Іліада

БІЙ БІЛЯ КОРАБЛІВ

1] Зевс, допустивши троян і Гектора близько до суден, 2] Там же і злигоднів їм, і труднощів безперестанних 3] Дав їм зазнати, а сам повертає ясні свої очі 4] У далину, споглядаючи землі фракіян комонних, 5] Місян, кулачних бійців, гіппемолгів, які з-під кобили 6] П'ють молоко, ще й абіян, людей справедливістю славних. 7] Трою ж уже помічать перестали ясні його очі. 8] Не сподівався-бо серцем своїм, щоб хтось із безсмертних 9] Вийшов троянам іще допомогу подать чи данаям.

10] Та не сліпий спостерігач – могутній землі потрясатель. 11] З подивом він на війну поглядав і на січу криваву 12] Із верховини найвищої лісом укритого Сама 13] В горах фракійських; виднілась відтіль перед ним уся їда, 14] Видно й Пріамове місто було, і човни всі ахейські. 15] Вийшовши з моря, сидів він там, повен жалю до ахеїв, 16] Що їх тіснили трояни, і гнівався дуже на Зевса.

17] Раптом устав і пішов із скелястої він верховини 18] Кроком швидким. І ліси навкруги, і високії гори 19] Під Посейдона важкою ходою усі затремтіли. 20] Тричі ступив він і, з кроком четвертим мети досягнувши, 21] В Еги ввійшов, де в глибинах затоки стояла славетна, 22] З золота вся, осяйна, його вічно нетлінна оселя. 23] В дім увійшовши, запріг в колісницю він міднокопитих 24] Коней своїх бистролетних, що гриви у них золотії, 25] В золото й сам одягнув своє тіло, майстерно обшитий 26] Золотом взяв свій батіг і, ставши в ясну колісницю, 27] Коней по хвилях погнав. І заграли морськії страхіття, 28] Виплили з лігвищ усюди, свого владаря упізнавши.

29] Радісно хвилі під ним розступились. А коні так швидко 30] Мчали по морю, що мідної осі й вода не кропила. 31] До кораблів до ахейських учвал понесли його коні.

32] Є у глибокому глибі морському печера велика 33] Між островами Тенедом та Імбром суворо-скелястим. 34] Стримав там коней своїх Посейдон, землі потрясатель, 35] Випрягши їх з колісниці, божистого дав їм оброку 36] їсти й на бистрії ноги їм пута наклав золотії, – 37] Що ні порвать, ні розбити, – щоб, стоячи тут же, на місці, 38] Ждали державця, а сам подався до стану ахеїв.

39] Вої ж троянські навально, як полум'я буйне, як буря, 40] Ректору вслід, Пріамідові, рушили всі з безустанним 41] Криком і шумом шаленим у певній надії ахейські 42] Взять кораблі й до ноги перебить оборонців хоробрих. 43] Та Посейдон-земледержець, могутній землі потрясатель, 44] Вийшовши з хлані морської, бадьорість підносив аргеям; 45] Постать Калхаса прибравши і голос його неослабний, 46] Передусім він Еантів гукнув і без того хоробрих:

47] «Ви лише двоє, Еанти, врятуєте військо ахеїв, 48] Не про страхітливу втечу, про міць пам'ятаючи власну. 49] В іншому місці в бою троянських я рук не боявся б 50] Непереборних, хоч юрми їх мур перейшли наш великий, 51] Всіх-бо їх зараз зупинять красивоголінні ахеї. 52] Але страшенно боюсь, щоб не скоїлось з нами нещастя 53] Там, де подібний до полум'я, провід веде навіжений 54] Ректор, тим гордо-пишний, що син він»могутнього Зевса. 55] Хай же на серце і вам покладе із безсмертних хто-небудь 56] Твердо стояти самим і інших в бою укріпляти. 57] Від кораблів бистрохідних його, войовничого, швидко 58] Ви відігнали б, хоч би й бадьорив його сам олімпієць».

59] Мовивши так, земледержець, могутній землі потрясатель, 60] Берлом ударив обох і надав їм потужної сили, 61] Й стали гнучкі в них суглоби, невтомливі руки та ноги. 62] Сам же, немов бистрокрилий той яструб, що, знявшись з високих 63] Скель, лише козам доступних, на крилах повисне в повітрі, 64] Щоб у погоні за птахом якимсь на долину упасти, – 65] Так Посейдон відлетів од них швидко, землі потрясатель. 66] Бистрий Еант, син Ойлеїв, тоді упізнав його перший 67] І до Еанта звернувся, що був Теламонові сином:

68] «Мабуть, Еанте, це хтось із богів, що живуть на Олімпі, 69] Постать прибрав віщуна й при човнах нам наказує битись, – 70] Не боговіщий Калхас, що з пташиного льоту віщує. 71] З руху гомілок його, по слідах його ніг я іззаду 72] Легко впізнав, хто відходить, – неважко богів упізнати. 73] В грудях-бо любих у мене також стрепенулося серце,

74] Більш ніж коли воювать воно й з ворогом битися прагне. 75] Ноги і руки над ними бажанням до бою палають».

76] Відповідаючи, так йому мовив Еант Теламоній:

77] «В мене так само до списа жагою тремтять уже руки 78] Непереборні, і сила зростає, і ноги на місці 79] Встоять не можуть. Хоч би й сам на сам я битись готовий 80] З Гектором, сином Пріама, що прагне до бою шалено».

81] Так один з одним тоді розмовляли вони між собою, 82] Раді сназі бойовій, що бог поклав їм на серце. 83] А земледержець тим часом бадьорість будив у ахеїв, 84] Що спочивали позаду біля кораблів своїх бистрих. 85] Зовсім охляли в них любі тіла від тяжкої утоми. 86] Смуток жахний їм серця огорнув, як троян вони вздріли, 87] Що звідусіль через мур їх великий прорвались юрбою. 88] Це споглядаючи, сльози вони із-під брів проливали, 89] Не сподівались-бо лиха уникнуть. Але земледержець, 90] Легко в їх лави ввійшовши, зміцнив їх в могутні фаланги. 91] Перших він Тевкра й Леїта закликав, до них підійшовши, 92] Потім бійця Пенелея, за ним Деїпіра, й Тоанта, 93] Ще й Меріона гукнув з Антілохом, закличників бою. 94] їх підбиваючи в січу, він слово їм мовив крилате:

