Іліада

БИТВА БІЛЯ РІКИ

1] Щойно добігли трояни до броду ріки вирової, 2] До струменистого Ксанту, що Зевс породив несмертельний, 3] їх розділив там Ахілл, і одних він погнав по рівнині 4] Прямо до міста, шляхом, де за день перед тим утікали 5] З страхом ахеї, коли лютував там осяйливий Гектор. 6] Так в сум'ятті утікали й трояни. Глибоким туманом 7] Гера їм путь застелила, щоб стримати їх. Половину ж 8] До срібнохвилої річки і тоней глибоких притис він, – 9] Падали в хлань вони з шумом великим, і хвилі бурхливо 10] Зануртували, і стогін оббіг береги. А трояни 11] З криком пливли тут і там, розбурханим несені виром. 12] Як од навали вогню сарана порятунку шукає 13] Й хмарою мчить до ріки, а дихання вогню нездоланне 14] Раптом настигне її, і вся вона падає в воду, – 15] Так же і гнані Ахіллом мужі і повози з кіньми 16] Ксанту глибінь вирову упереміж заповнили густо. 17] Він же, народжений Зевсом, на березі списа облишив, 18] До тамариска його прислонивши, й на бога подібний 19] Кинувсь з одним лиш мечем і, жорстоке замисливши діло, 20] Став довкруг себе рубати, і вістрям посічених зойки 21] Страшно лунали навколо, і кров'ю вода обагрилась. 22] Як величезним дельфіном сполохані дрібні рибини 23] У потаємних глибинах затоки затишної прагнуть 24] Швидше сховатись, а він пожирає, кого лиш настигне, – 25] Так і троянські мужі у хлані бурхливої річки 26] Крились під кручами. Руки свої на убивстві втомивши, 27] З річки Ахілл дванадцять забрав юнаків ще живими, 28] Щоб за Патроклову, сина Менойта, смерть одплатити.

29] Витяг з води їх, од страху чмелених, мов оленів юних, 30] Руки назад їм скрутив покроєним рівно ремінням, 31] Що на собі вони зверху на тканих хітонах носили, 32] Й товаришам передав одвести до човнів глибодонних, 33] Сам же до річки вернувся, весь повен жагою убивства.

34] Трапився там Лікаон йому, син Дарданіда Пріама, 35] Що вибігав із води, той самий, кого він, напавши 36] Раптом вночі, застав у саду його рідного батька 37] І захопив у полон, тоді як той гострою міддю 38] Віття смоковниць зрізав молодих для поруччя на повіз. 39] Тут несподіваним лихом Ахілл надійшов богосвітлий. 40] Бранця на Лемнос продав він тоді, збудований гарно, 41] На корабель посадивши, – купив його син Іасона. 42] А Етіон, із Імбрії гість, заплативши великий 43] Викуп, звільнив і в Арісбу його відіслав богосвітлу. 44] Втікши відтіль, незабаром дістався він отчого дому. 45] З Лемносу так повернувшись, із друзями днів одинадцять 46] Він веселивсь. На дванадцятий – бог його в руки Ахілла 47] Раптом оддав, а той його мав до оселі Аїда 48] Перепровадити, хоч не хотів він туди відпливати. 49] Зразу ж помітив його прудконогий Ахілл богосвітлий, 50] Як без щита і шолома, без списа, він зовсім був голий: 51] Все поскидав-бо із себе, тікаючи з річки, і потом 52] Весь знемагав він, і мліли йому від утоми коліна. 53] З запалом мовив Ахілл до свойого відважного духу:

54] «Леле! Великеє диво на власні бачу я очі! 55] Знову трояни відважні, яких у бою повбивав я, 56] Мають на ясний виходити світ із підземної пітьми, 57] Так же, як цей повернувся, уникнувши смертної днини, 58] Проданий мною на Лемнос священний, і сивого моря 59] Глиб не затримав його, хоч узяв багатьох проти волі. 60] Отже, сьогодні гострого списа мойого зазнає 61] Він на собі, що довідався я і упевнився серцем, 62] Чи він повернеться знов відтіля, чи його не відпустить 63] Життєподавча земля, що й сильніших мужів не пускає».

64] Так він, ждучи, міркував. А той до Ахілла бентежно 65] Сам наближавсь, щоб коліна з благанням обняти, душею 66] Прагнув-бо смерті лихої уникнути й чорної Кери. 67] Ратищем довгим уже замахнувся Ахілл богосвітлий, 68] Щоб його вдарить, а той нахилився, підбігши, й коліна 69] Міцно обняв йому. Спис пролетів над плечем і уп'явся 70] В землю, порив свій жадаючи тілом наситити людським. 71] Той же, одною рукою з благанням обнявши коліна, 72] Другою міцно вхопив і тримав мідногострого списа 73] І, до Ахілла звертаючись, слово промовив крилате:

