Іліада

ПАТРОКЛІЯ

1] Так вони за корабель добропалубний бились завзято. 2] Перед людським вожаєм Ахіллом Патрокл зупинився – 3] Сльози гарячі він лив, немов із джерел темноводих, 4] Що із-під скель, лиш козам досяжних, струмують темнисто. 5] Глянувши, жалем пройнявсь богосвітлий Ахілл прудконогий, 6] Зразу ж до нього озвався і слово промовив крилате:

7] «Що це ти плачеш, Патрокле, немовби дівчатко маленьке, 8] Що за своєю матусею слідом біжить, і на руки 9] Проситься, й стримує матері кроки, й за плаття хапає, 10] Й дивиться в очі крізь сльози, аж поки на руки не візьме. 11] Ніжними так же, Патрокле, і ти умліваєш сльозами. 12] Чи з мірмідонян кому, чи мені розказати щось маєш? 13] Чи із далекої Фтії один ти почув яку звістку? 14] Кажуть, живий ще Менойт, син Акторів, батько твій рідний, 15] Ще і мій не помер, Пелей Еакід з мірмідонян. 16] Тужно було б нам обом, якби смерть їх од нас одібрала. 17] Чи не аргеями журишся, що задля свого зухвальства 18] Гинуть ганебно так біля своїх кораблів крутобоких? 19] Все-бо розказуй, в умі не ховай, щоб ми знали обидва».

20] Тяжко зітхнувши, Патрокл озвався до нього, комонник:

21] «Сину Пелеїв Ахілле, найбільша окрасо ахеїв! 22] Ти не гнівись, скорбота і так вже долає ахеїв. 23] Найсміливіші-бо вої, що билися досі завзято, 24] На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко. 25] В ранах од стріл Діомед, Тідеїв нащадок могутній, 26] Зранений теж Одіссей, списоборець, і з ним Агамемнон, 27] Рани страшної зазнав у стегно Евріпіл войовничий; 28] їх лікарі доглядають, що тямлять на ліках цілющих,

29] Рани лікують їм. Ти ж невблаганний і досі, Ахілле, 30] Гніву бодай-бо ніколи не знав я такого, як в тебе, 31] Гордий завзятцю! Чи буде яка з того користь потомкам, 32] Як одвернуть од аргеїв загибелі ти не бажаєш? 33] Немилосердний! Батьком твоїм не Пелей був, комонник, 34] Матір'ю – не Фетіда, а синєє море й безплідні 35] Скелі тебе породили, – того ти і серцем жорстокий. 36] А як боїшся душею якогось богів віщування, 37] Чи сповіщала від Зевса про щось тобі мати поважна – 38] То хоч мене вже пошли та загін мірмідонян зі мною 39] Виряди в бій, – чи не стану я світлом рятунку данаям. 40] Дай на рамена мені твою зброю ясну одягнути, 41] Може, за тебе прийнявши мене, хоч трохи трояни 42] Січу зупинять, і легше зітхнуть войовничі ахеї, 43] Втомлені боєм важким, – на війні відпочинок короткий. 44] З свіжими силами від кораблів і наметів ми легко 45] Під Іліон відженемо знеможене військо вороже».

46] Так він благав, нерозумний. Того ж не збагнув, що для себе 47] Сам він загибелі чорної й смерті лихої благає. 48] З тугою в серці до нього промовив Ахілл прудконогий:

49] «Горе мені! Ну, що ти сказав, богорідний Патрокле! 50] Ні віщуванням богів не журюсь я, – про нього я знаю, – 51] Не сповіщала від Зевса нічого і мати поважна. 52] Та обіймає страшним мені болем і серце, і душу, 53] Тільки згадаю, що рівного рівний волів грабувати 54] І відбирать його здобич, тому що він владою вищий. 55] Страшно прикро мені – багато-бо я перетерпів. 56] Дівчину ту, що мені сини дарували ахейські, 57] Ту, що я списом здобув, зруйнувавши муроване місто, 58] Силою вирвав у мене із рук володар Агамемнон, 59] Син Атрея, неначе в нікчемного зайди якого. 60] Та облишмо про це, що було – те було! Й ні до чого 61] Серце гнівити без краю. Щоправда, свій гнів гамувати 62] Я не раніше гадав, аніж бойова колотнеча 63] Аж до моїх кораблів досягати почне бистрохідних. 64] Тож на рамена свої одягни мою зброю славетну 65] І войовничих веди мірмідонян на бій, якщо справді 66] Чорною хмарою сунуть трояни і вже облягають 67] Нам кораблі, а приперті до самого моря аргеї 68] Мужньо тримаються й досі лише над маленьким окрайцем 69] Суші. Трояни завзяті всією громадою міста 70] Ринули в бій. Бо начолок мойого шолома їм зблизька 71] В вічі не зблискує. Скоро б вони почали утікати 72] Й трупом яруги встилать, якби володар Агамемнон 73] Був ласкавіший до мене. А так вони й стан оточили, 74] Бо не лютує вже спис у долонях міцних Діомеда, 75] Сина Тідея, щоб від данаїв біду одвернути. 76] Вже не гримить з голови осоружної сина Атрея 77] Крик бойовий. Лиш вигуки Гектора-людоубивці 78] Кличуть до бою троян, – і гомоном ті переможним 79] Повнять рівнину навкіл, побиваючи в битві ахеїв. 80] Кинь же, Патрокле, всю міць на троян, щоб біду відвернути 81] Від кораблів, щоб ті їх вогнем не спалили нещадним 82] Та не позбавили нас повороту до рідного краю. 83] Отже, послухай, з якою метою тобі я це мдвлю: 84] Маєш здобути мені велику пошану і славу 85] Поміж данаїв, щоб швидше мені повернули прекрасну 86] Дівчину-бранку, ще й подарунків прислали коштовних. 87] Од кораблів їх одкинь і вертайся. А хоч би й велику 88] Дав тобі славу Гери-владарки муж громоносний, 89] Не поривайся без мене, проте, переслідувать далі 90] Ти войовничих троян: мене-бо цим шани позбавиш, 91] Та бойовою звитягою в подвигу ратному гордий, 92] Тут бий троян і з військом не йди до твердинь Іліона, 93] Щоб із безсмертних богів, що Олімп їх одвічна оселя, 94] Хтось не втрутивсь: дуже любить-бо їх Аполлон дальносяжний. 95] Зразу ж вертайся, коли кораблям уже світло рятунку 96] Блисне, а бій на рівнині нехай вже без тебе триває. 97] Навіть, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно, 98] Навіть, якби всі трояни загинули, скільки їх є тут, 99] І від аргеїв ніхто, крім нас тільки двох, не лишився, 100] Ми б і самі розв'язали священної Трої пов'язки».

