Іліада

ЗРЕЧЕННЯ ГНІВУ

1] В шатах шафранних Еос із течій ріки Океану 2] Встала, щоб світло своє безсмертним явити і смертним. 3] До кораблів із Гефестовим даром примчала Фетіда 4] Й любого сина знайшла, що, простертий над тілом Патрокла, 5] Тяжко ридав. А навколо слізьми умивались гіркими 6] Товариші його. Стала між ними в богинях пресвітла, 7] Взявши Ахілла за руку, назвала і так говорила:

8] «Сину мій, мусимо тут ми лишити його, хоч обняті 9] Смутком тяжким, бо насамперед з волі богів він загинув. 10] Ти ж од Гефеста прийми чудові оці обладунки, 11] Зброю, якої на плечах ніхто із людей не носив ще».

12] Мовивши так, поклала вона це озброєння гарне 13] Перед Ахіллом. Воно аж дзвеніло, оздоблене пишно. 14] Трепет пройняв мірмідонян, що на обладунок не сміли 15] Навіть дивитись і аж відсахнулись. Ахілл же як глянув, 16] Гнів іще більший його охопив, і полум'ям грізним 17] З-під похмурнілих повік ясні його блиснули очі. 18] В руки узяв він, радіючи, бога сяйливий дарунок. 19] А, надивившись із радістю серця на дар цей коштовний, 20] Матері любій своїй він слово промовив крилате:

21] «Матінко рідна моя, це озброєння справді від бога, – 22] Витвір безсмертних це, мужеві смертному так не зробити. 23] Зараз же ним я озброюсь. Але я страшенно боюся, 24] Щоб тим часом на тілі відважного сина Менойта 25] Мухи, глибоко проникши до ран, заподіяних міддю, 26] Не наплодили черви і трупа щоб не осквернили, – 27] Зникло із нього життя, й почне розкладатися тіло».

28] Відповідаючи, мовила так срібнонога Фетіда:

29] «Сину мій, хай твого серця подібні думки не турбують. 30] Буду старанно сама відганять я рої осоружних 31] Мух, що трупи героїв, убитих в бою, поїдають. 32] Навіть якби довелось йому протягом року лежати, 33] Тіло б незмінним весь час залишалося й стало б ще кращим. 34] Ти ж невідкладно на збори скликай героїв ахейських, 35] На Агамемнона гніву зречись, керманича люду. 36] Потім до бою озбройся мерщій і в одвагу вберися».

37] Мовила так, і силу завзяття у нього вдихнула. 38] Потім Патроклові в ніздрі амброзію разом з нектаром 39] Стала вливать по краплині, щоб тіло лишалось незмінним.

40] Швидко подався морським узбережжям Ахілл богосвітлий, 41] Голосно він покликав і будив героїв ахейських. 42] Навіть і ті, що весь час при своїх кораблях залишались, – 43] І стерники, що правили твердо кермом корабельним, 44] Ключники, що в кораблях щоденно харчі роздавали, – 45] Навіть вони поспішали на збори, дізнавшись, що в битву 46] Знову з'явився Ахілл, так довго її уникавши. 47] Двоє, кульгаючи, йшли – Арея соратники вірні – 48] Син нездоланний Тідея і з ним Одіссей богосвітлий, 49] Йшли, на списи опираючись: ще-бо їм рани боліли. 50] Отже, на збори прийшовши, в ряду вони сіли переднім. 51] А наостанку прийшов і володар мужів Агамемнон, 52] Терплячи рани болючі. Ратищем мідним в жорстокій 53] Битві тяжко поранив Коон його, син Антенора. 54] А як на збори уже усі позбирались ахе», 55] Став посередині й так тоді мовив Ахілл прудконогий:

56] «Чи нам, Атріде, обом, і тобі, і мені, стало краще 57] З того, що ми через дівчину, хоч і з зажуреним серцем, 58] Так розпалилися гнівом у зваді, що душу з'їдає? 59] Хай би стрілою убила її в кораблі Артеміда 60] В день, як, Лірнес зруйнувавши, узяв я ту дівчину в здобич. 61] Мабуть, землі не ковтало б незмірної стільки ахеїв, 62] Впалих від рук ворогів, поки в лютому гніві шалів я. 63] Гектору тільки й троянам був з того пожиток. Ахеї ж 64] Довго, гадаю, про нашу іще пам'ятатимуть зваду. 65] Тільки облишмо це згадувать, хоч і зажурені серцем, 66] А, корячись неминучості, дух свій приборкаймо в грудях. 67] Нині свій гнів припиняю. Не личить без краю уперто 68] Гніватись непримиренно. А зараз до бою скоріше 69] Духу додай бадьорішого довговолосим ахеям, 70] Щоб, із троянами стрівшись, упевнитись міг я, чи й досі 71] Хочуть при наших вони кораблях ночувать. Сподіваюсь, 72] Той із них з радістю втомлені схилить коліна, хто встигне 73] В битві жорстокій уникнути наших списів безпощадних!»

74] Так він сказав, і, почувши, що гнів припинив син Пелея, 75] Духом могутній, зраділи всі мідноголінні ахеї. 76] Став говорити до них володар мужів Агамемнон 77] З місця, де був, не виходячи сам на середину зборів:

78] «Друзі, герої данаї, соратники бога Арея! 79] Тих, хто говорить, слід слухать уважно, їх мову не гоже 80] Перебивать: тож нелегко й бувалому так говорити. 81] Хто серед гомону й гаму людського щось може почути 82] Чи щось сказати? Заглушить той шум і гучного промовця. 83] Порозумітись хотів би я з сином Пелея. Ви ж пильно 84] Слухайте, інші аргеї, і всі на слова мої зважте. 85] Часто ахеї мені про зваду із ним говорили 86] І докоряли не раз. Але не моя то провина, 87] Винні в тім Зевс, і Мойра, й Ерінія, в пітьмі блуденна. 88] Це ж бо вони на мій розум засліплення дике наслали 89] В день той, коли від Ахілла я здобич забрав самовладно. 90] Що міг зробити я? Божим усе підлягає велінням. 91] Зевсова донька поважна, Ата зловредна, що розум 92] Всім засліпляє, легкі в неї ноги, і навіть не ходить 93] Ними вона по землі, по головах людських прямує 94] Й розум затемнює в них, – із нас одного вже впіймала. 95] Навіть і Зевса вона засліпила, хоча найсильніший, 96] Кажуть, він серед богів і людей. Отже, навіть і Зевса 97] Гера, хоч слабша, підступною хитрістю так ошукала 98] В день той, коли настала пора пишнокосій Алкмені 99] Силу Геракла родити в увінчаних мурами Фівах. 100] Так, похваляючись, Зевс до всіх тоді мовив безсмертних:

101] «Слухайте слова мого, вічносущі богове й богині! 102] Хочу сказати вам те, що в грудях велить мені дух мій: 103] Нині Ілітія в світ приведе, помічниця пологів, 104] Мужа, що панувать над своїми сусідами буде, 105] З роду славетних мужів, породжених з крові моєї!» 106] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера: 107] «Ти нас обманюєш, мабуть, і слово твоє не справдиться. 108] Тож поклянися великою клятвою тут, олімпійцю, 109] Що панувать над своїми сусідами буде насправді 110] Той, хто сьогодні на світ із жіночого з'явиться лона, 111] З роду славетних мужів, породжених з крові твоєї».

