Квантовий воїн

Розділ 7. Плетіння павутини

Слово «реальність» для кожного з нас має своє значення.

Юджин Віґнер

На початку 1990-х рр. безробітний актор Джим Керрі особливим способом використав свої думки, слова та наміри, щоб стати успішною кінозіркою, якою є й сьогодні. Приїхавши з Лос-Анджелеса до Канади, він щосили намагався звести кінці з кінцями, поставивши перед собою дуже чіткий намір. Чоловік точно знав, чого хоче. Він прагнув стати відомим у цілому світі, успішним актором, заробляти величезні гроші. Щоб символізувати цей намір, він виписав собі чек на десять мільйонів доларів, де написав: «За надані акторські послуги». Знадобилася чимала фантазія, щоб уявити, як він заробляє десять мільйонів доларів за одну роль у фільмі, бо в той час майже не працював, однак чоловік виписав цей чек, поклав його до гаманця та щодня виймав і розглядав. Але не просто дивився на папірець. Він знову й знову уявляв, як отримує цей чек, детально змальовуючи цю подію подумки. Джим візуалізовував її, бачив, як вона втілювалася в життя. Він також удавався до афірмацій. «Я завжди вірив у магію, — зізнається Керрі. — Коли в місті для мене не було роботи, я щовечора піднімався на Малголленд-драйв, дивився на місто, простягав руки й казав: “Усі прагнуть зі мною працювати. Я чудовий актор. У мене безліч пропозицій знятися в кіно”. Я просто повторював це знову й знову». Цими словами Керрі виплітав павутину. Слова мають вельми характерну енергетичну вібрацію. Плетіння павутини думками називається візуалізацією, а словами — афірмаціями. Він зібрав усю волю в кулак і був рішуче налаштований зробити все необхідне для того, щоб досягнути своєї мети, ніколи не сумніваючись у цьому намірі. П’ять років по тому, коли його кар’єра була на злеті, Керрі отримав десять мільйонів доларів за роль у фільмі «Тупий та ще тупіший»1.

Ми виплітаємо павутину за допомогою думок, слів, намірів та дій. Кожен із цих методів має характерну для нього техніку. Тисячі відомих спортсменів, митців та успішних бізнесменів ефективно використовували ці методи для досягнення успіху. Багато таких історій я вже переповів у своїй книжці «Підсвідомості все підвладне». Тим, хто мав нагоду вже використати силу розуму, ці техніки знайомі, але, оскільки вони є необхідною основою для більш передових методів, я знову розповім про них у цьому розділі. Основи

Візуалізація — це техніка використання нашої уяви, що дозволяє побачити та відчути, як ми вже досягли жаданої мети. Це план, який будуємо у свідомості, де уявляємо, як маємо чи робимо те, що хочемо бачити у своєму житті. Ми знову й знову викликаємо в уяві ці образи, виплітаючи павутиння щодня. Упродовж короткого, але інтенсивного періоду, який триває від двох до п’яти хвилин, наша уява концентрується на тому, як ми укладаємо угоду, будуємо стосунки, одужуємо — залежно від того, що саме хочемо реалізувати в житті. Необхідно запам’ятати, що завжди потрібно візуалізовувати те, як ми вже отримали жадане. У цьому й полягає весь ментальний фокус. Ми не сподіваємося на те, що досягнемо бажаного, не мріємо про те, що одного дня це станеться, — натомість переживаємо й відчуваємо це, наче воно тут і зараз. Візерунок думки, котрий ми виплітаємо, є образом цілі, якої вже досягли. Виконуючи вправу, уявляємо, як усе це вже сталося з нами. Це та вібрація, з якою ми працюємо.

