Іліада

ВИКУП ГЕКТОРОВОГО ТІЛА

1] Ігри скінчились, і всі порозходились люди ахейські 2] По кораблях своїх бистрих, бажаючи швидше вечері 3] Й сну зажити солодкого. Тільки Ахілл свого друга 4] Згадував любого й плакав, і сон, що усіх підкоряє, 5] Не подолав його, все він на ложі своєму метався 6] Й журно спогадував силу могутню і мужність Патрокла, 7] Скільки удвох пережить довелось їм і лиха зазнати 8] В битвах тяжких з ворогами і в хвилях бурхливого моря. 9] Все це спогадував він, рясні проливаючи сльози, 10] Лежачи то на боку, то навзнак, то ницьма раптово 11] Перевертаючись. То він, з постелі своєї схопившись, 12] Берегом моря блукав у нестямі. Отам і світання 13] Скоро застало його, осяваючи й море, і землю. 14] Швидко тоді в колісницю баских він запріг своїх коней 15] І, прив'язавши іззаду до повоза Ректора тіло, 16] Тричі його по землі волочив круг могили Патрокла, 17] Потім ішов спочивать до намету, а труп залишався 18] В поросі ниць розпростертим. Та з жалю до славного мужа 19] Феб-Аполлон захищав його тіло від всяких пошкоджень 20] Навіть по смерті. Егідою вкрив він йому золотою 21] Постать усю, щоб, волочачи тіло, його не калічить.

22] Так-то над Ректором він богосвітлим у гніві глумився. 23] З жалем богове на це дивилися вічноблаженні 24] Й тіло те викрасти світлого дуже просили дозорця. 25] Всім було рішення це до вподоби, крім Гери-владарки, 26] Крім Посейдона і крім ясноокої діви Афіни. 27] Як і раніше, ненависний був Іліон їм священний, 28] Старець Пріам і троянський народ за вину Александра:

29] Він образив богинь, що до нього прийшли в загороду, 30] Кращою визнавши ту, яка згубну дала йому втіху.

31] А як світання зоря на дванадцятий день заясніла, 32] Феб-Аполлон, до безсмертних звертаючись, так до них мовив:

33] «Немилосердні, жорстокі боги! Чи не вам на пошану 34] Спалював Гектор стегна биків і козлів бездоганних? 35] Нині ж не хочете й мертвого тіла його врятувати, 36] Бачить його не даєте дружині, матері й сину, 37] Батьку Пріамові й людям, які б на вогні попалили 38] Тіло його і належною шаною прах вшанували. 39] Волите завжди зловмисному ви помагати Ахіллу, 40] Мужеві, що справедливості в серці і щирого в грудях 41] Розуму в нього немає. Він схожий на дикого лева, 42] Що лиш на поклик могутньої сили й зухвалого духу 43] Напади чинить на людські стада, щоб поживу здобути. 44] Так же утратив Ахілл милосердя та навіть і сором 45] (Той, що і користі людям, і шкоди приносить багато). 46] Часом буває, що серцю близького втрачає людина – 47] Любого сина свого чи єдиноутробного брата, 48] Все ж, наридавшись удосталь, втамовує врешті скорботу: 49] Серцем-бо надто терплячим Мойри людей наділили. 50] Цей же, з грудей богосвітлого Гектора подих віднявши, 51] Кіньми навколо могили волочить убитого тіло 52] Друга свого, та ні слави, ні користі тим не здобуде, 53] Гнівний лиш осуд людський, хоч себе він і доблестю вславив. 54] В несамовитій злобі оскверняє він прах безчуттєвий». 55] В відповідь гнівно Гера промовила білораменна: 56] «Може, так і було б, як ти слушно сказав, Срібнолукий, 57] В разі б Ахілла однаково й Гектора ви шанували. 58] Гектор-бо смертний, з жіночих грудей молоком годувався; 59] Син же богині – Ахілл, сама я Фетіду зростила, 60] І згодувала, і заміж її віддала за Пелея, 61] Мужа, якого серцем безсмертні боги полюбили. 62] Всі ви, богове, були на весіллі, і сам ти на учті 63] Був із формінгою, друже негідних, як завжди, підступний!» 64] Відповідаючи, мовив до неї Зевс хмаровладний: 65] «Геро, на вічних богів ти розсердилась зовсім даремно. 66] Шана обом не однакова буде. Але ж бо і Гектор 67] Був серед смертних синів Іліона богам найлюбіший, 68] Теж і мені, – пам'ятав увесь час про дари, мені любі, 69] І не лишавсь мій ніколи вівтар без жертовної учти, 70] Без узливань і без диму, що ними шанують нас люди. 71] Про викрадання не думаймо, – Гектора мужнього тіло 72] Взяти не випаде потайки нам від Ахілла, якого 73] Мати і днями й ночами пильнує його невідлучно. 74] Хай-но з богів хто-небудь покличе до мене Фетіду, –

75] Дам їй пораду розумну, щоб серце Ахілла схилила 76] Взяти дари від Пріама і Гектора тіло віддати».

77] Мовив він так, і з верховин знялась вихронога Іріда 78] І посередині прямо між Самом та Імбром скелястим 79] В чорнії кинулась хвилі, аж моря глибінь застогнала. 80] Миттю в безодню поринула, наче грузило свинцеве, 81] Що, до розложистих рогів вола польового припнуте, 82] Тягне донизу гачок на загибель зажерливим рибам. 83] Там, у глибокій печері, застала Фетіду. Навколо 84] Німфи її оточили морські. Рясні проливала 85] Сльози над долею сина вона бездоганного: мав-бо 86] В Трої родючій загинути він од вітчизни далеко. 87] Близько прийшовши, промовила так бистронога Іріда:

88] «Встань-бо, Фетідо! Зевс тебе кличе незмінно премудрий!» 89] В відповідь мовила їй сріблонога богиня Фетіда:

90] «Що мені має безсмертних владар наказати? Соромлюсь 91] З горем моїм невимовним на зборах богів я з'явитись. 92] Все ж, я іду, – не марне те слово, яке він промовить».