112] Так говорила. І Зевс лукавства її не помітив, 113] Клятвою клявся великою й часто в тім каявся згодом. 114] Гера злетіла тоді стрімголов із вершини Олімпу, 115] В Аргос ахейський примчала, де, знала вона, проживає 116] Вельми поважна дружина Стенела, сина Персея. 117] Сьомий вже місяць вона дитину в утробі носила. 118] Та завчасу, недоноском, на світ його вивела Гера,

119] Стримавши роди Алкмені, Ілітій туди не пустивши. 120] З вістю цією прийшла до Кроніда вона і сказала:

121] «Зевсе, владарю перунів, я слово вкладу тобі в серце. 122] Муж народивсь благородний, що править аргеями має. 123] Це Еврістей, нащадок Стенела, сина Персея, 124] Парость твоя* – не зле він аргеями правити буде».

125] Мовила так, і серце гірким пройнялось йому болем. 126] Ату Кротон вхопив за голову в косах блискучих, 127] Гнівом палаючи люто, й великою клятвою клявся, 128] Що відтепер на Олімп вже ніколи й на зоряне небо 129] Більш не повернеться Ата, що розум усім засліпляє.

130] Мовивши так, розмахнувсь і з високостей зоряних неба 131] Зевс її скинув, і вмить на людські вона впала роботи. 132] Часто зітхав через неї він, бачачи любого сина, 133] Що у трудах недостойних служить Еврістеєві мусив. 134] Так же і я, – коли шоломосяйний Гектор великий 135] Воїв аргейських нещадно винищував перед човнами, 136] Ати забуть я не міг, що розум мені засліпила. 137] А що засліплений був я, і Зевс одібрав мені розум, 138] Хочу це виправить я, незліченний приносячи викуп. 139] Отже, до бою ставай, заохотивши й інших з собою. 140] Я ж подарунки готовий віддать тобі всі, що, прийшовши 141] Вчора до твого намету, назвав Одіссей богосвітлий. 142] А якщо хочеш, зажди, хоч трудів ти Ареєвих прагнеш, 143] Зараз же слуги дари з кораблів принесуть, щоб побачив 144] Сам ти, які тобі речі я цінні й приємні дарую».

145] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий:

146] «Сину Атрея, владарю мужів, Агамемноне славний! 147] Як ти захочеш – віддать, як належить, мені подарунки 148] Чи при собі їх затримать – це справа твоя. Та згадаймо 149] Краще про битву. Не час нам довго про це розмовляти 150] Чи зволікать з цим. Велике-бо ще недовершено діло. 151] Знов ви у лавах передніх побачите нині Ахілла, 152] Як він фаланги троян мідногострим трощитиме списом. 153] Хай же і кожен із вас ворогів побивати гадає».

154] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:

155] «Хоч і хоробрий без краю ти, богоподібний Ахілле, 156] Не посилай з ворогами натщесерце битись ахеїв 157] Під Іліоном, бо довго триватиме ця безпощадна 158] Битва, якщо між собою зіткнуться фаланги ворожих 159] Воїв, а бог надихне тим і другим однакову силу. 160] Краще при кораблях бистрохідних ти дав би ахеям 161] Хліба спожити й вина: в них-бо сила й відвага людини. 162] Хто б то спромігся з бійців цілий день аж до заходу сонця, 163] Не підкріпившися їжею, битись весь час з ворогами!

164] Хоч би й якої відваги повен був він бойової, 165] Та мимоволі все тіло йому обважніє, охопить 166] Голод і спрага його, і в утомі ослабнуть коліна. 167] Той же, хто світлим вином і наїдком зміцнить свої сили, 168] Битися може завзято цілісінький день з ворогами; 169] Серце відважне у грудях його, і не знають суглоби 170] Втоми, аж поки із поля не зійдуть усі бойового. 171] Тож розпусти тепер воїв і дай їм наказ готувати 172] їжу, дарунки ж свої хай володар мужів Агамемнон 173] Скаже знести на середину зборів, щоб вої ахейські 174] Це на власні побачили очі й ти серцем радів би. 175] Перед аргеями ставши, він хай поклянеться, що ложа 176] Дівчини він не торкавсь, не єднався із нею в коханні, 177] Як за звичаєм людським у мужчин із жінками буває. 178] Хай же, Ахілле, у грудях твоїх зласкавішає серце, 179] Він же хай щедро тебе у наметі своїм почастує 180] Учтою миру, щоб мав задоволення ти, як належить. 181] Навіть і сам перед іншими ти після цього, Атріде, 182] Лиш справедливішим станеш. Не соромно-бо владареві 183] З мужем миритися тим, якого він перший покривдив». 184] В відповідь мовив йому володар мужів Агамемнон: 185] «З радістю слухав сьогодні я слово твоє, Лаертіде. 186] Слушно ти міркував і про все розсудив справедливо. 187] Клятву готовий я дати, до цього мій дух мене кличе. 188] Не присягну перед богом я ложно. Ахілл же хай трохи 189] Тут зачекає, хоч як трудів він Ареєвих прагне. 190] Та зачекайте-бо й інші, аж поки до нас із наметів 191] Всі не прибудуть дари і ми жертвами клятв не завірим. 192] Це, Одіссею, тобі доручаю й велю довершити. 193] Вибери сам юнаків щонайкращих ти між всеахеїв, 194] Щоб принесли з корабля подарунки, які ми учора 195] Пообіцяли Ахіллові дати, й жінок хай приводять. 196] Ти ж мені швидше, Талтібію, в стані широкім ахеїв 197] Вепра знайди, щоб у жертву зарізати Зевсові й Сонцю». 198] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий: 199] «Сину Атрея, владарю мужів, Агамемноне славний! 200] Краще турботи оці нам до іншого часу відкласти, 201] Перепочинок коли у битві кривавій настане, 202] Й люттю такою у грудях моїх не палатиме серце. 203] Ще-бо у полі порубані вої лежать, що приборкав 204] Гектор, Пріамів син, коли Зевс дарував йому славу. 205] Ви ж на обід закликаєте нас! А я, замість того, 206] Всім наказав би негайно воям ахейським у поле 207] Вийти й натщесерце битись, а потім, із заходом сонця, 208] Щедру подати вечерю, коли за ганьбу помстимося.

209] Та раніше до любого горла мені не полізуть 210] Страви й напої ніякі – товариша ж нашого вбито! 211] Гострою міддю порубаний, він ногами до входу 212] Серед намету мого розпростертий лежить, а навколо 213] Товариші його плачуть. Не учта на думці у мене, 214] А»лиш убивство, кров та ворога стогін смертельний!» 215] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий: 216] «Сину Пелеїв Ахілле, найкращий із воїв ахейських! 217] Ти й сміливіший за мене, і в битві орудуєш краще 218] Списом своїм. Але я перевищу тебе набагато 219] Розумом: я-бо й раніш народивсь, і досвідчений більше. 220] Май же терпіння у серці і слів моїх слухай уважно. 221] Швидко у січі кривавій ситіють утомою люди, 222] Що, як стеблини, їх мідні серпи пожинають по ниві. 223] Жниво ж убогим стає, коли шальки ваги нахиляє 224] Зевс, що воєн людських неминучі вирішує судьби. 225] Отже, не шлунками мертвих оплакувать треба ахеїв, 226] Надто-бо часто один за одним погибають щоденно 227] Вої, хто ж і коли б тоді міг од печалі спочити? 228] Тих, що в бою полягли, на похорон треба віддати, 229] Твердість зберігши в душі, поплакавши день над померлим. 230] Іншим же, що по жорстокДй війні у живих залишились, 231] Треба про їжу й пиття пам'ятати, щоб, сили набравшись, 232] Битися ми з ворогами невтомно могли й безустанно, 233] Міддю міцною озброєні. Хай же ніхто не бариться 234] В нашому війську надалі й наказів нових не чекає. 235] Зле-бо з наказом новим тому буде, хто все ж залишиться 236] Біля аргейських човнів. Мерщій же шикуймося в лави 237] Й на конеборних троян обрушимо зброю Арея!»

