Квантовий воїн

Розділ 5. Переконання

Усе, що розум людини може осягнути та уявити собі, він у змозі досягти.

Наполеон Гілл

З психологічного погляду, переконання — це особистий інвентар, що формує нашу модель реальності. З квантового погляду, переконання — це структури вібруючої енергії на нашому власному квантовому полі. А з погляду воїна, переконання — це вибір, в основі якого лежить творча дія. Це наша найсильніша зброя.

Переконання — єдиний найважливіший чинник, який вирішує, що з нами станеться, проте більшість із нас якщо і звертає на них увагу, то зовсім незначну. Ми повинні змінити це, якщо прагнемо успішно зіграти в космічну гру й монополію. Переконання не фантомний образ, не безтілесна тінь; це структури енергії, що вібрують усередині нас. Квантові воїни називають переконання «законами сили», оскільки ті надсилають свої вібруючі повідомлення по всьому енергетичному павутинні, притягуючи людей, обставини та події, що збігаються з цими енергетичними вібраціями. Саме тому їм треба приділяти дуже багато уваги.

Переконання мають неймовірну здатність самореалізовуватися, і з квантового погляду це обов’язково станеться. До цього моменту ми здебільшого обирали свої переконання на підсвідомому рівні, тобто часто не розуміємо, як або ж коли вони втіляться у життя. Усе це зміниться. Опановуючи теорію квантового воїна, ми усвідомлюємо, що можемо вірити в те, що самі оберемо. Це відкриває цілком новий підхід до гри. Тепер, коли говоритимемо про переконання, можемо виявити ще більше творчого підходу та сміливості.

Переконання також називають «внутрішніми програмами», що створює очевидну аналогію між функціонуванням мозку та роботою комп’ютера. Між ними насправді існує багато спільного, і чудово, що з’ясували це. Ми знаємо, що на комп’ютері можемо працювати лише з тими програмами, які попередньо встановили. Якщо нам заманеться попрацювати з програмою Photoshop, але виявиться, що на комп’ютері вона не інстальована, то нічого не вийде.

Те саме стосується і свідомості. Якщо ми прагнемо мати процвітаючу свідомість1, проте не вкорінили її всередині, то не можемо просто покликати її, коли нам цього заманеться. Для роботи з процвітаючою свідомістю або, якщо бути точним, щоб вона працювала на нас, її спершу потрібно «встановити». Те саме стосується й свідомості успіху чи свідомості здоров’я: якщо ми хочемо, щоб ці програми функціонували в нас, їх потрібно встановити. Проводимо інвентаризацію

Переконання настільки ж важливі для нашого розуму, як і органи — для тіла. Наш розум не може функціонувати без переконань, тому створює їх, щоб інтерпретувати та знаходити смисл у тому, що відбувається в житті. Ми маємо багато переконань, але зараз, коли розуміємо силу цих внутрішніх програм, потрібно детально вивчити кожне, аби зрозуміти: допомагають вони нам чи ні. Ми називаємо цей процес інвентаризацією.

Переглядаємо свої переконання щодо грошей, здоров’я, стосунків — усі сфери життя потрібно ретельно вивчити, щоби збагнути, у що саме ми зараз віримо. Тепер кожне наше переконання повинне мати свою мету, допомагати нам отримати жадане. Ми усвідомлюємо, що якщо наші переконання зосереджуватимуться на нестачі, то мрії про сповнене достатку життя не здійсняться, ми не будемо успішними, якщо триматимемо в собі страх і негативні емоції. Щоб досягти успіху в усіх сферах життя, ми повинні зосередитися на переконаннях, які надаватимуть нам сили і підтримуватимуть. Переконання завжди супроводжують нас у житті. Немає такого переконання, яке б не мало свого наслідку, і те, у що ми віримо, очевидно, вплине на те, що з нами відбуватиметься. Що посієш, те й пожнеш. Це закон Усесвіту, і ми повинні розуміти, як він працює в нашому житті.

Цей принцип чудово ілюструє одна давня притча.

Один мудрий старець сидів собі якось біля воріт давнього граду. Він дивився, як до міста прибували люди, котрі рятувалися втечею від чуми, яка охопила всю країну, і прагнули віднайти собі домівку в цьому новому, незнаному місті. Один подорожній зупинився коло воріт і звернувся до старця: «Які люди живуть у цьому місті?»

«А які люди жили в місті, яке ти полишив?» — запитав його старий чоловік.

«О, це були жахливі люди. Вони крали, обдурювали та брехали, вірити не можна було нікому. Я постійно був насторожі. Жив у страху».