101] Так один з одним тоді розмовляли вони між собою. 102] В час той не встояв Еант під навалою стріл мідногострих. 103] Зевсова воля долала його і жорстокі удари 104] Славних троян. На скронях у нього шолом світлосяйний 105] Страшно гудів від ударів. Списи увесь час ударяли 106] В бляхи шолома ясні. Тримаючи щит блискотливий, 107] Ліве плече аж замліло. Проте не здолали трояни 108] Щит той схитнути, хоч сипали стріли навкруг мідногострі. 109] Важко дихав Еант, усе тіло в утомі спливало 110] Потом рясним безустанно, було йому навіть несила 111] Вільно дихнуть. За бідою біда звідусіль насувалась. 112] Нині скажіть мені, Музи, що маєте дім на Олімпі: 113] Як пломенистий вогонь кораблі став палити ахейські? 114] Гектор, заскочивши зблизька, мечем величезним Еанта 115] По ясеневому списові вдарив при самому вістрі 116] Й ратище геть відрубав. Безпорадно Еант Теламонів 117] Зламаним списом махнув – далеко від нього позаду 118] З брязкотом мідяне вістря відточене впало на землю.

119] Трепетним серцем, здригнувшись, Еант зрозумів бездоганний 120] Справу богів, – адже його задуми ратні руйнує 121] Зевс громовладний, троянам бажаючи дати звитягу. 122] Він одступив, і метнули трояни вогонь неугасний 123] На кораблі бистрохідні, і полум'я скрізь спалахнуло, 124] Зразу ж вогонь і корму охопив. Ахілл, це уздрівши, 125] Ляснув по стегнах себе і скрикнув тоді до Патрокла:

126] «О поспіши, богорівний Патрокле, їздець бистрокінний! 127] Бачу, як полум'я на кораблях уже наших бушує. 128] Якщо візьмуть кораблі, то й відступу вже нам не буде. 129] Зброю мерщій одягай, а я шикуватиму військо».

130] Так він сказав, і Патрокл ясною озброївся міддю. 131] Спершу наклав наголінники гарні собі на голінки, 132] Срібною пряжкою кожен до місця як слід прикріпивши. 133] Потім і лати міцні прудконогого внука Еака, 134] Зорями квітчані рясно, на груди свої надягнув він 135] І через плечі срібноцвяхований меч перевісив, 136] Кутий із міді, та щит величезний узяв і незламний. 137] А на могутнє чоло шолом він добірний насунув 138] З кінським хвостом, що над гребенем страшно вгорі розвівався. 139] Взяв ще два списи міцні, що немов приросли до долоні. 140] Списа не взяв він лише бездоганного внука Еака: 141] Був він важкий, міцно збитий. Ніхто його інший з ахеїв 142] Навіть підняти не міг, лиш Ахілл ним вимахував легко, 143] Ясеном тим, що Хірон для любого батька Пелея 144] Сам з верховин Пеліону приніс на загибель героям. 145] Автомедонтові коней він швидше велів запрягати, – 146] Той по Ахіллу, мужів переборцю, мав шану найбільшу, – 147] Був найвірніший, на заклик в бою відгукнутись готовий. 148] Автомедонт же баских впріг у ярма Ахіллових коней – 149] Балія й Ксанта, що швидше від подиху бурі летіли. 150] Вітру Зефірові гарпія їх породила Поларга, 151] Пасшись на луках, над течією ріки Океану. 152] В припряг до них бездоганного він заохотив Педаса, – 153] Вивів Ахілл його сам, Етіонове місто здобувши. 154] Смертний, за кіньми безсмертними легко він міг поспівати.

155] Сам же Ахілл, мірмідонські обходячи в час той намети, 156] Кликав до зброї усіх. Мов зграя вовків ненаситних, 157] Що невгамовним в серцях своїх дихають шалом відваги, 158] Оленя в горах настигши рогатого, рве на шматочки 159] В хижій жадобі, і пащі у них червоніють від крові, 160] Потім вся зграя шалено біжить до джерел темноводих, 161] Щоб язиками вузькими з поверхні хлебтати стемнілу 162] Воду, ригаючи кров'ю убитого звіра; а серце 163] В грудях безтрепетне в них, і роздуті від їжі утроби.

164] Так мірмідонян вожді і правителі шумно збирались 165] В лави, що мужній їх вів прудконогого друг Еакіда 166] В бій завзятий. Став перед ними Ахілл войовничий 167] І підбадьорював коней і лави мужів щитоносних.

168] Бистрих було п'ятдесят кораблів, що привів їх під Трою 169] Зевсові любий Ахілл, і на кожнім при веслах сиділо 170] По п'ятдесят вояків бойового його товариства. 171] П'ятеро визначив він воєвод, щоб держали над ними 172] Провід, найвищу собі над всіма залишаючи владу. 173] В першім загоні Менестій стояв на чолі зброєсяйний, 174] Син Сперхея-ріки, що від Зевса дощами живиться. 175] Донька Пелея родила його, Полідора прекрасна, 176] Жінка, із богом Сперхеєм невтомним на ложі з'єднавшись. 177] Батьком, проте, йому Бор, Періерія син, уважався, – 178] Шлюб з нею взяв він відкритий, численні віддавши дарунки. 179] В другім загоні начальником Евдор стояв войовничий. 180] В танцях славетна й прекрасна родила його Полімела, 181] Донька Філанта. Гермес-бо, світлий дозорець могутній, 182] Дівчину ту покохав, уздрівши її в хороводі, 183] Що злотострільна вела Артеміда, мисливиця шумна. 184] В верхню світлицю ввійшовши до дівчини, потай з'єднався 185] З нею ласкавий Гермес, і сина вона породила 186] Евдора славного, в бігу швидкого, хороброго в битві. 187] Тож як Ілітія, що породіллям полегшує муки, 188] В світ його вивела, й сонячне бачити став він проміння, 189] Сила міцна, Ехеклей тоді, Акторів син, Полімелу 190] Ввів у свій дім як дружину, численні віддавши дарунки. 191] Внука ж ростив і виховував свого Філант староденний, 192] Опікуванням його оточивши, як власного сина. 193] В третім загоні стояв на чолі Пісандр войовничий, 194] Маймала син, що після Патрокла, друга Пеліда, 195] Між мірмідонян усіх списоборець вважався найперший. 196] А в четвертім вождем був Фенікс, комонник старезний. 197] В п'ятому – Алкідамант, Лаеркіїв син бездоганний. 198] Військо в ряди бойові з вождями поставивши струнко, 199] Вийшов Ахілл і до них із словом звернувся могутнім:

200] «Не забувайте ніхто з мірмідонян погроз велемовних, 201] Що із швидких кораблів ви троянам у той посилали 202] Час, коли гнівом кипів я і кожен мене винуватив: 203] «Жовчю, Пеліде страшний, годувала тебе твоя мати, 204] Немилосердний, при кораблях ти тримав нас насильно. 205] Краще б уже на своїх кораблях морехідних додому 206] Ми повертались, якщо так запав тобі гнів той у душу». 207] Часто, зійшовшися, так говорили. От битви велика 208] Справа настала, якої так довго ми всі дожидали.

209] Хай тепер кожен, в кім серце хоробре, з троянами б'ється!»

