Іліада

БІЙ БІЛЯ ВАЛУ

1] Так під наметом високим Менойтів син веледужий 2] Рану тяжку Евріпілові гоїв. Аргеї й трояни 3] Лавами бились тим часом. Та вже не могли для данаїв 4] Захистом бути ні рів, ані вал, що його спорудили 5] Вздовж кораблів вони власних, широким навкруг окопавши 6] Ровом, – не склали вони багаті богам гекатомби, 7] Щоб кораблі бистрохідні і здобич із ними численну 8] Охороняли в безпеці. Були ті укріплення проти 9] Волі безсмертних збудовані, – час їм недовгий стояти. 10] Поки ще Гектор живий був, Ахілл же охоплений гнівом, 11] І незруйнованим ще залишалось Пріамове місто – 12] Доти великі ахейські вали ще мали стояти. 13] А як загинуло в січі багато троян щонайкращих 14] І між аргеїв одні полягли, а інші лишились, 15] І на десятому році зруйновано місто Пріама, 16] І в кораблях відпливли до своєї вітчизни аргеї, – 17] Поміж собою схвалили тоді Посейдон з Аполлоном 18] Вал зруйнувать, спрямувавши на нього всю силу потоків, 19] Що із ідейських вершин у море спадають глибоке – 20] Ресу і Родію з ним, також Гептапору й Каресу, 21] Греніка й далі Есепа, і води Скамандру священні, 22] І Сімоенту, де стільки щитів шкіряних і шоломів 23] В порох упало і стільки мужів – півбогів премогутніх. 24] Гирла потоків тих Феб-Аполлон позливав воєдино 25] Й всю течію дев'ять днів гнав на вал той. А Зевс безустанно 26] Дощ посилав, щоб у хвилю морську чимскоріш його змити. 27] Сам же землі потрясатель, свій в руки тризубець узявши, 28] З хвилями йшов, вириваючи ними всі валу основи, 29] Що, трудячись, із колод і каміння заклали ахеї. 30] Все він зрівняв із землею до вод Геллеспонту бурхливих, 31] Самий же берег великий він знову пісками засипав, 32] Вал зруйнувавши цілком, і знов повернув усі ріки 33] В річища, де яснохвилі їх води й раніш струмували.

34] Тож на майбутнє поклали таки Посейдон з Аполлоном 35] Так учинити. А зараз круг стін, побудованих міцно, 36] Битва кипіла шумлива, в розбиваних вежах тріщало 37] Брусся могутнє. Приборкані пугою Зевса аргеї, 38] Під кораблями глибокими збившися, ледве тримались, 39] Повні страху перед Ректором дужим, носителем жаху. 40] Він же так само в бою шаленів, до вихру подібний. 41] Наче той лев або вепр, оточений псами й ловцями, 42] Грізно стрибає навкруг, могутністю гордий своєю, 43] Ті ж оточили стіною його, свої лави зімкнувши, 44] Стали навпроти і мечуть на нього із рук безустанно 45] Гострі списи. Але не страшиться, боязні не знає 46] Серце відважне, він навіть безстрашністю сам себе губить. 47] Сміло стрибає навкруг, ловців іспитуючи мужність, – 48] Де б він не кинувсь, ловецькі ряди перед ним відступають. 49] Так же і Гектор по юрмах троян пробігав і благав їх, 50] Рів перейти спонукаючи. Та не посміли зробити 51] Й коні цього прудконогі, лиш тяжко хропли, біля краю 52] Рову того упираючись, – надто широкий, страшив їх 53] Виглядом він, – здавалося, їм його ні переїхать, 54] Ні проскочити. Кручами-бо обривався стрімкими 55] Рів той обабіч, до того ж густий частокіл понад ними 56] Гостро стирчав – його збудували синове ахеїв 57] Високо й міцно, щоб захистом був їм од воїв ворожих. 58] Через той рів провести бистрохідну свою колісницю 59] Кінь би не міг, а піхота пройти його все ж поривалась. 60] Полідамант підійшов до хороброго Гектора й мовив:

