Іліада

ПОДВИГИ МЕНЕЛАЯ

1] Не упустив із очей Менелай, Ареєві любий, 2] Як у жорстокім бою трояни здолали Патрокла. 3] Вийшов із лав уперед він, блискучою сяючи міддю, 4] Й став круг тіла ходити, як ходить навколо теляти 5] З муканням первістка-матка, яка перед тим не родила. 6] Так же круг тіла Патрокла ходив Менелай русокудрий. 7] Перед собою він списа тримав і щит свій округлий, 8] Кожного мертвим готовий покласти, хто б вийшов назустріч. 9] Та не забув і про тіло убитого щойно Патрокла 10] Списом славетний Пантоя нащадок. Він став біля нього 11] Близько й розмову почав з Менелаєм, Ареєві любим:

12] «Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде! 13] Йди собі й тіло облиш, не чіпай цеї здобичі краще. 14] Жоден з троян чи союзників славних раніше од мене 15] Списом своїм у жорстокім бою не ударив Патрокла. 16] Дай же мені у троян заслужену славу здобути, 17] Щоб і тебе я не вбив, і життя не забрав би солодке».

18] В відповідь мовив із гнівом йому Менелай русокудрий: 19] «Зевсе, наш батьку! Чи ж личить зухвало отак вихвалятись! 20] Не величається силою так ані барс кровожерний, 21] Ані розлючений лев, ні кабан гостроіклий, що більше 22] Інших може пишатись могутністю дикою в грудях, 23] Як вихваляються тут Пантоя сини, списоборці. 24] Силою й юністю тішивсь недовго, проте, Гіперенор, 25] Коней впокірник, коли підійшов він і став глузувати, 26] Кажучи в вічі, що я із усього данайського війська 27] Воїн найгірший. Певен я, він не своїми ногами 28] Втішить вернувся кохану дружину й батьків своїх любих.

29] Так же позбавлю я сили й тебе, якщо ти проти мене 30] Виступив. Раджу тобі я назад відійти і сховатись 31] Серед громади. Отож не виходь проти мене, щоб лиха 32] Гіршого ще не зазнати. Мудрий дурень по шкоді».

33] Так він сказав. Не послухав Евфорб і в відповідь мовив: 34] «Сповна заплатиш тепер, Менелаю, годованцю Зевсів, 35] Ти за убитого брата, що вбивством його вихвалявся, 36] Жінку його вдовою в їх спальні навік залишивши, 37] Горя завдавши батькам невимовного й сліз безустанних. 38] Може, нещасним гіркі припинив би я сліз тих потоки, 39] Голову знявши твою і з озброєнням разом віддавши 40] В руки Пантою старому й Фронтіді його богосвітлій. 41] Хай непочатим не довго наш труд бойовий залишиться 42] Й неперевіреним – хто з нас відважний, хто втечі шукає!»

43] Мовивши так, Менелая у щит він округлий ударив. 44] Та не пробив, проте, міді: об щит його, міцно окутий, 45] Вістря зігнулось. Другим підняв тоді мідного списа 46] Славний Атрід Менелай, помолившися батькові Зевсу, 47] Хоч відступив той, а списом йому він під горлом у воло 48] Втрапив та ще й надавив, на важку покладаючись руку. 49] Вістря навиліт крізь ніжну проткнулось Евфорбову шию, 50] Тяжко він гримнув на землю, аж зброя на нім забряжчала. 51] Кров'ю намокла чуприна, на коси Харіти подібна, 52] Кучері пишні, злотом і сріблом примхливо повиті. 53] Як садівник молоду вирощує парость оливи 54] В затишнім місці, де б'є джерельна войа струмениста, 55] І зеленіє те віття, й колишеться тихо під ніжним 56] Подувом легких вітрів, і білим цвіте воно цвітом. 57] Та налетить несподівано з буйною силою вихор, 58] Вирве із грядки ту парость і кине тут же на землю. 59] Так і, сина Пантоя, славетного списом Евфорба, 60] Вбивши, Атрід Менелай почав з нього зброю знімати. 61] Наче той лев, певен сили своєї гірський вихованець, 62] Вихопить кращу корову із стада, що мирно пасеться, 63] Й спершу зламає їй карк, тримаючи міцно зубами 64] Дужими, потім розтерзані нутрощі з теплою кров'ю 65] Жадібно всі пожирає; навкруг пастухи і собаки 66] Здалеку галас великий зчиняють, але підступити 67] Ближче не хочуть вони: блідий-бо їх острах проймає. 68] Так же ні в кого з троян бажання не виникло в грудях 69] Ближче зійтися тоді у бою з Менелаєм поважним. 70] Славне озброєння зняти із сина Пантоя відразу 71] Міг би Атрід, якби Феб-Аполлон йому тут не позаздрив. 72] Гектора в бій він послав, Ареєві рівного мужа, 73] Мента прибравши подобу, кіконських бійців полководця.

74] До Пріаміда озвавшись, він слово промовив крилате:

75] «Гекторе, ти недосяжне догнать пориваєшся нині – 76] Коней баских Еакіда хороброго! Смертним-бо людям 77] Впоратись важко із ними та їх запрягать в колісницю, 78] Крім лиш Ахілла, що мати безсмертна його породила. 79] А Менелай войовничий, син мужній Атрея, тим часом. 80] Тіло Патрокла стерігши, найкращого з воїв троянських 81] Вбив Пантоща Евфорба й відваги палкої позбавив».

82] Мовив це бог, і знов до людської борні повернувся. 83] Гектору ж смуток страшний охмарнілу окрив його душу. 84] Пильно поглянув по шерегах він бойових і побачив, 85] Як той озброєння славне знімає, а цей непорушно 86] Мертвий лежить, і кров із одкритої рани струмує. 87] Виступив Гектор тоді, блискучою сяючи міддю, 88] І на весь голос гукнув, на Гефестове схожий невгасне 89] Полум'я. Крик цей гучний не пройшов повз увагу Атріда. 90] Тяжко зітхнувши, звернувсь до свого він одважного серця:

91] «Горе мені! Якщо з цим я чудовим озброєнням разом 92] Кину Патрокла, що смертю поліг задля честі моєї, 93] Чи не осудить мене, це побачивши, хтось із данаїв? 94] А як, соромлячись їх, на троян і на Гектора вийду 95] Сам я один, то ворожі мужі мене зразу оточать. 96] Лави троян-бо Гектор веде сюди шоломосяйний. 97] Тільки навіщо оцим своє миле тривожу я серце? 98] Хто проти божої волі із мужем змагатися вийде, 99] Любим для бога, лихої зазнає біди незабаром. 100] Тим-то мене не осудить за те ні один із данаїв, 101] Що перед Гектором я відступив, – бо од бога він б'ється. 102] От якби зараз Еанта знайти мені з голосом дужим, 103] Разом пішли б ми тоді, бойову спогадавши відвагу, 104] Хоч би боги й не сприяли нам, тільки б Патроклове тіло 105] Вирвати нам для Ахілла, – було б то лихо найменше».