95] «Сором вам, молодь аргейська! А я сподіваюся, що, взявши 96] Участь в бою, ви нашим дасте кораблям порятунок! 97] А якщо будете ви небезпеки війни уникати, 98] То настає, видно, день, коли від троян ми загинем! 99] Горе нам! Диво велике на власні побачив я очі, 100] Диво страшне, що, гадав я, повіки йому не здійснитись. 101] До кораблів наших ринуть трояни, які ще недавно, 102] Наче ті лані були полохливі, що бродять по лісі, 103] Кволі, безпомічні зовсім, себе захистить неспроможні, 104] Здатні в поживу лише леопардам, вовкам та шакалам. 105] Досі й трояни не важились стать проти сили ахеїв, 106] Проти могутності рук їх вони виступати не сміли. 107] Нині ж від міста далеко, біля кораблів, вони б'ються 108] Тільки з провини вождя і недбалості вашого війська, – 109] Гнівне на нього, воно кораблів своїх бистрих не хоче 110] Оборонять і воїв дає біля них убивати. 111] Але хоча таки справді провинний у лихові всьому 112] Є лиш Атрід, герой Агамемнон широкодержавний, 113] Що бистроногого сина Пелея так тяжко зневажив, – 114] Нам через це ухилятись від бою ніяк не годиться! 115] Отже, поправмось мерщій! Виправні серця благородних. 116] Дуже негарно-бо вам забувать войовничу відвагу, 117] Найсміливішим з ахейського війська! Не сперечався б 118] З мужем я тим, що з кривавого поля війни утікає

119] Із боягузтва. На вас же я цілим обурений серцем. 120] Ох і ледачі! Ще й гіршого ви тут наробите лиха 121] Через недбалість свою і на себе накличете, певно, 122] Сором і осуд людський! Починається битва велика! 123] Біля самих кораблів гучномовний вже Гектор воює 124] Дужий, він браму розбив і зірвав з неї засув великий!»

125] Так підмовляючи, дух земледержець підносив ахеям. 126] Біля Бантів обох тоді стали збиратись фаланги 127] Дужі, що ані Арей їм нічим би не міг докорити, 128] Ані Афіна, що кличе до бою. Добірні, найкращі 129] Воїни тут на троян і божистого Гектора ждали – 130] Спис біля списа, щиток при щитку нерозривно зімкнуті, 131] Щит до щита, шолом до шолома й до воїна воїн. 132] Гребені тих конегривих шоломів стикались при кожнім 133] Русі, так щільно один біля одного вої стояли. 134] Грізно щетинились гострі списи у долонях відважних 135] Воїв, – вони уперед поривалися, прагнучи бою.

136] Лавами йшли і трояни. Сам Гектор їх вів за собою, – 137] Рвавсь уперед він,, як камінь округлий, що з дикої скелі 138] Хвилі напором у повінь ріка його скинула врешті, 139] Виром бурхливим підмивши основи жахливої скелі. 140] Котиться він, ще й підскакує, й лунко тріщить по дорозі 141] Праліс густий, а він далі летить, не спиняючись, поки 142] Аж до рівнини сягне і не котиться більш мимоволі. 143] Так же і Гектор – спочатку грозив, що до самого моря 144] Легко він шлях прокладе крізь човни і намети ахейські, 145] Всіх побиваючи; а, на густі наштовхнувшись фаланги, 146] Мусив спинитись. Назустріч-бо вийшли синове ахейські, 147] Вдарили вістрями грізних мечів і списів двоєгострих 148] І відігнали його, й похитнувсь він, і став одступати. 149] Голосно крикнув тоді, щоб навкруг його чули трояни:

150] «Трої сини, і лінійці, й дарданські бійці рукопашні, 151] Стійте усі! Не надовго мене зупинили ахеї, 152] Хоч і зімкнулись у лави вони, наче мур, непохитні, 153] Та перед списом моїм, сподіваюсь, відступлять, як справді 154] Бог верховний веде мене, Гери муж громоносний».

155] Мовлячи так, він у кожному силу збудив і завзяття. 156] Вийшов тоді наперед Деїфоб, гордовитий Пріамів 157] Син, перед себе тримаючи щит, звідусіль рівнобокий; 158] Кроком легким він ішов, тим щитом прикриваючи тіло. 159] В нього тоді Меріон вже націлився списом блискучим, 160] Кинув, але промахнувсь і попав йому в щит рівнобокий, 161] Шитий із шкір; але не пробив – ще раніше зламалось 162] Вістря на ратищі довгого списа. Злякавшися лету 163] Списа шаленого, в бік одвернув Деїфоб свій обшитий

164] Шкірою щит. Меріон же назад повернувся у лави 165] Товаришів, роздратований страшно на те і на друге – 166] Що й перемоги позбувсь, і зламав свого списа міцного. 167] До кораблів він подався тоді і наметів ахейських 168] Списа великого взять, що лишився у нього в наметі. 169] Битва тим часом тривала, і гомін лунав неугасний. 170] Тевкр Теламоній відважного перший убив списоборця 171] Імбрія, Ментора сина, на коні багатого мужа. 172] Жив у Педеоні він до приходу загонів ахейських 173] З Медесікастою в шлюбі, бічною Пріама дочкою. 174] А як данаї до Трої прийшли в кораблях крутобоких, 175] До Іліона прибув він, але від троян відрізнявся. 176] Жив у Пріама, тримав його той як власного сина. 177] Син Теламона під вухо його своїм списом довженним 178] Ранив і вихопив списа назад. Той упав, наче ясен, 179] Що на вершині гори височів, звідусюди помітний, 180] Міддю ж підрубаний, свіже схилив до землі своє листя, – 181] Так він упав – і брязнула зброя, що сяяла міддю. 182] Кинувся Тевкр уперед, щоб озброєння з Імбрія зняти. 183] Гектор же кинувсь до нього й націлився списом блискучим. 184] Той це помітив і ледве од мідного встиг ухилитись 185] Списа. І в груди уп'явсь Амфімахові, сину Ктеата 186] Акторіона, той спис, коли він на битву виходив. 187] Тяжко він гримнув об землю, аж зброя на нім забряжчала. 188] Гектор же кинувся знов – в Амфімаха, великого духом, 189] Зняти шолом з голови, до скронь його щільно прилеглий. 190] Кинув тієї ж хвилини Еант своїм списом блискучим 191] В Гектора, тіла ж його не торкнув він: грозливою міддю 192] Все воно вкрите було. Посередині в щит він ударив, 193] І Пріаміда так сильно штовхнув, що той мусив вернутись, 194] Трупи обидва лишивши, щоб їх волочили ахеї. 195] А Амфімаха взяли Менестей богосвітлий і Стіхій, 196] Воїв афінських вожді, й понесли до загонів ахейських, 197] Імбрія ж – двоє Бантів, завзяття взірці бойового, 198] Наче два леви козу із-під варти собак гостроіклих 199] Викравши, разом несуть, крізь густі пробираючись хащі 200] Й високо в пащах свою над землею тримаючи здобич, 201] Так же й Еанти озброєні, високо трупа піднявши, 202] Лати із нього знімали. З маху від ніжної шиї 203] Голову в гніві за смерть Амфімаха відсік син Ойлеїв 204] Й, мов кругляка, до троян через юрми густі перекинув. 205] Гектору прямо до ніг крізь пилюку вона покотилась. 206] Гнівом у серці своїм запалав Посейдон за онука, 207] За Амфімаха, що смертю поліг у січі жорстокій. 208] До кораблів він подався тоді і наметів ахейських

209] Дух піднімати в данаїв, троянам готуючи лихо. 210] Ідоменей по дорозі зустрівсь йому, списник славетний. 211] Йшов од товариша він, який перед тим незадовго 212] З бою вернувсь, у коліно поранений гострою міддю, – 213] Винесли друзі із битви його. Лікарям його здавши, 214] Він до намету пішов, вернутись бажаючи швидше 215] В бій. До нього звернувся тоді земледержець могутній, 216] Голос прибравши Тоанта, який Адремона був сином, – 217] Що в Калідоні високім владарив і в цілім Плевроні 218] Над етолійцями, й люди, як бога, його шанували:'

219] «Ідоменею мій, крітян пораднику, де ж ті погрози 220] Ділись, що Трої синам колись так грозили ахеї?»

221] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:

222] «О Тоанте, ніхто із ахеїв, наскільки я знаю, 223] В цьому не винен: усі-бо ми стійко уміємо битись, 224] Ні малодушним ніхто не охоплений ляком, ні з бою 225] Досі ніхто не тікав боягузливо. Мабуть, Кроніду 226] Вельмимогутньому так до вподоби припало – безславну 227] Згубу далеко від Аргоса людям наслати ахейським. 228] Але, Тоанте, і сам ти був досі душею завзятий, 229] Вмів підбадьорити й іншого ти, занепалого духом, 230] Не підступайся тепер, клич кожного мужа з собою».

231] В відповідь так Посейдон йому мовив, землі потрясатель:

232] «Ідоменею, хай муж той додому уже не поверне 233] З Трої, хай краще забавою стане собакам той воїн, 234] Що утікати б сьогодні із поля посмів бойового! 235] Ну-бо до зброї, й зі мною ходімо! Пора вже до бою 236] Нам поспішать! Хоч і двоє нас, будемо й ми чимсь корисні! 237] Навіть і кволії люди, з'єднавшися, Здатні на доблесть, 238] Ми ж таки можемо вдвох і з сильнішими стати до бою».

239] Мовив це бог і знов до людської борні повернувся. 240] Ідоменей же подавсь до напнутого гарно намету, 241] Лати красиві на тіло надів і, вхопивши два списи, 242] Кинувсь з намету, подібний на блискавку ту, що Кроніон, 243] Взявши в долоню свою, з світлосяйного кинув Олімпу – 244] Людям знамення, – й сліпучим вона все освітлює сяйвом. 245] Так у героя, що біг, мідні лати на грудях блищали. 246] Неподалік од намету Молід Меріон йому стрівся, 247] Славний супутник його, – приходив він мідного списа 248] Взяти. До нього звернулася Ідоменеєва сила:

249] «Як це ти тут, Меріоне, товаришу мій прудконогий, 250] Нащо війну ти покинув і січі кривавої поле? 251] Чи не поранений ти, і стріли тебе зморює вістря? 252] Чи ти із вістю по мене прийшов? Та я й сам не збираюсь 253] Тут, у наметі, сидіти, а йду до кривавого бою».

254] В відповідь так Меріон до нього розсудливий мовив: 255] «Ідоменею мій, крітян пораднику мідянозбройних! 256] Йшов я гострого списа, якщо він лишивсь у наметі, 257] Взяти. Той, що був досі у мене, в бою поламав я, 258] В щит Деїфоба ударивши, високодумного мужа».

259] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив: 260] «Знайдеш списів, як схочеш, не тільки один, а двадцять, 261] Поряд в наметі стоять при стіні вони ясноблискучій, 262] В Трої з побитих я їх познімав, не вважаю-бо гідним, 263] Стоячи здалеку десь, із мужами ворожими битись. 264] Тим-то списів і горбатих щитів є у мене багато, 265] Панцирів, сяючих ясно, та ще й конегривих шоломів». 266] В відповідь так Меріон до нього розсудливий мовив: 267] «В мене самого в наметі, та ще й в кораблі моїм чорнім 268] Здобичі досить троянської, йти лиш по неї не близько. 269] Правду сказати, і я не забув ще про доблесть воєнну: 270] В перших-бо лавах на січу, де слави мужі набувають, 271] Й я виступаю, як тільки-но звада воєнна почнеться. 272] Може, кому невідомо з ахейських мужів міднозбройних, 273] Як я тримався в бою, а ти ж мене, думаю, знаєш».

274] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив: 275] «Знаю я доблесть твою! Навіщо про це й говорити? 276] Хай би нас, найсміливіших, біля кораблів тут послали 277] В засідку, в ній-бо найкраще мужів виявляється доблесть, 278] І боягуза і мужню людину тут легко пізнати. 279] Тож боязкий всечасно міняється весь на обличчі, 280] Всидіть спокійно йому не дає його дух полохливий, 281] То на одну він, а то на обидві ноги присідає, 282] В грудях його боязливих страшенно колотиться серце, 283] Смерті одної він жде й цокотить мимоволі зубами. 284] Мужній в обличчі не міниться, трепет його малодушний 285] Не обнімає, хоч би він у засідку вперше виходив, 286] Просить лише, щоб у січу жорстоку чимшвидше втрутитись. 287] Не зневажав би ніхто там ні рук, ані сили твоєї. 288] А як в бою ти стрілою чи списом поранений був би, 289] То не в потилицю втрапила б зброя тобі і не в спину, 290] Тільки у груди або у живіт ти удар той прийняв би, 291] Сміло йдучи уперед на розмову із ворогом збройну. 292] Годі, проте, гомоніть нам, як діти оті нерозумні, 293] Стоячи марно, щоб хтось нам ізгорда не став дорікати. 294] Але ходім до намету, міцного там вибереш списа».

295] Так він сказав. Меріон же, на бистрого схожий Арея, 296] Кинувся вмить до намету і взяв собі мідного списа. 297] Ідоменеєві вслід він побіг, пориваючись в битву. 298] Як людовбивця Арей, вирушає до грізного бою

299] Й разом і син його любий, безтрепетний Жах нездоланний, 300] Що й витривалий в боях войовник його серцем жахнеться. 301] Разом збройно летять із Фракії вони на ефірів 302] Чи на флегіян хоробрих, але не зважають на просьби 303] Двох цих сторін, і тільки одній вони славу дарують. 304] Ідоменей з Меріоном, керманичі крітського люду, 305] Кинулись так же у битву в блискучім озброєнні міднім. 306] Перший тоді Меріон таке йому слово промовив:

307] «Де б ти хотів, Девкаліде, із ворогом стати до бою? 308] Де ти, чи з правого вийдеш крила, чи з середини війська, 309] Чи, може, з лівого краю? Ніде-бо як тут, я вважаю, 310] Не потребують так помочі довговолосі ахеї».

