Іліада

ПОДВИГИ АГАМЕМНОНА

1] З ложа Тіфона ясного підвівшись, Еос розоперста 2] Вийшла, щоб ранішнє світло нести і безсмертним, і смертним. 3] Зевс же послав до ахейських човнів бистрохідних Еріду 4] Неподоланну, що воєн знамено рукою тримала. 5] Стала вона на чорний, місткий корабель Одіссеїв, 6] Що посередині був, що скрізь її голос доходив – 7] І до наметів Еанта, славетного Теламоніда, 8] І до Ахілла, з обох-бо країв з кораблями ставними 9] Стали вони, на свою покладаючись мужність і силу. 10] На корабель ступивши, гукнула богиня потужно 11] Й страшно, і кожному в серце ахеєві буйну вдихнула 12] Силу і хіть воювати, з ворогом битись невтомно. 13] З тої ж хвилини війна їм милішою стала здаватись, 14] Ніж до вітчизни повернення на кораблях крутобоких.

15] Гучно й Атрід закричав, закликаючи в битву аргеїв 16] Підперезатись, і сам у мідь одягнувся блискучу. 17] Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні, 18] Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши. 19] Потім і панцир на груди свої надягнув міцнокутий, 20] Що від Кініра колись одержав як гість, у дарунок; 21] Бо аж на Кіпр до вух його чутка дійшла, що ахеї 22] На кораблях своїх мають пливти до далекої Трої. 23] Тим-то він панцир той дав, щоб зробить владареві приємність. 24] Десять на панцирі пасів було з чорно-синьої сталі, 25] З золота пасів дванадцять та двадцять іще олов'яних. 26] Змій чорно-синіх по троє обабіч тих лат аж до шиї 27] Вгору тягнулось, мов дуги веселки, що в хмарі Кроніон 28] Сам укріпляє як смертним людям знамення небесне.

29] Через плече перевісив він меч, що виблискував рясно 30] Цвяшками з золота; піхва, в яку був захований меч той, 31] Срібна уся, на золоченім пасі з рамена звисала. 32] Взяв і яскраво оздоблений щит свій, що тіло вкриває, 33] Дуже красивий, на нім було десять кругів мідносяйних, 34] А поміж ними ще двадцять опуклин було олов'яних, 35] Білих, одна ж посередині ще й з чорно-синьої сталі. 36] Зверху вінчала той щит голова страшноока Горгони 37] З поглядом лютим, Жах біля неї та Острах стояли. 38] Ремінь посріблений був над щитом, а на ньому звивався 39] Тілом тугим чорно-синій дракон, і з єдиної шиї 40] Три голови в різні боки грозливо дивились у нього. 41] Він двогребневий шолом натягнув з чотирма шишаками 42] Й кінською гривою, – страшно зверху вона коливалась. 43] В руки узяв він два списи міцні, пооббивані міддю, 44] Гострокінчасті, а мідь їх далеко до самого неба 45] Сяяла. Лунко тоді загреміли Афіна і Гера 46] Шану тому, хто у золотом славній владарив Мікені.

47] Кожен з вождів візничому дав розпорядження строге 48] Коней в належнім порядку притримати всіх біля рову, 49] І при озброєнні повнім самі уперед подалися 50] Пішки. Й гомін невчасний зчинився іще до світанку. 51] Рову вони досягли, візничих своїх обігнавши, 52] Кінні ж неспішно ішли трохи ззаду. Лихе замішання 53] Зняв поміж ними Кронід, з ефірних висот їм криваві 54] Краплі зронивши роси: голів-бо відважних багато 55] До глибочіні А'іду збирався послати Кроніон.

56] З другого боку й загони троян на узвишші рівнини 57] Лави єднали круг дужого Гектора, Полідаманта, 58] Коло Енея – в народі, як бога, його шанували, – 59] Трьох Антенора синів – Поліба і з ним Агенора 60] І наймолодшого з них Акаманта, подібного богу. 61] Гектор попереду всіх із щитом ходив рівноокруглим, 62] Наче зловісна зоря, то з-за хмар прозирне на хвилину 63] Й сяє яскраво, то знову за темну сховається хмару, – 64] Так же і Гектор: то він у передніх з'являється лавах, 65] То аж у задніх накази дає. Увесь-бо він міддю 66] Сяяв, мов блискавка батька, егідодержавного Зевса. 67] Наче женці, що з кінців протилежних назустріч рядами 68] Жнуть ячмінь чи пшеницю на ниві багатого мужа, 69] Й смугою густо за ними в снопи лягає колосся, – 70] Сходились так одні з одними лави троян і ахеїв 71] В битві шаленій, ніхто з них про пагубну втечу й не думав. 72] Голови рівно завзяті в тій січі змагались, неначе 73] Хижі вовки, вони кидались. Бачачи це, велетужна

74] Рада була лиш Еріда, що участь у битві тій брала. 75] Інші ж боги не втручались у неї й сиділи спокійно 76] Кожен в домівці своїй, – стояли збудовані гарно 77] їхні оселі на схилах скелястих ущелин Олімпу. 78] На чорнохмарного всі водночас нарікали Кроніда, 79] Що побажав бойову дарувати він славу троянам. 80] Це не тривожило батька богів. Від інших далеко, 81] Славі радіючи власній, він в гордій сидів самотині, 82] Поглядом Трою обнявши й човни крутобокі ахеїв, 83] Мідь, що яскраво виблискує, й тих, які гублять і гинуть.

84] Доки світало на сході і день розвиднявся священний, 85] Доти з обох боків сипались стріли і падали люди. 86] В час же, як в гірному виярку стане обід готувати 87] Муж-лісоруб, як уже він, дерева рубавши високі, 88] Руки наситив свої, і дух обняла йому втома, 89] Серце ж його умліває бажанням солодкої їжі, – 90] В час той відвагою повні данаї прорвали фаланги, 91] Товаришів закликаючи лунко. Вперед Агамемнон 92] Кинувся перший і вбив Біенора, керманича люду, 93] Зразу ж, а потім поклав і Ойлея, погонича коней. 94] З коней зіскочивши, сміливо вийшов цей проти Атріда. 95] Але, як кинувсь вперед, Агамемнон загостреним списом 96] В лоб йому вдарив, – не стримав шолом його з міді важкої – 97] Спис проломив і шолом, і чоло, і всередині мозок 98] З кров'ю змішав, і приборкав Ойлеєві напад завзятий.