238] Мовивши так, він двох Несторідів узяв із собою, 239] І Фелеща Мегета, й Тоанта, і ще Меріона, 240] І Лікомеда, сина Креонта, ще й Меланіппа 241] І до намету пішов Агамемнона, сина Атрея. 242] Слово наказів його переходило тут же у діло. 243] Сім принесли із намету триногів обіцяних, потім 244] Двадцять сяйних казанів, узяли до них коней дванадцять. 245] Сім привели ще жінок, обізнаних добре в чудових 246] Виробах, восьма ж по них Брісеїда була яснолиця. 247] Спереду йшов Одіссей, що десять відважив талантів 248] Золота, інші дарунки несли юні вої ахейські. 249] Все це на площі вони поскладали. Тоді Агамемнон 250] Встав. Тим часом Талтібій, голосом схожий на бога, 251] З вепром в руках зупинивсь перед славним керманичем люду. 252] Син же Атреїв, рукою свій витягши ніж, що звичайно 253] Біля великих меча свого піхов мав завжди з собою,

254] З вепра щетини спочатку відрізав і, руки здійнявши, 255] Ревно до Зевса молився. І мовчки сиділи аргеї 256] Всі по місцях своїх, слів дослухаючи пильно вождевих. 257] Очі піднісши до неба широкого, так він молився:

258] «Будьте за свідків, о Зевсе, найвищий з богів, найсильніший, 259] Земле, і Сонце, й Ерінїї, що в глибині під землею 260] Тяжко караєте люд за ложно промовлені клятви! 261] Не доторкався й рукою до дівчини я Брісеїди, 262] Не вимагав ані ложа, ані чогось іншого в неї. 263] Досі в наметі моїм залишалась незаймана діва. 264] А як брехливо клянусь, хай пошлють мені вічні богове 265] Лиха багато, як тим посилають, хто клятву порушив».

266] Мовив це й вепрові горло розсік він безжальною міддю 267] І, розмахнувшись, у глиб його сивого моря закинув, 268] Рибі в поживу. Ахілл же, із місця свойого підвівшись, 269] До війнолюблих аргеїв з такими звернувся словами:

270] «Зевсе, наш батьку, великі ти людям напасті готуєш! 271] Не схвилював би ніколи так серця мойого у грудях 272] Син Атреїв, не міг би він силою дівчини тої 273] Взяти усупереч волі моїй. То, мабуть, могутній 274] Зевс побажав, щоб смертю загинуло стільки ахеїв. 275] Сядьмо ж обідати й будьмо готові до справи Арея!»

276] Мовивши так, розпустив він збори мужів скороспішні. 277] До кораблів своїх швидко усі порозходились вої, 278] А мірмідоняни, духом відважні, забрали дарунки 279] Й на корабель однесли до Ахілла, подібного богу. 280] Все поскладали в наметах і поряд жінок посадили, 281] Коней же славні візничі усіх в табуни відігнали. 282] А Брісеїда прекрасна, немов золота Афродіта, 283] Тіло Патрокла побачивши, гострою міддю пробите, 284] З тужним риданням припала до нього й руками терзала 285] Груди, і ніжну шию собі, і вродливе обличчя, 286] І промовляла крізь сльози жона, до богині подібна:

287] «Любий Патрокле, нещасній мені із усіх наймиліший! 288] Йшовши із цього намету, живим я тебе залишила, 289] Нині ж, назад повернувшись, я мертвим тебе зустрічаю, 290] Владаря люду. Біда за бідою мене настигає. 291] Мужа, якого дали мені батько й шанована мати, 292] Я біля міста побачила, вбитого гострою міддю, 293] Трьох ще уздріла братів, що моя породила їх мати, 294] Серцю любих, і їх настигла загибелі днина. 295] Ти ж тамував мені сльози, коли Ахілл прудконогий 296] Вбив мого мужа і славне Мінета божистого місто 297] Геть зруйнував. Обіцяв ти мені, що за шлюбну дружину 298] Візьме мене сам божистий Ахілл і, відвізши до Фтії

299] На кораблях, нам справить весілля в краю мірмідонян. 300] Тим-то над мертвим тобою, мій голубе, й плачу я гірко».

301] Так промовляла крізь сльози, й жінки усі плакали з нею, – 302] Чи над Патроклом, чи більше над власною кожна бідою. 303] А круг Ахілла зібралась тим часом старшина ахейська, 304] Просячи їжі спожить. Він же, тяжко зітхнувши, одмовивсь:

305] «Прошу, якщо ви готові послухать мене, мої друзі, 306] Не закликайте, проте, щоб я вдовольняв своє серце 307] Стравами й різним питвом – велике-бо горе у мене: 308] Ждатиму я й перетерплю до самого заходу сонця».

309] Мовивши так, усіх владарів одпустив він од себе. 310] Двоє ж Атрідів лишилося, ще й Одіссей богосвітлий, 311] Ідоменей, і Нестор, та Фенікс, їздець посивілий, – 312] Щиро втішали в скорботі його. Але був він невтішний 313] Серцем, аж поки не кинувся в пащу кривавого бою. 314] Дні спогадавши минулі, він тяжко зітхнув і промовив:

315] «Ще так недавно ти сам, нещасливий і любий мій друже, 316] Жваво і спритно обіди смачні у цім ставив наметі 317] Передо мною, тоді як усі поспішали ахеї 318] Йти на комонних троян з многослізним поривом Арея. 319] Нині лежиш ти порубаний, серце ж моє вже не хоче 320] Ані пиття, ні наїдків торкнутись, хоч їх тут багато, 321] Прагне тебе лиш. Горя сильнішого я не відчув би, 322] Навіть про смерть навісну мого рідного батька почувши, 323] Що десь у Фтії далекій рясними слізьми умліває 324] Через розлуку із сином, який серед лкйгу чужого 325] Задля Єлени мерзенної б'ється з троянами збройно, 326] Чи через смерть мого любого сина, що виріс у Скірі, 327] Богоподібного Неоптолема, якщо він живий ще. 328] Досі у грудях мій дух всечасна живила надія, 329] Що біля Трої один я загину, далеко від долів 330] Аргоса, кіньми багатого, ти ж до Фтії вернешся 331] На кораблях чорнобоких, я сподівавсь, та із Скіра 332] Сина мого привезеш і все йому дома покажеш, – 333] Високоверхий наш дім, і челядь, і майна численні. 334] Сам же мій батько Пелей чи, може, й умер, я гадаю, 335] Чи ледь живий, тягарем злої старості зігнутий, в смутку 336] Дні свої лиш переводить, весь час дожидаючи тільки 337] Звістку сумну про смерть свого любого сина почути».

338] Так говорив він крізь сльози, й старійшини тяжко зітхали, 339] Кожен з них згадував те, що вдома вони залишили. 340] Бачачи сльози їх журні, зглянувся з неба Кроніон, 341] І, до Афіни звернувшись, він слово промовив крилате:

342] «Доню моя, невже ти зреклась цього славного мужа? 343] Чи твого серця Ахілл анітрохи уже не турбує?

344] Он, подивись, він сидить між своїх кораблів круторогих,

345] Любого друга оплакує. Товариші його інші

346] Сіли обідати, він лиш один не торкається їжі.

347] Йди ж бо до нього й, солодкої вливши амброзії в груди,

348] Дай ще й нектару йому, щоб голод його не розслабив».