210] Мовлячи так, він у кожному силу будив і завзяття. 211] Стали щільніші їх лави, слова владареві почувши. 212] Як каменяр із каміння міцного стіну викладає 213] Дому високого, щоб проти буйних вітрів він устояв, 214] Так же зімкнулися лави горбатих щитів і шоломів – 215] Щит із щитом, шолом із шоломом, із воїном воїн, 216] Гребені сяйні на їх конегривих шоломах стикались 217] З кожним їх рухом, – лавами так вони щільно стояли. 218] Спереду ж два зброєносні мужі – Патрокл богорідний 219] З Автомедонтом, обидва бажанням одним пломеніли – 220] В бій мірмідонян вести. Ахілл же тоді до намету 221] Свого пішов. Відчиняє він віко важке на чудовій, 222] Гарно оздобленій скрині, що сріблянонога Фетіда 223] На корабель йому в путь спорядила, повну хітонів, 224] Теплих плащів і вовняних дерг – захищатись од вітру. 225] Келих роботи майстерної там зберігався. Не вільно 226] З нього нікому із смертних вина іскристого пити, 227] Ані нікому з богів, окрім Зевса, чинить узливання. 228] З скрині тієї Ахілл його вийняв і спершу очистив 229] Сіркою, потім прозорими водами вимив старанно, 230] Руки обмив і собі і вином його сповнив іскристим. 231] Став серед двору, звів очі до неба, вино лив іскристе 232] Й ревно моливсь він. І вчув молитви його Зевс громовладний.

233] «Зевсе Додонський, пелазгів далекий державче, владарю 234] Скель непогідних Додони, де віщії селли домують, – 235] Сплять на землі вони голій і ніг ніколи не миють. 236] Зважив колись уже ти на благання мої молитовні 237] І вшанував мене, тяжко загони скаравши ахейські, 238] Отже, прошу і сьогодні я вволити інше бажання: 239] Сам залишаюсь я в стані моїх кораблів бистрохідних, 240] Тільки товариша я і багато із ним мірмідонян 241] В бій посилаю. Прослав його, Зевсе широколунний, 242] Серце у грудях його укріпи, щоб побачив і Гектор, 243] Чи не спроможний і сам відзначитися в битві товариш 244] Наш бойовий, чи тільки тоді нездоланні шаліють 245] Руки його, коли й я з ним шал поділяю Ареїв. 246] А віджене від своїх кораблів бойову колотнечу, 247] Хай тоді цілих до мене й швидких кораблів він поверне 248] З товаришами всіма бойовими при повній їх зброї!»

249] Так він благав, молячись, і вчув його Зевс велемудрий. 250] Дав йому батько одне, а друге прохання відкинув: 251] Від кораблів одігнати війну і бойову колотнечу 252] Дав, а вернутись Патроклові цілим із бою відмовив. 253] Зевсові-батьку свої молитви й узливання вчинивши,

254] Він до намету пішов, і, келих до скрині поклавши, 255] Вийшов з намету, і став біля нього, бо прагнув він духом 256] Бачити січу страшну між троянських мужів і ахейських.

257] Ті ж при озброєнні повнім услід за Патроклом одважним 258] Рушили, щоб на загони троянські ударити разом. 259] І налетіли роями вони, як оті придорожні 260] Оси, що в скелях собі понад шляхом будують домівки; 261] Дражнячи ос у гнізді, їх часто тривожити звикли 262] Хлопці дурні, багатьом через те накликаючи лихо. 263] Потім, коли, тим шляхом ідучи, чоловік прдорожній 264] їх ненароком зачепить, усі вони з серцем відважним 265] Роєм на нього летять, своїх захищаючи діток. 266] Так мірмідонці, із серцем і духом таким же відважним, 267] Від кораблів налетіли, і гомін вчинився невгасний. 268] Голосно крикнув Патрокл, у бій закликаючи воїв:

269] «Гей, мірмідонці, Ахілла соратники, сина Пелея, 270] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу! 271] Славу здобудьмо Пелідові, на кораблях-бо аргейських 272] Він – наймогутніший, ви ж – його славні бійці рукопашні. 273] Знає нехай і Атрід, Агамемнон широковладний, 274] Як він засліплений був, коли кращого скривдив з ахеїв». 275] Мовлячи так, він у кожному силу будив і одвагу, 276] Й ринули всі на троян. І відлунням жахливим навколо 277] Аж загули кораблі від страшенного крику ахеїв. 278] А як трояни побачили мужнього сина Менойта, 279] Разом з візничим його, у блискучім обох обладунку, 280] Духом збентежились враз, їх лави густі похитнулись. 281] Тут-бо збагнули вони, що відкинув Пелід прудконогий 282] Гнів свій біля кораблів і знову до дружби схилився. 283] Кожен лише озиравсь, як загибелі злої умкнути.

284] Перший Патрокл на троян свого списа блискучого кинув, 285] Прямо в середину війська, де їх юрмилось найбільше 286] При корабельній кормі відважного Протесілая, 287] Й вістрям Пірехма убив, що пеонів збройнокомонних 288] Із Амідона привів, де Аксій широкий струмує. 289] Вістрям у праве плече він ударив Пірехма, і навзнак, 290] Стогнучи, той у порох упав; з переляку пеони 291] Порозбігалися: їх-бо страхом Патрокл переповнив, 292] Вбивши вождя їх, що над усіма у бою визначався. 293] Від кораблів їх прогнавши, палаючий пломінь згасив він, 294] І корабель залишився напівобгорілий. З жахливим 295] Криком тікали трояни. Поширились лави данаїв 296] Між кораблів глибодонних. І гомін лунав безугавний. 297] Наче з вершини гори величезної помахом дужим 298] Зевс, блискавиць володар, густохмарну відсуне заслону,

299] Й зразу все видно стає – і бескиди, й скелі високі, 300] Доли, й яруги, й повітря безкрайого простір над ними, – 301] Так і данаї, вогонь од своїх кораблів одігнавши, 302] Перепочили на мить. Проте іще бій не скінчився. 303] Бо перед військом ахеїв, Ареєві любих, трояни 304] Від кораблів чорнобоких іще навмання не тікали, 305] А, мимохіть одступивши, збиралися опір чинити.

306] Як у бою розламалися лави, пішли й полководці – 307] Муж проти мужа. Перший Менойтіїв син благородний 308] Ареїліка, як той одвернувсь, мідногострим ударив 309] Списом іззаду в стегно; крізь тіло навиліт пройшовши, 310] Кість йому спис роздробив, і дужий троянець на землю 311] Ницьма упав. Менелай войовничий поранив Тоанта 312] В груди, щитом не покриті, і все йому тіло розслабив. 313] А Філеїд, як угледів Амфікла, що рушив на нього, 314] Списом раніше поцілив іззаду в стегно, де найгрубші 315] Сплетено м'язи в людини, та вістрям йому мідногострим 316] Перетяло сухожилля, й пітьма йому очі окрила. 317] Із Несторідів один, Антілох, своїм ратищем гострим 318] Ранив Атімнія, пах йому мідяним вістрям пройнявши, 319] Й воїн упав перед ним. А Марій тоді в Антілоха 320] Списом націливсь у гніві за смерть свого милого брата, 321] Ставши над трупом його. Та раніш Фрасімед богорівний, 322] Із Несторідів молодший, не схибивши, списом ударив 323] Прямо в плече його, й м'язи всього передпліччя обдерло 324] Ратище гостре йому, і кість плечову розрубало. 325] Тяжко той гримнув об землю, і тьма йому очі окрила. 326] Так два брати, Несторідів приборкані зброєю, разом 327] В пітьму Еребу зійшли, Сарпедона хоробрії друзі, 328] Амісодара сини-списоборці, того, що Хімеру 329] Викохав люту на горе й біду багатьом земнородним. 330] Син Ойлеїв Еант живцем захопив Клеобула, 331] Що серед стиску спіткнувся, і тут же відразу ослабив 332] Силу його, оздоблений меч йому в карк увігнавши. 333] Аж до руків'я меч од крові нагрівся. Багрова 334] Смерть і могутня судьба Клеобулові очі закрила. 335] Враз Пенелей із Ліконом стялися. Обидва списами 336] Схибили, перед собою кинувши їх надаремно. 337] Знову стялись на мечах. Ударив Лікон Пенелея 338] В гребінь шолома його густогривого. Але зламався 339] Меч у руків'ї. А той Лікона ударив під вухо. 340] В шию весь меч увійшов, і, тримаючись тільки на шкірі, 341] Вбік голова похилилась, й зразу ослабли суглоби. 342] А Меріон, Акаманта прудкими настигши ногами, 343] В праве поранив плече, як той саме на коней виходив.