Старець схвально захитав головою й одповів: «Тут ти знайдеш таких же людей». Незнайомець зітхнув і з болем у серці попростував далі, увійшовши до міста.

Незабаром після цього до воріт підійшов інший чоловік і запитав старця те саме: «Які люди живуть у цьому місті?»

«А які люди жили в місті, яке ти полишив?» — запитав його старець.

«О, це були чудові люди. Щедрі, люблячі, турботливі; якщо ти потребував допомоги, на них завжди можна було покластися».

«Тут ти знайдеш таких же людей», — відповів старий чоловік, і незнайомець з радістю на серці увійшов до міста.

Мораль цієї притчі зрозуміла. Кожна людина притягує до себе ті обставини, які відповідають її переконанням, тож мудра людина може точно спрогнозувати, що з нею станеться в майбутньому.

У дзен-буддизмі є приказка: «Куди йдеш, туди й потрапиш». Куди б ми не прямували, завжди беремо із собою свою енергію та вібрації, і життя справді зміниться лише тоді, коли зміняться вони. Ми є створіннями зі свідомості та енергії, і наша сутність резонує в енергетичному павутинні характерною вібрацією. Це наш енергетичний підпис; такими нас знає Всесвіт. Базові переконання

Я навчав системи розвитку сили мозку понад тридцять років, і це дало мені унікальну можливість поділитися тими методами з безліччю людей, на власні очі побачити, як хтось охоче працює з цією системою або ж відкидає її. Більшості людей ідея про те, що ми з легкістю можемо змінити свої переконання, щойно цього захочемо, видається доволі радикальною.

Коли я працюю з особою, яка прагне досягти важливої для неї цілі, то завжди починаю з базових переконань. Запитую: «Якими є ваші базові переконання?» Якщо ця людина раніше зі мною не працювала й не знайома з моєю методикою, то вона, певно, просто не знатиме, що й сказати. Більшість людей не усвідомлює своїх переконань, ще менше — знає, якими є базові переконання, однак існує спосіб це виявити. Для початку ми можемо звернути увагу на свої повсякденні думки. Це дуже корисна вправа, яка відкриє нам багато нового про власні внутрішні програми.

Сінді, жінка, з якою я працював декілька років тому, відчайдушно прагнула побудувати міцні стосунки. Їй було вже за тридцять, вона хотіла мати дітей і відчувала, що вже готова створити сім’ю. У неї була чітка ціль: упродовж року перебувати з кимось у серйозних стосунках, проте, проаналізувавши свої думки, жінка виявила, що має безліч обмежувальних переконань щодо стосунків. Вона помітила, що подумки говорила собі: «Усі хороші чоловіки вже одружені, а ті, хто залишився, мають проблеми», «Серед моїх друзів так багато розлучених; стосунки тривають недовго» та «Я вже не така приваблива, як колись» (тобто «Я вже не приваблива»). Такими були її думки про стосунки, що відкривали її базові переконання. Такі повідомлення вона надсилала енергетичному павутинню.

Базові переконання Сінді прямо суперечили тому, чого вона жадала в майбутньому. Таке трапляється частіше, ніж можна собі уявити; насправді я б сказав, що це єдина серйозна причина того, чому більшість людей не досягає поставлених цілей. Неможливо досягти своєї мети, якщо базові переконання суперечать їй. Я вказав на це Сінді. «Але саме це й відбувається в моєму житті, — заперечила вона. — Я не можу змусити себе повірити в те, що не відповідає дійсності».

Я часто це чую. Ми не хочемо змінювати своїх переконань, навіть якщо вони не дозволяють нам рухатися вперед. Ми міцно тримаємося за свої життєві позиції, знаходимо для себе виправдання за те, що не можемо знайти вихід із ситуації, у якій опинилися і яка нам не до вподоби. Нам іще тільки доведеться дізнатися, як можна кардинально змінити теперішню ситуацію, просто змінивши переконання. Підсвідомість побудована так, що приймає будь-які переконання, які ми даємо їй. Вона створена, щоб виконувати наші вказівки. Підсвідомість — це таємничий партнер у досягненні успіху, але нам ніколи не показували, як правильно використовувати її. Ми насправді можемо навчити свій розум думати про те, чого хочемо самі. Це навичка воїна, яку ми розвиваємо. Опановуючи вміння обирати переконання, які надають нам сили, кардинально змінюємо життя, і відтоді для нас немає нічого неможливого.