99] Кинув обох їх на місці володар мужів Агамемнон, 100] Голими грудьми світили вони, бо зняв із них зброю. 101] Потім так само він з Іса озброєння зняв і з Антіфа, 102] З двох Пріамідів – побічного й шлюбного сина, – обидва 103] Разом були в колісниці, бо кіньми в ній правив нешлюбний, 104] Поряд же – славний Антіф був. Колись на галявинах Іди, 105] Де вони пасли овець, зв'язавши лозиновим пруттям, 106] їх захопив був Ахілл, але, викуп узявши, звільнив їх. 107] Нині ж їх широковладний державець Атрід Агамемнон 108] Першого списом у груди якраз під сосочком уразив, 109] Другого в ухо ударив мечем і з повоза скинув. 110] Швидко з обох познімав бойове їх озброєння гарне, 111] їх упізнавши, біля кораблів-бо швидких ще раніше 112] Бачив тоді він, як з Іди привів їх Ахілл прудконогий, 113] Так, наче лев, що, забравшись у лігво до лані меткої, 114] Легко малих її діток хапає, й міцними зубами 115] Трощить їм кості, й життя нерозквітлого їх позбавляє. 116] Мати ж їх, хоч би й була недалеко, нічим вже не може 117] Допомогти їм, сама-бо, жахливим охоплена дрожем, 118] Мчить стрімголов крізь дубові гаї та гущавини лісу,

119] Змилена потом уся, від страшного тікаючи звіра.

120] Так же і двом цим ніхто із троян врятуватись од смерті

121] Не допоміг: самі-бо вони від аргеїв тікали.

122] Потім Пісандр від руки його впав, Гіпполох войовничий – 123] Мужнього серцем сини Антімаха; колись він, багато 124] Золота від Александра узявши – дарунок блискучий! – 125] Проти повернення був Єлени вождю Менелаю. 126] Отже, синів його двох захопив владар Агамемнон 127] Разом, в одній колісниці, де вдвох вони правили кіньми. 128] З трепетних рук їх одразу блискучі випали віжки, 129] Коні убік понесли. Як лев той, Атрід до них раптом 130] Кинувсь. Навколішки впавши, благали вони з колісниці:

131] «Не убивай нас, Атріде! Достойний ти матимеш викуп. 132] Скарбу багато лежить у домівці вождя Антімаха – 133] Золота, й міді, й заліза, що так його важко кувати, 134] З радістю батько наш викуп за нас тобі дасть незліченний, 135] Тільки б почув, що живі на човнах ми лишились ахейських».

136] Так, умиваючись слізьми, обоє державця благали 137] Словом солодким. Та в відповідь слово гірке вони чули:

138] «Ви – Антімаха сини, відважного серцем, що радив 139] Зборам троян всенародним одразу ж убить Менелая, 140] Із Одіссеєм божистим з посольством прибулого в Трою, 141] Й не допускати йому повернутись назад до ахеїв, – 142] Отже, за батькову підлість ганебну й поплатитесь нині!» 143] Мовив він так і Пісандра на землю зіпхнув з колісниці, 144] Списом ударивши в груди, і той перекинувся навзнак. 145] З коней стрибнув Гіпполох, але й на землі його вбив він, 146] Руки одсікши мечем і голову з пліч одрубавши. 147] Труп же штовхнув, як колоду, і той у юрбу покотився, 148] їх залишивши, туди, де найбільше тіснились фаланги, 149] Кинувсь, а інші за ним в наголінниках мідних ахеї. 150] Спішених піші губили, і ті мимоволі тікали, 151] Кінних – комонні, аж курява в небо здіймалась клубами 152] Скрізь по рівнині – кінські дзвінкі її ноги здіймали, – 153] Мідь невблаганно разила. Могутній владар Агамемнон 154] Бив ворогів безнастанно і кликав з собою аргеїв. 155] Так, наче вітром роздмухане полум'я згубне обніме 156] Раптом незайманий ліс і шугає повсюди, й з корінням 157] Вирвані виром вогненним падають густо дерева, – 158] Так і в троян, що тікали від рук безпощадних Атріда, 159] Голови падали густо. З могутніми шиями коні 160] З гуркотом повози мчали порожні між лавами воїв, 161] Прагнучи вправних візничих. А ті по рівнині лежали 162] В поросі, хижим шулікам миліші, ніж любим дружинам.

163] Гектора вивів із куряви Зевс, і од стріл безугавних,

164] І од убивства мужів, сум'яття бойового й від крові. 165] Гнався завзято Атрід і кликав з собою данаїв. 166] Повз надгроб'я прадавнього їла, нащадка Дардана, 167] Повз смоковниць ряди по рівнині тікали трояни, 168] Прямо до міста. З криком жахливим за ними невпинно 169] Гнався Атрід і руки їх кров'ю багрив незборенні.

170] Але, до Скейської брами й до дуба добігши, трояни 171] Раптом спинились, на тих дожидаючи, що відставали. 172] Ці ж по рівнині широкій тікали, неначе корови, 173] Що нападе на них лев ненаситний у темряві ночі, 174] Всіх розжене, а одну з них ненатла спостигне загибель; 175] Спершу їй шию гризе, учепившись міцними зубами 176] В карк її, потім п'є кров і нутрощі їй пожирає. 177] Гнав так відсталих бійців син Атрея, владар Агамемнон, 178] І убивав, наздогнавши. Безладно тікали трояни. 179] Навзнак і ниць під рукою могутнього сина Атрея 180] Падали часто, – списом він так лютував округ себе.

181] А коли мав уже він на місто й на мури високі 182] Рушити, смертних людей і усіх небожителів батько 183] Сів на вершині стрімкій на джерела багатої Іди, 184] З неба зійшовши. В руках полум'яні тримав блискавиці. 185] Золотокрилій Іріді звелів він з такою йти вістю:

186] «Мчи, вітронога Ірідо, і Гектору скажеш це слово. 187] Доки він бачить, як вождь Агамемнон, керманич народів, 188] В перших шаліє рядах і ворожі винищує лави, 189] Доти хай в бій не вступає, лиш інших сионукує воїв, 190] В битвах завзятих із ворогом дужим нещадно змагатись. 191] А як стрілою чи списом він гострим уражений буде 192] Й до колісниці метнеться, я Гектору дам премогуття 193] Ворога бити, аж поки човнів добропалубних дійде 194] В час, коли сонце вже зайде і пітьма настане священна».

195] Мовив він так, і в путь подалась вітронога Іріда 196] Й до Іліона священного з гір полетіла ідейських. 197] Сина Пріама, божистого Гектора, там вона стріла, 198] Він в міцнокутій стояв колісниці, запряженій кіньми. 199] Тут зупинившись, мовить йому вітронога Іріда:

200] «Гекторе, сину Пріамів, розважністю Зевсові рівний! 201] Батько наш Зевс до тебе послав мене ось що сказати: 202] Доки ти бачиш, як вождь Агамемнон, керманич народів, 203] В перших шаліє рядах і ворожі винищує лави, 204] Доти у бій не вступай, лиш воїнів інших спонукуй 205] В битвах завзятих із ворогом дужим нещадно змагатись. 206] А як стрілою чи списом він гострим уражений буде 207] Й до колісниці метнеться, подасть тобі Зевс премогуття 208] Ворога бити, аж поки човнів добропалубних дійдеш

209] В час, коли сонце вже зайде й пітьма настане священна».

