Квантовий воїн

Розділ 10. Сім дисциплін

Посій вчинок, і ти пожнеш звичку;

посій звичку, і ти пожнеш характер;

посій характер, і ти пожнеш долю.

Джордж Дана Бордман

Виконуючи ті десять тисяч справ, що складають наше життя, ми присягаємося завжди бути найкращими. Та бути найкращим не означає бути ідеальним. Прагнення стати досконалим приносить зовсім протилежні результати. Воно непотрібне, невротичне та обтяжує нас почуттям самозначущості. Бути найкращим означає віддавати всю свою увагу тому, ким ми є, і поставленим перед нами завданням. Ми робимо все від нас залежне, а решту залишаємо Всесвіту. Довіряємо цим стосункам і сподіваємося, що Всесвіт відповість на наші старання.

Ми розвиваємо характер, позбавляємося дріб’язковості, тренуємо мозок, слухаємо життя й насолоджуємося собою. Насолоджуватися собою не означає байдикувати, то радше спосіб життя просвітленої людини. Це одна з наших дисциплін. Кожну мить життя ми свідомі того, що відбувається, і активно беремо в цьому участь.

Бути квантовим воїном — це жити, дотримуючись певної дисципліни. Це щоденна практика, коли ми послуговуємося квантовими навичками. Дисципліна дозволяє нам реалізувати своє найкраще «я». Вона допомагає пробудитися та зробити своє життя цілісним, звільняє нас від дріб’язковості і недосконалості й указує напрямок і ціль. Це дає неймовірну свободу, тому ми можемо створити для себе істинне життя.

Саме звичні щоденні події допомагають розвинути навички воїна та навчитися секретів енергії. Енергія оточує нас звідусіль, вона є як іззовні, так і зсередини. Ми вчимося відчувати її приливи та відпливи. Помічаємо, як її запаси зменшуються, коли думаємо та діємо по-іншому. Одні звички та методи допомагають нам збільшити рівень енергії, тоді як інші — зменшують його, тож звертаємо на це увагу. Ми обираємо ті думки, переконання та вчинки, які підвищують рівень нашої енергії, уваги, інтуїції й дозволяють діяти чітко й точно. Існує сім практик, які покращують ефективність, і ми називаємо їх дисциплінами воїна. Їх використання відкриває перед нами цілком інший, новий світ, і завдяки цим методам ми навчаємося мистецтва планування та контролю енергії. Перша дисципліна: вистежування внутрішнього діалогу

Перша перешкода, яку ми повинні подолати, — це невгамовність нашого розуму та нездатність свідомо ставитися до думок. Ось тут доведеться чимало попрацювати. Маємо збагнути, як працює розум, коли ми не помічаємо цього процесу. Існує лише один спосіб це зробити — вистежити свій розум. Вистежування — дуже цінний інструмент воїна. Ми вистежуємо свій розум, так само як мисливець — здобич. Аби вистежити дикого звіра, мисливець має вивчити його звички, дізнатися, як той живе. Полює він уночі чи вдень? Що любить їсти? Куди зазвичай ходить? Що йому подобається, а що лякає? Мисливці дізнаються про тварину, на яку полюють, усе можливе. Те саме повинні зробити й ми, вистежуючи свій внутрішній діалог, аби дізнатись основні для нас теми. Вистежування відкриває несвідомі процеси й те, як погані звички поглинають енергію. Ми вистежуємо себе, аби себе ж і пізнати. Звучить дивно? Це й справді дуже дивно. Ми — складні створіння з чотирма різними частинами, кожна з яких має власну програму й готова боротися за свою територію, тож самопізнання є доволі складним процесом.

Наш розум має безліч звичок, багато з яких (як ми дізнаємося) для нас геть не корисні. Наприклад, розум майже завжди розмовляє сам із собою. Уважно прислухайтесь, і ви почуєте це. Я був шокований, коли вперше помітив практично невпинний гомін усередині себе. Думав, що знаю себе, але про такий свій бік і не здогадувався. Ми настільки звикли до внутрішнього голосу, що зчаста навіть не помічаємо його. Це схоже на постійний звук холодильника на кухні, до якого так призвичаїлися, що й не чуємо. Вистежування внутрішнього діалогу нагадує той момент, коли ми вперше помітили ту таємну розмову всередині свого єства. Це той діалог, який ми ведемо із собою: «Сьогодні надто жарко, надто холодно, мені потрібно більше грошей, Боб — дурень, мені слід краще харчуватися, зменшити вагу, якби в мене було більше грошей, усе таке дороге, це було несмачно, сподіваюся, завтра погода буде кращою…»

Ці постійні балачки із самим собою є справжньою проблемою. Внутрішній діалог відволікає нас, заважає бути тут і зараз. Думки постійно змінюються, вони не контрольовані, і це заплутує. Упродовж одного дня ми можемо пережити безліч відчуттів — від відчаю й до шаленого захоплення. Ми можемо відчувати себе щасливими, потім жалюгідними, знудженими, наляканими, сумними, розчарованими, а тоді знову щасливими — і все це протягом кількох годин, залежно від нашого внутрішнього діалогу. Таке життя позбавляє внутрішньої стабільності, і ми не маємо місцини, де могли б перепочити, точно знаючи, ким є насправді. Ми не довіряємо життєвим ритмам, не можемо бути певні в законах Усесвіту, все, що нам залишається, — це невпинний потік думок.

