Квантовий воїн

Розділ 2. Свідомість

Наш мозок… Він такий маленький, та все ж приховує він безліч таємниць.

Далай-лама

У 1995 р. нейробіолог Альваро Паскуаль-Леоне провів у Гарвардській медичній школі серію експериментів, які значною мірою залишилися поза увагою громадськості, однак отримані ним результати були приголомшливими й назавжди змінили наше уявлення про самих себе. Паскуаль-Леоне зібрав групу добровольців, які мали в контрольованих умовах однією рукою програвати на піаніно просту музичну вправу й робити це якомога плавніше. Упродовж п’яти днів піддослідні практикувалися в грі по дві години щодня, а по завершенні кожного дня їм проводили транскраніальну магнітну стимуляцію (ТМС), яка допомагала вченим спостерігати за роботою мозку. За результатами ТМС складалася карта моторної кори кожного учасника дослідження, і через тиждень таких занять науковці помітили утворення нових зв’язків. Фізична дія (гра на піаніно) спричинила утворення нових нейронних зв’язків у мозку. Хоча то й було цікаво, проте в цьому не було нічого дивовижного — навпаки, очікувано. З’являлося все більше даних на підтримку того, що повторювані фізичні дії впливають на нейронну мережу мозку, і цей експеримент лише підтвердив уже відоме1.

А ось справді захопливим видався наступний експеримент. Паскуаль-Леоне створив порівняльну групу, учасники якої мали виконати таку ж вправу, однак цього разу, замість того щоб справді грати на піаніно, їх попросили просто подумки уявити собі цю гру. Думками вони програвали той самий музичний уривок, не рухаючи пальцями, а лише уявляючи весь процес. Дивовижно, що уявна гра на піаніно, як і справжнє відтворення музичного уривка, спричинила виникнення таких самих нових зв’язків. У моторній корі ці зв’язки активувалися самими лишень ментальними образами. Як і справжні рухи пальцями, уявні викликали синаптичні зміни в корі головного мозку. Коли людина просто уявляла собі, як рухає пальцями, це викликало зміни в мозку, схожі на ті, коли б вона дійсно це робила.

Таке вражаюче відкриття показало, що нейронна активність мозку взаємопов’язана зі змістом нашої свідомості. Важливість цього відкриття неможливо переоцінити. Основні висновки, зроблені Паскуалем-Леоне, полягають у тому, що мозок сам створює певні зв’язки у відповідь на сигнали, які отримує, і що ці сигнали самоскеровуються нашою свідомістю. Я виділив це слово, адже така здатність утворювати нові нейронні зв’язки має величезне значення. Відкривши для себе цю істину про власне єство, ми тим самим розшифрували код, який приховувався від людства впродовж усієї історії існування нашого виду. Відгадавши цю загадку, ми випустили з пляшки джина і, затамувавши подих, дивимося на можливості, які відкрив перед нами той взаємозв’язок між свідомістю та мозком.

І якщо цього недостатньо, то скажу, що наш мозок приховує ще не одну таємницю. Безліч дослідників, які вивчають цю тему, сьогодні припускають, що мозок є своєрідною голограмою3. Голограма — таке явище, де ціле міститься в кожній та в усіх його частинках. Скажімо, в голографічній фотозйомці ви можете зробити світлину квітки та розколоти фотопластинку навпіл і тоді побачите не половину квітки, а два окремі її зображення. Розколіть її на чотири частинки — і на кожній з них буде ціла квітка. Так можна продовжувати до нескінченності, поділяючи фотопластинку на все менші й менші частинки. Коли ви зменшуєте розмір знімка, картинку стає все важче розібрати, проте зображення на ній усе ще залишається цілісним.

Коли ми говоримо про мозок як про голограму, то маємо на увазі, що кожна його частинка, навіть окрема клітина, відображає або несе в собі функціонування мозку як чогось цілісного. Нейровчені активно вивчають цю теорію, та все ж іще більш інтригуючою видається ймовірність того (як би фантастично це не звучало), що кожний окремий людський мозок насправді є голографічною частинкою всього Всесвіту.

Це могло б здатися чимось неймовірним, якби не той факт, що схожі теорії детально розглядалися в багатьох світових релігіях. Наприклад, кабала4 вчить нас, що кожна людина — це мікрокосм макрокосму, або ж «маленький Усесвіт в мініатюрі». Кабала — це містичне вчення юдаїзму, джерелами котрого є ґрунтовні писання, згідно з якими як людина, так і Всесвіт розподілені на десять окремих сфер, або ж джерел енергії, які, взаємодіючи, утворюють нашу реальність. Цей процес називають «древом життя». Отримуючи доступ до цих джерел і сил, що містяться в них, ми одержуємо ключі до розуміння свого єства та космосу. Згідно з цим давнім містичним ученням, усі сили, що перебувають у безмежному Всесвіті, також є і в кожному людському створінні. Ми — фрагментовані голографічні частинки космосу, тому маємо доступ до всього, що будь-коли існувало чи ще існуватиме.