74] «Змилуйся, зглянься, Ахілле, тебе на колінах благаю! 75] Перед тобою-бо, паростку Зевсів, благальник достойний: 76] В тебе першого я споживав від дарунків Деметри 77] В день, коли ти захопив мене в нашім саду врожаїстім 78] І, відірвавши від батька й від друзів, на Лемнос священний 79] Бранця продавши, аж сотню биків ти за мене одержав. 80] Нині ж я втроє б тобі заплатив. Лиш дванадцять минуло 81] Днів як, стільки зазнавши біди, до свого Іліона 82] Я повернувся. І знову мене віддає в твої руки 83] Доля лиха. Ненависний, як видно, я Зевсові-батьку, 84] Що в твої руки віддав мене. Коротковічним родила 85] Мати мене Лаотоя, дочка староденного Альта, – 86] Альта, який войовничим правує народом лелегів, 87] Владар в Педасі нагірнім, при березі Сатніоенту. 88] Донька його серед інших Пріама дружиною стала. 89] Двох вона нас породила, й обох ти життя нас позбавиш! 90] Вже одного із нас, богоподібного ти Полідора, 91] В лавах передніх приборкав, уразивши ратищем гострим. 92] Нині й зі мною це станеться лихо. Уже не надіюсь 93] Рук я уникнуть твоїх, якщо бог їх до мене наблизив. 94] Тож тобі інше скажу я, а ти це прийми в своє серце: 95] Не убивай мене! Гектор – мій брат не єдиноутробний, 96] Той, що твого могутнього вбив щиросердого друга».

97] Так до Ахілла з благанням уклінним звертався Пріамів 98] Син світлосяйний, та в відповідь слово почув неласкаве:

99] «Не говори мені, блазню, про викуп, облиш ці розмови! 100] Поки Патрокла ще не настигла смертельна година, 101] Серцю моєму було іще любо помилувать часом 102] Трої синів, – багатьох я, узявши живцем, перепродав. 103] Нині ж тому не уникнути смерті, кого мені прямо 104] В руки віддасть божество біля мурів оцих іліонських, 105] Був би то хто із троян чи тим більш – із нащадків Пріама. 106] Отже, мій любий, умри! І чого це тобі так тужити? 107] Вмер же Патрокл, а кращий од тебе він був набагато! 108] Що ж ти, не бачиш, який я могутній та ще й уродливий? 109] Славного батька я син, і мати у мене – богиня. 110] Але й на мене є смерть, і Доля чигає всевладна. 111] Буде то вранці уже, чи надвечір, чи саме опівдні, – 112] Хтось і до мене надійде в бою й відбере мою душу, 113] Списом ударивши гострим чи з лука сягнувши стрілою».

114] Мовив він так. А у того і серце, й коліна ослабли. 115] Списа свого уронив і на землю осів, розпростерши 116] Руки обидві. Ахілл же свій вихопив меч двоєсічний 117] І коло шиї в ключицю ударив, аж глибоко в тіло 118] Гострений меч увігнавсь. Лікаон повалився на землю

119] Ницьма, і чорною кров'ю навколо земля обагрилась. 120] Тіло за ноги вхопивши, у річку Ахілл його кинув 121] І, похваляючись, слово до нього промовив крилате:

122] «От і лежи там між рибами! Будуть вони невідчутно 123] Кров тобі з рани вилизувать. Мати тебе не оплаче, 124] Опорядивши на ложі. Скамандр вировий твоє тіло 125] В хвилях своїх понесе аж у лоно безкрайого моря. 126] Граючи в плесах морських, із чорної вигулькне хлані 127] Риба, щоб білим, смачним Лікаоновим жиром живитись. 128] Згиньте ж усі, поки ми в Іліон увійдемо священний, 129] Я – женучи вас, а ви – утікаючи швидко від мене. 130] Не допоможе й Потік вам, що в вирі сріблястому котить 131] Хвилі свої, хоч би й скільки биків ви несли йому в жертву 132] Й коней живими у вир йому кидали однокопитих. 133] Всі ви загинете долею злою й заплатите вповні 134] І за Патроклову смерть, і за чорну загибель ахеїв, 135] Що біля бистрих човнів, як мене не було, ви побили».

136] Мовив він так. І розігнавсь Потік своїм серцем сильніше, 137] В мислях почав міркувать, богосвітлого як би Ахілла 138] Змусити бій припинить, од троян одвернути загибель.

139] Син же Пелеїв тим часом із списом своїм довготінним 140] Астеропея настиг, віддать його прагнучи смерті, – 141] Сином той був Пелегона, якого на світ породили 142] Аксій широкотечійний і Акессамена-державця 143] Старша дочка Перібоя, – він з нею з'єднався в коханні. 144] Кинувсь до нього Ахілл, а той, гострі два держачи списи, 145] Вийшов із річки назустріч. Уклав йому в серце відвагу 146] Ксант у гніві тяжкім за загублених воїнів юних, 147] Що вздовж ріки повбивав їх без жалю Ахілл прудконогий. 148] Тож як, один на одного йшовши, зійшлись вони близько, 149] Перший промовив тоді прудконогий Ахілл богосвітлий:

150] «Хто і з яких ти мужів, що посмів мені вийти назустріч? 151] Діти бездольних усі, хто з моєю відвагою стрівся».