Відкривши для себе внутрішній діалог, ми багато про що дізнаємося. Коли вистежуватимемо його протягом декількох днів та місяців, то помітимо візерунки й теми, які повторюються, і це знання дуже цінне для нас. Зрештою ми усвідомлюємо, яким сміховинним є це невпинне мислення й наскільки марна та саморуйнівна більшість таких розмов. У нас закрадаються підозри, що цей постійний внутрішній діалог, безсумнівно, не дає нам рухатися вперед — а саме так насправді і є.

Для більшості з нас цей внутрішній діалог, де на все є своя думка, стає справжньою несподіванкою. Зверніть увагу, коли це станеться, та прислухайтесь. Про що мова? Він налаштований позитивно чи негативно? Які його улюблені теми? Чи критикує він вас або когось іще? Кого саме він критикує? Що його дратує? Чи є в нього ранішній ритуал чи візерунок, якого він дотримується? Коли він особливо активний? Якщо ми вистежимо його та уважно прислухаємося, то знайдемо відповіді на ці запитання.

Ті безперервні розмови розуму чинять на нас гіпнотичний вплив. Ми стаємо бранцями власних думок, упастковані ілюзорними розмовами, які самі ж і ведемо. Однак, хоча це абсолютна ілюзія, наше тіло, як і підсвідомість, упевнене, що все відбувається насправді. Доки розум насолоджується безперестанними балачками, інші частини єства реагують на це мислення. Якщо ми подумки ведемо з кимось суперечку, наше тіло реагує так, ніби суперечка справжня, — після того відчуває стрес і стає емоційно виснаженим.

Через внутрішній діалог ми також не можемо позбавитись обмежень, адже енергія цієї розмови постійно поновлює їх. Наші слабкості та образи, на яких ми постійно концентруємо увагу, дедалі більше зміцнюються. Страхи посилюються і вкорінюються всередині, проблеми збільшуються, стосунки стають напруженішими — і причиною є наші внутрішні уявні бесіди та зустрічі. Так ми стаємо полоненими власного розуму, і це робить нас слабшими. Слово «полонений» — це міфічний опис того, що з нами відбувається, і воно дуже влучне. Ми не повинні бути бранцями свого розуму. Зовсім не так повинна жити людина.

Вистежування дозволяє нам уперше по-справжньому поглянути на себе. Воно відкриває тіньові частини, ті аспекти нашого єства, якими ми нехтували чи які неправильно розуміли. Ми бачимо, як декотрі звички, наприклад, прокрастинація чи відсутність уяви, не дозволяють нам вийти із ситуацій, які нам не на користь, а дріб’язковість робить нас слабшими. Через місяць, якщо ми регулярно вистежуватимемо свій розум, зможемо побачити та пізнати ті аспекти свого єства, які раніше були нам не відомі. Оскільки я маю досвід вистежування розуму, то можу сказати, що завдяки цій практиці ви дізнаєтеся багато нового.

Вистежуючи, ми починаємо з глибокою пошаною ставитися до такого завдання воїна, як пробудження. Усе більше усвідомлюємо, які ми несвідомі, і, мабуть, уперше розуміємо завдання, що стоїть перед нами, — узяти під контроль ці несвідомі частини. У нас також розвивається співчуття до інших, ми підозрюємо, що вони так само не усвідомлюють того, що відбувається в їхньому житті. Ми все частіше пробачаємо і стаємо щедрими з іншими. Коли це стається, ми знаємо, що ступили на правильний шлях, що ця гра допомагає нам дорослішати. Вчимося не засуджувати інших, заспокоювати внутрішній діалог і просто бути собою, що б не сталося в житті. І, як виявляється згодом, так жити значно краще. Друга дисципліна: відмова від дріб’язковості

У житті будь-якої людини немає часу на дріб’язковість, не кажучи вже про життя воїна. Це робить нас слабшими, забирає енергію. Ми повинні бути пильними, знайти свої звички, пов’язані з дріб’язковістю, та позбутися їх.

Перша дріб’язковість, яку ми повинні відшукати в собі, — це почуття зарозумілості або жалю до себе (залежно від того, що притаманне особисто вам). Кожен із нас схильний вдаватися до одного з цих почуттів. Як зарозумілість, так і жаль до себе свідчать про те, що розум цілком поглинутий собою. Ми вчимося, що тут нічим пишатися, хоч якими впливовими, успішними, багатими чи гарними себе вважаємо, як і немає через що соромитися, розчаровуватися або шкодувати себе, хоч якою поганою чи жалюгідною видається ситуація. Відкинувши жалість до себе / відчуття зарозумілості, ми вивільнимо енергію, яка була впасткована для підтримання цих егоцентричних переконань, і дозволимо їй надійти в інші сфери життя. Позбувшись зарозумілості та почуття жалю до себе, які обтяжують нас, зможемо розслабитись і просто бути собою.

