Іліада

ПРИГОТУВАННЯ ЗБРОЇ

1] Так, мов пожар пломеніючий, битва між ними палала, 2] А Антілох прудконогий із вістю прийшов до Ахілла. 3] Той у зажурі сидів поблизу кораблів круторогих, 4] Передчуваючи серцем своїм те, що вже відбулося. 5] Тяжко зітхнувши, він мовив своєму відважному серцю:

6] «Горе! Чого це ізнов сюди довговолосі ахеї 7] До кораблів полохливо біжать з бойової рівнини? 8] Чи не здійсняють боги наді мною нещастя, що серцем 9] Мати моя провістила колись і мені розказала, 10] Як за життя мого ще, руками троянськими вбитий, 11] Із мірмідонян найкращий позбудеться променів сонця? 12] Чи не загинув-бо справді Менойтів син нездоланний? 13] О бідолашний! А я ж то наказував, пломінь відбивши, 14] До кораблів повертатись і з Гектором сили не мірять».

15] Поки в думках він таких хвилював собі розум і серце, 16] Син славетного Нестора близько до нього підходить, 17] Сльози гіркі проливаючи, й вість йому скорбну приносить.

18] «Горе, Пелея відважного сину! Від мене почуєш 19] Вістку сумну, що бодай би ніколи вона не справдилась! 20] Смертю загинув Патрокл, і січа триває над голим 21] Тілом, озброєння ж Гектор ізняв з нього шоломосяйний».

22] Мовив, і чорною хмарою вкрила скорбота Ахілла. 23] Взявши в обидві руки закоптілого попелу жмені, 24] Голову ним він посипав, прекрасне чоло сплямувавши. 25] Чорна зола на ньому хітон запашний забруднила, 26] Сам же в пилу він простертий лежав на увесь велетенський 27] Зріст, і терзав собі кучері, та виривав їх руками. 28] Бранки служебні, що їх полонили Ахілл із Патроклом, 29] Серцем засмучені, з лементом повибігали з наметів 30] І, оточивши Ахілла відважного, били руками 31] В груди себе, аж суглоби у кожної з них умлівали. 32] З другого боку журивсь Антілох, проливаючи сльози. 33] Руки тримав він Ахілла, що тяжко стогнав у скорботі, 34] В страху, щоб гострим залізом той горла собі не порізав. 35] Страшно ридав син Пелея, аж мати Фетіда почула, 36] Сидячи в темній морській глибині в свого батька старого, 37] Й заголосила. Навкруг нереїди її оточили, 38] Юні богині, що в хвилях глибокого моря домують. 39] Главка була серед них, Талея, також Кімодока, 40] Тоя, Спейо, та Несая, та ще велеока Галія, 41] Та Кімотоя, Актея, й за ними іще Лімнорея, 42] Та Амфітоя, Іайра, також і Меліта, й Агава, 43] Та Дінамена, й Дото, і Прото, і за ними Феруса, 44] Калліанейра, також Дексамена, та ще Амфінома, 45] З ними – Доріда, Панопа й славетна також Галатея, 46] Калліанасса, також Немертея та ще Апсевдея. 47] Там і Клімена була, й Іанейра, також Іанасса, 48] Майра, та ще Орейтія, й Аматія пишноволоса, 49] Й інші богині, що в хвилях глибокого моря домують. 50] Ними срібляста печера наповнилась. Всі нереїди 51] Били у груди себе, й почала голосити Фетіда:

52] «Слухайте, сестри мої, нереїди, щоб, чувши, напевно 53] Знали, якою журбою тепер моє пройняте серце: 54] Горе нещасній мені, на недолю-бо я погодила 55] Сина свого бездоганного, поміж героїв могутніх 56] Найвидатнішого. Виріс він, наче той пагонець юний, 57] Я-бо плекала його, як рослину в саду на осонні, 58] До Іліона послала його на човнах крутобоких 59] Битись з троянами. Та вже не стріну його я ніколи, 60] 1 не повернеться вже він ніколи до рідного дому. 61] Поки на світі живе він і сяєво сонячне бачить, 62] Знатиме горе, й на поміч до нього прийти я не в силі. 63] Все ж я піду, хоч побачу я любого сина й почую, 64] Що за біда із ним сталась, хоча він од битви й далеко».

65] Мовила так і печеру покинула. Слідом за нею 66] Йшли нереїди в сльозах. Перед ними дробились шумливо 67] Хвилі морські. Коли ж до родючої Трої дістались, 68] На узбережжя вийшли по черзі туди, де стояли 69] Вряд кораблі мірмідонські навколо Ахілла швидкого. 70] Тяжко стогнав він, коли над ним мати спинилась поважна. 71] Синову голову з зойком болючим вона охопила 72] І крізь ридання із словом до нього звернулась крилатим: 73] «Сину, чого це ти плачеш? Яка в твоїм серці скорбота?

