. Помаранча відповідає так, як вона сама хоче, незалежно від того, як з нею поведуться. Вона ж не каже: “Мене вдарили, тож я тепер виділю тільки воду”.

Кіра на якусь мить замислилася над почутим.

– Ви хочете сказати, що я не повинна дозволити віднадити себе від виступів... що б не казали інші... Хай навіть моя англійська мова така погана?

– Ти могла би, ясна річ, знайти дві чудові відмовки, – засміявся містер Найс. – Могла би сказати: “Я не можу брати участь у конкурсі, бо один хлопець зневажливо до мене ставиться й моя англійська недосконала. Я не маю жодних переваг, тож брати участь несправедливо...”. Усе це ти могла би сказати й тоді втратиш свою силу!

– Але ж я справді не маю жодних переваг, і це несправедливо, – ствердила Кіра.

– Насамперед не дай заманити себе в пастку домагання справедливості. Життя рідко буває справедливим. Ясна річ, американські школярі ліпше за тебе розмовляють англійською, це ж їхня рідна мова. Тут маєш рацію – перевага на їхньому боці. Але й ти маєш свої плюси. Бо вже навчилася більшого, ніж вони. Не буває рівних умов, тому в змаганні не всі мають однакову вихідну позицію. Як і в житті...

– То все в житті саме так і відбувається? – запитала дівчинка.

– Так, – підтвердив учитель. – Двоє різних людей прагнуть одержати одну роботу, мета в них спільна. Завжди один має перевагу перед іншим. Ти не маєш права потрапити в пастку домагання справедливості, навпаки – повинна взяти на себе відповідальність і зосередитися на своїх чеснотах.

Під таким кутом зору Кіра ще не дивилася на цю справу. Вона однозначно занадто зосередилася на тому, чого не може – англійська мова, – а не на тому, що може: вона зазнала безліч пригод і багато чого навчилася, отже, мала переваги перед іншими.

Якийсь час дівчинка розмірковувала, а тоді сказала:

– Гадаю, тепер я зрозуміла. Я не повинна дозволити, аби хтось завадив мені в досягненні мети. Балачки про несправедливість та інші відмовки не приймаються. У таку пастку потрапляє чимало людей. Тому це й називається відповідальністю.

Містер Найс втішено кивнув. Було видно, як він задоволений розмовою.

– Бракує ще трьох правил із семи. Я тобі назву ті, які для мене особливо важливі:

– Іншим разом я поясню тобі їхнє значення. А поки що попрошу тебе ще раз усе обміркувати. Поговори про це з Сенді.

Кіра кивнула й насамкінець запитала:

– Гадаєте, я зумію коли-небудь опанувати всі сім правил?

– Не маю жодного сумніву, – упевнено відповів містер Найс. – Знаєш, у дитинстві я був нестерпним хлопчиськом. Ніхто мене не любив. Якось я собі сказав: “Так далі тривати не може”. І тоді я почав змінювати себе. Нині я люблю людей, і вони люблять мене. Якщо я зміг цього навчитися, то зуміє й кожен... Існує дуже простий спосіб, як засвоїти ці сім правил. Але зараз уже запізно, тобі час повертатися до гуртожитку.

Слова вчителя додали Кірі снаги. Вона подякувала за розмову, попрощалася й пішла до своєї кімнати, де на неї вже чекала Сенді.