210] Це промовивши, геть подалась прудконога Іріда. 211] Гектор в озброєнні всьому із повоза скочив на землю, 212] Списи хитаючи гострі, кругом обійшов тоді військо, 213] Всіх закликаючи в бій, і січа знялася страшенна. 214] Враз повернули трояни і валом пішли на ахеїв, 215] Але й аргеї фаланги свої ще міцніш укріпили. 216] Раті зійшлися ворожі, і бій закипів. Агамемнон 217] Кинувся перший, він битись волів попереду від інших.

218] Музи, осель олімпійських жилиці, скажіть мені нині, 219] Хто Агамемнону перший назустріч із воїнів вийшов – 220] Чи із самих же троян, чи з славетних союзників їхніх? 221] Іфідамант величавий, могутній син Антенора, 222] Той, що в Фракії зростав, цій матері щедрій овечок. 223] Виховав змалку старий Кіссей його в домі своєму, 224] Дід його рідний, який породив Феано гарнолицю. 225] А як уже досягнув той прекрасного юного віку, 226] В себе затримав його і дочку свою видав за нього. 227] Спальню він шлюбну лишив, про похід лиш почувши ахейський, 228] Разом дванадцять із ним попливло кораблів криводзьобих. 229] Та кораблі рівнобокі пізніш залишив у Перкоті, 230] Сам же з загоном пішов і пішки дістався до Трої. 231] Сину Атрея назустріч він перший із воїнів вийшов. 232] А як, один ідучи проти одного, близько зійшлися, 233] Схибив Атрід, і загострений спис пролетів стороною. 234] Іфідамант же його нижче панцира скраю ударив 235] В пояс і спис надавив, на міцну покладаючись руку. 236] Та не пробив він барвистого паса: на срібну оздобу 237] Раптом наткнувшись, зігнулось, як олово, з розмаху вістря. 238] Ратище списа вхопив Агамемнон широкодержавний, 239] Сильно рвонув, наче лев, і з ворожої вирвав долоні 240] Спис той; ударив по карку мечем і суглоби розслабив. 241] Ворог на землю звалився і тут же впокоївся міцним 242] Сном, городян захищавши, оподаль своєї дружини 243] Шлюбної, радості з нею не знавши, хоч сам дав багато: 244] Дав сто корів він за неї й пізніш обіцяв іще дати 245] Тисячу кіз і овець, що безліч їх паслось у нього. 246] Знявши з убитого всі обладунки, Атрід Агамемнон 247] Сам те озброєння гарне поніс через юрми ахеїв.

248] Щойно побачив Атріда Коон, видатний між мужами, 249] Син Антенора найстарший, як горя тяжкого імлою 250] Очі йому застелило з журби за загиблого брата. 251] Осторонь став він із списом, Атрідові зовсім не видний, 252] І посередині руку пробив йому, нижче від ліктя, 253] Так що навиліт пройшло її списа блискучого вістря.

254] Хоч і здригнувсь тої миті володар мужів Агамемнон, 255] Та не схотів відставати від участі в битві та січі. 256] Й кинувся він на Коона із списом, вітрів вихованцем. 257] Вбитого брата свого якраз волочив той за ноги 258] Іфідаманта і кликав на поміч троян сміливіших. 259] В той час, як труп волочив він у натовпі, гострою міддю 260] Вразив Атрід під горбатим щитом його й тіло розслабив, 261] Зразу ж підбіг і зрубав йому голову тут же, над братом. 262] Так Антенора сини під рукою Атріда-державця, 263] Жереб здійсняючи свій, відійшли до оселі Аїда.

264] Перебігав він потому й по інших шерегах ворожих, 265] Списом, мечем побиваючи їх і великим камінням, 266] Поки ще рана його гарячою сходила кров'ю. 267] А як спинилася кров і рана вже трохи присохла, 268] Гострий біль став проймати Атрідову силу могутню. 269] Як породіллю разючими стрілами болі проймають, 270] Що посилають Ілітії їй, помічниці в пологах, 271] Герині доньки, що муки гіркі породіллям готують, 272] Гострий так біль проникав і Атрідову силу могутню. 273] На колісницю він скочив, звелівши візничому гнати 274] До кораблів глибодонних, бо серцем од мук умлівав він. 275] Голосно він загукав, щоб. данаям усім було чути:

276] «Друзі мої! О вожді і порадники війська аргеїв! 277] Нині самі відбивайте ворожу навалу шалену 278] Від кораблів мореплавних; мені ж цілий день цей змагатись 279] Не дозволяє з троянськими воями Зевс велемудрий».

280] Мовив він так. І коней візничий погнав пишногривих 281] До кораблів мореплавних. Слухняно помчалися коні, 282] Груди їх в милі були, і курява знизу вкривала, 283] Мчали-бо з бою вождя, що з болючої рани знесилів.

284] Гектор, як тільки побачив, що з поля подавсь Агамемнон, 285] Голосом дужим гукати почав до троян і лікійців:

286] «Трої сини, і лінійці, й дарданські бійці рукопашні! 287] Будьте мужами, о друзі, відвагу згадайте завзяту! 288] Воїн хоробрий пішов, мені ж славу готує велику 289] Зевс велемудрий. Ви ж коней женіть своїх однокопитих 290] Проти могутніх данаїв, щоб славу ще більшу здобути!»

291] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття. 292] Наче мисливець, полюючи дикого вепра чи лева, 293] Псів білозубих гавкущу на нього нацьковує зграю, 294] Так підохочував духом одважних троян на ахеїв 295] Гектор, Пріамова віть, людовбивцю Ареєві рівний. 296] Сам же у лавах передніх ішов він, душею величний, 297] 1 в гущавину січі вривався, як вихор навальний, 298] Що, налетівши, розбурхує моря гладінь фіалкову.

299] З кого ж це першого й з кого останнього зняв обладунки 300] Гектор, Пріамова віть, коли Зевс дарував йому славу? 301] Першого вбив він Асея, за ним Автоноя й Опіта, 302] Потім Долопа Клітіда, Офелтія, ще й Агелая, 303] Войовника Гіппоноя незламного, Ора й Есімна. 304] Так, повбивавши данайських вождів, він кинувся й далі 305] Воїнські лави громити. Як буйним дихнувши борвієм, 306] Хмари, рвучким нагромаджені Нотом, Зефір розганяє, 307] Хвиль величезні вирують вали, і високо пінні 308] Бризки злітають під гомін невпинний блуденного вітру, – 309] Падали так під ударами Гектора голови воїв.

310] Люта загибель прийшла б тоді й сталося б тут непоправне, 311] До кораблів своїх бистрих усі повтікали б ахеї, 312] Та закричав Одіссей Діомедові, сину Тідея:

313] «Як, Діомеде, невже бойову ми забули відвагу? 314] Ближче, мій друже, спинись біля мене. Ганьба нас окриє, 315] Як кораблі відбере у нас Гектор шоломосяйний».