311] Ідоменей тоді, крітян владар, йому в відповідь мовив:

312] «Інші в нас є, посередині наші човни захищати – 313] Двоє Еантів і Тевкр, найкращий в ахейському стані 314] З лука стрілець, відмінний також і в бою рукопашнім. 315] Можуть жадобу вони вдовольнити неситого в битвах 316] Гектора, сина Пріама, який він не є премогутній. 317] Буде нелегко йому, хоч би й як поривався він битись, 318] Щоб подолати відвагу і силу їх рук незборенних, 319] Нам підпалить кораблі, – хіба громовладний Кроніон 320] Кине палаючу сам головню в кораблі наші бистрі. 321] Та не уступить людині Еант Теламоній великий, 322] Як смертородна вона і годується зерном Деметри, 323] Й міддю її чи камінням можна великим убити. 324] Навіть Ахіллу, мужів переборцю, в бою рукопашнім 325] Він не уступить, дарма що у русі зрівнятись не може. 326] Станьмо ж обидва на лівім крилі, щоб побачити швидше, 327] Хто кому славу придбає, – чи ми кому-небудь, чи нам хтось».

328] Так він сказав. Меріон же, на бистрого схожий Арея, 329] Рушив із місця, й дійшли вони лав, про які говорив той.

330] Ідоменея уздрівши, на полум'я схожого міццю, 331] Разом з супутцем, в озброєнні міднім тонкої роботи, 332] З криком трояни на них усі кинулись натовпом цілим. 333] І заклубочився вир бойовий при кормах корабельних, 334] Мов буревій, що у посвисті буйних вітрів шаленіє 335] В спеку страшну, коли пилом глибоким покрито дороги 336] Й куряви хмари здіймаються вгору від вихорів стрічних, – 337] Так завихрилася й битва між воїв, що прагнули буйно 338] В січі вбивать один одного й гострою нищити міддю. 339] Поле-бо людоубивчого бою наїжилось лісом 340] Довгих списів, що проймають тіла. Засліпилися очі 341] Сяєвом мідних шоломів, яскравих щитів та блискучих 342] Панцирів, ясно начищених лат на могутливих плечах 343] Воїв, що в битву ішли. І лише загартований серцем

344] Не засмутився б, на їх поглядаючи труд, а радів би.

345] Кронові ж дужі сини, своє замишляючи кожен, 346] Вже готували героям мужам жахливі нещастя. 347] Зевс-бо троянам і Ректору волив послати звитягу, 348] Щоб прудконогого вславить Ахілла. Але не бажав він 349] Люд ахейський цілком погубить біля стін Іліона, 350] Тільки Фетіду хотів вшанувать з її сином хоробрим. 351] А Посейдон, між ахеїв проходячи, дух їм підносив, 352] Потай із сивого випливши моря. За них він журився, 353] Доланих військом троянським, і гнівався дуже на Зевса. 354] Хоч і обидва одного були вони племені й роду, 355] Перший, проте, між них Зевс народився і більше міг знати. 356] Саме тому Посейдон ухилявсь помагати одверто 357] Й потай, у постаті людській, підносив їм дух войовничий. 358] Линву війни й ворожнечі для всіх обопільно страшної, 359] Кожен із свого кінця зав'язавши, боги натягали, 360] Линву міцну і тривку, що розслабила многим коліна.

361] Саме тоді данайських загонів вожай напівсивий 362] Ідоменей на троян налетів і нагнав на них жаху. 363] Отріонея убив він, що, в Трою з Кабеса прибувши, 364] Слави воєнної щойно іще сподівався зажити. 365] Прагнув без викупу він найкращу Пріамову доньку, 366] Юну Кассандру, за себе узяти, за те обіцяв він 367] Річ немалу – од Трої ахейських синів одігнати. 368] Згодився старець Пріам, кивком голови обіцявши 369] Доньку за нього віддати, і той у цій бився надії. 370] Щойно він виступив гордо, як списом у нього блискучим 371] Ідоменей, замахнувшись, поцілив. Не стримала мідна 372] Броня удару, і спис посеред живота йому влучив. 373] Тяжко він гримнув об землю, а той, похваляючись, крикнув:

374] «Отріонею, тебе над усіх я вславлятиму смертних, 375] Якщо насправді все зробиш оте, що вчинить похвалявся 376] Ти Дарданіду Пріаму, – то ж він обіцяв тобі доньку. 377] Ми тобі теж обіцяли б таке і дотримали б слова – 378] Видати заміж за тебе найкращу Атрідову доньку, 379] З Аргоса взявши, і вас одружили б, якщо допоможеш 380] Нам Іліон зруйнувати, це густо заселене місто. 381] Йдімо ж зі мною мерщій, укладім при човнах мореплавних 382] Шлюбну угоду. В розмовах про викуп скупими не будем».

383] Мовивши так, за ногу його поволік з бойовища 384] Ідоменей. За вбитого месником виступив Асій, 385] Пішки йдучи перед кіньми, які йому прямо у спину 386] Важко хропли, візничим-товаришем ведені. Прагнув 387] Ідоменея убити, та той ухитривсь його списом 388] Під підборіддя ударить, і мідь пройняла йому горло.

389] Впав він на землю, як падає дуб, чи тополя срібляста, 390] Чи струнковерха сосна, що їх теслі у горах зрубають 391] Гострим своїм топором, готуючи брус корабельний. 392] Так перед кіньми і повозом він лежав, розпростертий, 393] Стогнучи тяжко і землю хапаючи, кров'ю залиту. 394] Та й у візничого розум, що мав він, цілком помутився: 395] Не здогадався-бо коней баских він назад повернути, 396] Рук щоб уникнуть ворожих. Тоді Антілох витривалий 397] В нього загостреним списом поцілив. Не стримала мідна 398] Броня, і спис посеред живота йому влучив. 399] Він захрипів і скотився із повоза, збитого міцно. 400] Нестора духом великого син Антілох його коней 401] Швидко погнав од троян до мідноголінних ахеїв.

402] А Деїфоб у той час, підійшовши до Ідоменея, 403] В смутку за Асія, списом у нього поцілив блискучим. 404] Вчасно помітивши це, ухилився од мідного списа 405] Ідоменей і укрився за щит, на всі боки округлий. 406] Зроблений був він з волової шкіри й блискучої міді, 407] Зшитий майстерно, з двома руків'ями, щоб добре тримати. 408] Весь він зігнувсь під щитом і уник міднокутого списа. 409] Щит загудів лише глухо, зачеплений з самого краю 410] Списом. Але недарма із важкої руки полетів він, 411] Вп'явсь Гіппасідові він Гіпсенору, людей вожаєві, 412] Під передсердя, в печінку і зразу розслабив коліна. 413] Вельми пишаючись цим, Деїфоб тоді голосно крикнув:

414] «Не без відомсти тут Асій лежить. Т»пер, підійшовши 415] Аж дог Аїда, могутнього стража підземної брами, 416] Буде, гадаю, радіти він: дав-бо йому я супутця».