106] Поки отак у серці і мислях своїх міркував він, 107] Лавами військо троян надійшло, їх очолював Гектор. 108] І відступив Менелай, залишивши Патроклове тіло 109] Й часто назад оглядаючись, наче той лев пишногривий, 110] Що пастухи і собаки його від кошари списами 111] Й криками геть відганяють, а серце відважне у грудях 112] Раптом холоне, і змушений він із обійстя тікати. 113] Так від Патрокла тоді відступив Менелай русокудрий. 114] Лав досягнувши своїх, він спинивсь і назад оглянувся, 115] Теламоніда Еанта очима шукаючи всюди. 116] Раптом його він побачив на лівім крилі бойовища, – 117] Товаришів підбадьорював той, укріпляючи дух їм: 118] Жахом-бо Феб-Аполлон їм наповнив серця нездоланним.

119] Швидко підбіг Менелай до Еанта і так йому мовив:

120] «Друже Еанте, біжім за Патрокла полеглого збройно 121] Битися! Може, Ахіллові хоч би оголене тіло 122] Ми принесем: зняв-бо зброю вже Гектор шоломосяйний».

123] Мовивши так, він Еанту відважному дух підбадьорив. 124] Той тоді вийшов із лав, і з ним Менелай русокудрий. 125] Гектор же тіло Патрокла волік, озброєння славне 126] Знявши, щоб одрубать йому голову гострою міддю, 127] Трупа ж самого троянським собакам віддати в поживу. 128] Близько Еант підійшов, свій щит піднявши, як вежу. 129] Гектор назад відступив і, між лав замішавшися, скочив 130] На колісницю свою, а троянам зброю чудову 131] В місто віддав однести – на славу для себе велику. 132] В час той Еант, широким щитом прикриваючи тіло 133] Менойтіада, спинився над ним, як над дітьми левиця, 134] Що, левенят нерозумних виводячи, раптом у лісі 135] Стріне мисливців, і, впевнена в силі своїй, гордовито 136] Брови на лобі нахмурить, і трохи примружує очі. 137] Так зупинився й Еант над тілом Патрокла-героя. 138] З другого боку Атрід Менелай, Ареєві любий, 139] Став над убитим, у грудях великий ховаючи смуток.

140] Главк, Гіпполохів син, –полководець лікійських загонів, 141] Глянув спідлоба на Гектора й мовив до нього з докором:

142] «Гекторе, мужній на вигляд, в бою ж поступаєшся часом! 143] Слава даремно вважає відважним тебе, боягуза! 144] Час-бо подумать тобі, як місто своє і •Жердиню 145] Сам захищатимеш ти із людьми, що родилися в Трої? 146] Тож із лікіян ніхто вже не піде тепер на данаїв 147] Битись за місто. Хоча б безупинно й невтомно змагався 148] Ти у боях з ворогами, – яка тобі буде подяка? 149] Як в бойовій колотнечі врятуєш, нещасний, простого 150] Мужа, коли Сарпедона, товариша вірного й гостя, 151] Кинув у битві, аргеям у здобич лишивши й поживу? 152] Друга, який за життя так багато корисного вдіяв 153] Місту й тобі! А його від собак ти не смів захистити! 154] Хто із лікійських мужів готов мене слухати, разом 155] їдьмо додому! Згубна для Трої настала година! 156] Більше було б у воїв троянських одважної сили, 157] Запалу в грудях, що з ними, завзято б'ючись за вітчизну, 158] Труд і змагання на себе приймають мужі войовничі, – 159] Скоро б Патрокла тоді затягли ми за мур Іліона. 160] А опинивсь би в великім він місті державця Пріама, 161] Навіть і мертвий, та вирваний нами з жорстокого бою, 162] Скоро й аргеї озброєння славне вождя Сарпедона 163] Нам віддали б, та й його привезли б ми за мур Іліона.

164] Тут-бо соратник лежить найславнішого з воїв аргейських, 165] Що з кораблями приплив і загоном соратників вірних. 166] Але Еанта, духом великого, ти не одваживсь 167] Виждати, дивлячись в очі йому в бойовій колотнечі, 168] Ані змагатися з ним, адже він набагато сильніший».

169] Глянув спідлоба й сказав тоді Гектор шоломосяйний:

170] «Главку, що сталось? Щось надто зухвало ти став розмовляти! 171] Друже ти мій! А я ж то вважав тебе найрозумнішим 172] Серед усіх, що в Лікійській країні живуть буйноплідній. 173] Нині ж розумним тебе не назву, бо говориш ти, ніби 174] Виждать в бою на Еанта-велетня я не наваживсь. 175] Ні, ані січі, ні тупоту кінського я не боюся. 176] Дужча від нас, проте, воля егідодержавного Зевса. 177] Він настрашить і хороброго й легко звитяги позбавить 178] Навіть тоді, коли сам перед тим спонукав його битись. 179] Йди-но до мене, мій друже, стань ближче й побачиш на ділі, 180] Чи цілий день я таким, як ти кажеш, лишусь полохливим, 181] Чи кому-небудь з данаїв, який би не був він завзятий, 182] Наміру не відіб'ю боронити Патроклове тіло».

183] Мовивши так, до троян він голосом дужим покликнув:

184] «Гей, ви, трояни, лікійці й дарданські бійці рукопашні! 185] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу, 186] Бийтеся, поки вдягну бездоганного зброю Ахілла 187] Вславлену, що я здобув, убивши Патроклову силу».