316] Відповідаючи, так Діомед йому мовив могутній:

317] «Я залишуся напевно і витерплю все. Та користі 318] Буде із того для нас небагато. То ж Зевс хмаровладний 319] Більше троянам воліє, ніж нам, дарувати звитягу».

320] Мовив він так і Тімбрея зіпхнув з колісниці на землю, 321] Списом ударивши в лівий сосок. Одіссей Моліона 322] Богоподібного скинув, супутника того державця. 323] Там і облишили їх, воювати вже більше нездатних. 324] Кинувшись в натовп, самі шаленіли вони, як два вепри, 325] Що у відвазі шаленій на псів нападають ловецьких. 326] Так, повернувшись, троян вони били. Й зітхнули вільніше 327] Вої ахейські, що так перед Гектаром грізним тікали.

328] Разом із повозом кращих в народі вони захопили 329] Двох перкосійця Меропа синів, а він розумівся 330] На віщуванні, отож і синам боронив виступати 331] На мужовбивчу війну. Вони ж не послухали слова 332] Батька свого, їх вели до загибелі чорної Кери. 333] Списом славетний Тідід Діомед обох їх позбавив 334] Духу й життя і славні з обох познімав обладунки. 335] Від Одіссея ж тоді полягли Гіпподам з Гіпейрохом.

336] В битві однаковий успіх простер над військами Кроніон, 337] Дивлячись з Іди. Вони ж одні одних взаємно вбивали. 338] Списом влучив Тідід у стегно Агастрофа-героя, 339] Сина Пеона. Але поблизу не було колісниці, 340] Щоб утекти йому; розум у нього цілком помутився. 341] Коней візничий далеко тримав, а він в лавах передніх 342] Бився із ворогом піший, аж поки життя не позбувся. 343] Гектор, лише їх угледівши в лавах, із криком завзятим

344] Кинувсь на них; за ним і фаланги троян поспішали. 345] Бачачи це, аж здригнувсь Діомед у бою гучномовний 346] І Одіссеєві мовив, що близько стояв біля нього:

347] «Знов насувається лихо на нас – оцей Гектор могутній! 348] Але тримаймось міцніш і напад його відіб'ємо!»

349] Мовив він це й, замахнувшись, метнув довготінного списа, 350] Цілячи в голову прямо, – не схибив, по верху шолома 351] З силою вістрям ударив. Та мідь осіклася від міді, 352] Не доторкнувшись прекрасного тіла, – високий, потрійний, 353] З гребенем, став на заваді шолом, Аполлонів дарунок. 354] Гектор відскочив далеко назад і з юрбою змішався, 355] Став на коліно, упавши, й могутньою вперся рукою 356] В землю, і темної ночі імла йому очі окрила. 357] Поки Тідід крізь передні ряди пробирався за списом, 358] Що, залетівши далеко, встромився із розмаху в землю, 359] Гектор отямився раптом, і, скочивши знов в колісницю, 360] В глиб своїх лав поскакав, і чорної згуби уникнув. 361] Списом своїм потрясаючи, крикнув Тідід премогутній:

362] «Знову ти смерті уникнув, собако! А зовсім же близько 363] Лихо було! Але Феб-Аполлон врятував тебе знову! 364] Мабуть, моливсь ти йому крізь навалу списів дзвінколунну. 365] Все ж покінчу з тобою я,– потім в бою десь зустрівшись, 366] Як серед вічних богів і для мене якийсь є заступник. 367] Нині ж на інших піду я, кого лише тільки настигну».

368] Мовив це й зброю зняв з Пеоніда, славетного списом. 369] А Александр, пишнокосої муж чарівнії Єлени, 370] На Діомеда, керманича люду, натягував лук свій, 371] За рукотворну сховавшись колону на їла могилі, 372] Що був Дардана нащадком, народний старійшина давній. 373] Стягував той у цей час із могутніх грудей Агастрофа 374] Панцир барвистий, шолом ваговитий з чола і округлий 375] Щит із плечей. Александр, тятиву натягнувши у лука, 376] Гостру пускає стрілу, – недарма вона з рук полетіла! 377] Вцілив Тідіду він в праву ступню, її наскрізь пройнявши, 378] В землю застрягла стріла. Із радісним сміхом з криївки 379] Вискочив сам і так, похваляючись, мовив до нього:

380] «Вцілив-таки! Недарма ця стріла полетіла! Якби ж я 381] Втрапив тобі в підчерев'я й життя тебе зразу позбавив! 382] Перепочили б од лиха й трояни, що перед тобою 383] Трусяться, як перед левом кіз мекотливих отара!»

384] Та, не злякавшись, йому відповів Діомед премогутній: 385] «Стрільче-хвальку, на дівок лише здатний очима стріляти, 386] Тільки б но в кучерях пишних, – на мене ти виступив збройно, 387] Та не поможуть тобі ані лук, ні рясні твої стріли! 388] От уже хвалишся ти, що ступню мені трохи подряпав!

389] Я й не відчув того, наче удар був дитини чи жінки! 390] Дуже тупа в боягуза стріла, в недолугого мужа! 391] В мене інакше: як тільки стрілою кого я дістану, 392] Вістря ввіткнеться в того й покладе його вмить бездиханним. 393] З розпачу лиця собі дружина його роздирає, 394] Діти його сиротіють, і, землю навкруг обагривши 395] Кров'ю, гниє він, і більше птахів, ніж жінок, біля нього».

396] Мовив він це, й Одіссей у хвилину ту, списом славетний, 397] Став перед ним. Діомед же, присівши, стрілу бистролетну 398] Вийняв з ноги, і тіло пройняв йому біль нездоланний. 399] На колісницю зійшовши, звелів він візничому гнати 400] До кораблів глибодонних. Так боляче серце в нім стислось.

401] Списом славетний самотньо стояв Одіссей. Із аргеїв 402] Жоден із ним не лишився: усіх-бо їх острах розвіяв. 403] Тяжко зітхнувши, звернувсь до свого він відважного серця:

404] «Горенько, що ж тепер буде? Ганьба утікати, злякавшись 405] Товпищ ворожих. Але ще страшніш, як один я потраплю 406] В руки до них. Настрашив-бо інших данаїв Кроніон. 407] Тільки навіщо оцим моє любе тривожиться серце? 408] Знаю, що з бою лише боягузи одні відступають, 409] Воїн же смілий повинен стояти в бою непохитно. 410] В кожному разі, долає він сам, чи його вже долають».

