Іліада

ВІДСТУП ВІД КОРАБЛІВ

1] Як, утікаючи з поля, трояни рів з частоколом 2] Вже перейшли й багатьох приборкали руки данайські, 3] При колісницях затримались трохи, бліді з переляку, 4] Й далі тікати готові. Тим часом і Зевс пробудився 5] На верховинах ідейських біля злотошатної Гери, 6] Швидко на ноги він став і побачив троян і ахеїв, 7] Як ті безладно тікали, а ці – ледь встигали за ними 8] Гнатись, і серед аргеїв уздрів владаря Посейдона; 9] Гектора далі побачив, що в полі лежав,* навколо 10] Друзі сиділи; тяжко він дихав грудьми й непритомний 11] Кров'ю блював, – ударив його не найслабший з ахеїв. 12] Жалем пройнявся до Гектора батько людей і безсмертних, 13] Страшно глянув спідлоба і так він до Гери промовив:

14] «Все це твоя, невиправна Геро, зловредна підступність! 15] Гектор божистий уже не боєць, і збентежене військо! 16] Але не знаю, плоди оцієї підступності злої 17] Ти чи не перша збереш, як громами тебе посмугую. 18] Не пам'ятаєш ти, як з височіні повисла? На ноги 19] Я два ковадла тобі почепив, нерозривні на руки 20] Пута наклав золоті, і ти поміж хмар у ефірі 21] Звисла. Обурились дуже боги на великім Олімпі, 22] Та підступить і звільнити тебе не могли. Бо хапав я 23] Кожного й геть від порога жбурляв; і на землю він падав 24] Ледве живий. Але й цим у душі безугавного смутку 25] За богосвітлим Гераклом усе ж таки я не полегшив. 26] Ти-бо, замисливши лихо, велику із вітром Бореєм 27] Бурю навіяла й гнала його по безплідному морю, 28] Поки загнала на Кос його, густо населений острів.

29] Все ж врятував я його, хоч і лиха зазнав він чимало, 30] І повернутись поміг йому в Аргос, на коні багатий. 31] Це я нагадую знов, щоб підступи ти припинила 32] Та щоб упевнилась, чи помогло тобі любощів ложе, 33] Що від богів віддаля ти на нього мене спокусила!»

34] Мовив він так. Велеока жахнулась володарка Гера 35] Й, тут же до нього озвавшись, промовила слово крилате:

36] «Будьте ви свідками, земле і небо широке над нами, 37] І під землею Стіксові води, – це клятва страшенна, 38] Більшої клятви уже й між богів не буває блаженних, 39] І головою твоєю клянуся священною, й нашим 40] Ложем законним, а марно ж я ним присягатись не буду! 41] То ж не з веління мого Посейдон, землі потрясатель, 42] Шкодить троянам та Гектору й поміч дає для ахеїв: 43] Власний-бо дух спонукає його і до цього призводить; 44] В скруті їх між кораблями він жалем пройнявсь до ахеїв. 45] Я ж йому тільки одне порадити мала б сьогодні – 46] Там лиш ходити, куди, темнохмарний, ти сам нас провадиш».

47] Мовила так. Усміхнувсь тоді батько людей і безсмертних 48] І до дружини у відповідь слово промовив крилате:

49] «От коли б завжди тепер, велеока володарко Геро, 50] Згодна думками зі мною була ти на зборах безсмертних, 51] То навіть сам Посейдон, хоч він іншого дуже бажає, 52] Скоро бажання змінив би до мислі твоєї й моєї. 53] Але як чесно й правдиво ти нині зі мною говориш, 54] То поспіши до родини богів і скажи, хай Іріда 55] І Аполлон славнолукий прибудуть на Іду негайно. 56] З вістю Іріда хай мчить аж до лав міднозбройних ахеїв 57] І владарю Посейдонові хай мій наказ перекаже, – 58] Участь в бою припинить і негайно додому вернутись. 59] Феб-Аполлон же хай Ректора знову на бій підбадьорить, 60] Знов йому сил надихне й допоможе забути про болі, 61] Що зазнає тепер його серце, й поверне ахеїв 62] Знову до їх кораблів, полохливу здійнявши утечу. 63] Кинуться бігти вони до човнів многовеслих Ахілла, 64] Сина Пелея, а той замість себе поставить Патрокла, 65] Друга свого. Під мурами Трої осяйливий Гектор 66] Списом Патрокла уб'є й багатьох іще воїв погубить 67] І серед них богосвітлого сина мого Сарпедона. 68] Гектора вб'є за це в розпалі гніву Ахілл богосвітлий. 69] Але тоді лише від кораблів я влаштую суцільний 70] Відступ троянського війська, коли опанують ахеї 71] Трої високу твердиню, послухавши ради Афіни. 72] Гніву, проте, не вгамую свого і нікому з безсмертних 73] Допомагати данаям також не дозволю раніше,

74] Ніж Пелеїдове сповнено буде бажання, що сам я 75] Пообіцяв йому, схвально кивнувши на те головою 76] Дня ще того, як Фетіда мені обнімала коліна, 77] Просячи шани вділити Ахіллові-городоборцю».

78] Мовив він так, і білораменна послухалась Гера, 79] Та й із ідейських висот на великий Олімп подалася. 80] Так наче лине уява в людини, що світу багато 81] Бачивши, землі розумною думкою всі уявляє – 82] «Там би я й там побував!» – і багато що іншого мріє, – 83] Із бистроплинню такою ж полинула владарка Гера. 84] Швидко добігла Олімпу високого й в Зевсовім домі 85] Зібраних разом застала безсмертних, їй взустріч богове 86] Скочили з місць і, чаші піднявши, її привітали. 87] Інших минувши, проте, в гарнолицьої діви Феміди 88] Чашу взяла вона, та-бо назустріч їй кинулась перша 89] І, до богині озвавшись, промовила слово крилате:

90] «Геро, чого ти прийшла? Ти наче налякана дуже! 91] А чи не Кроносів син налякав тебе так, чоловік твій?»