74] Все розкажи, не приховуй. Тож виконав Зевс ті благання, 75] Що ти із ними до нього, здіймаючи руки, звертався. 76] Вже до самих до човнів відтиснуто воїв ахейських, 77] І відчувають без тебе ганьбу вони й скруту велику». 78] Тяжко зітхнувши, так відповів їй Ахілл прудконогий: 79] «Матінко мила! Правда, що це здійснив олімпієць, 80] Тільки яка з того радість, коли мій загинув товариш, 81] Любий Патрокл! Його цінував я над все товариство, 82] Так же, як голову власну. І втратив його я. А Гектор 83] Вбив його й зняв озброєння з нього величне, прекрасне, 84] Подиву гідне, – богів подарунок Пелеєві славний 85] В день, як до смертного мужа тебе посилали на ложе. 86] Краще б лишилася ти між безсмертними німфами моря 87] Жити, нехай би Пелей собі смертну обрав за дружину! 88] Нині ж і ти в своїм серці безмежного горя зазнаєш, 89] Якщо загине твій син, і не стрінеш його ти ніколи, 90] І не повернеться вже він додому. Мені ж не дозволить 91] Дух мій спокійним лишатись і жити з людьми, поки Гектор 92] Перший від списа мого не впаде і, позбувшись дихання, 93] За обладунок Патрокла не сплатить пені дорогої!»

94] В відповідь мовить йому, проливаючи сльози, Фетіда: 95] «Недовговічний же, сину, і ти, якщо це ти говориш! 96] Зразу ж по Гекторі прийде й по тебе призначена доля». 97] В смутку тяжкому так відповів їй Ахілл прудконогий: 98] «Зразу б я вмерти готов, коли не встеріг я од згуби 99] Свого товариша, й він далеко від рідного краю 100] Смертю поліг, допомоги від мене чекаючи марно. 101] Вже не вернутись мені до любого рідного краю, 102] Ні для Патрокла просвітком не став-бо я, ані для інших 103] Товаришів, що стільки їх Гектор побив богосвітлий. 104] При кораблях тут сиджу – землі тягарем безкорисним, 105] Той, з ким ніхто з міднозбройних ахеїв зрівнятись не зможе 106] В битві, хоч, правда, в пораді бувають і кращі від мене. 107] Хай же загине навік між богів і людей ворожнеча 108] Й гнів, що й розумних не раз до лихої призводить нестями. 109] Меду солодший стікає спочатку він в груди людини, 110] Потім гіркішим щораз розростається димом ядучим. 111] Так і мене прогнівив володар мужів Агамемнон. 112] Але облишмо вже те, що пройшло, хоч болить іще дуже; 113] Під неминучістю серце у грудях своїх приневольмо. 114] Нині ж за голову любого друга я йду відомстити 115] Гектору-вбивці. Готовий і смерть я прийнять, коли схоче 116] Зевс та інші богове мені її раптом послати. 117] Смерті уникнуть, однак, не змогла навіть сила Геракла, 118] Що найлюбіший з усіх був Кронідові Зевсу-владиці.

119] Доля й його подолала і гнів невблаганної Гери. 120] Так же і я, якщо доля й на мене така дожидає, 121] Мертвий поляжу. Та нині я славу здобуду велику. 122] Тож багатьох повногрудих троянських жінок і дарданських 123] Сльози із ніжних облич обома витирати руками 124] Я незабаром примушу і в смутку тяжкому стогнати, – 125] Знатимуть, що недарма спочивав я від бою так довго! 126] Ти ж, хоч і любиш, не втримуй од битви мене, – не скорюсь я!» 127] Відповідаючи, мовила так срібнонога Фетіда:

128] «Все говорив ти, мій сину, цілком справедливо. Не сором 129] Товаришів захищати у скруті від гибелі злої. 130] Тільки ж в руках у троян із плечей твоїх пишне, блискуче 131] Мідне озброєння. Сам уже Гектор шоломосяйний 132] Гордо на плечі його одягнув. Хоч не довго, вважаю, 133] Ним величатися буде: близька-бо його вже загибель. 134] Ти ж не спіши в колотнечу Ареєву кидатись, поки 135] Власними сам не побачиш очима мене біля себе. 136] Завтра із першим сонячним променем я повернуся 137] І принесу тобі зброю ясну від Гефеста-владики».

138] Мовивши це, відійшла від свого вона любого сина 139] І до сестер, що у морі, з такими звернулась словами:

140] «Йдіть і пориньте тепер у лоно широкого моря. 141] В отчу вернувшись оселю, морського провідайте старця, 142] Щоб розказать йому все. Я ж піду на вершину Олімпу 143] І попрошу Гефеста, славетного майстра, скувати 144] З міді блискучої сину моєму озброєння славне».

145] Мовила так, і поринули в хвилю морську нереїди, 146] А срібнонога Фетіда тоді на вершину Олімпу 147] Вийшла, щоб любому синові зброю славетну здобути.