411] Поки він так розмірковував серцем своїм і думками, 412] З різних сторін нагодилися лави троян щитоносних 413] І оточили його, готуючи власну загибель. 414] Наче та зграя ловецьких собак і мисливці кремезні 415] Вепра цькують звідусіль, а він, з пущі рвучись лісової, 416] Білі загрозливі ікла в кривих своїх щелепах гострить. 417] Пси налітають кругом, і чути, як клацають в нього 418] Зуби, і хоч він який був страшний, а вони не вгавають. 419] Так Одіссея, улюбленця Зевса, тепер оточили 420] Вої троянські. Він же, із гострим наскочивши списом, 421] Перший ударив в плече бездоганного Деїопіта; 422] Потім озброєння зняв бойове із Фоона й Еннома. 423] Херсідаманта в той час, коли він стрибав з колісниці, 424] Прямо в живіт під щитом його круглоопуклим ударив 425] Списом. Той в порох упав, руками хапаючи землю. 426] Кинувши їх, Гіппасіда Харопа ударив він списом, 427] Рідного брата великим багатством славетного Сока. 428] Брата рятуючи, Сок тоді кинувся, муж богорівний, 429] До Одіссея наблизився й так йому став говорити:

430] «О Одіссею славетний, невпинний в трудах і лукавстві! 431] Ти чи двома Пппасідами нині хвалитися будеш, 432] Воїв убивши таких і озброєння з них познімавши, 433] Чи під моїм перекинешся списом і дух віддаси свій!»

434] Мовив він так і в щит тоді рівноокруглий ударив 435] Списом могутнім, пробив блискучий він щит Одіссеїв, 436] Вістря навиліт пройшло крізь майстерно оздоблений панцир. 437] З ребер всю шкіру зідрало, та далі Паллада Афіна 438] Не допустила заглибитись списові в нутрощі мужа. 439] Глянув лише Одіссей, що смертельних той місць не торкнувся, 440] І, відступивши назад, став Сокові так говорити:

441] «Ах ти нещасний! Згуба настигла тебе неминуча! 442] Хоч ти й примусив мене припинити з троянами битву, 443] Але кажу тобі, смерть і загибель ти чорну одержиш 444] В день цей, подоланий списом моїм, і мені тоді славу, 445] Душу ж Аїдові ти віддаси, славетному кіньми!»

446] Мовив він так, і Сок повернувсь і пустився тікати. 447] А Одіссей тоді втеклого поміж плечима у спину 448] Списом ударив, аж вістря навиліт пройшло йому груди. 449] Тяжко він гримнув об землю, й гукнув Одіссей богосвітлий:

450] «Соку, Гіппаса відважного, коней впокірника, сину! 451] Смерть тебе швидко настигла, не зміг ти від неї умкнути. 452] Ах ти нещасний! Очей ані батько, ні мати поважна 453] Мертвому вже не закриють тобі: птахи кровожерні 454] Виклюють їх, до трупа твого прилітаючи зграйно. 455] Я ж як умру, богосвітлі мене поховають ахеї!»

456] Мовив він так, і Сока відважного спис довготінний 457] З рани, а враз із щита свого круглоопуклого вийняв. 458] Кров полилася червона, і біль засмутив йому серце. 459] Трої відважні сини, лиш побачили крвв Одіссея, 460] Із підбадьорливим криком кинулись разом до нього. 461] Став він назад відступати і кликати друзів на поміч. 462] Тричі він крикнув, що сили у грудях було чоловічих, 463] Тричі ті крики почув Менелай, Ареєві любий, 464] І до Еанта звернувся, що близько стояв біля нього:

465] «Теламоніде Еанте, владарю людей богорідний! 466] Чую я десь Одіссея, в біді витривалого, голос, 467] Схоже, що в битві страшній він один опинився й трояни 468] Тиснуть його у бою, від інших відрізавши воїв. 469] Киньмось у вир того бою, на поміч йому поспішімо! 470] Не потерпів би, боюсь, між троян він один залишившись, 471] Хоч і завзятий. Великий би смуток упав на данаїв!»

472] Мовивши так, він пішов, а за ним і Еант богорівний. 473] Зевсові любого скоро знайшли Одіссея. Трояни 474] Гнались за ним, як шакали руді, звідусіль оточивши, 475] Гонять рогатого оленя, що його ранив у горах 476] З лука мисливець, і він, лиш рятуючись ніг бистротою, 477] Мчить, поки кров ще гаряча й рухливі ще носять коліна. 478] А як його уже зовсім знесилить стріла бистролетна, 479] Хижі шакали гірські починають його шматувати 480] В тінявих дебрах; та бог кровожерного в час той приводить 481] Лева, й тікають шакали, й він здобич усю пожирає. 482] Й за Одіссеєм, одважним вождем хитроумним, так само 483] Гналось багато хоробрих троян, герой же із списом 484] Кидавсь на них, від себе відгонячи днину безжальну. 485] Та як наблизивсь до нього Еант із щитом величезним, 486] Наче той мур, перелякані врозтіч розбіглись трояни. 487] Вивів тоді Менелай-войовник Одіссея із бою, 488] Взявши за руку, й візничий в той час підігндв йому коней.

489] Кинувсь Еант на троян і, нешлюбного сина Пріама 490] Вбивши, Дорікла, тяжко поранив по тому Пандока, 491] Ранив також і Лісандра, а потім Піраса й Піларта. 492] Наче потік, що з гірських верховин у рівнину збігає 493] Сповнений вод сніготалих і Зевсових злив нездоланних, 494] Всохлих багато дубів несучи із собою й багато 495] Сосон струнких і намулу багато у море скидає, – 496] Так на рівнині тоді бушував Еант світлосяйний, 497] Коней рубаючи й воїв. Але ж про це ще нічого 498] Гектор не знав: він бився на лівім крилі свого війська, 499] Над узбережжям Скамандру, і падали там найчастіше 500] Голови людські в бою, і крики невгасні лунали 501] Коло великого Нестора й мужнього Ідоменея. 502] Гектор там бився завзято, і жах учиняв він навколо, 503] Списом із кінного повоза юні рубаючи лави. 504] Не уступили б, проте, їм шляху богосвітлі ахеї, 505] Та Александр, що був пишнокосої мужем Єлени, 506] Подвигам край поклав Махаона, керманича люду, 507] В праве плече стрілою тригранною ранивши раптом. 508] Занепокоїлись сили могутньої повні ахеї, 509] Щоб не схопив його ворог, як зміниться щастя воєнне. 510] Ідоменей же тоді богосвітлому Нестору мовив:

511] «Несторе, сину Нелеїв, велика ахеїв пошано! 512] Ну-бо, ставай на свій повіз, бери Махаона з собою, 513] Й до кораблів своїх коней спрямовуйте однокопитих. 514] Вмілий-бо лікар один від людей багатьох є вартніший – 515] Вийме стрілу і вигойними ліками рану посипле».

516] Мовив він так. Не противився Нестор, їздець староденний, 517] На колісницю він став, і за ним Махаон тоді слідом, 518] Юний Асклепія син, бездоганного лікаря, вийшов. 519] Хльоснув по конях старий, і охоче вони полетіли 520] До кораблів глибодонних, – було це й самим їм до серця.

521] А Кебріон у той час між троян замішання помітив 522] І, підійшовши до Гектора, слово таке йому мовив:

523] «Гекторе, проти данаїв змагаємось тут ми обоє

524] З краю жахливої битви, а інші трояни тікають, 525] Перемішались безладно і коні навколо, і люди, 526] Це їх Еант Теламоній жене. Я пізнав його зразу – 527] Щит величезний у нього на плечах. Давай же спрямуймо 528] Й ми своїх коней і повіз туди, де з найбільшим завзяттям 529] Кінних і піших загони в кривавій змагаються січі 530] І один одного гублять, і крики невгасні лунають».