188] Після цих слів одійшов тоді Гектор шоломосяйний 189] З бою жахливого. Кинувсь він бігти, напруживши м'язи 190] Ніг своїх бистрих, і, трохи пробігши, догнав незабаром 191] Товаришів, що несли Пелідову зброю славетну. 192] Від многослізного бою далеко він зброю міняє: 193] Зняту із себе троянам оддав однести войовничим 194] До Іліона священного, сам одягнувши нетлінну 195] Зброю Ахілла Пеліда, що в давні часи його батьку 196] Подарували небесні богове, а той, постарівши, 197] Сину віддав. Та в зброї тій старості син не діждався.

198] Вгледів лише з висоти олімпійської Зевс хмаровладний, 199] Що одягає вже Гектор Пеліда божистого зброю, 200] 11, головою хитнувши, у серці своєму промовив:

201] «О жалюгідний! Ти й гадки не маєш, як близько від тебе 202] Смертна година! От ти одягнув уже зброю нетлінну 203] Мужа найкращого, що перед ним усі інші тремтіли. 204] Друга його ти убив, могутнього, з лагідним серцем, 205] І недостойно зірвав з голови і з плечей його славну 206] Зброю. Нині надам я тобі ще великої сили, 207] Але зате із війни ти не вернешся більше додому, 208] Не принесеш Андромасі славетної зброї Пеліда».

209] Мовив це й темної рухом брови ще підтвердив Кроніон. 210] Гектору зброю зробив до плеча. Страшний, войовничий 211] В нього Арей увійшов. Наповнилось сили й відваги 212] Тіло його. Пішов він до славних союзників Трої 213] З криком гучним. Перед лавами їх він з'явився в блискучім 214] Сяйві нетлінної зброї великого духом Пеліда. 215] Всіх він обходив і кожному дух підбадьорював словом – 216] Главкові й Хромію з ним, Медонтові ще й Терсілоху, 217] Астеропеєві, та Гіппотоєві, та Дейсінору, 218] Форкію, Местлу й Енному, що з птичого льоту віщує, – 219] Всіх підбадьорював він і слово їм мовив крилате:

220] «Слухайте, сотні сусідніх племен і союзників наших! 221] Я не числа в вас шукав, не в кількості мав я потребу, 222] До Іліона із ваших країв закликаючи воїв, ,

223] А закликав вас на те я, щоб наших дружин із дітками 224] Ви боронили ретельно від рук войовничих ахеїв. 225] Тим-то й дарами, і всяким виснажую я постачанням 226] Люд свій, щоб в кожному з вас відвагу підносити мужню. 227] Тож оберніться до ворога прямо, й одно з двох – загибель 228] Чи порятунок, – інших розмов на війні не буває. 229] Хто з вас Патрокла, хай мертвого, винесе з бою й троянам, 230] Коней впокірникам, дасть, .перед ким і Еант не устоїть, – 231] Я тому здобичі дам половину, собі залишивши 232] Другу. А славу зі мною він однакову здобуде».

233] Так він сказав, і рушили прямо вони на данаїв, 234] Високо знявши списи. Велика зросла в«них надія 235] Вирвать з Байтових рук Патрокла убитого тіло. 236] Дурні! Дихання життя у них багатьох одібрав він. 237] До Менелая, в бою голосного, Еант тоді мовив:

238] «О Менелаю мій, паростку Зевсів, не дуже надіюсь 239] Я на повернення наше з тобою з війни у вітчизну. 240] Отже, турбуюсь тепер я не так за Патроклове тіло, – 241] Що незабаром троянських собак і птахів нагодує, – 242] Як про свою я турбуюся голову, щоб не позбутись, 243] Та про твою. Тож хмарами бою окрив нас довкола 244] Гектор, загибель страшна нас обох звідусіль оточила. 245] Клич, проте, кращих данайських бійців, – може, хтось нас почує!»

246] Так він сказав, і послухав його Менелай гучномовний. 247] Голосно крикнув тоді, щоб данаям усім було чути:

248] «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду! 249] Ви, що з Атрідами, із Агамемноном вкупі й зі мною 250] Коштом народним п'єте й порядкуєте кожен загоном 251] Люду свого, а Зевс посилає вам шану і славу! 252] Важко мені розпізнати тепер, у якому загоні 253] Хто з вас вождем: занадто-бо полум'я бою палає.

254] Краще прийдіть ви самі і пройміться обурення гнівом, 255] Що дістається собакам троянським Патрокл у забаву».

256] Так він сказав, і Ойлеїв Еант почув його бистрий. 257] Перший до нього прорвавсь крізь шал сум'яття бойового; 258] [доменей вслід за ним та ще Ідоменея товариш 259] Біг, Меріон, Еніалію-мужоубивцеві рівний. 260] Інших вождів чи міг би хто всі імена пригадати 261] Тих, що до участі в битві вели після того ахеїв!

262] Лавами рушили перші трояни, а вів їх сам Гектор. 263] Так, наче в гирлі ріки, що повниться Зевса дощами, 264] Хвиля бурхлива іде супроти течії, й прибережні 265] Скелі аж стогнуть навколо під натиском сивого моря, – 266] З криком таким наступали трояни. Тим часом ахеї 267] Круг Менойтіда стояли, єдиним палаючи духом, 268] Огородившись стіною щитів міднокутих. Навколо 269] Сяйних шоломів Кроніон могутній розлив густо-темну 270] Хмару. Не був Менойтід йому ще за життя осоружний, 271] В дні, коли той Ахілла соратником був Еакіда. 272] Не допустив він, щоб тіло Патрокла собакам троянським 273] Здобиччю стало, й на поміч йому він підняв його друзів.

274] Спершу трояни тіснить почали бистрооких ахеїв. 275] Тіло лишивши, ті стали тікать. Та не вбили нікого 276] Зарозумілі трояни, хоч дуже хотіли, лиш трупа 277] Поволокли. Та недовго далеко від нього ахеї 278] Ще залишались. Назад відігнав незабаром ворожі 279] Лави Еант, що після бездоганного сина Пелея 280] Виглядом, як і ділами, усіх перевищив данаїв. 281] Кинувся він повз лави передні, відвагою схожий 282] На роз'ярілого вепра, що в горах оточений псами 283] Й ловчими, легко круг себе в ущелинах їх розкидає. 284] Так же й Еант осяйний, благородного син Теламона, 285] Кинувся поміж троян і легко розсипав їх лави, 286] Що оточили Патрокла, палаючи сильним бажанням 287] В місто його волокти і тим славу для себе здобути.