349] Так він Афіні сказав, що й сама того дуже бажала. 350] Наче той сокіл з небес, легкокрилий, швидкий, дзвінколунний, 351] Кинулась в простір ефірний вона. А тим часом ахеї 352] Зброю уже готували для бою. Солодкої в груди 353] Вливши Ахіллу амброзії, ще додала і нектару 354] Трохи вона, щоб голод у нього колін не розслабив. 355] Потім вернулась сама до всевладного батька в незрушний 356] Дім його. Кинулись від кораблів своїх бистрих ахеї. 357] Мов незліченні сніжини холодні з верховин од Зевса 358] Сиплються, гнані диханням ефірноясного Борея, – 359] Без ліку так од човнів бистрохідних сипнули шоломи 360] Ясноблискучі, горбаті щити, міцнобронно опуклі 361] Панцири й мідяногострі довжезні списи ясенові. 362] Блиск їх аж неба сягав, і земля сміялась навколо 363] В сяєві міді ясної і грізно гула під ногами 364] Воїв. Озброївсь також серед них і Ахілл богосвітлий. 365] Заскреготав він зубами, і очі його запалали 366] Сяйвом огню пломенистим, а серце проймалося в грудях 367] Болем нестерпним. Страшним на троян опанований гнівом, 368] Божі надів він дари, над якими Гефест потрудився. 369] Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні, 370] Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши. 371] Потім і панцир на груди свої надягнув міцно кутий, 372] Через плече перевісив він срібноцвяхований, мідний 373] Меч свій, і щит – міцний і великий – також із собою 374] Взяв, – од нього навкруг, як од місяця, сяяло світло. 375] Так же, як перед плавцями у морі десь блисне раптово 376] Ватра ясна, що самотньо горить на стоянці пастушій 377] Високо в горах, а тих проти волі далеко від друзів 378] Бурі заносять по хвилях багатого рибою моря, – 379] Так щит Ахілла чудовий, оздоблений гарно, світився 380] Й сяйвом аж неба сягав. Важкого шолома піднявши, 381] Він на чоло надягнув. І сяяв шолом конегривий, 382] Мов промениста зоря; золоте розвівалось волосся 383] Пишне, Гефестом майстерно вправлене в гребінь шолома. 384] Зброю надівши, схотів дослідити Ахілл богосвітлий, 385] Чи прилягає як слід вона всюди, чи тілу в ній вільно. 386] Наче на крилах здіймався у ній поводатар народу! 387] Потім із схову міцне він ратище батьківське вийняв 388] Довге й важке, – ніхто-бо інший не міг із ахеїв

389] Ним потрясати, один лиш Ахілл потрясав пеліонським 390] Ясеном тим, що батьку його із вершин Пеліону 391] Дав у дарунок Хірон на смертну загибель героям. 392] Автомедонт же з Алкімом позапрягали тим часом 393] Коней – красиві наділи на них хомути, і вудила 394] їм до ротів загнуздали, й назад до сидінь натягнули 395] Віжки міцні. У руки схопивши батіг свій блискучий, 396] Сплетений міцно, скочив на кінну свою колісницю 397] Автомедонт. Поряд з ним став Ахілл ув озброєнні повнім, 398] Сяючи весь обладунком, немов осяйний Гіперіон, 399] І заволав тоді голосом грізним до батьківських коней:

400] «Балію й Ксанте, Подарги далекославнії діти! 401] Краще ніж будь-коли нині старайтесь візничого з бою 402] Винести в лави данаїв, як будемо ситі війною, 403] Лиш не покиньте мене, як Патрокла, убитим лежати!»

404] В відповідь мовив тоді з-під ярма йому кінь бистроногий, 405] Ксант, понуривши голову, так що густа його грива, 406] Впавши з ошийника, аж до землі під ярмом досягала. 407] Голос людський йому Гера дала тоді білораменна:

408] «Нині врятуємо ще ми тебе, о могутній Ахілле, 409] День же твоєї загибелі близько уже. Та не ми в цім 410] Винні, а бог лиш над нами-великий і доля всесильна. 411] Не через нашу повільність і не через лінощі наші 412] Зброю з Патроклових пліч забрали до себе трояни. 413] Син Лето пишнокосої, поміж богами найкращий, 414] В лавах передніх убив його, Гектару сл?ву оддавши. 415] Хоч би летіли і нарівні ми із диханням Зефіра, 416] Поміж всіма, уважають, найшвидшого вітру, – та сам ти 417] Маєш небавом загинути смертю від бога і мужа!»

418] Мовив це Ксант, і Ерінії голос йому перервали. 419] Гнівно коневі тоді відповів Ахілл прудконогий:

420] «Що це ти смерть мені, Ксанте, віщуєш? Не твій-бо то клопіт. 421] Знаю я й сам, що судилось мені тут загинуть, далеко 422] Від свого рідного батька і матері. Та не спинюсь я, 423] Поки не будуть удосталь трояни вже ситі війною!»

424] Мовив і з криком погнав своїх коней він однокопитих.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТА

БИТВА БОГІВ

1] Так при човнах крутобоких до зброї ставали круг тебе, 2] Сину Пелея, в боях ненаситні ахеї. Трояни 3] З другого боку зійшлись на високій частині рівнини. 4] Зевс же з вершини Олімпу, бескеттям багатого гострим, 5] Скликать безсмертних на збори Феміді звелів. Обійшовши 6] Всюди, богів поскликала усіх вона в Зевса оселю. 7] Навіть із рік не було неприбулого, крім Океану, 8] Ані із німф, що в чудових гаях свою мають домівку 9] Чи у джерелах річок та вологих лугах трав'янистих. 10] От позбирались у домі вони хмаровладного Зевса, 11] У передсінку, тесанім гладко, що Зевсові-батьку 12] Сам Гефест збудував із хистом та вмінням великим.

13] Так вони в Зевсовім домі зібрались. Землі потрясатель, 14] Закликом не згордувавши, із моря прийшов на ті збори, 15] Сів посередині й став про задуми Зевса питати:

16] «Нащо-бо ти, громовладче, на збори богів сюди скликав? 17] Чи не стосовно троян і ахеїв ти щось замишляєш? 18] Знову-бо січа й війна поміж них починає палати».

19] Відповідаючи, Зевс хмаровладний до нього промовив:

20] «Ти угадав, землі потрясателю, що я замислив, 21] Нащо зібрав вас. Людьми, що гинуть, я завжди турбуюсь. 22] Сам же, проте, лишатимусь тут, на бескеттях Олімпу 23] Сидячи, буду дивитись і радувать дух свій. А ви вже, 24] Інші богове, у лави ідіть до троян і ахеїв, 25] Тим помагайте і цим, кому буде що до вподоби. 26] А як один лиш Ахілл почне із троянами битись, 27] Встоять недовго вони перед бистрим на ноги Пелідом. 28] Тож і раніше навіть на вигляд його трепетали,

29] Нині ж, коли за товариша гнівом він страшно палає, 30] Дуже боюсь я, щоб всупереч долі він мурів не знищив».

31] Мовив це слово Кронід і січу роз'ятрив завзяту. 32] Кинулись в битву богове, та задуми їх були різні. 33] До кораблів метнулася Гера й Паллада Афіна, 34] Вслід Посейдон-земледержець подавсь і Гермес, що розносить 35] Блага для нас і усіх перевищує розумом хитрим. 36] З ними й Гефест закульгав, поспішаючи, міццю своєю 37] Гордий, лиш литки тонкі під тілом страшним миготіли. 38] Шоломосяйний Арей до троян поспішив тоді й разом 39] Феб довгокудрий помчав, Артеміда із ним стрілоносна, 40] Ксант бистрохвилий, Лето й Афродіта, на усміхи щедра.