93] Мовивши так, одягла покривало в богинях пресвітла 94] Чорно-сталеве, – одіння темнішого вже й не буває, – 95] І подалася у путь. Бистронога як вітер Іріда 96] Йшла попереду, й морська розступалася хлань перед ними. 97] Вийшли на берег вони і в небо високе майнули. 98] Широколунного Зевса побачили там серед кола 99] Зібраних разом блаженних богів, одвічно живущих. 100] Встала Афіна, й при Зевсу-батькові сіла Фетіда. 101] Гера, богиню вітаючи, тут золотий подала їй 102] Келих з іскристим питвом, і, випивши, та повернула. 103] Батько богів і людей до неї почав говорити:

104] «От на Олімп ти прийшла, хоч зажурена дуже, Фетідо! 105] Смуток у тебе в душі невимовний, – і сам я це знаю. 106] Та скажу тобі щиро, навіщо тебе я покликав. 107] Дев'ять вже днів між безсмертних триває страшна суперечка, 108] Гектором вбитим спричинена й городоборцем Ахіллом. 109] Тіло те викрасти світлого всі вони просять дозорця. 110] Я ж бо славу і тут Ахіллові хочу віддати, 111] Щоб і надалі твою любов зберегти і повагу. 112] В військо іди й свому синові волю мою перекажеш: 113] Гнівні на нього, скажи, всі боги, і найбільше з безсмертних 114] Сам я розгніваний тим, що, шаліючи серцем, тримає 115] Гектора він, не пускаючи від кораблів крутобоких. 116] Якщо боїться мене, хай Гектора тіло поверне. 117] Сам до Пріама, великого серцем, Іріду пошлю я – 118] Викуп за сина нехай до човнів принесе він ахейських, 119] Хай подарунки Ахіллові дасть, щоб його вдовольнити».

120] Мовив він так. Не противилась тут сріблонога Фетіда,

121] Кинулась швидко на землю вона із висот олімпійських 122] І у синівський намет увійшла. Там у тузі скорботній 123] Сина застала свого. А навкруг клопотались ретельно 124] Товариші його любі, готуючи спішно сніданок, 125] І барана густорунного різали вже у наметі. 126] Мати поважна сиділа біля свого рідного сина, 127] Гладила ніжно рукою й, озвавшись, йому говорила:

128] «Люба дитино! Навіщо й досі в журбі та печалі 129] Краєш ти серце собі, забуваючи навіть про їжу 130] Й ложе своє? Чи не краще б тобі із жоною в любовних 131] Ласках з'єднатись? Недовго-бо в мене ти житимеш, зовсім 132] Близько стоїть уже смерть і доля твоя нездоланна. 133] Слухай же швидше мене, я до тебе із вістю од Зевса. 134] Гнівні на тебе, він мовить, боги, а найбільше з безсмертних 135] Сам він розгніваний тим, що, шаліючи серцем, тримаєш 136] Гектора ти, не пускаючи від кораблів крутобоких. 137] Отже, віддай його тіло, прийнявши за мертвого викуп».

138] Відповідаючи, мовив до неї Ахілл прудконогий:

139] «Хай так і буде! Хто з викупом прийде, той мертвого візьме, 140] Раз уже сам Олімпієць рішуче того вимагає».

141] Стоячи під кораблями ахейськими, мати із сином 142] Довго крилатими так одне з одним мінялись словами. 143] Зевс же тим часом Іріду послав до священної Трої:

144] «Швидше, Ірідо, лети! Поспіши від осель олімпійських 145] До Іліона, великому духом Пріамові скажеш – 146] Викуп за сина нехай до човнів принесе він ахейських, 147] Хай подарунки Ахіллові дасть, щоб його вдовольнили. 148] Тільки один хай іде, щоб ніхто із троян не ішов з ним! 149] Хай лиш окличника візьме з собою, старішого віком, 150] Правити мулами в повозі міцноколіснім і в Трою 151] Тіло мерця привезти, що Ахілл його вбив богосвітлий. 152] Смерті нехай не боїться і страхом душі не тривожить. 153] Провідником у путі йому світлий ітиме дозорець – 154] Він проведе його скрізь і виведе аж до Ахілла. 155] А допровадить його до намету Ахілла, то смерті 156] Той не завдасть йому, й іншим Пріама убить не дозволить. 157] Бо не безумний Ахілл, не безсовісний, не безрозсудний, – 158] Зглянеться він і того, хто ревно благав, пожаліє».

159] Мовив він так. Іріда, як вихор, із вістю помчала, 160] В дім до Пріама ввійшла вона й плач там застала й ридання. 161] Діти сиділи в журбі серед двору круг батька старого, 162] Слізьми свою окропляючи одіж, а батько між ними, 163] В плащ свій закутавшись щільно, лежав, і густо покрита 164] Дужа потилиця й вся була голова у старого 165] Пилом, що, в бруді валяючись, сам назбирав він на себе; 166] Плакали й доньки його із невістками разом у домі

167] І поминали хоробрих бійців багатьох, що, руками 168] Дужих аргеїв повбивані, душі свої загубили. 169] Перед Пріамом спинившись, провісниця Зевсова стиха 170] Заговорила, і раптом обняв йому трепет коліна.

171] «Серцем дерзай, Дарданіде Пріаме, нічого не бійся! 172] Я не з лихою вістю приходжу до тебе сьогодні: 173] Добру пораду несу я, – великого вісниця Зевса. 174] Він і здаля тобою піклується й серцем жаліє. 175] Каже Кронід богосвітлого Гектора викупить тіло, 176] Давши Ахіллові гойні дари, щоб його вдовольнити. 177] Йди лиш один, щоб ніхто із троян не ішов за тобою. 178] Візьмеш окличника тільки з собою, старішого віком, 179] Править хай мулами в повозі міцноколіснім і в Трою 180] Тіло мерця привезе, що Ахілл його вбив богосвітлий. 181] Смерті не треба боятись і страхом тривожити душу, 182] Провідником у путі тобі світлий ітиме дозорець – 183] Він проведе тебе скрізь і виведе аж до Ахілла. 184] А допровадить тебе до намету Ахілла, то смерті 185] Той не завдасть тобі й іншим убити тебе не дозволить: 186] Бо не безумний Ахілл, не безсовісний, не безрозсудний, – 187] Зглянеться він і того, хто ревно благав, пожаліє».

188] Мовивши так, відлетіла відціль бистронога Іріда. 189] Він же синам своїм мулів звелів запрягати у повіз 190] Міцноколісний, ще й кузова зверху над ним приладнати. 191] Сам же униз, у комору, зійшов із високим склепінням, 192] З кедра пахучого зроблену й скарбу всілякого повну. 193] Тут він Гекубу покликав, дружину свою, і промовив:

194] «Люба! Приходила вісниця Зевсова щойно з Олімпу, 195] Викуп за сина велить до човнів принести він ахейських 196] Та подарунки Ахіллові дать, щоб його вдовольнити. 197] Та по правді скажи мені, як тобі все це здається? 198] Страшно-бо й сила моя, і дух мій мене поривають 199] Йти до човнів, де стоять своїм станом широким ахеї».