152] В відповідь мовив йому осяйливий син Пелегонів: 153] «Духом великий Пеліде, навіщо про рід мій питаєш? 154] Я із Пеонії буйнородючої, дальнього краю, 155] Воїв пеонських при довгих списах я привів із собою, 156] Вже одинадцятий день як прибув я до стін Іліона. 157] Рід же мій Аксій почав, що потоком широким струмує, 158] Аксій, що кращої річки й немає у цілому світі. 159] Він списоборця родив, Пелегона, від нього ж, як кажуть, 160] Я народивсь. Повоюймо ж тепер, світлосяйний Ахілле!»

161] Так він з погрозою мовив. І зразу ж Ахілл богосвітлий 162] Ясен підняв пеліонський. Двома в нього кинув списами 163] Астеропей, бо був на обидві руки боєздатний.

164] Списом одним йому в щит він ударив, проте не пробивши 165] Того щита: перешкодило золото, божий дарунок. 166] Списом же другим Ахіллові він на правиці подряпав 167] Лікоть, і чорная бризнула кров. Та жадливе до тіла 168] Ратище гостре, над ним пролетівши, у землю вп'ялося. 169] Зразу ж тоді і Ахілл, бистролетний свій ясен піднявши, 170] В Астеропея метнув, щоб життя його тут же позбавить. 171] Схибив, проте, він і вцілив у берег ріки крутобокий, – 172] До половини встромився в те урвище спис ясеновий. 173] Сам же Пелід від стегна свій вихопив меч гостролезий 174] І на троянина кинувсь. Та марно вже тойґнамагався 175] Вирвати з кручі рукою могутньою ясен Ахіллів. 176] Тричі його він розхитував, прагнучи вирвати з ґрунту, 177] Тричі втрачав свою силу. Вчетверте хотів він зігнути 178] І пополам розламать ясеновий спис Еакідів, 179] Тільки ж раніше Ахілл з нього вирвав мечем його душу. 180] В черево біля пупка він поцілив його, і на землю 181] Вилились нутрощі всі, і позбувсь він дихання, і пітьма 182] Очі йому вповила. Ахілл до грудей його кинувсь, 183] Весь обладунок зірвав і так, похваляючись, мовив:

184] «Так і лежи! Змагатись з потомком могутнього Зевса 185] Навіть нащадкам Потоку бурхливого все ж непосильно. 186] Ти говорив, що від бога ти широкохвилого родом, 187] Я ж від великого батька Кроніда походженням гордий. 188] Від Еакіда Пелея-бо я народився, численних 189] Володаря мірмідонян, Еак же від Зевса походить. 190] Скільки могутніший Зевс за потоки, що в море збігають, 191] Стільки могутніші й Зевса потомки, ніж діти потоків. 192] Перед тобою великий Потік, – якби міг, то за тебе 193] Він заступився б, – та з Зевсом Кронідом змагатись нелегко. 194] З ним не зрівняється ні Ахелой, течією могутній, 195] Ні Океану-ріки глибохвилої сила велика, 196] Що випливають із нього і ріки, і море широке, 197] Води потоків, джерел, і струмків, і криниці глибокі. 198] Але жахається й він блискавиці великого Зевса 199] Й грому страшного, коли той з небесних висот загуркоче».

200] Так він сказав, і мідного списа із урвища вирвав. 201] Астеропея ж, дихання позбавивши, кинув лежати 202] В чистім піску, де чорная хвиля його заливала. 203] Риби й в'юнисті угри навколо в воді метушились, 204] Тлустощі жирні із нирок його обгризаючи смачно. 205] Сам же Ахілл до пеонів вирушив збройнокомонних, 206] Що полохливо уздовж вирової ріки утікали, 207] Щойно побачивши, як з них найкращий у січі жорстокій 208] Впав від руки і меча безпощадного сина Пелея.

209] Далі він ще Терсілоха й Мідона убив, Астіпіла, 210] Мнеса і Трасія, з ними ж і Енія та Офелеста. 211] Ще багатьох повбивав би пеонів Ахілл прудконогий, 212] Та розгнівавсь на нього Потік тоді глибокохвилий, 213] Постать прибравши людську, і гукнув із глибин буйнохвилих:

214] «Гей, ти, Ахілле, від інших сильніший, в зухвальстві жахливий 215] Більше за всіх! Тобі завжди богове сприяють безсмертні! 216] А як Кротон троян тобі видав тепер на поталу, 217] В поле жени їх од мене і справу чини там жахливу. 218] Повні-бо трупів мої привабливо лагідні води, 219] Й течій своїх я не можу пробить до священного моря, 220] Трупами стиснутий в гирлі, а ти все зухвало вбиваєш! 221] Годі уже, перестань! Мене жах обіймає, владарю!»

222] Відповідаючи, мовив до нього Ахілл прудконогий: 223] «Хай буде так, як сказав ти, паростку Зевсів, Скамандре! 224] Знищення ж високодумних троян не раніш припиню я, 225] Ніж зажену в Іліон їх і в битві поміряю сили 226] З Гектором – він подолає мене, чи його я здолаю».

