Іліада

ОШУКАННЯ ЗЕВСА

1] Нестор в той час випивав у наметі й почув оті крики, – 2] От він Асклепія синові слово промовив крилате:

3] «Глянь, Махаоне божистий, подумай-но, чим це скінчиться! 4] Крики бійців молодих голоснішають під кораблями. 5] Але сиди у наметі й іскристим вином утішайся, 6] Поки гарячу купіль пишнокоса тобі Гекамеда– 7] Діва нагріє і плями від тіла одмиє криваві. 8] Я ж піднімуся на пагорб окинути поглядом битву».

9] Мовивши так, він, окутий майстерна блискучою міддю, 10] Щит бойовий Фрасімеда, свого конеборного сина, 11] Взяв у наметі. А той тоді з батьківським вийшов на битву. 12] Списа міцного ще взяв з наконечником з гострої міді. 13] Вийшов з намету і раптом – діло побачив негідне, – 14] Як в замішанні тікають бійці, а за ними женуться 15] Високодумні трояни, вали зруйнувавши ахейські. 16] Наче широке, глухими рябіючи брижами, море, 17] В передчутті гомінкого бурхливих вітрів вихрування, 18] Ще ні туди ні сюди не спрямовує хвилі своєї, 19] Поки примчить вирішальний од Зевса могутнього вітер, – 20] Так і старець поважний у серці своєму вагався 21] Поміж двох рішень – податись до лав бистрокінних данаїв 22] Чи до Атріда піти Агамемнона, пастиря люду. 23] Поміркувавши отак, він визнав, проте, за найкраще 24] Йти до Атріда. Бійці ж одні з одних, убитих у січі, 25] Зброю знімали. І дзвінко навколо їх тіл брязкотіла 26] Мідь під ударами дужих мечів і списів двоєгострих.

27] Нестору троє державців зустрілося, паростків Зевса, 28] Від кораблів вони йшли, поранені гострою міддю.

29] Втрьох – Тідеїд, Одіссей і з ними Атрід Агамемнон. 30] Від бойовища далеко вздовж берега сивого моря 31] їх кораблі розміщались. Лиш рядом переднім на сушу 32] Витягли їх, і перед кормами їх вал збудували. 33] Хоч і широке було узбережжя, але умістити 34] Всіх кораблів не могло і тісно доводилось людям. 35] Тож кораблі піднімались уступами з моря й затоки, 36] Берег увесь заповняли між мисів піщаних обабіч. 37] Глянуть хотілось вождям на битву й гучне замішання, – 38] Втрьох вони йшли, на списи опираючись^-серцем у грудях 39] Тяжко засмучені. От по дорозі старий їм зустрівся 40] Нестор, і серце у грудях сполохав вождям він ахейським. 41] Мовив, озвавшись до нього, володар мужів Агамемнон:

42] «Несторе, сину Нелея, великая славо ахеїв! 43] Нащо прийшов ти сюди, покинувши бій мужозгубний? 44] Вельми боюсь я, щоб слова могутній не виконав Гектор, 45] Перед зібранням троян із погрозою твердо сказавши, 46] Що в Іліон від човнів цих повернеться він не раніше, 47] Аніж попалить вогнем кораблі й нас усіх повбиває. 48] Так він тоді говорив, і це ось збувається нині. 49] Горе! Невже й усі інші красивоголінні ахеї, 50] Наче Ахілл той, ненависті сповнені в серці до мене 51] І при кормах кораблів не бажають із ворогом битись».

52] В відповідь Нестор до нього промовив, їздець староденний: 53] «Справді, усе, очевидно, збувається нині, і навіть 54] Зевс громовладний не міг би тепер анічого змінити. 55] Вже-бо зруйновано вал, що досі його ми вважали 56] Захистом для кораблів і для себе самих нездоланним. 57] Та вороги біля наших швидких кораблів безустанно 58] Б'ються весь час. Не впізнати уже, хоч би й як ти вдивлявся, 59] Звідки біжать і куди охоплені страхом ахеї, 60] Так без розбору їх б'ють, і крики аж неба сягають. 61] Отже, подумаймо справді, чим можна залагодить справу, 62] Як допоможе тут розум. Та в битву назад повертатись 63] Я б вам не радив: пораненим годі уже воювати».