61] «Гекторе й інші троянські й союзні вожді й полководці! 62] Це божевілля – крізь рів отой коней нам гнать прудконогих! 63] Страшно-бо важко його перейти, ще й загострене кілля 64] З нього стирчить, а за ним іще й вал збудували ахеї. 65] Ні перейти неможливо той рів, ані битися в ньому 66] Кінно. Він надто вузький, і, боюсь, полягли б там всі вої. 67] В разі, ахеям замисливши лихо, їх знищити хоче 68] Зевс громовладний і поміч троянському війську подати, – 69] Дуже того я б хотів, щоб негайно це все відбулося, – 70] Хай же далеко від Аргоса згинуть безславно ахеї! 71] А як повернуть на нас вони, й відсіч дадуть, одігнавши 72] Од кораблів, і в рів заженуть нас, глибоко проритий, 73] То навіть вісник біди від стрімкої навали ахеїв

74] Вже не устигне, боюсь я, до міста назад повернутись. 75] Зважте ж на те, що скажу я, й моєї послухайте ради. 76] Коней візничі нехай притримають нам перед ровом, 77] Ми ж усі пішки при повнім озброєнні рушим навально 78] Гектору вслід, – проти натиску сили такої ахеям 79] Встояти годі, коли вже нависла над ними загибель».

80] Так він сказав, і Гектор те слово вподобав розумне. 81] З повоза він тої ж миті, озброєний, скочив на землю. 82] Не залишались на конях своїх тоді й інші трояни – 83] Скочили всі з колісниць за Гектором вслід богосвітлим. 84] Кожен із них наказав своєму тоді візникові 85] Коней в належнім порядку тримать недалеко від рову. 86] І, розділившись самі на п'ять зброєносних загонів, 87] Лави зімкнули свої і рушили вслід за вождями. 88] Перший очолили Гектор і Полідамант бездоганний, 89] Найсміливіший то був і найбільший загін, найзавзятіш 90] Прагнув він вал зруйнувать і під самими суднами битись. 91] Третій із ними пішов Кебріон, – біля повоза свого 92] Слабшого від Кебріона лишив за візничого Гектор. 93] Другий загін повели Паріс, Алкатой і Агенор. 94] Третій очолив Гелен і з ним Деїфоб боговидий, 95] Двоє Пріама синів, а третій керманич був Асій, – 96] Асій-герой, Гіртакід, що його привезли із Арісби, 97] З-над берегів Селеенту, руді величезнії коні. 98] Воєначальник в загоні четвертому був син Анхіса, 99] Славний Еней, а при ньому ще двоє сЛнів Антенора, 100] Справи воєнної добрі знавці, Архелох з Акамантом. 101] Вів Сарпедон за собою славетних союзників військо, 102] Астеропея відважного й Главка в соратники взявши. 103] Двох-бо оцих уважав сміливішими він серед інших 104] Після самого себе, а сам він з усіх вирізнявся. 105] Щільно зімкнувши щити шкіряні, вони, повні відваги, 106] Прямо пішли на данаїв, певні того, що не встоять 107] Ті проти них і до чорних своїх кораблів повтікають.

108] Отже, загони троян і союзники їхні славетні 109] Вчули пораду, що Полідамант їм подав бездоганний. 110] 'Асій лише, Гіртакід, не схотів, поводатар народу, 111] Коней своїх перед ровом з одним лиш візничим лишити 112] Й до кораблів бистрохідних помчав на своїй колісниці. 113] Муж нерозумний! – прийшлось йому Кер не уникнути згубних 114] І від човнів, пишаючись кіньми і повозом пишним, 115] ' У Іліон, вітрами обвіяний, вже не вернутись. 116] Бо злоіменна раніше уже його доля настигла 117] Списом із рук Девкаліда, славетного Ідоменея. 118] До кораблів він наблизивсь ліворуч, туди, де ахеї