92] Відповідаючи, білораменна їй мовила Гера:

93] «Ти не розпитуй, Фемідо, про це. Сама-бо ти знаєш, 94] Серце у нього яке – і суворе, і високодумне. 95] Учту почни із богами, однаково кожному рівну, 96] Й серед безсмертних тоді ти почуєш, яке безголів'я 97] Зевс нам готує. Ніхто із безсмертних і смертного люду, 98] Думаю я, не радітиме з цього у серці своєму, 99] Хоч би й який він сьогодні не був на цій учті веселий».

100] Мовила так і сіла на місце володарка Гера. 101] Всі тут обурились, в Зевсовім домі, боги. Усміхалась 102] Гера губами, чоло ж над чорними в неї бровами 103] Не прояснилось, і мовила так, закипаючи гнівом:

104] «От ми дурні, нарікаємо так безрозсудно на Зевса! 105] Марно до нього підходим, його намагаючись словом 106] Стримать чи силою. Він же байдуже сидить собі одаль, 107] Нас і не бачить, себе над всіма він богами вважає 108] Вищим могуттю своєю і владою беззаперечно. 109] Тим-то й терпіть усе лихо, яке він кому посилає. 110] От уже й нині, здається, нещастя Арея спостигло – 111] То ж Аскалаф, його син, із смертних усіх найлюбіший, 112] В битві поліг, – велетенський Арей величавсь його батьком».

113] Мовила так, і Арей, по міцних своїх стегнах руками 114] Ляснувши, аж розридався уголос і в розпачі скрикнув:

115] «Не прогнівіться на мене, Олімпу осельники вічні, 116] Як до ахейських човнів поспішу я за сина помститись, 117] Хоч би й судилось мені, побитому Зевсовим громом, 118] В поросі, змішанім з кров'ю, між трупів на полі валятись!»

119] Мовивши так, наказує Жахові й Остраху коні 120] Він запрягати, а сам одягає озброєння світле. 121] Мабуть, з новою, ще більшою злобою й гнівом страшнішим, 122] Ніж перед тим, був би вибухнув Зевс на богів олімпійських, 123] Але Паллада Афіна, злякавшись за долю безсмертних, 124] Кинулась враз до порога із крісла, в якому сиділа, 125] Миттю зірвала шолом з голови, а з плечей у Арея 126] Щит його й, вирвавши з рук, поставила мідного списа 127] Набік і з словом звернулася до роз'ярілого бога:

128] «Ти збожеволів, пропав ти, шалений! Чи є іще в тебе 129] Вуха, щоб слухати? Наче ти й розум, і сором утратив! 130] Наче не чув ти, що білораменна казала нам Гера, 131] Від олімпійського Зевса недавно сюди повернувшись? 132] Чи захотілось, самому багато ще лиха зазнавши, 133] Знов на Олімп силоміць повернутися в смутку гіркому, 134] Ще й на інших безсмертних тяжкого накликати лиха? 135] Зевс-бо відразу ж ахеїв покине й троян веледумних 136] І на Олімп поспішить, щоб на нас свою лютість зігнати, 137] І похапає підряд, чи винний хто є, чи невинний! 138] Тим-то облиш, тобі раджу, свій гнів за убитого сина! 139] Скільки від сина твого і міццю, й руками не гірших 140] Вже полягло, а ще скільки поляже! Адже неможливо 141] Всі покоління, людський увесь рід врятувати від смерті!»

142] Мовивши, в крісло садовить вона роз'ярілого бога. 143] Гера ж покликала вийти із дому в той час Алоллона 144] Й разом Іріду, вісницю бистру богів олімпійських, 145] І, до обох їх звертаючись, мовила слово крилате:

146] «Зевс наказав вам обом якнайшвидше з'явитись на Іду. 147] Отже, з'явившись туди й перед Зевсовим ставши обличчям, 148] Все учиніть, що накаже він вам і чого зажадає».

149] Мовила так і, назад повернувшись, володарка Гера 150] Сіла у крісло. Ті ж двоє, схопившись, у путь подалися. 151] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів, 152] Широколунного Зевса знайшли, що сидів на вершині 153] Гаргару, – хмара його запашна, мов вінок, огортала. 154] Разом удвох підійшли й перед Зевсом вони хмаровладним 155] Стали. А він, побачивши їх, не розгнівався серцем: 156] Скорий-бо послух явили вони його любій дружині, 157] І до Іріди він першої слово промовив крилате:

158] «Швидше біжи, прудконога Ірідо, звістити наказ мій 159] До владаря Посейдона, – вістунко, не будь неправдива! 160] Скажеш йому, щоб негайно війну він і січу облишив 161] І повертався на збори богів або в море священне. 162] А не послухає слова мого і не зважить на нього – 163] Розумом хай тоді сам і духом своїм поміркує,

164] Чи пощастить йому, хоч і який він міцний, проти мене 165] Встояти. Й силою я-бо, здається, за нього міцніший, 166] І за народженням перший. Невже не вагається серцем 167] Він і зі мною рівнятись, кого усі інші страшаться?»

168] Мовив він так, і в путь подалась вітронога Іріда 169] Й до Іліона священного з гір полетіла ідейських. 170] Наче той град льодянистий або снігова хуртовина 171] Сипле завійно в диханні ефірянороднім Борея, 172] Із бистроплинню такою ж помчала проворна Іріда 173] До земледержця й промовила так, перед ним зупинившись:

174] «З вістю до тебе, землі потрясатель наш темнокудрий, 175] Я прилетіла сюди від егідодержавного Зевса. 176] Він наказав, щоб негайно війну ти і січу облишив 177] Та повернувся на збори богів або в море священне. 178] А не послухаєш слова його і не зважиш на нього, 179] То він погрожує сам появитися тут і з тобою 180] В битву вступить. Та руки його дужої він тобі радить 181] Все ж уникати, бо й силою він за тебе міцніший, 182] І за народженням перший. Невже не вагаєшся серцем 183] Навіть із тим ти рівнятись, кого усі інші страшаться?»

