Літопис Руський. Київський літопис

1

У Лавр. «в Ляхи»; Ярослав, вигнавши свою третю жону і боячись Володимира Мономаха, утік і звертався по допомогу спочатку до угорських родичів, а потім до польських (див. ще прим. 1 до 1112 р. та прим. 3 до 1117 р.).

2

У Лавр. «въ 15 день».

3

З Іп. відомо, що Гліб Всеславич залишив трьох синів — Ростислава, який був одружений із Софією, дочкою Ярослава Святополковича, а також Володаря (жона якого невідома) і Всеволода.

4

За датськими джерелами, Христина була дочкою шведського короля Інге Стенкільссона.

5

Дочка Мстислава Володимировича, за Татіщевим, (Добродія), по-грецькому — Євпраксія, була видана, згідно з дослідженнями, заміж за Олексія Комнина (одержавши після шлюбу ім’я Ірина), який був сином і співправителем батька — візантійського імператора Іоанна II Комнина. З інших іноземних династичних зв’язків Мстислава відомо (за датськими джерелами), що його дочка Інгеборг була жоною принца датського, короля бодричів Кнута Лаварда, сина датського короля Еріка І Ейєгода (Доброго), і матір’ю датського короля Вальдемара І Великого. Ще інша дочка Малфрідь у першому шлюбі була за норвезьким королем Сігурдом І Магнуссоном, а овдовівши, вийшла вдруге заміж за датського короля Еріка II Емуна, брата Кнута Лаварда.

6

Див. про це прим. 5 до 1145 р.

7

В Іп. «оскѣпомъ»;оскіп — вид списа, але своєрідність його археологічне поки що не вияснена.

8

В Іп. далі виступають два його сини — Юрій-Георгій та Вячеслав; з генеологічних досліджень, основаних на німецьких джерелах, відома його дочка Прибислава, яка була жоною західно-поморського князя Ратибора І.

9

Додано з Воскр.

10

Притчі Солом. XVI, 5.

11

Притчі Солом. III, 34.

12

За генеалогічними дослідженнями, князь польський Болеслав Кривоустий віддав невідому на ім’я дочку за Всеволода Давидовича, сина Давида Святославича; Всеволод сів у Муромі після того, як звідти пішов у 1123 р. до Чернігова його стрий Ярослав Святославич.

13

За Лавр., на Подоллі і на Горі самих церков згоріло близько шестисот.

14

У Лавр. уточнено: «въ, 9 чась дне».

15

За Татіщевим, Василько від невідомої жони мав сина (Ростислава), або, за Длугошем, Григорія, а свого старшого сина <Ігоря> (в Іп. він виступає лише під хрестильним ім’ям Івана) оженив на <Анні>, дочці Всеволода Ольговича; невідома на ім’я дочка, очевидно, Василька була, згідно з чеськими джерелами, жоною князя моравського (брненського) Братислава, сина Ольдржиха і внука Конрада І.

16

З 6633 р. в Іп. розпочинається смуга ультраберезневих років, яка закінчується 6648 р. включно.

17

У Лавр., де подано ширшу характеристику Володимира Мономаха, тут говориться: «І посидів він у Києві на отчім столі тринадцять літ, і в рік 6633 од початку світу Преставився, травня місяця в дев’ятнадцятий день, живши од народження свого сімдесят і три роки. Преставився він на [ріці] Альті, коло улюбленої церкви, що її він спорудив великими засобами [на честь Бориса і Гліба]. Сини ж його і бояри однесли його до Києва, і він покладений був у святій Софії коло отця свого».

У Татіщева характеристика Володимира Мономаха набагато яскравіша. До того, що «найбільше страшним він був для поганих», додано: («і любили його всі навколишні і підвладні йому. Він не був гордим, не возносився у своїх добрих ділах, а славу і честь за всі побіди воздавав насамперед богові, на нього одного надіявся, і за те бог йому престол помимо інших дарував і багатьох супротивників покорив. До всіх він був милостивим І щедрим на пожертви, у правосудді додержував законів, і хоча винних карав, але більше зменшуючи їх вину і прощаючи. З лиця був гарний, очі великі, волосся рудувате і кучеряве, чоло високе, борода широка, на зріст не вельми великий, але міцний тілом і сильний. У ратях вельми хоробрий і вмілий виладнувати війська. Він багатьох своїх ворогів переміг і покорив, сам же один раз біля Треполя був переможений, про що ніколи згадувати не міг, почасти від жалю за братом Ростиславом, який тоді втопився і якого він вельми любив, а почасти від сорому, що нелад Святополків його до цього спонукав. Володів Руссю 13, а всього жив 73 роки»).