119] На колісницях швидких із рівнини уже утікали. 120] Повоза з кіньми погнав він туди, та в відчиненій брамі 121] Засувів він не знайшов, позамиканих міцно, й запорів: 122] Навстіж відкриту лишили її, щоб на випадок втечі 123] При кораблях міг би кожен з ахейських бійців рятуватись. 124] Прямо до брами він коней погнав, і загін його з криком 125] Рушив услід; були впевнені всі, що не встоять ахеї 126] Проти їх тиску й до чорних своїх кораблів повтікать. 127] О нерозумні! На них у тій брамі вже двоє чекало 128] Духом міцних списоборців із племені дужих лапітів. 129] Був з них один – Поліпет, могутливий син Пірітоя, 130] Другий же був Леонтей, людовбивці Ареєві рівний. 131] Перед високою брамою поруч стояли обидва, 132] Наче ті високоверхі дуби у гірських верховинах, 133] Зливам і вітрові опір вчиняючи цілими днями, 134] Міцно вчепилися в грунт величезним, довженним корінням. 135] Так ці обидва, на руки й свою покладаючись силу, 136] Асія дужого ждали безстрашно у брамі високій. 137] Вої ж троянські, щити із волової шкури піднявши, 138] Рушили з криком гучним до збудованих міцно укріплень, 139] Асія мавши вождем, а також Іамена й Ореста, 140] Був з ними й Асія син Адамант, і Тоон з Ономаєм. 141] Двоє ж лапітів тим часом у мідноголінних ахеїв 142] Запал будили за валом свої кораблі боронити. 143] А як побачили ті, що на вал натискають трояни, 144] Вої ж данайські, волаючи в страху, готові тікати, 145] Кинулись вдвох уперед, щоб почать перед брамою битву, 146] Наче два дикії вепри, що, в горах гарчливу спіткавши 147] Зграю собак і ватагу ловецьку, йдуть сміло назустріч, 148] В різні стрибаючи боки, і валять дерева навколо, 149] Й з коренем їх виривають, і гучно лунає їх іклів 150] Ляскіт страшний, поки духу їм хтось не відніме стрілою. 151] Так же в лапітів на грудях од стріл, що у них попадали, 152] Ляскала мідь блискотлива. Проте вони бились завзято, 153] На вояків угорі й на свою покладаючись силу. 154] Зверху-бо вої камінням із веж, побудованих міцно, 155] Кидали вниз, себе захищаючи, й власні намети, 156] І кораблі бистрохідні. Як в час заметілі сніжини 157] З вітром бурхливим, що гонить над обрієм хмари похмурі, 158] Сиплються густо на землю, усіх годувальницю щедру, – 159] Так же і стріли, й списи із рук і троян, і ахеїв 160] Густо летіли навкруг. Від ударів каміння важкого 161] Глухо шоломи гули і щити брязкотіли горбаті. 162] Голосно скрикнув з досади, по стегнах долоньми ударив 163] Асій тоді, Гіртакід, і, скипівши обуренням, мовив:

164] «Зевсе, наш батьку, чого це так дуже тобі заманулось 165] Нас обдурити? Я й не гадав, що хоробрі ахеї 166] Встоять під натиском нашої сили і рук нездоланних! 167] Наче ті оси станом гнучким чи ті бджоли рухливі, 168] Що при дорозі в скалі кам'яній собі гнізда будують 169] І не бажають осель у щілинах порожніми кинуть, 170] А від мисливих мужів захищають діток своїх сміло, – 171] Так же і ці не бажають, хоч їх всього двоє, від брами 172] Зрушити, поки поб'ють ворогів чи самі там поляжуть!»

173] Мовив він так, але Зевсові серця не зміг зворушити: 174] Волив-бо дух громовладця лиш Гектору славу надати.

