Квантовий воїн

Розділ 12. Створення моделі реальності

Нам потрібне нове бачення буття людини в цьому світі.

Девід Бом

Завдяки щоденним роздумам ми усвідомили свою єдність з усім, що існує. Укорінили в підсвідомості квантові постулати, які тепер повсякчас у ній вібрують. Знайшли свою темну тінь та зустрілися з нею, і тепер вона не має влади в нашій підсвідомості. Пробудили свої тіла і відчули єдність з енергетичною павутиною і всім, що існує у Всесвіті. Здійснили квантову мандрівку в минуле та майбутнє. Зараз же будуємо нашу модель реальності, колісницю переконань, яка відвезе нас далеко до космічних таємниць.

У якийсь момент нашої мандрівки не залишиться нічого іншого, як зруйнувати та перебудувати свою космологію всередині і ззовні. Тепер, коли завіса майя1 привідкрилась і ми побачили реальність, якою вона є насправді, навряд чи й далі будемо дотримуватися старої обмеженої моделі реальності, з якою працювали донині. Більшість наших моделей — це безладна суміш закоренілих переконань, отриманих від батьків, однолітків, релігій та суспільства, не кажучи вже про вплив наших власних темних тіней. Якщо ми й далі дотримуватимемося цих моделей, то це свідчитиме про повну відсутність бачення — ба навіть лінощі та байдужість. У цей момент гри ми беремо на себе всю відповідальність за створення свого єства наново.

Створення нової моделі реальності захоплює і водночас лякає, адже ми поступово починаємо усвідомлювати, що немає нічого неможливого. Зовсім нічого? Знову ж таки, наш розум бореться з цією ідеєю. У це так важко повірити, але то правда, яку нам відкриває квантова реальність. І якщо ми можемо абсолютно все… що ж, тоді наша приголомшена уява починає думати, що ж саме ми можемо і що слід робити. Ми звертаємося по допомогу до величних космічних воїнів, які існували до нас. Їхні вчення неабияк приголомшують. Ще до того, як квантова фізика підняла свою завісу, відкривши таємниці нашого буття, слова славетних пророків людського роду здавалися якимись неземними, огорнутими містикою, такими, що існують поза межами нашого розуміння. Однак тепер, збагнувши квантові істини, ми можемо по-новому поглянути на ці вчення, що надихають нас і кидають виклик. Як на мене, краще за все розпочати з учень Ісуса.

Якщо ми готові поглянути на них не як на релігійну догму, а як на вказівки для майбутніх квантових воїнів, то відкриємо для себе багато нового. Те, що приховане в його словах, щонайменше приголомшує.

«Діла, які Я чиню, і він чинити може, і діла ці ще більшими будуть, бо ж Я іду до Отця Свого»2.

Ісус вчить нас умінь квантового воїна. Не лише розповідає, що ми можемо робити те саме, що й він зробив, — закликає нас робити ще більше. Він очікує від нас ще більших діянь. Чи повинні ми вірити йому? Чи наважимося ми?

Коли вивчаємо Біблію крізь призму квантової теорії, приховане значення відкривається нам самé. Ось як Ісус говорить про зв’язок з Отцем: «Я єдиний з Отцем Своїм»3. Оскільки він сказав, що ми можемо зробити все те, що зробив він, то цілком логічно, що ми також можемо бути єдині з Отцем Небесним. Із квантового погляду, це має смисл: ми не лише можемо бути єдині з Богом — ми вже єдині з Ним, завжди були і будемо, бо все в цьому Всесвіті єдине. Будь-яка окремішність, яку ми відчуваємо, — ілюзія нашого розуму.

Однак Ісус на цьому не зупиняється. Він говорить ще більш приголомшливі речі, такі неймовірні, що руйнують усі обмеження логіки нашого розуму. Коли він ділиться цим із нами, то прагне, аби ми зруйнували старе бачення себе й переродилися в новій реальності. Зверніть увагу на цю біблійну цитату:

«Отже, будьте досконалими, як досконалий Отець ваш Небесний»4.

Спершу розум відкидає це як перебільшення, надмірність. Це неможливо. Аж раптом ви запитуєте себе: «А що, як він говорить саме те, що й має на увазі?» Може, космічна еволюція неминуче приведе до того, що ми станемо богоподібними? Може, це космічний план, який існував у павутинні від початку часів і лише зараз стає частиною плідної свідомості виду, котрий приречений бути подібним до Бога?