Наша підсвідомість, котра не здатна відрізнити реальність від уяви, сприйматиме ці образи як справжні. Ми виплітаємо павутину як за допомогою наміру, так і цими чіткими образами. Ця техніка створює малюнок енергії, який притягуватиме з квантового поля можливостей ті обставини, що найбільше відповідають цим образам. Тепер, коли ми розуміємо, як співпрацюють свідомість та енергія, можемо побачити, наскільки важливо створити чіткі ментальні образи для реалізації бажаних для нас подій.

Афірмації дозволяють використовувати слова для досягнення того ж ефекту. Афірмації — це твердження, які ми знову й знову повторюємо подумки або вголос. Це також допомагає нам плести павутину, однак цього разу ми робимо це, використовуючи слова: заявляємо про те, що хотіли б реалізувати в житті. Наприклад, якщо на нас чекає важлива співбесіда, ми заявляємо: «Чудова співбесіда», — упродовж кількох хвилин знову й знову повторюючи це твердження. Або, скажімо, ми отримали травму ноги і в процесі одужання знову й знову повторюємо: «Мої ноги сильні та здорові».

Афірмації працюють тому, що повторювані нами слова активують відповідні думки. Скажіть: «Чудова співбесіда», — і ви автоматично почнете думати, що незабаром на вас чекає «чудова співбесіда». Повторіть: «Мої ноги сильні та здорові», — і ваш розум буде уявляти, що так воно і є. Наші слова спрямовують думки. Ми повторюємо собі саме те, що хочемо бачити в житті, не переймаючись деталями того, як саме це станеться. Ми дозволяємо своїм словам резонувати наші наміри та спрямовувати думки. Керрі також використовував афірмації: «Усі прагнуть зі мною працювати. Я чудовий актор. У мене безліч пропозицій знятися в кіно».

А зараз зверніть увагу на те, що слова Керрі не відповідали дійсності. Ніхто не хотів із ним працювати; у нього не було ані грошей, ані роботи, тож саме це він міг собі й повторювати, проте не став. Він заявив про те, що прагнув отримати. Він давав своїй підсвідомості дуже чіткі й точні вказівки. Афірмації резонують наші наміри. Це дуже дієвий спосіб плетення павутини. Це, мабуть, найпростіша та найлегша з усіх технік тренування сили мозку, однак її наслідки можуть бути доволі вражаючими. Ми завжди повинні мати різноманітні афірмації, з якими працюватимемо щодня. Можемо не лише промовляти їх уголос, але й записувати на папері, вносити в комп’ютер, надсилати собі в електронних повідомленнях чи навіть наспівувати, якщо виникає таке бажання.

Майже десять років тому під час віжн-квесту в мене народилася пісня, яку я назвав «Піснею пробудження». Я почув її голос усередині себе і приєднався до нього. Я безупинно наспівував її хвилин двадцять. У ній безліч куплетів, і, як це не дивно, вона щоразу звучить по-новому. Я кажу, що це не я співаю її, а вона себе, адже в мене завжди виникає саме таке відчуття. Подекуди сам обираю куплети, а інколи вони з’являються мимохіть. Пісня оповідає про те, що нам потрібно почути. Вона завжди розпочинається зі слів: «Ми пробуджуємось у вібруючій матриці». Слово «матриця» в перекладі з латини означає «матка». Вібруюча матриця — це утроба енергетичної павутини, з якої народжуються всі речі. Ця перша фраза куплета заявляє про нашу єдність з матрицею й нагадує нам, що ми пробуджуємося. Я наспіваю її вам, якщо зайдете на мій сайт www.learnmindpower.com. Це дуже сильна навчальна пісня, що резонує глибоко всередині того, хто чує її. Багато людей наспівують її сьогодні. Ця пісня — наш подарунок. Ми співаємо про те, що маємо в серці, і завдяки цьому методу виплітаємо свою реальність. Інколи ми знову й знову наспівуємо квантові істини, і вони перетворюються на мелодійні афірмації, що закарбовуються в нашій підсвідомості. Ми стверджуємо свої істини і те, що хочемо реалізувати в житті, виплітаючи в такий спосіб павутиння. Це дуже творчий метод використання афірмацій. Квантове возз’єднання