288] Вже Гіппотой, осяйний син Лета пелазга, за ногу 289] Тіло Патрокла волік по полю жорстокої битви. 290] Ременем міцно м'язи йому при стопі обв'язавши, 291] Ректору й іншим троянам на радість. Та люта загибель 292] Нагло прийшла, і ніхто не поміг, хоч всі дуже хотіли. 293] Син Теламонів Еант крізь натовп наскочив на нього 294] І в міднощокий шолом врукопаш його списом ударив, 295] Гострим уражений ратищем, тріснув шолом густогривий, 296] Міццю долоні Еанта і списом великим пробитий, 297] І заструмів уздовж списа мозок кривавий з тієї 298] Рани страшної, і сила покинула воїна, й зразу

299] Ногу Патрокла, відважного серцем, із рук він на землю 300] Виронив. Сам же на тіло убитого ницьма звалився 301] Одаль Ларіси буйнородючої, дяки не склавши 302] Любим батькам своїм. Короткочасним життя його стало, 303] Скорене списом безжальним Еанта, великого духом.

304] Гектор тоді на Еанта блискучим замірився списом. 305] Той же, побачивши це, від ратища мідного вчасно 306] Вбік ухиливсь. Спис у Схедія втрапив, окрасу фокеїв, 307] Сина Іфіта, великого-духом. А той в Панопеї 308] Славній мав і оселю, і владу над людом численним. 309] Саме в ключицю його він ударив, і тої ж хвилини 310] Прямо навиліт пройшло під плечем його мідяне вістря. 311] Тяжко він гримнув об землю, аж зброя на нім забряжчала.

312] В час той Еант посеред живота своїм списом ударив 313] Форкіна, сина Фенопа, який захищав Гіппотоя. 314] Броні опуклість пробивши, утробу ратище мідне 315] Враз пройняло. І впав він, хапаючи землю руками. 316] Тут відступили і лави передні, й осяйливий Гектор. 317] Відволокли тоді з криком великим аргеї убитих – 318] Форкіна й з ним Гіппотоя, і зброю з їх пліч познімали.

319] Так би й тікали трояни від любих Арею ахеїв 320] До Іліона, подолані всі малодушністю злою. 321] Славу придбали б аргеї усупереч Зевсовій волі, 322] Силою й міццю своєю. Та сам Аполлон в тій годині 323] Дух у Енея підняв, Періфанта подобу прибравши, 324] Сина Епіта. Той при дворі його батька «тарого 325] Так і постарів окличником, щирої приязні повним. 326] В постаті цій Аполлон, син Зевса, до нього промовив:

327] «Як ви, Енею, могли б проти божої волі високий 328] Свій Іліон врятувати? Вже бачив я, правда, як інші, 329] Силою й міццю своєю боронячи край свій, на власну 330] Мужність лише покладались, хоч воїв було небагато. 331] Вам же сам Зевс над данаями повну здобути звитягу 332] Дуже бажає. А ви тремтите і не йдете до бою».

333] Так він сказав. Дальносяжця Еней упізнав Аполлона, 334] Щойно побачив. Озвавсь він до Гектора й голосно крикнув:

335] «Гекторе й інші вожді і троян, і союзників наших! 336] Сором, як будем тікати від любих Арею ахеїв 337] До Іліона, подолані всі малодушністю злою. 338] Нині наблизивсь до мене один із богів і підтвердив – 339] Зевс, промислитель верховний, нам буде в бою оборонцем. 340] Йдім же сміліш на данаїв, щоб їм не вдалося безкарно 341] До кораблів своїх з мертвим умкнути Патрокловим тілом».

342] Так він сказав, і кинувся з шерегу, й став попереду. 343] 1 обернулись трояни та й рушили враз на ахеїв.

344] Списом ударив Еней Леокріта, що був Арісбанта 345] Сином і вірним у битвах товаришем був Лікомеда. 346] Жалем до друга пройнявсь Лікомед, Ареєві любий, 347] Став біля вбитого й, списом блискучим своїм замахнувшись, 348] Апісаона прошив Пппасіда, керманича люду, 349] Під передсердям, в печінку, й коліна у нього зомліли. 350] Із Пеонії буйнородючої в Трою прибувши, 351] Воїном кращим вважавсь він за Астеропеєм завзятим.

352] Жалем пройнявсь тоді Астеропей, Ареєві любий, 353] Кинувся він на данаїв, бажаючи битись завзято. 354] Та нічого не встиг. Щитами круг тіла Патрокла 355] Огородились вони, щетинячись грізно списами. 356] Воїв обходив Еант і давав їм належні накази. 357] Не відступать від Патрокла убитого всіх закликав він, 358] Не вириватися з лав, не битись від інших окремо, 359] А коло тіла триматися близько й боротись завзято. 360] Так їм Еант наказував, велетень, і багрянилась 361] Кров'ю земля пурпуровою, й купами падали трупи 362] Воїв троянських та силою гордих союзників вірних, 363] Як і данайських бійців, що теж не без крові боролись, 364] Тільки їх гинуло значно менше: вони-бо старались 365] Поміч подать один одному в час небезпеки лихої.

366] Так, наче полум'я, битва між ними палала. Сказати б, 367] Не залишилося більше ні сонця, ні місяця в небі – 368] Пітьма така огорнула тоді бойовище, де кращі 369] Вої стояли навкруг убитого сина Менойта. 370] Інші ж трояни та всі в наголінниках мідних ахеї 371] Билися вільно під небом ясним; навкруги променіло 372] Сонячне сяйво; ніде не видно було ні хмарини – 373] Ні над полями, ні в горах. Із перепочинками бились, 374] Стоячи одаль одні проти одних, здаля уникали 375] Стогнучих стріл. А хто посередині був, ті од битви 376] Й пітьми терпіли, і гинули там од нещадної міді 377] Вої найкращі. Тим часом двоє мужів войовничих, 378] Славні брати Фрасімед з Антілохом, ще навіть не чули, 379] Що бездоганний Патрокл загинув. Обидва вважали, 380] Що він живий і з троянами б'ється у лавах передніх. 381] Щоб від загибелі й відступу воїв своїх врятувати, 382] Здалеку бились вони, як наказував батько їх Нестор, 383] Ще їх у бій виряджаючи від кораблів чорнобоких.