200] Мовив він так, а дружина, вмиваючись слізьми, сказала:

201] «Горенько! Де-бо твій розум, що ним ти славен був досі 202] Серед чужинців і люду того, над яким владарюєш? 203] Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських 204] Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних 205] Зброї позбавив! Мабуть, і серце у тебе залізне. 206] Дійдеш до нього, й на власні лиш очі тебе він побачить, 207] Не пожаліє тебе віроломний цей муж кровожерний, 208] Не посоромиться. Краще поплачмо від сина далеко, 209] В наших покоях. Таку від народження Доля могутня 210] Випряла нитку йому, ще коли я його породила, – 211] Бути від рідних далеко, поживою псам бистроногим 212] Біля жорстокого мужа. Коли б я у нього печінку 213] Вирвати й з'їсти могла! Тоді б не лишивсь без відомсти 214] Син мій! Не як боягуз поліг у бою він завзятім, 215] А, захищавши троян і троянських жінок повногрудих 216] Від ворогів, – він ні страху не знав, ні про втечу не думав». 217] Відповідаючи, мовив їй старець Пріам боговидий:

218] «Ні, проти волі мене не затримуй! Не будь в моїм домі 219] Птахом зловісним! Мене переумити не сподівайся! 220] Бо якби хтось мені мовив таке із людей земнородних, 221] Хтось з віщунів, ворожбитів, жерців, що на жертвах віщують, 222] Лжею назвали б ми це і од нього б ще більш одвернулись. 223] Нині ж, побачивши сам і почувши безсмертного бога, 224] Йду, бо слово його недаремне. Якщо ж і судилось 225] Нині умерти мені при ахейських човнах міднозбройних, 226] Хай так і буде. Хай вб'є мене зразу ж Ахілл безпощадно, 227] Тільки б обнять мені сина й жадобу ридань вдовольнити!»

228] Мовивши так, одчинив він на скринях оздоблені віка, 229] Вийняв ізвідти дванадцять одінь, надзвичайно красивих, 230] Простих дванадцять плащів і ліжників стільки ж барвистих, 231] Стільки ж ясних покривал і до того – ще стільки ж хітонів. 232] Щирого золота зважив і виніс він десять талантів, 233] Двоє блискучих триногів і гарних котлів аж чотири, 234] Келих ще виніс, коштовність чудову, коли у Фракії 235] Був він послом, йому подаровану. Не поскупився 236] Старець і не залишив її дома, так прагнув душею 237] Викупить любого сина. Троян, що до нього зібрались, 238] Вигнав усіх з передсінка й лайливими ганив словами:

239] «Гетьте від мене, погані негідники! Вам ще не досить 240] Вдома плачу, що сюди ви прийшли ще й мені досаждати? 241] Мало того вам, що Зевс покарав мене горем, забравши 242] Кращого сина мого? На собі це зазнаєте скоро. 243] Легше тепер набагато гинути вам од ахеїв 244] Після того, як загинув мій син. Що ж до мене, то краще, 245] 1 Аніж на власні я очі в руїнах побачу розбите 246] Місто своє, – хай раніше зійду я в оселю Аїда!»

247] Мовив він так, і берлом їх став розганять. Всі розбіглись 248] Від роз'ярілого старця. А той і синів своїх лаяв, 249] Славного Дія, й Паріса, й ясного, як бог, Агатона, 250] 1 Паммона, та Антіфона, й Політа, співця голосного, 251] Та Деїфоба, і з ними Гелена, іще й Гіппотея, – 252] Всіх дев'ятьох закликав і наказував їм сивочолий:

253] «Швидше, негідники, діти мої безсоромні! Вже краще б 254] Ви біля бистрих човнів полягли всі, а Гектор зостався! 255] 1 О, я нещасний! Навіщо найкращих синів породив я 256] В Трої розлогій, – а нині нікого мені не лишилось! 257] Богоподібний був Местор у мене, Троїл конеборний, 258] Гектор, що був наче бог серед люду земного й здавався

259] Сином не смертного мужа, а паростю вічного бога. 260] Занапастив їх Арей, а ці ось нікчеми лишились, 261] Ці брехуни й танцюристи, лише в хороводах найкращі, 262] Кіз і ягняток розкрадачі з людських отар і попасищ! 263] Довго ви будете повіз мені споряджати в дорогу? 264] Швидше усе накладайте, бо час уже нам вирушати».

265] Мовив він так. Вони тоді, батьковим злякані криком, 266] Вивезли міцноколісний новісінький повіз для мулів, 267] Гарного виробу, й кузов на ньому як слід закріпили. 268] Букове потім з кілка ярмо відчепили для мулів 269] З чопом міцним посередині й парою кілець для віжок. 270] Винесли й ремінь для запрягу, ліктів у дев'ять завдовжки. 271] Далі над гладко обтесаним дишлем ярмо приладнали 272] З самого переду, й, через занозу кільце пропустивши, 273] Ременем тричі той чоп обмотали навколо, й нарешті, 274] Дишель також обв'язавши, під ремінь кінець підігнули. 275] Із гладкостінної кліті принісши, складали на повіз 276] Цінні дарунки – за голову Гектора викуп достойний; 277] Звиклих до запрягу мулів впрягли вони міцнокопитих, – 278] В дар од місян колись їх одержав Пріам староденний. 279] Коней Пріамові тут підвели під ярмо, що для себе 280] З гладко обтесаних ясел він сам годував власноручно.

281] Поки впрягали їх в повіз, у домі високому ждали 282] Старець Пріам і окличник, поринувши в думи глибокі. 283] Близько Ге куба до них підійшла із засмученим серцем, 284] Келих з солодким вином тримала вона у правиці, 285] Щоб, узливання вчинивши, в дорогу вони подалися; 286] Стала вона перед кіньми, назвала Пріама й сказала:

287] «На, і Зевсові-батьку вчини узливання, й молися, 288] Щоб від ворожих людей повернутись додому, якщо ти 289] Прагнеш до їх кораблів, хоч я зовсім того не бажаю. 290] Ще помолись чорнохмарному Зевсові, що поглядає 291] З Іди вершин на широкі троянського краю простори, 292] Щоб бистролетного птаха праворуч послав тобі з неба, 293] Віщого птаха, який і самому йому найлюбіший 294] І найсильніший з птахів, щоб, на власні побачивши очі, 295] Впевнено ти прямував на човни бистрокінних данаїв. 296] А не пошле тобі вісника широколунний Кроніон, 297] Я не наважуся радить тобі відціля із дарами 298] Йти до аргейських човнів, хоч і дуже того ти хотів би».