Коли я пояснив це Сінді, вона змогла побачити ситуацію під іншим кутом зору: жінка раптом усвідомила, що їй потрібно змінити переконання, якщо вона має намір притягнути до себе чудові взаємини. Її переконання, що «хороших чоловіків не залишилося», не допомагало їй, тож його потрібно було змінити. Логічно все обговоривши, ми дійшли висновку, що в місті, де проживає понад мільйон людей, половина з яких — чоловіки, її переконання в тому, що тут «немає хороших чоловіків» (саме так вона й казала), було сміховинним перебільшенням, яке її підсвідомість прийняла й наразі з цим працювала. Ми вирішили, що, за найскромнішими підрахунками, у місті знайдуться тисячі, якщо не десятки тисяч одинаків, із якими вона точно буде щаслива. Вона прийняла це за теоретичну можливість, хоча її розум усе ще сумнівався, адже впродовж багатьох років її стосунки з чоловіками були безуспішними. Однак жінка збагнула, що переконання має працювати на неї, тому стала вкорінювати це нове допоміжне переконання, як і інші, у підсвідомості, використовуючи методи, про які я вам розповім дещо згодом. Не дивно, що, змінивши переконання, вона змістила свою енергетику, і все почало напрочуд швидко покращуватися. Уже за кілька місяців жінка почала зустрічати нових та цікавих людей, а за чотири місяці після початку цієї практики закохалася в чоловіка, і зараз вони щасливо одружені.

Я був свідком разючих змін тисяч моїх учнів після того, як вони змінювали переконання. Змінюючи власні переконання, ми також міняємо вібрацію на своєму квантовому полі. Нові переконання змінюють наш енергетичний підпис — вони змінюють наше єство.

Усі ми чули приказку: «Повірю, коли побачу». Однак насправді все з точністю навпаки. Для чого чекати, доки ми на власні очі щось побачимо, аби повірити в це? Можливо, ми взагалі ніколи цього не побачимо. Краще спершу повірити, дозволити переконанню перетворитися на ту силу, що діятиме всередині нас, і згодом притягнути «це» до себе. Наша нова квантова мантра звучить так: «Побачу, коли повірю». Радикально? Так і є, але саме це радив нам робити Ісус. Він говорив про переконання доволі своєрідним — квантовим — способом: «І все, чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите»*******, 2. Зверніть увагу на цікавий порядок дій у цій біблійній цитаті, адже це ключ до розуміння її значення. Спершу ми маємо повірити. Ісус фактично радить повірити в те, чого ми ще не отримали, перш ніж це матимемо. Спочатку переконання. Радикальна думка, але вона працює, бо суголосна з відомими нам законами Всесвіту. Ісус розумів і працював з енергетичним павутинням за тисячі років до того, як науковці дізналися, що таке квантова реальність.

Якби Всесвіт підкорювався ньютонівській моделі реальності, це неможливо було б зробити. Ми б розуміли, що переконання можуть допомогти нам бути упевненішими та вмотивованішими, але не більше, адже те, що мало б статися, усе одно сталось би, незалежно від того, у що б ми вірили. Саме так пояснювала нашу реальність стара ньютонівська модель. За цією вже застарілою теорією, наші думки та переконання жодним чином не впливають на те, що має з нами трапитися. Однак квантова модель дає нам щось геть інше. Вона стверджує, що переконання повсякчас формують та створюють нашу реальність. Це дві зовсім різні інтерпретації того, як влаштоване життя, і ми напевне знаємо, котра з них є правильною. Ви ж це знаєте, адже так? Я запитую, позаяк хоча теоретично ми й знаємо, що саме є правдивим, але й досі надто часто живемо та поводимося так, наче керуємося саме ньютонівською моделлю. Багато хто й досі не почав жити квантовим способом. Ми донині вважаємо себе чимось відокремленим від решти речей, міцно тримаючись за ньютонівську модель реальності, навіть не зважаючи на те, що наука стверджує зовсім інше. Здається, ми просто не можемо подолати перешкоду, що стоїть перед нами, адже наші відчуття говорять нам одне, а наука — зовсім інше. Ми віримо в реальність, яку бачимо, а не в невидиму енергетичну павутину цілісності, і тим самим думаємо, що збагатилися, придбавши собі золото дурнів********.