41] Поки од воїнів смертних далеко тримались богове, 42] То величались ахеї, що знов поміж ними з'явився 43] Славний Ахілл, так довго відсутній у битві жорстокій. 44] Але тремтіли трояни й суглоби їм сковував трепет, 45] Жах огорнув їх, коли появивсь Пеліон прудконогий, 46] Зброєю сяючи весь, до Арея-убивці подібний. 47] А як вмішалися поміж людей олімпійські богове, 48] Встала могутня Еріда, що в бій підбиває, й Афіна 49] Лунко гукала, з-під мурів зійшовши і ставши над ровом, 50] То над шумливим морським узбережжям завзято кричала. 51] Грізно й Арей заволав, до чорної бурі подібний, 52] В битву троян закликаючи то із висот іліонських, 53] То пробігаючи вздовж Сімоенту по Калліколоні.

54] Так, в тих і в цих розпаливши завзяггя, блаженні богове 55] В бій їх звели і люту між ними розбурхали зваду. 56] Страшно з висот загримів людей і безсмертних всевладний 57] Батько, а знизу, з підземних глибин Посейдон-земледержець 58] Землю безкраю потряс і гір височенні вершини. 59] Все затряслось – од підгір'я багатоджерельної Іди 60] Аж до верхів її, й місто троянське, і судна ахеїв. 61] Страхом охоплений Аїдоней, володар преісподніх, 62] Страшно стривоживсь і, скочивши з трону, гукав, щоб ізверху 63] Лона землі Посейдон не розверз би, землі потрясатель, 64] Щоб не розкрилось безсмертним і людям житло його темне, 65] Затхле, бридке, що навіть богів воно вічних жахає. 66] Гуркіт такий залунав, як зіткнулись боги між собою. 67] На владаря Посейдона, землі потрясателя, вийшов 68] Феб-Аполлон тоді, стріли свої нагостривши крилаті; 69] На Еніалія йшла ясноока богиня Афіна; 70] З Герою стрілася золотолука тоді Артеміда, 71] Шумна мисливиця, далекосяжця сестра стрілоносна; 72] Благоподавець могутній Гермес на Лето тоді вийшов, 73] Проти Гефеста – Потік вировий і глибокохвилий,

74] Ксантом богове його називають, а люди – Скамандром.

75] Так наступали боги на богів. Ахілл же тим часом 76] В натовп людський поривався, щоб стрінути десь Пріаміда 77] Гектора, кров'ю якого всіх більше він прагнув наситить 78] Войовника щитоносного, лютого бога Арея. 79] Феб-Аполлон, що на бій підбиває, направив Енея 80] Проти Пеліда, могутньої сили йому надихнувши. 81] Голосом схожий він став з Лікаоном, Пріамовим сином. 82] Постать прибравши його, Аполлон, син Зевса, промовив:

83] «Де ж це, Енею, пораднику Трої, ті давні погрози, 84] Що похвалявсь ти, вино з владарями троянськими пивши, 85] Стати до бою один на один із Ахіллом Пелідом?»

86] Відповідаючи, так Еней тоді мовив до нього:

87] «Нащо тепер, Пріаміде, ти кличеш мене проти волі 88] З високодумним сином Пелеєвим збройно змагатись? 89] Проти Ахілла-бо я прудконогого нині не вперше 90] Виступлю, – він вже зігнав мене раз своїм ратищем гострим 91] З Іди, вчинивши на наших корів несподіваний напад 92] І зруйнувавши Лернес і Педас. Та послав порятунок 93] Зевс мені, сили мої укріпивши і бистрі коліна. 94] Тож від Афіни й Ахіллових рук я ледь-ледь не загинув: 95] Йшла-бо вона перед ним, і звитягу несла, й закликала 96] Мідяним списом лелегів усіх і троян побивати. 97] Тим-то мужа нема, що міг би з Ахіллом змагатись. 98] Завжди-бо хтось із богів біля нього й загибель одверне. 99] Прямо летять його стріли й списи й не раніше ослабнуть, 100] Ніж увіткнуться у тіло людське. Якби перед нами 101] Рівні можливості визначив бог у бою, то нелегко 102] Він переміг би, хоч хвалиться тим, що увесь він із міді».

103] Зевсів же син, владар Аполлон, на це так йому мовив:

104] «Чом би, герою, й тобі до богів вічносущих молитви 105] Не піднести? Породила-бо, кажуть, тебе Афродіта, 106] Зевсова донька, від нижчої ж той народився богині, 107] Ця-бо від Зевса народжена, та – лиш од старця морського. 108] З міддю блискучою прямо на нього іди і не бійся 109] Ані погрози його, ані пустопорожньої лайки».

110] Мовив це й силу велику вдихнув вожаєві народів. 111] Вийшов Еней із переднього ряду, весь сяючи міддю. 112] Та не укрилось, проте, від білораменної Гери, 113] Як син Анхіса крізь натовп тоді пробиравсь до Пеліда. 114] Скликавши разом богів, до них вона так промовляла: 115] «Поміркувати вам треба тепер, Посейдоне й Афіно, 116] В серці своїм, як скінчиться те все, що отут почалося. 117] Збройно виходить Еней, блискучою сяючи міддю, 118] Проти Пеліда, Фебом підбитий на це Аполлоном.

119] Зважмо-но краще, а може, назад нам його відтіснити 120] Звідси, або кому-небудь із нас в допомозі Ахіллу 121] Стати, великою силою сповнити й духу відваги 122] В груди вдихнути, щоб знав він, що з-поміж богів найсильніші 123] Люблять його, і тільки із них найнікчемніші й досі 124] Допомагають троянам на полі борні бойової. 125] Тим-то сюди ми з Олімпу зійшли й беремо всі участь 126] В битві оцій, щоб Ахілл не зазнав од троян будь-якого 127] Лиха сьогодні. Хай потім уже перетерпить, що Доля 128] Випряла з ниттю йому, коли мати його породила. 129] А як Ахілл од безсмертних богів про це сам не почує, 130] То налякатися може, як вийде на нього у битві 131] Хтось із богів: небезпечно-бо навіч із богом зустрітись». 132] В відповідь так Посейдон їй промовив, землі потрясатель:

133] «Геро, не гнівайся так нерозумно, тобі це не личить. 134] Зовсім того я не хочу, щоб в січі зіткнулись богове – 135] Ми та інші, – адже набагато за них ми сильніші. 136] Краще зійдім з бойового шляху та на пагорбі сядьмо 137] Осторонь, – хай про війну вже самі потурбуються люди. 138] А як Арей або Феб-Аполлон утрутяться у битву 139] Чи, Пеліона затримавши, битись йому перешкодять, 140] То поміж нами і звада тоді, й бойова колотнеча 141] Враз розпочнеться. Але, сподіваюсь, вони незабаром 142] Вернуться знов на Олімп до громади богів невмирущих, 143] Нашою проти їх волі рукою приборкані слушно».

144] Мовивши так, безсмертних повів ПЛейдон темнокудрий 145] До круговидого муру високого, що для Геракла 146] Богоподібного Трої сини і Паллада Афіна 147] Побудували, щоб міг од морського сховатись страхіття 148] В час, коли б гналось за ним з узбережжя воно по рівнині. 149] Там Посейдон та інші безсмертні боги посідали, 150] Хмарою плечі собі непрозірною щільно прикривши, 151] їх супротивники сіли над кручами Калліколони 152] З вами, осяйливий Фебе і городоборцю Арею. 153] Радячись так між собою, одні проти одних сиділи 154] Вічні боги, починати ж війну лиховійну ті й другі 155] Не поспішали, та Зевс із небесних висот спонукав їх.