64] Знову промовив до нього володар мужів Агамемнон: 65] «Несторе, раз вороги уже перед кормами воюють, 66] Не помогли ані рів, ані вал, побудований міцно, 67] Хоч, потрудившись над ними, надіялись мати данаї 68] Захист і для кораблів, і для себе самих нездоланний, – 69] То всемогутньому Зевсові так до вподоби – безславну 70] Згубу далеко від Аргоса людям наслати ахейським. 71] Знав-бо я те, що колись захищав він охоче данаїв, 72] Знаю тепер, що троян, неначе богів всеблаженних, 73] Він відзначає, а нам і силу зв'язав він, і руки.

74] Але давайте-но краще вчинімо оте, що скажу я: 75] Ті кораблі, що над краєм морського стоять узбережжя, 76] Зараз стягнімо, на хвилі божистого моря спустімо 77] Й позакріпляймо на котвах надійних, ще поки священна 78] Ніч не настала і поки свій напад іще відкладають 79] Трої сини. А тоді й кораблі ми спустимо інші. 80] Зовсім не сором біди уникати хоч би й серед ночі. 81] Втечею краще уникнуть біди, ніж загибелі ждати». 82] Глянув спідлоба і мовив тоді Одіссей велемудрий: 83] «Що за слова в тебе йдуть крізь зубів огорожу, Атріде? 84] Краще, нещасний, над військом тобі боягузів нікчемних 85] Бути вождем, ніж над нами, що в труднощах воєн жорстоких 86] Змалку й до самої старості Зевс нам великий призначив 87] Поневірятися, поки усі до останнього згинем. 88] Отже, ти широковуличну хочеш покинути Трою, 89] Знявши облогу, що стільки для неї ми лиха зазнали? 90] Краще мовчи, щоб інший не чув із ахеїв хто-небудь 91] Слова, яке із уст не злетіло б у жодного мужа, 92] Що у думках до ладу свою вміє обдумати мову, 93] Вождь берловладний, якому стільки скоряється війська, 94] Скільки аргейського люду під владою маєш своєю. 95] До глибини я обурений тим, ЩО отут говорив ти. 96] В час колотнечі-бо ти загадуєш нам бойової 97] В море стягнуть кораблі добропалубні, щоб іще більше 98] Втіхи було для троян, які вже і так нас долають, 99] Нам же була б тоді певна загибель. Ніхю-бо з ахеїв 100] В битві не встоїть, якщо кораблі ми постягуєм в море, 101] Тил свій обернуть вони і запал до бою утратять. 102] Тільки пошкодить твоя нам порада, керманичу люду!» 103] Відповідаючи, мовив володар мужів Агамемнон: 104] «О Одіссею, як глибоко серце моє ти жорстоким 105] Вразив докором! Нікого не силував я із ахеїв 106] В море стягать кораблі добропалубні проти їх волі. 107] Хай нам пораду інший хто-небудь подасть розумнішу – 108] Чи молодий, чи старий, – послухаю кожного радо». 109] З-поміж присутніх озвався тоді Діомед гучномовний: 110] «Близько той муж, недалеко шукать, якщо схочете тільки 111] Слухать мене і не будете в гніві за те ви на мене, 112] Що за народженням я поміж вами всіма наймолодший. 113] Гордий я тим, що від славного батька і я народився, – 114] Ним був Тідей, що у Фівах земля його вкрила могильна. 115] Троє синів бездоганних на світ народилось в Портея, – 116] їхні домівки в Плевроні були й Калідоні скелястім, – 117] Агрій, Мелан і третій комонник Ойней, що був батьком 118] Батька мого і доблестю серед братів визначався.

119] Там і лишивсь він, а батько по довгих блуканнях оселю 120] В Аргосі мав, бо Зевс захотів так та інші богове. 121] Доньку Адреста він мав за дружину і жив з нею в домі, 122] Повнім усяких набутків, до того ж було в нього досить 123] Нив хлібородних, багато садів плодоносних навколо, 124] Також багато скотини. Він рівних не мав між ахеїв 125] І в списоборстві. Ви чули, напевно, й самі, що це правда. 126] Знаючи, отже, що не боягуз я й не низького роду, 127] Слушного слова мого не зневажте, яке вам скажу я. 128] Йдімо ж у бій, хоч і рани ждуть нас, адже це необхідно. 129] Але самі ми там осторонь січі триматися будем, 130] Одаль од стріл, щоб рани на рану з нас хто не одержав. 131] Лиш спонукать, заохочувать маємо інших, що досі, 132] Серцю покірні лякливому, обіч стоять і не б'ються».