344] З повоза впав він на землю, й в очах його мла розлилася. 345] Ідоменей Еріманта безжальною міддю ударив 346] Прямо у рот, і навиліт проскочило мідноокуте 347] Ратище, вістрям своїм білу кість черепну роздробило 348] Й вибило зуби із ясен. Наповнились кров'ю обидва 349] Ока. Струмками вона із ніздрів, з розкритого рота 350] Бігла, і смерті чорная хмара його огорнула.

351] Кожен з данайських вождів умертвив когось з воїв троянських. 352] Так же, як хижі вовки на ягнят чи на кіз нападають 353] Люто й виносять з отари, коли пастухи необачні 354] їм розбрестися по горах дадуть, вовки ж їх угледять 355] Здалеку й переполоханих раптом хапають зубами, – 356] Так на троян і данаї напали, а ті про безладну 357] Думали втечу і зовсім про запал відваги забули.

358] Син Теламона Еант увесь час намагався ударить 359] Гектора мідянозбройного. Той же, досвідчений в битвах, 360] Плечі широкі надійно щитом закривши воловим, 361] Пильно до посвисту стріл і до гулу списів прислухався. 362] Він уже бачив, до кого хилилась мінлива звитяга, 363] Та залишався на місці, своїх захищаючи друзів.

364] Наче та хмара з ясного ефіру на небо широке 365] Йде від Олімпу, як Зевс грозову посилає негоду, – 366] Так під човнами зчинилися крики тривожні і втеча, 367] В повнім безладді назад усі бігли. А Гектора коні 368] Збройного винесли вже бистроногі, позаду лишивши 369] Військо троян, мимоволі затриманих ровом глибоким. 370] У багатьох-бо запряжених коней швидких поламались 371] Дишла, і повози многих вождів у тім рові лишились. 372] Гнав їх завзято Патрокл і кликав з собою данаїв, 373] Горе троянам готуючи, – крик їх тривожний і втеча 374] Всі наповняли дороги, так бігли вони. Аж до неба 375] Курява вихром здіймалась, – шалено так однокопиті 376] Від кораблів і наметів до міста гналися коні. 377] Тільки-но бачив Патрокл, де купчились більше трояни, 378] З криком туди налітав. І з повозів ниць під колеса 379] Падали вої, і з хряском ламалися їх колісниці. 380] Виритий рів перескочили зразу безсмертнії коні 381] Бистрі, що їх дарували Пелеєві щедрі богове, 382] І полетіли з Патроклом. До Гектора він поривався 383] Списом його уразити, та винесли й Гектора коні. 384] Наче під подихом бурі, аж стогне земля почорніла 385] В осені час, коли ллє безнастанно рясними дощами 386] Зевс, охоплений гнівом страшним на мужів, що, насильством 387] Діючи, суд свій неправий творять на зібраннях народних, 388] Гноблячи правду, й нітрохи на кару богів не зважають:

389] Тим-то з своїх берегів переповнені рвуться потоки, 390] Поміж розмиваних пагорбів русла собі прокладають, 391] З шумом спадаючи з гір, і несуться бурхливі потоки 392] В море пурпурне, попутно руйнуючи людську роботу, – 393] З шумом таким же бурхливим і коні тікали троянські.

394] В час той Патрокл, передні прорвавши троянські фаланги, 395] До кораблів одганяв їх назад, заважаючи в місто 396] Знов повернутись, і люто по всьому гасав бойовищі, 397] Між кораблів, і ріки, і міцного ахейського валу, 398] Й бив ворогів, даючи їм за друзів численних відплату. 399] Першого списом блискучим тоді він ударив Проноя 400] В груди, щитом не прикриті, і все йому тіло розслабив. 401] Тяжко той гримнув об землю. На другого кинувсь він далі – 402] Тестора, сина Енопа; на повозі, тесанім гладко, 403] Скулився з остраху той, і з ослаблених рук його віжки 404] Випали, – близько до нього підбігши, Патрокл його вдарив 405] Списом у праву щоку й навиліт пробив йому зуби. 406] Ратищем виволік потім його через поручні, наче 407] Рибу із хвилі в'юнку, на навислій сидячи скелі, 408] Мідноблискучим тягне рибалка гачком з волосінню, – 409] Списом блискучим він витяг троянця з роззявленим ротом, 410] Кинув на землю лицем, –. той упав і дихання позбувся. 411] Каменем потім забив Ерілая, що біг проти нього, – 412] Вцілив у голову прямо, й вона у важкому шоломі 413] Навпіл уся розкололась, і тут же на землю долілиць 414] Впав Ерілай, і смерть розлилася навкруг душозгубна. 415] Потім Патрокл Еріманта поверг, Амфотера й Епалта, 416] Ехія Дамасторіда, також Тлеполема, Іфея, 417] Пірія й з ним Полімела, сина Аргея, й Евіппа, – 418] Так одного він по одному в землю поклав многоплідну.

419] Глянув лише Сарпедон, як безпоясних друзів загони 420] Гинуть, рукою Патрокла приборкані, сина Менойта, 421] Крикнув з обуренням він до лікіян своїх богорівних:

422] «Сором, лікійці! Куди біжите ви? Тепер то ви бистрі! 423] Хай-но назустріч я мужеві вийду тому та побачу, 424] Що це за воїн могутній, що стільки накоїв троянам 425] Лиха й стільком мужам благородним коліна розслабив». 426] Так він сказав і з повоза збройний зіскочив на землю. 427] Так же й Патрокл, це побачивши, тут же стрибнув з колісниці. 428] Наче ті два коршаки криводзьобі, із загнутим кігтям, 429] На верховині скелястій з оглушливим галасом б'ються, 430] Кинулись з криком таким же й вони у двобій один з одним. 431] Глянувши, син гнучкомудрого Кроноса жалем пройнявся 432] Й так він до Гери, сестри і дружини своєї, промовив:

433] «Горе мені! Сарпедону, з мужів найлюбішому, доля

434] Бути рукою Патрокла приборканим, сина Менойта! 435] Серце надвоє моє розділилось, я в мислях вагаюсь, – 436] Вирвать живим Сарпедона із бою, що сльози приносить, 437] І віднести на родючі простори Лікійського краю, 438] Чи допустить Менойтіда рукою приборканим бути?»