У герметичній гностичній традиції ця ідея вплетена в основу вчень. Гермес5 був єгипетським мудрецем********, чиї вчення в дохристиянську еру розповсюдилися по всьому єгипетському та грецькому світі і вплинули на всіх грецьких філософів. Дехто з дослідників уважає, що Гермес насправді й був Мойсеєм, хоча це лише припущення. Через те, що частина Олександрійської бібліотеки згоріла під час пожежі, а також унаслідок релігійних переслідувань у період Середньовіччя, коли давні манускрипти вважали єретичними та знищували, мало що з його вчень дійшло до наших днів, а те, чому вдалося вціліти, просвітлює й викликає полеміку. Наступний уривок узятий з Книги 11:20 «Корпус герметікум», що лежить в основі його вчень:

Ти повинен сприймати Бога як такого, в якому все живе у формі ідей: космос, Він Сам, ціле. Якщо ти не прирівнюєш себе до Господа, то й не можеш збагнути Його. Схоже можна зрозуміти схожим. Зрости до незмірних висот. Звільнися від тіла, вийди за межі часу. Стань вічністю — і ти осягнеш Бога. Думай, що немає для тебе нічого неможливого. Вважай себе безсмертним і вір, що ти можеш збагнути будь-що: мистецтво, науку та природу всіх живих створінь. Стань вищим за всі висоти та нижчим за всі низини. Відчуй себе єдиним зі всією світобудовою: вогнем, водою, сухим та вологим. Уяви, що ти є всюди водночас: на землі, в морі, на небесах; що ти ще не народився, що ти в утробі матері своєї, що ти молодий, старий, мертвий; що ти поза смертю. Відчуй усе воднораз: часи, місця, дії, якості та кількості, — і тоді ти пізнаєш Господа6.

У нашій свідомості його вчення створюють вибуховий ефект. Це так сміливо, але з квантового погляду цілком імовірно. Роздуми над кожним реченням цього уривка принесуть вам неабиякі результати.

Хорошою ідеєю буде впродовж тижня зосередити свою увагу виключно на якійсь одній фразі. Ця медитативна техніка була вдосконалена рабі Іцхаком Лурією7 — одним із найвидатніших кабалістів усіх часів. У шістнадцятому сторіччі його знали як Арі. У наші дні дослідники кабали шанують його так само, як і колись. Він витрачав кілька днів, а інколи — навіть тижнів на повне занурення в якийсь один уривок із книги Зоар8. Завдяки своїй волі, наполегливості та зосередженості він уривок за уривком9 пізнавав великі істини, старанно б’ючись над цим текстом. Така практика принесла йому надзвичайні результати, і вона буде такою ж корисною для кожного, хто матиме час і витримку щоденно вправлятися в цих методах. Розгляньмо, наприклад, такі фрази:

Вийди за межі часу.

Стань вічністю — і ти осягнеш Бога.

Думай, що немає для тебе нічого неможливого.

Пориньте в роздуми над кожною окремою фразою, дозвольте собі зануритися в ці слова не раз чи два, а сотні разів — і ви пізнаєте велику мудрість. Я й сам використовував цей метод і відкрив для себе багато нового. Створення Всесвіту

Створення власної моделі реальності розпочинається з осягнення справжнього бачення наших можливостей, після чого ми вкорінюємо у свідомості нові переконання, які це бачення підтримують. Вони змінюють нашу вібрацію та резонують у павутинні новими істинами про те, ким ми насправді є. Під час цього процесу ми ретельно все вивчаємо, відкидаємо переконання, які більше нам не корисні, позбавляємося дріб’язковості, очищаємо себе від усього, що не відповідає нашому новому баченню. Таким способом ми, по суті, створюємо наново власний всесвіт. В одному з квантових постулатів ідеться про те, що все існує для нас у формі можливості, тож, оскільки для нас немає нічого неможливого, постає питання: що ми повинні робити або ким стати? Наскільки сміливими готові бути? З еволюційного погляду, якщо людський рід отримав у дарунок ці можливості, то ми, безсумнівно, повинні пробудити свої космічні сили та використати їх на повну. Не зробити цього означатиме піти всупереч природі. Хтось із нас повинен стати першовідкривачем, який розірве ланцюги обмежень, вийде за межі, як це свого часу зробили Ісус, Будда, Мугаммед та інші видатні представники людської раси.

Проте знову ж таки виникає питання: у що ми наважимося повірити? З чого та як почати, котра з наших частин вирішує, які саме переконання приймемо? Ми не можемо залишити право вибору тільки розуму, бо своєю програмою він зруйнує весь процес, тож радимося з єством, шукаючи відповідь у собі. У що хоче повірити наше тіло? Тут ми прислухаємося до своїх відчуттів, інстинктів, пристрасті. Наше тіло, що дотримується візерунка долі, потребує переконань, які підтримуватимуть нас, допомагатимуть досягти найвищого покликання. Чого хоче душа? Тепер, теж ставши учасником гри, вона потребує нових бачень, переконань та способів досягнення цілей. Чи існують такі речі, про які не можна домовитися з деякими частинами єства, і хто веде переговори з ким? Ми знаємо, що наша підсвідомість працюватиме з будь-якими візерунками, які їй дасть розум, і відповідно до цих вказівок виплітатиме енергетичне поле, але яке бачення можемо дати їй «ми»? І хто ці «ми», що приймають рішення? Варто поставити собі такі питання, адже це допоможе нам збагнути всю складність свого єства.