184] Гнівно у відповідь мовив їй славний землі потрясатель:

185] «Горе! Хоч і могутній, та надто зухвало він мовить! 186] Навіть мене, рівногідного, силою стримати хоче! 187] Троє братів є, що нас породила від Кроноса Рея: 188] Зевс і я, а третій – Аїд, над підземними владар. 189] Все ми на трьох поділили, і кожен дістав, свою частку 190] Жеребкуванням. Дісталось навіки мені в володіння 191] Сивеє море, Аїдові – мороку темна оселя, 192] Зевсові ж небо в ефірі і хмарах дісталось широке. 193] Спільні для нас земля і високий Олімп залишились. 194] Тим-то не житиму я по Зевсовій волі. Спокійно, 195] Хоч і могутній, своєю третиною хай володіє. 196] Силою ж рук не злякає мене він, немов боягуза. 197] Краще своїми суворими хай научає словами 198] Власних синів і дочок своїх, що від нього родились, 199] Слів-бо його хоч-не-хоч, а вони таки слухать повинні!» 200] 1 Відповідаючи, мовила так вітронога Іріда:

201] «Отже, таку ось, землі потрясателю наш темнокудрий, 202] Відповідь Зевсові маю нести непривітну й сувору? 203] Може, ти зміниш її? Поступливі сильнії духом. 204] Знаєш ти й сам, що Ерінії завжди обстоюють старших». 205] 1 В відповідь знов Посейдон тоді мовив, землі потрясатель:

206] «Слушне, богине Ірідо, ти зараз промовила слово. 207] Дуже то добре, як вісник доречну висловлює думку. 208] Але страшний мені серце і душу охоплює смуток, 209] Що рівноправного Зевс і однакій підлеглого долі 210] Так зневажати образливим словом собі дозволяє. 211] Все ж, хоч і гнівом охоплений, нині йому поступлюсь я. 212] Але скажу тобі я і дотримаю цеї погрози, – 213] В разі противно мені і Афіні, що здобич дарує, 214] Всупереч Гері, й Гермесові, ще й владареві Гефесту, 215] Він Іліона високі щадитиме мури й не схоче 216] їх зруйнувати, даруючи силу велику аргеям, 217] Знає хай – виникне з ним ворожнеча у нас невигойна».

218] Мовив це й лави ахейські покинув землі-потрясатель, 219] В море глибоке поринув на жаль для героїв ахейських.

220] До Аполлона почав тоді мовити Зевс громовладний:

221] «Фебе мій любий, піди-но за Ректором мідянозбройним! 222] Он подивись – земледержець, могутній землі потрясатель, 223] В море священне сховавсь, уникаючи грізного гніву 224] Нашого. Всі-бо інакше про битву велику почули б, 225] Навіть підземні боги, що з Кроносом разом домують. 226] Краще, проте, набагато й для мене, й для нього самого 227] Сталось, що перед моїми руками він навіть у гніві 228] Все ж відступив: не без поту-бо справа тоді б закінчилась. 229] В руки візьми торочками оздоблену славну егіду 230] І, потрясаючи нею, полохай героїв ахейських. 231] А про осяйного Гектора сам ти подбай, дальносяжче! 232] Силу велику піднось в його серці, допоки ахеї 233] До кораблів утікать не почнуть і до хвиль Геллеспонту. 234] Ну, а тоді я вже сам і ділом подбаю, і словом, 235] Щоб від трудів бойових відпочили нарешті ахеї».

236] Так він сказав. Аполлон не відмовив непослухом батьку, 237] Швидко з ідейських висот, наче сокіл, злетів легкокрилий, 238] Згуба швидка голубів, із небесних птахів найбистріший. 239] Гектора зразу знайшов він, божистого сина Пріама, – 240] Вже не лежав, а сидів той: до нього вертала свідомість, 241] Товаришів пізнавав він навколо, і легше він дихав, 242] Не обливаючись потом, із волі егідодержавця. 243] Став біля нього і мовив йому Аполлон дальносяжний:

244] «Ректоре, сину Пріамів, чом ледве живий ти оподаль 245] Інших лежиш? І що за недоля тут сталась з тобою?»

246] Так, ледве дишачи, вимовив Ректор шоломосяйний: 247] «Хто ти, з богів найдобріший, що тут розмовляєш зі мною? 248] Чи ти не чув, як в той час, коли перед човнами ахеїв 249] Я побивав їх, у груди мені Еант гучномовний 250] Каменем тяжко ударив і буйної сили позбавив? 251] Я вже гадав, що, напевно, в оселі Аїдовій нині 252] Мертвих побачу, останнього-бо позбувавсь я дихання».

253] Відповідаючи, мовив йому Аполлон дальносяжний:

254] «Більше відваги! Могутнього-бо посилає Кроніон 255] З Іди заступника нині на поміч тобі й допомогу, – 256] Феб-Аполлон я з мечем золотим, увесь час і раніше 257] Оберігав я й самого тебе, й твоє місто високе. 258] Отже, снаги надихни численним комонникам вашим 259] Гнати швидких своїх коней до вражих човнів глибодонних. 260] Я ж перед ними піду і шляхи перед їхніми кіньми 261] Всюди рівнятиму, втечі піддавши героїв ахейських».

262] Мовив і силу велику вдихнув у керманича люду. 263] Наче застояний кінь, відгодований в яслах ячменем, 264] Віжки порвавши, копитами вчвал тупотить по рівнині 265] До струменистої річки, де звик на привіллі купатись, 266] Гордий. Підносить він високо голову, грива по плечах 267] В'ється за вітром, – своєю пишається він красотою. 268] Мчать його ноги швидкі на знайомії пастівні кінські. 269] Так же і Гектор ногами й коліньми орудував бистро 270] Й наглив до бою кінноту, лиш голос богівський зачувши. 271] Так же, як дику козу чи рогатого оленя гонять 272] Зграї мисливських собак і загони селян-звіроловів, 273] Поки гущавина їх лісова або скеля урвиста 274] Не порятує, й мисливцям догнать звірину неможливо; 275] А на той гомін із хащі виходить до них на дорогу 276] Лев пишногривий, і от вже завзяті ловці утікають. 277] Так і данаї, що досі на ворога тисли юрбою 278] І перед себе мечами й списами двогострими гнали, 279] Ледь спостерігши, як Гектор до лав своїх збройних підходить, 280] Перелякались, і раптом душа їм у ноги упала. 281] Син Андремонтів Тоант звернувся тоді до аргеїв, 282] Доблесний муж етолійський, досвідчений як списоборець 283] І рукопашний боєць, та й мало хто з юних ахеїв 284] Перемогти його міг у словеснім на зборах змаганні. 285] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