175] Інші бійці перед брамами іншими билися боєм. 176] Та неможливо, як бог це зумів би, про все розказати. 177] Бій кам'яний бушував круг укріплень, неначе вогнисте 178] Полум'я. Хоч і у скруті страшній, боронитись аргеї 179] Мусили біля своїх кораблів. І смутилися духом 180] Вічні боги, що досі у битві сприяли данаям. 181] Бились завзято й лапіти тоді й ворогів побивали. 182] От Перітоя відважного син Поліпет премогутній 183] Списом поранив Даманта, шолом міднощокий пройнявши. 184] Мідь шишакова не стримала того удару, крізь череп 185] Вістря пройшло мідяне, і мозок всередині з кров'ю 186] Перемішало Дамантові, й запал його зупинило. 187] Потім він зброю здійняв бойову із Пілона й Ормена. 188] А Леонтей тоді, парость Ареєва, вбив Гіппомаха, 189] Що Антімахів був син, – йому в пояс він спитсм утрапив. 190] А після того відгострений вихопив меч свій із піхов, 191] Кинувсь крізь натовп густий і першого вбив Антіфата 192] У рукопашнім бою. І навзнак той гримнувсь об землю. 193] А після того іще і Менона, й Ямена, й Ореста – 194] Збив він одного за одним на землю, усіх годівницю.

195] В час той, як зброю блискучу знімали вони із убитих, 196] Полідамант тоді й Гектор з юнацьким загоном відважним, 197] Більшим і дужчим за інші усі, пломеніли бажанням 198] Вал зруйнувати й ахейські вогнем кораблі попалити. 199] Та завагались вони, перед ровом широким спинившись. 200] Мали той рів перейти вже, як раптом ліворуч над військом 201] Птах із'явився, орел, що високо в небі ширяє, – 202] В пазурах ніс він потвору скривавлену, – змій величезний 203] Був ще живий і звивався, готовий з ним битись і далі. 204] Спритно зігнувшись, орла, що тримав його міцно, він раптом 205] В груди вкусив біля шиї, і той від нестерпного болю 206] Кинув на землю його, між троянського війська вронивши, 207] Сам же із клекотом дужим за вітру диханням полинув. 208] Серцем жахнулись трояни, у корчах побачивши змія

209] Перед собою – знамення егідодержавного Зевса. 210] Полідамант підійшов до хороброго Гектора й мовив:

211] «Гекторе, лаєш ти завжди мене, хоч на зборах я навіть 212] Мовив би й слушно. Вважаєш, ніхто із простого народу 213] Ані у раді, ані на війні аж ніяк не повинен 214] В чомусь перечить тобі, твою лише множити владу! 215] Але й тепер я скажу те, що слушним мені видається. 216] Далі не йдімо перед човнами з данаями битись. 217] Ось що, гадаю я, статись повинно, якщо над троянським 218] Військом, що мало вже рів переходити, справді ліворуч 219] Птах із'явився, орел, який високо в небі ширяє, – 220] В пазурах ніс він потвору скривавлену, – змій величезний 221] Був ще живий. Та орел упустив його, милого дому 222] Не досягнувши, й не встиг своїм дітям оддати в поживу. 223] Так же і ми, коли навіть і браму, і мури ахейські 224] Натиском дужим зруйнуємо вщент, і відступлять ахеї, 225] Все ж не повернемось тою ж дорогою, в тому ж порядку, 226] А багатьох за собою покинем троян, що ахеї 227] Гострою міддю поб'ють, кораблі захищаючи власні. 228] Так нам усе й ворожбит пояснив би, що тямить душею 229] Смисл божественних знамень, і йому повірили б люди».