Базові переконання — це базис (що зрозуміло вже з самої назви), який визначає наші думки, поведінку та вибір. Якщо ми ставимо собі за мету заробити мільйон доларів, перемогти в головному спортивному змаганні або подолати хворобу, дуже важливо, щоб базові переконання підтримували ціль. Наприклад, якщо ви хочете бути фінансово успішними, але вважаєте, що всі обставини складаються проти вас, то, очевидно, цього не станеться — тоді, що б не робили, ви не притягнете до себе омріяних результатів. Ми можемо вдатися до різноманітних технік тренування сили розуму, завдяки яким почуватимемося впевненіше, проте, якщо надсилаємо Всесвіту помилкові вібрації, що утворюються всередині нас, зрештою, нічого не вийде. Фінансовий успіх вимагає від нас базових переконань, які допоможуть притягнути його. Можна обрати собі такі базові переконання: «У мене є дуже багато можливостей досягти успіху», «У мене є виняткові таланти, які принесуть мені жадану винагороду» або «Мої нейронні структури налаштовані на успіх». Вібрації, що створюють ці переконання, запускають енергетичні структури, які притягують до нас можливості для успіху.

Так само якщо ми прагнемо подолати якусь хворобу, то повинні мати сильні базові переконання щодо здоров’я та одужання, що резонуватимуть усередині нас. Ми не хочемо просто сподіватися на краще й чекати, доки побачимо, що станеться, і геть не хочемо хвилюватися, що краще не стане. Нам потрібні такі базові переконання, що безперервно резонуватимуть усередині нас і цим покращуватимуть здоров’я. Такі базові переконання, як: «Наше тіло — це організм, що здатний зцілювати», «Я є частиною енергетичної павутини, і вона зцілює мене через мій намір», або «У мене сильна імунна система», «Я завжди швидко одужую», чи «Щодня мені стає все краще й краще», — від нашого імені створюють у павутинні вібрації й допомагають нам одужати. Щойно ці переконання вкоріняться, не потрібно буде навіть думати про них — вони робитимуть це за нас. У цьому й полягає принада базових переконань: щойно вкорінюючись, вони починають невтомно на нас працювати. Ефект плацебо

Ефект плацебо — це одне з найдивовижніших явищ нашої реальності, те, що досі змушує нас задумуватися про межі можливого. У наші дні цей ефект викликає стільки ж суперечок, як і майже шістдесят років тому, коли його вперше виявили. Традиційна медицина, хоча вона й знає про ефект плацебо, донині не збагнула, що їй із цим робити. Багато прихильників використання плацебо вбачають у ньому ліки від усіх хвороб. Критики ж називають його фальшивкою, ілюзією, яка наражає пацієнтів на невиправданий ризик і вселяє їм помилкові надії. Однак обидві сторони дійшли згоди, що в багатьох випадках плацебо справді діє. Нові дослідження показали, що плацебо значно ефективніше і має ширше застосування, ніж це вважалося раніше3.

Плацебо вперше привернуло увагу громадськості в 1950-х рр. Виявилося, що пацієнти, яким давали зовсім не шкідливі таблетки з цукру й говорили, що насправді це ліки, часто повідомляли про одужання. В одній впливовій статті, уперше опублікованій 1955 р., дослідник з Гарварду Генрі Бічер висновував, що в усіх групах, де піддослідні вживали плацебо, від тридцяти до сорока відсотків людей відчули значне покращення здоров’я4. Сьогодні, півстоліття по тому, внаслідок численних експериментів ми дізнаємося, що відсоток одужання досі такий же високий і зазвичай навіть перевершує результати, отримані внаслідок уживання ліків, призначених лікарем. Дивовижно, але немає нічого незвичного в тому, що плацебо дієвіше за звичайні ліки. Тож це має приголомшливі наслідки.

Візьмімо для прикладу експеримент, проведений хірургом Брюсом Мозлі влітку 1994 р. У Мозлі було заплановано десять операцій, у результаті яких артритний біль у колінному суглобі мав полегшитись. Усіх пацієнтів (це були чоловіки, ветерани війни) на каталці завезли в операційну Г’юстонського медичного центру для ветеранів. Усіх їх накрили медичними простирадлами, обстежили й дали наркоз. Наступного дня всіх десятьох відпустили додому, де вони мали вживати знеболювальні пігулки й користуватися милицями. Однак відмінності полягали в тому, що саме відбувалося з хворими, коли ті перебували під дією анестезії. Двом із них провели стандартну артроскопічну операцію, трьом лише зробили промивання, а п’ятьом узагалі не проводили жодних хірургічних втручань. Мозлі просто зробив цим п’ятьом пацієнтам три надрізи скальпелем, щоб усе мало вигляд, наче операція проведена. А зараз слід додати, що всі десятеро пацієнтів знали про свою участь в унікальному експерименті, однак не мали інформації, кому справді провели операцію, а кому — ні. Не знав про це й Мозлі, адже він усвідомлював: якщо знатиме заздалегідь, що робитиме з кожним хворим, то може ненавмисно повідомити про це пацієнтам. Уже в операційній, коли піддослідний перебував під наркозом, лікар відкривав конверт, де було зазначено, що саме потрібно робити. Усі три групи пройшли курс післяопераційної реабілітації, який включав певну програму вправ5.