Ми також позбуваємося дріб’язкових хвилювань, страху, ненависті, критики або будь-яких інших звичок, що вичерпують енергетичні запаси. Вистежування дозволяє побачити розум у дії та виявити свої дріб’язкові звички. Наприклад, півгодини хвилювання змушують нас почуватися виснаженими впродовж наступних кількох годин. Ба більше: ми притягуємо до себе те, через що хвилюємося. Хвилюючись, зосереджуємося на тому, чого не хочемо, чим наділяємо ці руйнівні образи енергією та силою. Навіщо нам це робити? Здебільшого тому, що ми не знаємо про наслідки своїх дій. Однак інколи причиною цього є лінощі й небажання докласти зусиль, аби змінити напрямок енергії. Багато людей не готові до змін, їм комфортно жити у своїх обрáзах, невдоволеннях і обмеженнях — вони потурають собі в цих дріб’язкових звичках. Можливо, ми одні з них. Жоден із нас не застрахований від дріб’язкових звичок, ми стаємо їх бранцями частіше, ніж собі думаємо.

Відкинути дріб’язковість означає жити без хвилювань. І це не дорівнює тому, що ми не думаємо про умови існування й не намагаємося вжити заходів, аби змінити небажану ситуацію. Ми не такі наївні, щоб думати, ніби позбудемося хвилювання, — просто усвідомлюємо той факт, що хвилювання не приносить нам жодної користі. Те саме стосується страху: страх — це хвилювання у своєму крайньому прояві. Це надзвичайно небезпечний для нас стан. Він скалічує розум і отруює тіло. Страх необхідно виявляти на ранніх етапах і протидіяти йому. Ми можемо побороти страх, навчаючи розум фокусуватися на речах, протилежних тим, через які хвилюємося. Нас огортає страх лише тоді, коли ми втрачаємо пильність, дозволяємо йому вкорінитися всередині. Існує простий метод для подолання страху та хвилювання. Спочатку визнаємо, що саме думки живлять страх та хвилювання енергією — вони не існуватимуть без наших думок. Це ключовий момент. Як вогонь гасне без кисню або палива, так і ми позбуваємося страху та хвилювання, перекриваючи доступ енергії думок. Ми зосереджуємо увагу на чомусь протилежному, забираючи в них силу. Із квантового погляду, це оманливо просто, логічно та правдиво.

Будьмо чесними із собою. Наше хвилювання або страх є свідченням однієї з двох речей: ми або лінуємося, відмовляючись давати своєму розуму правильні думки, або ж не довіряємо законам Усесвіту і вважаємо себе відокремленими від решти речей. Ми не знатимемо страху чи хвилювання, якщо використовуватимемо на практиці квантові методи розвитку сили мозку та довірятимемо своїм стосункам зі Всесвітом. Ми завжди робимо все від нас залежне, своїми думками виплітаємо павутину, активно діємо, змінюємо те, що потрібно змінити, — і більше від нас нічого не вимагається. Коли ми це виконаємо, то можемо вважати, що зробили все можливе й тепер час розслабитися та повірити: незважаючи на те, що відбуватиметься, так воно й має бути. Ми цілком у цьому переконані.

Критика — ще одна дріб’язкова звичка, якої маємо позбутися. Вистежуючи свій розум, ми виявляємо, що, навіть подумки критикуючи інших людей, опісля почуваємося слабкими та виснаженими. Не потрібно розглядати критику із соціального, духовного або морального погляду як щось хороше чи погане, хоча ці аспекти теж стосуються критики. Ми просто звертаємо увагу на те, чи критика інших послаблює нас самих, чи посилює нашу енергію. Підсвідомість фіксує будь-яку критику та резонує її всередині нас. Якщо та стає звичкою, наша підсвідомість за першої ж ліпшої нагоди буде нас критикувати, бо ми даємо їй саме цей візерунок. Якщо ж підбадьорюємо людей, бачимо їхні позитивні сторони, очікуємо від них кращого, це теж стає нашою звичкою — підсвідомість звертає на це увагу й також починає нас підтримувати.

Наш обов’язок — вишукувати у своєму єстві жалість до себе, хвилювання, гнів, страх та критику — усе, що послаблює енергетику, — і зупиняти себе, щойно ставатимемо на слизьку стежину такого мислення. Кожна думка, переконання чи ставлення до чогось мають свою вібрацію, власний енергетичний підпис, що резонує по всьому павутинню, ототожнюючи нас із цією вібрацією. Ми відповідальні за свої думки.

Ісус знав, як переспрямовувати енергію, — насправді ж він майстерно володів цим умінням, і його вчення є свідченням використання таких неортодоксальних методів: «На зло відповідай добром. Любов’ю на ненависть». Пам’ятаю, як багато років тому, коли вперше почув ці цитати з Біблії, подумав: чого б це хтось хотів так чинити? Це здавалося мені сміховинним або ж принаймні надзвичайно наївним. Я вважав, що, зустрівшись зі злом, ти повинен у будь-який спосіб подолати його, а якщо хтось ненавидить тебе, можеш чинити по-різному, та аж ніяк не любити цю людину. Проте сьогодні, краще збагнувши це все і розгледівши в таких методах спосіб переспрямування енергії, я побачив усе в зовсім іншому світлі. Раптом ця стратегія видалася мені геніальною. У тому немає чогось надміру духовного — це лишень чудові методи роботи з енергією. Це спосіб не потрапити в полон зла чи ненависті. З погляду воїна, чудовий тактичний маневр.