384] Так цілий день вирувала між ними страшна колотнеча 385] Звади великої. Втома нестерпна і піт безупинний 386] Воям весь час і очі, й гомілки, і руки, й коліна, 387] Й ступні зісподу всім заливали, що бились над мертвим 388] Другом шляхів бойових швидкого онука Еака.

389] Так, наче шкуру велику з бика, наповнену жиром, 390] Людям своїм доручає господар як слід розтягнути, 391] Ті ж, ухопившись за неї і ставши навкруг, на всі боки 392] Тягнуть її, і з неї вологість виходить із жиром, 393] Поки від спільних зусиль поволі розтягнеться шкура. 394] Так же туди і сюди на малому просторі тягнули 395] Тіло ті й другі. Трояни його затягнуть сподівались 396] До Іліона, твердині високої, вої ж ахейські – 397] До кораблів глибодонних. Страшна колотнеча точилась 398] Круг його тіла. Ні войовничий Арей, ні Афіна 399] Бою того б не картали, хоча б на бійців і гнівились.

400] Так того дня обтяжливий труд для людей і для коней 401] Зевс розпростер над Патроклом. Тим часом Ахілл богосвітлий 402] Досі ще навіть не знав про Патроклову смертну загибель. 403] Бо аж під муром троянським точилася битва, далеко 404] Від кораблів бистрохідних. Не смерті-бо він сподівався 405] Друга свого, а думав, той дійде до брами міської 406] Й вернеться цілий-здоровий. Не сподівався й того він, 407] Щоб Іліон – чи без нього, чи й з ним – міг Патрокл зруйнувати. 408] На самоті про це часто від матері чув він своєї, 409] Що сповіщала про задуми Зевса великого потай. 410] Та про нещастя, що сталось, нічого йому не сказала 411] Мати й що має загинуть товариш його найлюбіший. 412] Ті ж, над полеглим підносячи рзтиш загострених безліч. 413] В сутичках безперестанних один проти одного бились. 414] Дехто в той час виголошував з мідянозб^ойних ахеїв:

415] «Друзі, не буде нам слави, якби ми відціль повернулись 416] До кораблів глибодонних. Нехай тут усіх нас поглине 417] Чорна земля! Для нас це краще було б набагато, 418] Ніж цього мужа, впокірникам коней троянам дозволить 419] В місто своє волокти і цим славу для себе здобути».

420] Дехто й з троян, душею могутніх, викрикував гучно:

421] «Друзі, якщо нам судьба біля цього загинути мужа 422] Разом отут, то й тоді хай із бою ніхто не тікає!»

423] Дехто вигукував так, і міцніла у кожного сила. 424] Так вони бились тоді, і підносився гуркіт залізний 425] Аж до небес мідяних крізь безплідні ефіру простори. 426] Коні ж баскі Еакіда жорстокого осторонь бою 427] Плакали, дивлячись, як їх візничий у пил подорожній 428] Впав од долоні потужної Гектора-мужозвитяжця. 429] Доблесний Автомедонт, могутнього син Діорея, 430] То батогом ляскотливим їм боки постьобував шпарко, 431] То умовляв лагідненько, то лайкою сипав крутою. 432] Коні ж не хтіли іти ні на простір ясний Геллеспонту 433] До кораблів глибодонних, ні в бій повертать до ахеїв,

434] А нерухомо стояли, неначе надгробок камінний. 435] Що на могилі померлого мужа чи жінки становлять, – 436] Так при чудовому повозі й коні стояли недвижно, – 437] Голови вниз похиливши. 1 з вій їх довгастих на землю 438] Капали сльози гарячі від жалю і смутку гіркого 439] За їх візничим полеглим. І гриви їх пишні обабіч 440] Ярем, з ошийників долі упавши, в пилюці бруднились.

441] Кінський побачивши плач, до них жалем пройнявся Кроніон 442] І, головою хитаючи, в серці своєму промовив:

443] «Бідні ви! Нащо Пелеєві ми віддали вад, вождеві, 444] Смертному мужеві, вас, не старіючих вічно, безсмертних! 445] Чи не на те, щоб з людьми ви бездольними горя зазнали? 446] Серед усього живого, що дихає й ходить по світі, 447] Годі шукати когось, хто б нещасніший був за людину. 448] Не доведеться на вас і на повозі вашім оздобнім 449] Гектору їздити, сину Пріама, – цього не дозволю. 450] Тож чи не досить, що зброю забрав і пишається нею? 451] Вам же я силою сповню коліна й серця, щоб із бою 452] Автомедонта могли врятувать і доставити цілим 453] До кораблів глибодонних. Дам славу й троянам – вбивати 454] Воїв, аж поки вони кораблів добропалубних дійдуть, 455] Сонце за обрій зайде, і пітьма настане священна».

456] Мовлячи так, надихнув він коням великої сили. 457] З грив своїх порох на землю струсившії, відразу помчали 458] З повозом швидко вони між троянських рядів і ахейських. 459] Автомедонт же, за другом сумуючи, бився завзято. 460] Кіньми притьма налітав, мов на гусячу зграю шуліка. 461] Легко, проте, уникав він напору троян сум'ятливих, 462] Легко вривався й назад у їх юрми густі і тіснив їх. 463] Гонячись за ворогами, не вбив з них, проте, він нікого. 464] Сам-бо один він не міг на священній своїй колісниці 465] Битися списом і разом швидкими орудувать кіньми. 466] Тільки увечері пізно побачив його там товариш 467] Алкімедонт, що був сином Лаерка і внуком Гемона. 468] Автомедонтові він, за повозом ставши, промовив:

469] «Автомедонте, хто із богів надихнув тобі в груди 470] Цю безрозсудну пораду, твій розум ясний відібравши? 471] Як це ти можеш один із троянами в лавах передніх 472] Битися? Твій-бо товариш поліг, Еакідову ж зброю 473] Гектор на плечі узяв і гордо пишається нею».

474] Автомедонт же сказав йому в відповідь, син Діорея:

475] «Алкімедонте, хто із інших ахеїв спроможний 476] Коней безсмертних, як ти, об'їжджати й орудувать ними, 477] Окрім Патрокла, порадника, рівного богові, поки 478] Він ще живий був? Та доля і смерть його нині спостигли.