Плацебо-терапія дала свої плоди. Через півроку після операції всі десятеро людей, які ще й досі не знали, чи їм насправді провели хірургічне втручання, повідомили про зменшення болю. Усі були задоволені результатами операцій. Один із пацієнтів, сімдесятишестирічний чоловік із міста Бомонт, штат Техас, який входив до групи плацебо, кілька років по тому давав інтерв’ю. На той час він уже самостійно пересувався й навіть регулярно підстригав газон. «Мені провели операцію два роки тому, — сказав він, — і відтоді коліно мене жодного разу не потурбувало. Зараз воно таке ж здорове, як і друге. Я надзвичайно завдячую лікареві Мозлі».

Інший учасник групи плацебо, Тім Перез, який до операції пересувався з тростиною, тепер грає в баскетбол з онуками. Усім пацієнтам, які насправді не мали операції, через два роки розповіли про все, що з ними відбувалося на хірургічному столі, але на той момент розум і тіло вже прийняли цей результат. Дороги назад не було. Перез описав свій досвід так: «У нашому світі, якщо скористаєтеся силою свого мозку, абсолютно все стає для вас можливим. Я знаю, що наш мозок здатний творити дива».

Отримані результати уможливили появу цілком нової галузі дослідження — «плацебо-хірургії». Схоже, що такі звичайнісінькі ознаки хірургічного втручання — пролиття крові, знання та досвід хірургів, навіть шрами, які змушують наш розум згадувати пережиту подію, — це все невід’ємна частина процесу одужання.

Насправді якщо ви поглянете на методи лікування, до яких вдавалися протягом минулих сторіч, то побачите, що традиційна західна медицина майже завжди використовувала ефект плацебо, хитромудро відволікаючи людське око на зовсім інше. Ані пацієнти, ані лікарі тоді не усвідомлювали, що ці процедури даремні, ба навіть небезпечні для життя, бо як іще назвати кровопускання, лікування п’явками або деякі інші чудернацькі методи лікування й мікстури, які використовували колись в ім’я медицини? У більшості випадків хворим ставало краще всупереч лікуванню, а не завдяки йому. Лікарі, які призначали таке (як розуміємо тепер) шарлатанське лікування, вірили в те, що робили, а пацієнти довіряли їм. Отож, віра діяла в обидві сторони, а ми ж знаємо, що вона відіграє дуже важливу — а дехто скаже, що найважливішу — роль у процесі одужання, тому зрозуміло, як таке лікування приводило до успішних результатів. Сьогодні навряд чи вдаються до методів лікування, якими послуговувалися в дев’ятнадцятому сторіччі, однак у той час вони приносили свої результати.

Утім потенційна користь від плацебо-переконань значно більша, аніж лише зцілення тіла. Оскільки плацебо надзвичайно ефективне в лікуванні, чи може воно так само добре допомагати нам і в інших сферах життя? Може, ми могли б використовувати плацебо-переконання, щоб заробити більше грошей, притягнути до себе серйозні стосунки, краще грати в гольф, досягти просвітління? Чи допоможе нам плацебо-переконання, скажімо, стати улюбленцями долі? Ну, саме так я і зробив двадцять років тому.

Сталося це впродовж шести місяців, коли я з другом Джимом Бернсом ходив під вітрилом нашої яхти «Акімбо». Складалося враження, що погода була чудовою майже завжди, коли ми вирушали в плавання. Це відбувалося на Тихоокеанському північному заході, де часто дощить, де однієї миті сонячно, а іншої — уже похмуро, але ми постійно насолоджувалися прекрасною погодою, і я щоразу говорив Джиму: «Ото нам щастить». Я казав це жартома, але усвідомлював, що навіть так, щоразу це повторюючи, програмував свій розум. У те літо ця фраза перетворилася на мою мантру, і я безперервно її промовляв. І погода була неймовірна, тож ця моя установка звучала дуже часто.

Однак погодою все не обмежувалося. Я взяв собі за звичку казати «Ото мені щастить» щоразу, як зі мною траплялося щось хороше, чудово розуміючи, що цю добре відому фразу зазвичай використовують у зовсім іншому значенні, аніж це робив я. Задумайтесь лишень, як часто ви чули від когось: «Ото мені щастить». Що вони мали на увазі? Люди завжди так говорять, коли на них звалилося якесь нещастя. Ви чули, щоб хтось використовував цю фразу в позитивному значенні? Натомість я обрав для себе саме його.