286] «Леле! Велике я диво побачив своїми очима! 287] Смерті лихої уникнувши, знову постав перед нами 288] Гектор! А кожен із нас уже духом своїм сподівався, 289] Що погубив безперечно Еант його, син Теламонів. 290] Хтось із богів, проте, визволив та врятував від напасті 291] Гектора, що багатьом вже данаям розслабив коліна 292] І багатьом іще, мабуть, розслабить. Адже не без Зевса 293] Він громоносного став перед лавами, прагнучи бою. 294] Отже, послухайте всі і вчиніть, як я зараз скажу вам. 295] До кораблів ми накажемо війську всьому відступити, 296] Ми лиш самі, між ахейськими воями найсміливіші, 297] Тут лишимось: може, нам пощастить мідяними списами 298] Зразу його зупинить. Хоч який він до бою завзятий,

299] Дужого натовпу воїв данайських, проте, побоїться».

300] Мовив він так, і охоче послухали всі його ради. 301] Ідоменея-вождя обступили вони та Еанта, 302] Тевкра, Мегеса, Ареєві рівного, ще й Меріона, 303] Приготувались до бою й закликали найсміливіших 304] Відсіч троянам і Гектору дати. А ззаду тим часом 305] До кораблів своїх військо ахейське уже відступало. 306] Лави зімкнувши, трояни ударили: вів-бо їх Гектор 307] Кроком широким. Попереду йшов, свої плечі укривши 308] Хмарою, Феб-Аполлон, в руках він тримав ясносяйну, 309] Буйну егіду страшну, пелехату, Гефест її, мідник, 310] Зевсові дав у дарунок, для остраху людям носити. 311] В руки цю взявши егіду, провадив він військо троянське.

312] Лави зімкнувши, їх ждали аргеї. І крики шалені 313] Враз залунали обабіч. Із пружних тятив полетіли 314] Стріли стрімкі і з відважних долонь їх списи незліченні, 315] Прямо в тіла юнаків войовничих одні устромлялись, 316] Інших багато між тим, не торкнувшися білого тіла, 317] В землю встрявали навкруг у жадобі насититись тілом. 318] Доки егіду в руках тримав Аполлон нерухомо, 319] Доти і стріли літали обабіч, і падали люди. 320] А як поглянув лише бистрокінним данаям в обличчя, 321] Нею потряс і голосно крикнув, то раптом у грудях 322] Духом охляли вони і забули про запал одваги. 323] Так же, як череду цілу корів чи отару овечу 324] Хижі два звіри женуть у темряві чорної ночі, 325] Раптом напавши, коли не стояла сторожа на місці, – 326] Так з переляку тікали ахеї. Нагнав на них страху 327] Феб-Аполлон, дарувавши троянам і Гектору славу.

328] Муж проти мужа змагався, йшла битва розсипаним строєм. 329] Аркесілая і Стіхія вбив тоді Гектор осяйний. 330] Перший начальником був беотійських мужів міднозбройних, 331] Другий соратником був Менестея, великого духом. 332] Зброї позбавив Еней Медонта й з ним разом Іаса. 333] Сином побічним Медонт божистому числивсь Ойлею, 334] Братом Бантові рідним. Осельником був він Філаки, 335] Втікши з своєї вітчизни: убив-бо він рідного брата 336] Мачухи Еріопіди лихої, дружини Ойлея. 337] А богорівний Іас вождем був афінського війська, 338] Сином вважався він Сфела, що сам народивсь од Букола. 339] Полідамант умертвив Мекістея, Політ же – Ехія 340] В першім бою, а Клонія вбив Агенор богосвітлий. 341] Ззаду ударив Паріс Деїоха в плече, як тікав той 342] В лавах передніх, аж гостра навиліт проскочила зброя. 343] З мертвих озброєння стали знімати вони. А ахеї,

344] Крізь частокіл і рів прориваючись, бігли безладно 345] Хто куди міг і мусили швидше за мури ховатись. 346] Гектор кричав до троян, закликаючи голосом дужим:

347] «До кораблів поспішіть, скривавлену здобич облиште! 348] Тільки побачу, що хтось кораблі обминає ворожі, 349] Смертю він тут же загине, і вже не брати і не сестри 350] Спалять померлого тіло погребним вогнем, а собаки 351] Трупа його шматуватимуть тут, перед мурами міста!»

352] Мовив він і батогом із розмаху хльоснув по конях, 353] Лави троянські окликнувши гучно. У відповідь вої 354] Разом гукнули й своїх в колісниці запряжених коней 355] З гуркотом грізним погнали. А Феб-Аполлон перед ними 356] Легко обрушив ногами краї глибоченного рову, 357] Грузом засипав середину й вирівняв воям дорогу 358] Довгу, завширшки таку, як спис пролетіти здолає, 359] Кинутий мужем, який свою випробовує силу. 360] Рушили шляхом тим лави троян. Аполлон перед ними 361] Ніс неоцінну егіду, і вал зруйнував він ахейський 362] Легко так само, як часом на березі моря дитина 363] Щось у безвинній забаві з піску побудує сипкого 364] Й, граючись, ніжками потім чи ручками геть поруйнує. 365] Так же, осяйливий Фебе, і ти зруйнував без зусилля 366] Труд і старання аргеїв, самих же примусив тікати.

367] Лиш кораблів досягнувши, в утечі вони зупинились 368] І один одному дух бадьорили, підносячи руки 369] До всемогутніх богів, і кожен з них щиро молився. 370] Нестор моливсь найщиріш староденний, опора ахеїв 371] Певна, обидві руки піднімаючи в зоряне небо:

372] «Зевсе, наш батьку, як в Аргосі хто, на пшеницю багатім, 373] Палячи тучнії стегна биків чи овечок, молився 374] Про поворот свій додому, й ти схвально кивнув головою, – 375] Це спогадай і день згуби від нас одверни, олімпійче, 376] Не дозволяй тим троянам украй подолати ахеїв».