230] Скоса поглянувши, Гектор сказав йому шоломосяйний:

231] «Полідаманте, не дуже ти мовив мені до вподоби! 232] Міг би і краще за це ти інше придумати слово. 233] А як і справді оте, що я чув, ти свідомо промовив, 234] То, очевидно, у тебе і розум боги відібрали! 235] Радиш забути мені громоносного Зевса веління 236] Ті, що здійснити він сам обіцяв, головою кивнувши; 237] А замість того порадив ти вірити ширококрилим 238] Птахам, – на них я не знаюсь, і зовсім мене не тривожить, 239] Чи полетять вони вправо, де сонце з-за обрію сходить, 240] Чи подадуться ліворуч, де заходу морок темніє. 241] Будьмо ж слухняні одній лише волі великого Зевса: 242] Смертних-бо всіх і безсмертних у владі своїй він тримає. 243] В нас-бо найкраще знамення одне – захищати вітчизну. 244] Але чого ти злякався війни й бойового завзяття? 245] Навіть якби у бою до єдиного всі полягли ми 246] Перед човнами аргеїв, тобі не грозила б загибель, – 247] В серці ж ні стійкості в тебе нема, ні вогню бойового. 248] А як від бою ухилишся ти, або іншого мужа 249] Словом намовиш улесливим з грізної битви тікати, 250] Спис мій одразу тебе і життя, і дихання позбавить».

251] Мовивши це, він подався вперед, а за ним поспішили 252] З криком шаленим трояни. Тим часом і Зевс громовладний 253] З пагір ідейських послав із вітром поривчастим бурю 254] Й запорошив кораблі усі пилом. Тоді він ахеям 255] Розум затьмарив, троянам готуючи й Гектору славу. 256] Зевса знаменню і власній довірившись силі, трояни 257] Мурів ахейських величну твердиню звалить намагались, 258] Виступи веж руйнували, крушили зубчаті бійниці, 259] Стали підоймами палі розхитувать ті, що ахеї 260] Глибоко в землю забили, – найперші підвалини вежам. 261] їх вивертали вони, сподіваючись мури ахейські 262] Геть розвалить. Та данаї ні кроку не сходили з місця. 263] Загородивши щитами з бичачої шкіри бійниці, 264] По ворогах, що на вал налягли, вони били нещадно.

265] Двоє Еантів тим часом, проходячи всюди по вежах, 266] Духу бійцям додавали й відвагу будили ахеям. 267] Лагідним словом одних, а інших жорстким бадьорили, 268] Лиш помічали, що бою завзятого хтось уникає:

269] «Друзі! Чи хто видатніший з аргейських мужів, чи середній, 270] Чи навіть слабший від інших, – не всі-бо однакові люди 271] В битві бувають, – нині для кожного знайдеться діло! 272] Це ви знаєте добре й самі. Хай ніхто не посміє 273] До кораблів повертати назад, оцей заклик почувши! 274] Сміло рушайте вперед, один в однім підтримуйте мужність! 275] Хай допоможе вам Зевс-олімпієць, що блискавки мече, 276] Приступ ворожий відбить і троян в Іліон одігнати!»

277] Так гукали вони, спонукаючи битись ахеїв. 278] Наче зимового дня сніжини посиплються густо 279] В час заметілі, коли посилає нам Зевс велемудрий 280] Сніг той, щоб стріли своєї могутності людям явити. 281] Вітри приспавши, сніжить безнастанно, аж поки покриє 282] Гір верховини високі, і скель гостроверхе бескеття, 283] Луки на лотос багаті, і людські поля плодоносні, 284] І узбережжя устеле, і сивого моря затоки; 285] Хвиля лише, набігаючи, сніг поглинає, все інше 286] Білою вкрите габою, що Зевс хуртовинням навіє. 287] Так безнастанно й каміння з обох боків сипалось густо – 288] То на троян, а то від троян на загони ахейські 289] Градом летіло каміння, аж гуркіт лунав понад валом.