479] Отже, візьми ти у мене батіг цей і разом блискучі 480] Віжки, а я з колісниці зійду й воюватиму піший».

481] Так він сказав. 1, скочивши вмить в бойову колісницю, 482] Алкімедонт ухопив і батіг свій, і віжки блискучі, 483] Автомедонт же зійшов, їх побачив осяйливий Гектор 484] 1 до Енея, що близько стояв, звертаючись, мовив:

485] «Славний Енею, троян міднозбройних пораднику вірний! 486] Бачу я коней баских прудконогого внука Еака, 487] Знову з'явились вони у бою, лиш візничі нездатні. 488] Міг би тих коней я в них захопити, якщо своїм серцем 489] Ти побажаєш, – як разом на них нападем, не посміють 490] Вийти назустріч вони і до бою кривавого стати».

491] Так він сказав. Не перечив і син благородний Анхісів. 492] Рушили прямо обидва, прикривши рамена щитами , 493] З шкіри сухої й твердої, оббитої міддю навколо. 494] З ними і Хромій тоді, і Арет, на безсмертного схожий, 495] Разом пішли. Плекали надію вони в своїм серці 496] Вбить тих обох і коней тоді захопить крутошиїх. 497] Дурні! Без крові не суджено їм повертатися з битви 498] З Автомедонтом. А він, помолившися батькові Зевсу, 499] Мужністю й силою серце наповнив своє спохмурніле. 500] Алкімедонтові, другові вірному, так він промовив:

501] «Алкімедонте, не став своїх коней далеко від мене, 502] Хай я за спиною чую їх дихання. Мабуть, не зменшить 503] Гектор, Пріамів нащадок, шаленого натиску, поки 504] В руки не візьме свої пишногривих Ахіиювих коней, 505] Нас повбивавши обох, і аргейські хоробрі загони 506] Змусить тікать. Якщо в лавах передніх і сам не поляже».

507] Так він сказав і покликав Бантів обох з Менелаєм:

508] «Гей ви, Еанти, аргеїв вожді, і ти, Менелаю! 509] Мертвого труп доручіть кому іншому з воїв хоробрих. 510] Хай, обступивши його, захищають од вражих загонів, 511] Ви ж нас, живих, захистіть од днини загибелі злої. 512] Вийшли-бо вже проти нас на битву, що сльози приносить, 513] Гектор з Енеєм, вожді троянського війська хоробрі. 514] Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах. 515] Списом ударю і я, а Зевс уже далі подбає!»

516] Мовивши так, розмахнувсь і, свого довготінного списа 517] Кинувши, втрапив Аретові в щит, на всі сторони рівний. 518] Списа не стримав той щит, пройняло його міддю навиліт, 519] В низ живота увійшов-бо він глибоко, пояс пробивши. 520] Так наче муж буйносилий, сокирою гострою ззаду 521] Вдаривши в карк поміж рогів крутих вола степового, 522] М'язи йому розсіче, й той, підскочивши, падає важко, – 523] Так же, підскочивши, навзнак упав і Арет тоді. Спис же, 524] Вістрям в утробі хитаючись, всі розслабив суглоби. 525] В Автомедонта ударив осяйливим ратищем Гектор. 526] Той же, завбачивши це, ухилився од мідного списа, – 527] Швидко нагнувся вперед, а ратище довге іззаду 528] В землю встромилось, і пружно в повітрі хиталося древко 529] Списа, аж поки могутній Арей відібрав його силу. 530] Бій на мечах уже мали вони врукопаш розпочати, 531] Та в войовничому запалі їх розлучили Еанти, 532] Що на товариша заклик сюди крізь юрбу поспішили. 533] І мимоволі жахнулись, і швидко назад подалися 534] Гектор з Енеєм і Хромій, на бога безсмертного схожий, 535] Тіло Аретове там залишивши лежати з пробитим 536] Серцем. Автомедонт же, Ареєві буйному рівний, 537] Зброю з Арета знімаючи, так з похвальбою промовив:

538] «От я хоч трохи полегшив свій дух од нестерпного смутку 539] За Менойтідом полеглим, хоч воїна слабшого вбив я».

540] Так він сказав і, скривавлену зброю собі в колісницю 541] Склавши, на неї вийшов і сам із ногами й руками, 542] Кров'ю залитими, наче той лев, що бика роздирає.

543] Знов над Патроклом жахлива тоді розпростерлася битва, 544] І многослізна, й жорстока. Ту зваду збудила Афіна, 545] З неба зійшовши на землю. Послав її Зевс громовладний 546] Дух бадьорити данаям: до них-бо він серцем схилився. 547] Мов пурпурову над смертними райдугу в небі високім 548] Зевс простирає, віщуючи людям війни небезпеку 549] Або зими незогрійної, що зупиняє людині 550] Працю всю на землі і засмучує овні отари, – 551] Так, в пурпурову закутавшись хмару, зійшла до ахеїв 552] Діва Афіна і в кожному дух піднесла войовничий. 553] Першому сину Атрея, стояв він до неї найближче, 554] Для підбадьорення мужньому мовить вона Менелаю, 555] Фенікса постать прибравши і голос до того ж дзвонистий:

556] «Сором великий на тебе впаде, і ганьба, Менелаю, 557] Буде навічна тепер, якщо вірного друга Ахілла 558] Тут, біля мурів троянських, терзатимуть пси бистроногі! 559] Отже, тримайся міцніше і воїв своїх підбадьорюй».

560] В відповідь так їй сказав Менелай, у бою гучномовний:

561] «Феніксе, батечку мій довгоденний! Якби ж то Афіна 562] Силу дала мені й зброї навалу од мене відбила! 563] Вийшов би радо тоді Патроклове я захищати 564] Тіло, – так тяжко сумна його смерть мені вразила серце. 565] Гектор же, полум'я сили жахливої повен, невтомно 566] Міддю все нищить навколо, бо Зевс йому славу дарує».