Насправді ж якщо очистити більшість відомих нам духовних учень від догм, то вони, по суті, стануть методами роботи з енергією на шляху до просвітлення. Після опанування цих нових знань чудово було б знову переглянути ті духовні вчення, які ми відкинули через їхню непрактичність. Використання цих методів у житті допоможе зцілитися, зміцнить нас. У світлі цього відкриття ми повинні переоцінити своє ставлення до інших людей. Вочевидь, тут буде над чим попрацювати.

Скажімо, ми розлючені на когось і обірвали з цією людиною всі контакти. Ми відчуваємо, що гнів виправданий. Лють, ненависть та гіркота завжди живляться праведним обуренням, тими подіями (справжніми чи уявними), які подумки обговорюємо із собою. Ми дозволяємо цьому гніву вібрувати всередині і стаємо слабшими щоразу, як думаємо про цю людину. Імовірно, наш внутрішній діалог не вщухає і ми переживаємо безліч уявних неприємних зустрічей із цією людиною, кожна з яких ослаблює нас.

З енергетичного погляду, цілком розумно було б пробачити тій людині, навіть якщо ми цього не хочемо. Коли ми пробачаємо комусь, вивільнюється енергія, що була впасткована в гніві, ненависті чи обуренні, тож ми можемо скористатися нею по-іншому. Прощення звільняє впастковану енергію й робить нас сильнішими. Усі переваги прощення отримує той, хто пробачає, а не той, кому пробачають. Жити так — мудро. Коли ми відкидаємо дріб’язковість, то робимо себе сильнішими. Третя дисципліна: збираймо хвилі радості, веселощів та краси

Ми збираємо хвилі радості, веселощів та краси, бо це робить нас сильнішими. Не насолоджуватися простими радощами нашого повсякдення й не цінувати їх було б украй нерозумно та неввічливо щодо Всесвіту. Це свідчило б, що ми поводимося несвідомо, невротично, перебуваємо в полоні дріб’язковості або ж не можемо опанувати свої думки. Ми повинні спробувати стати щасливими та насолоджуватися життям — це буде корисно. Коли ми насолоджуємося собою та п’ємо з чаші життєвої радості, веселощів і краси миті, які переживаємо щодня, і відчуваємо вдячність за ці прості задоволення, то краще почуваємося, наповнюємось енергією, а наш рівень усвідомленості зростає. До цього моменту ми не розглядали радість, веселощі та красу як джерела енергії, проте, пізнавши квантові істини, дивимося на них інакше. Як виявляється, абсолютно все є енергією, і коли ми назбируємо хвилі радості, веселощів та краси, то ще більше сповнюємося життям.

Усесвіт заохочує нас жити весело. Ми знаємо це, бо за вміння насолоджуватися собою він обдаровує нас енергією. Всесвіт заохочує нас поповнювати запаси енергії, пропонуючи приємні енергетичні джерела. Ми отримуємо задоволення від близькості з іншою людиною, адже це гарантує продовження нашого роду. Так само коли щасливі, веселимося, насолоджуємося собою та цінуємо себе, то отримуємо в подарунок багато енергії. Ці джерела були створені, аби живити нас — ми просто забули про свою основну потребу в задоволенні та веселощах, стали полоненими власних думок, вічно заклопотаними іншими важливішими (на нашу думку) справами.

У 2000 році я написав прекрасну книжку «Практичний курс щастя». Як це не дивно, але люди постійно припускалися помилки в її назві. Вони повсякчас плутали слова «пошук» та «практика» і, спілкуючись зі мною, часто називали книжку «Курс пошуку щастя».

«Не “Курс пошуку щастя”, — м’яко виправляв я, — а “Практичний курс щастя”». Думки про те, що, аби щось отримати, нам потрібно це відшукати, так глибоко засіли в наших головах, що я знову й знову чув від людей цю обмовку за Фройдом, навіть коли книжка лежала прямісінько перед їхніми очима. Але такою й була основна ідея книжки: ми не шукаємо щастя, а переживаємо його кожен день. Ви повинні щодня відчувати радощі, веселощі та красу.

Ми маємо самі піднімати собі настрій. Не потрібно чекати, доки життя докорінно зміниться, аби бути щасливими. Ми визбируємо радощі та красу, коли насолоджуємося приємними дрібницями повсякдення, яких раніше навіть не помічали або обминали їх. Стаємо відповідальними за своє щастя. Ми повинні, скажімо, цінувати «ідеальні маленькі миті» (я їх так називаю), де зосередилися веселощі, радість та краса, — і цього буде цілком достатньо, аби отримати задоволення. Ми визбируємо такі миті, повністю віддавшись їм, дозволяємо принести нам задоволення. Тепла ванна, розмова з другом, хороша книжка, сон після виснажливого дня, місяць на нічному небі, звук дитячого сміху, смачна страва, політ птаха — цих «ідеальних маленьких митей» так багато. Ми визбируємо їх, коли віддаємо їм усю свою увагу, саме тоді, коли переживаємо це. Щодня збираємо новий урожай. Насолоджуємося радощами, веселощами та красою щодня.