18

Додано з Лавр.

19

Додано з Погод.

20

У Лавр, «июня въ 11 день»; ім’я і походження другої жони Володимира Мономаха поки що невідоме.

21

У Лавр, «августа въ 1 день и въ часъ 8 нощи».

22

В Іп. «селелукомъ»; у Лавр. «со селукомъ»; в Акад. списку «со оселукомъ».

23

Додано з Лавр.

24

У Лавр, «въ 4 день».

25

В Іп. «къ строеви своему»; у Лавр. «къ стрыема своима», — тобто, до обох стриїв — Вячеслава та Андрія Володимировичів.

26

Тут — чоловіка Ізяславової сестри Ксенії. У 1129 р. її разом з чоловіком Брячиславом, свекром Давидом Всеславичем (жона якого невідома) та іншими полоцькими князями (див. про це прим. 2 до 1130 р.) було вислано у Візантію, де вона й померла невідомо коли разом з усіма вигнанцями, крім Василька (Рогволода-Василія) та Івана Рогволодовичів-Борисовичів. Більше в літописі ці князі не згадуються, а новгородець-паломник Добриня Ядрійкович (Андрійкович, пізніше — новгородський архієпископ Антоній), який 1200 р. відвідав Константинополь, свідчить у своїх записках, що він бачив, де тут «лежить блаженая княгиня Ксенія Брячиславля».

27

В Іп. і Лавр, дата, очевидно, невірна — «декабря вь 13», в Радз. і Акад., гадаємо, правильна — «декабря 23».

28

Батько Георгія Шимон (Симон), родом варяг, воєвода Всеволода Ярославича, один із засновників Києво-Печерської лаври, добре відомий із «Києво-Печерського патерика».

29

У Воскр. уточнено, що Мстислав вислав у Візантію Давида, Ростислава і Святослава Всеславичів та двох синів недавно померлого Рогволода-Бориса Всеславича (жона його невідома) — Василька (Рогволода-Василія) й Івана, їх вислано за те, що вони ухилилися від боротьби з половцями, навіть співчували їм. А саме до Візантії заслали їх тому, що всі вони доводилися родичами тогочасному візантійському імператорові Іоанну II Комнину: його рідна сестра Варвара-Ірина, тоді, правда, вже небіжчиця, була третьою жоною Святополка Ізяславича (див. прим. 3 до 1113 р.), троюрідного брата їхнього батька Всеслава Брячиславича. Крім того, син Іоанна II Комнина Олексій був одружений з (Добродією-Євпраксією) — Іриною, дочкою того самого Мстислава Володимировича (див. прим. 1 до 1122 р.), який заслав цих Всеславичів. Як вважають, жона наймолодшого Всеславича — Святослава-Георгія Софія (її ім’я атрибутовано за грецьким текстом актових печатей) теж належала до роду (тітка?) Іоанна II Комнина. Доповнюючи генеалогію полоцьких князів, нагадаємо: з «Житія Єфросинії Полоцької» (до чернецтва — Передслави), дочки Святослава і Софії, відомо, що в неї була сестра Городислава (в чернецтві — Євдокія) і брати — Вячеслав і Давид. Вячеслав від невідомої жони мав двох дочок — Киріанну (в черницях — Огафію) та Ольгу (в черницях — Єфимію). Єфросинія постригла в черниці також свою двоюрідну сестру, дочку дядька-стрия Рогволода-Бориса, Звениславу (під ім’ям Євпраксії). Зі своїм братом Давидом та Звениславою-Євпраксією Єфросинія 1172 року вирушила до Константинополя та Єрусалима (в якому й померла 23 травня 1173 р.); при цьому в дорозі вона зустріла імператора Мануїла І Комнина (теж сина Іоанна II Комнина), — який ішов в Угри садити на престол Белу III, — і він «з великою честю послав її в Царгород». У цьому «Житії» виступає також удова-черниця, невідома на ім’я жона померлого в 1116 р. дядька-стрия Єфросинії Романа Всеславича. З Лавр, відомий ще один син Святослава-Георгія — Василько (жона його невідома). Давид Святославич, за Новг. І та за Татіщевим, від невідомої жони мав двох синів — Бориса та Гліба. Борис від першої, невідомої на ім’я, жони мав двох синів — Вячка (відомого також із «Хроніки Лівонії» Генріха Латвійського) і Рогволода-<Василька>, а від другої жони, <Святохни>, дочки західнопоморського князя Казимира II, мав третього сина <Володимира-Войцеха>. Рогволод-<Василько>, за житіями святих, від невідомої жони мав дочку Євпраксію, котра була другою жоною новгородського князя Ярослава Володимировича (див. ще прим. 4 до 1178 р.).