Ми можемо об’єднатися з будь-якою обраною енергією, просто думаючи про неї. Свідомість дозволяє це зробити. Ми повинні збагнути основи фізики й не боятися працювати з енергією в такий спосіб. Усе, що прагнемо реалізувати в житті: стати фінансово успішними, скласти вступні іспити в коледж, вилікуватися від хвороби чи досягти просвітління, — має свою енергетичну вібрацію, яка створює реальність. Об’єднання з цією вібрацією у свідомості утворює між нами зв’язок. Енергетична павутина містить енергетичний підпис усього, чого ми хочемо чи потребуємо. Вона піддатлива та завжди готова діяти відповідно до наших вказівок.

Використовуючи техніку квантового возз’єднання, ми резонуємо енергію успіху, здоров’я, достатку, сміливості — усього, що прагнемо для себе створити. Приєднуємося до першоджерела вібрацій цих реальностей. Зробити це зовсім не важко. Уява дозволяє відчути зв’язок із початковою енергією, яка створила всі речі. Ми приєднуємося безпосередньо до енергетичного павутиння. Використання уяви таким способом — це не фантазія, а справжній спосіб плетення павутини. Це можливо, адже ми єдині з усією світобудовою і свідомість керує енергією. Наші квантові можливості дозволяють це зробити. Приборкавши свою волю та уяву, ми можемо встановити зв’язок з будь-чим, що існує в системі енергетичного павутиння.

Наприклад, якщо ми захворіли, квантове возз’єднання допоможе отримати доступ до енергії здоров’я, зосередившись на тій енергетичній вібрації, яка створює та підтримує міцне здоров’я — не лише наше, але й усього іншого. У цьому суть. Ми не намагаємося отримати доступ до власної енергії й посилити її; натомість ми об’єднуємося з початковою енергією здоров’я, яка у квантовому полі створює вібраційний візерунок. Міцне здоров’я — незалежно від того, чи це здоров’я дерева, кита або спортсмена, — має певний резонанс. Тепер ми працюємо у вимірі квантової реальності: приєднуємося до цієї вібрації, лишень думаючи про неї. За допомогою уяви (яку розвинули завдяки вправам) ми дозволяємо цій вібрації заповнити свідомість і розтектися по тілу. Якщо захочемо, то можемо спрямувати цю енергію до будь-якої частини тіла, котра потребує зцілення, але в цьому немає необхідності, бо, коли ми вібруємо енергію, вона сама знаходить ділянки, що потребують її уваги. Насправді ця енергія краще за нас знає, де саме потрібна.

Можна подумати про здоров’я сильного лева, який переслідує здобич, про силу велетенського кедра, енергію чемпіонів на піку їхньої спортивної кар’єри і скористатися цими прикладами як джерелами енергії, з якими ми могли б об’єднатися. Коли ми об’єднуємося з ними у свідомості, до нас переходять здоров’я, енергія та сила, яку мають вони.

Якби ми працювали з ньютонівською моделлю, де все відокремлене та незалежне (саме так наші органи чуття сприймають реальність), то те, що я пропоную, було б неможливим. Насправді ця техніка здавалася б до смішного наївною й неефективною, але, на щастя, ми живемо не в такому світі. Ми живемо у квантовому світі, де реальність не лише дозволяє нам це робити, але, по суті, заохочує нас до цього. Ми, квантові воїни, здатні взаємодіяти з павутинням, використовуючи ці нові революційні способи.