417] Так похвалявся, і прикро од слів його стало аргеям, 418] Та в Антілоха відважного серце найбільш схвилював він. 419] Хоч і в скорботі, той не покинув убитого друга, 420] Але підбіг і щитом прикрив холодіюче тіло. 421] І, під померлим зігнувшися, двоє близьких його друзів, 422] Ехіїв син Мекістей і Аластор із ним богосвітлий, 423] До кораблів крутобоких несли його, стогнучи тужно.

424] Ідоменей же на силі не здав і весь час поривався 425] Або когось із троян похмурою ніччюг покрити, 426] Або упасти самому, відбивши біду від ахеїв. 427] Так був подоланий ним Есіета, паросток Зевса, 428] Любий син Алкатой, що Анхісові зятем доводивсь, – 429] Гіпподамею-бо, старшу дочку його, взяв за дружину, 430] В домі ж ізмалку всім серцем любив її батько й поважна 431] Мати. Красою-бо, розумом світлим, умінням в роботі 432] З-поміж ровесниць вона вирізнялась. Тому й за дружину 433] Взяв її найславетніший муж на всю Трою простору.

434] Ідоменея рукою його Посейдон обезсилив, 435] Очі затьмивши ясні і скувавши світлясті суглоби. 436] Ні ухилитися вбік він не встиг, ні назад утікати, 437] А як той стовп непорушний чи дерево високоверхе, 438] Гордо стояв, і прямо у груди його своїм списом 439] Ідоменей влучив, пробивши на них світлосяйний 440] Мідний хітон, що від згуби не раз рятував його тіло. 441] Глухо тепер забряжчав він, загостреним пройнятий списом. 442] Тяжко той гримнув об землю із списом, що вп'явся у серце, 443] Ще трепетало воно, а з ним разом тремтіло^і древко 444] Списа. Та врешті могутній Арей його сили позбавив.

445] Вельми пишаючись, Ідоменей тоді голосно крикнув:

446] «Що ж, Деїфобе, чи можна за гідну відомсту вважати, 447] Трьох за одного поклавши? А ним же ти так похвалявся! 448] Спробуй, нещасний, і сам і вийди назустріч до мене, – 449] Знатимеш добре, який я прийшов до вас, Зевсів нащадок. 450] Першим Міноса-бо Зевс породив, володаря Кріту. 451] Сина Мінос породив – бездоганного Девкаліона, 452] Девкаліон же мене, владаря над численним народом 453] В Кріті просторім. Тепер же сюди я приплив з кораблями 454] Лихо тобі принести, твому батькові й іншим троянам».

455] Так він сказав. Де'їфоб між двох гадок тоді завагався, – 456] Чи відступити й когось із троян собі, духом великих, 457] Взяти товаришем, чи до двобою одному хоч стати. 458] Поміркувавши отак, він визнав тоді за найкраще 459] Кликнуть Енея на поміч. Іззаду стояв той в останніх 460] Лавах. Давно на Пріама він богосвітлого гнівавсь, 461] Доблесний серед мужів, у Пріама не мав він поваги. 462] Близько він став біля нього і слово промовив крилате:

463] «Славний Енею, троянський пораднику, слід захистити 464] Зятя, коли хоч би трохи тебе його лихо турбує. 465] Отже, ходім захистім Алкатоя. Давно колись, ставши 466] Зятем тобі, ще хлоп'ятком виховував він тебе в домі. 467] Ідоменей, уславлений списом, ізняв з нього зброю».

468] Мовивши так, зворушив він Енеєві серце у грудях. 469] Ідоменеєві вийшов назустріч він, прагнучи бою. 470] Ідоменей же його не злякався, як пещений хлопчик, 471] А дожидав, наче вепр той, що, сили власної певен, 472] Жде на ватагу шумливу численних мужів-звіроловів 473] В місці пустинному, в горах, щетиною їжачи спину. 474] Полум'ям блискають очі, погрозливо ляскають гострі 475] Ікла, – готов одігнать він собак і мужів-звіроловів. 476] Так непорушно чекав на відважного в битвах Енея 477] Ідоменей-списоборець і друзів гукав, Аскалафа 478] Та Афарея шукаючи оком, а з ним Деїпіра,

479] Ще й Меріона гукнув з Антілохом, закличників бою. 480] їх підбиваючи в січу, він слово їм мовив крилате:

481] «Друзі, на поміч, сюди! Я один боюся страшенно, – 482] Це прудконогий Еней нападає на мене шалено! 483] Вельми могутній, бо вміє мужів у бою убивати, 484] Юністю ще він цвіте, а сила у ній величезна. 485] Будь ми однолітки – так же, як з ним ми відвагою рівні, 486] Скоро мені він, чи я йому славу приніс би велику». 487] Так він сказав, і овіяні в серці однаковим духом, 488] Лавою стали вони, над плечима щити нахиливши. 489] Товаришів своїх теж почав і Еней закликати, 490] Дивлячись, де Деїфоб, де Паріс, Агенор богосвітлий – 491] Воєначальники війська троянського. Слідом за ними 492] Рушили вої, як вслід баранові з лугів поспішають 493] До водопою овечки, й чабан цілим серцем радіє, – 494] Так і Енеєві радістю повнилось серце у грудях, 495] Бачачи, скільки народу на бій вслід за ним вирушає. 496] Круг Алкатоя списами великими бій врукопашну 497] Розпочали вони, й мідь на могутливих грудях героїв 498] Страшно бряжчала, бійці ж в сум'ятті один з одним шалено 499] Бились. З них два бойовим перевершили інших завзяттям – 500] 1 Ідоменей та Еней, подібні в бою до Арея, 501] Прагли нещадною міддю пройнять один одному тіло. 502] В Ідоменея Еней тоді перший метнув свого списа. 503] Вчасно це вгледівши, встиг той від мідного списа умкнути, 504] Вістря ж загострене, з розмаху вбік пролетівши, у землю 505] Вткнулося, кинуте марно міцною Енея рукою. 506] Ідоменей Еномая в живіт посередині вдарив, 507] Панцир опуклий пробивши, й в утробу пройшла йому мідна 508] Зброя, і впав той у порох, руками хапаючи землю. 509] Ідоменей же з убитого враз довготінного списа 510] Вихопив, та із плечей його гарно оздоблені лати 511] Зняти не встиг: навколо-бо стріли його обсипали. 512] Вже не було у ногах його давньої пружності руху – 513] Бігти за списом або щоб ворожої зброї уникнуть. 514] Міг ще, на місці він стоячи, пагуби день одганяти. 515] З бою ж тікать – не могли уже швидко нести його ноги. 516] Ратищем світлим у нього метнув Деїфоб, коли звільна 517] Став відступать той, бо завжди ненависть він мав проти нього. 518] Схибив і він, проте ратищем тим Аскалаф був убитий, 519] Син Еніалія, – наскрізь плече простромив той могутній 520] Спис, і упав він у порох, руками хапаючи землю. 521] Ще не дізнавсь гучномовний могутній Арей про загибель 522] Сина, що смертю недавно поліг серед січі страшної, – 523] Волею Зевса затриманий, в хмарах сидів золотавих

524] Він на високім Олімпі, де й інші тим часом сиділи 525] Вічні богове, не сміючи в січу страшенну вмішатись.