Свідомість повинна стати посередником між усіма частинами й не псувати процес, нав’язуючи свою програму. Вочевидь, розум має погодитися з будь-яким прийнятим рішенням, ніщо не відбудеться без добровільної участі свідомості, бо ж вона є Хранителем волі та Плетільницею візерунків, однак украй важливо, аби інші частини також підтримували її, — і просвітлений розум це знає. З іншого боку, просвітлений розум, що залишився наодинці із собою, може з легкістю обрати будь-яку можливість, яка, однак, буде йти на користь лишень йому, і плести павутиння за допомогою цих візерунків, хоча вони і шкодитимуть цілому. Саме це ми зараз і спостерігаємо по всьому світу, і саме тому в нас так багато проблем.

Якщо ми люди духовні, то запитаємо себе: у що Бог, Будда чи Ісус хоче, аби я повірив, — і відповідно до цього бачення формуватимемо свої переконання. Якщо ж поняття духовності нам далеке, ми так само просто можемо уявити себе розпорядниками землі або ж співчутливими людьми, які прагнуть змінити світ на краще і збудувати свою модель реальності на основі найвищих ідеалів. Кожен із нас повинен знайти власне бачення та бути готовим іти за ним.

Ми довіряємо своєму серцю, інстинктам, внутрішньому чуттю, снам, знакам, відчуттям — усьому, що допомогло так далеко зайти в нашій мандрівці. Не потрібно бачити всю картину, щоб розпочати свій шлях, — нам ніколи не відкриється ціла картина; ми просто діємо та довіряємо, а тоді знову діємо — так проникаємо вглиб прихованих від нас таємниць. Осяяння приходить поступово, день за днем, коли ми довіряємо та діємо, коли плетемо павутину з того, що нам відкрилося.

Ґергард Дорн, містик і алхімік шістнадцятого сторіччя, дуже детально описує цей процес: «Той, хто навчається, отримує знання; знання приносять любов, що породжує відданість; відданість веде до повторення, а повторення дає досвід, доброчесність та силу, які допомагають творити дива».

Ми творимо діла, коли створюємо себе наново і стаємо космічними створіннями. Це поступовий процес, який має чітко визначені етапи. Дорн говорить, що відданість спричиняє повторення, а те дає нам досвід, доброчесність та силу. Вочевидь, повторення має для Дорна неабияке значення. Це й не дивно, бо повторення — алхімічний процес, ключ, що відчиняє двері до нашої трансформації. Ми повинні збагнути неймовірну силу повторення й не обманювати себе, думаючи, що свідомість можна змінити якось інакше.

Нейровчений Майкл Мерцених погоджується з цим. Мерцених, якого називають одним із провідних учених у галузі нейропластичності, пояснює, що нові функціональні мережі в мозку можна створити лише шляхом повторення. Дослідник описує мозок як такий, що здатний змінювати себе завдяки увазі та вправам, майже як окрема жива істота. Він завжди «вчиться навчатися» і є дуже сфокусованим, адже утворення нових нейронних зв’язків залежить від високої концентрації уваги.

Психолог-дослідник Едвард Тауб також виявив, що сеанси тренувань повинні бути короткочасними, — він називає це «концентрованою практикою». Ми отримали чудові результати не внаслідок довгих, але нечастих вправ, а саме завдяки коротким, однак регулярним тренуванням10.

Ми, квантові воїни, знаємо, що це повторення дозволяє виплітати павутиння, укорінювати переконання, роздумувати над законами та поглиблювати свої знання про них. Квантова практика вимагає повторення; без нього нічого істотного не станеться.

Алхімік шістнадцятого сторіччя, відомий нейровчений, високошанований психолог-дослідник та квантовий воїн — усі вони погоджуються з тим, що повторення — це ключ до досягнення відчутних результатів. Ось чому ми тренуємося щодня.

Завдяки щоденній квантовій практиці ми створюємо себе наново, утворюючи в мозку нові нейронні зв’язки. Вправи, що розвивають квантову силу мозку, не лише допомагають створити нові образні переконання, плести павутину та виходити за межі минулого і майбутнього, але й (завдяки цим новим можливостям) утворити нові нейронні мережі, внаслідок чого ми стаємо іншими людьми. Сила та знання видатних учителів людства, які були за межами нашого розуміння, тепер відкрилися нам, і ми знаємо методи, які допоможуть досягти бажаного. Те, що здавалося чимось утаємниченим, тепер стало явним.

Коли ми нарешті знаємо про свої можливості, постає питання, чи стане нам сміливості та волі впоратися з усім цим. Ось де на допомогу приходить відданість баченню. Дорн стверджує: «Відданість веде до повторення». Саме наша щоденна внутрішня робота над собою творить відданість, яка наділить нас волею та силою йти цим шляхом, виконувати внутрішню роботу, необхідну для пробудження в нас космічної свідомості.