148] Швидко богиню несли на Олімп її ноги. Ахеї ж 149] З криком жахливим тікали від Гектора-мужозвитяжця 150] І досягли Геллеспонту й своїх кораблів глибодонних. 151] Не пощастило, проте, в наголінниках мідних ахеям 152] Вбитого взяти Патрокла з-під стріл, що був другом Ахілла, 153] Знову-бо тіло його настигли і люди, і коні 154] З Гектаром, сином Пріама, що схожий на полум'я бурне. 155] Тричі за ноги хапав його Гектор шоломосяйний, 156] Щоб волокти його в місто, і кликав троян на підмогу, 157] Тричі обидва Еанти, охоплені запалом бурним, 158] Гектора геть відганяли. Та, певний власної сили, 159] То в бойову колотнечу він кидавсь, то, враз зупинившись, 160] Криком своїх підбадьорював. А відступати й не думав. 161] Як зголоднілого лева рудого від тіла худоби, 162] Вбитої в полі, ніяк пастухи відігнати не можуть, 163] Так не могли обидва Еанти, у зброю закуті, 164] Гектора, сина Пріама, одкинуть од тіла Патрокла. 165] Так би його й поволік, невимовною славою вкрившись, 166] Та вітронога Іріда з Олімпу до сина Пелея 167] Потай од Зевса та інших безсмертних примчала із вістю, 168] Щоб готував свою зброю. Сама її Гера послала.

169] Стала вона біля нього й промовила слово крилате:

170] «Встань, Пелеїде, мерщій, між воїв усіх найстрашніший, 171] І заступись за Патрокла. Жахливий бій через нього 172] Перед човнами палає. Бійці один одного гублять – 173] Вої ахейські стоять, захищаючи вбитого тіло, 174] Вої ж троян – за вітрами овіяний мур Іліона 175] Прагнуть його затягнуть, а найбільше – осяйливий Гектор 176] Рветься до того, – Патроклову голову хоче на палю 177] Він настромити, від ніжної шиї її відрубавши. 178] Отже, не гайся, вставай! Посоромся лиш думки, що може 179] Тіло Патроклове втіхою стати для псів іліонських! 180] Вічна ганьба тебе жде, якщо тіло спотворено буде!»

181] В відповідь мовив тоді богосвітлий Ахілл прудконогий: 182] «Хто із безсмертних, Ірідо-богине, послав тебе з вістю?»

183] Відповідаючи, мовить йому вітронога Іріда: 184] «Гера послала мене сюди, Зевсова гідна дружина. 185] Цього не знає ні високовладний Кронід, ані інший 186] Хтось із богів, що домують на вкритому снігом Олімпі».

187] В відповідь знову до неї промовив Ахілл прудконогий:

188] «Як я на битву піду? У троян-бо мій весь обладунок. 189] Матінка люба звеліла мені не рушати на битву, 190] Поки не прийде сама і очима її не побачу. 191] Гарне озброєння має вона принести від Гефеста. 192] Тут же не знаю, який обладунок я б міг одягнути, 193] Тільки один хіба щит Еанта, Теламоніда. 194] Але, гадаю, він сам, змагаючись в лавах передніх, 195] Списом січе ворогів, захищаючи тіло Патрокла».

196] Відповідаючи, мовить йому вітронога Іріда:

197] «Знаємо добре і ми, що в троян обладунок твій славний. 198] Але ж і так, підійшовши до рову, ти їм покажися, – 199] Може, їх острах огорне, і шал войовничий припинять 200] Вої троянські, – хай трохи спочинуть синове ахеїв 201] Від сум'яття бойового, – недовгий в бою відпочинок».

202] З цими словами геть одійшла бистронога Іріда. 203] Встав тоді Зевсові любий Ахілл. Афіна ж на дужі 204] Плечі поклала егіду, оздоблену всю торочками. 205] Оповила у богинях пресвітла йому золотою 206] Хмарою голову, пломінь навкруг осяйний запаливши. 207] Так же, як з дальнього острова самого неба сягає 208] Марево димне над містом, що рать обложила ворожа;

209] Б'ються вони цілий день в Ареєвій битві жорстокій, 210] Місто своє захищаючи; й ледве закотиться сонце, 211] Вогнища палять усюди, і вгору до самого неба 212] Світло здіймається їхнє, щоб бачили й дальні сусіди 213] Й на кораблях прибули рятувать од загибелі злої, – 214] Так і в Ахілла з чола його сяєво неба сягало. 215] Вийшов за мур він і став біля рову, та з військом ахеїв 216] Він не змішався, шануючи матері мудре веління. 217] Стоячи там, він гукнув, а здаля і Паллада Афіна 218] Крикнула, й враз сум'яття охопило троян невимовне. 219] Так же, як дзвінко лунають іздалеку звуки суремні 220] З вражих загонів, що в наступ нещадний рушають на місто, 221] Так же дзвонисто лунав і голос гучний Еакіда. 222] Мідний почувши іздалеку голос гучний Еакіда, 223] Дух у троян занепав. Повернули назад пишногриві 224] Коні свої колісниці, біду відчуваючи духом. 225] Жах і візничих обняв, як уздріли вогонь неугасний, 226] Що над чолом у великого духом сина Пелея 227] Страшно палав, – його ясноока світила Афіна. 228] Тричі над ровом страшенно Ахілл закричав богосвітлий, 229] Тричі лякались трояни й союзники з ними славетні. 230] Кращих дванадцять тоді троянських загинуло воїв 231] Від колісниць і списів своїх гострих. Тим часом ахеї, 232] З радістю із бойовища Патроклове витягти тіло, 233] Вклали на мари. Із слізьми юрбою його оточили 234] Товариші. Між ними ішов і Ахілл прудконогий, 235] Сльози гарячі ллючи над пробитим гострою міддю 236] Вірним товаришем, що на ношах лежав бездиханний. 237] Сам-бо недавно його з колісницею й кіньми послав він 238] В битву, але не діждав, щоб той повернувся додому.