Моя зацікавленість духовністю та метафізикою виникла майже сорок років тому, коли, досліджуючи свідомість, я наштовхнувся на ці вчення. Багатство знань про свідомість, якими володіли великі релігії й шаманізм, вражало. Насправді ж часто виникає потреба відокремити догму від справжнього сенсу певного вчення, однак глибина розуміння процесу взаємодії свідомості з фізичним світом приголомшила мене, а ще більше вразив той факт, що цим знанням уже тисячі років. Більшість величних духовних традицій, про які я дізнався, мають свої складні методології, які допомагають відкрити приховану мудрість і працювати із силами Всесвіту, хоча ці вчення зазвичай утаємничені в метафорах і притчах5. У цій книжці я неодноразово говоритиму про такі релігійні традиції, як християнство, буддизм та кабала. Я обрав ці три релігії тому, що ознайомлений з ними найбільше і вони (дуже доречно) ідеально вписуються у квантову голографічну модель. Дехто з читачів, мабуть, вирішить відкинути духовні джерела, стверджуючи, що вони ненадійні та антинаукові, проте ці вчення справді дають нам іншу точку зору, створюють більш глибоке розуміння, що допомагає розгадати загадку, відповідаючи на питання, хто ми і де наше місце у Всесвіті. У своїх пошуках цього розуміння я, звісно, не був готовий розкидатися будь-якою цінною інформацією незалежно від її джерела, зокрема тому, що з квантового погляду ці вчення виявилися такими захопливими.

Утім, не лише релігії висувають голографічну модель свідомості; у наші дні багато науковців також роблять кроки в цьому напрямку. Невролог Річард Рестак, автор бестселеру «Мозок», який ліг в основу серіалу телекомпанії PBS, твердо переконаний, що «голограма є не лише можливою, але й наразі, мабуть, нашою найкращою моделлю функціонування мозку». Рестак, як і безліч інших науковців та дослідників у цій галузі, захоплюється можливостями нашого мозку — а чому б і ні? Материнська плата нашої свідомості — людський мозок — це неперевершений шедевр творіння. У відомому нам Усесвіті немає нічого такого, що було б іще більш складним та заплутаним, і ми й досі не втомлюємося пізнавати його можливості, хоча й близько не підійшли до розуміння його потенціалу. Дійсно відомо лише те, що мозок був запрограмований на свій максимальний потенціал та ефективність.

Аби зрозуміти механізми роботи мозку, розпочнімо з ролі, яку нейрони відіграють у його розвитку. Нейрони переносять інформацію, і без них наш мозок не міг би функціонувати, тож природа піклується про те, щоб ми не відчували в них нестачі, адже з моменту нашого зачаття нейрони починають вироблятися зі вражаючою швидкістю. Неймовірно, але на сьомому тижні вагітності нещодавно сформований мозок ембріона стрімко зростає і протягом хвилини виробляє п’ятсот тисяч нейронів. Фактично у всіх ділянках мозку починають виникати функціональні мережі.

При народженні наш мозок містить сто мільярдів нейронів, і кожен із цих ста мільярдів з’єднаний з тисячами інших нейронів, а деколи й із сотнями тисяч. Коли ми народжуємося з утроби матері, кількість зв’язків сягає вже мінімум ста трильйонів. Науковець Джеральд Едельман стверджує, що сама лишень кора головного мозку містить тридцять мільярдів нейронів, здатних створити мільйон мільярдів синаптичних зв’язків6. Тож не дивно, що мозок людини часто називають найскладнішим відомим нам об’єктом Всесвіту, і є всі підстави вважати, що багато його функцій наразі нам ще не відомі.

Про таке об’єднання мільйонів нейронів у функціональні мережі читаємо і в наступному постулаті: «Нейрони, що разом активуються, також разом з’єднуються». Це називають законом Гебба, який є одним із ключів до розуміння не тільки нейропластичності, але й можливостей мозку7. Згодом, коли ми розглядатимемо ці процеси у квантових методах сили мозку, то зрозуміємо, наскільки неоціненними є можливості мозку формувати нові нейронні мережі.