Якщо б ми захотіли притягнути до себе фінансовий успіх, то за допомогою цих методів об’єдналися б з енергетичною павутиною, визнавши нашу з нею єдність. Далі налаштувалися б на вібраційний резонанс фінансового достатку. Після цього резонували б від енергії достатку. Ми б могли пригадати дуже успішні компанії, де працюють талановиті високооплачувані професіонали, і уявно об’єднатися з цією енергією. Ми б подумали про філантропа, який пожертвував на якусь справу мільйони доларів, або якогось успішного підприємця, митця чи спортсмена, який заробляє багато грошей, і приєдналися до енергії їхнього фінансового успіху. Дозвольте прояснити: ми не ті люди й не намагаємося жити їхніми життями; натомість об’єднуємося з вібраційною частотою, яка створює фінансовий достаток. Власне, ми стаємо частиною того первинного енергетичного малюнка, який вібрує в енергетичному павутинні. Тренування допоможуть навчитися налаштовуватися на бажані енергетичні вібрації. Так ми притягуємо до себе людей, обставини та події, узгоджені з цією енергією. Як уже розповідав у вступному розділі, саме завдяки цьому методу я вперше об’єднався з вібрацією достатку, резонуючи її за будь-якої можливості, притягуючи до себе ті обставини, що привели до успіху.

Ми повинні розуміти, які стосунки маємо з енергетичним павутинням. Цей зв’язок повинен бути міцним. Насправді ми завжди є частиною енергетичної павутини, єдині з нею, але наш розум цього не знає й думає, що ми існуємо окремо, — тому слід працювати над цим. Ми вчимося об’єднуватися з павутинням, відчувати його силу та неосяжність, заявляючи про свою єдність із ним. Регулярно об’єднуючись з павутинням у такий спосіб, ми встановлюємо цей зв’язок і осягаємо свою єдність. Тепер для роботи з енергією та свідомістю в нас є те, чого не було раніше.

Ця здібність розвивається шляхом тренувань, які нам допомагають. Ми роздумуємо над тим, що енергетична павутина відгукується на наші наміри. Дозволяємо своєму розуму «обмірковувати» квантові постулати, відчувати наше єднання зі Всесвітом і повторюємо це сотні разів. Так, сотні, навіть тисячі разів. Квантова сила розуму передбачає практику, і протягом місяців та років ми ніколи не припиняємо ці вправи — вибудовуємо стосунки з павутинням, і нам стає простіше виплітати з думок візерунки та об’єднуватися з первинною енергією тим способом, який я вам пропоную. Якби ми не тренувалися і не виконували цих підготовчих вправ, навіть важко було б уявити, що це взагалі можливо, але, оскільки ми пройшли навчання, квантове возз’єднання стало для нас цілком природним явищем. Це йога для розуму. Завдяки щоденним вправам ми покращуємо свої навички роботи з павутинням. Якщо будемо постійно тренуватися, те, що на перший погляд видається складним, зрештою стане для нас елементарним. Це дуже нагадує навчання їзди на велосипеді. Спершу здавалося, що це неможливо зробити, але, щойно ми збагнули, що саме треба робити, усе стало вдаватися, і ця навичка залишилася з нами назавжди. Те саме стосується квантового возз’єднання. Головна перешкода — це наш сумнів у тому, що ми можемо це зробити. Тренування покажуть, що це набагато легше, ніж здавалося раніше, а отримані результати свідчитимуть самі за себе. Ось чому сьогодення таке захопливе — ми починаємо опановувати нові та інноваційні шляхи роботи з енергією і свідомістю. Дія