290] Та не змогли б ні трояни тоді, ні осяйливий Гектор 291] Брами у мурі зламать чи великі запори, аж поки 292] Не спрямував на аргеїв сина свого Сарпедона 293] Зевс велемудрий, як лева того на волів круторогих. 294] Виставив той уперед свій щит, звідусюди округлий, 295] Кутий із міді, карбований, – гарно скував його вмілий 296] Мідник, зсередини шкури волові приладивши щільно 297] Й дратвою їх золотою по мідному колу прошивши. 298] Щит той піднявши й списами двома потрясаючи грізно,

299] Кинувся так Сарпедон, наче лев, що, зростаючи в горах, 300] М'яса вже довго не їв, і безтрепетний дух його гонить 301] Вдертись до жирних овець через тин, загороджений щільно. 302] Навіть зустрівши мужів-пастухів, що отару овечу 303] З поміччю псів стережуть, озброєні добре списами, 304] Спроби, проте, не зробивши, іти від кошари не хоче, 305] Але, стрибнувши до неї, хапає вівцю або перший 306] Падає сам, уражений списом з правиці міцної. 307] Так же тоді спонукав богорівного дух Сарпедона 308] Рушити сміло на вал і крушити зубчать-бійниці. 309] Зразу ж тоді він Главка гукнув, Гіпполохову парость:

310] «Главку, чому над всіма нас в Лікійському краї шанують 311] Місцем на учтах, і м'ясом найкращим, і келихом повним 312] Люди усі, і на нас, немов на богів, споглядають? 313] Маємо й кращий землі ми наділ понад берегом Ксанту 314] Із виноградником гарним, і ниву, що родить пшеницю. 315] Тим-то нам першими треба стояти тепер у лікійських 316] Лавах і сміливо в розпал гарячого кидатись бою, 317] Щоб говорив про нас кожен з лікіян у кованих латах: 318] «Ні, не без слави у рідній країні лікійській керують 319] Наші державці; їдять недаремно овець вони жирних, 320] Вина медові п'ючи найсолодші, – зате ж бо й велика 321] Доблесть їх, – завжди-бо в перших лікійських рядах вони б'ються». 322] Любий, якби із цієї війни ми цілими вийшли, 323] Стали безсмертні навік і ніколи уже не старілись, 324] То не хотів би я й сам між передніми лавами битись, 325] Не посилав би й тебе я в бої, що мужів прославляють. 326] Та звідусіль незліченні уже обступили нас Кери 327] Смерті, – ані утекти, ні сховатись од них неможливо. 328] Отже, вперед! Чи ми комусь славу здобудем, чи нам він!»

329] Мовив так, і Главк не перечив йому й не протививсь. 330] Рушили прямо вони із лікійським загоном численним. 331] Жахом охоплений був Менестей тоді, син Петеоя, – 332] Прямо на нього до вежі ішли і несли вони лихо. 333] Він озирнувся по вежах ахейських навкруг, чи не видно 334] Близько вождів, щоб нещастя від друзів його відвернути. 335] Ось він Еантів побачив обох, у війні ненаситних, 336] З ними стояв іще й Тевкр, що тільки-но з свого намету 337] Вийшов. Але Менестея, хоч був недалеко, не чули – 338] Так гуркотіло навкруг, аж сягаючи неба самого, 339] Від брязкотіння великих щитів, конегривих шоломів 340] 1 Та від розбиваних брам, що замикані міцно стояли, – 341] їх зруйнувать намагались трояни, щоб далі пробитись. 342] Зразу ж Тоота-окличника шле він тоді до Еантів:

343] «Швидше біжи та Еанта поклич, богосвітлий Тооте,

344] А коли можна, обох, – отак воно буде найкраще, 345] Нас-бо чекає усіх велика біда незабаром: 346] Напосідають на нас лікійські вожді, що й раніше 347] Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли. 348] Тільки ж коли і там уже скрута в борні виникає, 349] Хай хоч один сюди прийде могутній Еант Теламоній 350] Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє».