«Ото мені щастить» я спершу вжив жартома, але згодом помітив, що мені починає таланити і в інших сферах життя. Я був на благочинному творчому заході, і вгадайте, хто виграв картину. Якось я намагався придбати квитки на концерт Леонарда Когена. Оператор компанії Ticketmaster пояснювала мені, що ось уже кілька тижнів як усі квитки розпродані, аж раптом зробила паузу й сказала: «Почекайте-но. Дивно якось: у нас щойно з’явилися два квитки. Це місця в третьому ряду». Я одразу забронював їх. «Вам дуже пощастило», — сказала вона. «Знаю», — відповів я. Поклавши слухавку, знову сказав собі: «Ото мені щастить». На той момент я вже повністю усвідомлював усю значущість цієї фрази для себе. Мій брат Том запросив усю родину на хокейну гру, замовивши для нас приватну ложу, і я полетів у Торонто, аби потрапити на гру. Арена була переповнена двадцятьма тисячами фанів. Вгадайте, хто тої ночі виграв майже десять тисяч доларів. Можу розповісти вам ще безліч таких прикладів. У сьогоднішній реальності мені невпинно щастить, зі мною повсякчас стаються всілякі приємні непередбачувані ситуації. Не те щоб мені раніше не таланило, але такого величезного щастя, як зараз, не було. Чи здивований я цим? Зовсім ні — для мене це очікувано. Усе це стало частиною моєї моделі реальності.

Понад століття тому філософ і психолог Вільям Джеймс висловив думку, напрочуд просту, але таку глибоку, що змінила наш погляд на самих себе: «Нове життя — це всього лише нові думки». Істина нашої реальності в тому, що ми всі можемо вірити в те, що обираємо, і вибрані нами переконання стають законами сили, які резонують усередині нас. Керуючись цією думкою, воїни будують для себе унікальні моделі реальності, використовуючи сильні базові переконання. Ми чинимо так, адже знаємо, що саме ці переконання здатні для нас зробити. Наступні чотири квантові постулати є основою нашої моделі реальності квантового воїна, і вони стануть невід’ємною частиною нашої міфології. Базові переконання квантового воїна

1. Усередині нас живе свідомість, що створила Всесвіт.

Наш розум є крихітним голографічним шматочком свідомості Всесвіту. Хоч і зайнятий здебільшого власним маленьким світом, він усе одно залишається частиною великого космічного розуму, маючи доступ до всього, що є в цьому космосі. Хоча ця ідея суперечлива, усе ж не позбавлена логіки, адже на її підтримку виступають факти з квантової теорії. Ми пристаємо на цей постулат, адже наше право вибору дозволяє це зробити. Також цю думку підтримують великі містики нашої раси, й оскільки тепер ми поглянули на себе під іншим кутом, то приймаємо їхню істину за свою. До того ж, погодившись із таким переконанням, ми наповнимо своє життя безліччю переваг. Задумайтесь над цим: якщо свідомість, яка створила Всесвіт, існує всередині нас, то чи є щось таке, чого вона не може зробити в нашому житті? Тепер, коли ми знаємо, що ця свідомість є всередині нас, чи маємо ще якісь проблеми або труднощі? Із цим переконанням для нас немає нічого неможливого.

2. Ми існуємо в енергетичному павутинні і єдині з ним.

Усі речі виникають зі сфери невиявленого і в невиявлене повертаються. Невиявлений — це «той, якого не існує», або, якщо бути точним, «той, якого ще не існує». Це творча сила енергетичної павутини. Це першопричина, з якої постали всі речі, що існують у Всесвіті в просторі-часі. Ми — діти цього невиявленого. Усі речі — галактики, мурахи, океани, люди — зародилися з єдиного джерела. Ми є частиною одного цілого, єдині з ним. Усі речі — це наші брати та сестри: люди, рослини, тварини, ба навіть час і простір, — ми всі взаємопов’язані.

3. Свідомість виплітає та спрямовує енергію.

Енергетичне павутиння реагує на наші вказівки та діє відповідно до них. Його призначення — відгукуватися на настанови свідомості. Павутиння існує в постійному стані безмежного потенціалу, очікуючи, доки свідомість почне на нього впливати. Усе у світі десяти тисяч справ має власні унікальні вібрації, свій енергетичний підпис — і ми теж. Ми спілкуємося з павутинням завдяки вібраційним повідомленням. Кожна наша думка і кожне переконання зв’язуються з енергетичним павутинням завдяки вібраційному підпису. Мовою Всесвіту є вібруюча енергія. Навчившись розмовляти цією загадковою мовою світобудови, ми відкриваємо для себе таємниці роботи з енергетичною павутиною.