227] Мовив це й знов за троян він узявся, на бога подібний. 228] До Аполлона звернувся Потік тоді глибокохвилий:

229] «О срібнолукий, дитино Кронідова, що ж ти наказу 230] Зевса не слухаєш? Він же тобі заповідував пильно, 231] Ставши при війську троян, боронити їх, поки не зійде 232] Сутінь вечірня і пітьмою ниви родючі не вкриє».

233] Так він сказав. Ахілл тоді, списом славетний, зіскочив 234] З кручі в середину хвиль, і знялись вировим вони валом, 235] Ринув потік течією бурхливою й без ліку мертвих 236] Воїв поніс, що лежали їх купи, Ахіллом убитих. 237] Трупи на сушу потік викидав, ревучи, наче бик той 238] Оскаженілий. Живих же, рятуючи з течій струмистих, 239] У вировій глибочіні укрив, у безодні прозорій. 240] Хвиля страшна круг Ахілла з бурхливим напором знялася 241] Й тяжко ударила в щит його. Він на ногах своїх дужих 242] Встоять не міг, і, за в'яз пишнолистий, великий вхопившись 243] Міцно руками своїми, він дерево вирвав з корінням. 244] Раптом звалилася круча, і хвилю покрило струмисту 245] Віття густе, бо в'яз загатив усю річку собою, 246] В воду звалившись. Ахілл з глибочіні підвівсь вирової, 247] Страхом охоплений, скочив на ноги швидкі й по рівнині 248] Бистро помчав. Але бог потоку великий од нього 249] Не відставав; весь, стемнівши, підвівсь бойовий він спинити 250] Запал ясному Ахіллові й згубу троян одвернути. 251] Зразу ж одскочив Пелід на відстань списового лету, 252] Швидкістю схожий своєю із ловчим орлом чорнокрилим, 253] Що між летючих птахів наймогутніший і найбистріший.

254] Схожий з орлом, він умкнув, лиш озброєння мідне на грудях 255] Страшно бряжчало. Від течій Скамандру тікаючи, швидко 256] Біг він, та вслід йому мчав і потік із оглушливим ревом. 257] Як садівник, що з криниць темноводних спрямовує струмінь 258] В сад плодоносний, щоб кожну зросити у ньому рослину, 259] Заступа взявши, між грядок рівчак од сміття очищає, 260] І набігає вода, і дрібні камінці за собою, 261] Шумно дзюркочучи, котить по схилові плідного саду, 262] І обганяє того, хто течію чисту проводив, – 263] Так і Ахілла тепер, хоч який він швидкий та проворний, 264] Бурний потік настигав – боги набагато сильніші. 265] Скільки разів намагавсь прудконогий Ахілл богосвітлий 266] Встояти проти води, щоб узнать, чи не всі вже погнались 267] Вічні богове за ним, що в широкому небі домують, – 268] Стільки ж і Зевсом напоєних хвиль вирового потоку 269] Вал величезний на плечі Ахіллові падав. З одчаю 270] Вище підскакував він, та, бурхливо розлившись навколо, 271] З ніг його вал той збивав і пісок виривав під ногами. 272] Й став тут благати Ахілл, на широке поглянувши небо:

273] «Зевсе, наш батьку! Невже-бо не зглянеться хто із безсмертних 274] І не врятує мене від потоку? Все потім я стерплю. 275] Із небожителів передо мною ніхто так не винен, 276] Як моя матінка люба, що лжею мене ошукала. 277] Тож говорила вона, що під муром троян міднобронних 278] Від бистролетних лише Аполлонових стріл я загину. 279] Чом не убив мене Гектор, із воїв тутешніх найкращий? 280] Доблесний муж подолав би, і доблесний гідно поліг би. 281] Нині ж безславною смертю доводиться тут загибати, 282] Як свинопас молодий у буянні осінньому річки, 283] Що понесла його, тільки-но став її вбрід переходить».

284] Так говорив він, і враз підійшли Посейдон і Афіна 285] Та біля нього спинилися, людську прибравши подобу, 286] Рук доторкнулись руками й словами його утішали. 287] Став тоді так Посейдон говорити, землі потрясатель:

288] «Сину Пелеїв, не дуже лякайся й не бійся нічого! 289] Є неабиякі в тебе, за згодою Зевса самого, 290] З-поміж богів оборонці – я сам і Паллада Афіна. 291] Доля тобі не судила загинуть у хвилях потоку, 292] Він незабаром одступить од тебе, побачиш це й сам ти. 293] Слушну пораду тобі ми дамо, якщо хочеш послухать: 294] Рук не складай у бою, обопільно однаково грізнім, 295] Поки за мур Іліона славетний троян позагониш, 296] Що утікають зі страхом. А, в Ректора подих однявши, 297] До кораблів повертайся. Дамо тобі славу здобути!»

298] З цими словами обоє вони до безсмертних вернулись.