567] Так він сказав. Ясноока зраділа богиня Афіна, 568] Що між богів він до першої неї з благанням звернувся,

569] Й силу велику в плечі уклала йому і в коліна, 570] Груди ж наповнила й серце йому зухвалістю мухи – 571] Скільки не гонять її, вона повертається знову 572] Тіло кусати: кров-бо людини така їй приємна! 573] Вклала зухвалість таку вона в серце йому спохмурніле. 574] Став біля тіла Патрокла й блискуче він ратище кинув. 575] Жив у ту пору Подес між троянами, син Етіона. 576] Сміливий муж і багатий; над всіх шанував його Гектор 577] З-поміж троян, – товаришем учт йому був він і другом. 578] Мав він тікати, та в пояс його Менелай русокудрий 579] Раптом ударив і списом навиліт пройняв його мідним. 580] Тяжко той гримнув об землю. Й Атрід Менелай русокудрий 581] Тіло його від троян поволік до загонів ахейських.

582] Гектору дух піднімав Аполлон, підійшовши до нього 583] Й вигляд прибравши вождя Асіада Фенопа, що гостем 584] Гектора був найлюбішим, а сам проживав в Абідосі. 585] В постаті цій тоді мовив йому Аполлон дальносяжний:

586] «Гекторе, хто тебе досі з ахеїв здолав би злякати? 587] Нині ж тікаєш ти й від Менелая, який списоборцем 588] Завжди слабким був. Тепер він один у троян викрадає 589] Тіло Патрокла, вірного вбивши товариша твого, 590] Кращого з воїв, Подеса, що сином вважавсь Етіона».

591] Так він сказав, і чорною млою скорботи вповитий 592] Гектор пройшов наперед у міднім одінні блискучім. 593] Взяв тоді в руки егіду Кронід осяйну, торочками 594] Пишно оздоблену, й, хмарами Іди верцАну вповивши, 595] Блиснув, і громом ударив, егідою тою потрясши, 596] І перемогу троянам послав та втечу ахеям.

597] Перший із бою тікати подавсь Пенелей-беотієць. 598] Прямо вперед пориваючись, був у плече він ізверху 599] Злегка поранений. Тільки до кості роздряпала тіло 600] Полідамантова зброя, хоч списа і зблизька він кинув. 601] Зблизька і Гектор у руку над кистю ударив Леїта, 602] Алектріонові сина, й той мусив облишити битву. 603] Кинувсь тікать, озираючись, він, вже не мавши надії 604] Втримати списа в руках і, як досі, з троянами битись. 605] Гектора, що за Леїтом погнався, тим часом настигши, 606] Ідоменей над соском по броні у груди ударив. 607] Та біля вістря зламалося ратище довге. Трояни 608] Голосно скрикнули. Гектор націливсь тоді в Девкаліда 609] Ідоменея, що вийшов на повіз. Та, схибивши трохи, 610] Вразив Койрана, що був Меріона супутцем-візничим, 611] Мужа, прибулого з ним із будовами славного Лікта. 612] Пішки спершу до Трої прийшов з кораблів крутобоких 613] Ідоменей і велику троянам віддав би звитягу, 614] Та незабаром Койран йому коней пригнав прудконогих. 615] Світлом для нього він став, загибелі день одвернувши, 616] Сам же життя загубив од Гектора-мужозвитяжця. 617] Той його в щелепу, близько від вуха ударив і списом 618] Вибив зуби йому, язик розрубавши надвоє. 619] З повоза випав Койран і виронив віжки на землю. 620] Та Меріон нахиливсь, і, з землі їх піднявши руками, 621] Ідоменееві швидко подав, і до нього промовив:

622] «Коней хутчіше жени до своїх кораблів бистрохідних. 623] Бачиш ти й сам, перемогу здобудуть тепер не ахеї!»

624] Так він сказав. Девкалід пишногривих погнав тоді коней 625] До кораблів глибодонних. І острах обняв йому серце.

626] Від Менелая, проте, і Еанта, великого духом, 627] Зевс не втаїв, що звитягу мінливу дає він троянам. 628] Перший озвався до них великий Еант Теламоній:

629] «Горе нам! І найдурнішій людині тепер зрозуміло, 630] Що всемогутній наш батько, сам Зевс помагає троянам: 631] Всі-бо їх стріли й списи досягають мети, хто б не кинув – 632] Добрий боєць чи поганий, – сам Зевс їх летом керує. 633] Наші ж летять навмання і падають марно на землю. 634] Тож поміркуймо тепер, щоб найкращий придумати спосіб, 635] Як нам Патроклове тіло відбить і поверненням скорим 636] Товаришам своїм любим сподівану радість подати. 637] Дивляться пильно на нас вони в смутку, не певні, чи зможем 638] Гектора-мужозвитяжця і рук його міць нездоланну 639] Стримати ми, й до човнів чорнобоких почнемо тікати. 640] Хоч би знайшовся товариш, що звістку б відніс якнайшвидше 641] До Пелеїда, він-бо, гадаю, ще й досі не знає 642] Вісті сумної, що впав у бою його любий товариш. 643] Тільки нікого не можу побачити я між ахеїв, – 644] Темною хмарою всі – і люди, і коні вповиті. 645] Зевсе, наш батьку! Розвій оту хмару над дітьми ахеїв, 646] Небо кругом проясни, щоб бачити все нам очима, 647] І погуби нас при світлі, якщо вже бажаєш губити».

648] Так він сказав у сльозах, і жаль його батькові стало. 649] Темряву він одігнав і хмару навколо розвіяв, 650] Сонце засяяло знов, і вся освітилася битва. 651] До Менелая, в бою голосного, Еант тоді мовив:

652] «Глянь, Менелаю, паростку Зевсів, чи є де живий ще 653] Несторів син Антілох, душею своєю могутній, 654] Хай до Ахілла відважного він побіжить якнайшвидше 655] І сповістить, що загинув товариш його найлюбіший».

656] Так він сказав. Не перечив йому Менелай гучномовний 657] І тої ж миті подався у путь, наче лев од кошари, 658] Де від людей і собак відгризаючись, він натрудився;

659] Ті не давали йому до волового жиру допастись, 660] Цілу вартуючи ніч; він же, свіжого прагнучи м'яса, 661] Рвався вперед, але марно: із рук-бо безстрашних на нього 662] З свистом летіли потоком густим і списи зловорожі, 663] І пломінкі смолоскипи, що жахом проймали пекучим, 664] І на світанку відходив він геть із засмученим серцем. 665] Так від Патрокла тоді Менелай, у бою гучномовний, 666] Йшов неохоче. Боявся-бо він, що огорне ахеїв 667] Страх непоборний і труп ворогам вони в здобич покинуть. 668] До Меріона й Еантів обох він почав говорити:

669] «Гей ви, Еанти, аргеїв вожді, і ти, Меріоне! 670] Чи не пора нам Патрокла нещасного лагідну вдачу 671] Нині згадати? Яку виявляв він до кожного щирість. 672] Поки живий був! Та доля і смерть його нині спостигли».