439] В відповідь мовить йому велеока володарка Гера: 440] «О, ти жахливий, Кроніде! Яке-бо ти слово промовив! 441] Смертного мужа, якому давно вже приречена доля, 442] Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити. 443] Дій, як ти волиш, та ми, усі інші боги, з тим не згодні. 444] Тільки тобі я скажу, а ти збережи в своїм серці: 445] В разі живим одішлеш Сарпедона до рідного краю, 446] Зваж, щоб і інший хто-небудь тоді із богів не схотів би 447] Вирвати любого сина свого із могутнього бою. 448] Бо під великим містом Пріамовим б'ються численні 449] Діти богів, – ти злобу їх страшенну на себе накличеш. 450] А як він любий тобі, і ти журишся серцем за нього, 451] То не чини перешкоди, щоб серед могутнього бою 452] Був він рукою Патрокла приборканий, сина Менойта. 453] Потім уже, як душа і життя Сарпедона покинуть, 454] Смерті звели й нездоланному Сну віднести його тіло 455] В рідні простори Лікійського краю, до свого народу, 456] Там його друзі й брати поховають, насиплють могильний 457] Пагорб з надгробком, як це на пошану померлим належить».

458] Мовила так. Не перечив їй батько людей і безсмертних. 459] Росяні краплі криваві почав проливать він на землю, 460] В честь свого любого сина, що мав полягти від Патрокла 461] В Трої тій буйнородючій, від рідного краю далеко. 462] От як зійшлись вони й стали один проти одного близько, 463] Перший упав од Патрокла руки Фрасідем знаменитий, 464] Серцем одважний візничий, соратник вождя Сарпедона. 465] Той в підчеревину вцілив йому і все тіло розслабив. 466] Кинув блискучого списа тоді Сарпедон на Патрокла, 467] Схибив, проте, і коневі Ахілла Педасові втрапив 468] Списом у праву лопатку. Спускаючи дух, захропів він 469] І повалився зі стогоном в порох, зітхнувши востаннє. 470] Інші обидва сполохались коні, ярмо затріщало, 471] Сплутались віжки, коли підпряжний у порох звалився. 472] Автомедонт тоді, списом уславлений, лиху зарадив: 473] З піхов при боці м'язистому вихопив меч тонколезий 474] І, ні хвилини не гаючи, віжки відсік підпряжного. 475] Інші тоді порівнялися коні й до запрягу стали. 476] Кинулись знов супротивники до душезгубного бою.

477] Списа блискучого кинув ізнов Сарпедон на Патрокла 478] Й схибив удруге, – над лівим плечем пролетів мідногострий 479] Спис, та його не торкнув. Але тут же рукою Патрокла 480] Кинутий спис був не марно – утрапило мідяне вістря 481] Там, де під трепетне серце підходить грудна перепона. 482] Впав Сарпедон, як падає дуб, чи тополя срібляста, 483] Або висока сосна, коли в горах мужі-лісоруби 484] Для кораблів рубають сокирами гострими брусся. 485] Так перед повозом з кіньми лежав тоді він розпростертий, 486] Стогнучи важко й за землю хапаючись, кров'ю облиту. 487] Наче, напавши на стадо повільних корів, роздирає 488] Лев роз'ярілий бика гордовитого, й він з одчайдушним 489] Ревом конає під нападом хижим левиної пащі, – 490] Так же й Патроклом подоланий вождь щитоносних лікіян, 491] Лютим охоплений шалом, товариша любого кликав:

492] «Главку ти мій, найзавзятіший з воїв, повинен ти нині 493] Виявить шал списоборця й завзяття своє войовниче! 494] Радий будь згубній війні, якщо справді ти бистрий до бою. 495] Спершу ти всіх обійди полководців лікійського війська 496] І заохоть їх навкруг Сарпедона завзято змагатись. 497] Потім і сам позмагайся за мене ти гострою міддю, 498] Сором назавжди й докір тебе вічний за мене окриє 499] Перед людьми усіма, якщо нині ворожі ахеї 500] Знімуть озброєння з мене, убитого під кораблями. 501] Отже, тримайся міцніше та інших на бій підбадьорюй».

502] Тільки-но мовив він це, як окрив йому очі і ніздрі 503] Смертний кінець. І, на груди ногою йому наступивши, 504] Ратище витяг Патрокл, а з ним разомТрудну перепону, 505] Вирвавши й душу із тіла, і вістря безжального списа. 506] А мірмідоняни коней тримали хропучих, що рвались 507] Бігти, лишивши порожніми без вожаїв колісниці.

508] Главк засмутився страшенно, товариша голос почувши: 509] Біль йому серце пройняв, що не міг він до помочі стати. 510] Стис він рукою рамено, воно-бо від тої боліло 511] Рани, що Тевкр заподіяв стрілою під муром високим, 512] Товаришів від ударів його захищаючи мужньо. 513] До дальнострільного він Аполлона, благаючи, мовив:

514] «Зглянься, владарю, чи ти у багатій країні Лікійській 515] Перебуваєш, чи в Трої, бо всюди ти вислухать можеш 516] Скорбного мужа, що нині зазнав гіркої скорботи. 517] Рана у мене важка, і навколо усю мені руку 518] Гострим болем проймає, і досі не можу я крові 519] Затамувати на ній, і плече аж зомліло від болю. 520] Списа не можу я втримати міцно, ні битися вийти 521] На ворогів. Тим часом найкращий із воїв загинув – 522] Зевсів син Сарпедон: не схотів захистить він і сина! 523] Нині ж, владарю, важку загой наболілу цю рану.

524] Болі вгамуй, дай силу, щоб скликати міг я лікійських 525] Товаришів і підняти їм дух для завзятої битви, 526] Щоб спромігся я й сам за загиблого битися мужа».

527] Так він молився, і Феб-Аполлон тоді зглянувсь на нього, 528] Болі йому вгамував, кров чорну на зяючій рані 529] Затамував і силу велику вдихнув йому в душу. 530] Главк тоді радістю сповнився в серці своєму, збагнувши, 531] Що молитви його зразу ж могутній почув дальносяжець. 532] Спершу він всіх обійшов полководців лікійського війська 533] І заохотив навкруг Сарпедона завзято змагатись. 534] Потім кроком сягнистим пішов до троянських героїв – 535] Полідаманта, сина Пантоя, з ясним Агенором 536] Та до Енея хороброго з Ректором мідянозбройним, 537] Близько до них підійшов і слово промовив крилате:

538] «Гекторе, зовсім ти нині забув про союзників ваших! 539] Тож задля тебе вони, од вітчизни і друзів далеко, 540] Душі свої покладають, а ти захищать їх не хочеш. 541] Вбитий лежить Сарпедон, вожай щитоносних лікіян, 542] Той, що стеріг правосуддям і силою землю Лікійську. 543] Списом Патрокла здолав його нині Арей міднозбройний. 544] Встаньте ж, друзі, обуренням гнівним серця свої сповніть, 545] Щоб не зняли мірмідони озброєння з нього і трупа 546] Не поганьбили, у гніві на нас за забитих данаїв, 547] Що біля їх кораблів ми стільки списами убили!»