Далі Дорн говорить про алхімію, і це ніщо інше, як завуальована згадка, загадкове кодове слово, під яким містики та духовні подвижники Середньовіччя розуміли пробудження душі. Сьогодні наша свобода релігії нічим не обмежена, і ми часто забуваємо, що були часи, коли церква правила залізною рукою, коли будь-яка неортодоксальна практика, що виходила за межі дозволеного, каралася в’язницею та зчаста смертю. З цієї причини такі люди, як Дорн (що дотримувались альтернативних методів духовності), послуговувалися словом «алхімія», аби приховати те, чим займалися, та уникнути переслідування: «Той, хто багато років вивчав алхімію, дотримувався всіх формул та проводив експерименти з безмежною відданістю, любов’ю та повторенням, змінює свою особистість. Лише змінивши свою особистість, наситивши її потужною магією, ти зможеш змінити матеріальний світ»11.

Змінити особистість, наситивши її потужною магією, можемо, ступивши на містичний шлях, на якому збудуємо свій внутрішній храм. Ми обираємо «насичені потужною магією» переконання та вкорінюємо їх у свідомості, керуючись власним розумінням того, що можливо, а також певним баченням, яке кличе нас.

Ми повинні дуже добре продумати модель реальності, яку плануємо створити, бо те, що створимо «у своєму внутрішньому храмі», стане нашими законами, нашою правдою, з ними нам належить «жити, дихати та бути тим, ким ми є». Оскільки можемо створити будь-що, тому обирати треба розумно, використовуючи всю накопичену мудрість та досвід. Ми будуємо свій внутрішній храм цеглина за цеглиною, думка за думкою, вправа за вправою. Ця практика допомагає нам створити в мозку нові нейронні мережі, проте цього разу робимо це свідомо, цілком розуміючи свої дії, керуючись певною метою та баченням. Коли ми так перебудовуємо себе, то стаємо провидцями, митцями, квантовими воїнами, і справа наша є великою. Вибір власних законів та створення своєї моделі реальності — то найвищий акт творчості. Душа

Тепер остання частина нашого єства пробудилася та возз’єдналася з іншими. Наша душа стрепенулась і пробудилася через міріади подій, з яких складається життя. Десять тисяч справ — це пожива для душі. Священні рани, знаки та знамення, сни, ритуали, молитви, плетення павутини, вкорінення переконань, розвиток характеру, відмова від дріб’язковості, усвідомленість — усе це змушує душу пробудитися. Саме такою має бути гра, бо ж, якщо душа не функціонуватиме всередині нас, ми не зможемо успішно грати в космічну гру. Якщо душа не пробудиться, ми не матимемо внутрішнього бачення, необхідного для гри на такому рівні. Та коли душа всередині не спить, усе змінюється. Тепер можемо слухати внутрішній голос, який спрямовуватиме нас, адже ця частина єства має нові та свіжі ідеї, що стосуються нашого життя. Тепер вона активно задіяна у створенні нової моделі реальності. Душа стає учасником гри і веде нас зовсім неочікуваними стежками, і коли це стається, ми знаємо, що тепер насправді граємо в космічну гру.

У кабалістичних ученнях ми вперше натрапляємо на загадки душі у сфірі Тифарет, коли розум зустрічається зі свідомістю душі. Чеснота цього шляху називається «Відданість великій справі». Велика справа — це, звісно, наше перетворення на космічне створіння, коли ми «бачимо та знаємо речі», які не можна осягнути розумом. Слово «відданість» вжите тут невипадково: це не просто цікавість, щось, чим ми переймаємося лише у вихідні, коли є час, — натомість це те, що тепер стає предметом нашої цілковитої уваги. Ми вже знаємо про свої можливості, тож змінюємо пріоритети. Тепер основною метою стає пробудження; ми дивимося на всі свої справи саме крізь цю призму, і досягти жаданого допомагають десять тисяч справ.

Перша міфічна назва душі — Проводир до космічного, і її також можна було б назвати провідником до нашого істинного, вічного єства. Саме через пробудження душі нам відкриваються шляхи до внутрішніх вимірів. Ця гра відрізняється від монополії, і зовсім неочікувано, на подив нашого розуму (і, щиро кажучи, на превеликий жаль), виявляється, що правила та цілі тут змінилися. Монополія — це гра-накопичення, якою здебільшого керує розум, тоді як космічна гра стає грою, що передбачає наше вивільнення, і тут уже головує переважно душа. Розуму складно прийняти та збагнути цю зміну, бо роки гри в монополію настільки вкоренили концепцію накопичення, що розум намагається застосувати ті ж правила в космічній грі, намагаючись здобути душу. Але все це працює зовсім не так. Ми не здобуваємо душу — це душа здобуває нас.