4. Усе існує для нас як потенційна можливість.

Усі обмеження ми створюємо для себе самі. Усе можливо для того, хто вірить. Усесвіт набагато більший та загадковіший, ніж ми могли собі уявити. Він існує в стані безперервної можливості, у єдності з нами. Ми віримо у свою здатність зробити що завгодно або стати ким завгодно, бо переконані в безмежних можливостях Усесвіту.

Хоча ці чотири постулати й замасковані в містичному вбранні, усе ж їх підтримує квантова теорія. Ми можемо повірити в ці квантові постулати й жити за ними, як за істинними принципами. Вкорінивши ці квантові принципи у своїй свідомості, де вони перетворюються на закони сили, ми здатні звершувати великі вчинки. Укорінення переконань

Дозвольте мені відкрити вам таємниці вкорінення переконань у нашій свідомості. Скільки буде 6 помножити на 6? Або ж 8 на 9? Як так виходить, що ми одразу ж знаходимо на це відповідь, навіть швидше, ніж встигнемо натиснути необхідні цифри на калькуляторі? Це тому, що завдяки багаторазовому повторенню вкорінили таблицю множення у свідомості. Пригадайте шкільні часи. Подумайте, скільки разів повторювали цю таблицю як усно, так і на письмі. Це було так часто, що таблиця міцно вкорінилась у вашій свідомості. Нам більше не потрібно знову її повторювати — ця інформація вже запрограмована всередині нас.

Такий же метод, яким ми послуговувалися для вивчення таблиці множення, варто використати для вкорінення нових переконань прямісінько в нашій свідомості. Зробити це можна, вдаючись до повторення та щоденних вправ. Кожного дня впродовж п’яти хвилин ми повинні зосереджувати свою увагу на переконанні, яке прагнемо вкорінити. Наприклад, ми можемо вкорінити квантовий постулат «Свідомість виплітає та спрямовує енергію». Удаючись до техніки вкорінення, ми щодня протягом п’яти хвилин концентруємо свою увагу на цьому твердженні, повторюючи: «Свідомість виплітає та спрямовує енергію». Далі дозволяємо своєму розуму розглянути всі можливі наслідки цього. Коли розум починає відволікатися на інші питання, ми змушуємо себе знову зосередитися на цьому постулаті, повторивши: «Свідомість виплітає та спрямовує енергію», — і знову сконцентрувати на ньому свою увагу. Ми відчуваємо силу та значення того, про що говоримо. Знову й знову проходимо весь процес, повторюючи це твердження й дозволяючи розуму осягнути всю його значущість. Ізолюємося від решти думок, зосереджуючись виключно на цьому постулаті. Повторення (вголос чи подумки) є дуже важливим, адже лише завдяки йому ми активуємо нові нейронні зв’язки. Повністю приймаємо істинність цього твердження, віддаючи йому всю свою увагу, дозволяючи вібрувати всередині себе. Даємо цим словам сповнити нас енергією. Завершивши вправу, дозволяємо своєму розуму думати про що завгодно аж до наступного дня, коли знову розпочнемо це завдання. Завдяки цьому процесу те, що спершу існувало просто як цікава ідея, оживає, укорінюючись у нашій свідомості.

Я дуже добре пам’ятаю той перший раз, коли вдався до техніки вкорінення. Тоді я жив у своїй хижці в Британській Колумбії, експериментував із цими методами і почав щоденно вправлятися в укоріненні переконання «У моєму розпорядженні є безмежна сила». Я хотів повірити в це, тому кожного дня повторював собі: «У моєму розпорядженні є безмежна сила». Я думав про свій зв’язок із енергетичним павутинням, про істинність сили думки й про те, що, коли б тільки не захотів, матиму доступ до цієї безмежної сили. Я спрямовував свої думки саме на ці речі. Я привчив себе щодня впродовж п’яти хвилин виконувати цю вправу. П’ять хвилин — це зовсім небагато, але зараз ми знаємо, що, зосередивши всю увагу на своїх думках протягом короткого періоду часу, можемо змінити нейронні зв’язки в мозку. П’ятихвилинна вправа, яку ви виконуватимете щодня впродовж місяців, принесе вам неймовірні результати.