377] Так він молився, і голосно Зевс загримів велемудрий, 378] Вчувши палкі молитви староденного сина Нелея.

379] Щойно трояни почули егідодержавного Зевса 380] Гуркіт, згадали про бій і натисли ще більш на аргеїв. 381] Так, наче вал величезний широкопросторого моря 382] Вище облавків зліта корабельних під тиском могутнім 383] Буйного вихру, що хвилі високі валами здіймає, – 384] Так і трояни з оглушливим криком крізь мур пробивались, 385] Коней баских женучи, і при самих кормах вже точився 386] Бій на двогострих списах рукопашний, – ці з повозів били, 387] Ті ж вибігали на верх кораблів своїх чорних і звідти Г

388] Кидали ратища з мідними вістрями довгі й великі,

389] Що в кораблях для бою морського на дні зберігали.

390] Поки ахеї з троянами ще перед муром змагались, 391] Від кораблів бистрохідних далеко, Патрокл у наметі 392] При Евріпілі хороброму сидячи, лагідним словом 393] Серце йому утішав і сипав на рану пекучу 394] Ліки цілющі, щоб чорні йому заспокоїти болі. 395] А як побачив троян, що вони вже на мур насідають 396] Юрмами, вої ж данайські тікають з розпачливим криком, 397] В грудях не стримав ридань і, долонями гучно по стегнах 398] Ляснувши, смутком глибоким охоплений, став говорити:

399] «О Евріпіле, не можу я далі з тобою лишатись, 400] Хоч я й потрібен тобі, – там бій розпочавсь вирішальний. 401] Хай твій товариш тебе розважає, а я до Ахілла 402] Йти поспішу, до участі в битві його спонукати. 403] Може, хто зна, при помочі божій слова мої збудять 404] Дух його: тільки до доброго дружні вмовляння призводять».

405] Мовив він так, і вперед понесли його ноги. Ахеї ж 406] Опір троянам чинили; проте, хоч було тих і менше, 407] Від кораблів не здолали ворожу навалу відбити. 408] Та не здолали й трояни, данайські фаланги прорвавши, 409] Аж у середину їх кораблів і наметів дістатись. 410] Так, наче брус корабельний по шнуру вирівнюють точно 411] Руки досвідчені вправного теслі, який бездоганно 412] Знає своє ремесло, перейнявши його від Афіни, – 413] Нарівні так між троян і ахеїв точилася битва. 414] В час той, як воїни інші під іншими бились човнами, 415] Проти Еанта, вповитого славою, виступив Гектор. 416] Тяжко змагались вони при однім кораблі, але марно 417] Цей намагавсь одігнати Еанта й човна підпалити, 418] Той же – відбити його, бо Гектор був ведений богом. 419] В час той Кале'тор, Клітіїв син, що вогонь вже підносив 420] До корабля, був Еантом списом уражений в груди. 421] Тяжко він гримнув об землю, і з рук смолоскип йому випав. 422] Гектор, як тільки побачив, що брат його в перших убитий, 423] І біля чорного впав корабля, й покотився у порох, 424] Голосно так до троян заволав і до воїв лікійських:

425] «Гей ви, трояни, й лікійці, й дарданські бійці рукопашні! 426] Не відступайте від бою у тісняві цій надзвичайній, 427] Але рятуйте Кале'тора, що між човнами загинув, – 428] Славне озброєння зняти із нього не дайте ахеям».

429] Мовивши так, в Еанта він списа блискучого кинув, 430] Схибив, проте, – в Лікофрона, сина Мастора, поцілив, – 431] Що із Кітер був, товариш Еанта, і в домі у нього 432] Жив після того, як мужа убив у Кітерах священних. 433] Гектор в чоло його мідяним вістрям ударив, як поряд

434] Той із Еантом стояв. І навзнак у порох на землю 435] Впав він з корми корабля, і суглоби у нього розслабли. 436] З жаху здригнувся Еант, і так він до брата промовив:

437] «Тевкре мій любий, поліг перед нами наш вірний товариш, 438] Той Масторід, що, прийшовши з Кітер, серед нас оселився 439] Й шани у нашому домі нарівні зажив із батьками. 440] Гектор убив його, духом могутній. Де смертоносні 441] Стріли твої, де лук, Аполлоном дарований Фебом?»

442] Мовив він так, той послухав, прибіг і спинивсь біля нього 443] З луком тугим у руках, сагайдак несучи за плечима 444] З гострими стрілами, й тут же почав на троян їх пускати. 445] Впав від стріли його Кліт, осяйливий син Пейсенора, 446] Полідаманта товариш, славетного сина Пантоя, – 447] Віжки в руках він тримав, приставлений бувши до коней. 448] В'їхавши ними у гущу ахейських фаланг найгустішу, 449] Гектора врадував він і троян. Та небавом самому 450] Трапилось лихо, й ніхто не прийшов ту біду відвернути. 451] Клітові ззаду вп'ялася у шию стріла велетужна. 452] З повоза впав він тоді, й понесли наполохані коні 453] З гуркотом повіз порожній. Це зразу ж помітив володар 454] Полідамант, і перший назустріч він кинувся коням, 455] їх Астіною віддав, Протіаона синові, в руки, 456] З повозом ближче звелівши триматись і пильно глядіти 457] Коней, а сам – у лави передні назад повернувся.

458] Тевкр тоді другу стрілу проти Гектора в мідяній зброї 459] Вийняв, і січу спинив би при корабля^він ахейських, 460] Тільки б найдужчого між ворогами дихання позбавив. 461] Та не сховавсь він од розуму мудрого Зевса, що, вкривши 462] Гектора захистом, Тевкрові слави тієї відмовив. 463] Сплетену добре зірвав тятиву з бездоганного лука 464] Зевс, поки цілився той. І, блукаючи, вбік полетіла 465] Міддю зважніла стріла, і лук із руки його випав. 466] Тевкр аж здригнувся, і так тоді він до брата промовив:

467] «Горе! Якесь божество зловороже всю нашу потугу 468] Зводить нінащо! Он вирвало щойно із рук моїх лука, 469] Ще й обірвало мені тятиву новозвиту, що вранці 470] Я підв'язав, щоб часті виносити здужала стріли!»