299] Відповідаючи, мовив до неї Пріам боговидий:

300] «Не відмовляюся, жінко, послухати доброї ради – 301] Руки здіймати до Зевса корисно, щоб зглянувсь на нас він».

302] Мовивши так, звелів тоді ключниці старець поважний 303] Чистої злити на руки води йому. Глек із водою 304] Й таз мідяний для вмивання внесла йому жінка служебна.

305] Руки умивши свої, він келих прийняв од дружини, 306] Встав серед двору, вчинив узливання і щиро молився, 307] Очі до неба піднісши, і голосно так промовляв він:

308] «Зевсе, наш батьку, володарю Іди, преславний, великий! 309] Дай, щоб ласкаво прийняв мене славний Ахілл, з милосердям, 310] Ще й бистролетного птаха праворуч пошли мені з неба, 311] Віщого птаха, який і самому тобі найлюбіший 312] І найсильніший з птахів, щоб, на власні побачивши очі, 313] Впевнено я прямував на човни бистрокінних данаїв».

314] Так він моливсь громовержцю. І вчув його Зевс велемудрий, 315] І надіслав він орла, найпевнішого віщого птаха, 316] Темнопір'ястого звірів ловця, що беркутом зветься. 317] Наче у високоверхих покоях багатого мужа 318] Двері з міцними запорами, саме такими завбільшки 319] Крила обидва були у орла. Над містом праворуч 320] Він пролетів. Цю ознаку побачивши, вельми зраділи 321] Люди троянські, серця їм у грудях усім звеселились.

322] Став, поспішаючи, старець Пріам на свою колісницю 323] Й коней мерщій із подвір'я погнав повз лункий передсінок. 324] Мули тягли ваговитий повіз чотириколісний, 325] Ними тямущий Ідей керував; а позаду їх бігли 326] Коні, що їх батогом підганяючи, їхав поспішно 327] Ними по місту Пріам. Проводжать його вийшли всі близькі 328] В смутку великому, начебто їхав він смерті назустріч. 329] А як, спустившись із міста, дісталися вже на рівнину, 330] До Іліона назад і синове, й зяті його разом 331] Всі повернулись. Самі ж бо від широколунного Зевса 332] Не заховались на полі, – побачив він, зглянувсь на старця, 333] І до Гермеса, до любого сина свого, тоді мовив:

334] «Любо, Гермесе, тобі й наймиліше із смертними бути 335] В приязні й поміч в біді подавати, кому забажаєш. 336] Йди ж і Пріама проводь до ахейських човнів глибодонних, 337] Так, щоб ніхто із данаїв не бачив його й не помітив, 338] Поки щасливо не дійде він аж до намету Пеліда».

339] Мовив він так, і послухав тих слів його світлий дозорець. 340] Тої ж хвилини до ніг золоті підв'язав він підошви, 341] Гожі й нетлінні, що всюди із подувом вітру найлегшим – 342] І по воді, й по безкраїх просторах землі – його носять, 343] Жезл захопив, що, як схоче, ним сонну на очі дрімоту 344] Людям наводить, заснулого ж може так само збудити. 345] Взявши той жезл, могутній помчав із ним світлий дозорець, 346] Вмить долетів до рівнини троянської й вод Геллеспонту 347] Й біг суходолами, постать прибравши вождевого сина 348] З першим пушком на щоках, у розквіті років найкращих!

349] Ті ж два тим часом минули вже їла велику могилу 350] Й мулів та коней своїх зупинили, щоб їх напоїти

351] З річки. Вже тіні вечірні на землю лягали навколо. 352] Раптом Гермеса побачивши перед собою, окличник 353] Зразу помітив його і так до Пріама промовив:

354] «Глянь, Дарданіде, уважніш! Нам діяти треба обачно. 355] Мужа я бачу, – боюсь, чи не ждать нам від нього напасті! 356] Швидше тікаймо на конях, а ні – до колін припадімо 357] Й ревно благаймо його, щоб мав він до нас милосердя!» 358] Мовив він так, і жахнувся старий, аж серце завмерло, 359] Й стало волосся сторчма на згорбленім тілі старечім, 360] Весь він закляк. Підійшовши до нього, Гермес-доброчинець 361] Старця за руки узяв, і розпитувать став, і промовив: 362] «Батьку, куди це ти коней і мулів своїх поганяєш 363] В ніч божественну оцю, коли смертні усі спочивають? 364] Ти не боїшся ахеїв, що зовсім відціль недалеко 365] Дихають сили лихої й ворожої злоби диханням? 366] А як побачив би хто, як у млі бистролетної ночі 367] Стільки скарбів ти везеш, – що б відчув ти тоді своїм серцем? 368] Не молодий-бо ти й сам, ще й старий, хто тебе супроводить, – 369] Як оборонитесь ви, коли хтось нападе на вас перший? 370] Я ж не вчиню тобі жодного лиха і навіть од інших 371] Оборонятиму: схожий на рідного ти мого батька».

372] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий: 373] «Все так направду і є, як кажеш ти, люба дитино! 374] Та із богів свою руку простер уже хтось наді мною, 375] Давши такого, як ти, супутника стріти в дорозі 376] Доброзичливого, гарного й зростом своїм, і на вроду, 377] Мудрого розумом, – видно, в щасливих батьків ти родився». 378] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець: 379] «Так, справедливо усе й до ладу ти, старче, говориш. 380] Ти мені от що скажи, та розказуй одверто і щиро: 381] Чи виправляєш кудись до чужинних людей ти численні, 382] Цінні скарби свої, щоб зберегти їх для тебе, напевне, 383] Чи залишити готові усі Іліон ви священний, 384] Страхом охоплені? Найсміливіший у війську загинув, 385] Син твій! Нічим же не гірший в бою він за воїв ахейських». 386] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий: 387] «Хто ж бо ти сам, мій найкращий? В яких ти батьків народився? 388] Як же ти гарно про сина мого безталанного мовиш».

389] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець: 390] «Хочеш ти, видно, про Гектара, старче, мене розпитати. 391] Часто в боях, де слави мужі набувають, на власні 392] Очі я бачив його, навіть в день той, коли, одігнавши 393] До кораблів, побивав аргеїв він гострою міддю. 394] Стоячи здалеку, ми дивувалися. Битися з вами 395] Забороняв нам Ахілл, що на сина Атрея був гнівний. 396] Сам я – товариш його, на однім кораблі з ним прибулий.

397] Із мірмідонян я родом, мій батько – славетний Поліктор, 398] Муж він заможний, роками такий же, як ти, староденний. 399] Шестеро дома лишилось синів його, я ж оце сьомий. 400] Випав мені жеребок – Ахілла сюди проводжати. 401] Від кораблів оце я прийшов на рівнину. З світанням 402] Мають із боєм на місто іти бистроокі ахеї. 403] Вже надокучило тут їм без діла сидіти, й не можуть 404] Стримати їх поривання до бою державці ахейські».

405] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий: 406] «Якщо ти справді товариш Ахілла, сина Пелея, 407] То я благаю тебе, розкажи мені щиро всю правду. 408] Чи біля бистрих човнів лежить іще син мій, чи кинув 409] Псам на поталу Ахілл його, геть на шматки порубавши?» 410] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець: 411] «Старче, ні пси, ані хижі птахи його ще не терзали, 412] Він у наметі Ахілловім, перед човном його бистрим, 413] Все ще лежить. Дванадцять минуло вже днів, але й досі 414] Тіло його не гниє, не їдять його трупа жадливо 415] Черви, що воїв тіла, полеглих в бою, пожирають. 416] Правда, щодня, ледве рання засяє зоря богосвітла, 417] Труп він волочить нещадно круг гробу коханого друга, 418] Але йому це не шкодить. Ти б, глянувши, й сам здивувався: 419] Він як росою омитий лежить, ні краплиночки крові, 420] Ані пляминки на ньому, – всі загоїлись рани, 421] Що завдали йому гострої міді численні удари. 422] Так-то піклуються сином твоїм безпечальні богове, 423] Навіть і мертвим, – мабуть, усім серцем вони його люблять». 424] Мовив він так, і старець зрадів, і до нього промовив: 425] «О, як то добре, дитино, приносити жертви належні 426] Вічним богам. Тож і син мій, коли іще був він у мене, 427] Не забував у господі богів, що живуть на Олімпі, – 428] Тим-то вони і по смертному часі його спогадали. 429] Ти ж у дарунок прийми од мене цей келих чудовий, 430] Стань біля мене й під захистом вічних богів олімпійських 431] Сам проведи до намету славетного сина Пелея».

432] В відповідь мовив на це проводар йому, світлий дозорець: 433] «Юного, старче, мене спокушаєш, та марно схиляєш 434] Поза Ахіллом коштовні дарунки від тебе прийняти. 435] Цілим-бо серцем своїм і соромлюся я, і боюся 436] В чімсь обмануть його, щоб не зазнать за це лиха пізніше! 437] А провожать тебе я хоч до славного Аргоса радий, 438] Охоронять на швидких кораблях і шляхах сухопутних. 439] Хто б на такого не зважив супутця й напав би на тебе». 440] 1 Мовив слова ці Гермес-доброчинець і скочив на повіз, 441] В руки могутні мерщій ухопив батога він і віжки 442] І надихнув незвичайної прудкості коням і мулам.

443] Швидко домчали до валу навкруг кораблів і до рову, 444] Де перед тим вартові готували ахеям вечерю. 445] Сон на сторожу пролив проводар тоді, світлий дозорець, 446] Всіх він приспав і, відсунувши засуви й браму розкривши, 447] Старця Пріама завів і його колісницю з дарами. 448] От до високого врешті вони добулися намету 449] Сина Пелея, – його мірмідонці йому збудували, 450] В лісі ялин нарубавши, а зверху поклали покрівлю 451] Із очерету пухнастого, в луках його назбиравши. 452] Опорядили вождеві й подвір'я навколо намету, 453] Тином обвівши густим. Замикалася брама єдиним 454] Засувом, теж ялиновим, важенним таким, що ахейських 455] Троє мужів засували його й відмикали ще троє 456] Інших мужів. Ахілл же і сам його міг засувати. 457] Браму оцю відчинив перед старцем Гермес-доброчинець, 458] Славні дарунки завіз прудконогому сину Пелея, 459] Із колісниці на землю зійшов і до старця промовив:

460] «Старче мій, бог я безсмертний, Гермес – я до тебе з Олімпу 461] Посланий, – батько звелів мені бути твоїм провожатим. 462] Та вже й вертатися час. Потрапляти на очі Ахіллу 463] Я б не хотів. Безсмертному богові все ж непристойно 464] Перед всіма так одверто у смертних приймати гостину. 465] Ти ж до намету ввійди і, коліна обнявши Пеліда, 466] Батька ім'ям, пишнокосої матері й любого сина 467] Щиро благай його, поки дух йому в грудях зворушиш».

468] Мовивши так, Гермес до Олімпу високого швидко 469] Злинув. На землю тоді Пріам з колісниці зіскочив 470] І, візника залишивши Ідея на місці, щоб бистрих 471] Коней і мулів стеріг, подався їздець староденний 472] Прямо до дому, де Зевсові любий Ахілл мав оселю. 473] Там він застав його й друзів, що одаль сиділи. Лиш двоє – 474] Автомедонт благородний і Алкім, Ареєва парость, – 475] Услугували йому. Вечеряти щойно скінчив він – 476] їжі спожив і пиття. Перед ним іще стіл залишався. 477] В дім непомітно ввійшов великий Пріам і, схилившись, 478] Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати 479] Руки страшні, що в нього численних синів повбивали. 480] Так, наче муж, що, в рідному краї убивши людину, 481] На чужину утікає в нестямі і, раптом зайшовши 482] В дім до мужа багатого, подив усіх викликає, 483] Так здивувався Ахілл, боговидого старця впізнавши, 484] Враз здивувались і інші, й одні позирнули на одних. 485] Тільки Пріам, озвавшись, промовив до нього з благанням:

486] «Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле! 487] Так же, як я, стоїть він на старості скорбнім порозі. 488] Може, в цю саму хвилину сусіди йому учиняють

489] Утиски й нікому ту небезпеку й біду відвернути.