531] Мовивши так, він дзвінко по конях своїх пишногривих 532] Ляснув нараз батогом, і бігти рвонулися коні, 533] І колісницю помчали між лави троян і ахеїв, 534] Топчучи трупи й щити. Обагрилися чорною кров'ю 535] Вісь унизу колісниці і поручні гожі круг неї, 536] Бризки криваві з-під кінських копит і коліс-бо невпинно 537] Вгору летіли. В гущу ворожу вриваючись, Гектор 538] Квапився з наскоку лави данаїв розбити й страшенне 539] Вносив у них сум'яття, не жаліючи гострого списа. 540] Перебігаючи поміж рядами ворожого війська, 541] Списом, мечем і камінням великим орудував Гектор, 542] Битись з Еантом лише уникав, Теламоновим сином: 543] Зевс би розгнівавсь, якби з сміливішим він мужем змагався.

544] Зевс же, верховний отець, тоді острах наслав на Еанта. 545] Став він збентежно, щит-семишкірний на плечі закинув, 546] І затремтів, озирнувсь, наче звір, і почав одступати, 547] Все оглядаючись, тягнучи ледь за коліном коліно.

548] Так наче лева рудого з кошари корів криворогих 549] Зграєю пси і стривожені юрми сільські відганяють 550] І не дають йому всмак воловим поласувать жиром, 551] Цілу вартуючи ніч. Він же, свіжого прагнучи м'яса, 552] Рветься вперед, але марно: сиплються з рук заповзятих 553] Градом на нього рясним мідногострі списи й смолоскипи 554] Ясно палаючі, й весь він тремтить, хоч вперед поривався, 555] А на світанку відходить назад із засмученим серцем. 556] Так неохоче й Еант відступав із смутною душею 557] Перед троянами: дуже боявсь за човни він ахейські.

558] Наче упертий осел, що об спину його вже багато 559] Зламано палиць, у засів густий, проте, забрідає 560] Й скубає збіжжя високе, його ж, обступаючи, діти 561] Гонять киями, але недолуга їх сила дитяча, 562] І відганяють насилу, коли досхочу напасеться, – 563] І Теламонія так, Еанта великого, гнали 564] Горді трояни й прославлені всюди союзники їхні, 565] Влучно списами втрапляючи в щит його круглоопуклий. 566] Часом Еант про свою спогадував буйну хоробрість 567] І, обернувшись назад, троян, упокірників коней, 568] Стримував дужі фаланги, то знову пускався тікати.

569] Але проте заважав їм швидких кораблів досягнути, 570] Сам у завзятих боях між військами троян і ахеїв 571] Стоячи твердо. Летіли на нього із рук заповзятих 572] Гострі списи, – з них одні в величезнім щиті застрягали, 573] Інших багато, не змігши до білого тіла торкнутись, 574] Вістрям у землю вгрузали, насититись прагнучи тілом.

575] Лиш спостеріг Евріпіл, осяйливий син Евемона, 576] Як пригнітили Еанта списи незліченні і стріли, 577] Кинувся, став біля нього й, блискучого списа метнувши, 578] Апісаона убив Фавсіада, керманича люду, , 579] Вціливши під перепону в печінку й розслабивши м'язи. 580] Скочив до нього тоді Евріпіл і став зброю знімати. 581] Як спостеріг Александр боговидий, що той вже знімає 582] З Апісаонових пліч бойовий обладунок, відразу 583] На Евріпіла націлив свій лук і в стегно його праве 584] Ранив стрілою; тростина, зламавшись, обтяжила тіло. 585] Швидко, щоб смерті уникнуть, до друзів в юрбу відступив він 586] І заволав на весь голос, щоб всім було чути данаям:

587] «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі! 588] Станьте лицем до троян і Еанта від згубної днини 589] Обороніть! Весь засипаний стрілами він, і боюсь я, – 590] Не врятуватись йому із бурхливого бою. Ставайте 591] В поміч Еанту великому всі, Теламонія сину».

592] Ранений так їм кричав Евріпіл, і, його оточивши 593] Та до плечей нахиливши щити, зупинились ахеї, 594] Вгору піднявши списи. Еант підійшов до них близько, 595] З товаришами з'єднався і, ставши, назад обернувся.

596] Так вони бились, немовби пожару палала заграва. 597] Нестора з полум'я бою Нелеєві винесли коні, 598] Потом умиті, – людського він віз вожая Махаона. 599] Глянувши, їх упізнав богосвітлий Ахілл прудконогий, – 600] Він на кормі корабля місткого стояв і дивився 601] На безпорадних ахеїв, що з бою безладно тікали. 602] От до Патрокла, товариша свого, тоді він озвався 603] Й крикнув йому з корабля. Почув його той і з намету 604] Вийшов, немовби Арей, – то був його лиха початок. 605] Перший озвався до нього Менойтів син нездоланний:

606] «Нащо ти кличеш, Ахілле, мене? Чого тобі треба?» 607] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

608] «О богосвітлий сину Менойтів, улюблений серцем! 609] Певен я, що, до колін моїх нині припавши, ахеї 610] Будуть благать мене: скрута на них насуває нестерпна. 611] От що, Патрокле, Зевсові любий, іди та дізнайся 612] В Нестора, хто це поранений той, що він з бою вивозить. 613] Зовсім-бо схожий, іззаду здалось мені, він з Махаоном,

614] Сином Асклепія, – мужа в обличчя не встиг я побачить, 615] Коні його прудконогі стрілою повз мене промчали».

616] Так він промовив, Патрокл послухався любого друга 617] Й до кораблів і наметів ахейських кинувся бігти.

618] Ті ж до наметів Нелеєвих вже добулися тим часом 619] І з колісниці своєї на землю зійшли многоплідну, 620] Еврімедонт же, старого слуга, устиг уже й коней 621] Випрягти. Стали на березі моря вони проти вітру 622] Піт на хітонах сушити своїх, а тоді до намету 623] Разом обоє зайшли й посідали у кріслах вигідних, 624] їм пишнокоса напій готувать почала Гекамеда, – 625] Тож на Тенеді, коли було взято цей острів Ахіллом, 626] Нестор одержав її, Арсіноя відважного доньку, 627] В дар від ахеїв за те, що порадами всіх перевищив. 628] Спершу поставила стіл перед ними вона дуже гарний, 629] Із темно-синіми ніжками, струганий рівно, й на ньому – 630] В мідному блюді закуску до того напою – цибулі, 631] Жовтого меду й священного борошна ячного досить. 632] Келих чудовий дала їм, то Нестор привіз його з дому, 633] Золотом весь поцвяхований, мав на собі він чотири 634] Вушка, й при кожнім мов зерна клювали по двійко голубок, 635] З золота кутих; глибокі два дна було в келесі тому. 636] Кожен його по столі ледь-ледь пересунути міг би, 637] Повен вина, та легко старий піднімав його Нестор. 638] Дівчина та, до богині подібна, прамиейського вливши 639] В келих вина, натерла козиного сиру на»мідній 640] Терці і білого борошна ячного ще домішала. 641] Приготувавши напій, їх пити вона запросила. 642] А як питвом прохолодним жагу вони вже вдовольнили, 643] В щирих розмови словах почали утішатись взаємно. 644] Раптом у дверях з'явився Патрокл, на безсмертного схожий. 645] Щойно зустрів його старець, із крісла підвівся ясного, 646] Й, взявши за руку, веде, і запрошує гостя сідати. 647] Але одмовивсь Патрокл і так йому став говорити:

648] «Зараз не час, не проси мене, Зевсів паростку сивий! 649] Гідний пошани і остраху муж мене вислав дізнатись, 650] Хто той, кого ти пораненим віз. Я й сам уже знаю, 651] Бачу-бо зараз людського я тут вожая Махаона. 652] Тож поспішаю назад, щоб про це сповістити Ахілла. 653] Знаєш і сам-бо ти, Зевсів паростку сивий, який він 654] Муж цей страшний – звинуватити легко й безвинного може».

655] В відповідь Нестор до нього промовив, їздець староденний:

656] «Нащо Ахілл так би мав за синів турбуватись ахейських, 657] Стрілами ранених? Досі хіба йому ще невідоме 658] Лихо, якого військо зазнало? Із нас-бо найкращі 659] На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко. 660] В ранах від стріл Діомед, Тідея нащадок могутній, 661] Зранений теж Одіссей-списоборець і з ним – Агамемнон, 662] Рани страшної зазнав у стегно й Евріпіл войовничий. 663] От і цього юнака ледь вихопив я з бойовища – 664] Був він стрілою поранений. Тільки Ахілл благородний 665] Не відчуває жалю і не журиться лихом данаїв. 666] Чи дожидає він, щоб при даремних зусиллях аргеїв 667] Бистрі їх судна на березі моря вогнем запалали, 668] їх же самих перебито було до останку? У .мене 669] Сил вже нема, що колись у тілі буяли гнучкому. 670] О, коли б юність мою і колишню могутність вернути 671] З днів тих, коли з елеянами виникла в нас ворожнеча 672] Через крадіжку корів і сина я вбив Гіпероха, 673] Дужого Ітімонея, що жив у славетній Еліді. 674] Череду викрав я в них, щоб помститись, а він, захищавши, 675] Був тоді списом моїм у першому шерезі вбитий; 676] Тільки упав він – і всі відразу розбіглись селяни. 677] Здобич велику із поля тоді ми до себе погнали – 678] Черід корів п'ятдесят і отар стільки само овечих, 679] Стільки ж свинячих гуртів і розкиданих вільно козиних. 680] Сто й п'ятдесят іще коней буланих тоді ми відбили – 681] Дужих кобил, в багатьох були ще до того й лошата. 682] Ночі тієї ж усю ми цю здобич у Пілос пригнали, 683] Місто Нелеєве, й серцем мій батько Нелей звеселився, 684] Глянувши, скільки, ще зовсім юнак, у поході здобув я. 685] Ледве світать почало, окличники вийшли скликати 686] Всіх, у кого борги на священній лишались Еліді. 687] От позбирались вожді пілоського люду і стали 688] Здобич ділить, багатьом-бо епеї лишалися винні 689] З днів, коли ми, малолюдні, у Пілосі злидні терпіли. 690] Зла нам багато вчинила Гераклова сила могутня 691] В роки минулі – кращі тоді з нас загинули люди. 692] Славних дванадцять синів Нелей породив бездоганний, 693] З них я зостався один: усі-бо загинули інші. 694] Тим-то, пишаючись, так міднозбройні знущались епеї, 695] Нас зневажали і всякої кривди чинили багато.