30

За дослідженнями, хрестильне ім’я Ярослава було Панкратій (у ченцях — Костянтин).

31

У Хл. «іюня».

32

У Татіщева відомості про цей похід доповнені рідкісними для літопису життєво-побутовими подробицями, які дещо по-різному викладено в нього у другому і четвертому томах: «Ходив Мстислав із синами своїми і з чернігівськими князями вдруге на Литву. Але вони, [литва], не сміючи проти нього, зібравшись, виступити і попаливши самі доми свої, пішли в ліс зі скотом. Мстислав же, спустошивши поля, побравши полонених і розпустивши військо по домах, пішов назад. Воєводи ж, не маючи од литви ніякого побоювання, ішли безпечно. А литва, побачивши, що війська йдуть нарізко, вийшли з лісу, багатьох необережних побили і декілька обозів одняли.

Прийшовши до Києва, Мстислав дбав про порядок у державі. Якось увечері він бесідував із дружиною своєю і веселився. Тоді один із євнухів його, підійшовши до нього, тихо сказав: «Княже! Ти ось, ходячи, землі чужі воюєш і неприятелів усюди перемагаєш. Коли ж ти вдома, то або в суді, або над справами землі своєї трудишся, а іноді з приятелями твоїми, веселячись, проводиш час, а не відаєш, що у княгині твоєї діється. Прохор бо Васильович часто з княгинею наодинці буває. Якщо нині ти підеш, то можеш сам побачити, що я правду тобі кажу». Мстислав, вислухавши, усміхнувся і сказав: «Рабе! А чи не пам’ятаєш ти, як княгиня Христина вельми мене любила і ми жили в цілковитій злагоді? І хоч я тоді, як молода людина, не скупо чужих жінок навідував, але вона, знаючи це, зовсім не ображалась і тих жінок приязно приймала, показуючи їм, ніби нічого не знала, і через те найбільше мене до її любові і пошани зобов’язувала. Нині ж я зістарівся, а багато трудів і клопотів про землю мені вже про це думати не дозволяють. А княгиня, як людина молода, хоче веселитися і може при цьому вчинити щось і непристойне. Мені це устерегти уже немає змоги, але досить того, коли про це ніхто не знає і не говорять. Тому й тобі краще мовчати, якщо не хочеш нерозумним бути. І надалі нікому про це не говори, щоб княгиня не довідалась і тебе не погубила».

І хоча Мстислав тоді нічого супротивного не виказав і обернув у безумство євнухове зухвальство, але через деякий час тіуна Прохора звелів судити за те, що ніби він у судах не по закону діяв і людей грабував. За це заслали його в Полоцьк, де він незабаром у порубі помер.

У цій новелі йдеться про другу жону Мстислава Володимировича, дочку новгородського посадника Дмитра Завидовича (див. 1122 р.), за Татіщевим, (Любаву). Характерно, що в літопису тут же, під 1132 р., говориться про народження у Мстислава сина Володимира (за актовими печатями його хрестильне ім’я — Дмитрій), котрий мав прізвисько «мачушич» і далі зображався негативними рисами.

33

Згадкою про церкву Пирогощу закінчується «Слово о полку Ігоревім».

34

У літопису нині нема ніякої посмертної характеристики Мстислава Володимировича. У Татішева вона теж лаконічна і без портретних рис: («Він був великий правосудець, у ратях хоробрий і вмів тут наводити лад, усім сусідам його був страшний, до підлеглих милостивий і уважний. За його часу всі князі руські жили в цілковитій тиші і не сміли один одного скривдити. Через це його всі іменували Мстислав Великий. Податі при ньому хоч були великі, але всім урівняно, і через те всі це переносили без тяготи»).