133] Мовив він так, і, послухавши, всі на ту раду пристали. 134] Рушили в бій, і повів їх володар мужів Агамемнон.

135] Та не сліпим був споглядачем славний землі потрясатель, 136] Постать мужа старого прибравши, назустріч пішов їм, 137] Взяв Агамемнона, сина Атрея, за правую руку 138] Й, прямо до нього звертаючись, слово промовив крилате:

139] «Сину Атреїв! Мабуть, радіє в Ахіллових грудях 140] Серце злостиве, маючи вбивство і втечу ахеїв 141] Перед очима, нема-бо нітрохи у нім розуміння. 142] Хай пропаде він, хай бог поразить його лихом усяким! 143] Гніву ж на тебе, проте, не тримають богове блаженні, – 144] Скоро троянського війська вожді і порадники знімуть 145] Куряву скрізь по рівнині розлогій, і сам ти побачиш, 146] Як побіжать вони в місто від ваших човнів і наметів!»

147] Мовивши це, помчав він із криком гучним по долині. 148] Так наче дев'ять чи десять одразу кликнуло тисяч 149] Дужих мужів на війні, починаючи зваду Арея, – 150] Голос такий громовий із грудей земледержець могутній 151] Видав тоді і кожному в серце ахеєві буйну 152] Силу вдихнув воювати й невтомно із ворогом битись.

153] Золотошатна очима своїми поглянула Гера 154] Із верховин олімпійських і здалеку зразу впізнала 155] Рідного брата і дівера, як поспішав він у битву, 156] Що прославляє людей, і радість влилась їй у душу. 157] Зевса побачила теж, що сидів на самому вершечку 158] Іди багатоджерельної, й злість охопила їй душу. 159] Стала тоді міркувать велеока владичиця Гера, 160] Як обманути їй розум егідодержавного Зевса. 161] От яке рішення визнала врешті вона за найкраще: 162] Вийти до Зевса на Іду, самій якнайкраще прибравшись, 163] Чи не запалиться він на ложі кохання жагою

164] До її тіла, вона ж насолодним окриє й живлющим 165] Сном і повіки його, і розважності повну свідомість. 166] До спочивальні ввійшла, що Гефест, її любий нащадок, 167] Побудував, до одвірків двері міцні приладнавши 168] Із потаємним замком, щоб бог інший не міг одімкнути. 169] Гера ввійшла, за собою ясні зачиняючи двері. 170] Взявши амброзії, спершу із тіла знадливого нею 171] Змила весь порох брудний, запашною олією потім, 172] Амброзіальною, шкіру прегарну собі намастила, – 173] Лиш ворухнути ці пахощі в Зевсовім міднопорогім 174] Домі, й до неба, й землі розливаються їх аромати. 175] Ними вона намастилась, волосся собі розчесала 176] І в амброзійні тоді заплела його коси блискучі, 177] Що з голови їй безсмертної пишно донизу спадали. 178] Шати тоді амброзійні вона одягла, що Афіна 179] Виткала їй і узором красивим оздобила рясно. 180] Пряжками їх золотими на грудях вона пристебнула, 181] Підперезалася поясом з сотнею китиць барвистих, 182] В вуха проколоті вділа сережки, по троє перлинок 183] В кожній, мов ягідки спілі, й принадністю вся засвітилась. 184] Ще й покривало накинула зверху з богинь найясніша – 185] Гарне, тонке, новоткане, й біліло воно, наче сонце, 186] Пару красивих сандалій доніг підв'язала блискучих. 187] А як прикрасами цими своє приоздобила тіло, 188] Вийшла із спальні вона й, Афродіту до себе гукнувши, 189] Осторонь інших богів до неї промовила стиха:

190] «Чи ти послухаєш, доню кохана, про що попрошу я, 191] Чи не відмовиш мені, за те прогнівившись на мене, 192] Що захищаю данаїв, а ти помагаєш троянам?» 193] Відповідаючи, мовила Зевса дочка Афродіта: 194] «Геро, достойна богине, великого Кроноса донька, 195] Що ти бажаєш, скажи? Тож серце здійснить закликає, 196] Якщо здійснити я можу, якщо взагалі це здійсненне». 197] В серці ховаючи підступ, їй мовить володарка Гера: 198] «Дай мені силу кохання й принадність жагучу, що нею 199] Ти і безсмертних богів, і смертних людей підкоряєш! 200] До рубежів того краю, що живить усіх, я прямую, – 201] Предка богів навістить Океана і матір Тетію, 202] Що у домівці своїй і зростили мене, й згодували, 203] Взявши від Реї тоді ще, як Кроноса Зевс громовладний 204] Скинув із неба під землю й під вічно бурхливеє море, 205] їх навістити я йду, щоб зваду спинить безнастанну. 206] Довгий-бо час обоє вони уникають кохання 207] Й спільного ложа, – така ворожнеча їм в душу запала. 208] Якщо я зможу словами умовить їх любеє серце

209] Спільного ложа дійти і з'єднатись в обіймах кохання, – 210] Завжди шановною й любою будуть мене називати».

211] В відповідь щедра на усміхи мовила їй Афродіта:

212] «Ніяк мені й не годиться твого не послухати слова – 213] Бо ж у обіймах Зевса верховного ти спочиваєш».

214] Мовила це й розв'язала на грудях вишиваний пояс 215] Світлоузорний, що в нім розмаїті таїлися чари: 216] Запал кохання, жадання жагуче, облесні розмови 217] Та умовляння, що зводять із розуму й найрозумніших. 218] Гері цей пояс дала вона й слово таке їй сказала:

219] «На тобі, Геро, сховай поміж персів вишиваний пояс 220] Світлоузорний, усе в нім заховано. Та, сподіваюсь, 221] Ти не повернешся, не досягнувши того, що бажаєш».

222] Мовила так. Велеока до неї всміхнулася Гера 223] Й з усміхом тим сховала між персів вишиваний пояс.

224] В дім свій Зевсова донька вернулась тоді Афродіта, 225] Гера ж помчала мерщій в далечінь із верхів'їв Олімпу 226] І, Пієрію пройшовши та милу усім Ематію, 227] Перелетіла фракіян комонних засніжені гори, 228] їх верховини найвищі, землі й не торкнувшись ногами. 229] Далі вона з-над Афона-гори через море хвилясте 230] Зрештою в Лемнос прийшла, богосвітлого місто Тоанта. 231] Там вона стрілась зі Сном, що братом доводиться Смерті. 232] Взявши за руку його, таке йому слово сказала:

233] «Сне, безсмертних богів і смертного люду владарю! 234] Як ти раніше зважав на слова мої, так і сьогодні 235] Вислухай. Завжди за це тобі глибоко буду я вдячна. 236] Зевсові очі ясні у дрімоті зімкни під бровами 237] В час, як в обіймах моїх він спочине на ложі кохання. 238] Дам я за те тобі в дар нетлінне із золота крісло 239] Гарне, – син мій Гефест, митець на всі руки, майстерно 240] Зробить його, а для ніг тобі ще приладнає підставку, 241] Щоб на учтах ти міг на ній ноги покоїти білі».

242] Відповідаючи, так промовив їй Сон нездоланний:

243] «Геро, достойна богине, великого Кроноса донько! 244] Будь-кого іншого серед богів вічносущих я міг би 245] Легко приспать, навіть течії дужі ріки Океану, 246] Що джерелом для народження був усім іншим безсмертним. 247] Але до Зевса Кроніона я підійти не посмів би 248] І не приспав би його, хіба лише сам він накаже. 249] Мав одного вже я разу науку з твого повеління, 250] В день той, коли самовпевнений син хмаровладного Зевса 251] Від Іліона відплив, столицю троян зруйнувавши. 252] Розум тоді я приспав у егідодержавного Зевса, 253] Неподоланно розлившись навколо; а ти його сину,

254] Лихо замисливши, вітер страшенний на море наслала 255] І віднесла його до велелюдного острова Косу, 256] Одаль від друзів своїх. Прокинувшись, Зевс розлютився 257] Й порозганяв по всім домі богів, мене ж він усюди 258] Пильно шукав і з ефіру закинув би в море безслідно, 259] Ніч врятувала мене, що й людей, і безсмертних долає. 260] Втік я й у неї сховався, й лють Зевсова стала вщухати, 261] Бистрій-бо Ночі не зважився він неприємне чинити. 262] Нині ж від мене ти знов вимагаєш зробить неможливе».