490] Все ж він, принаймні почувши про те, що живий ти і цілий, 491] Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію 492] Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої. 493] Я ж, нещасний без краю, найкращих синів породив я 494] В Трої розлогій, а нині нікого мені не лишилось. 495] Аж п'ятдесят їх у мене було до приходу ахеїв, 496] З них дев'ятнадцять від лона були однієї дружини, 497] Решту – інші жінки у моїх породили покоях, 498] Та багатьом із них лютий Арей вже знесилив коліна. 499] Хто ж був єдиний у мене, що й Трою, й самих захищав нас, 500] Той в обороні вітчизни недавно тобою убитий – 501] Гектор. Тож задля нього й до цих кораблів я ахейських 502] Нині з благанням прийшов і викуп приніс незліченний. 503] Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво на мене, 504] Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний, 505] Те-бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнородний, – 506] Рук убивці синів своїх я доторкаюсь губами!»

507] Мовив це, й пам'ять про батька збудив, і викликав сльози. 508] Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого. 509] Так спогадавши обидва, – той Гектора-мужезвитяжця, 510] Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши, 511] Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом 512] Тяжко журився, – і стогін їх сумно лунав по покоях. 513] А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий, 514] З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання, 515] З крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого, 516] Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву, 517] І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:

518] «О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти! 519] Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських 520] Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних 521] Зброї позбавив? Мабуть, і серце у тебе залізне. 522] Та заспокойся і в крісло сідай. Хоч як боляче нам, 523] Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу. 524] Не допоможуть нічого найревніші сльози й ридання. 525] Долю таку вже богове нам, смертним, напряли, нещасним, – 526] Жити весь вік у журбі, самі лиш вони безпечальні. 527] Глиняні глеки подвійні у Зевса стоять при порозі, 528] Повні дарів: нещастя – в одному, а в другому – блага. 529] Той, кому їх у суміші Зевс подає громовладний, 530] Інколи горя, а інколи й радості має зазнати. 531] Той же, кому тільки лихо пошле, здобуває ганьбу лиш, 532] Голод нужденний скрізь гонить його по землі богосвітлій, 533] От і блукає він скрізь, і в богів, і в людей у зневазі. 534] Так і Пелея боги дарами блискучими зроду

535] Обдарували; поміж людей він усіх виділявся 536] Щастям, багатством, ще й був владарем у мужів мірмідонських, 537] Смертний, дружиною мав од богів він богиню безсмертну. 538] Та недолю й йому приділили богове – не мав він 539] В домі своєму дітей, владущого роду нащадків. 540] Син у Пелея один лише, коротковічний; я й нині 541] Старості не доглядаю його й од вітчизни далеко 542] В Трої сиджу – і тобі, і дітям твоїм лиш на горе. 543] Чули ми, старче, раніше колись і ти був щасливий: 544] Скільки обмежує Лесбос, оселя Макарова, з моря, 545] З півночі ж – гори Фрігійські та хлань Геллеспонту безкрая – 546] Скрізь визначався ти, старче, як кажуть, синами й багатством. 547] Та як наслали на тебе це лихо богове небесні, 548] Вічно під містом твоїм лиш січі та людоубивства. 549] Мусиш терпіти, журби не тримай безнастанної в серці, 550] Не допоможе нічого печаль за сином убитим, – 551] Не воскресиш його, тільки ще більшого горя зазнаєш!» 552] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий: 553] «Ні, я не сяду, годованцю Зевсів, допоки мій Гектор 554] Десь у наметі лежить непохований. Дай його швидше, 555] Хай я на власні очі побачу. А сам ти від мене 556] Викуп багатий прийми, що-привіз я. Нехай він на радість 557] Буде тобі, щоб вернувсь ти до рідного краю щасливо, 558] Ти-бо дав жити мені і сонячне бачити світло».

559] Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий: 560] «Не досаждай мені, старче, бо вирішив серцем і сам я 561] Гектора тіло вернути, – від Зевса приходила з вістю 562] Мати до мене моя, від морського народжена старця. 563] Знаю-бо й те я, Пріаме, цього не сховаєш від мене, – 564] Хтось із богів тебе до кораблів супроводив ахейських. 565] З смертних ніхто б не насмілився, навіть юнак нерозважний, 566] В стан наш вступити – ні від сторожі б не міг він сховатись, 567] Ані так легко затвори на брамах відсунути наших. 568] Тож не хвилюй уже більше моє ти печалями серце, 569] Щоб у наметі цім, старче, хоч ти і з благанням приходиш, 570] Я не відмовив тобі і Зевсову б волю порушив».

571] Мовив він так, і, злякавшись, послухав старий тої мови, 572] Син же Пелеїв, як лев, за двері з намету подався, 573] Та не один, за ним поспішили соратників двоє – 574] Автомедонт благородний і Алкім, що їх поміж друзів 575] Більше від інших Ахілл шанував по Патроклі убитім. 576] Випрягли коней і мулів вони, від ярма одв'язавши, 577] І, до намету з окличником старця Пріама ввійшовши, 578] В крісло його посадили, і з міцноколісного воза 579] Викуп за голову Гектора зносити стали безцінний.

580] Два лиш плащі залишили вони і хітон добротканий, 581] Щоб, загорнувши в них тіло, додому його виряджати. 582] Сам же покликав служниць помити його й намастити, 583] Тільки десь далі поклавши, щоб сина Пріам не побачив. 584] Міг-бо не стримати гніву старий у засмученім серці, 585] Сина побачивши, сам же Ахілл, умить спалахнувши, 586] Зопалу вбить його міг би й порушити Зевсову волю. 587] Тіло помили служниці, і, маслом його намастивши, 588] В чистий вгорнули хітон, і плащем його зверху накрили. 589] Потім Ахілл підняв його сам і, на мари поклавши, 590] З товаришами поставив на добре гембльованім возі. 591] Заголосивши тоді, до друга взивав він і мовив:

592] «О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш, 593] Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому 594] Батькові я, – не нікчемний він дав мені викуп за нього. 595] ' Гідну й для тебе я долю із нього вділю, як належить».