Такий спосіб життя передбачає кардинальні зміни. Вони мають відбуватися поступово, день за днем, і щоразу нам треба додавати нову радісну мить. Потрібно припинити думати про своє щасливе та сповнене смислу життя. Звучить трохи дивно, проте дуже важливо зробити саме так. Коли ми хочемо жити щасливим та повним життям, то зазвичай засмучуємося й розчаровуємося щоразу, як розум вирішує, що наше життя не відповідає цим критеріям. Життя — це довга та складна мандрівка, тому коли робимо все можливе, аби воно було щасливим і сповненим смислу, то цим ставимо перед собою непосильне завдання, думки про яке пригнічуватимуть нас. Однак тепер, зосереджуючись на житті, сповненому митей краси, радощів та щастя, ми полегшуватимемо собі кожен наступний день. Починаємо жити без поспіху, цінуємо прості речі й самé щастя. Такий спосіб життя живить нас, і ми знаходимо мир у простоті щоденних буднів. Четверта дисципліна: усвідомленість

Головне, чого вчить нас квантова реальність, — це те, що існує лише «зараз». Із квантового погляду, «за годину» — це те саме, що «на відстані вічності». Усе відбувається зараз. Життя протікає мить за миттю, день за днем, і ми усвідомлюємо свою присутність тут, де є собою, проникаємо в суть найбільшої з усіх наявних таємниць: проживати життя можна лишень мить за миттю. Зараз — це все, що в нас є. Зараз — блискуча коштовність нашого існування. Усвідомленість — це коли ми дозволяємо кожній миті нашого «зараз», кожному новому дню бути таким, яким він є, і не потребуємо чогось іншого, що б зробило наше життя достоту повноцінним. Ми намагаємося бути присутніми тут і зараз, свідомо переживаючи все, що відбувається цієї конкретної миті, сприймаючи кожне окреме «зараз» як особливий момент розгортання реальності. У десяти тисячах справ, які складають наше життя, ми граємо в цю гру без поспіху — мить за миттю. Коли ж починаємо грати за іншими правилами, то втрачаємо себе.

Цей підхід дуже схожий на практику дзен-буддизму. У дзені кожну мить, кожний день ми відчуваємо на власному досвіді та цінуємо його не за те, яким він має бути, на нашу думку, а за те, яким він є насправді. Усе, що відбувається з нами, є частиною процесу розгортання Всесвіту, навіть те, що нам не подобається або не приносить насолоди.

Такий спосіб життя — коли ти переживаєш мить за миттю, день за днем — є істинно мудрим. Кожний окремий момент цілком відрізняється від того, що був до нього або ж що станеться опісля. Якщо ми не житимемо тут і зараз, ця мить піде від нас назавжди і ми втратимо її. Дзен-роши Філіп Капло чудово висловився щодо цього: «Якщо не навчимося пізнавати загадковість та красу цього життя, цієї години, ми не пізнаємо цінності жодного життя, жодної години»1.

Усвідомленість дозволяє тій миті, яку переживаємо, бути достатньою для нас. Ми приймаємо навіть неприємні ситуації, адже це теж є частиною нашого життя. Саме усвідомленість на шляху до просвітлення дозволяє нам цінувати миті задоволення й приймати нещастя, переживаючи це все без особливих емоцій. Усвідомлення приходить, коли розум не обтяжений думками про те, що добре, а що погано, що приємно, а що ні, натомість він цілком поглинутий тим, що відбувається в цей конкретний момент. Християнський містик брат Лаврентій досяг просвітлення, щодня працюючи на кухні монастиря2. Він не бачив потреби в тому, щоб іти на молитву до каплиці у відведений час, бо це відволікало його від обов’язків на кухні. Присутність Бога чоловік відчував так само добре на кухні, як і в каплиці. Ми також можемо так жити. Ми здатні пробудитися, коли митимемо посуд, викидатимемо сміття, доглядатимемо дітей, укладатимемо угоду, тренуватимемося в спортзалі, відвідуватимемо хворого друга — хоч би чим займалися, усе піде на користь, якщо робитимемо це з почуттям усвідомлення. Що б ми не робили, у всьому має бути повага та гідність. Наші повсякденні справи та зобов’язання стають способами прояву поваги до життєвої мандрівки. Немає значення, хто ви: офіціант, продавець, медсестра, митець, підприємець, студент, домогосподарка, двірник, президент компанії, — те, чим ми займаємося, дозволяє пробудитися.