351] Мовив він так. Не перечив, почувши це слово, окличник, 352] Кинувся бігти уздовж він стіни міднозбройних ахеїв, 353] Перед Бантами став і до них, поспішаючи, мовив:

354] «Вас, Еантів обох, вождів міднозбройних аргеїв, 355] Просить улюблений син Петеоя, годованця Зевса, 356] Стати на поміч, хоч трохи з ним скруту борні розділити 357] І, коли можна, удвох, – отак воно буде найкраще, 358] Там-бо чекає усіх велика біда незабаром: 359] Напосідають на них лікійські вожді, що й раніше 360] Несамовите завзяття в жорстоких боях виявляли. 361] Тільки ж коли тут уже скрута в борні виникає, 362] Хай хоч один туди прийде могутній Еант Теламоній 363] Разом із Тевкром, що луком майстерно своїм володіє».

364] Мовив він так. Не перечив великий Еант Теламоній, 365] Зразу ж до сина Ойлея він слово промовив крилате:

366] «Вдвох з Лікомедом могутнім, Еанте, ви тут залишайтесь 367] Дух кріпити данаям, щоб мужньо у битві тримались. 368] Я ж поспішаю туди й там стану негайно до бою. 369] Зразу ж вернуся назад, їм поміч належну подавши».

370] Мовив це слово й пішов великий Еант Теламоній, 371] Разом з Бантом подався і Тевкр, його брат одноотчий. 372] Тевкрові вслід Пандіон ніс вигнутий лук з тятивою. 373] От вони вежі дійшли Менестея, відважного духом, 374] Попід стіною йдучи, і воїв знайшли вони в скруті. 375] Наче той темний борвій, налетіли на вежу й бійниці 376] Дужі й хоробрі лікіян вожді і порадники війська. 377] Враз супротивні зіткнулися лави, аж все загуділо.

378] Перший Еант Теламоній друга убив Сарпедона, 379] Духом відважного мужа Епікла, його він ударив 380] Мармуру гострим уламком великим, що з краю за муром 381] Біля бійниці лежав на камінні. Його лиш обіруч 382] Ледве б утримати міг чоловік у квітучому віці 383] З люду сучасного. Той же підняв його високо й кинув 384] І розтрощив на Епіклі шолом з чотирма гребенями 385] Й череп йому роздробив. Той, наче плавець, що пірнає, 386] З вежі високої впав, і дух його кості покинув. 387] Тевкр же могутнього Главка, що паростю був Гіпполоха, 388] Руку оголену вгледівши, гострою вразив стрілою

389] З вежі стрімкої, як ліз той на неї, і вивів із битви. 390] Главк же стрибнув із стіни непомітно, щоб хто із ахеїв 391] Рани його не побачив і цим не почав вихвалятись. 392] Смуток обняв Сарпедона, коли він помітив, що з битви 393] Главк одійшов. Та він бойового не втратив завзяття. 394] І в Тесторіда Алкмаона списа свого устромивши, 395] Вихопив зразу його, і той, повалившись за списом, 396] Навзнак упав, аж озброєння мідне на нім забряжчало. 397] А Сарпедон, за бійницю рукою вхопившись міцною, 398] Шарпнув, і вся із зубцями вона обломилась, і зверху 399] Мур оголився, й відкрилась для ворога путь широченна.

400] Кинулись разом на нього Еант Теламоній із Тевкром. 401] Тевкр тоді в ремінь блискучий уцілив йому, що на грудях 402] Щит велетенський тримав. Та Зевс од своєї дитини 403] Смерть одвернув, – загинуть не дав йому перед човнами. 404] Скочив до нього Еант і в щит той ударив, та списом 405] Наскрізь його не пробив, лише наступ ворожий притримав. 406] Цей од бійниці подався на крок, але зовсім із битви 407] Не відступив, – іще сподівався він славу здобути 408] І, обернувшись назад, до лікіян гукав богорівних:

409] «Вої лікійські, невже бойовий занепав у вас запал? 410] Важко самому мені, хоч який би не був я могутній, 411] Мур зруйнувати і до кораблів простелити дорогу. 412] Нумо вперед! Що буде нас більш, діло краще ітиме!»