596] Мовив це, й знов до намету вернувся Ахілл богосвітлий. 597] Сів у крісло, оздоблене гарно, що встав був із нього, 598] При протилежній стіні, і так до Пріама промовив:

599] «Син твій, старче, померлий до тебе вернувсь, як велів ти, – 600] Вже він на марах лежить. На світанку його ти побачиш 601] І повезеш. А зараз пора про вечерю згадати. 602] Не забувала про їжу й сама пишнокоса Ніоба, 603] Що аж дванадцять дітей у неї загинуло в домі – 604] Шестеро дочок і шість синів у квітучому віці. 605] Стрілами тих юнаків Аполлон повбивав срібнолукий 606] В гніві на матір Ніобу, дівчат – Артеміда мислива, 607] Саме за те, що з Лето ясноликою хтіла рівнятись: 608] Двох-бо дітей породила Лето, а у неї – багато. 609] Хоч їх лиш двоє було, а тих багатьох повбивали. 610] Дев'ять днів у крові ті валялися трупи, й ховати 611] їх не було кому: всіх обертав у каміння Кроніон. 612] Тільки десятого дня їх небесні боги поховали. 613] Слізьми знеможена вкрай, про їжу згадала Ніоба. 614] Нині у скелях далеких, у горах безлюдних Сіпілу, 615] Де, як розказують, захисток мають для себе божисті 616] Німфи, що вздовж берегів Ахелою ведуть хороводи, – 617] В камінь богами обернена, там вона вічно сумує, 618] Отже, про їжу пора нам подумати, мій богосвітлий 619] Старче, встигнеш і потім оплакати милого сина, 620] В Трою привізши, і там многослізний він буде для тебе!»

621] Мовив і, скочивши, білу вівцю Ахілл прудконогий 622] Сам заколов; білували ж, як личить, і справили друзі, 623] М'ясо усе на шматки порубали й, рожнами проткнувши, 624] Смажити стали старанно й готове з рожнів познімали.

625] Автомедонт заходився ще й хліб по столі розставляти 626] В кошиках гарних, а м'ясо ділив сам Ахілл богосвітлий. 627] Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули. 628] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили, 629] Довго Пріам Дарданід дивувався тоді із Ахілла, 630] Зросту його і красі, до богів-бо усім був подібний. 631] Так же й Ахілл з Дарданіда Пріама собі дивувався, 632] Спостерігавши вигляд поважний і слухавши мову. 633] Як навтішались вони, один одного так споглядавши, 634] Перший промовив тоді староденний Пріам боговидий:

635] «Спати пусти мене швидше, годованцю Зевсів, щоб, лігши, 636] Сном утішатись солодким могли ми на ложах спокійних. 637] Ні на хвилину повік не заплющував я над очима 638] З дня, коли духу позбувся мій син під руками твоїми, 639] Тільки стогнав я весь час і муки терпів незліченні, 640] В куряві й бруді з одчаю валяючись серед подвір'я. 641] Тільки ось нині я їжі спожив і вином іскрометним 642] Горло своє покропив, а то зовсім не їв я нічого».

643] Так він сказав. Ахілл тоді друзям звелів і служницям 644] Ліжка стелить в передсінку, пурпурними їх подушками 645] Викласти, ще й килимами чудовими постіль заслати, 646] І покривала вовняні подать їм укритися зверху. 647] Вийшли із світлом ясним у руках із покоїв служниці 648] Й два для них ложа небавом старанно вони постелили. 649] З жартом звернувся тоді до Пріама Ахілл прудконогий:

650] «Ляжеш ти, старче мій любий, знадвору, щоб часом з ахеїв 651] Хтось не ввійшов сюди радитись, – часто до мене заходять 652] Радити раду мужі, як звичай того вимагає. 653] Тож, як у пітьмі нічній хто-небудь тебе тут побачить 654] І Агамемнону зразу ж розкаже, людей вожаєві, 655] Може, напевно, затриматись видача мертвого сина, 656] Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто: 657] Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати, 658] Щоб не виходив на битву я сам і воїнів стримав».

659] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

660] «Якщо даси нам ховать богосвітлого Гектора тіло, 661] Ласку велику цим нині ти явиш до мене, Ахілле: 662] Замкнені ми в Іліоні, ти знаєш, а дерево треба 663] Здалеку, з гір нам возить, та й трояни залякані дуже. 664] Дев'ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі 665] І поховать на десятий та справити тризну для люду. 666] На одинадцятий – пагорб насипати зверху могильний, 667] А на дванадцятий – бій відновити, якщо вже так треба».

668] Знову йому відповів прудконогий Ахілл богосвітлий:

669] «Хай так і буде, старче Пріаме, як ти того хочеш.

670] Я припиняю війну на час, що його зажадав ти».

671] Мовивши це, правицею руку він біля зап'ястя 672] Стиснув ласкаво, щоб острах у нього розвіяти в серці. 673] В передпокої небавом і спати вони полягали – 674] Старець Пріам і окличник – з думками розумними в грудях; 675] Сам же Ахілл спочивав під наметом, обладнаним добре, 676] Поруч із ним Брісеїда на ложі лягла яснолиця.

677] Інші богове безсмертя й мужі усі збройнокомонні 678] Спали безжурно всю ніч, заспокійливим сном оповиті. 679] Лиш одного він не міг подолать доброчинця Гермеса, 680] Що обмірковував, як одвести державця Пріама 681] Від кораблів, щоб того не помітила варта при брамі. 682] Став він над ним в головах і мовив таке йому слово:

683] «Не добачаєш можливих ти, старче, знегод, якщо спати 684] Можеш між люду ворожого, здавшись на слово Ахілла. 685] Дав ти сьогодні багато, щоб викупить мертвого сина, 686] Та за тебе живого дадуть, проте, викупу й втроє 687] Діти твої, що лишилися ззаду, коли б Агамемнон 688] Знав, що ти тут, і дізнались про це усі інші ахеї».

689] Так він промовив. А старець злякався й окличника будить. 690] Позапрягав негайно Гермес тоді коней і мулів 691] І через табір погнав, та з ахеїв ніхто й не побачив. 692] А як дісталися броду вони струменистої річки 693] Ксанту пучинного, що від безсмертного Зевса родився, 694] Кинув супутців Гермес і подавсь на верхів'я Олімпу.

695] В шатах шафранних Еос над всією простерлась землею. 696] Коней з плачем і стогнанням вони до міста погнали, 697] Вбитого ж мули везли. Та тільки ніхто не побачив 698] їх ні з мужів, ні з жінок, підперезаних пишно, раніше 699] Аніж Кассандра, на золоту Афродіту подібна. 700] Вздріла вона із твердині пергамської любого батька 701] На колісниці й міського при ньому окличника з Трої. 702] Мулів побачила далі і Гектора тіло на марах. 703] Заголосила вона і на весь Іліон заволала:

704] «Швидше, троянські мужі і троянки, на Гектора гляньте! 705] З радістю ви зустрічали, коли він живий повертався 706] З битви, – він завжди був радістю міста й цілого народу!»