У тренуванні має бути така важлива річ, як медитація, тобто практика блокування думок3. Ціль медитації — зупинити невпинний потік думок усередині нас. Спочатку це складно зробити, але практика допомагає очистити розум і стати уважними. Медитація також дозволяє зв’язатися з іншими глибинними частинами нашого єства. Я вже давно цікавлюся медитативними практиками дзен-буддизму з однієї простої причини: дзен є повною протилежністю програми розвитку сили мозку, яка передбачає формування думок і їх спрямування до певної мети. У медитації ми не повинні відволікатися на свої думки — натомість безпосередньо пізнаємо життя, без фільтрів та визначень наших поглядів і суджень. Як медитація, так і програма розвитку сили мозку несуть у собі мудрість. Існує безліч чудових медитативних технік, і ми самі повинні обрати ту, яка підходить нам найкраще, і послуговуватися нею в житті.

Останній аспект усвідомленості — завжди пам’ятати, ким ми є і чому ми тут. Щодня нагадуємо собі: ми — квантові воїни, які мають розум, тіло, підсвідомість та душу. Ми — надзвичайні створіння зі свідомості й енергії, котрі вирушили в дивовижну мандрівку, що допоможе пробудитися. Як воїни, ми тримаємося з гідністю та величчю, наче гора або ж могутній кедр, і відчуваємо свій зв’язок зі Всесвітом. У цьому почутті немає пихи — натомість тут є глибоке розуміння краси та дивовижі людського досвіду. Ми цінуємо надану можливість і використовуємо кожнісіньку нагоду (велику чи малу, захопливу або жахаючу) як можливість для пробудження. Усі життєві обставини розглядаємо саме в цьому контексті, завдяки чому завжди знаємо, що важливе для нас, а що — ні. П’ята дисципліна: розвиток характеру

Зрештою, важливо не лише те, що саме ми думаємо та робимо, а й те, хто ми. Те, ким ми є, вібрує в енергетичному павутинні унікальною частотою. Всесвіт не може нехтувати тим, ким ми є. Усі наші риси — як хороші, так і погані — резонують у павутині, ототожнюючи нас із цією вібрацією. Те, ким ми є, відіграє важливу роль у масштабах Усесвіту.

Розвиток характеру — це перетворення себе на ту людину, якою прагнемо стати. Осягнувши квантові істини, ми тепер знаємо, що здатні зробити будь-що або стати будь-ким, тож звільняємося від заборон минулого та формуємо ті якості, які найкраще відповідають нашому баченню. Немає кращого доказу дива людської природи, ніж можливість перетворити себе на ту людину, якою самі вирішили бути. Концентрація та практика допоможуть нам розвинути ті якості чи характеристики, які ми самі для себе обрали. Сміливість, далекоглядність, креативність, дисциплінованість, щедрість, віра, співчуття — ми можемо мати все це і не тільки. Немає нічого неможливого. Дисципліна розвитку характеру — це нова творча навичка, яку ми використовуємо для свого перетворення. Непогано було б запитати в себе: «Яка риса докорінно змінила б моє життя, наповнивши його змістом, якби я мав її?» Це буде нашою точкою відліку. Незалежно від віку чи життєвих обставин ми повинні завжди намагатися реалізувати своє найкраще «я». Наша світла тінь наділена всіма позитивними рисами, які матимемо в майбутньому. Вони існують усередині нас, вичікують на те, щоб ми звернули на них увагу і привнесли їх у своє життя. Дозволити їм яскраво засяяти — ось наша можливість і наш обов’язок.

Я вже розповідав про дисципліну відмови від дріб’язковості, та коли ми позбуваємося її, то чим можемо замінити? Природа не терпить порожнечі й поспіхом візьметься заповнювати її чимось іншим. Насправді це нам на користь, адже створює унікальну можливість замінити свою дріб’язковість протилежною рисою, що матиме нову вібрацію. Ми позбуваємося почуття жалю до себе та замінюємо його вдячністю. Ми відкидаємо самозначущість та розвиваємо в собі сумирність. Змінюємо хвилювання на впевненість, страх — на віру, перетворюємо жадібність на щедрість, лінощі — на самодисципліну. Ми активно створюємо себе наново. За одну ніч нічого не зміниться, тут не допоможе чарівна паличка, проте якщо спрямуємо на це завдання всі свої зусилля, то обов’язково побачимо результати.

Ми вивчаємо звички та запитуємо себе, чи корисні вони для нас. Чи в наших вони інтересах? Чи допомагають іншим людям? Розвиток характеру — це спосіб переспрямування енергії та реалізації найкращого «я». Ми цілком усвідомлюємо весь потенціал такого саморозвитку. Здатність утілювати в життя наші найкращі наміри і творити великі справи залежить від того, ким ми є.

Слід негайно розпочати вивчення своїх енергетичних можливостей співчуття, щедрості, віри та вдячності. Вдячність, наприклад, має дуже специфічну енергію, яка дає нам величезну користь. Живучи з почуттям вдячності, ми цим підбадьорюємо себе. Вдячність має одну секретну якість, про яку не всі знають. Те, що ми хвалимо і за що вдячні, примножується. Вихваляйте свої дружні стосунки та дякуйте Всесвіту за них — і друзів ставатиме більше. Хваліть своє міцне здоров’я і будьте вдячними за нього — і ви ставатимете ще здоровішими. Хваліть і дякуйте за достаток — і він примножуватиметься. Що ж стосується енергії, то вдячність — одна з найсильніших вібрацій, яку ми можемо мати.