696] Череду гарних корів і велику отару овечу 697] Взяв собі сивий Нелей, по триста голів, з пастухами. 698] Заборгували чимало й йому на священній Еліді: 699] Четверо коней, у гонах звитяжні, із повозом разом 700] Мали прибуть на змагання тоді й за триніжок коштовний 701] Участь узять в перегонах. Та Авгій, воїв керманич, 702] їх захопив, відпустивши візничого в смутку без коней. 703] Тим-то словами його і ділами розгніваний старець 704] Взяв собі долю достатню, а решту віддав для народу, 705] Ділячи так, щоб ніхто не лишився без рівної частки. 706] Кожного так наділивши, приносить ми стали по місту 707] Жертви священні богам. Та вже третього ранку епеї 708] Разом усі – й піхотою, і однокопитими кіньми 709] Вийшли на нас. Із ними – озброєні два Моліони, 710] Підлітки ще, з військовою справою мало знайомі. 711] Місто в нас є Тріоесса, стоїть на узгір'ї високім, 712] Окрай пілоських пісків і від річки Алфею далеко. 713] Прагнучи місто розбить, облягли його раптом епеї. 714] Та лиш рівнину вони перейшли, як з Олімпу Афіна 715] Миттю вночі прилетіла вістункою й стати до зброї 716] Нам наказала. Охоче зібрались до Пілоса люди: 717] Рвались до бою вони. Мій батько Нелей не дозволив 718] Стати до зброї мені і сховав мій повіз і коні. 719] Він-бо вважав, що я досвіду в справах військових не маю. 720] Я ж, хоч і піший пішов, але й між комонників наших 721] Вже визначався, – так повела нашу битву Афіна. 722] Є в нас ріка Мініей, недалеко від міста Арени 723] В море впадає, – зорі там божистої ми дожидали, 724] Вої пілосців комонні, туди напливала й піхота. 725] Разом з'єднавшися там і озброєння все одягнувши, 726] Ми добулися опівдні до течій священних Алфею. 727] Там премогутньому Зевсові жертви ми склали прегарні, 728] Також Алфею бика і так само бика Посейдону, 729] А ясноокій Афіні – з черід щонайкращу корову. 730] Потім вечеряти стали, розсівшися скрізь по загонах, 731] І полягали до сну, з плечей не знімаючи зброї, 732] Над течією ріки. А тим часом зухвалі епеї, 733] Прагнучи місто розбить, навкруги вже його обступили. 734] Але велике на них дожидало ще діло Арея. 735] Тільки-но бо світлосяйне з'явилось на обрії сонце, 736] Бій почали ми, з молитвою Зевса призвавши й Афіну. 737] Зразу ж, як тільки з епеями бій в пілосян розпочався, 738] Першим я Мулія-списника вбив і здобув його коні 739] Однокопиті. Зятем державному Авгію був він, 740] Старшої доньки його, Агамеди русявої, мужем, 741] Знахарки зіль лікувальних, що родить земля їх безкрая. 742] Мідним я списом ударив його, коли він наближався, – 743] В куряву так і зваливсь. Я ж, стрибнувши в його колісницю, 744] Став поміж воїв передніх. Тим часом зухвалі епеї 745] Кинулись врозтіч усі, побачивши вбитого мужа, 746] Воїв комонних вождя, що був у боях наймужніший. 747] Вслід я за ними помчав, до чорної бурі подібний, 748] Взяв п'ятдесят колісниць, і з кожної воїнів двоє, 749] Списом моїм переможені, землю гризли зубами. 750] Був би я вбив тоді Актора юних синів, Моліонів, 751] Та їхній батько, землі потрясатель широкодержавний, 752] Виніс із бою обох, густою окутавши млою. 753] Сили великої все ж надав тоді Зевс пілосянам. 754] Гнали-бо ми ворогів по широких просторах рівнини, 755] їх убивали нещадно й озброєння гарне знімали. 756] А як в Бупрасій дісталися ми, на пшеницю багатий, 757] До Оленійської скелі, до пагорка, що Алесійським 758] Зветься, то звідти назад наше військо вернула Афіна. 759] Там я останнього ворога вбив і покинув. Ахеї ж 760] Знову з Бупрасія бистрих погнали до Пілоса коней. 761] Славили Зевса усі між богів і Нестора в людях. 762] Був я такий, якщо був ним колись, між мужами. Ахілл же 763] Втіху волів лише сам із доблесті мати своєї. 764] Ще він заплаче, боюсь, коли весь народ наш загине. 765] Друже мій любий, згадай, що Менойт тобі сам заповідав 766] В день, коли з Фтії тебе виряджав він до сина Атрея. 767] В домі якраз ми були тоді – я й Одіссей богосвітлий. 768] Отже, ми чули усе, що тобі того дня він повідав. 769] Бо у залюднений дім приходили ми до Пелея, 770] В військо скликаючи люд по ахейській землі многоплідній. 771] Там ми застали тоді героя Менойта у домі, 772] Також тебе і Ахілла. Пелей же, їздець староденний, 773] Жирні палив громовладному Зевсові стегна бичачі 774] В себе в подвір'ї. Чашу тримав у руках золоту він 775] І іскрометним вином поливав палаючу жертву. 776] М'ясо бичаче ви вдвох готували, а ми з Одіссеєм 777] Стали при вході. Здивований кинувсь Ахілл, і, за руку 778] Взявши, повів нас до себе, і, сісти обох запросивши, 779] Нас пригощати почав, як то для гостей подобає. 780] Потім, коли вже їдою й питтям ми усі вдовольнились, 781] Став я до вас говорити й запрошував їхати з нами. 782] Згодні були ви обидва, а інші – поради давали. 783] Старець Пелей наказував синові свому Ахіллу 784] Доблесним бути в боях і тим перевищувать інших. 785] Саме тоді і Менойт тобі, Акторів син, заповідав: 786] «Сину мій любий, тебе Ахілл перевищує родом, 787] Хоч ти і старший роками. Зате він багато сильніший. 788] Допомагай же йому порадою й словом розумним, 789] Будь йому прикладом, він до доброго завжди прихильний». 790] Так заповів тобі старець, а ти вже й забув. От і нині 791] Слово промов до Ахілла – розумний він, мусить послухать. 792] Може, тобі, з допомогою бога, його й пощастило б 793] Переконати, бо завжди порада нам дружня до речі. 794] А як боїться душею якогось богів віщування, 795] Чи сповіщала від Зевса про щось йому мати поважна – 796] Хай відрядить хоч тебе й мірмідонян ще й інших з тобою 797] Швидше пошле, – чи не станеш ти світлом рятунку данаям. 798] Хай свою зброю ясну дозволить тобі одягнути, – 799] Може, за нього прийнявши тебе, хоч трохи ахеї 800] Січу зупинять, і легше зітхнуть войовничі ахеї, 801] Втомлені боєм важким, – на війні відпочинок короткий. 802] З свіжими силами від кораблів і наметів ви легко 803] Під Іліон відженете знеможене військо вороже». 804] Мовив це й тим схвилював він у грудях Патроклові серце, – 805] Вздовж кораблів той помчав до Ахілла, до внука Еака. 806] До кораблів Одіссея божистого бігши, дістався 807] Швидко Патрокл до місця, де збори і суд учиняли 808] Люди, і де олтарі збудували вони для безсмертних. 809] Паросток Зевсів йому, Евріпіл, там поранений стрівся, 810] Син Евемона, – в стегно уражений злою стрілою 811] Йшов він із бою, кульгаючи, й піт обливав йому рясно 812] Голову й плечі, і чорная кров струмувала невпинно 813] З рани страшної, та дух залишався у нім непохитний. 814] Глянув Менойтів син веледужий і жалем пройнявся, 815] І з співчуттям щиросердим він слово промовив крилате:

816] «Ах ви, нещасні вожді і порадники війська данаїв! 817] От доведеться вже вам од вітчизни і друзів далеко 818] Тіл ваших жиром лискучим під Троєю псів годувати! 819] Але скажи, Евріпіле-герою, годованцю Зевсів, 820] В силі затримати Гектора міць величезну ахеї 821] Чи упадуть і загинуть, його переборені списом?» 822] Відповідаючи, так Евріпіл йому ранений мовив: 823] «Жодного, паростку Зевсів, Патрокле, рятунку ахеям 824] Більше нема, – побіжать до човнів вони чорних небавом! 825] Найхоробріші вої, що досі були поміж нами, 826] При кораблях полягли, стрілою троян або списом 827] Вбиті нещадно. А сила ворожа зростає всечасно. 828] Тож порятуй мене зараз, веди до човнів чорнобоких, 829] Вийми стрілу із стегна і теплою змиєш водою 830] Чорную кров, а рану добірним посиплеш вигойним 831] Зіллям, що ти його, кажуть, навчивсь пізнавать від Ахілла, 832] Той – від Хірона, що був справедливіший серед кентаврів. 833] Що ж до своїх лікарів – Подалірія та Махаона, 834] То, як здається, із раною той десь лежить у наметі 835] І бездоганного лікаря сам потребує, а другий 836] Десь на троянській рівнині змагається з лютим Ареєм». 837] В відповідь мовив до нього Менойтів син веледужий: 838] «Що ж воно буде? І що нам робить, Евріпіле-герою? 839] Я побіжу до Ахілла відважного слово повідать, 840] Як староденний звелів мені Нестор, захисник ахеїв. 841] Але й тебе не покину самого я тут знемагати».

842] З словом цим, груди обнявши, повів він керманича лкЩ 843] Аж до намету. Служник розстелив йому шкури волові. 844] Там він лягає, й Патрокл із стегна йому гостропекуче 845] Вістря ножем вирізає і, теплою змивши водою 846] Чорную кров та коріння гіркеє руками розтерши, 847] Зілля вигойного сипле на рану й загоює зразу 848] Ввесь її біль, і рана присохла, і кров зупинилась.