413] Мовив він так, і вони, владаревим налякані криком, 414] За владарем і порадником рушили в битву завзяту. 415] З другого боку й аргеї свої укріпили фаланги, 416] Муром прикрившись. І діло між них розгорілось велике. 417] Бо не могли ні могутні лікіяни так у данаїв 418] Мур зруйнувати, щоб до кораблів простелити дорогу, 419] Ані лікіян тоді не могли списоборці данаї 420] Геть одігнати од муру, якого вже ті досягнули. 421] Так наче двоє мужів, зустрівшись на нивах суміжних, 422] З мірою кожен в руці, про межу сперечаються спільну, 423] Про щонайменший окраєць, щоб поля однаково мати, – 424] Так ворогів лиш зубці на бійницях ділили, й над муром 425] Ті один одному перед грудьми шкіряні розбивали 426] Круглі великі щити і маленькі щитки легкокрилі. 427] Тіло було багатьом нещадною вражене міддю, – 428] В спину бійцям, хто до ворога був обернувсь непокритим 429] Тилом, а іншим – крізь їхні щити попробивані – в груди.

430] Мури й бійниці зубчаті були обагрянені кров'ю 431] Воїв з обох ворогуючих станів – троян і ахеїв. 432] Не спромоглися трояни, проте, одігнати ахеїв, 433] Рівно стояли-бо, як вагівниця у чесної прялі:

434] Гирі і вовну на шальки поклавши, вона їх рівняє 435] Й пильно виважує, щоб для дітей заробить на прожиток. 436] Так врівноважені бій і війна були, доки могутній 437] Зевс не послав тоді Гектору, синові старця Пріама, 438] Вищої слави, – він перший крізь вал прорвався ахейський. 439] Тож заволав на весь голос, щоб всім було чути троянам:

440] «Нумо, трояни комонні! Розвалюйте вал ви аргейський 441] І пломенистим вогнем нещадно паліть кораблі їх!»

442] Мовив він так, осміляючи, й всі, його голос почувши, 443] Рушили разом юрбою до валу й на верх узялися, 444] Гострі піднявши списи, до зубчатих бійниць видиратись. 445] Гектор же камінь великий схопив, що лежав біля брами, 446] Й легко поніс його, – знизу широкий, загострений зверху 447] Був він. Підняти той камінь з землі і на повіз покласти 448] Не спромоглися б і двоє найдужчих мужів із народу, 449] З люду сучасного. Він же й один без труда потрясав ним; 450] Камінь легким-бо для нього зробив сам Кронід велемудрий. 451] Наче пастух, що несе без зусилля бараняче руно, 452] Взявши одною рукою, й ваги його зовсім не чує, – 453] Так же і Гектор підняв і до брами поніс оту брилу. 454] Брама висока й двійчата була, і стулки у неї 455] Щільно були припасовані,.й кованих засувів двоє, 456] Й довга запора одна зачиняли зсередини браму. 457] Ставши навпроти, напружився й кинув він камінь той прямо, 458] Міцно розставивши ноги, щоб сили удар не утратив. 459] З гнізд він обабіч зірвав бігуни, і в середину камінь 460] Хряснув важким тягарем. Затріщала страшенно вся брама, 461] Засуви вже не тримали, й навкруг розлетілися стулки, 462] Каменем зламані. В отвір той кинувсь осяйливий Гектор, 463] Схожий до бистрої ночі; жахливою сяяв він міддю, 464] Що був озброєний нею; до того ж тримав у руках він 465] Двоє списів. Ніхто, крім богів, його стрівши, не міг би 466] Стримать, як вбіг він у браму. Палали вогнем його очі. 467] Він повернувсь до троян, закликаючи гурт весь на мури 468] Лізти навалою, й радо наказу послухали вої. 469] Зразу ж одні з них полізли на мур, а інші у браму 470] Ринули буйним потоком. І стали данаї тікати 471] До кораблів глибодонних, і гамір лунав безугавний.