Сміливість, співчуття, самодисципліна, щедрість, упевненість, віра, креативність, здатність долати життєві труднощі — усі ці якості мають свої енергетичні вібрації та існують у вигляді можливостей. І це геть не весь перелік. Ми щодня повинні виплітати павутину за допомогою образів тих рис, які хочемо мати, і давати своїй свідомості чіткі візерунки, аби вона могла з ними працювати.

Розвиток характеру — це не якесь абстрактне поняття, а цілком реальна повсякденна справа. Ми демонструємо те, ким є, коли взаємодіємо з іншими, вирішуємо складні життєві ситуації, справляємося з викликами та можливостями повсякдення. Коли в грі опиняємося в ситуаціях, які потребують вияву нашого найкращого «я», перед нами відкриваються можливості для самовдосконалення. Аби побачити силу свого характеру, ми маємо опинитися сам на сам з реальними викликами, які кидає нам життя. І коли це станеться, не повинні скаржитися. Саме це допоможе загартувати характер і стати сильнішими. Шоста дисципліна: ведення щоденника

Розвиток характеру, відмова від дріб’язковості, записування снів, плетіння павутини, закарбовування переконань — життя воїна насичене, різнобарвне, сповнене різноманітних можливостей. Ми тренуємося щодня, бо усвідомлюємо важливість цих тренувань і бачимо їх результати в повсякденному житті. Однак повсякчас напоготові, слідкуємо за тим, щоб розум не ошукав нас. Ми не повинні втрачати пильності, тому ведемо щоденник, аби переконатися, що чітко усвідомлюємо, де саме перебуваємо і що зараз є в нашому житті. Так можемо не покладатися на свій розум і не чекати, що він розповість нам усе це.

Щоденник — незамінний інструмент, адже об’єктивно показує домовленості між нашим «я» та розумом. Без нього ми, безсумнівно, ризикуємо перестати тренуватися. Квантова сила розуму може з легкістю перетворитися зі щоденної практики на концепцію чи філософію, а ми повинні вберегти себе від цього. Регулярні записи до щоденника допоможуть стежити за собою. Буде видно, чи виконуємо вправи. Щоденник стане місцем, де зберігатимуться наші ідеї, мрії та мандрівки внутрішнім світом. Ми щотижня записуємо сюди вправи, які плануємо виконати. Чітко формулюємо, які афірмації використовуємо, які óбрази візуалізуємо, з якою енергією об’єднуємося, які переконання вкорінюємо, над чим розмірковуємо, над якими дріб’язковими почуттями працюємо. Записуємо геть усе. Якщо сьогодні ми відчували жаль до себе або ж критикували когось, то це необхідно зафіксувати в щоденнику. Треба записувати кожну виконану вправу. Ми занотовуємо тут осяяння, що прийшло до нас після роздумів. Саме так, розгорнувши щоденник, одразу побачимо, над чим саме зараз працюємо.

Мушу застерегти: ваші найкращі наміри знову й знову проходитимуть безліч випробувань. Ні на мить не дозволяйте собі піддатися прокрастинації, бездіяльності й апатії. На своїх семінарах я називаю таку тенденцію «Великим шахраєм», бо ж наш розум — ще той шахрай. Він дуже добре вміє придумувати вдалі відмовки, щоб не виконувати вправи, наприклад: «Я надто заклопотаний», «Я втомлений», «Насправді немає значення, буду я робити ці вправи чи ні» тощо. За своєю природою наш розум лінивий, недисциплінований і загалом не зацікавлений у тому, щоб «займатися». Безліч разів слід нагадувати собі, що ми — це не наш розум, і змиритися з тим, що розум від самого початку чинитиме опір будь-яким спробам його навчати. Не думайте, що, якщо ви прийняли рішення регулярно вправлятися, ваш розум не знайде способів змусити вас передумати. Він буде радше навмання формувати думки на свій вибір, ніж дозволить дати йому чіткий перелік думок та ідей до опрацювання. Розум завжди сам вирішував, про що думати, тож хоче, щоб так було й далі. Змінити це допоможуть лише дисципліна, вправи та повторення. Регулярне ведення щоденника стає однією з наших найважливіших дисциплін, оскільки записи (або їхня відсутність) є свідченням успіхів у навчанні.

На записи до щоденника потрібно витратити лише кілька хвилин на день, і якщо ми регулярно виконуватимемо це завдання, воно допоможе нам загартувати силу волі. Виконання обіцянки, котру ви дали собі, — дуже важлива звичка, яку слід розвивати. Якщо ви думаєте, що тренувати розум і виконувати вправи можна й без ведення щоденника, то скажу вам з досвіду: це не так. Ми постійно відволікаємося і, перш ніж встигнемо це помітити, знову призвичаюємося до життя без вправ. Звідки мені про це знати? Я сам багато разів із цим зіштовхувався, а ще вже десятки років навчаю цієї системи інших, тому знаю, які труднощі зазвичай переслідують початківців (а якщо на те вже пішло, то й експертів теж) у щоденній практиці. Повірте тому, хто знається на цій системі: якщо ви прагнете досягти найкращих результатів, то повинні вести щоденник.