299] Він же, бадьорості з мови тієї набувши, подався 300] Вмить на рівнину. Усю її геть заливало водою, 301] Плавало в хвилях багато озброєння гарного й мертвих 302] Тіл юнаків. Ахілл же, підносячи високо ноги, 303] Прямо ішов проти нурту, й не міг його стримать широкий 304] Плин течії, – міць у нього велику вдихнула Афіна. 305] Але не зменшив напору й Скамандр, і проти Пеліда 306] Гнівом ще більшим скипів, і, хвилю ще вищу на нього 307] Знявши, словами такими ріку Самоента покликав:

308] «Брате мій любий! Удвох подолать цього мужа могутність 309] Конче нам треба, бо скоро Пріамове місто велике 310] Він поруйнує, – в бою проти нього не встоять трояни! 311] Допоможи ж мені швидше й з підгірних джерел і поточин 312] Ложе глибоке наповни, бурхливу здіймаючи хвилю, 313] Хай невгамовною повінню рине й несе деревини, 314] З гуркотом котить каміння, й здолаємо дикого мужа, 315] Що пересилює всіх і з безсмертними хоче рівнятись. 316] Не допоможе, гадаю, ні врода йому, ані сила, 317] Ані озброєння гарне: усе-бо в глибокій безодні 318] Тванню засмоктане вгрузне. Його ж я самого прикрию 319] Ринню морською, а зверху піску ще велику насиплю 320] Купу, щоб навіть костей Ахіллових люди ахейські 321] Не позбирали, – під тванню такою його я сховаю. 322] Це ж йому буде й могила, й не треба вже буде ахеям 323] Пагорб над ним насипать і землі віддавати останки».

324] Мовивши це, на Ахілла метнувсь він, здіймаючи хвилю, 325] З ревом, шумуючи піною, й кров'ю, і трупами мертвих. 326] Високо вгору знялася напоєна Зевсом багряна 327] Хвиля, готова поглинути славного сина Пелея. 328] Злякано скрикнула Гера тоді, боячись за Ахілла, 329] Щоб не втягнув у свій вир потік його глибокохвилий, 330] І до Гефеста вона, свого любого сина, звернулась:

331] «Встань, кривоногий, дитя моє! Силами в битві з тобою 332] Гідним помірятись ми вирового вважаємо Ксанта. 333] Вийди на поміч мерщій, розпали своє полум'я буйне. 334] З заходу кликнуть Зефіра і з півдня бурхливого Нота 335] Йду я, щоб грізною бурею з моря вони налетіли 336] І, неугасний роздмухавши пломінь, і голови, й зброю 337] Геть спопелили троянам. А сам ти над берегом Ксанту 338] Винищ дерева і кинься на води з вогнем, не піддайся 339] Ані солодким потока словам, ні суворим погрозам. 340] І не спиняй свого шалу, аж поки сама тебе лунко 341] Я не покличу, – тоді лиш погасиш вогонь безустанний».

342] Так говорила, й Гефест роздмухав палаючий пломінь. 343] Спеошу вогонь запалав на оівнині і без ЛІКУ меотвих

344] Воїв спалив, що лежали їх купи, Ахіллом убитих. 345] Висохла всюди рівнина, і знітились води прозорі. 346] Мовби осінній Борей, що дощами зволожену ниву 347] Сушить раптово на радість тому, хто її обробляє, – 348] Висохла так навколо рівнина, і воїнів мертвих 349] Трупи згоріли. На річку він полум'я кинув яскраве. 350] І зайнялися вогнем тамариски, і в'язи, і верби, 351] Взявся і лотос вогнем, і рясні очерети, й латаття, – 352] Все, що густо круг течій струмистих ріки проростало. 353] Риби й в'юни, знемагаючи, ці – в вировій-глибочіні, 354] Ті – в течії струменистій – туди і сюди метушились, 355] Подихом биті палким велемудрого бога Гефеста. 356] Взявся вогнем весь Потік і, озвавшись до нього, промовив:

357] «Ні, Гефесте, ніхто із богів проти тебе не встоїть, – 358] Годі й мені у бою з вогнедишним тобою змагатись! 359] Киньмо борню, – хай троян хоч і зараз Ахілл богосвітлий 360] Вижене з міста! Навіщо б я їх боронив та змагався!»

361] Так говорив він, весь в полум'ї, й світлі кипіли вже хвилі. 362] Як над великим вогнем розігрітий котел закипає 363] З салом розтопленим вепра, якого як слід годували, 364] Дрова палають сухі, і сало в котлі аж клекоче, – 365] Так же і хвилі Потоку палали й вода клекотіла. 366] Став він і плинути далі не міг, знеможений жаром, 367] Що велемудрий ним дихав Гефест. Із благанням до Гери 368] Врешті звернувся Потік і слово їй мовив крилате:

369] «Геро, чому серед інших богів лиш на мене одного 370] Син твій розгнівався? Перед тобою не стільки я винен, 371] Скільки інші богове, що стали троянам на поміч. 372] Можу-бо я, якщо так ти накажеш, її припинити, – 373] Хай же припинить і він. Крім того, тобі я клянуся 374] Згубної днини од війська троянського не одвертати, 375] Навіть коли б ненаситним охоплена полум'ям Троя 376] Вся запалала в огні, що його запалили ахеї!»

377] Тільки-но Гера-богиня почула це білораменна, 378] Мовила так до Гефеста вона, свого любого сина:

379] «Годі, Гефесте, дитя моє славне! Адже не годиться 380] Бога безсмертного кривдити нам задля смертного люду!»