На початку розділу я розповів вам історію Джима Керрі, який виписав собі чек на десять мільйонів доларів і п’ять років по тому заробив таку ж суму. Якби ж усе було так просто. Поза увагою залишилося те, що до цього успіху потрібно було додати чимало роботи та креативності. Усе це трапилося не в одну мить, і Керрі довелося зробити трохи більше, ніж просто думати про це й хотіти, аби воно сталося. Він старанно відточував свою майстерність у комедійному жанрі, виступаючи в сотнях маленьких клубів по всій Північній Америці, пробував різні пародії, удосконалював почуття гумору та вміння відчувати публіку. Покращував уміння виступати перед аудиторією як постійний учасник комедійного телесеріалу «У яскравих барвах», а згодом — як кіноактор. Саме ця творча діяльність — у поєднанні з силою розуму — дала йому можливість здійснити свою мрію. Так сталося, бо Керрі знав, що для досягнення успіху потрібно дещо більше, ніж просто думати про цей успіх: необхідно вдаватися до серйозних дій і притягувати до себе обставини, які сприятимуть реалізації запланованого. Якщо ми прагнемо мати здорове тіло, отримати підвищення, заробити мільйон доларів, досягти просвітління або ж чогось іще, то повинні робити більше, аніж просто думками сплести павутину, а тоді сидіти й чекати кращого. Силу розуму потрібно підкріпити щоденними діями. Скажімо, якщо б ми хотіли побудувати міцні стосунки, то вдалися б до технік розвитку сили мозку, які допомогли б побачити й відчути, наче вже перебуваємо в цих стосунках. Тож тоді ми діяли б відповідно, притягуючи до себе можливість зустріти свою половинку, наприклад, ставши членами нового клубу, відвідуючи світські заходи, знайомлячись з людьми, які нам подобаються, абощо. Те саме стосується й перемоги на якихось спортивних змаганнях. Ми б думали про перемогу, використовуючи при цьому техніки розвитку сили мозку. Також діяли б так, щоб це допомогло нам створити ймовірність перемоги: регулярно тренувалися, правильно харчувалися, шукали для себе гідних супротивників тощо.

Мене просто-таки вражає переконання деяких людей: якщо вони використовуватимуть саму лишень силу розуму — і нічого більше, — то досягнуть поставлених цілей. Подекуди до мене звертаються студенти або читачі й цікавляться: «Джоне, я вже протягом шістдесяти днів щодня виконую вправи, але нічого не відбувається». Зазвичай я запитую в них: «А що ще ви робите, окрім цього?» У відповідь доволі часто чую тишу, наче одних лишень вправ для розвитку сили мозку має бути достатньо. Дозвольте пояснити. Якщо ми ставимо собі на меті схуднути на десять кілограмів, однак відмовляємося правильно харчуватися, займатися спортом і змінювати звички, через які набрали вагу, то самі лишень афірмації нам, певно, не допоможуть. Якщо ми хочемо стати фінансово успішними, але не ставимо собі жодних цілей, не складаємо планів і не діємо відповідно до них, то, що б собі не візуалізували, найімовірніше, нічого в житті не змінимо. Може, у якійсь іншій, зміненій реальності нам потрібно було б просто сподіватися та думати про щось, і воно сталося б саме собою, але цей світ вимагає від нас дій.

Цілі — це те, що скеровує наші дії та зусилля, які допомагають досягти успіху. Цілі — це не розпливчасті надії та бажання; це наша чітко визначена мета, яку можна виміряти й визначити для неї часові рамки. Якщо ми не ставимо собі цілей і не визначаємо для їх виконання граничного терміну, то нічого не досягаємо в житті, адже тоді потрапляємо в полон зволікання та бездіяльності.

Для досягнення мети потрібно розпочати з кінця, створивши в думках чіткий образ жаданої цілі, спланувавши необхідні для досягнення мети дії і виконуючи їх. Рухатися на цьому шляху слід поступово, день за днем. Ми зосереджуємося на тому, що можемо виконати сьогодні. Щодня робимо щось, і це наближає нас до мети. Ми знаємо, що завтра відкриємо для себе щось нове, і так триватиме й надалі. День за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем ми змушуємо себе реалізовувати своє найкраще «я». Ми чітко уявляємо, чого прагнемо досягти, і щодня для цього працюємо, не дозволяючи нічому стати на нашому шляху. У нас воля воїнів, і своїми думками та діями ми виплітаємо енергетичну павутину. Щодня вдаючись до певних дій для досягнення бажаного, ми приводимо в дію могутні магічні механізми. Закликаємо синхронічність