Пробудити душу означає дозволити цій безсмертній частині нашого єства грати в космічну гру у свій творчий, зазвичай неосяжний спосіб. Ми відмовляємося від уже запланованого життя, аби відкрити те, що нам уготоване. Це докорінна зміна, і до неї треба призвичаїтися. У Біблії сказано, що ми повинні втратити життя, аби віднайти його, і так відродитися духовно. Суфійський поет та містик Румі висловився більш образно: «Запали своє життя»13. Усі ці згадки дуже символічно говорять про нашу основну трансформацію. Коли душа веде нас у космічне, відбувається щось грандіозне. Ми повинні піддатися невідомому, повірити, що йдемо до своєї космічної долі. Цей новий спосіб життя потребує віри, але вона має бути не сліпою, а загартованою та зміцненою тренуваннями воїна. Усвідомивши власну душу, ми дивимося на все в масштабах космічного й не дозволяємо дрібницям повсякдення збити нас зі шляху. Відчуваємо, як змінюємося, стаючи частиною чогось більшого, мудрішого, величнішого, і це нове відчуття додає нам упевненості. Це перший етап пробудження душі.

Тепер наша душа потребує плідного ґрунту, на якому проросло б її космічне насіння, і ми допомагаємо їй у цьому. Цим підґрунтям стає наша правильно підготовлена підсвідомість. Свідомість має виконати своє основне завдання. Бачення, яке вона отримує, настільки величне і сильне, що свідомість не може не діяти, бо космічна гра зовсім неочікувано пробудила і її. Насправді ж у космічній грі розум розкриває весь свій потенціал. Ця гра пробуджує в ньому найкраще, адже він зіштовхується з не баченими досі викликами. Ця гра набуває міфічних масштабів, де панують концепції вічності, єдності та вимірів, які існують поза простором і часом. Натхненний розум приймає ці виклики та, озброївшись «відданістю й повторенням», готує підсвідомість до переходу за допомогою необхідних для цього базових переконань. Ми трудимося на своїй внутрішній ниві та засіюємо підсвідомість насінням душі, і цей плідний ґрунт дає плоди, з якими ми готові йти в майбутнє. Космічне насіння проростає в нас.

Тренування квантового воїна вчить, що для пробудження ми повинні об’єднати всі свої частини, які мають функціонувати та гармонійно взаємодіяти між собою. Не можна зосереджуватися лише на якійсь одній частині — чи то розум, чи то душа. Наша помилка в тому, що ми часто, граючи в монополію, концентруємо свою увагу тільки на розвитку розуму та підсвідомості, нехтуючи іншими частинами, а коли відкриваємо для себе космічну гру, то намагаємося здобути свідомість душі, ігноруючи інші частини свого єства. Коли поспіхом зосереджуємо всю увагу виключно на душі, то насправді намагаємося втекти від життєвих проблем і душевних страждань, бо бачимо в цьому швидкий спосіб вирішення наших негараздів. Це ніщо інше, як духовна незрілість, бо процес об’єднання всіх частин має бути рівноцінним. Доки не об’єднаємо всі свої частини й доки в нашому внутрішньому царстві не запанує гармонія, ми й на крок не просунемося на шляху до духовних світів, адже темні тіні, залишені без нагляду, відтягуватимуть нас назад і спричинятимуть хаос. Доки не виконаємо необхідної роботи, не навчимо свій розум, не пробудимо мудрість тіла й не встановимо стосунків із підсвідомістю, душа залишатиметься для нас недосяжною. Образно кажучи, перш ніж ви досягнете просвітлення, виперіть свій одяг, приберіть у домі та навчіться готувати смачний омлет. Ви не пробудите душу, якщо втікатимете від життя, — треба жити на повну.

Буддисти, які вірять, що всі ці розмови про душу відволікають та зводять нас із правильного шляху, мають на увазі не душу, а бажання досягти просвітлення. І багато в чому мають рацію. Дуже просто заплутатися в догмах та баченні душі, забути, що свідомість душі — це не ідеалістична концепція, а спосіб прожити життя на повну. Зрештою, у різноманітних духовних традиціях ідеться про одне: ми повинні вийти за межі свідомості й досягти чогось більшого та величнішого для того, щоб приносити користь цьому світу. Плід пробудження — це служіння іншим, що свідчить про свідомість нашої душі. Щоденна робота душі

У дзен-буддизмі різні етапи просвітлення часто представлені десятьма картинками із зображенням биків14. Бик уособлює наше справжнє «я», пробуджене єство. Процес пробудження зчаста алегорично називають «вирощуванням бика». Пробудження — це епічна боротьба між розумом, його ілюзіями та істинним «я». Останній етап пробудження називається «Поява на ринковій площі з протягнутою рукою допомоги»15. У священних текстах читаємо: «Ворота його домівки зачинені, і навіть наймудріший не знайде його. Його ментальна панорама зрештою зникла. Він крокує своїм шляхом і не намагається йти слідами древніх мудреців. Він веде трактирників і торгівців рибою Шляхом Будди. Без містичної сили він змушує зів’ялі дерева розквітнути»16.

Коли ми досягаємо цього рівня свідомості, безсумнівно, відбувається щось надзвичайне. «Без містичної сили він змушує зів’ялі дерева розквітнути», — це означає, що, коли ми пробуджуємося таким способом, благословення та благодіяння стаються самі собою, бо ми самі перетворюємося на божество. З нашою допомогою Всесвіт освячує десять тисяч справ.