471] В відповідь мовив йому великий Еант Теламоній:

472] «Любий, облиш свого лука спокійно лежати з тугими 473] Стрілами, раз їх знесилює бог, до данаїв ворожий. 474] Довгого списа у руки і щит захопивши на плечі, 475] Бийся з троянами сам та й інших на те підбадьорюй. 476] Як і здолає нас ворог, то не без труда він важкого 477] Візьме у нас кораблі добропалубні! Ну ж бо до бою!»

478] Мовив він так і, лук у наметі своєму лишивши, 479] Плечі покрив після того щитом собі четверошкурим, 480] А на могутнє чоло шолом він насунув добірний 481] З кінським хвостом, що над гребенем страшно вгорі розвівався. 482] Взяв іще списа міцного, окутого гострою міддю. 483] Вийшов з намету, й побіг, і біля Еанта спинився.

484] Бачачи, Гектор, що Тевкрові стали безсильними стріли, 485] Голосом дужим волав до троян і до воїв лікійських:

486] «Гей ви, трояни, й лікійці, й дарданські бійці рукопашні! 487] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу 488] Біля човнів глибодонних. На власні-бо очі я^бачив, – 489] Зевс учинив найславнішого мужа безсильними стріли! 490] Легко мужі пізнають могутливу Зевсову силу, 491] Чи то найвищу їм славу звитяги він з неба дарує, 492] Чи їх принижує, захисту їм не бажаючи дати, 493] Як от принижує нині аргеїв, а нам помагає. 494] До кораблів усі разом на бій! А як хто з вас поляже, 495] Смерть і загибель від стріл чи від гострого списа прийнявши, 496] Вмри без вагань! Не безславно йому, захищавши вітчизну, 497] Вмерти за неї! Дружина ж і діти живі зостануться, 498] Буде в безпеці і дім твій, і спадок увесь, як ахеї 499] Із кораблями своїми до рідного вернуться краю!»

500] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття. 501] З другого боку й Еант до свого заволав товариства:

502] «Сором, аргеї! Тепер залишається нам – чи загинуть, 503] Чи врятуватись, біду від своїх кораблів одвернувши. 504] Чи не гадаєте пішки до рідного краю вернутись, 505] Як кораблі одбере у вас Гектор шоломосяйний? 506] Чи ви не чуєте, як заохочує воїв троянських 507] Гектор та як кораблі нам жадає вогнем попалити? 508] Не у танок-бо іти, а до бою він їх закликає. 509] Кращої бути не може тепер у нас думки й поради, 510] Як з ними руки і сили зчепити в бою рукопашнім. 511] Краще уже чи життя зберегти, чи загинути зразу, 512] Ніж у змаганнях жорстоких із ворогом слабшим так довго 513] Сили виснажувать тут, біля наших човнів мореплавних!»

514] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття. 515] Схедій, фокеїв начальник, син Перімеда, був зразу ж 516] Гектором вбитий. Вождь піших, славетного син Антенора, 517] Лаодамант поліг од міцної долоні Еанта. 518] Полідаманта рукою був От, Філеїда товариш, 519] Зброї позбавлений, вождь хороброго війська епеїв. 520] Глянув Мегес Філеїд і кинувсь на нього; відскочив 521] Полідамант, і той не поцілив його. Аполлон-бо 522] Сину Пантоя не дав поміж воїв передніх загинуть. 523] Списом своїм утрапив він Кройсмові прямо у груди.

524] Тяжко той гримнув об землю, і зняв він з плечей його зброю. 525] Кинувся раптом на нього Долоп, досвідчений списник, 526] Кращий з бійців Лампетід славетний, народжений Лампом, 527] Лаомедонтовим сином, бурхливого повен завзяття. 528] Він Філеїда у щит посередині списом ударив, 529] Близько підбігши. Але міцний захистив його панцир, 530] Мідною вкритий лускою. Філей колись цей обладунок 531] З міста Ефіри привіз, з узбережжя ріки Селеента, 532] Від владаря Евфета як гість, у дарунок здобувши, 533] Щоб на війні від ворожих бійців його захистом мати. 534] Тож захистив од загибелі нині він синове тіло. 535] В час той Мегес загостреним списом ударив Долопа 536] В гребінь шолома його густогривого, кутого міддю; 537] Збив із шолома шишак той гривастий, і весь він на землю 538] В порох упав, яскравіючи й там своїм пурпуром свіжим. 539] Все ж, на звитягу надіючись, битись Долоп залишився. 540] Та на підмогу Мегесу поспів Менелай войовничий, 541] З списом іззаду спинившись, Долопа в плече він ударив. 542] Вістря шалене навиліт прошило його і крізь груди 543] Спереду вийшло, і ницьма він тут же на землю звалився. 544] Кинулись разом обидва – озброєння, міддю окуте, 545] Зняти з плечей його. Кревних гукнув тоді голосно Гектор, 546] Дужому став дорікати насамперед він Меланіппу, 547] Синові Гікетабна. Повільних корів у Перкоті 548] Череду пас у той час він, коли ще був ворог далеко, 549] А як данаї сюди в кораблях припливл* крутобоких, 550] До Іліона прийшов він і став між троян визначатись. 551] Жив у Пріама, шанований нарівні з власними дітьми. 552] Гектор гукнув на ім'я його й так йому став дорікати:

553] «Так, Меланіппе, й залишимо все? Невже твоє любе 554] Не ворухнулося серце від болю за вбитого брата? 555] Може, не бачиш, як шарпають онде Долопову зброю? 556] Швидше зі мною! Не личить же нам із аргеями битись 557] Здалеку, тож чи ми їх наголо переб'єм, чи високий 558] Візьмуть вони Іліон і всіх городян повбивають».