239] Сонце невтомне тоді велеока примусила Гера 240] До океанських течій спуститися проти бажання. 241] Сонце зайшло, й відпочили тоді богосвітлі ахеї 242] Від колотнечі війни й всім страшного однаково бою.

243] З другого боку, й трояни, облишивши битву жорстоку, 244] Із бойових колісниць баских своїх випрягли коней 245] І на пораду зійшлись перед тим, як про їжу подумать. 246] Стоячи, радили раду вони, і ніхто не наваживсь 247] Сісти. Обняв їх острах, тому що Ахілл прудконогий, 248] Довго зловісних боїв ухилявшись, ізнову з'явився. 249] Полідамант, Пантоїв розсудливий син, із них перший 250] Став говорити: вперед і назад-бо дививсь він єдиний. 251] Гектора був він товариш, в одну вони ніч народились. 252] Мовою цей визначався, а той – своїм списом могутнім. 253] Намірів сповнений добрих, до них він звернувся й промовив:

254] «Добре зміркуйте усе, мої друзі! А я б вам порадив 255] Зараз до міста вернутись, не ждать на світань богосвітлу 256] При кораблях на рівнині, – від мурів своїх ми далеко. 257] Доки у зваді той муж з Агамемноном був богосвітлим, 258] Доти нам легше було змагатися проти ахеїв, 259] З радістю й сам ночував я при кораблях бистрохідних, 260] Мавши надію ті кораблі захопить крутобокі. 261] Нині ж я страшно боюсь прудконогого сина Пелея. 262] Високодумності сповнений, він не захоче лишатись 263] Тут на рівнині оцій, де досі трояни й ахеї ^ 264] Нарівно поміж собою ділили завзяття Арея. 265] Буде за нашу він Трою й за наших жінок воювати. 266] В місто вертаймось. Послухайте ради. Бо так воно й буде. 267] Нині спинила в бою прудконогого сина Пелея 268] Ніч божественна. Якщо ж він і завтра в озброєнні вийде 269] Й нас на рівнині застане, тоді не один цього мужа 270] Знатиме. З радістю вернеться той до священної Трої, 271] Хто врятується втечею, та багатьох розтерзають 272] Пси і шуліки. Бодай би ніколи цього нам не чути! 273] А як моїх би послухали слів, хоч і з смутком на серці, 274] Сили свої ми на площі вночі підкріпили б, а місту 275] Захистом будуть і мури, і вежі, й на дужих затворах 276] Брами широкі, обтесані гладко і стулені щільно. 277] Завтра з світанком, озброєння всі бойове одягнувши, 278] Станьмо на вежах міських. Тим гірше тому, хто захоче, 279] Од кораблів одійшовши, під мурами з нами змагатись! 280] До кораблів він повернеться знов, хоч би й змучив даремно 281] Коней своїх крутошиїх, під муром їх марно ганявши. 282] В місто ж проникнути з боєм йому вже не вистачить духу 283] І зруйнувать його. Пси-бо раніш розірвуть його бистрі!» 284] Глянув спідлоба й сказав тоді Гектор шоломосяйний: 285] «Полідаманте! Не до душі мені те, що ти мовив. 286] Радиш ти нам повернутись до міста і там зачинитись. 287] А чи не досить тіснились за мурами ми кам'яними? 288] Смертні люди раніше Пріамове місто священне 289] Всі називали багатим на золото й міддю багатим, 290] Нині ж коштовні скарби із наших домів позникали. 291] Дуже багато в Фрігію та ще в Меонію прекрасну 292] Продано їх з того дня, як розгнівався Зевс премогутній. 293] Нині ж, коли мені Кроноса син гнучкомудрого слави 294] Дав при човнах тут зажити й до моря притиснуть ахеїв, 295] Не подавай таких рад, нерозумний, при всьому народі! 296] Жоден з троян не пристане на те: я цього не дозволю! 297] Краще зробіть так, як я вам кажу. Послухайте ради. 298] Зараз вечерять сідайте, на групи розбившись рядами,

299] Та не забудьте про варту, й хай кожен уважно пильнує. 300] Хто ж із троян про власні достатки тривожиться надто, 301] Хай все збере і людям віддасть на загальний ужиток. 302] Краще хай матимуть наші із цього користь, ніж ахеї. 303] Завтра з світанком, озброєння всі бойове одягнувши, 304] При кораблях глибодонних почнемо роботу Арея. 305] Як біля них і справді з'явився Ахілл богосвітлий, 306] Тим йому гірш доведеться, як він того хоче. А сам я 307] Не побіжу від злошумної битви, а навстріч до нього 308] Вийду, і хто зна, чи він переможе, чи я переможу. 309] Рівний для всіх Енніалій, – і згубників також він губить».