Донедавна наукова спільнота значною мірою ігнорувала унікальну здатність мозку утворювати нові нейронні зв’язки здебільшого через те, що мало хто розумів, як та чому це працює. У двадцять першому сторіччі все докорінно змінилося, тож нейровчені та нейробіологи із захопленням кинулися досліджувати приховані потенціали нейропластичності — і недарма. Ми дізнаємося, що нейропластичність у поєднанні із законами квантової реальності відкриває перед нами нові та нечувані можливості, про які дотепер ми навіть і не замислювалися.

Слово «нейропластичність» звучить вражаюче, проте насправді пояснює доволі простий процес: здатність нейронів повсякчас утворювати нові зв’язки. Нейропластичність за своєю суттю є процесом, під час якого мозок формує все нові й нові нейронні зв’язки.

Саме Зиґмунд Фройд першим висловив припущення, що мозок має нейропластичні можливості, детально описавши це у своїх працях. У 1895 р., більш ніж за п’ятдесят років до того, як Дональд Гебб сформулював відомий закон, Фройд досліджував питання зв’язків між синапсами й у своїх статтях пояснював, як саме ми змінюємося залежно від набутих нових знань, нового досвіду та установок, які даємо собі. Про це мало хто знає, але насправді на початку своєї кар’єри Фройд працював у лабораторії нейровченим і перейшов до приватної практики лише для того, аби забезпечувати себе та свою родину. Іронія в тому, що якби за роботу в лабораторії платили більше і він залишився б на цій посаді, то, мабуть, ніколи б не написав того неймовірного багатства праць про підсвідомість8. Отже, ідеї Фройда щодо нейронних зв’язків значною мірою сформували його мислення і згодом стали підґрунтям для психоаналітичних методів.

Цей вражаючий процес утворення нейронних зв’язків активно відбувається на всіх стадіях формування ембріона. Однак, щойно ми полишаємо утробу матері, ця динаміка докорінно змінюється. Відтоді на формування нашого мозку та утворення в ньому нейронних зв’язків впливає навколишнє середовище, запускаючи процес, який зрештою стає вирішальним для визначення нашої майбутньої індивідуальності. Зростає кількість новостворених синапсів і нейронів, але водночас відбувається процес їхнього безжального знищення. За деякими підрахунками, у період між дитинством та раннім підлітковим віком руйнується двадцять мільярдів синапсів щодня9. Які синапси залишаються, а які знищуються, залежить лише від того, чи проходитимуть сигнали по нейронних мережах. Виживають тут найбільш зайняті. Ті зв’язки, які використовуються, міцнішають, перетворюючись на постійні фрагменти нейронної схеми мозку, тоді як неактивні синапси руйнуються.

Розвитку нашої свідомості сприяє низка змін, як біологічних, так і соціальних, що відбуваються в процесі нашого формування. Ми створені так, аби шляхом пізнання та взаємодії з навколишнім середовищем розвивати свій інтелект. Кожна така взаємодія спричиняє зміни в нашому розумінні, що дозволяє переходити до пізнання наступного, не відомого нам та непередбачуваного досвіду, який опрацьовується й асимілюється мозком. Саме завдяки цій нескінченній прогресії і зростає наш інтелектуальний рівень.

Деніел Сіґел у книзі «Мозок, що розвивається» пише так: «Для дитячого мозку в процесі його росту соціальний світ є джерелом найважливішого досвіду, який впливає на експресію генів, що визначає, як об’єднуватимуться нейрони, створюючи неврологічний шлях, котрий дає початок мисленнєвій діяльності»10. Довкілля не тільки забезпечує нам досвід, але й, по суті, утворює в мозку нейронні зв’язки, коли ми опрацьовуємо певну інформацію. Мозок реєструє кожен новий досвід, активуючи нейрони та змушуючи їх об’єднуватися, тимчасом як наша еволюціонуюча свідомість інтерпретує й підсумовує кожну подію. З набутого досвіду мозок отримує сигнали, які утворюють таку внутрішню мозаїку спалахуючих нейронів та синапсів, що об’єднуються в мережі. Кожен новий досвід асимілюється та вбудовується в систему11.

Формування нашої свідомості — це унікальний процес. Саме багатство щоденного досвіду допомагає свідомості розвиватися. Мозок має здатність миттєво завантажувати немислимий об’єм інформації, водночас формуючи наші звички та переконання.