Коли ми наважуємося повірити у квантові можливості й за допомогою думок щодня вдаватися до значущих дій, на допомогу приходять сили Всесвіту. Із нами постійно стаються непередбачувані приємні події й щасливі збіги обставин. Із квантового джерела всіх можливостей ми притягуємо до себе людей та обставини, необхідні нам у життєвій мандрівці. Це не магія і не удача — саме так працює система. Енергетичне павутиння піддатливе до вібрацій усього, що стається в його межах, є таким же чутливим, як і павук, котрий реагує на будь-який порух павутини. Кожна зміна вібрації одразу ж фіксується; ніщо не залишається поза увагою. Ми єдині з усім, тому закликаємо у своє життя синхронічність, збагнувши цей зв’язок і об’єднуючись з ним у свідомості.

Карл Юнг2 визначав синхронічність як «значущий збіг двох або більше подій, де задіяне щось іще, аніж просто випадок». Для Юнга синхронічність означала дивні та незвичні зустрічі або події, які трапляються з людиною і на перший погляд не мають причинно-наслідкового зв’язку, проте несуть для цієї людини такий глибинний смисл, що не можуть бути результатом простої випадковості. Таке стається з усіма, і зазвичай ми називаємо це щасливим збігом обставин, що, по суті, може, так і є, але також існує ймовірність дії дечого більш глибокого й значущого.

Колега Юнга розповідав: що більше Юнг покладався на свою підсвідомість і довіряв їй, то більше вона допомагала йому в житті. «Наприклад, спостерігаючи за доктором Юнгом, я помітив, що чим старшим він ставав, то більше отримував інформації, над якою роздумував або яка потрібна була йому для роботи; ця інформація просто-таки переслідувала його»3.

Якось, коли Юнг працював над вирішенням однієї проблеми, терапевт з Австралії надіслав повний пакет потрібних докторові матеріалів саме в той момент, як Юнг сказав: «А зараз мені просто-таки необхідно отримати інформацію щодо цього питання». Щойно він вимовив ці слова, як у двері постукали. Таке неможливо не помітити.

Юнг називав такі типи обставин «магічною каузальністю». Він мав серйозні підозри стосовно того, що джерелом такої каузальності є підсвідомість, проте намарно намагався переконати в цьому наукову спільноту. До того ж він і сам достеменно не знав, як саме це працює. Юнг був добре обізнаний з тогочасними науковими відкриттями й підтримував зв’язок із Нільсом Бором та Альбертом Ейнштейном, але найбільш революційні знахідки квантової фізики ще чекали попереду. У двадцять першому сторіччі нам легше збагнути синхронічність, навіть якщо це явище й видається неймовірним. Це всього-на-всього енергетичне павутиння в дії.

Моя близька подруга поділилася яскравим прикладом однієї синхронічної події, яка трапилася з нею в дитинстві. На той час їй було тринадцять років і вона «палала любов’ю до Бога» (так сама й казала). Щосуботи їздила автобусом, «аби вершити богоугодні справи». Дівчина вірила, що Господь покликав її творити в цьому світі діла Його, тому кожної суботи вирушала назустріч новим можливостям. Напрямок обирала спонтанно, й дуже часто з нею траплялися дивовижні речі, проте того разу сталося дещо зовсім незвичне. Вона їхала в автобусі, аж раптом відчула непереборне бажання негайно вийти. Навпроти автобусної зупинки був готель, і дівчина попрямувала до нього, просто до бару, навіть не знаючи, чому це робить. У Канаді особам до дев’ятнадцяти років заборонено перебувати в барах, тож тринадцятирічна дівчинка вочевидь не могла там сидіти, проте ніхто її не зупинив і не сказав ані слова, хоча один офіціант дивився прямісінько на неї. «Я була наче невидима», — сказала вона, пригадуючи той випадок. Із якоїсь невідомої причини підійшла до жінки, яка самотньо сиділа за столиком, і влаштувалася поруч. «Господь попросив мене передати вам, що любить вас і що ви не самотня», — сказала дівчина, але, здавалося, ці слова лунали від когось іншого. Вона не мала уявлення, ані чому щойно промовила їх, ані якою буде реакція жінки. Останні кілька секунд з подивом дивилася на дівчинку, а тоді зненацька розплакалася.