526] Круг Алкатоя уже розпочавсь тоді бій рукопашний. 527] От Деїфоб з голови Аскалафа зірвав світлосяйний, 528] Мідний шолом. Меріон же, подібний в бою на Арея, 529] Списом йому, налетівши, пройняв передрам'я, й на землю 530] З брязкотом з рук його випав шолом з заборолом дірчастим. 531] А Меріон, налетівши, як яструб, удруге, відразу ж 532] Вихопив із передрам'я бійцевого спис той могутній 533] 1 відступив до загону свого. Політ тоді, рідний 534] Брат Деїфоба, за стан обнявши його обережно, 535] Вивів із згубного бою туди, де на нього чекали 536] Коні баскі, оподаль війни і жорстокої січі, 537] Разом з візничим його при оздобній його колісниці. 538] Прямо до міста його повезли, і від бою страшного 539] Тяжко стогнав він, а з рани свіжої кров струмувала.

540] Так же билися й інші, і гамір зчинився невгасний. 541] На Афарея Еней тоді кинувсь, Калетора сина, 542] Й ратищем гострим пройняв йому горло, як той обернувся. 543] Голову набік схилив він, і щит із шоломом на землю 544] Раптом упали, і смерть душогубна його огорнула. 545] А Антілох, спостерігши, що задом Тоон повернувся, 546] Скочив і, списом ударивши в спину, розсік йому жилу, 547] Що, по хребту пробігаючи, карка самого сягає. 548] Враз розсік він її, і навзнак упав той на землю, 549] В порох, обидві руки до своїх простягаючи друзів. 550] Скочив тоді Антілох і знімати з плечей його зброю 551] Став озираючись. Раптом його оточивши, трояни 552] В щит його били широкий, барвистий, але не здолали 553] Ніжного тіла в бійця Антілоха нещадною міддю 554] Навіть дряпнуть. Посейдон-бо, землі потрясатель, над любим 555] Несторідом чував і від стріл боронив його гострих. 556] Від ворогів не тримався далеко, але поміж ними 557] Він обертавсь, і не був його спис непорушним, всечасно 558] Ним потрясав він, лише у думках намічаючи власних, 559] Чи віддаля ним метнути, чи краще ударити зблизька.

560] Поки він так міркував, його серед юрми помітив 561] Асіїв син Адамант і в щит його гострою міддю, 562] Близько підбігши, ударив. Та ратища вістря знесилив 563] Сам Посейдон темнокудрий, бійцеві життя захистивши. 564] Наче жердина обсмалена, списа того половина 565] В щит Антілоха вп'ялась, а друга упала на землю. 566] Швидко од друзів одбіг Адамант, уникаючи смерті. 567] Та Меріон наздогнав його й списом в те місце між пупом 568] І соромітними ранив частинами, де для бездольних

569] Смертних Арей себе найболячіше дає відчувати. 570] Списом туди він ударив. Подавшись за ратищем слідом, 571] Кидався він, наче бик, що, у горах його наздогнавши, 572] Путами в'яжуть мерщій пастухи і силою гонять. 573] Пройнятий списом, так кидавсь і він, але тільки недовго, 574] Поки герой Меріон, підійшовши, не вихопив раптом 575] Списа із тіла його, і тьма йому очі окрила.

576] В час той Гелен Деїпіра ударив у скроню фракійським 577] Довгим мечем і шолом з голови його збив конегривий. 578] Впав той на землю шолом, забряжчавши, і хтось із ахеїв 579] Перехопив його враз, як у воїв між ніг він котився. 580] А Деїпірові ніч безпросвітна вже очі окрила.

581] Та гучномовного жаль охопив Менелая Атріда. 582] З криком погрозливим вийшов він проти Гелена-героя, 583] Списом махаючи гострим. А той натягнув свого лука. 584] Щойно зійшлися вони, й цей загостреним ратищем кинув 585] Прямо на ворога, той же у нього – із лука стрілою. 586] Спершу попав Пріамід Менелаєві в груди стрілою, 587] В панцир опуклий, та зразу ж гіркеє відскочило вістря, 588] Як на просторім току від віял стрибають широких 589] Темно-смагляві боби чи горох, коли їх молотник 590] З розмахом кидає дужим під вітру шумливе дихання, – 591] Так від броні Менелая, повитого славою мужа, 592] Брязнувши тільки, далеко гіркеє відскочило вістря. 593] А гучномовного гострений спис Менелая Атріда 594] Руку Гелена пробив, що тримав у ній точений лук свій, 595] І прип'яло її міцно до лука тим мідяним списом. 596] Швидко до друзів одбіг тоді він, уникаючи смерті, 597] Звісивши руку, й за нею тягнув ясенового списа. 598] Великодушний тоді Агенор із руки його вирвав 599] І обв'язав йому пращею руку, з овечої шерсті 600] Звитою, – мав її завжди супутник керманича люду.

601] Стрівши Пісандр Менелая, вповитого славою мужа, 602] Прямо на нього пішов, – лиха йому доля судила 603] Впасти в страшному бою від твоєї руки, Менелаю. 604] А як зійшлись вони близько, один проти одного йшовши, 605] Схибив Атрід, своїм гострим убік десь поціливши списом; 606] В час той Пісандр Менелая, вповитого славою мужа, 607] Вдарив у щит, але міді, проте, не спромігся пробити: 608] Щит її стримав широкий, і ратище трісло під самим 609] Вістрям. А серцем уже він радів – сподівавсь перемоги. 610] Витягши з піхов свій срібноцвяхований меч, на Пісандра 611] Кинувсь Атрід: а той з-під щита свого вихопив гарну 612] Мідну сокиру з важким топорищем з міцної оливи, 613] Тесаним гладко, – і разом один проти одного вийшли.

614] Ворога спершу ударив Пісандр у шолом конегривий, 615] Прямо під гребінь. Але як надбіг він, Атрід йому влучив 616] В лоб над самим переніссям, і хруснула кість, і обидва 617] Ока, скривавлені в порох, до ніг його впали, на землю. 618] Він похитнувсь і зваливсь. І, на груди йому наступивши, 619] Зняв Менелай з нього зброю, і так, похваляючись, мовив:

620] «Так покинете ви й кораблі бистрокінних данаїв, 621] Трої зухвалі сини, у битві страшній ненаситні! 622] Мало ще сорому вам і ганьби, що колись уже ними 623] Так ви, собаки презренні, зганьбили мене,^коли серцем 624] Не побоялись гостинного Зевса, що в громі ширяє, 625] Гніву тяжкого, – бодай зруйнував би вам місто високе! 626] Ви-бо і шлюбну дружину мою, і багатства великі 627] Взявши ґвалтовно, втекли, хоч вона прийняла вас привітно. 628] Нині ж бажаєте ви у наші човни мореплавні 629] Кинути згубний вогонь і убити героїв ахейських. 630] Стриматись вам доведеться, хоч повні ви шалу Арея. 631] Зевсе, наш батьку! За всіх ти розумом, кажуть, найвищий, – 632] І за богів, і за смертних, усе-бо від тебе залежить. 633] Нащо ж занадто зухвалим ти воям сприяєш троянським? 634] Навіть одвага злочинна у них, і ніколи не ситі 635] Шалом війни вони, всім однаково людям страшної. 636] Всім-бо людина насититись може – і сном, і коханням, 637] Співом солодким, та іграми, й плавністю рухів танкових, – 638] Прагнемо більше від цього і ми насолоду здобути, 639] Ніж од війни. А трояни – ті завжди в бою ненаситні».