310] Мовив так Гектор, і схвально на те загукали трояни. 311] От нерозумні! Забрала в них розум Паллада Афіна. 312] Гектора раду підтримали всі, хоч була й недоладна, 313] Полідаманта ж ніхто, хоч і слушна була його рада.

314] Сіли вечерять всім військом трояни. Тим часом ахеї 315] Плакали й тяжко стогнали цілісіньку ніч над Патроклом. 316] В тузі почав Пелеїд над товариша тілом ридати, 317] Руки мужоубивчі йому поклавши на груди, 318] Тяжко стогнав він, подібно до того, як лев пишногривий, 319] Що із гущавини лісу його левенят звіролови 320] Викрали, тужить, запізно до лігва свого повернувшись, 321] Нишпорить скрізь між ущелин, людського шукаючи сліду, 322] Щоб наздогнать крадія, і грізною повниться люттю. 323] Стогнучи тяжко, Ахілл до своїх говорив мірмідонян: 324] «Горе нам! Марне-бо слово тієї я виронив днини, 325] Як утішати героя Менойта узявсь в його домі. 326] Я говорив, до Опунта повернеться син його славний 327] По здобутті Іліона, із здобичі частю своєю. 328] Але не всі виконує Зевс людські побажання. 329] Тут же обом обагрити судилось нам кров'ю своєю 330] 1 Ту ж таки землю троянську, бо й я не вернусь у вітчизну, 331] В домі своїм не зустріне мене ні Пелей сивочолий, 332] Ні моя мати Фетіда, а тут же земля мене вкриє. 333] Нині ж, Патрокле, якщо пізніш тебе піду я під землю, 334] Не поховаю тебе я раніше, ніж голову й зброю 335] Гектора, гордого смертю твоєю, сюди не доставлю. 336] Дванадцятьом перед вогнищем голови я постинаю 337] Трої славетним синам, за твоє відомщаючи вбивство, 338] Ти ж тим часом полежиш при кораблях крутобоких. 339] Будуть навкруг повногруді троянські жінки і дарданські 340] Днями й ночами, ридаючи, сльози гіркі проливати, – 341] Силою ми здобули їх та вістрям списів міднокутих, 342] Як здобували багаті міста, залюднені густо».

343] Мовивши так, наказав своїм воям Ахілл богосвітлий

344] Мідний великий триніг на вогонь поставить, щоб швидше 345] Тіло Патрокла від бруду і плям кривавих омити. 346] Ті ж троєногий над вогнищем ставлять казан для купання, 347] Повен наливши води, і хмизу в огонь підкладають. 348] Полум'я враз охопило казан, нагріваючи воду. 349] Як закипіла вода над мідним триногом блискучим, 350] Тіло омили вони і оливою намастили. 351] Дев'ятилітнім бальзамом криваві намазали рани, 352] Потім на мари поклали, у легку тканину вгорнули 353] Від голови аж до ніг і саваном білим покрили. 354] Протягом цілої ночі тоді з прудконогим Ахіллом 355] Плакали, стогнучи, всі над Патроклом сини мірмідонян. 356] Зевс же до Гери, сестри і дружини своєї, промовив:

357] «От досягла ти свого, велеока володарко Геро! 358] В бій прудконогого ти навернула Ахілла! Здається, 359] Ніби сама породила ти довговолосих ахеїв».

360] Мовить у відповідь так велеока володарка Гера:

361] «О, ти жахливий, Кроніде! Яке-бо ти слово промовив! 362] Часом і смертному щось замислить на іншого можна, 363] Хоч він і вмерти повинен, і задумів наших не знає. 364] Як же то я, що найвищою серед богинь величаюсь, 365] Двічі шановна – з народження свого і тим, що твоєю 366] Звуся дружиною, – ти ж і безсмертних під владою маєш, – 367] Як я могла б, на троян гнівлячись, їм не коїти лиха?»

368] Так між собою тоді про все це вони розмовляли. 369] В дім до Гефеста тим часом Фетіда ввійшла срібнонога, 370] Зоряносвітлий, нетлінний, з домів небожителів кращий, 371] В мідну оселю, що сам для себе поставив кульгавий. 372] Біля ковальського міха, спітнілий увесь, метушився 373] Він, поспішаючи двадцять триніжників мідних скінчити, 374] Щоб біля стін поставить в спорядженій добре кімнаті. 375] Ще й золоте коліщатко до кожної ніжки пристроїв, 376] Щоб на зібрання безсмертних самі вони легко в'їжджали 377] І поверталися потім у дім, що очі вбирає. 378] Майже готові були вони, тільки лишалось гарненькі 379] Вушка пристроїть, – готуючи їх, він вбивав у них цвяшки. 380] Тої пори, як трудивсь він над цим, все продумавши тонко, 381] Ув опоряджений дім Фетіда ввійшла срібнонога. 382] Вийшла назустріч до неї в блискучій намітці Харіта, 383] Гарна собою, – їй мужем був славний митець незрівнянний. 384] Взявши за руку й назвавши ім'я, вона так їй сказала:

385] «З чим, довгошатна Фетідо, прийшла ти до нашого дому, 386] Бажана гостя шановна? Не часто у нас ти бувала. 387] Далі заходь, щоб могла гостинно тебе я прийняти».