548] Так він сказав, і троян аж до дна їх сердець невимовний 549] Смуток обняв нездоланний, тому що, хоча й іноземець, 550] Міста оплотом він був; із собою привів він багато 551] Воїв одважних і сам поміж ними в боях визначався. 552] Ринули грізно вони на данаїв. їх вів за собою 553] Гектор, лихий за смерть Сарпедона. А воям ахейським 554] Дух бойовий бадьорило відважне Патроклове серце. 555] Спершу Еантам він мовив, що й так уже в бій поривались:

556] «Нині, Еанти, хай з ворогом битися любо вам буде, 557] Так же, як досі ви бились, а то б іще й навіть завзятіш. 558] Вбитий лежить Сарпедон, який через мури ахейські 559] Перший прорвався. От би його захопити й зганьбити! 560] З пліч обладунок зірвать і приборкать безжальною міддю 561] Товаришів бойових, що його боронитимуть тіло!»

562] Так він сказав, та Еанти й самі уже в бій поривались. 563] А як вожді обох військ бойові укріпили фаланги, 564] Трої сини, і лікіяни, та мірмідони, й ахеї, 565] Люто вони у бою над полеглого трупом зчепились 566] З криком жахливим, і воїнів зброя навколо дзвеніла. 567] Ніч над жорстокою битвою Зевс розпростер тоді згубну, 568] Щоб іще згубніший бій розгорівсь над улюбленим сином.

569] Спершу трояни відтисли назад бистрооких ахеїв, 570] Впав-бо убитий відразу не гірший з мужів мірмідонських, 571] Дужий Агакла відважного син, Епігей богосвітлий, – 572] Був він колись у Будеї, добре заселенім місті, 573] Владарем. Та, одного умертвивши із родичів знатних, 574] Він сріблоногу Фетіду благав і Пелея про захист. 575] Ті ж його разом з Ахіллом, мужів переборцем, послали 576] До Іліона, багатого кіньми, з троянами битись. 577] Ледве він трупа торкнувсь, йому вцілив осяйливий Гектор 578] В голову каменем так, що вона у важкому шоломі 579] Навпіл уся розкололась, і тут же на землю долілиць 580] Впав Епігей, і смерть розлилася навкруг душозгубна. 581] Жаль за забитим товаришем серце Патроклові сповнив. 582] Кинувся він крізь передні ряди бойові, як той яструб 583] Хижий, що в бистрому леті шпаків доганяє і галок. 584] Так на троян і лікіян, Патрокле, комоннику бистрий, 585] Кинувся й ти, за товариша гніву і жалощів повен. 586] Він Стенелая звалив, що був Ітеменові сином, 587] Каменем в шию поціливши й м'язи на ній перервавши.

588] Зразу й трояни тоді відступили й осяйливий Гектор. 589] Скільки метального дротика літ в далечінь досягає 590] З рук умілих бійця, що свою випробовує силу, 591] В дружнім змаганні чи з ворогом люто б'ючись душозгубним, 592] Стільки назад відступили трояни під тиском ахеїв. 593] Перший між воями Главк тоді, вождь щитоносних лікіян, 594] Враз обернувся і вбив Батіклея, великого духом, 595] Любого сина Халкона; в Елладі була їх домівка, 596] Щастям, достатками він між усіх вирізнявсь мірмідонян. 597] Враз обернувшися, Главк Батіклеєві прямо у груди 598] Списом ударив, коли його той уже мав наздогнати. 599] Тяжко він гримнув об землю, й жалем пройнялися ахеї, 600] Бачачи гідного мужа загибель, трояни ж раділи 601] Й, ставши круг Главка, зімкнули ряди. Тим часом ахеї 602] Доблесті не забували й несли на троян свою силу. 603] Впав від руки Меріона троянський шоломоносний 604] Муж Лаогон, син Онетора смілий, Ідейського Зевса 605] Вславлений жрець, що люди, як бога, його шанували. 606] Той його в щелепу прямо під вухо ударив, і вийшов 607] Дух з Лаогона, і пітьма страшна йому очі окрила. 608] А в Меріона Еней метнув мідногострого списа, 609] Маючи в мужа влучити, що з круглим щитом наближався. 610] Вчасно це вгледівши, той ухилився від мідного списа, 611] Швидко вперед нахилившись, і ратище довге позаду 612] Вістрям у землю вп'ялось, і довго в повітрі хиталось 613] Древко, аж поки в нім зникла могутлива сила Арея.

614] Спис пролетів повз нього і з пружним тремтінням встромився 615] В землю, кинутий марно міцною Енея рукою. 616] Сповнений гніву Еней до противника голосно крикнув:

617] «Скоро б тебе, Меріоне, хоча й танцівник ти моторний. 618] Спис цей приборкав назавжди, аби лиш поцілив я в тебе!»

619] В відповідь так Меріон йому, списом славетний, промовив: 620] «Важко, Енею, тобі, хоча і який ти могутній, 621] Кожному силу згасити, хто вийде в бою проти тебе 622] Збройно змагатись. Така ж, як і інші, ти смертна людина. 623] От якби в груди твої поцілив я гострою міддю, 624] То, хоч який ти могутній і сил своїх певен, оддав би 625] Славу мені, а душу – Аїдові, славному кіньми».

626] Так він сказав; відповів йому син Менойта відважний: 627] «Доблесний ти, Меріоне, та нащо таке говорити? 628] Словом лайливим, мій друже, троян від мертвого тіла 629] Не відігнати. Раніше земля кого-небудь покриє. 630] Силою рук вирішається бій, мудрим словом – нарада. 631] Ніколи тут розмовляти багато, як битися треба!»

632] Мовив це й рушив у бій, з ним подався і муж богорівний. 633] Так наче гомін в міжгір'ях від праці мужів-лісорубів 634] Гулко лунає, і здалеку чути невмовчне відлуння, – 635] Гомін такий же лунав по землі по широкодорожній 636] Від грімотливої міді й щитів шкіряних, міцно кутих, 637] Що аж гули від ударів мечів і списів двоєгострих. 638] А Сарпедона божистого, навіть при всьому старанні, 639] Не упізнати було: так стрілами, кров'ю і пилом 640] Від голови аж до п'ят було його тіло укрите. 641] Вбитого так оточили бійці, як пори весняної 642] Мухи Б оборі з гудінням глухим обліпляють дійниці, 643] Повні по вінця, коли молоко наливають у глеки, – 644] Вбитого так оточили бійці. І Зевс громовладний 645] Не одвертав своїх ясних очей од жорстокого бою. 646] Пильно дививсь на воюючих він, над убивством Патрокла 647] Глибоко в серці своїм розмишляв і думками вагався – 648] Чи хай одразу ж Патрокла на полі жорстокого бою 649] Над Сарпедоном богоподібним осяйливий Гектор 650] Гострою міддю приборкає й зніме з плечей його зброю, 651] Чи багатьом труди бойові хай Патрокл іще збільшить. 652] От що, розмисливши так, він визнав тоді за найкраще: 653] Щоб найвірніший товариш Ахілла, сина Пелея, 654] Військо троян на чолі із Гектором мідянозбройним 655] Знову до міста погнав, багатьом одібравши й дихання. 656] Гектору передусім він пройняв малодушністю серце. 657] Скочив на повіз і кинувсь тікать він, подавши троянам 658] Гасло до втечі, – пізнав терези-бо він Зевса священні.