640] Мовивши так і скривавлене з тіла озброєння знявши, 641] Товаришам до рук передав Менелай бездоганний, 642] Сам же пішов і в лави передніх бійців замішався.

643] Зразу ж на нього там кинувся син владаря Пілемена, 644] Гарпаліон, – за батьком він любим подавсь воювати 645] В Трою, але у батьківську не повернувся країну. 646] Отже, Атрідові він в його щит посередині списом 647] Зблизька ударив, та міді, проте, не спромігся пробити. 648] Швидко до друзів одбіг тоді він, уникаючи смерті 649] Та озираючись часто, щоб хто його міддю не ранив. 650] А Меріон навздогін мідногострою вцілив стрілою, – 651] В праву сідницю утрапив йому і тією стрілою 652] Наскрізь міхур сечовий простромив під лобковою кістю. 653] Враз похиливсь і, віддавши свій дух на руках у скорботних 654] Товаришів, розпростертий лежав він, упавши на землю, 655] Наче той черв, і чорная кров орошала ту землю. 656] Великодушні тоді оточили його пафлагонці, 657] На колісницю поклали його й повезли у скорботі 658] До Іліона; слізьми умліваючи, йшов між них батько, –

659] Та не така мала бути за вбитого сина відомста!

660] Гнівом великим за смерть його сповнилось серце Паріса, 661] Гостем-бо в нього бував він не раз у краю пафлагонськім. 662] Дуже розгнівавшись, він мідногострою кинув стрілою. 663] Був там іще Евхенор, провісника син Поліїда, 664] Знатний і дуже багатий, оселю він мав у Корінфі. 665] На корабель він сідаючи, знав свою долю нещасну. 666] Вже-бо не раз говорив Поліїд йому, старець розважний, 667] Що як не в домі своїм од хвороби умре він страшної, 668] То при ахейських човнах від рук загине троянських. 669] Але уник він зараз і докорів важких од ахеїв, 670] І навісної хвороби, щоб зайвого болю не знати. 671] В ухо зазнав він удару й під щелепу. 1 тої ж хвилини 672] Вийшла із тіла душа, і страшна його пітьма окрила.

673] Так вони бились завзято, на полум'я схожі вогнисте. 674] Гектор же, Зевсові любий, не знав ще того і не відав, 675] Що лівобіч кораблів од аргейської зброї багато 676] Люду загинуло, й скоро здобуть сподівались ахеї 677] Славу звитяги, адже земледержець, землі потрясатель 678] Дух у аргеїв підносив і силою сам помагав їм. 679] Гектор стояв, де за мур він пробився крізь браму спочатку, 680] Силою лави густі щитоносних данаїв прорвавши, – 681] Де кораблі свої, з сивого витягши моря на берег, 682] Протесілай із Бантом поставили. Мур в тому місці 683] Нижче збудований був, ніж деінде, – в страшній завірюсі 684] Воїв і коней битва точилася там найзавзтіш.

685] Там беотійців загони і довгохітонних іонян, 686] Локрів, і фтійських мужів, і славою вкритих епеїв 687] Від кораблів ледь відбили, та зовсім прогнать не здолали 688] Світлого Гектора: був-бо на полум'я ясне він схожий. 689] В лавах афінян стояли добірні мужі, на чолі їх 690] Син Петеоя ішов Менестей, услід за ним Стіхій 691] З Фейдом та Біас відважний; епеїв вели за собою 692] Мегес, Філеєва парость, та Дракій з вождем Амфіоном; 693] Фтіян очолив Медонт з витривалим у битвах Подарком. 694] Був той Медонт богорівного сином нешлюбним Ойлея, 695] Братом Еанта вважавсь однокровним, та жив у Філаці, 696] Від батьківщини своєї далеко, бо рідного брата 697] Мачухи Еріопіди убив він, дружини Ойлея. 698] Що ж до Подарка, то він Філакіда був сином Іфікла. 699] Разом були на чолі у фтіян вони войовничих. 700] І, кораблі захищаючи, вряд з беотійцями бились. 701] Ні на хвилину тим часом Еант, син Ойлея проворний, 702] Не одступав од Еанта, що був Теламонові сином. 703] Так, наче двоє рудавих волів на новій ораниці, 704] Рало міцне із зусиллям однаковим тягнуть, і рясно 705] Піт виступає у них з-під коріння закручених рогів; 706] Тесаним гладко ярмом розділені поміж собою, 707] Йдуть борозною вони й до межі усю зорюють ниву, – 708] Так же й Еанти обидва пліч-о-пліч у битві стояли. 709] Та з Теламоновим сином багато було і хоробрих 710] Товаришів його вірних, – коли від утоми і поту 711] Мліли коліна йому, то й щит вони в нього приймали. 712] Локри ж не йшли за могутнім душею Ойлеєвим сином: 713] До рукопашного бою-бо серце у них не лежало. 714] В них не було конегривих шоломів, що блискають міддю, 715] В них не було й заокруглих щитів і списів ясенових, 716] Лиш покладались на лук і на пращі, з овечої вовни 717] Сплетені вміло, й, до стін Іліона із ними прийшовши, 718] Часто стріляли й троянам ряди бойові проривали. 719] Ті, що попереду йшли, при зброї, оздобленій гарно, 720] Билися з військом троянським і з Ректором мідянозбройним. 721] Локри ж стріляли, сховавшись в тилу. Й забували трояни 722] Про бойовеє завзяття, – їх часті бентежили стріли.