263] Мовила знову йому велеока владичиця Гера:

264] «Сне, навіщо про це у своєму ти згадуєш серці? 265] Думаєш, може, троян захищатиме Зевс громовладний, 266] Як він розгнівавсь колись за сина свого за Геракла? 267] Краще ходім, і віддам я одну із харіт наймолодших 268] Заміж за тебе, й тоді називати дружиною будеш 269] Ти Пасітею, що взяти її віддавна бажаєш».

270] Мовила так, і, радіючи, Сон їй у відповідь каже:

271] «Ну, то клянися мені неторканними водами Стіксу, 272] Правою ти многоплідної ниви торкнися рукою, 273] Лівою – сяйного моря, і хай нам за свідків у цьому 274] Будуть підземні богове, осельники Кронових жител, 275] Що віддаси за мене одну із харіт наймолодших 276] Ти Пасітею, що взяти її я віддавна бажаю».

277] Мовив він так. Не противилась білораменная Гера. 278] Так поклялась, як просив він, і поіменно назвала 279] В Тартарі скритих богів, що імення було їм Титани. 280] А як вона поклялась і велику закінчила клятву, 281] Лемноса й Імбра міста позад себе обоє лишили 282] І, оповиті у хмарну імлу, подалися в дорогу. 283] Іди діставшись багатоджерельної, матері звірів, 284] Лектон минули, де й море лишили; тоді суходолом 285] Рушили, й лісу верхів'я хитались у них під ногами. 286] Сон там зоставсь, щоб його не нагледіли Зевсові очі, 287] На величезну виліз ялину, що в час той на їді 288] Над усіма височіла, в ефір крізь повітря сягнувши. 289] Сів він на ній, безпечно в ялиновім вітті укритий, 290] 1 Наче та пташка дзвінка, що у горах живе, і богове 291] Мідяним звуть ковалем, а північним яструбом – люди.

292] Гера тим часом мерщій піднялась на Гаргарську вершину 293] Іди високої. Зевс її там хмаровладний побачив. 294] Тільки-но глянув, як пристрастю розум йому охопило, 295] Наче тоді, як уперше зазнав він із нею кохання, 296] Разом на ложе зійшовши, від любих батьків своїх потай. 297] Вийшов до неї, назвав на ім'я і так він промовив:

298] «Геро, куди поспішаєш? Куди ти прямуєш з Олімпу?

299] Повозу й коней не видно твоїх, щоб їхати далі». 300] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера: 301] «До рубежів того краю, що живить усіх, я прямую, – 302] Предка богів навістить Океана і матір Тетію, 303] Що у домівці своїй і зростили мене, й згодували, 304] їх навістити я йду, щоб зваду спинить безнастанну. 305] Довгий-бо час обоє вони уникають кохання 306] Й спільного ложа, – така ворожнеча їм в душу запала. 307] Коні мої при підніжжі багатоджерельної Іди 308] Ждуть, щоб по суші мене понести і по воднлх просторах. 309] Нині ж для тебе сюди прибула я з вершин олімпійських, 310] Щоб ти не гнівався потім, як мовчки піду я від тебе 311] До Океана самого у дім його глибоководний».

312] Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаровладний: 313] «Геро, ти встигнеш, проте, і пізніше до нього податись, 314] Нині ж на спільному ложі зажиймо розкошів кохання. 315] Пристрасть така до богині чи смертної жінки ніколи, 316] В грудях моїх розливаючись, дух мені ще не скоряла! 317] Так не кохав ще ніколи я ні Іксіона дружини, 318] Що Пірітоя родила, з безсмертними рівного мужа, 319] Ні струнконогої діви Данаї, Акрісія доньки, 320] Що породила Персея, славетного поміж мужами, 321] Ані державного Фенікса далекославної доньки, 322] Що породила Міноса і рівню богам – Радаманта, 323] Так не кохав я Семели, ні тої Алкмени у Фівах, 324] Що нездоланного духом Геракла мені породила, 325] А Діоніса людям на радість родила Семела; 326] Ні пишнокосої так не кохав я владарки Деметри, 327] Ані Лето велеславної, ані тебе, моя Геро, 328] Як тебе нині кохаю, солодким повитий жаданням!» 329] Підступ ховаючи, мовить до нього володарка Гера: 330] «О, ти жахливий, Кроніде, яке-бо ти слово промовив! 331] Прагнеш ти нині зі мною на ложі зажити кохання 332] Тут, на високостях Іди, що звідусюди їх видно. 333] Що ж це було б, якби хто із богів, одвічно живущих, 334] Вгледів на ложі нас разом обох та пішов показав би 335] Іншим богам. Не посміла б тоді я, із ложа кохання 336] Вставши, у дім твій вернутись, – який би був сором для мене! 337] А якщо так вже бажаєш і прагне того твоє серце, 338] Є спочивальня у нас, що Гефест, наш любий нащадок, 339] Побудував, до одвірків двері міцні приладнавши. 340] Підемо спати туди, як тебе так приваблює ложе».

341] Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс громовладний: 342] «Геро, не бійся! Ніхто із богів чи мужів земнородних 343] Нас не побачить, такою-бо я огорну золотою

344] Хмарою нас, що й Гелій нічого крізь неї не вгледить, 345] Хоч своїм гострим промінням він бачити може й усюди».

346] Мовив так Кроносів син і схопив у обійми дружину. 347] Зразу ж під ними земля квітучі зростила мурави, 348] Лотоси зрошені, крокус і купи густі гіацинта, 349] Ніжні й м'які, що свої підносили високо стебла. 350] Там і лягли вони вдвох, і прекрасна обох огорнула 351] Хмарка злотиста, і з неї блискучі спадали росинки.

352] Сном і коханням подоланий, так на Гаргарській вершині 353] Спав безтурботно отець, обнімаючи міцно дружину. 354] Вмить до ахейських човнів полетів тоді Сон нездоланний, 355] Щоб принести земледержцю, землі потрясателю, вістку, 356] Близько він став перед ним і слово промовив крилате:

357] «Допомагай, Посейдоне, данаям тепер щиросердо, 358] Славу в бою подаруй, хоч би й ненадовго їм, поки 359] Зевс почиває: сном-бо його оповив я солодким. 360] Звабила Гера його – в коханні із нею з'єднатись».

361] Мовив це й миттю до людських племен він славетних подався, 362] Поміч данаям подать Посейдона ще більш спонукавши. 363] Кинувсь до перших рядів Посейдон тоді й голосно крикнув:

364] «Чи віддамо Пріамідові Гектору ми перемогу, 365] Вої аргейські, щоб взяв кораблі він і славою вкрився? 366] Та похваляється так і тому лише так він говорить, 367] Що при човнах пробуває Ахілл із розгніваним серцем. 368] Не відчували б такої, проте, ми в Пеліді потреби, 369] Якби один за одного в битві стояли завзято. 370] Ну-бо, вчинімо так, як зараз оце я скажу вам: 371] В кращі, найбільші у цілому війську щити одягнувши 372] Тіло, шоломами з міді блискучої щільно покривши 373] Голови наші і в руки узявши списи щонайдовші, 374] В бій вирушаймо! Я сам поведу вас. І певен, не встоїть 375] Гектор тоді Пріамід, хоч яким він завзяттям шаліє. 376] Хто із вас стійкий в бою, а щит в того мужа маленький, 377] Слабшому хай його дасть, а сам хай покриється більшим».

378] Мовив він так, і охоче послухали всі його ради. 379] Хоч і уражені ранами, воїв вожді шикували – 380] Вождь Тідеіа, Одіссей і славетний Атрід Агамемнон. 381] Лави обходячи всі, вони зброю веліли міняти, 382] Кращий щоб кращу дістав, а гіршим лишилася гірша. 383] А як круг тіла усі одягнулись блискучою міддю, 384] Рушили в бій, їх ряди Посейдон вів, землі потрясатель. 385] Пагубний меч довголезий в могутній тримав він правиці, 386] Схожий на блискавку; з ним неможливо змагатись людині 387] В битві смутливій: страхом-бо кожного він уражає.