156] Міддю уся засвітилась рівнина, бійцями і кіньми 157] Сповнена суспіль. Земля аж гула навкруги під ногами 158] Лав бойових. Два найкращі із воїнів найсміливіших 159] Поміж загонів, ворожих зійшлися, готові змагатись, – 160] Син Анхісів Еней і Ахілл Пеліон богосвітлий. 161] Син Анхісів з погрозливим поглядом виступив перший, 162] Важко шоломом киваючи; перед грудьми він округлий 163] Буйний мав щит, а рукою ще й списом стрясав мідногострим.

164] А Пеліон йому вийшов назустріч, подібний до лева 165] Хижого, що, із усіх позбігавшись околиць, селяни 166] Хочуть убити його; з погордою він ізпочатку 167] Мимо проходить; коли ж його хтось з юнаків войовничих 168] Списом зачепить, він пащу роззявить, наїжившись, ікла, 169] Піною вкриті, і серце відважне стискається в грудях; 170] Звільна хвостом по клубах обох себе він шмагає 171] І по боках, наганяючи хіті собі бойової; 172] Блиснувши люто очима, вперед він стрибає шалено, 173] Щоб розтерзати когось або тут же самому загинуть. 174] Сила Ахіллова так і дух спонукав його мужній 175] Проти Енея, відважного серцем, на бій виступати. 176] А як зійшлись вони близько, один проти одного йшовши, 177] Перший промовив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий:

178] «Нащо, Енею, вперед із лав своїх ти так далеко 179] Вийшов? Чи дух твій зі мною змагатись тебе спонукає 180] В гордій надії, що владарем станеш троян конеборних, 181] Честю Пріамові рівним? Та хоч би мене і убив ти, 182] Влади за те не дасть тобі в руки Пріам староденний. 183] Є-бо у нього сини, та й сам він міцний і розважний. 184] Виділять, може, ділянку для тебе трояни, від інших 185] Кращу, із нивою й садом чудовим тобі на прожиток, 186] Як умертвиш мене? Та, сподіваюсь, це важко зробити. 187] Списом колись, пам'ятаю, вже змусив тебе я тікати. 188] А пригадай, як від стада корів, що ти пас одиноко, 189] Гнав я нещадно тебе на проворних ногах із Ідейських 190] Гір, і як ти від мене тоді утікав безоглядно? 191] Зрештою, втік ти в Лернес. За тобою й туди я погнався, 192] Місто усе зруйнував з допомогою Зевса й Афіни 193] І полонянок жінок, позбавивши днів їх свободи, 194] В бран загнав. Врятував тебе Зевс тоді й інші богове. 195] Нині ж, гадаю, вони не врятують тебе, як ти мрієш 196] Серцем. Раджу тобі я назад відійти і сховатись 197] Серед громади. Отож не виходь проти мене, щоб лиха 198] Гіршого ще не зазнати. Мудрий дурень по шкоді». 199] Відповідаючи, так Еней тоді мовив до нього: 200] «Не сподівайся, Пеліде, словами мене залякати, 201] Наче дитя нерозумне, і сам-бо я добре умію 202] І глузувати дошкульно, і гострим облаяти словом. 203] Знаємо рід один одного ми, батьків своїх знаєм, 204] Давніх переказів чувши багато від смертного люду. 205] Та ні моїх ти в лице, ні твоїх я ніколи не бачив. 206] Від бездоганного мужа Пелея ти, кажуть, походиш, 207] Мати твоя – пишнокоса Фетіда, народжена морем. 208] Я ж величаюся гордо відважного серцем Анхіса

209] Сином улюбленим, мати моя – сама Афродіта. 210] Нині одні або другі із них свого любого сина 211] Будуть оплакувать. Не по порожній розмові, гадаю, 212] В бій не вступивши, сьогодні розійдемось ми із тобою. 213] А як розвідати краще про рід наш бажаєш, щоб більше 214] Знати про нього, то добре мужам багатьом він відомий. 215] Першим славетного Зевс породив хмаровладний Дардана, 216] Що заснував Дарданію тоді, коли Троя священна 217] Ще не була на рівнині збудована, смертних оселя, 218] Й люд в передгір'ях селився багатоджерельної Іди. 219] Син народивсь у Дардана, володар мужів Еріхтоній, 220] Найбагатішим невдовзі він став серед смертного люду. 221] Коней три тисячі паслось у нього на луках заплавних, – 222] Гарних, рисистих кобил, лошатами жвавими гордих. 223] Навіть Борей їх прагнув жадливо на випасах буйних 224] І покривав, жеребця темногривого постать прибравши. 225] Ставши жеребними, ті дванадцять лошат породили. 226] Тож як гасали грайливо по нивах вони хлібодайних, 227] То, летючи над колоссям, ні зернятка не толочили. 228] А як гасали вони по хребтові широкого моря, 229] То пролітали над пінявим плеском морського прибою. 230] Троса родив Еріхтоній, над людом троянським владику, 231] В Троса ж самого родилося троє дітей бездоганних – 232] Іл, а за ним Ассарак та ще Ганімед богорівний, 233] ІІІп найвродливіший був між усього він смертного люду. 234] Задля краси його вкрадений вічними б^ він богами, 235] Щоб, живучи між безсмертних, у Зевса вино розливати. 236] Іл же сина родив, бездоганного Лаомедонта, 237] Лаомедонт же синів породив – Тіфона, й Пріама, 238] Лампа, і Клітія, й Гікетаона, Ареєву парость; 239] Капій був син Ассарака, а сам породив він Анхіса, 240] Я ж – син Анхісів, а Гектор – син богосвітлий Пріамів. 241] От із якого я роду і крові, що ними хвалюся. 242] Доблесті ж смертним мужам лише Зевс додає чи збавляє, 243] Як кому сам забажає: з усіх-бо він є найсильніший. 244] Тільки не час нам балакати, як дітлахам нерозумним, 245] Стоячи марно отут, посеред найлютішого бою. 246] Прикрощів ми один одному можемо дуже багато 247] Наговорить – їх ваги й корабель не підніме стовеслий. 248] Смертних язик є гнучкий і до розмаїтих придатний 249] Висловів – простір навколо широкий, де їм випасатись. 250] Як ти до когось промовиш, так і до тебе озвуться. 251] Тільки ж навіщо словами лайливими в зваді та в сварці 252] Лаятись нам один з одним, як чинять жінки галасливі 253] В сварці, що душу роз'ятрює, лютою пройняті злістю,

254] Й лають усмак одна одну, на вулицю вибігши з дому, 255] З правдою сиплють і лжу, бо в гніві й вона виникає. 256] Ти бойової відваги словами в мені не вгамуєш, 257] Перше ніж міддю не зміряєм сили. Мерщій починаймо 258] На мідногострих списах один з одним змагання завзяте!»

259] Так він промовив, і в щит той застрашливий списом могутнім 260] Тяжко ударив, аж щит загудів під вістрям важенним. 261] Аж затремтів Пеле'ід і рукою м'язистою щит свій 262] Зразу вперед одхилив, боячись, що своїм довготінним 263] Списом навиліт простромить Еней його, духом відважний. 264] Тож, нерозумний, у мислях і в серці своїм не подумав 265] Він, що славетні дарунки богів нелегко людині 266] Смертній вдається здолать чи примусити їх поступитись. 267] Не пощастило Енеєві мужньому списом могутнім 268] Щит той пробити: наткнувсь він на золото, божий дарунок. 269] Дві лиш платівки пробив він, а далі під ними лишалось 270] Ще три, бо п'ять їх усього прибив до щита кривоногий: 271] Зверху – дві мідні, зсередини – дві олов'яні, й між ними – 272] Ще й золоту, – вона то й затримала спис ясеновий.