Чи потрібно ще щось пояснювати тут? Яка ж це проста та водночас глибока думка: свідомість нашого виду розквітає тоді, коли ми знаходимо своє справжнє покликання — служити одне одному. Говорячи про трансформацію, Ісус радить найвеличнішим із нас прислужувати іншим людям17. Душа — тіло

Друга міфічна назва душі — це «Серце, що пробудилося». Коли наша душа пробудилася, серце виходить за межі, наповнюючи собою всі речі. Серце, що пробудилося, відчуває єдність з усім іншим.

Тіло та душа мають виняткові стосунки, які дозволяють нам зазирнути у свою душу. Душа й тіло створені для роботи в команді, аби взаємодіяти так, як це роблять свідомість та підсвідомість. Тіло знає про нашу єдність з усім іншим, бо відчуває це. Серце, що пробудилося, жадає пізнати інших, живити їх, відчути нашу з ними єдність — і це дає ключ до істин нашого серця.

Розум здатний осмислити наше єднання з усім іншим, однак він ніколи не знатиме цього напевне, бо не може відчути. Це не під силу навіть розуму, який досягнув просвітлення, а от серце дуже гостро відчуває правду, тож і ми відчуємо це, якщо йтимемо дорогою пробудженого серця. Наше серце відчуває — і це породжує любов, а від любові серце прагне служити, «з’явитися на ринковій площі з протягнутою рукою допомоги».

Ісус чудово це розумів, коли казав своїм учням: «Бо голодний Я був, і ви нагодували Мене; спраглим Я був, і ви напоїли Мене; скитальцем був, і ви прийняли Мене; нагого ви зодягли Мене; слабував Я, і ви прийшли до Мене». Його учні не могли збагнути, про що саме говорив Ісус. Він відповів: «Зробивши це одному з братів Моїх менших, ви зробили це й Мені»18.

Жага душі до служіння — це не якесь ідеалістичне поняття, де ми присвячуємо себе всьому людству, а справжній, неабиякий виклик, прийнявши який ми починаємо служити людям із нашого вузького кола спілкування: родичам, членам сім’ї, сусідам, колегам, незнайомцям — тим, із ким спілкуємося щодня. Ісус закликає любити ближнього свого, як самого себе19, проте це не завжди так просто. У житті ми такі заклопотані, у ньому так багато інших людей, що така допомога зчаста спричиняє незручності, але ці «незручності» на краще, бо випробовують нас, перевіряючи, чи розуміємо ми гру, у яку почали грати. І якщо ми справді так почуваємося, то повинні запитати себе: хто саме відчуває ці «незручності»? Яка наша частина? Наш розум? Душа? Служіння та допомога іншим ніколи не змусять душу почуватися незручно. Коли душа пробуджується, відбувається зміна парадигми і нас самих. Ми змінюємося не через те, що відчуваємо обов’язок жити по-іншому, а через те, що відчуваємо єдність з усім іншим і прагнемо іншого життя. Бачимо переваги цього нового способу життя. Уявляємо, яким це життя буде для нас.

Ось що Ісус про це говорив: «Царство Небесне схоже на купця, який шукає гарні перли, і, знайшовши одну таку коштовну перлину, він пішов та продав усе, що мав, аби купити її»20.

Зверніть увагу на «мудрість» цього купця. Він обмінює щось цінне на ще цінніше. Це дуже важливо: ми змінюємося не через те, що відчуваємо духовний обов’язок стати кращими. Натомість робимо це, бо розуміємо потенціал, який воно для нас матиме. Це стає способом самореалізації і привносить у наше життя ще більше щастя та задоволення. То прораховане рішення, прийняте зі зваженням наших інтересів, і ми повинні це знати, якщо прагнемо змін. Ми марнуватимемо час, якщо намагатимемося щось міняти, просто думаючи, що саме цього від нас і очікують. Просто робимо так, адже це приносить нам користь, — крапка!

Обмінюючи, ми перетворюємося на мудрих купців, але що саме купуємо і що продаємо тут? Продаємо свої застарілі переконання, неефективні моделі, дріб’язковість і все, що не дає нам рухатися вперед і відокремлює від цілого. Щойно ми продамо це, то придбаємо для себе пробудження, космічну свідомість, нове життя. Ми обмінюємо своє старе життя на нове і робимо це, позаяк Усесвіт заохочує нас, пропонує свої скарби.

Дзен-майстер Доґен, який жив у тринадцятому сторіччі, називав цей процес «покиданням домівки»21. Не те щоб ми фізично йшли з дому, від родини, з роботи — натомість залишаємо самих себе. Ми залишаємо старий, бездіяльний спосіб життя, щоб вирушити в мандрівку до істинного єства. Доґен вважав покидання домівки (це те саме, що й наше зобов’язання пробудитися) дуже важливим кроком. Саме з цього рішення починає розгортатися подальше життя. Коли ми робимо це, то починаємо грати в космічну гру на новому, вищому рівні.