388] З другого боку, й троян шикував осяйливий Гектор. 389] Розпочали бойове між собою, нещадне змагання 390] Сам Посейдон темнокудрий і смертний осяйливий Гектор – 391] Цей із троянами йшов, а той заступавсь за аргеїв. 392] Море здіймало до самих човнів і наметів аргейських 393] Хвилю шумливу, – війська із оглушливим сходились криком. 394] Та ні морськії вали не б'ють так об сушу бурхливо, 395] Гнані з безкрайого моря нестримним Борея диханням, 396] Ні між ущелин гірських не гуде з таким шалом страшенним 397] Полум'я хиже, пожар лісовий роздуваючи буйно, 398] Ні вітровій не шумить так в широколистому вітті 399] Дужих дубів, коли із страшним він бушує завзяттям, – 400] Як закричали жахливо трояни тоді і ахеї 401] Криком нестямним, одні проти одних рушаючи в битву.

402] Стрівшись лицем до лиця із Бантом, осяйливий Гектор 403] Перший на нього метнув свого гострого списа й не схибив, 404] В груди потрапив йому, де два ремені сходились разом, – 405] Щит на однім, меч срібноцвяхований висів на другім, – 406] Ніжнеє тіло вони захистили. Розгнівався Гектор, 407] Бачачи, що надаремно із рук його зброя злетіла, 408] І відступив до друзів своїх, уникаючи смерті. 409] Лиш обернувсь він, як в нього великий Еант Теламоній 410] Каменем кинув, із тих, що були кораблям за підпору, – 411] їх у бійців під ногами валялось багато, – і втрапив 412] Гектору в груди, якраз над обідцям щита, біля шиї, – 413] З розмаху кинутий, дзиґою він на льоту закрутився. 414] Як під ударом Зевсовим, вирваний геть із корінням, 415] Падає дуб, і навколо розноситься сірки огидний 416] Запах, і той, хто це зблизька побачить, одразу втрачає 417] Дух відваги, бо блискавки Зевса для всіх небезпечні, – 418] Так же і Гектора сила на землю, у порох, упала. 419] Списа він виронив з рук, навалилися зверху на нього 420] Щит і шолом. Забряжчали міддю узорною лати. 421] З криком звитяжним підбігли до нього синове ахеїв, 422] Взяти надіючись тіло, і сипали в нього списами 423] Частими. Але ніхто не здолав поводатаря люду 424] Вцілить мечем, ані списом, – хоробрі його оточили 425] Полідамант і славетний Еней, Агенор богосвітлий, 426] І Сарпедон, полководець лікіян, і Главк бездоганний. 427] Інші до нього також не були неуважні й щитами 428] Огородили круглястими. Гектора взявши на руки, 429] Товариші його винесли аж до запряжених коней 430] Бистрих, що разом з візничим і повозом ясноузорним 431] Ззаду стояли, оподаль війни і жорстокої битви. 432] Славного мужа, що тяжко стогнав, повезли вони в місто.

433] От досягли вони броду ріки струменистої, Ксанту,

434] Вирами славного, що породив його Зевс несмертельний, – 435] Там його, з повоза знявши, на землю поклали й водою 436] Геть облили. Він зітхнув, і розплющились очі у нього; 437] Ставши навколішки, кров почав він випльовувать чорну. 438] Знову, проте, на землю упав, і ясні його очі 439] Темная ніч обняла: ще оглушений був він ударом.

440] Щойно уздріли аргеї, що Гектор подався із поля, 441] Кинулись ще запальніш на троян, всю згадавши відвагу. 442] Перший із воїв тоді син Ойлея, Еант прудконогий, 443] Раптом набігши, загостреним Сатнія списом ударив, – 444] Німфа-наяда його бездоганна родила Енопу, 445] Що із стадами пастушив на березі Сатніоенту. 446] Близько підскочивши, списом славетний нащадок Ойлея 447] В пах його вдарив, і впав той на землю. Над вбитого тілом 448] Вої троян і данаїв зіткнулися в битві страшенній. 449] Полідамант списоборець за вбитого месником вийшов, 450] Парость Пантоя; він праве плече Протое'нору ранив, 451] Синові Ареїліка, плече простромив йому наскрізь 452] Спис величезний, і впав той, руками хапаючи землю. 453] Полідамант з похвальбою великою голосно крикнув:

454] «Ні, недарма, як видно, з міцної руки Пантоїда, 455] Духом великого мужа, цей. спис полетів мідногострий! 456] В тіло прийняв його нині один із аргеїв. Як видно, 457] Зійде, на нього спираючись, він до оселі Аїда!»