388] Мовлячи так, у дім повела у богинях пресвітлу 389] Й посадовила її у срібноцвяховане крісло,

390] Гарно оздоблене, ще й подала їй під ноги підставку. 391] Потім Гефеста вона, славетного майстра, гукнула:

392] «Йди-но, Гефесте, сюди! Тебе бачити хоче Фетіда».

393] Відповідаючи, мовив їй славний митець на всі руки: 394] «Справді прийшла до нас гідна пошани богиня могутня, 395] І [То врятувала мене із біди, коли з неба упав я, – 396] Скинула мати мене безсоромна, втаїти хотівши 397] Те, що кульгавий я. Лиха тоді я багато зазнав би, 398] Коб не Фетіда безсмертна до лона мене пригорнула 399] Та Еврінома, дочка Океану, що світ обпливає. 400] Дев'ять я років кував їм усякі прикраси коштовні – 401] Пряжки, зап'ястя та застібки гнуті, сережки й намиста, 402] Сидячи в гроті глибокім. Навкруг Океан обпливає 403] Світ весь у пінних нуртуючих хвилях. Не знав там про мене 404] Жоден з богів невмирущих і жоден із смертного люду, 405] Лиш Еврінома з Фетідою, ті, що мене врятували. 406] Нині прийшла вона в дім наш, і я пишнокосій Фетіді 407] Маю свій борг за життя урятоване гідно сплатити. 408] Отже, постав перед нею тепер частування гостинне, 409] Я ж тим часом і міх відкладу свій, і всяке начиння».

410] Мовивши це, закульгав від ковадла свого вогневладний 411] Велет, лиш литки тонкі під тілом страшним миготіли. 412] Міх від огню він одсунув ї, все позбиравши начиння, 413] Що майстрував ним, сховав у срібну шкатулку дбайливо, 414] Губкою потім обличчя й обидві руки собі витер, 415] Грубу й міцну свою шию та груди свої волохаті. 416] Потім, хітон одягнувши і палицю взявши грубезну, 417] Вийшов у двері, кульгаючи. Поруч із ним поспішали, 418] Наче дівчата живі, дві служниці, із золота куті. 419] Мали і розум у грудях вони, і мову, і силу, 420] І від безсмертних богів усякої праці навчились. 421] Поряд з володарем так поспішали вони, а він ледве 422] Дошкутильгав до Фетіди, що в кріслі блискучім сиділа. 423] Взявши за руку й назвавши її на ім'я, він промовив:

424] «З чим, довгошатна Фетідо, прийшла ти до нашого дому, 425] Бажана гостя шановна? Не часто у нас ти бувала. 426] Що ти бажаєш, скажи? Тож серце здійснить закликає, 427] Якщо здійснити я можу, якщо взагалі це здійсненне».

428] В відповідь мовить йому, проливаючи сльози, Фетіда:

429] «Чи хоч одна, о Гефесте, з богинь, що живуть на Олімпі, 430] Стільки зазнала гіркої гризоти у серці своєму, 431] Скільки послав лиш одній мені тяжкого горя Кротон? 432] З-поміж усіх нереїд лиш мене підкорив він людині, 433] Сину Еака Пелеєві, й мужове ложе терпіла 434] Я проти волі своєї. Пригнічений старістю злою, 435] В домі лежить він своєму. Та інша є в мене турбота.

436] Сина мені породити й зростити дав Зевс, між героїв 437] Найвидатнішого. Виріс він, наче той пагонець юний, 438] Я-бо плекала його, як рослину в саду на осонні, 439] До Іліона послала його на човнах крутобоких 440] Битись з троянами. Та вже не стріну його я ніколи, 441] Більш не повернеться вже він ніколи до рідного дому. 442] Поки на світі живе він і сяєво сонячне бачить, 443] Знатиме й горе, й на поміч до нього прийти я не в силі. 444] Дівчину ту, шо в дарунок йому присудили ахеї, 445] Вихопив силою в нього із рук володар Агамемнон. 446] Смуток за нею труїв йому серце. А воїв ахейських 447] Аж до човнів одтіснили трояни і виходу в поле 448] їм не давали. З благанням до сина звертались аргейських 449] Воїв старійшини й гойні дарунки йому обіцяли. 450] Хоч він одмовився сам їх тоді од біди захищати, 451] Та, Патроклові давши свої одягнуть обладунки, 452] В битву послав його, війська великий загін спорядивши. 453] От цілий день вони билися там, біля Скейської брами, 454] Й місто взяли б того дня, якби Аполлон на Патрокла, 455] Що завдавав тоді лиха троянам у лавах передніх, 456] Смерть не послав, бойову приділивши для Гектора славу. 457] Тож до твоїх я колін припадаю, чи зволиш моєму 458] Коротковічному синові щит із шоломом зробити, 459] Панцир міцний, наголінники гарні, до них приладнавши 460] Й пряжки. Його обладунок згубив йому вірний товариш, 461] Вбитий троянами. Сам він лежить із засмученим серцем».