707] Мовила так. І ніхто із жінок і мужів тоді в місті 708] Не залишився, велика людей огорнула скорбота. 709] В брамі вони оточили Пріама, що віз його тіло. 710] Перед всіма його люба дружина і мати шановна, 711] Коси рвучи на собі, до бистрих коліс припадали, 712] Щоб хоч обнять його голову. Й плакав народ весь навколо. 713] Так біля брами вони цілий день аж до заходу сонця 714] Сльози рясні проливали б над Гектора мертвого тілом,

715] Якби не крикнув із повоза свого старий до народу:

716] «Дайте дорогу, щоб мулами міг я проїхати. Вдосталь 717] Потім наплачетесь ви, як мерця привезу я додому».

718] Мовив він так. І весь перед повозом люд розступився. 719] Як досягли вони славного дому Пріама та мертве 720] Тіло поклали на ложе різьблене, навкруг посадили 721] Заводіїв голосіння, і з стогоном ті і риданням 722] Спів почали похоронний, і в тузі жінки голосили. 723] Перша плачем із них білораменна зайшлась Андромаха, 724] Голову Гектора-мужозвитяжця обнявши руками:

725] «Рано ти, мужу мій любий, пішов із життя і вдовою 726] В домі мене залишаєш. Тож син наш – мале ще дитятко, 727] Піп породили його ми, бездольні, – квітучого віку 728] Не досягне він, гадаю. Раніш-бо наш город дощенту 729] Буде зруйновано. Сам-бо загинув ти, наш оборонцю, 730] Що рятував його, й вірних дружин, і дітей нетямущих. 731] Скоро відціль повезуть їх усіх в кораблях глибодонних, 732] З ними й мене. А ти, мій синочку, або вслід за мною 733] Підеш до краю чужого роботу робить примусово 734] Немилосердним владикам, або тебе хтось із ахеїв 735] Схопить за руку і з башти жбурне на загибель жорстоку 736] В гніві за те, що брата забив у боях йому Гектор, 737] Чи його батька, чи любого сина, бо безліч ахеїв, 738] Гектора вбитих долонею, землю зубами вже гризли. 739] Батечко твій неласкавий до них був у січі жорстокій, 740] Тим-то й оплакують так його люди усі в Іліоні. 741] Гекторе, горя завдав ти батькам, до ридань невимовних 742] їх призвівши, мені ж дав найбільш катувань ти жорстоких. 743] Не простягнув-бо до мене руки ти із смертного ложа, 744] Не заповів мені слова останнього, щоб пам'ятала 745] Я його днями й ночами, рясні проливаючи сльози!»

746] Мовила так крізь ридання, і в тузі жінки голосили. 747] Ревно посеред жіноцтва заводила плач свій Гекуба:

748] «Гекторе, серцю моєму з моїх діточок найлюбіший! 749] Ще й за життя був у мене ти любий богам олімпійським, 750] Та й після смерті твоєї за тебе вони вболівають. 751] Інших у мене синів захопивши, Ахілл прудконогий 752] Взяв у полон і далеко продав їх за море безплідне, 753] Десь аж на Самос, на Імбр та на Лемнос, туманом повитий; 754] Тільки у тебе він душу відняв тонколезою міддю 755] І волочив круг могили тобою убитого в січі 756] Друга Патрокла, хоча і не міг його цим воскресити. 757] Ти ж, наче вмитий росою, так ніби ось-ось заговориш, 758] В домі моєму лежиш, немов Аполлон срібнолукий 759] Лагідно й тихо настиг тебе раптом своєю стрілою».

760] Мовила так крізь ридання, і плач залунав безугавний. 761] Третя з невтішних жінок завела голосіння Єлена:

762] .«Гекторе, серцю моєму із діверів ти найлюбіший! 763] Став-бо тепер чоловіком мені Александр боговидий, 764] Що мене в Трою привіз, – хай раніш я загинула б краще! 765] Ось і двадцятий вже рік од тієї години минає, 766] Як прибула я сюди, покинувши рідну країну, 767] Та не чула від тебе лихого чи прикрого слова! 768] Навіть як інший хто в домі мені починав докоряти – 769] З діверів хто, із зовиць, чи з невісток, убраних ошатно, 770] Або свекруха, – сам свекор був завжди як батько ласкавий, – 771] Ти зупиняв і стримував їх переконливим словом, 772] Лагідно діючи мовою, повною тихої ласки. 773] Тим-то за тебе й за себе сумую тепер я, нещасна. 774] В цілій-бо Трої розлогій немає у мене віднині 775] Друга, як ти. Із зневагою всі позирають на мене».

776] Мовила так крізь ридання. Зітхав увесь люд незліченний. 777] Старець Пріам із такими звернувсь до присутніх словами:

778] «Дров понавозьте, трояни, до міста й не бійтесь лихої 779] Засідки десь од аргеїв. Ахілл мені дав обіцянку, 780] Ще коли нас одпустив од своїх кораблів чорнобоких, 781] Нас не чіпати, аж поки дванадцятий день не настане».

782] Мовив він так. І у повози мулів вони із волами 783] Позапрягали і швидко усі перед містом зібрались. 784] Дев'ять без спочиву днів вони дрова возили до міста, 785] Лиш на десятий, коли заясніла зоря світлодайна, 786] Винесли з тужним риданням одважного Гектора тіло 787] І, на багаття зверху поклавши, вогонь розпалили.

788] Ледве з досвітньої мли розоперста Еос заясніла, 789] Стали до вогнища Гектора славного сходитись люди, 790] А як усі вже зійшлись і громада зібралась велика, 791] Спершу іскристим вином залили вони всюди багаття, 792] Де ще трималася сила вогню. Лише після того 793] Білії кості брати його й друзі в журбі позбирали 794] З попелу, й сльози рясні із лиць у них бігли струмками. 795] Кості зібравши усі, пурпуровим м'яким покривалом 796] їх огорнули, й тоді, в золотую поклавши їх урну, 797] Разом до ями глибокої все опустили, й до неї 798] Зверху багато каміння великого щільно наклали, 799] Й пагорб надгробний насипали, варта ж сиділа навколо, 800] Щоб до часу не напали красивоголінні ахеї. 801] Швидко надгробок насипавши, всі розійшлися. А потім 802] Знову зійшлися і в учті усі учтували преславній 803] В домі Пріама-державця, що Зевсовим був вихованцем. 804] Гектора так, упокірника коней, вони поховали.