659] Не залишились в бою і лікіяни мужні, тікати 660] Враз почали, владаря свого враженим в серце уздрівши 661] Серед громади убитих: багато-бо воїв круг нього 662] Тут полягло, як почав оцю зваду страшенну Кроніон. 663] Зразу ж ахеї з плечей Сарпедона стягнули блискучу 664] Мідяну зброю, – до кораблів однести глибодонних 665] Товаришам її дав Менойтів син нездоланний. 666] До Аполлона звернувся й сказав тоді Зевс хмаровладний:

667] «Винеси, Фебе мій любий, з-під стріл і списів Сарпедона, 668] Від почорнілої крові очисть його тіло й, віднісши 669] Аж до ріки, старанно обмий в течії струменистій, 670] Маззю натри амброзійною, в шати окутай нетлінні. 671] Потім узяти його вожаям доручи бистролетним, 672] Снові і Смерті, близнятам, нехай віднесуть його тіло 673] В рідні простори лікійські, до свого багатого люду, – 674] Там його друзі й брати поховають, насиплють могильний 675] Пагорб з надгробком, як це на пошану померлим належить».

676] Так він сказав. Аполлон не відмовив непослухом батьку, 677] Швидко з ідейських висот у січу спустився жахливу, 678] Виніс з-під стріл і списів Сарпедона божистого тіло 679] Аж до ріки, в течії струменистій обмивши старанно; 680] Маззю натер амброзійною, в шати окутав нетлінні. 681] Потім узяти його доручив вожаям бистролетним, 682] Снові і Смерті, близнятам, щоб ті віднесли його тіло 683] В рідні простори лікійські, до свого багатого люду.

684] Автомедонта із кіньми Патрокл тим*іасом гукнувши, 685] Гнати троян і лікіян почав у сліпому шаленстві. 686] О нерозумний! Стерігся б він так, як Пелід йому радив, 687] Був би загибелі злої уникнув і чорної смерті. 688] Дужча, проте, від людської є воля великого Зевса. 689] Він настрашить і хороброго й легко звитяги позбавить – 690] Навіть тоді, коли сам перед тим спонукав його битись. 691] Дух бойовий збудив він і зараз у грудях Патрокла.

692] Хто ж то був перший, Патрокле, і хто був останній, із кого 693] Зброю ти зняв, як на смерть і тебе прирекли вже богове? 694] Першим Адреста убив, тоді – Автоноя, Ехекла, 695] Потім – Періма, Мегада, Епістора ще й Меланіппа, 696] А після того – Еласа і Мулія разом з Пілартом, 697] їх повбивав він. А інші про втечу лиш думали кожен.

698] Високобрамну Трою здолали б руками Патрокла 699] Взяти ахейські сини, – так бився він списом завзято, – 700] Коб не стояв тоді Феб-Аполлон на збудованій гарно 701] Вежі – на згубу йому, а троянам готуючи поміч, 702] Тричі-бо той поривався на виступ високого муру, 703] Тричі відтіль Аполлон відкидав запального Патрокла, 704] В щит сяйний щоразу нетлінною б'ючи рукою. 705] А як вчетверте він кинувся знову, на бога подібний, 706] Феб громовим йому голосом слово промовив крилате:

707] «Геть іди, паростку Зевсів! Тобі не судилось, Патрокле, 708] Списом своїм столицю відважних троян зруйнувати, 709] Ані самому Ахіллові, хоч він багато сильніший!»

710] Так він сказав. І Патрокл назад тоді трохи подався, 711] Тільки б уникнути гніву далекострільного Феба.

712] Гектор у Скейських воротах затримав баских своїх коней 713] Однокопитих, вагаючись: в вир повернутися битви, 714] Чи наказати військам за муром міським заховатись. 715] Поки роздумував він, перед ним Аполлон із'явився, 716] Постать прибравши могутнього, в повному розквіті мужа 717] Асія, – дядьком по матері був він впокірнику коней 718] Гектору, братом Гекубі і рідним Дімантові сином, 719] Що у Фрігійськім краю проживав, біля течій сангарських. 720] В постаті цій Аполлон, син Зевса, до нього промовив:

721] «Гекторе, що ж ухиливсь ти від битви? Так не годиться! 722] Будь я настільки сильніший, наскільки я слабший од тебе, 723] Ти ще скоріше у тузі страшній із війни утікав би. 724] Міцнокопитих мерщій на Патрокла жени своїх коней, 725] Може, здолаєш його, і дасть Аполлон тобі славу».

726] Мовив це бог і знов до змагання людського вернувся. 727] До Кебріона відважного крикнув осяйливий Гектор 728] Коней знов гнати у битву. А Феб-Аполлон між аргеїв, 729] Легко пройшовши в юрбі, в їх лавах страшне замішання 730] Викликав, Гектору з військом троянським готуючи славу. 731] Гектор же, інших данаїв ряди в стороні залишивши, 732] Міцнокопитих мерщій на Патрокла погнав своїх коней. 733] Сам же Патрокл тоді з колісниці зіскочив на землю 734] З ратищем в лівій руці, а в праву вхопив мармуровий 735] Камінь великий та гострий, що ледве в руці він утримав. 736] Довго не думавши, кинув його він щосили на мужа 737] Й не промахнувсь, але вцілив прямісінько каменем гострим 738] В лоб Кебріону, візничому Гектора, старця ж Пріама 739] Сину побічному, що в тій хвилині за віжки притримував коні. 740] Камінь обидві брови йому здер, проломивши притому 741] Й череп, і випали прямо на землю, у пил під ногами, 742] Очі його, а він сам полетів з колісниці міцної, 743] Наче у воду нирець, і дух його кості покинув. 744] З нього глузуючи, так ти промовив, Патрокле комонний: 745] «Леле! Ну й спритний же цей чоловік, як ловко ниряє! 746] От якби в морі, багатому рибою, так учинив він, 747] То багатьох би наситив, у хвилях находячи устриць, 748] Із корабля так стрибаючи в грізно розбурхане море,

749] Як з колісниці отут, на рівнині, у порох нирнув він. 750] Видно, і серед троянського люду нирці є майстерні!»