381] Так говорила, й Гефест вогонь погасив божественний. 382] Хвилі назад повернулись до течій своїх струменистих. 383] Як вгамувалася Ксантова сила, обидва негайно 384] Бій припинили. Хоч сердилась Гера, а стримала зваду. 385] Та серед інших богів учинилася раптом страшенна 386] Звада, – серця з їх грудей поривались у сторони різні. 387] З шумом великим зіткнулись вони, аж земля застогнала 388] Й небо велике вгорі загриміло. З висот олімпійських

389] Зевс їх почув, і радістю серце у нього заграло 390] В грудях, коли він побачив, як битись богове зійшлися. 391] Довго вони не вагалися. От розпочав тоді битву 392] Щитопробивний Арей, із мідяним ратищем перший 393] Кинувся він на Афіну і слово їй мовив лайливе:

394] «Знову ти, мухо собача, на зваду богів підбиваєш, 395] Горда й зухвала, куди завела тебе високодумність? 396] Не пам'ятаєш хіба, як сина Тідея підбила 397] Ранить мене, а сама спрямувала свій спис проти мене 398] Й перед очима усіх пройняла мені тіло прегарне. 399] Нині ж за вчинене зло сподіваюсь тобі відомстити».

400] Мовлячи так, по страшній, отороченій пишно егіді, 401] Що не проб'є її й Зевсова блискавка, тяжко ударив, – 402] В неї Арей закривавлений списом ударив великим. 403] Трохи назад одступивши, камінь схопила Афіна 404] Чорний, великий, пощерблений, – за давнини його в поле 405] Ціла громада людей прикотила межу позначати. 406] Вцілила в шию Ареєві ним і всю міць одібрала. 407] Впавши, він вкрив сім пелетрів, скупав у пилюці волосся, 408] Брязнула зброя на нім. Засміялась Паллада Афіна 409] І з похвальбою до нього промовила слово крилате:

410] «Дурню, то й досі не знав ти, наскільки міцніша твоєї 411] Сила моя, що зважився нині зі мною рівнятись! 412] Матері так ти своєї спокутуєш врешті прокльони, – 413] Лиха наслала вона тобі в гніві за те, що ахеїв 414] Кинув і став ти до помочі високодумним троянам».

415] Мовивши це, одвернула Афіна ясні свої очі. 416] В час той Арея, що тяжко стогнав, Афродіта за руку, 417] Зевсова донька, взяла, і з натугою він опритомнів. 418] Щойно це Гера-богиня побачила, білораменна, 419] Зразу ж вона до Афіни промовила слово крилате:

420] «Горе нам, Зевса-егідодержавця незборена доню! 421] Знову ця муха собача веде людовбивцю Арея 422] Крізь колотнечу жорстокого бою. Жени її далі!»

423] Мовила так, і побігла Афіна, радіючи серцем, 424] І, Афродіту догнавши, ударила в груди рукою 425] Дужою. В тої ж і любеє серце, й коліна зомліли. 426] Разом лежали обоє вони на землі многоплідній, 427] І з похвальбою Афіна промовила слово крилате:

428] «От якби й інші богове, що стали троянам на поміч, 429] Вийшовши разом на бій проти мідянозбройних ахеїв, 430] Стійкі й відважні так само були, як ота Афродіта, 431] Що проти сили моєї змагатись прийшла за Арея, – 432] То із цією війною давно б уже ми покінчили 433] І Іліон зруйнували б, прегарно збудоване місто!»

434] Так промовляючи, Гера всміхнулася білораменна. 435] До Аполлона звернувсь тоді дужий землі потрясатель:

436] «Фебе, чому це ми осторонь бою? Хіба це нам личить 437] В час, коли б'ються вже інші? Була б нам ганьба до Олімпу, 438] В Зевсову міднопорогу оселю без бою вернутись! 439] То починай же. Ти – віком молодший. Мені ж починати 440] Буде негарно – й родивсь я раніш, і досвідчений більше. 441] Блазню дурний ти із серцем безпам'ятним! Ти ж і забути 442] Встиг уже, скільки ми лиха зазнали навкруг Іліона, 443] Серед богів лиш одні ми, коли повелінням од Зевса 444] Лаомедонту зухвалому на рік служити взялися 445] За договірну платню, й він почав нам накази давати. 446] Я для троян тоді мур поставив навколо їх міста, 447] Дуже красивий, широкий, щоб місто було неприступне. 448] Ти ж, Аполлоне, узявся повільних биків круторогих 449] Пасти на зритих ярами узгір'ях лісистої Іди. 450] А як минув уже рік, і щедротні на радощі Ори 451] Виплати час принесли, платню силоміць нам затримав 452] Лаомедонт навісний і з погрозами нас одпровадив. 453] Руки і ноги над ними погрожував нам він зв'язати 454] Міцно й на острів далекий продати обох у неволю. 455] Мав він і вуха обом нам одрізати гострою міддю. 456] Так ми від нього з обуреним серцем назад подалися, 457] Гнівні за той заробіток, що він обіцяв та не дав нам. 458] Ти ж його людові ласку являєш свою і не хочеш 459] Нині подбать, щоб загинули високодумні трояни 460] Смертю лихою, а з ними їх діти й шановні дружини».