462] В відповідь славний сказав на всі руки митець незрівнянний:

463] «Будь бадьоріша! Хай серця твого ці думки не турбують. 464] О коли б міг я від смерті жахливої так же укрити 465] Сина твого, коли доля настигне його невблаганна, 466] Як спорудити озброєння можу йому, що із смертних 467] Кожен, хто тільки побачить його, дивуватися буде?»

468] Мовивши так, залишив він Фетіду й до кузні вернувся. 469] Зразу ж міхи скерував на вогонь і звелів працювати. 470] Всі вони разом – аж двадцять було їх – задихали в горна 471] Різноманітним диханням, що сильно вогонь роздувало, 472] Й допомагали то швидше кувати, а то повільніше, 473] Як того волив Гефест, щоб виконать працю найкраще. 474] Міді незламної й олова досить він в полум'я кинув, 475] Цінного золота й срібла додавши. Ковадло велике 476] Він приладнав до підставки ковальської міцно, в правицю 477] Молот узяв величезний, тримаючи в лівій обценьки.

478] Приготував він насамперед щит – міцний і великий, 479] Гарно оздоблений всюди, ще й викував обід потрійний, 480] Ясноблискучий, та ззаду посріблений ремінь приладив.

481] Щит той з п'ятьох був шарів шкіряних, а поверх він багато 482] Вирізьбив різних оздоб, до дрібниць все продумавши тонко.

483] Землю на нім він зобразив майстерно, і небо, і море, 484] Сонця невтомного коло, і срібний у повені місяць, 485] І незліченні сузір'я, шо неба склепіння вінчають, 486] Посеред них і Плеяди, й Пади, і міць Оріона, 487] Й навіть Ведмедицю – інші ще Возом її називають. 488] Крутиться Віз той на місці й лише вигляда Оріона, – 489] Тільки один до купань в Океані-ріці непричетний.

490] Вирізьбив ще на щиті він для смертних людей два прекрасні 491] Міста. В одному із них – весілля та учти справляють, 492] Юних дівчат при світлі ясних смолоскипів виводять 493] З їхніх світлиць і ведуть через місто під співи весільні. 494] Жваво кружляють в танку юнаки, і лунають довкола 495] Флейти й формінги дзвінкі, а жінки, стоячи на порозі 496] Власних осель, на юні веселощі з подивом зирять. 497] Сила народу на площі міській гомоніла. Знялась там 498] Буча бурхлива – двоє мужів про пеню сперечались 499] За чоловіка убитого. Клявся один при народі, 500] Що заплатив, а той – заперечував це при народі. 501] Врешті звернулись вони до судді, щоб зваду скінчити. 502] Гомін стояв навкруги: свойого підтримував кожен. 503] Люд вгамувати старались окличники. Колом священним 504] Сіли старійшини всі на обтесанім гладко камінні, 505] Берла у руки взяли від окличників дзвінкоголосих 506] І, встаючи із сидінь, вирікали по черзі»свій вирок. 507] А посередині в них золоті два лежали таланти, 508] Щоб їх віддати тому, хто докаже, що має він слушність.

509] Друге з тих міст оточили навколо численні два війська 510] В зброї блискучій. Та в раді військовій вони розділились – 511] Чи зруйнувати все, силою взявши, чи скарби коштовні, 512] Що так багато їх в місті прекраснім, навпіл поділити. 513] Ті ж не здавались і засідку потай нову готували. 514] Вийшли на мури міські боронить їх і любі дружини, 515] Й діти маленькі, й мужі, яких уже старість зігнула, 516] Вої ж пішли. На чолі їх – Арей і Паллада Афіна, 517] Йшли золоті вони та в золотому одінні обоє, 518] Збройні, величні, прекрасні, як справжні богове, усюди 519] Зразу помітні: багато-бо нижчі від них були люди. 520] Швидко дійшли вони місця, де мала їх засідка бути, 521] Біля ріки, куди ходять стада усі до водопою. 522] Там заховались вони, блискучою міддю укриті. 523] Двоє підглядачів спереду йшли, окремо від війська, 524] 1 дожидали приходу овець та биків круторогих. 525] От підійшли вони; два пастухи їх спокійно гонили,

526] Награючи на сопілках, – ніякого лиха не ждали. 527] Ті ж, лише-но здаля їх побачивши, кинулись раптом 528] І зайняли срібнорунних отару овець і велику 529] Череду гарних корів, пастухів же обох повбивали. 530] Гомін і шум біля стада почули іздалеку в стані, 531] Сидячи в раді військовій, і зразу на коней рисистих 532] Скочили всі, і, миттю до берега річки домчавши, 533] У бойовому порядку у бій з ворогами вступили, 534] І один одного мідними били завзято списами. 535] Звада тіснилася там з Сум'яттям і погрозлива Кера; 536] Ранених то ледь живих, то й неранених Смерть забирала, 537] То волочила за ноги убитого труп з бойовища, – 538] Шати на плечах її червоніли від крові людської. 539] Воїни, наче живі, у бою тім тіснилися й бились, 540] І один в одного трупи убитих старалися вирвать.