273] В чергу свою, і Ахілл метнув тоді спис довготінний, 274] Ним він поцілив Енеєві в щит, на всі боки округлий, 275] Близько від верхнього краю, де мідна платівка найтонша, 276] Там, де найтонша і шкура волова. Пройняв його наскрізь 277] Ясен з гори Пеліону, і щит загудів від удару. 278] Низько нагнувся від страху Еней і підняв над собою 279] Щит свій, а спис пролетів над плечима у нього і вістрям 280] В землю встромивсь, на великім щиті, що все тіло вкриває, 281] Круги обидва пройнявши. Уникнувши довгого списа, 282] Випроставсь він, і смуток безмежний залляв йому очі 283] З жаху, як близько те вістря вп'ялося. Ахілл же тим часом 284] Вихопив меч мідногострий і кинувся люто на нього 285] З криком жахливим. Та камінь схопив син Анхіса руками 286] Вельми важкий, – і вдвох не могли б його смертні підняти 287] З нині живущих, а він і один ним розмахував легко. 288] Втрапив би камінь Ахіллові, що набігав на Енея, 289] В щит чи в шолом, та печальну загибель вони б відвернули, 290] А Пелеїд у Енея мечем своїм душу підняв би, 291] Якби не вгледів цього Посейдон, землі потрясатель. 292] Тож до безсмертних богів він з такими словами звернувся:

293] «Горе, як жалко мені відважного духом Енея! 294] Здоланий сином Пелея, він скоро зійде до Аїду, 295] Тож, нерозумний, послухався лучника він Аполлона, 296] Той же від нього печальної згуби уже не відверне. 297] Тільки ж навіщо він має, безвинний, страждання терпіти 298] Через гризоти чужі? Тож завжди він любі приносив

299] Жертви безсмертним богам, що в широкому небі домують. 300] Ну ж бо, смертну тепер відведімо від нього загрозу, 301] Щоб не прогнівавсь Кронід, коли справді рукою Ахілла 302] Буде убитий Еней. Судилось йому врятуватись, 303] Щоб не без сліду пропав і не без нащадків лишився 304] Рід Дардана, якого Кронід уподобав найбільше 305] З-поміж синів, що смертні жінки породили від нього. 306] Став-бо Кронідові рід Пріамів уже ненависний. 307] Правити нині троянами буде Енеєва сила 308] Й діти дітей, що мають од нього іще народитись».

309] В відповідь мовила так велеока володарка Гера:

310] «Сам ти, землі потрясателю, в серці своєму розмисли, 311] Чи врятувати Енея, чи дати Ахіллові змогу, 312] Сину Пелея, приборкать його, хоч який він могутній. 313] Ми-бо обидві багато разів уже клятви давали 314] Перед богами безсмертними, я і Паллада Афіна, 315] Що од троян одвертать ми не будемо згубної днини, 316] Навіть тоді, коли Троя уся нищівним запалає 317] Полум'ям, що войовничі запалять синове ахеїв».

318] Слово почувши таке, Посейдон, землі потрясатель, 319] Крізь бойову колотнечу й списів завірюху навальну 320] Рушив туди, де стояли Еней із славетним Ахіллом. 321] Темною млою тоді оповив він Ахіллові очі, 322] Сину Пелея; спис ясеновий, загострений міддю, 323] Вирвав з міцного щита у відважного духом Енея 324] Й тут же відразу поклав його перед стотіами Ахілла, 325] Потім підняв над землею і з розмахом кинув Енея. 326] Через численні героїв загони і коней численних 327] Перелетів Еней тоді, кинутий бога рукою, 328] І опинився на самім краю многотрудної битви, 329] Там, де, до бою готуючись, лави кавконів стояли. 330] Близько туди підійшов Посейдон, землі потрясатель, 331] І, до Енея звертаючись, слово промовив крилате:

332] «Хто із безсмертних богів осліпив тебе нині, Енею, 333] Що з Пелеоном безстрашним ти збройно готовий змагатись, 334] Він же багато сильніший за тебе й безсмертним любіший? 335] Тож відступи перед ним, де й коли б він тобі не зустрівся, 336] Щоб не потрапить в оселю Аїдову, всупереч долі. 337] А коли жереб лихий і загибель Ахілла настигнуть, 338] Сміло виходь з ворогами у лавах передніх змагатись, – 339] З інших ахеїв ніхто із плечей твоїх зброї не зніме».

340] Все роз'яснивши, лишив Посейдон по цій мові Енея 341] І, дивовижну одвівши імлу, він Ахіллові очі 342] Знов прояснив. І здивовано той навкруги оглянувся, 343] Тяжко зітхнув і до свого відважного серця промовив:

344] «Горе нам! Диво велике на власні побачив я очі! 345] Спис мій лежить на землі, та ніде я навколо не бачу 346] Мужа, в якого я кинув його, наміряючись вбити! 347] Бачу напевно тепер, що безсмертним богам таки справді 348] Любий Еней. Я ж гадав, що він марно тоді похвалявся. 349] Хай забирається геть! Зі мною він битися збройно 350] Більше не схоче, радіючи з того, що смерті уникнув. 351] Зараз же – час мені в бій войовничих закликать данаїв, 352] Вийти насупроти й інших троян випробовувать сили».

353] Мовив і, так ідучи, підбадьорював кожного мужа:

354] «Нині не стійте здаля від троян, богосвітлі ахеї, 355] Муж проти мужа виходьте, збройно готові змагатись. 356] Важко одному мені, хоч який би не був я могутній, 357] Воїв долати стількох і збройно із ними змагатись. 358] Навіть Арей, хоч і бог він безсмертний, і навіть Афіна 359] Встоять під пащею бою такого, проте, не здолає. 360] Те, що силою рук або ніг чи поривом одваги 361] Зможу, робитиму все до найменшого я, запевняю, 362] Кинуся прямо в ворожі ряди, й не радітиме, певно, 363] Той із троян, хто на спис наскочить мій мідяногострий!»

364] Так бадьорив він своїх. А тим часом осяйливий Гектор 365] Лунко гукав до троян, закликаючи йти на Ахілла:

366] «Трої сини гордовиті, не бійтеся ви Пеліона! 367] Міг би і я на словах із самими безсмертними битись, 368] А на списах небезпечно: вони набагато сильніші. 369] Тож і Ахілл – не всі свої виконать може погрози: 370] Збудеться дещо, а дещо розсиплеться вже й з півдороги. 371] Я проти нього іду, хоч руками він з полум'ям схожий, 372] З полум'ям схожий руками, могуттю – з залізом блискучим».

373] Так бадьорив він троян. І списи свої вгору піднесли 374] Трої сини. І зійшлись вороги, й залунали їх крики. 375] Раптом з'явивсь перед Гектором Феб-Аполлон і промовив:

376] «Гекторе, в лавах передніх у бій не вступай із Ахіллом! 377] Краще тримайся у натовпі, між сум'яття бойового, 378] Щоб не поцілив він списом чи зблизька мечем не ударив».

379] Так говорив Аполлон. І, голос божистий почувши, 380] Жахом охоплений Гектор в юрбу вояків заховався. 381] В час той Ахілл налетів на троян в бойовому пориві 382] З криком жахливим. І першим славетного вбив Отрінтіда 383] Іфітіона, що був вожаєм численних народів. 384] Городоборцю Отрінту Наяда його породила 385] В Гіді, квітучім краю, біля снігом укритого Тмола. 386] Біг напрямки він, і стрів його списом Ахілл богосвітлий, 387] В голову вцілив йому, і навпіл вона розкололась. 388] Тяжко він гримнув об землю, і скрикнув Ахілл богосвітлий:

389] «От ти лежиш, Отрінтіде, із воїв усіх найстрашніший! 390] Ось де знайшла тебе смерть, а твій край – узбережжя Гігеї– 391] Озера, де й твій наділ, що від батька прийняв ти у спадок, 392] Близько водоверті Герма й багатого рибою Гіллу».