461] В відповідь мовив йому владар Аполлон дальносяжний:

462] «Мабуть, землі потрясателю, й сам ти мене б нерозумним 463] Визнав, якби я з тобою змагатись почав за нужденних 464] Смертних, що, мов зеленіюче листя, сьогодні безжурно 465] Повним буяють життям, годуючись ниви плодами, 466] Завтра ж марніють і гинуть. Отож припинімо негайно 467] Зваду між ними оцю, – лай люди самі повоюють».

468] Мовивши це, він назад повернувся. Було йому сором 469] З батьковим битися братом, піднявши на нього правицю. 470] Та його рідна сестра, Артеміда, володарка звірів, 471] З гнівом великим до нього промовила слово лайливе:

472] «Що, дальносяжче, тікаєш? Готовий лишити звитягу 473] Всю Посейдонові ти і віддать незаслужену славу! 474] Нащо, дурню, оцей тобі лук, непотрібний, як вітер? 475] Щоб я надалі не чула від тебе у батьківськім домі 476] Слів похвальби, як раніше траплялося в колі безсмертних, 477] Ніби спроможний ти справді в бою з Посейдоном змагатись».

478] Мовила так, але Аполлон не сказав їй нічого.

479] І поважна Зевса дружина, палаючи гнівом,

480] На стрілометну богиню напала із словом лайливим:

481] «Ах, безсоромна ж ти суко, то вже й проти мене посміла 482] Стати? Але тобі важко зі мною змагатися буде, 483] Хоч луконосна ти, й серед жінок тебе Зевс як левицю 484] Настановив і вбивати, яку б не схотіла, дозволив. 485] Краще по горах на звірів тобі лісових полювати, 486] Оленів диких стрілять, ніж із дужчим за тебе змагатись. 487] як захочеш боротись, то знатимеш скоро, наскільки 488] Слабша од мене, щоб мірятись силами сміти зі мною».

489] Мовила так, і лівицею в неї обидві схопила 490] Руки при кистях, правицею ж, лук Артеміди зірвавши 491] З пліч її, била по вухах богиню зі сміхом глузливим. 492] Ця ухилялась всіляко. Та стріли розсипались бистрі. 493] Ледь із плачем утекла Артеміда, неначе голубка, 494] Що, від ненатлого яструба в нетрі скелясті умкнувши, 495] Скрилася там, де від нього загинути їй не судилось, 496] Так із плачем утекла й Артеміда, свій лук залишивши. 497] Світлий дозорець Гермес до Лето тоді слово промовив:

498] «В битву з тобою, Лето, я не буду вступать. Небезпечно 499] Бій починати з дружинами Зевса, що хмари збирає. 500] Отже, й ти між безсмертних богів похвалятися можеш, 501] Ніби могутньою силою вже і мене подолала».

502] Мовив він так. А гнутого лука і стріли, що з вихром 503] Порозсипалися в поросі всюди, Лето позбирала. 504] Все позбиравши, богиня за донькою вслід подалася. 505] Та ж до Олімпу пішла, в мідноковану Зевса оселю 506] Вся у сльозах, Артеміда на батьківські сіла коліна, 507] Й шати нетлінні на ній трепетали. Дочку свою любу 508] Зевс пригорнув і спитав, до неї всміхнувшись ласкаво:

509] «Хто з Уранідів даремно зневажив тебе, моя люба 510] Донечко, начебто явно ти лихо якесь учинила?»

511] В відповідь мовить вінками уквітчана діва мислива:

512] «Скривдила, батьку, дружина твоя мене білораменна 513] Гера, що всі через неї в безсмертних незгоди і звади».

514] Так між собою вони розмову провадили щиру. 515] Феб-Аполлон після того подався у Трою священну, 516] Він потерпав, щоб мурів міських, побудованих гарно, 517] Всупереч долі сьогодні ж таки не розбили данаї. 518] Решта богів вічносущих тоді на Олімп повернулись, 519] Сповнені гніву одні, а інші пишаючись вельми, 520] І посідали навкруг темнохмарного батька. Ахілл же 521] Воїв троянських і коней разив тоді однокопитих. 522] Так же, як густо клубами здіймається в небо широке 523] Дим од пожару у місті, що гнівні боги запалили,

524] Завдаючи всім труда і багато кому ще й печалі, – 525] Так і троянам Ахілл завдавав і труда, і печалі.

526] В час той старезний Пріам на башті стояв божественній. 527] Бачив Ахілла він велетня, як перед ним утікали 528] Гнані жахом трояни, – тож опору більше чинити 529] Вже не могли вони. З вежі зійшов він, ридаючи тяжко, 530] Й воротарям велеславним, під мурами скупченим, крикнув:

531] «Брами мерщій відчиняйте! Та навстіж тримайте їх, поки 532] Геть повтікають до міста трояни. Ахілл уже близько 533] Й гонить шалено їх. Видно, біди не минуть нам сьогодні. 534] А, як за муром укрившись, полегшено зможуть зітхнути, 535] Брами відразу замкніть на вправлені щільно запори: 536] Вельми боюсь я, щоб муж цей страхітний до міста не вдерся!»