751] Мовлячи так, налетів він на труп Кебріона-героя, 752] Наче розлючений лев, що, вриваючись хижо в отару, 753] В груди приймає стрілу і від власної гине відваги. 754] На Кебріона, Патрокле, ти кинувся так же завзято. 755] Гектор до нього в ту ж мить з колісниці зіскочив на землю. 756] За Кебріона, як леви, тоді почали вони битись, 757] Наче за вбитого оленя десь на гірській верховині, 758] Голодом мучені, люто змагаючись поміж собою. 759] Так і за труп Кебріона два кличів воєнних причинці – 760] Славний Патрокл, Менойтіїв син, і осяйливий Гектор – 761] Прагли нещадною міддю пройнять один одному тіло. 762] Гектор за голову труп ухопив і тримав його міцно, ' 763] А Манойтід – за ногу тягнув, усі інші навколо 764] Лави троян і данаїв зіткнулися в січі страшенній. 765] Так же, як Нот полуденний, із східним зустрівшися Евром, 766] У крутоярих міжгір'ях дерева хитають високі – 767] Буки міцні, стрункі ясени і кизил тонкокорий, – 768] І одне одного з шумом шмагають своїм тонколистим 769] Віттям, і страшно тріщать, од вітру ламаючись часто, – 770] Так і трояни з ахеями бились одні проти одних 771] З буйним завзяттям, – ніхто з них про пагубну втечу й не думав. 772] Гострих багато списів повтикалося круг Кебріона, 773] Стріли крилаті з напругих тятив здіймалися часто, 774] Гостре каміння велике щитів потрощиЛ) багато 775] В битві круг нього. А він, на весь зріст велетенський простягшись, 776] В куряві хмарній лежав, про візничого вмілість забувши.

777] Доки ясне серед неба високого сонце стояло, 778] Доти з обох боків стріли літали і падали люди. 779] А як сонце сягнуло пори, що волів розпрягають, 780] Всупереч долі велінню троян подолали ахеї. 781] З гамору бою, з-під списів троян вони труп Кебріона 782] Винесли й мідяну зброю з плечей його всю познімали. 783] Кинувсь Патрокл на троян, їм згубне готуючи лихо. 784] Тричі він кидався в бій, Ареєві рвучкістю рівний, 785] З криком страшним, і тричі по дев'ять мужів убивав він. 786] А учетверте як кинувсь, на бога безсмертного схожий, – 787] Тут-бо, Патрокле, й тобі закінчення віку настало. 788] Вийшов до тебе назустріч у запалі бою жахливий 789] Феб-Аполлон. Та Патрокл не впізнав його в битві шаленій, – 790] Хмарою вкритий густою ішов проти нього безсмертний. 791] Ззаду він став, і в спину та плечі широкі міцною 792] Вдарив долонею, аж у очах йому світ закрутився. 793] Збив і шолом з голови йому Феб-Аполлон світлосяйний;

794] З брязком і гуркотом зразу скотився шолом діроокий 795] Коням під ноги, й на гребені грива його забруднилась 796] Кров'ю і пилом. Досі ніколи того не бувало. 797] Щоб конегривий шолом той у пилі курному бруднився, 798] Тільки прекрасне чоло богорівного мужа Ахілла 799] Він захищав. Тепер же віддав його Зевс покривати 800] Голову Гектору, хоч його гибель була недалеко. 801] Переломився відразу в руках його спис довготінний, 802] Дуже міцний і важкий, міднокутий; з плечей його дужих 803] Щит, що до п'ят досягав, упав із ремінням ла землю. 804] Лати владар Аполлон розв'язав йому, Зевса нащадок. 805] Розум його помутився, могутні зомліли суглоби, 806] Заціпенілий стояв він. Загостреним списом іззаду 807] В спину його між плечима Евфорб, син Пантоя, ударив, 808] Воїн дарданський. З усіх ровесників він виділявся 809] Списом метким, проворністю ніг і мистецтвом комонним. 810] Двадцять мужів повалив він із коней, коли іще вперше 811] Виїхав із колісницею, справи військової вчившись. 812] Перший він списом ударив тебе, Патрокле комонний, 813] Та не здолав, і назад повернув, і з юрбою змішався, 814] Вирвавши з рани свій спис ясеновий: не смів-бо з Патроклом 815] І безоружним у бій він одкритий вступати. Патрокл же, 816] Здоланий божим ударом і гострим Евфорбовим списом, 817] В дружні ряди одступив, уникаючи смерті лихої.

818] Гектор же, тільки помітив Патрокла, великого духом. 819] Що відступав до своїх, поранений гострою міддю, 820] Кинувсь до нього крізь лави, і списом ізблизька ударив 821] У підчерев'я, і наскрізь пробив його мідяним вістрям. 822] Тяжко упав він, і туга тоді охопила ахеїв. 823] Так же, як вепра невтомного лев переможний долає. 824] На верховині гірській з ним у бійці шаленій зіткнувшись 825] За джерело невеличке, бо пить з нього хтіли обоє, 826] І, задихаючись, вепр левиній скоряється силі, – 827] Так і Менойтів прославлений син, багатьох повбивавши, 828] Дух свій віддав, ізблизька уражений Гектора списом, 829] Син же Пріамів з погордою слово промовив крилате:

830] «От сподівався, Патрокле, ти наш Іліон зруйнувати, 831] Мав і троянських жінок, позбавивши днів їх свободи, 832] На кораблях відвезти до рідного вашого краю, – 833] Де ж бо твій розум? Гектора коні баскії на битву, 834] Ледве землі доторкаючись, мчать, я й сам своїм списом 835] Між війнолюбних троян подвизаюся, щоб одвернути 836] День їх неволі. Тебе ж коршаки розтерзають небавом. 837] Бідний-бо ти, вже й могутній Ахілл тобі не допоможе! 838] Сам залишившись, непевно в дорогу тебе наставляв він:

839] «Не повертайся назад, о Патрокле, їздець бистрокінний, 840] До кораблів своїх перше, ніж в Гектора-людоубивці 841] Списом на грудях хітон закривавлений ти не простромиш!» 842] Так говорив він тобі, а ти, нерозумний, послухав».

843] Весь знемагаючи, так відповів ти, Патрокле комонний: 844] «Що ж, величайсь тепер, Гекторе, дав тобі перемогу 845] Зевс-олімпієць і з ним Алоллон – було їм, безсмертним, 846] Легко здолати мене, навіть зброю з плечей познімати. 847] А як таких, як і ти, мені стрілося хоч би й дванадцять, 848] Всі полягли б тут, на місці, моїм подолані списом! 849] Я лиш призначенням долі від сина Лето загибаю, 850] А між людей – від Евфорба, ти ж третій мене поражаєш. 851] Тільки скажу я тобі, а ти збережи в своїм серці: 852] Жити недовго тобі вже лишилося тут, біля тебе 853] Близько стоїть уже смерть, і доля твоя неминуча – 854] Ти від руки упадеш бездоганного внука Еака».

855] Так він сказав, і в імлу вповила його смерті година. 856] Тлінну покинувши плоть, відлетіла душа до Аїду 857] З плачем про участь свою, і силу лишаючи, й юність. 858] Та до померлого з словом звернувся осяйливий Гектор:

859] «Нащо, Патрокле, мені недалеку віщуєш загибель? 860] Хто зна, а може, Ахілл, пишнокосої парость Фетіди, 861] Дух свій раніше загубить під списом моїм мідногострим?»

862] Мовлячи так і ногою на мертвого тіло ступивши, 863] Списа із рани він витяг і труп навзнаки перекинув. 864] Зразу ж із списом тоді він кинувсь на Автомедонта, 865] Рівного богу товариша бистрому внуку Еака, 866] Щоб його вбить. Та безсмертні умчали його прудконогі 867] Коні – славетний Пелеєві дар од богів невмирущих.