673] Мовивши так, одійшов од них геть Менелай русокудрий, 674] Дивлячись пильно навкруг, як орел, про якого говорять, 675] Що з-між усіх піднебесних птахів його зір найгостріший. 676] Високо в небі ширяючи, бистрого він не прогледить 677] Зайця, що десь під кущем притаївсь густолистим, і, раптом 678] Впавши на нього, хапає у кігті, й життя позбавляє. 679] Так і твої, Менелаю, годованцю Зевсів, яскраві 680] Очі навколо усюди по лавах зорили ахейських, 681] Чи не покажеться Несторів син, ще живий, поміж воїв. 682] Раптом його він побачив на лівім крилі бойовища – 683] Товаришів підбадьорював той, укріпляючи дух їм. 684] Тож, підійшовши до нього, сказав Менелай русокудрий:

685] «Паростку Зевсів, сюди підійди, Антілоху! Почуєш 686] Вістку сумну, що бодай-бо ніколи вона не справдилась! 687] Сам ти, гадаю, тепер на власні вже очі побачив 688] І зрозумів, що данаям біду божество посилає, 689] А перемогу троянам. Патрокл, найславніший з ахеїв, 690] Смертю поліг, і данаїв журба охопила велика. 691] Тож до Ахілла біжи – на човнах розказати ахейських 692] Все, що тут сталось, – нехай на човні порятує хоч голе 693] Тіло, озброєння ж Гектор ізняв з нього шоломосяйний».

694] Так він сказав. Антілох аж жахнувся, слова ті почувши. 695] Довго стояв він, цілком онімілий, гіркими сльозами 696] Сповнились очі, і голосу дужого зразу позбувся. 697] Та не лишив він, проте, Менелаєвих слів без уваги, 698] Швидко побіг, Лаодокові зброю свою передавши, 699] Свому супутцю, що коней тримав при нім однокопитих.

700] Всього в сльозах понесли його ноги проворні із битви 701] Сину Пелея Ахіллові вість передати немилу. 702] Не захотілось тобі, Менелаю, годованцю Зевсів, 703] Товаришів боронити у скруті лихій, де покинув 704] їх Антілох, і туга пілосян важка охопила. 705] Посланий був на підтримку до них Фрасімед богосвітлий, 706] А Менелай тоді швидко подавсь до Патрокла-героя, 707] Біля Еантів спинився і слово таке до них мовив:

708] «До кораблів бистрохідних того я послав чоловіка 709] Вістку Ахіллу подать прудконогому. Не сподіваюсь 710] Все ж я приходу його, хоч який він на Гектора гнівний. 711] Як без свого він озброєння буде з троянами битись? 712] Тож поміркуймо тепер, щоб найкращий придумати спосіб, 713] Як нам Патроклове тіло відбити й самим повернутись, 714] Кери уникнувши й смерті в жорстокій з троянами битві».

715] В відповідь мовив йому великий Еант Теламоній:

716] «Все ти цілком справедливо сказав, Менелаю преславний! 717] Вдвох з Меріоном нагніться і, швидко піднявши на себе, 718] Тіло Патроклове з битви несіть. Ми ж обидва іззаду 719] З Гектором будем божистим тоді і з троянами битись. 720] Одноіменні і духом єдині не раз ми й раніше 721] Поряд, плече у плече Ареєву лють відбивали».

722] Так він сказав, і, високо понад землею піднявши, 723] Тіло вони понесли. І скрикнули голосно ззаду 724] Вої троянські, побачивши тіло в руках у ахеїв. 725] Кинулись, наче ті пси, що вслід за пораненим вепром 726] Мчать стрімголов уперед, молодих обганяючи ловчих, 727] Рвуться шалено за ним, готові його розірвати. 728] Та лиш повернеться він, на свою покладаючись силу, 729] Жахом охоплені, врозтіч вони розбігаються раптом. 730] Так і трояни – юрбою раніш за ахеями гнались, 731] Вістрям списів улучаючи їх і мечів двоєсічних. 732] Та лиш Еанти, спинившись, обличчям до них повертались, 733] Блідли вони, і ніхто вже із них не насмілювавсь більше 734] Кинутись знов уперед і за тіло Патроклове битись.

735] Так, поспішаючи, вдвох несли вони тіло із битви 736] До кораблів глибодонних. За ними страшний розгорявся 737] Бій, мов пожар, що виник раптово й залюднене місто 738] Полум'ям враз охопив, і валяться в порох будови 739] В сяйві яскравім, а вітер ще більше вогонь роздуває, 740] Так од завзяття мужів-списоборців і тупоту коней 741] Гомін котивсь за героями, що поспішали до стану, 742] Так наче мули міцні, потужну напруживши силу, 743] По кременистій дорозі з високого тягнуть узгір'я 744] Бантину довгу чи брус корабельний і дихають важко, 745] Змучені втомою й потом, однак, уперед поспішають, – 746] Так вони й тіло уважно несли. А за ними позаду 747] Двоє Еантів тримались: як лісом поросле узгір'я 748] Стримує води, пролігши упоперек їм по рівнині, 749] І розбуялих потоків і рік течію нездоланну 750] Може затримати й хвилі бурхливі її спрямувати 751] Аж на рівнину, – та міць його хвиль тих здолати не може, – 752] Так, тримаючись ззаду, Еанти весь час відбивали 753] Натиск троян. А ті насідали, найбільше з них двоє 754] Найсміливіших – Еней, син Анхіса, й осяйливий Ректор. 755] Так наче хмарою зграя шпаків пронесеться і галок 756] З криком страшенним, побачивши здалеку в ясному небі 757] Яструба злого, що смерть маленьким несе пташенятам, – 758] Так від Енея і Гектора воїни юні ахейські 759] З криком страшенним тікали, про запал до бою забувши. 760] І, утікаючи, в рові багато губили данаї 761] Зброї чудової. Битва ж завзята кругом не вгавала.