Цікаво, що недавно я знайшов у щоденнику такий запис: «Довіряй лише щоденнику. Не вір своїм найкращим намірам. Не вір розуму. Довіряй тільки щоденнику». Так, я теж відволікаюсь і дозволяю розуму відмовити мене від тренувань. Цей запис був зроблений після періоду, коли я не робив жодних вправ. Він говорить сам за себе. Ми можемо бути неправдивими із собою, але щоденник не брехатиме. Він не може брехати. Записи, як і їх відсутність, багато про що нам розкажуть. Ми також відкриємо для себе таку цінну інформацію, як припливи та відпливи нашої свідомості. Кожен має власні ритми та цикли, які неможливо помітити, якщо не вести щоденника. У нашій свідомості, як і в океані, є секретні підводні течії, виявити та збагнути які дозволяє ведення щоденника. Ми, воїни, даємо собі обіцянку реалізувати своє найкраще «я», і досягти цього допомагають щоденні вправи. Сьома дисципліна: плетіння павутини

На семінарах я часто повторюю одні й ті ж закони та поняття, формулюючи їх по-різному, аби розум міг поглянути на них із різних ракурсів. Повторення — це ключ до нейропластичності, що дозволяє ввійти до підсвідомості. Тож постійно нагадуємо собі, хто ми й чому граємо в монополію та космічну гру.

Дозвольте розпочати з першого принципу: ми — квантові воїни, і для нас немає нічого неможливого. Квантові закони — це не наша основа, і коли ми роздумуємо над ними, то краще розуміємо та чіткіше бачимо, як саме виплітаємо павутину. Ми плетемо її своїми діями, думками, словами, переконаннями та намірами. Притягуємо те, на чому зосереджуємо свою увагу. Спочатку це все здавалося таким дивним, але тепер стало очевидним. Це дозволяє побачити, як далеко нам вдалося зайти. Ми роздумуємо над квантовими законами, і, коли виплітаємо павутину за допомогою свого єства, вони перетворюються для нас на закони сили. Використовуємо квантове возз’єднання для того, щоб у свідомості встановити зв’язок із необхідною вібраційною енергією. Ми знаємо, як взаємодіють свідомість та енергія, і застосовуємо ці сили для маніфестації жаданого. Це і є плетенням павутиння, і ми повинні займатися цим щодня, адже то одна з дисциплін квантового воїна.

Усе це очевидно, але насправді ми виплітаємо павутину будь-якими своїми діями. Виплітаємо її, коли розвиваємо характер або відкидаємо дріб’язковість, коли підбадьорюємо себе та переживаємо миті щастя — у плетінні павутини задіяне все, що говоримо чи робимо. Роздуми над квантовими постулатами виплітають павутину, почуття жалю до себе виплітає павутину, критика інших виплітає павутину — ми повсякчас плетемо павутиння не лише своїми діями та думками, але й своїм єством. Усі, хто практикує ці дисципліни, зрештою приходять до усвідомлення великої істини. Ми є частиною енергетичного павутиння і безперервно спілкуємося з ним. Ми виплітаємо павутину щомиті. Кожнісінька наша думка та подих задіяні в плетінні павутини, і це приголомшує.

У попередньому розділі я вже згадував, що, якщо тренувати силу розуму двадцять-тридцять хвилин на день, ми досягнемо нечуваних результатів. І це правда. Я називаю це формальною практикою квантової сили розуму, проте існує й неформальна практика. Вона розпочинається тоді, коли ми вранці розплющуємо очі, а завершується, коли вже лягаємо спати. Неформальна практика — це те, як ми думаємо та діємо, пораючись з десятьма тисячами справ, що складають наше життя. Як реагуємо, коли хтось ображає нас, про що думає наш розум, коли ми миємо посуд або кермуємо автівкою, як відгукуємося на потреби інших, як засвоюємо уроки священної рани, — це і є неформальна практика. У такому контексті життя — це наша практика, яка ніколи не матиме завершення. Кожну мить ми повинні реалізовувати найкраще «я» і жити як воїни, навіть коли забуваємо про це і знову повертаємося до дріб’язковості. Наше життя перетворюється на безперервну практику, і це приносить нам безмежну радість та свободу.

Ці дисципліни квантового воїна, безумовно, змінюють нашу вібрацію, і ця зміна торкається всіх сфер життя. Ми з величезною радістю виявляємо, що ті дисципліни ще більше сповнюють нас життєвими силами, покращують розумові здібності та розвивають доброчесність. Ми починаємо жити у ще більшому мирі із собою та помічаємо: усе, що відбувається, має своє значення. Якщо потрібно вирішити якісь життєві проблеми (а хто від цього застрахований?), у цьому допомагають усвідомленість та енергійність. Зміна вібрації дозволяє краще проникнути в суть того, що відбувається, і спонукає правильно діяти та приймати кращі рішення. Коли життєва енергія зростає, кожна частинка єства пришвидшується, ми досягаємо більшого, краще себе почуваємо, наша інтуїція та відчуття приналежності загострюються. Ми також опиняємося «в потоці» і, де б не йшли, стаємо завжди сповненими життєвої сили. Це шлях квантового воїна — правильний шлях.