Бували дні, коли я закінчував це заняття й відчував натхнення, відчував могутню істину того, що повторював собі. Але в інші дні весь процес видавався холодним і механічним, і хоча я промовляв слова вголос і задумувався над їх значенням, вони не видавалися мені правдивими. Здавалося, наче я брешу самому собі. До того ж інколи я подумки говорив собі щось на кшталт: «Безмежна сила? Ха! У тебе ж ні копійки за душею; нічого у твоєму житті не відбувається. Ти невдаха». Єдине, що мені залишалося, — це ігнорувати такі думки й продовжувати вправлятися далі. Тому інколи, під час занять, увесь процес здавався справжнім і дієвим, а інколи — холодним і механічним, але є одна важлива річ, на якій я хотів би наголосити. Я вправлявся щодня, незалежно від того, подобалося це мені чи ні. Незважаючи на те, чи було в мене натхнення, я виконував це завдання кожного дня. Зробив це звичкою, якої суворо дотримувався.

Ніколи не забуду тієї миті, коли я вже достеменно знав, що це переконання вкорінилося в моїй підсвідомості як вібруючий закон сили. Після того як я розпочав виконувати вправи, минуло кілька місяців. Якось раптово прокинувся посеред ночі, твердо переконаний, що тепер точно «У моєму розпорядженні є безмежна сила». Відчував, як істинність цього твердження резонувала всередині мене. Це більше не була просто ідея, у яку я хотів повірити, — тепер я достоту знав, що в моєму розпорядженні є безмежна сила. І відтоді це відчуття ніколи не полишало мене. Це невід’ємна частина моєї моделі реальності.

Ми, воїни, маємо виключне право самі обирати для себе переконання. Наша міфологія можливого дозволяє нам це робити. Це величезна перевага, адже завдяки ній ми виплітаємо павутину, чого більшість людей робити не вміє. Вибір переконань — це інструмент, і ми майстерно використовуємо його. Щойно усвідомивши свої можливості, більше ніколи не повернемося до старого способу мислення. Твердо вирішивши завжди реалізовувати своє найкраще «я», ми природно обираємо найкращі переконання, які дають нам найбільше сил.

Це нове вміння обирати для себе переконання вчить нас грати в монополію, і ми дізнаємося, що переконання, які надають нам сили, у цій грі приносять успіх. Ми привчаємо себе вірити, що будемо успішними, притягнемо до себе можливості, доля буде сприятливою, а здоров’я — міцним, і ці переконання допомагають нам усе це отримати. Дещо згодом ми використаємо цей же процес у космічній грі, обираючи для себе нові далекоглядні переконання, і це також створюватиме нашу реальність. Як виявляється, однією з наших найважливіших навичок є вибір переконання, і ми, наче вмілі майстри, наодинці зі своєю свідомістю формуємо власну модель реальності, про що ніхто, окрім нас, не знає.

Не всі люди бачать світ таким, яким бачимо його ми, чи розуміють силу переконань так само, як і ми. У житті зустрічаємо безліч людей і швидко вчимося, що треба все тримати в собі, не розголошувати набутих знань. Розсудливо формуючи свою модель реальності, примножуючи переконання, ми дозволяємо іншим повірити в те, у що вони самі прагнуть вірити, нехай навіть їхні погляди різняться з нашими. У нас немає потреби переконувати інших в істинності наших поглядів. Ми допускаємо існування різних переконань, різних моделей реальності й не сумніваємося в правдивості своїх. Не потрібно, аби інші погоджувалися з нами. Ми всі різні, саме так влаштований наш світ. Немає двох однакових людей. Ніхто з нас не отримав однакового досвіду, ми по-різному дивимося на можливості, тож хіба можна вірити в одне й те ж?

Усі ми виплітаємо енергетичну павутину, керуючись власними концепціями. Дехто розуміє, що робить, а дехто — ні. Кожен грає в цю гру в міру своєї сили. Але ми будуємо дуже тісні взаємозв’язки з іншими людьми: друзями, членами родини, колегами, коханцями, незнайомцями, суперниками. Живемо, керуючись міфами, які самі ж для себе й створили. У цій грі кожен повинен грати по-своєму. Для нас не існує жодних обмежень. У нас є безмежна творча свобода вірити в те, що самі для себе обираємо.

******* Цитата з Біблії в перекладі Івана Огієнка.

******** У часи золотої лихоманки мінерал пірит часто плутали з золотом через зовнішню схожість, тому він і отримав назву «золото дурнів».

*******

У часи золотої лихоманки мінерал пірит часто плутали з золотом через зовнішню схожість, тому він і отримав назву «золото дурнів».

Цитата з Біблії в перекладі Івана Огієнка.

********