У кабалістичній космології, коли виник Усесвіт, божественний план розбився на безліч часточок, кожна з яких відповідала окремій душі22. Жодна душа не знає й не розуміє суті всього божественного плану, їй ніколи не збагнути цього, проте кожна душа повинна знайти свою частину цього плану, реалізувати її в часі та просторі.

Сучасна культура фактично зовсім не бере до уваги нашої душі, і це не дивно, якщо зважити на той факт, що засоби масової інформації за допомогою «повторення» програмують нас на принципи споживацтва, змушують накопичувати дедалі більше речей. Ми часто потрапляємо в таку пастку і на якийсь час отримуємо від цього задоволення. Але втіха від такого накопичення ніколи не триватиме довго. Ми завжди відчуватимемо неспокій, жагу до чогось справжнього, непідробного, чогось, що дійсно приноситиме нам задоволення. Доки наша душа не пробудиться, ми завжди відчуватимемо, що нам чогось бракує, незалежно від того, як усе чудово. Можемо спробувати замінити це відчуття якимись матеріальними благами, новими стосунками, сексом, наркотиками, грошима, подорожами, але ці дрібниці не замінять нам душі. Це все тимчасове, і наше незадоволення вкорінюватиметься глибше, бо це ніщо інше, як крик душі, що вимагає чогось суттєвішого.

У цій мандрівці на шляху до самотрансформації нам допомагає розум, хоча він і сам багато чого не розуміє. Коли ми покидаємо дім, то вирушаємо в подорож, де крок за кроком, день за днем наближаємося до змін. На це треба час, і ми не повинні поспішати. Маємо бути терплячими. Не можна збагнути все чи пробудитися в одну мить. Ми допомагаємо розуму пізнавати ці космічні істини, збагнути які не так уже й легко. Що краще розум осягне ці істини, то міцнішими будуть його стосунки з душею. Ми приймаємо кожну думку, якою б скромною вона не була. На цьому етапі пробудження не виходимо за межі розуму, а послуговуємося ним, щоб потрапити у вищі сфери. Ми чудово його навчили, тож тепер розум виконує наші накази. Крок за кроком сходимо на гору свідомості, спритно перестрибуючи з одного камінця на інший, долаємо озерця та ущелини, інколи падаємо і блукаємо, але повсякчас здіймаємося дедалі вище й досягаємо вершин, до яких по-іншому не дійти. Коли настає час, застаріла система відпадає сама собою, наче стигла слива, що зривається з дерева, і ми залишаємося з чимось новим та надзвичайним.

Буддисти називають цей новий стан свідомості «відпаданням розуму й тіла». Це, звісно ж, метафора, бо наше тіло та розум нікуди від нас не йдуть. Просто розум більше не переймається виключно собою, натомість стає величним і бурхливим розумом-океаном речей, а тіло — цілим світом. Слова християнського містика чотирнадцятого сторіччя Майстера Екгарта перегукуються з цією думкою: «Цілий світ — це моя душа»24.

Цей шлях допомагає квантовому воїнові стати людиною. Десять тисяч справ пробудили нас. Наші чотири енергетичні частини, які більше не перебувають у полоні дріб’язковості та тіні, пробудились і функціонують, і ми з’являємося на ринковій площі з протягнутою рукою допомоги. У розлад ми вносимо гармонію, у горі даємо радість, у болю — спокій, у відчаї — надію. Застарілий спосіб життя, коли ми жили в собі і для себе, відпав сам собою, і тепер ми сповнені чогось геть іншого. Ми живемо у свідомості Будди, Христа, у космічній свідомості — тепер це наш дім. Космічна гра добігла кінця. Будуть й інші ігри (вони існують завжди), але ця завершилась. Ми пробудилися. Відмовившись від себе, ми відкрили, що самі є всім. Ця перлина насправді дуже дорогоцінна.

На цьому етапі подорожі міфологія квантового воїна відпадає сама собою. Допливши до берегів просвітлення, ми більше не потребуємо свого човна. Яка користь тепер із мап, моделей чи вчень? Ось чому останній етап просвітлення описують так: «Він крокує своїм шляхом і не намагається йти слідами древніх мудреців»25. Ми не маємо, за чим іти слідом. Тепер ми стали чимось унікальним, чого ще ніколи не було в космосі, і саме так Усесвіт і планував. Божественна іскра, яка від початку часів була вкладена в нас, тепер яскраво засяяла у світі. Тіло, душа, розум та світ возз’єдналися, і ми розчинилися в цій єдності. Тепер нас неможливо знайти ніде.