393] Так похвалявсь він, а вбитому очі вже пітьма окрила. 394] Коні ахеїв йому, пролітаючи в лавах передніх, 395] Краяли тіло колесами. Потім хороброго духом 396] Демолеонта, міцного в боях, Антенорове віття, 397] Списом у скроню ударив Ахілл крізь шолом міднощокий. 398] Мідне забрало не стримало сили удару, і вістря 399] Череп йому пройняло, і, мозок всередині з кров'ю 400] Перемішавши, приборкало запал його войовничий. 401] Гіпподаманта по тому, що скочив із повоза свого 402] Й кинувсь тікати, у спину він ратищем дужим ударив. 403] Дух випускаючи, той заревів, наче бик круторогий, 404] Що юнаки його тягнуть мерщій, владарю Гелікону 405] В жертву приносячи, й з того радіє землі потрясатель. 406] Так він ревів, умираючи, й випустив дух свій одважний. 407] До богорівного кинувсь із списом Ахілл Полідора, 408] Сина Пріама. Батько йому боронив воювати: 409] Був-бо він поміж синами його усіма наймолодший 410] І найлюбіший та їх перевищував ніг бистротою. 411] Спритністю ніг похвалитись бажаючи, він, нерозумний, 412] В лави проскочив передні й життя свого тут же позбувся. 413] Списом ударив його прудконогий Ахілл богосвітлий 414] В спину, коли пробігав він, – в те місй*е, де череса злотні 415] Пряжки, на панцир зайшовши, подвійну броню утворили. 416] Вістря навиліт пройшло біля пупа, все тіло пройнявши. 417] З зойком навколішки впав він і, в чорну імлу оповитий, 418] Гримнув об землю, притиснувши нутрощі, що випадали.

419] Гектор лиш глянув, як брат Полідор, підхопивши руками 420] Нутрощі власні, трупом на землю зваливсь бездиханним, – 421] Враз залила йому очі скорбота. Не міг уже далі 422] Осторонь він залишатися, кинувсь назустріч Ахіллу, 423] Наче те полум'я, списом стрясаючи гострим. Ахілл же 424] Глянув лиш, як той схопивсь, і так, похваляючись мовив:

425] «Ось наближається муж, що найбільш засмутив мені серце, – 426] Вбив найдорожчого він мого друга. Тепер уже годі 427] Нам уникать один одного в лавах борні бойової!»

428] Глянув спідлоба й до Гектора він богосвітлого мовив: 429] «Ближче підходь, щоб краю загибелі швидше сягнути!»

430] Так відповів, не лякаючись, Гектор шоломосяйний: 431] «Не сподівайся, Пеліде, мене залякати словами, 432] Мов нерозумну дитину, і сам я добре умію 433] Поглузувати із кожного й прикрим дошкулити словом.

434] Знаю могутність твою: набагато я слабший за тебе! 435] Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах. 436] Може, таки я, хай слабший, але відберу в тебе душу, 437] Вдаривши списом, – адже і в мене він гострений добре!»

438] Так він сказав і з розмаху ратище кинув. Афіна ж 439] Подихом спис од Ахілла славетного вбік одхилила, 440] Легко дихнувши. Назад він до Гектора знов повернувся 441] І біля ніг його впав. Пориваючись ворога вбити, 442] До богосвітлого Гектора кинувсь Ахілл войовничий 443] З криком страшним. Та легко, як бог, Аподлон його вивів 444] Із сум'яття бойового, густим огорнувши туманом. 445] Кидався тричі вперед прудконогий Ахілл богосвітлий 446] З мідяним списом, і тричі густе лиш повітря проймав він. 447] А учетверте він кинувся знову, на бога подібний, 448] Голосом крикнув страшним і слово промовив крилате:

449] «Знову, собако, ти смерті уникнув? А згуба вже зовсім 450] Близько була. Але Феб-Аполлон врятував тебе знову. 451] Видно, моливсь ти йому, ішовши під посвисти ратищ! 452] Та покінчу я з тобою, пізніше в бою перестрівши, 453] Тільки б який помічник з'явився для мене з безсмертних. 454] Зараз на інших піду я троян, кого де настигну!»

455] Мовив і списом ударив Дріопа в потилицю прямо. 456] Впав той під ноги йому. Непорушним його залишивши, 457] Демуха Філеторіда, міцного й могутнього мужа, 458] Списом коліно пройнявши, спинив. А за тим іще знову 459] Гострим ударив мечем і життя його тут же позбавив. 460] Далі.Біанта синів наздогнав – Лаогона й Дардана, 461] Разом напав на обох, з колісниць поскидав їх на землю, 462] Списом ударив цього, а того мечем своїм зблизька. 463] Троса, Аластора сина, також, – до колін йому впавши, 464] Він пощади благав і в полон його взяти живого, – 465] Може, з жалю до однолітка той убивати не буде. 466] Він, нерозумний, не знав, що схилить неможливо Ахілла: 467] Був це не лагідний вдачею муж, не ласкаво сердечний, 468] А безпощадний. І, поки, руками обнявши коліна, 469] Ласки благав він, уразив мечем його той у печінку. 470] Випала вся із утроби печінка і чорною кров'ю 471] Одіж йому облила. Пітьма вповила йому очі, 472] Більше не дихав. Далі, на Мулія кинувшись, в ухо 473] Списом Ахілл його вдарив, і мідяне вістря крізь друге 474] Вухо навиліт пройшло. Агенорову парость, Ехекла, 475] По голові мечем він оздобленим сильно ударив, – 476] І його меч по руків'я од крові нагрівся. Багрова 477] Смерть і могутня судьба Ехеклові очі закрила. 478] Девкаліонові потім пройняв він мідяногострим

479] Ратищем милу правицю в тім місці, де сходяться в лікті 480] М'язи пружисті. З повислою той залишився рукою, 481] Смерть свою бачачи близько. Ахілл же, мечем замахнувшись, 482] Карк розрубав йому й голову геть із шоломом одкинув. 483] Мозок з хребта його бризнув, і той повалився на землю. 484] Вмить наздогнав він тоді бездоганного сина Пірея – 485] Рігма, що сам із Фракії походив, родючого краю. 486] Списа він кинув у нього, і черево мідь розірвала, 487] Й мертвим той з повоза впав. Ахілл тоді ратищем вцілив 488] Ареїтоя візничого, що завертав своїх коней. 489] Скинув його з колісниці, й сполохані коні рвонули. 490] Наче в глибоких ущелинах над лісовим сухостоєм 491] Буйний лютує пожар, і глибоко хащі палають, 492] Вітер роздмухує полум'я й гонить його перед себе, – 493] Так же із ратищем кидався скрізь він, на бога подібний. 494] Гнав ворогів, убиваючи, й кров'ю земля підпливала. 495] Наче тих широколобих волів селянин запрягає 496] Білий ячмінь на утоптанім добре току молотити, 497] Й сиплеться зерно з-під ніг у волів, що, йдучи, ремиґають, – 498] Так же і однокопиті Ахілла відважного коні 499] Мертвих топтали тіла і щити. Обагрились людською 500] Кров'ю і вісь унизу, і поручні круг колісниці; 501] Бризки невпинно до них і від кінських копит долітали, 502] І від обіддя коліс. А Пелід все вперед поривався, 503] Прагнучи слави, й в крові незборенні багрив свої руки.