541] Далі родючих ланів змалював він широкі простори, 542] Зорані тричі, й багато на них орачів із плугами 543] Впряжених в ярма волів туди і назад поганяли. 544] А як, дійшовши межі на ріллі, завертать уже мали, 545] Келих вина, наче мед той солодкого, в руки щоразу 546] Муж подавав їм. І борозну знову вони повертали, 547] Щоб якнайшвидше родючі лани до кінця доорати. 548] Наче поорана нива, рілля іззаду чорніла, 549] Хоч була з золота вся. Таке-то він вирізьбив диво.

550] Далі лани змалював владареві. Достигле колосся 551] Скрізь по тих нивах женці гостролезими жали серпами. 552] Падали густо на землю колосся важкі оберемки, 553] їх снопов'язи тоді перевеслами туго в'язали. 554] Три снопов'язи стояли оподаль. А хлопчики ззаду 555] Зжате збирали колосся й, його охопивши обіруч, 556] їм подавали ретельно. І тут же, радіючи серцем, 557] Мовчки стояв на межі володар, на берло обпершись. 558] Далі під дубом окличники учту уже готували, 559] В жертву принісши бика, й навкруги метушились; а жони 560] Борошном ячним його приправляли женцям на вечерю.

561] Далі він вирізьбив ще обважнілий від грон виноградник 562] З золота, – кетяги сині, аж чорні, по ньому рясніли; 563] Віття його на срібних підпорах трималось надійно; 564] Ровом він темним обведений був, а навкруг олив'яний 565] Тин височів, лиш одна пролягала крізь нього стежина 566] Для носіїв, що проходили нею на збір винограду. 567] Стежкою тою дівчата і хлопці, веселощів повні, 568] В плетених кошиках грона несли, наче мед той, солодкі. 569] Хлопчик, між ними йдучи, награвав на дзвонистій формінзі 570] І про прекрасного Ліна виспівував пісню чудову 571] Голосом ніжним. А ті, його співам вторуючи дружно,

572] Тупали в лад їм ногами, і весело всі танцювали.

573] Далі він череду вирізьбив дужих биків круторогих. 574] Деякі з золота, інші із олова їх поробив він. 575] Голосно мукали всі, ідучи із кошари на берег 576] Річки бурхливої, густо порослий гнучким очеретом. 577] Четверо йшло золотих пастухів по боках проводжати 578] Череду, й бігало дев'ять за ними собак прудконогих. 579] Спереду раптом два леви жахливі на стадо напали 580] Й поволокли вже бика, що ревів і мукав страшенно 581] В лев'ячих кігтях, а пси й юнаки поспішали на поміч. 582] Леви ж тим часом, зідравши з бика величезного шкуру, 583] Кров його й нутрощі хтиво ковтали. І марно старались 584] їх одігнать пастухи і псів нацькувать прудконогих. 585] Ті ж, боячись підійти і в левів зубами вчепитись, 586] Часом наблизяться, й гавкають тільки, і тут же тікають. 587] Пастівень вирізьбив далі кульгавий митець незрівнянний 588] І білорунних отару овець в тій чудовій долині, 589] Криті хліви, й курені, і кошару, й повітки пастуші.

590] Далі ще змалював на всі руки митець незрівнянний 591] Місце для танців, подібне до того, що в Кносі просторім 592] Славний Дедал Аріадні колись спорудив пишнокосій. 593] В розквіті сил юнаки й багатьом жадані дівчата, 594] Міцно за руки побравшись, кружляли у танці веселім. 595] В легких одіннях дівчата були, юнаки ж у хітонах, 596] Шитих з тонкої тканини й ледь маслом для блиску натертих. 597] Ті – у віночках чудових були, а ці – на ремінні 598] Срібному мали ножі, із щирого золота куті. 599] В жвавому танці на звиклих ногах вони легко кружляли, 600] Наче той круг у руках гончаревих, коли забажає 601] Він перевірити тільки, як круг обертатися буде, 602] То розійдуться рядами й одні нападають на одних. 603] Юрмами купчились люди навколо й втішалися вельми 604] Тим хороводом. Співаючи звучно, співець божественний 605] Грав серед них на формінзі, й під музики тої звучання 606] Два скоморохи стрибали в середині людного кола.

607] Далі він вирізьбив хвилі могутні ріки Океану 608] З самого краю щита, що його змайстрував так старанно.

609] А як скінчив уже щит той кувати, міцний і великий, 610] Викував панцир йому, яскравіший за полум'я буйне, 611] Викував з міді шолом, що до скронь прилягав найщільніше, 612] Гарно оздоблений, пишний, на ньому із золота гребінь; 613] Викував ще й наголінники з гнутого олова майстер.

614] Приготувавши цей обладунок, митець незрівнянний 615] Тут же Ахілловій матері все передав шанобливо. 616] Та ж, наче сокіл, злетіла із сніжних верхів'їв Олімпу, 617] Зброю ясну несучи, Гефестом уславленим куту.