Збагнувши всі можливості цього шляху, ми повинні відповісти на важливе питання. Чи справді ми знаємо, що саме робимо? Ми виходимо за межі часу, виплітаємо павутиння, вкорінюємо у свідомості переконання та обираємо їх, вивчаємо свою тінь, колективне несвідоме, створюємо нові моделі реальності, пробуджуємо душу, стаємо квантовими воїнами. Це все видається настільки неймовірним, що варто запитати себе: звідки нам знати, що, обираючи цей шлях, ми не житимемо ілюзіями? Відповідь проста й коротка: нізвідки. Однак, на щастя, у нас є метод, який допоможе бути чесними й не сходити з обраного шляху. Потрібно просто подивитися на своє життя й запитати в себе: «Як справи? Чи можу я успішно впоратися з поставленими завданнями? Чи все мені добре вдається? Які в мене стосунки з іншими? Які стосунки з моєю дружиною або чоловіком, з родичами та друзями? Відколи я почав використовувати цю практику, чи відчув себе щасливішим, більш умиротвореним? Чи ставлюся до інших з більшим співчуттям та розумінням?» Відповіді на ці запитання багато про що нам розкажуть, і ми повинні довіряти їм. Чи здатні прості повсякденні речі, наприклад, місяць на небі чи сміх дітей, коли вони граються, зворушити нас і сповнити радості та щастя? Чи допомагаємо ми іншим? Ми завжди можемо довіритися магічному люстерку нашого життя, яке покаже, чи все нам удається.

Завдяки квантовій системі розвитку сили розуму ми повинні помітити зміни на краще як у власному житті, так і в наших стосунках з іншими, котрі теж мають зауважити ці зміни, звернути увагу на наше вдосконалення. Шлях квантового воїна приносить результати як нам, так і тим, хто поруч. Якщо цих результатів немає або ж вони йдуть нам не на користь, ми повинні зупинитися та переоцінити те, що робимо. Може, цей шлях не для нас і нам краще знайти для себе щось інше? Ми завжди повертаємося до свого життя. Ми довіряємо тому, що воно каже. Це допоможе нам уникнути ілюзії.

Окрім цього, мушу сказати вам, що більшість шаманів, містиків та вчителів, яких я знаю, з якими разом навчався й дружив упродовж останніх сорока років, — це звичайні люди. Вони могли поводитися напрочуд мудро в один момент і геть несвідомо — в інший. Це лише люди, такі ж, як і ми з вами. Вони мали зобов’язання, виховували дітей, боролися зі своїми темними тінями, припускалися помилок; вони були справжніми людьми. Я говорю це, бо ви повинні зрозуміти, що шлях квантового воїна — це не якесь ідеалістичне поняття, яке збагнуть лише обрані. Цей шлях уготований для будь-кого, хто почує його заклик і охоче вирушить у мандрівку.

Мабуть, найцінніші знання я отримав одного погожого дня від шамана на ім’я Сонячний Ведмідь26 в індіанському племені чиппева, перед початком церемонії потлач********. У тих словах не було жодного пафосу, і я взагалі сумніваюся, що він сам усвідомлював, наскільки вони вплинули на мене.

«Шаман сильний настільки, наскільки в себе вірить. Не більше й не менше. Кожен із нас має свій мішок хитрощів, які допомагають йому. Не існує двох однакових людей. Кожен із нас знаходить власний шлях і свою правду. І це так, як воно є».

Сонячний Ведмідь своїми простими словами відкрив для мене дещо надзвичайно могутнє. Він не вдавав із себе когось іншого, того, ким не був, і не намагався підноситися над іншими людьми. Він був простим скромним чоловіком, який вірив у себе й мав «свій мішок хитрощів», — справжньою людиною.

«Мішок хитрощів» — чудово сказано, бо все, що здається містичним, ці слова перетворюють на зрозуміле та просте. Вони позбавляють нас того, що я інколи називаю «смородом духовності», тобто вдаваності та духовної зарозумілості, які зчаста заражають учителів і тих, хто прагне відшукати істину, на їхньому містичному шляху. Ми всі збираємо власний «мішок хитрощів» (незалежно від того, як це називаємо), «і це так, як воно є». Квантові воїни, шамани, містики, буддійські монахи, успішні підприємці, митці віженарі-арту, мами, які працюють, — ми всі маємо власний унікальний мішок хитрощів, який нам допомагає. Шлях квантового воїна — це і є мішок хитрощів (не більше й не менше). Кожен із нас сам вирішує, як йому мандрувати. Ми можемо бути ким завгодно й робити, що воліємо. Свобода волі дозволяє нам самим обирати переконання, ставити цілі та створювати своє життя. Ми можемо йти шляхом інших чи торувати власну путь. Усе існує для нас у формі можливості.

******** Гермес — один із богів грецької міфології, якого в елліністичну добу ототожнювали з давньоєгипетським богом мудрості Тотом.

******** Церемонія обміну дарами, яку відзначають тубільні народи Тихоокеанського та Північно-західного узбережжя Північної Америки.

********

Гермес — один із богів грецької міфології, якого в елліністичну добу ототожнювали з давньоєгипетським богом мудрості Тотом.

Церемонія обміну дарами, яку відзначають тубільні народи Тихоокеанського та Північно-західного узбережжя Північної Америки.

********