559] Мовив і рушив вперед, а за ним тоді й муж богорівний. 560] А Теламоній Еант підбадьорював лави аргеїв:

561] «Друзі, будьте мужами і в серце вкладіть собі сором. 562] Тож один одного завжди соромтесь у битвах жорстоких. 563] Сором хто має, той більше рятується, ніж загибає. 564] Хто ж утікає, ні слави для того нема, ні рятунку».

565] Мовив він так, вони ж і самі захищатись бажали. 566] Взявши до серця те слово, свої кораблі оточили 567] Мідяним валом. Та Зевс одваги надав і троянам. 568] А гучномовний в боях Менелай підбивав Антілоха:

569] «Ані молодших за тебе в ахеїв нема, Антілоху, 570] Ані ногами бистрішого, ні сміливішого в битві. 571] Чом би не вийти тобі та когось із троян не вколошкать?»

572] Мовив він так і назад відступив, а того заохотив. 573] Вибіг юнак той з передніх рядів і, навкруг озирнувшись, 574] Списом блискучим націливсь. І враз одсахнулись трояни 575] Перед націленим списом. А він недарма його кинув, 576] Синові Гікетаона попав, Меланіппові, в груди 577] Біля самого соска, коли воїн до бою виходив. 578] Тяжко він гримнув об землю, й пітьма йому очі окрила. 579] Тож Антілох тоді кинувсь на нього, як пес налітає 580] На оленя молоде, що вибігло з лігвища свого, 581] А звіролов його вцілив і зразу коліна розслабив. 582] Так, Меланіппе, й на тебе набіг Антілох войовничий 583] Зброю твою одібрать. Та від Гектора він не укрився: 584] Крізь сум'яття бойове біг до нього герой богосвітлий, 585] Та Антілох вже на нього не ждав, а що воїн був спритний, 586] Кинувся швидко тікати, як звір той, що лиха накоїв, – 587] Пса біля стада корів або й пастуха розірвавши, 588] Геть утікає мерщій, поки натовпом люди не збіглись. 589] Так утікав Несторід, а слідом трояни і Гектор 590] З криком шаленим і гомоном сипали стогнучі стріли. 591] Лиш досягнувши своїх, він став і назад обернувся.

592] Наче ті леви, що м'ясо сире пожирають, трояни 593] Кинулись до кораблів-, сповняючи Зевса веління. 594] Силу велику весь час в них будив він, а дух у аргеїв 595] Долу, хилив, одбираючи славу, в троян же підносив. 596] Гектору ж, сину Пріама, він славою волив окрити 597] Дух, щоб той огню невгасимого полум'я кинув 598] На кораблі крутобокі, – так просьба Фетіди надмірна 599] Сповнитись мала цілком. І ждав уже Зевс велемудрий 600] Над кораблями заграву на власні побачити очі, 601] З тої-бо миті початись мав відступ троянського війська 602] Від кораблів, а данаїв він славою волив окрити. 603] З задумом цим спрямував тоді Зевс до човнів глибодонних 604] Гектора, сина Пріама, що й сам вже туди поривався. 605] Той шаленів, як Арей-списоборець, як полум'я згубне, 606] Що шаленіє у горах, в дрімучій гущавині лісу. 607] Піною вкрилися губи, з-під брів, що похмуро нависли, 608] Блискали очі ясні, й шолом мідносяйний страшливо 609] Над головою хитавсь в роз'ярілого боєм нещадним 610] Гектора. Був-бо в ефірі заступник у нього могутній, 611] Зевс, що з мужів багатьох одного його славою й честю 612] Ушанував, бо недовго йому вже на світі лишалось 613] Жити. Паллада Афіна уже наближала до нього 614] Згубний день, коли мав він загинуть од сили Пеліда. 615] Він намагався-бо лави ворожого війська прорвати, 616] Де найгустіший був натовп і зброя була щонайкраща. 617] Але прорвать їх не міг, хоч і дуже на те намагався. 618] Щільно зімкнувши ряди, стояли вони, мов висока 619] Скеля міцна, що звисає над берегом сивого моря 620] Й твердо витримує буйні вітрів буревійних пориви 621] І набігаючих хвиль величезних бурхливі удари. 622] Проти троян так стояли данаї й назад не тікали. 623] Сяючи, наче вогонь, налітав він на юрми ахеїв, 624] Падав на них, наче вітром підхоплена хвиля з-під хмари 625] На корабель наліта бистрохідний; а він аж до верху 626] Піною вкритий увесь, і вітру жахливе дихання 627] Свище в вітрилах, і трепетно терпнуть серця мореплавців, 628] Пойняті страхом: вони-бо заледве уникнули смерті. 629] Так же тремтіли серця у стривожених грудях ахеїв. 630] Наче той лев згубоносний на стадо корів нападає, 631] Що у широких просторах лугів буйнотравих пасуться 632] Безліку, але пастух не уміє корів круторогих 633] Оборонити як слід від нападів хижого звіра. 634] Лев то вперед забіжить, а то опиняється ззаду 635] За чередою, то вскочить в середину й вже пожирає 636] Ялівку, інші ж усі розбігаються. Так же й ахеї, 637] Страхом повиті, від Гектора й Зевса, великого батька, 638] Всі утікали. А Гектор убив одного Періфета, 639] Сина Копрея, з Мікен, що від владаря ?врістея 640] Вісті приносив не раз могутній Геракловій силі. 641] Син в цього гіршого батька родився, кращий багато 642] В доблестях різних – у швидкості ніг і воєннім мистецтві, 643] Розумом же між найперших мікенських мужів визначався. 644] Тож і для Гектора став він великої слави причинком. 645] Він, обернувшись назад, на обід щита наштовхнувся, 646] Що аж до п'ят досягав та давав од списів йому захист. 647] Він похитнувся і навзнак упав, аж на скронях страшливо 648] Мідний шолом задзвенів, коли тяжко на землю він падав. 649] Гектор, угледівши це, до нього мерщій підбігає 650] Й списа у груди стромляє йому на очах в його близьких 651] Товаришів. Хоч смутні, не могли тут зарадить нічого 652] Товариші: й самі вони Гектора страшно боялись. 653] До кораблів повернувшись обличчям, аргеї вже бігли 654] Між кораблями передніми, – й гнались за ними трояни. 655] Мусили вже й від передніх вони кораблів відступити 656] Далі, і аж біля самих наметів своїх зупинились 657] Лавами, й не розбігались по станові: страх-бо і сором 658] Стримував їх, одні одних невпинно вони бадьорили.