458] Мовив він так, і болем хвальба ця торкнула аргеїв. 459] Більше від інших Еант розтривожився «ерцем відважним, 460] Син Теламонів, – тож біля убитого був він найближче. 461] Списа блискучого швидко він кинув услід воякові/ 462] Полідамант же, відскочивши вбік, щасливо уникнув 463] Чорної смерті, – на себе прийняв Архелох її мужній, 464] Син Антенора, – богове його прирекли на загибель. 465] В в'язи його він ударив, де сходиться карк з головою, 466] В верхній хребець, і обидва на шиї розсік сухожилля. 467] Падавши, ротом, і ніздрями, й цілою той головою 468] В землю раніше зарився, аніж гомілками й коліньми.

469] Голосно крикнув Еант бездоганному Полідаманту:

470] «Полідаманте, подумай лише і скажи мені щиро: 471] Гідний чи ні чоловік оцей був полягти у відомсту 472] За Протое'нора? Він не простак і не з простих, здається, 473] Чи не доводиться він Антенору, впокірнику коней, 474] Братом чи сином? Адже на рідню його дуже він схожий».

475] Мовив він так, хоч і добре все знав. Засмутились трояни. 476] Списом тоді Адамант беотійця ударив Промаха 477] В помсту за брата, якого уже волочив той за ноги, 478] І Адамант з похвальбою великою голосно крикнув:

479] «О хвастовиті аргеї, в пустих похвальбах ненаситні! 480] Мабуть, не нам лиш самим випадають на долю страждання 481] Й труднощі, будете, певно, і ви так же само убиті. 482] Гляньте, як списом моїм приборканий спить перед нами 483] Воїн Промах, полігши, щоб брат мій пені й відомсти 484] Довго не ждав. Хотілось би кожному мужеві в домі 485] Брата лишити, щоб міг у біді колись месником стати!»

486] Мовив він так, і болем хвальба ця торкнула аргеїв. 487] Більше за всіх Пенелей розтривожився серцем одважним. 488] На Акаманта пішов він. Та нападу не дожидався 489] Той Пенелея-вождя, останній же Іліонея, 490] Сина Форбанта, на вівці багатого, вбив. Його в Трої 491] Більше від інших Гермес полюбив і достатком відзначив. 492] Мати родила йому одного лише Іліонея. 493] Цей, під брову його списом в очницю ударивши гострим, 494] Око пробив. Навиліт крізь око й потилицю вийшов 495] Спис той, і зразу присів він, обидві руки розпростерши 496] Перед собою. І вмить Пенелей тоді свій мідногострий 497] Вихопив меч та й ударив у карк, і скотилась на землю 498] Враз голова із шоломом і списом, що так і лишився 499] В оці стирчати. Як маківку, голову списом піднявши, 500] Він ворогам показав і так, похваляючись, крикнув:

501] «Вістку, трояни, про це батькам передайте коханим 502] Славного Іліонея, – нехай його дома оплачуть! 503] Тож і кохана дружина Промаха Алегеноріда 504] Мужа свого не зустріне, радіючи, в час той, коли ми 505] На кораблях своїх з Трої повернемось, діти ахеїв».

506] Мовив він так, і дрож у троян перебіг по суглобах, 507] Кожен із них озиравсь, щоб загибелі злої уникнуть.

508] Нині скажіть мені, Музи, олімпських осель пожилиці, 509] Хто найперший з ахеїв здобув скривавлену зброю 510] В день, коли битву схилив на їх користь землі потрясатель? 511] Першим Еант Теламоній великий убив Гіртіада 512] Іртія, славного владаря місян, могутніх душею; 513] Далі озброєння зняв Антілох тоді з Мермера й Фалка, 514] Гіппотіона і Морія вбив Меріон безпощадний, 515] Тевкр переміг Протоона і разом із ним Періфета; 516] А Атреїд Гіпере'нора вразив, вожатая люду, 517] Прямо у пах, і спис мідногострий, пройнявши утробу, 518] Нутрощі вирвав у нього, й душа через рану відкриту 519] Вийшла із тіла в ту ж мить, і тьма йому очі окрила. 520] Знищив найбільш ворогів син Ойлея, Еант бистроногий: 521] З ним-бо змагатись ногами не міг би ніхто, доганявши 522] Воїв, що з поля біжать, коли Зевс на них страх насилає.