Літопис Руський. Київський літопис

У РІК 1176

У РІК 6684 [1176]. Пішов Михалко [Юрійович] і Всеволод, брат його, із Чернігова місяця травня у двадцять і перший день, у празник Костянтина і Олени, а Святослав [Всеволодович] приставив [до них] сина свого Володимира з військом. Але коли Михалко вирушив, то пойняла його недуга тяжка на [ріці] Свині. І, положивши на носилиці, несли [його] ледве тільки живого. [І] йшли з ним до Кучкова, себто до Москви[505], і тут зустріли його володимирці з Андрійовичем Юрієм, бо одні володимирці були до нього добрі.

Коли він сів обідати, то прийшла йому вість, що синовець його Ярополк [Ростиславич] іде на нього. І вийшли вони із Москви, і рушили до [города] Володимира. Ярополк же, почувши [це], уступив їм на сторону, а московляни, почувши, що йде на них Ярополк, вернулися назад, оберігаючи доми свої. І переїхав [Михалко] ріку Кулакшу[506], і перебували вони на полі Белеховім, а Володимир Святославич їхав попереду. І виступило військо [Мстислава] із загір’я[507], всі в бронях, немов кожен у льоду[508], і вдарив він на них, [воїв Володимира], зненацька, і підняли [вої Мстиславові] стяг. Михалко тим часом готувався з братом Всеволодом, наряджаючи полки свої. [І] пішов Мстислав [Ростиславич] із суздальцями, а Всеволод [Юрійович] із володимирцями і з Володимиром [Святославичем], нарядивши полки, рушили до них. І пішли вої Мстиславові[509], кричачи, немов пожерти [противників] хотячи, [а] стрільці стріляли з обох полків. Михалко ж іще був недужий, носили його на носилицях, і хоча тих було многе-множество, а правда була І святий спас із Михалком. Отож вої Мстиславові, не доїхавши, покинули стяг і побігли, гнані гнівом божим і святої богородиці, [і] поміг бог Михалку і брату його Всеволоду.

Оскільки бог помагає і захищає сильніш од усіх людей, то переміг [Михалко] синівця свого [Мстислава] місяця червня в п’ятнадцятий день, [на] святого пророка Амоса, в неділю. І погнав він їх, і побіг [Мстислав] до Новгорода [Великого], а Ярополк побіг до зятя [Гліба Ростиславича] в Рязань.

Михалко ж і Всеволод, одаривши Володимира Святославича, відпустили його до себе, а потім Михалко і Всеволод поїхали у Володимир зі славою і з честю великою, ведучи перед ним, [Михалком], колодників. Бог покарав князів, щоб хреста вони не переступали і старшому братові честь складали, а лихих людей не слухали, які не хотять добра межи братами. Тоді володимирці, узрівши князя свого, вийшли зо хрестами, і з радістю і честю великою. І ввійшов Михалко в город, до святої Богородиці, і сів на столі діда свойого і отця свойого. Того ж дня, в неділю, була радість велика в городі Володимирі.

А потім послав Святослав [Всеволодович] жон їхніх, Михалкову [Февронію] і Всеволодову [Марію][510], приставивши до них сина свого Олега провести їх до Москви. Олег же, провівши їх, вернувся у свою волость, до [города] Лопасни. [А] звідти, пославши [воїв], Олег зайняв [город] Свірилеськ, бо й то була волость чернігівська. Гліб же [Ростиславич], довідавшись про це, послав синівця свого Юрійовича[511]на Олега, а Олег, зібравши дружину свою, вийшов до нього. І вони билися на Свірилеську, і переміг Олег Святославич шурина свого, і багато дружини захопив, а сам він ледве втік[512].