Ми створені так, аби кожнісінька звичайна чи вражаюча життєва подія змушувала нас рости та міцнішати. Нескінченний потік досвіду — люди, успіх, провали, невдачі та тріумфи — відіграє свою роль у цьому розвитку. Усередині нас існує дивовижна здатність до інновацій і змін, яка підштовхує до нових та незвичних подій у той час, як ми постійно шукаємо нагоди виразити свій творчий потенціал. Цей складний процес збору інформації створює те, що ми називаємо інвентарем. Людина народжується з нестримною жагою до самовираження та накопичення інвентарю своїх знань, який ми збільшуємо впродовж усього життя. Це нескінченний процес.

Різноманіття навколишнього середовища та наша інтерпретація пережитого досвіду роблять нас тими, ким ми є. У всіх нас є колективне несвідоме, разом з яким ми успадкували від своїх предків колективну мудрість, проте наша свідомість, яка думає, приймає рішення і має здатність до самоаналізу, є унікальним явищем, котре саме себе творить, бо цього хоче Всесвіт. Ми створені бути унікальними.

Наші взаємодії як на фізичному, так і на психологічному рівні створюють у мозку нейронні структури, завдяки яким формуються та кодуються наші уявлення про світ. Цінності та переконання, які ми спостерігаємо в батьків і опікунів, є первинними та потужними стимулами, що часто асимілюються й активуються в нашому мозку. Наше становлення залежить не лише від того, що пропонує нам довкілля, але й значною мірою від того, як ми інтерпретуємо отриманий досвід. На цій ранній стадії розвитку сила переконання є надзвичайно потужною. Ми приймаємо все, що нам подають, особливо якщо цей стимул повторюється багато разів. Якщо дитині постійно повторюють, що вона дурна, погана, має смішний вигляд, то це залишить свій відбиток у структурі її підсвідомості. На інтуїтивному рівні наша психіка знає про свою екстраординарність, тож почути про власну нікчемність, дурість, невміння малювати, смішний вигляд, незграбність чи щось іще є для нас подвійним ударом, і ми помилково долучаємо це до свого інвентарю знань. Багато наших сьогоднішніх комплексів сягають корінням дуже раннього віку.

Ця шкідлива для нас інформація запрограмовується в мозку, і тут виникає проблема: більшість інформації з тієї, що ми вважаємо правдивою та точною, насправді виявиться помилковою і обмежуватиме нас, але все ж стане частиною нашого внутрішнього програмування. Новостворена свідомість, спрагла до знань, вбирає в себе абсолютно все, тож хибні уявлення про щось та помилкові програми є неминучим побічним ефектом цього процесу і стають частиною того, що я називаю нашою моделлю реальності.

Модель реальності — це те, як наш мозок малює світ за допомогою зрозумілих йому концептів. Наша модель реальності — щось логічно зрозуміле для нас, і кожна людина створює власну конкретну модель реальності. Хоча у всіх наших моделей є спільні риси, кожна особа своїм унікальним способом інтерпретує різноманітний життєвий досвід. Деякі моделі функціонують доволі погано, спричиняючи проблеми, оскільки ці програми активують свої нейронні структури. Наприклад, якщо людина переконана, що нічого хорошого її не чекає або ж що життя сповнене труднощів та розчарувань, то такі переконання не лише слугуватимуть призмою, крізь яку вона дивитиметься на свій досвід, але й породжуватимуть вібруючу енергію, яка привертатиме до неї ці обставини. З іншого боку, дехто має надзвичайно потужні та доволі зрозумілі моделі реальності, і це також впливає на те, що відбувається з цими людьми. Хоча всі наші моделі реальності формуються на підсвідомому рівні, тобто ми навіть і не підозрюємо про існування цього процесу, проте в якийсь момент життя пробуджуємося, усвідомивши, ким ми є, і запускаємо процес, який створює нові нейронні мережі у свій космічний і зрозумілий спосіб.

Доки ми збираємо свій інвентар і створюємо модель реальності, у мозку, який асимілює всю отриману інформацію, формуються нові нейронні мережі. Але тут задіяна ще одна прихована система, ігнорована більшістю вчених, але дуже добре відома психологам. Душевний біль, успіх, перемога та зрада, хвороба й розчарування — усе це вплітається в підсвідомість на невидимому ткацькому верстаті. Наша підсвідомість синтезує, узагальнює та робить власні висновки, створюючи свій інвентар і модель реальності. Виявляється, що існує дві сторони нашого мозку — свідомість та підсвідомість, кожна з яких має власну модель реальності. Це приголомшливо, і ми переважно не знаємо про цей факт. Коли ж ступимо на шлях самопізнання, то в пригоді стане інвентар нашої підсвідомості, адже він впливає на всі сфери життя. В іншому розділі детальніше розглянемо це питання.