537] Мовив він це, й одімкнули всі брами, й зняли всі запори, – 538] Світло відкрили вони втікачам. І вийшов назустріч 539] Феб-Алоллон, щоб страшну од троян одвернути загибель. 540] Ті ж до високого муру міського, пилюкою вкриті, 541] Сильною спрагою палені, всі стрімголов із рівнини 542] Мчали. Гнав списом Ахілл їх шалено, й невпинно кипіло 543] Люттю в нім серце могутнє, і прагнув він славу здобути. 544] Високобрамну взяли б тоді Трою синове ахейські, 545] Коб не сам Феб-Аполлон додав Агенорові духу – 546] Син богосвітлий то був Антенора, міцний, бездоганний, – 547] В серце снаги надихнув йому Феб, а сам біля нього 548] Став, прихилившись до дуба, густою окритий імлою, 549] Щоб одвернути од нього ненатлої смерті обійми. 550] Той же, лише-но Ахілла побачивши, городоборця, 551] Став у чеканні, і серце страшенно йому колотилось. 552] Мовив тоді він до себе, відважним обурений духом:

553] «Горе! Якщо утікать від Ахілла могутнього стану 554] Тим же шляхом я, яким усі інші біжать полохливо, 555] Швидко мене дожене він і карка зітне боягузу. 556] А коли їм я надам в сум'ятті утікати безладно 557] Перед Пелідом, а сам в інший бік побіжу від цих мурів 558] По іліонській рівнині, аж поки дістанусь до Іди 559] Та між ярами її в гущині лісовій заховаюсь… 560] А як уже звечоріє, у світлій скупаюся річці, 561] З тіла обмию весь піт і назад в Іліон повернуся. 562] Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце? 563] Раптом помітить мене він, як з міста помчу по рівнині, 564] Кинеться наздоганяти, услід побіжить і настигне, – 565] Не пощастить тоді Кер мені й смерті уникнути злої. 566] Видимо, цей чоловік серед інших людей найсильніший. 567] А чи не вийти мені і з ним перед містом зустрітись? 568] Мабуть, і в нього тіло для гострої міді вразливе,

569] В ньому одна лиш душа, і люди його називають

570] Смертним, – але вшанував його славою Зевс громовладний».

571] Мовив і, зібраний весь, дожидав він Ахілла, й відважне 572] Серце його поривалося битись і збройно змагатись. 573] Наче пантера з гущавини лісу виходить сміливо 574] Мужеві взустріч мисливому, й серце її не жахнеться, 575] І не злякається, хоч би почувши і псів валування; 576] Хоч би й забігши вперед, – її влучить мисливий стрілою, 577] Навіть і пройнята списом, вона не втрачає відваги 578] В серці і рветься або подолать, або мертвою впасти, – 579] Так Антенора славетного син, Агенор богосвітлий 580] Не захотів утікать, не помірявши сили з Ахіллом. 581] Виставив перед собою він щит, на всі боки округлий, 582] Списа в Ахілла націлив і голосно крикнув до нього:

583] «Мабуть, велику надію ти мав, світлосяйний Ахілле, 584] Місто відважних троян сьогодні ж таки зруйнувати! 585] Дурню, багато нещасть вам випаде ще через Трою! 586] Знайдеться в нашому місті багато ще воїв могутніх, 587] Щоб, захищаючи любих батьків і дружин із дітками, 588] Наш Іліон боронить. Тут тебе твоя доля настигне, 589] Хоч войовник ти й завзятий, і навіть твій вигляд жахає!»

590] Мовив і гострого списа важенного кинув рукою, – 591] Втрапив, не схибивши, спис у голінку тому, під коліном, 592] Аж забряжчала жахливо нова наголінниця, кута 593] З олова, – ратище мідне пробити її не здолало 594] Й набік відскочило: божий дарунок став на заваді. 595] Зразу ж тоді богорівного вдарив Пелід Агенора 596] Списом, та славою вкритись йому Аполлон не дозволив, 597] Вихопив з бою, густим Агенора укривши туманом, 598] І неушкодженим дав йому з битви жорстокої вийти. 599] Сам же Пеліда лукавством одвів од троян дальносяжець, 600] На Агенора із вигляду ставши у всьому подібним, 601] Кинувсь тікать од Ахілла, а той став його доганяти. 602] Довго він гнався за ним по широкому полю пшеничнім, 603] Тиснучи в бік, де глибокохвилий Скамандр протікає. 604] Трохи попереду біг Аполлон, все заманював ближче, 605] І наздогнати його щохвилини Ахілл сподівався. 606] Інші ж трояни тим часом жаданого міста добігли 607] Натовпом цілим, і втеклими зразу наповнився город. 608] З них вже ніхто не насмілювавсь більш поза мурами міста 609] Інших чекать, щоб дізнатися, хто від біди врятувався, 610] Хто залишився убитий. І хвилею всі утікали 611] В город, кого лиш могли донести туди ноги й коліна.