723] Від кораблів і наметів ахейських з утратами мали 724] Вже в Іліон, овіяний вітром, вертатись трояни, 725] Коб не сказав тоді Полідамант, перед Ректором ставши:

726] «Ректоре, ні на чиї умовляння ти зважить не здатний! 727] Раз дарував тобі здібності бог у воєнному ділі, 728] То і в пораді хотів би за інших ти бути мудрішим. 729] Та чи під силу ж людині одній це усе сполучити? 730] Тож одному дає здібності бог у воєнному ділі, 731] Іншому – хист танцювати, ще іншому – співи й кіфару, 732] Іншому Зевс громовладний вкладає у груди кмітливий 733] Розум, що користі ним багатьом той немало приносить, 734] Та багатьох і рятує, й найбільш його сам розуміє. 735] Але скажу тобі те, що мені видається найкращим. 736] Полум'я бою вінком тебе звідусіль оточило. 737] Духом могутні трояни, укріплений вал перейшовши, 738] Осторонь збройно усі поставали, а інші ще б'ються, – 739] Менший загін проти більших, розсипавшись між кораблями. 740] Тож, відійшовши від бою, вождів поскликай щонайкращих – 741] Спільною радою ми тоді обміркуємо разом, 742] Чи несподіваним наступом брать кораблі многовеслі, 743] Тільки б дав силу нам бог, чи негайно назад повернутись 744] Від кораблів, поки ми іще цілі самі. Та боюсь я, 745] Щоб ті завзяті ахеї вчорашнього нам не вернули 746] Боргу: біля кораблів у них є ненаситний у битві 747] Муж, що, гадаю, не схоче без бою лишатися довго».

748] Мовив він так, і Ректор те слово розумне вподобав,

749] Із колісниці в озброєнні зразу ж зіскочив на землю 750] Й Полідамантові в відповідь слово промовив крилате:

751] «Полідаманте, тримай біля себе бійців щонайкращих, 752] Сам же подамсь я туди, у загальну вмішаюся битву 753] І повернуся назад, розпорядження давши належні».

754] Мовив це, й вирушив він, до гори снігової подібний, 755] І полетів до троян і союзників їхніх із криком. 756] Зразу тоді почали всі збиратись до сина Пантоя, 757] Полідаманта відважного, Ректора заклик почувши. 758] Ректор же йшов по передніх рядах і шукав, чи не знайде 759] Він Деїфоба, силу могутню державця Гелена, 760] Асія, сина Гертака, і сина його Адаманта. 761] Хоч і знайшов, та не всі вони цілі були і здорові: 762] Ті під кормами ахейських човнів простяглись нерухомо, 763] Душі згубивши свої від безжальної зброї аргеїв, 764] Інші ж за муром міським, поранені тяжко, лежали. 765] Потім по лівому краї від битви, що сльози приносить, 766] Він Александра знайшов, пишнокосої мужа Єлени, – 767] Товаришів підбадьорював той, закликаючи битись. 768] Ректор спинивсь біля нього і слово образливе мовив:

769] «Горе-Паріс, женолюбе, хоробрий лиш з вигляду звабник! 770] Де Деїфоба шукать тепер, силу державця Гелена, 771] Асія, сина Гіртака, і сина його Адаманта, 772] Й Офріонея? Сьогодні увесь Іліон загибає 773] Високоверхий, сьогодні й на тебе чекає загибель!» 774] Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий: 775] «Ректоре, знати тебе – безвинного ти винуватиш! 776] Може, колись ухилявсь я від битви, а нині ж тримаюсь 777] Стійко: не вкрай полохливим-бо мати мене породила. 778] З дня, коли друзів на бій ти зібрав біля суден ворожих, 779] З дня того тут стоїмо і чинимо опір данаям 780] Ми безустанно. Друзі ж, яких називав ти, убиті. 781] Знаю, що лиш Деїфоб та сила державця Гелена 782] З битви вернулись, великими в руку обидва списами 783] Тяжко поранені, – сам врятував їх од смерті Кроніон. 784] Нині ж веди нас туди, куди серце і дух твій спрямує. 785] Радо ми підемо всі за тобою. Відваги, я певен, 786] Не бракуватиме нам, аби лише сил вистачало. 787] А понад силу, хоч як би хотів, воювать неможливо».

788] Мовивши так, заспокоїв герой свому братові серце. 789] Кинулись разом туди, де бій розгорівся і січа.

790] Круг Кебріона-вождя, й бездоганного Полідаманта, 791] І Поліфета божистого, й Пальмія, Фалька й Ортая, 792] Й Гіппотіона синів – Аскалія й Морія славних, 793] Що із Асканії плідної вдвох прибули лише вчора

794] Воям на зміну, і Зевс одразу ж послав їх у битву. 795] Ринули в бій вони, наче той вихор з вітрів противійних, 796] Що налітає з Зевсовим громом із неба на землю, 797] З ревом страшенним у хлань поринає морську й піднімає 798] Хвилі бурхливі з глибин вирових многошумного моря 799] Пінявобілі, горбаті і котить одна їх на одну. 800] Так і загони троян один набігали за одним 801] В мідному блиску озброєнь, вождями керовані вправно. 802] Гектор їх вів, син Пріамів, на мужоубивцю Арея 803] Схожий, на грудях тримаючи щит, на всі боки округлий, 804] З щільно позшиваних шкур, та міцною обкладений міддю; 805] Ясноблискучий шолом з-понад скронь красувався у нього. 806] Пильно вдивлявся він, перед ворожі виходячи лави, 807] Чи не удасться, щитом прикриваючись, десь їх прорвати. 808] Духу у грудях, проте, не збентежив одважним ахеям. 809] Перший до нього Еант, величаво ступаючи, крикнув:

810] «Ближче, шаленцю, підходь! Чи ти віддаля лиш аргеїв 811] Взявся лякати? І ми ж бо не неуки в ділі воєннім. 812] Зевсів лиш бич нещадимий приборкав нас нині, ахеїв. 813] Але невже сподівався ти нам кораблі мореплавні 814] Знищити? Тож і у нас-бо є руки, щоб їх захищати. 815] Але певніше, проте, що ваше залюднене місто, 816] Нашими взяте руками, дощенту зруйноване буде. 817] Вже недалеко й для тебе той день, як, тікаючи з бою, 818] Батькові Зевсу та іншим молитися будеш безсмертним, 819] Щоб пишногриві бистріш соколів твої коні летіли, 820] Куряви хмари здіймаючи ввись по дорозі до міста».

821] Мовив він так, а праворуч злетів у саме піднебесся 822] Високолетний орел, і скрикнули люди ахейські, 823] Тому знаменню радіючи, й мовив осяйливий Гектор:

824] «Що ти, Еанте, дурниці плетеш, хвастовитий бугаю! 825] Хай би так сином вважавсь я егідодержавного Зевса 826] Ціле життя, хай від Гери-владичиці я б народився, 827] Хай шанували б мене, як Афіну або Аполлона, – 828] Як безперечно, що день цей загибель несе вам, аргеї, 829] Всім до останнього. Ляжеш і ти поміж них, як посмієш 830] Ждати на спис мій могутній, що ним тоді тіло лілейне 831] Я розпорю. І троянських собак, і птахів ти наситиш 832] Жиром і м'ясом своїм, під човнами упавши в ахеїв».

833] Мовив він так і пішов. За ним і вожді подалися 834] З криком шаленим, а вслід їм все військо іззаду кричало. 835] З другого боку, й аргеї кричали, своєї відваги 836] Не забуваючи, й нападу ждали троян войовничих. 837] Крики їх спільні сягали ефіру і сяєва Зевса.