Одні діти стануть упевненими в собі, інші — сором’язливими та боязкими, і це залежатиме не лише від їхнього досвіду, але й від інтерпретації пережитого як на свідомому, так і на підсвідомому рівнях. Дитина, яку виховали в атмосфері жорстокості, може виснувати, що життя небезпечне, а вона нічого не варта, і ця інформація запрограмується в мозку. Ще якась дитина може зіштовхнутись у своєму житті з невдачею або якоюсь трагічною подією, і це залишить на ній свій відбиток, розвинувши відчуття безнадії та відчаю. Як це не дивно, такі ж обставини здатні викликати в іншої дитини рішучість та нестримну жагу до успіху. Чому все стається так чи інакше, й досі залишається для нас таємницею, та все ж свідомість кожної людини опрацьовує пережитий досвід у свій унікальний спосіб13.

Донедавна вважалося, що програмування нейронної діяльності закінчується в період раннього дитинства14. Таке уявлення існувало аж до кінця 1990-х рр., коли вчені, які працювали в різних установах15, приголомшили світ нейронауки, виявивши, що існує другий важливий етап нейронної активності, котрий передує пубертатному періоду, як і третій — коли людина досягає двадцятирічного віку і в нейронній мережі знов утворюються нові нейронні зв’язки16. Отже, ми розуміємо, що в мозку відбуваються безперервні процеси. Теорія, згідно з якою мозок дорослої людини є фізіологічно статичним органом, котрий не змінюється, сьогодні настільки застаріла, що доктор Норман Дойдж, автор книжки «Мозок, що змінює себе сам», описав це так: «Ця теорія не просто помилкова — вона абсолютно хибна»17.

Сучасні дослідження показують, що для мозку дорослого характерна така вражаюча риса, як нейропластичність, а нейронні зв’язки формуються впродовж усіх етапів нашого життя. Це приголомшливо, бо означає, що в будь-який момент життя ми можемо утворити в мозку нові нейронні зв’язки.

Природа програмує кожен (не лише людський) новий мозок на максимальний потенціал. Навіть у найпримітивнішому мозку можна вмістити велетенський обсяг інформації. У мозку більшості видів тварин, скажімо, вже попередньо запрограмована інформація про світ, із яким вони зустрінуться після народження, про те, як потрібно рухатися та успішно адаптуватися до нього. Щойно вони зіштовхуються з цим середовищем, внутрішні програми цих видів одразу ж активуються. Як приклад, візьмімо лосося: його крихітний мозок має вбудоване знання про магнітні силові лінії Землі, тож завдяки ним він може пересуватися. Коли в лосося пробуджується інстинкт до розмноження, він здатний пропливти тисячі кілометрів океаном та сотні кілометрів прісноводдям і дістатися до струмка, де народився, аби там метати ікру. Саме завдяки нейронному програмуванню він має доступ до цієї вбудованої мапи.

Те ж саме стосується й данаїд-монархів***, які щоосені мігрують у спеціальні місця для зимування за тисячі кілометрів, із північно-східної частини Сполучених Штатів і Канади до Центральної Мексики в північному напрямку. Ці метелики є третім, четвертим чи навіть п’ятим поколінням монархів, які мігрували на північ від Мексики, і вони безпомилково прямують туди, де ніколи не були. Не просто в те саме місце, звідки відлетіли їхні предки, а навіть на те саме дерево.

Інші види тварин, птахів і комах мають різноманіття не менш вражаючих здатностей, кожна з яких служить спеціально для того, аби допомогти їм вижити в середовищі, у яке вони потраплять. Ми (людський рід), як і решта біологічних видів, таким же дивовижним чином запрограмовані для конкретного середовища існування, однак, як стало відомо зараз, наше середовище складається з чогось більшого, ніж уявляли собі раніше. Це не лише фізичний світ, у якому ми можемо бачити речі й торкатися їх. Сьогодні відомо про можливе існування безлічі частотних областей поза простором і часом. Природа, яка налаштовує кожен вид на максимальну ефективність, заклала в нас дивовижну програму, призначену не тільки для того, щоб заробляти на життя, виховувати дітей та прагнути віднайти особисте щастя, незалежно від того, якими б важливими та значущими не були для нас ці речі. У нашому генетичному коді, як тепер розуміємо, існують складні космічні програми, а також можливості, які навіть складно собі уявити. Схоже, що ми цілком можемо бути космічними створіннями з такими запрограмованими долями та можливостями, про які нам ще тільки доведеться дізнатися. І починаємо це робити саме зараз.

*** Данаїда-монарх — вид метеликів з родини німфалід.

***

Данаїда-монарх — вид метеликів з родини німфалід.