«Учора я купила зброю, — сказала вона й розповіла про жахливі обставини свого життя, про відчуття безнадії й самотності. — Сьогодні о першій дня я сказала собі: якщо впродовж наступної години Господь не пошле мені якийсь знак і не дасть надії, то я вб’ю себе». Вони обидві поглянули на годинник — за десять друга. Через десять хвилин вона планувала піднятися старими сходами до себе в номер і застрелитися. Обійнявшись, вони обидві плакали, згодом моя подруга пішла, і вони більше ніколи не бачилися.

Як же могла трапитися така дивна подія? Вочевидь, тут діяло щось більше, ніж просто щастя чи збіг обставин. Пояснення ми знайдемо у квантовій теорії взаємозв’язаності. Кожен із нас — частина єдиної вібруючої матриці, і немає сумнівів, що в якихось надзвичайних обставинах щось підводить нас до подій, смисл яких перебуває поза нашим розумінням. Якимось чином глибина відчаю тієї жінки збіглася з наміром маленької дівчинки творити добро, і вони зустріли одна одну. Саме так працює Всесвіт, і багато про що ми навіть не підозрюємо.

Психологиня й письменниця Джин Г’юстон розповідає про свою розмову з відомою антропологинею Марґарет Мід. Вона помітила, що з Мід надзвичайно часто стаються непередбачувані щасливі випадки. Здається, вона завжди опиняється в потрібному місці в потрібний час. Одного дня Джин поділилася з Мід своїми спостереженнями.

— Вам так щастить, — сказала вона.

— Авжеж, я знаю, — відповіла Мід.

— Як так? — не вгавала Г’юстон.

Марґарет Мід якусь мить дивилася на неї, а тоді відповіла своїм грубим голосом:

— Бо я цього очікую4.

Чи й справді все так просто?

Романіст Сомерсет Моем висловився щодо цього дещо по-іншому: «Кумедна річ — життя; якщо ти відмовляєшся від усього, крім найкращого, ти дуже часто саме це й отримуєш»5.

Зустріч з Енні, моєю наставницею з мистецтва слухати, була синхронічною подією, яка змінила траєкторію мого життя, і я розповім вам про це в наступному розділі. У моєму житті (як і в більшості людей) траплялося безліч синхронічних подій, і що більше ми віримо в них, то частіше вони стаються. Ми закликаємо синхронічність своєю вірою у відкритий динамічний Усесвіт, де немає нічого неможливого, де наші думки та бажання почуті і втілюються в життя. Як сказав учений та письменник Джозеф Кемпбелл, коли ми сповнені пристрасті до якоїсь справи, тисячі невидимих рук допомоги6 простягнуті до нас. Чи можливо таке? Ґете, безсумнівно, так і думав. Він написав: «Якщо ти людина дії і таланту, то будь гідним і дочекаєшся милості величних, заступництва впливових, руки допомоги людей активних і добрих, прихильності громади та любові дорогої тобі людини»7. Стрімка кар’єра Ґете в судовій системі вісімнадцятого сторіччя є свідченням правдивості його переконання.

Коли ми приймаємо свою єдність з рештою наявних речей, то закликаємо в життя синхронічність, водночас залишаючись собою. Наші думки, переконання та дії резонують в енергетичному павутинні, притягуючи найдивовижніші обставини. У той момент, коли будемо готові прийняти допомогу від «невидимого союзника», ми притягуватимемо жадане в усіх сферах життя. Як зі світу видимого, так і з невидимого, зі збагненного і все ще втаємниченого, з нами траплятимуться дивовижні речі.