659] А особливо їх Нестор старезний, опора ахеїв, 660] Ревно благав, закликаючи всіх іменами їх предків:

661] «Будьте, друзі, мужами і в серце вкладіть собі сором 662] Перед людьми. Спогадайте-бо кожен про любу дружину, 663] І про дітей, і про власне майно, й про батьків своїх рідних, – 664] Чи то живуть вони ще, чи, може, уже й повмирали, 665] їх іменами благаю я вас, хоч тут їх немає, – 666] Стійте відважно в бою, стережіться ганебної втечі!»

667] Мовлячи так, він у кожному силу будив і завзяття. 668] А од очей їх тим часом Афіна одвіяла хмару 669] Тьми надзвичайної. Світло ясне їм відкрилось обабіч – 670] До кораблів і до бою, однаково людям страшного. 671] Видно було й гучномовного Ректора там і все військо – 672] Воїв троянських, що ззаду лишались і в бій не вступали, 673] Й лави, що билися боєм при кораблях бистрохідних. 674] Не до душі було мужньому серцем Еанту лишатись 675] Там, куди інші синове ахеїв тоді відступили. 676] Кроком подався широким по палубах він корабельних, 677] Довгим махаючи списом, що мав для бою морського, – 678] Збитим міцно гвіздками, у двадцять два лікті завдовжки. 679] Наче їздець, що правити кіньми напрочуд уміє, 680] Четверо коней баских з табуна свого разом запрігши, 681] З поля широкого вчвал аж до мурів великого міста 682] Шляхом жене велелюдним, і всюди дивуються з нього 683] Чоловіки і жінки. А він раз у раз безугавно 684] Скаче з коня на коня. А коні летять усе далі. 685] Так і Еант по палубах перебігав корабельних 686] Кроком широким, і крики його аж до неба сягали. 687] Страшно гукав він весь час, закликаючи воїв данайських 688] І кораблі захищати, й намети. Так само і Гектор 689] Не залишався в юрбі гомінливій троян міднолатних. 690] Наче той хижий орел на зграї птахів налітає, 691] Що безтурботно на березі тихої річки пасуться, 692] На легкокрилих гусей, журавлів, лебедів довгошиїх, – 693] До темноносого так корабля пориваючись, Гектор 694] Кидавсь вперед. Рукою своєю великою ззаду 695] Зевс направляв його, й дух усього підбадьорював люду.

696] Знову навкруг кораблів розгорілася битва жорстока. 697] Так би сказав ти: два війська на битву одні проти одних 698] Вийшли нітрохи не втомлені – так вони бились завзято. 699] Кожен з воюючих думав своє: загони ахейські 700] Не сподівались уникнути лиха й загибелі ждали. 701] А у троян – надіялось серце у кожного в грудях 702] Раптом спалить кораблі й повбивати героїв ахейських. 703] З цими думками вони й виступали одні проти одних.

704] Гектор тоді за корму корабля ухопився морського, 705] Гарного й бистрого, що перевіз через море до Трої 706] Протесілая, але не вернув його в рідну країну. 707] Вколо цього корабля врукопашну ахеї й трояни 708] Впень одні одних рубали. Ніхто з них не хтів дожидати 709] Стріл бистролетних здаля чи ударів загострених ратищ, – 710] Але ізблизька, й одним пломеніючи духом завзяття, 711] Гострими бились сокирами, бардами, ще й топорами, 712] Лезами довгих мечів і міддю списів двоєгострих. 713] Гарно оздоблений меч із руків'ям чорненої сталі 714] Там не один із долоні убиваних воїнів падав 715] Або з плечей. І земля навколо від крові чорніла. 716] Гектор же, міцно за виступ оздобний корми ухопившись, 717] Не випускав його з рук, троян закликаючи гучно:

718] «Дайте вогню і крик бойовий піднесіть усі разом! 719] День-бо відплати достойної Зевс нам сьогодні дарує, – 720] Взять кораблі, що сюди прибули проти божої волі 721] Й стільки біди завдали завдяки боягузтву старшини. 722] Хоч і хотів при кормах кораблів я із ворогом битись, 723] То не пускали й мене, і всі наші загони тримали. 724] Та якщо досі нам розум затьмарював широколунний 725] Зевс, то нині він сам нас веде й закликає до бою!»

726] Мовив він це, й ще завзятіш натисли вони на аргеїв. 727] Встоять не міг і Еант під навалою стріл безупинних. 728] Перед загрозою смертною трохи назад він подався 729] З палуби свого судна на приступки семмступневі. 730] Стоячи з списом, відтіль вояків одбивав він троянських – 731] Кожного, хто з них із полум'ям згубним лише наближався. 732] Він увесь час до данаїв кричав, закликаючи гучно:

733] «Любі герої данайські, Ареєві слуги відважні! 734] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу! 735] Чи сподіваємось ми іззаду союзників мати, 736] Або стіну неприступну, щоб нас од біди захистила? 737] Міста за нами нема із муром надійним навколо, 738] Де б захищатись могли ми з підтримкою всього народу. 739] Ми ж на рівнині в троян, у панцири міцно закутих, 740] Ними до моря приперті, від рідного краю далеко. 741] Міць наших рук – нам рятунок, не кволе в бою слабосилля!»

742] Так він гукав і гострим завзято розмахував списом. 743] Кожного, хто із троян наближавсь до човнів крутобоких 744] Із пломенистим вогнем, одгукнувшись на Гекторів заклик, 745] Зразу ж Еант убивав, поражаючи списом великим. 746] Так врукопашну дванадцять мужів він поклав біля суден.