35

Зміст цих присяг дещо вияснюється в Лавр. Згідно з присягою, даною Мстиславу, і вчинивши волю батька, Володимира Мономаха, Ярополк посадив у Переяславлі Всеволода Мстиславича і вивів з Переяславля Юрія Володимировича, котрий чигав тут на київський стіл. Ярополк узяв якусь присягу і від Ізяслава Мстиславича, який прибув до Переяславля «на госпожинь день» (тобто 15 серпня або 8 вересня — на Успіння чи Різдво богородиці), а в Полоцьку залишив свого брата Святополка. Полочани вигнали Святополка, а в себе посадили Василька Святославича. Тим часом Ярополк дав Переяславль брату Вячеславу, а Ізяслава вивій звідти силоміць, і йому дали, окрім Мінська, Туров і Пінськ.

36

У цей час, за Новг. він посадничав у Пскові.

37

Додано з Лавр. Довго тривала боротьба між Ольговичами і Мономаховичами розпочалася з того, що Ізяслав і Всеволод Мстиславичі хотіли забрати в Юрія Ростово-Суздальську область-землю і увійшли в спілку з Ольговичами, які намагалися повернути собі батьківське Посейм’я, забране в них у часи Мстислава. Згодом Ольговичі діяли проти Мономаховичів уже самостійно, прагнучи засісти на київському столі.

38

У Лавр. сказано більше: «и взяша Городокъ и Нѣжатинъ, и село (в Акад. «села») пожгоша, и Баручь пожгоша».

39

В Іп. «50 днии», у Хл. «20 днии», у Погод. «30 днии», у Лавр. «8 днии»; правильними вважаємо дані Лавр.

40

У Лавр, тут додано, що Ольговичі спалили тоді город Устя.

41

В Іп. помилково «Олговѣ»; в Акад. «Олговичи».

42

Нижче він зветься також Василько Маричич, — це був син дочки Володимира Мономаха Марії-Марици і Леона, сина Романа IV Діогена (див. ще прим. 4 до 1116 р.).

43

Орієнтуючись на піднесений княжий стяг, до нього збиралися, стягувалися воїни. Ольговичі, які захопили стяг Ярополка, підняли його і заманули до себе добірних воїнів противника.

44

У Лавр. «Давида Яруновича».

45

У Хл. «4 дни».

46

У Лавр, «взяша Треполь и Халѣпъ пуста».

47

Єванг. від Матфія V, 44.

48

За Лавр, та дослідженнями, з греком Мануйлом прийшов грек-скопець Феодор, якого настановлено єпископом у Володимир-Волинський, та ще другий скопець грек Ігнатій, що сів єпископом у Турові, де тоді відкрилася єпископська кафедра.

49

В Іп. і Хл. затемнення сонця датовано хибно «въ 9 день».

50

Матеріали про битву новгородців із суздальцями та про вихід Юрія Володимировича у свою Ростово-Суздальську землю із Переяславля повинні були стояти наприкінці 6643 р., як це видно з Лавр, та Новг. І. Під 6645 р. в Іп. і Хл. вони внесені помилково. У битві новгородців із суздальцями загинув, за Новг. І, Петрило Микулич, який до походу був новгородським посадником; у наступному, 6644 р., Святослав Ольгович, якого новгородці ненадовго ввели до себе з Чернігова княжити, удруге оженився, за Татіщевим, на дочці Петрила, незважаючи на опір новгородського архієпископа Нифонта («не достоить ея пояти»); за Любецьким синодиком, її ім’я було Катерина, за Татіщевим — (Марія).

51

Всеволод-Гаврило Мстиславич уперше був одружений з невідомою на ім’я дочкою луцького князя Святоші (Святослава) Давидовича (потім — ченця; у Новг. І під 1108 р. Святоша названий тестем Всеволода), а в 1123 р., за цим же Новг. І, оженився вдруге, за Татіщевим, з (Вірою), дочкою тисяцького. У Всеволода було два сини. Перший — Володимир (від першого шлюбу; за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Іван, що сумнівне); за польськими джерелами, його одружили з Риксою, овдовілою дочкою польського князя Болеслава Кривоустого; у них, за датськими та німецькими джерелами, була дочка Софія — у першому шлюбі жона датського короля Вальдемара І Великого (сина короля бодричів і датського принца Кнута Лаварда та Інгеборг, дочки

Мстислава Володимировича; див. прим. 1 до 1122 р.), у другому шлюбі — друга жона німецького тюрінгського ландграфа Людвіга III Побожного. Від другої жони (Віри) у Всеволода Мстиславича був другий син Іван (помер дитиною 16 квітня 1128 р.). Від цього ж другого шлюбу, слід думати, була й Верхуслава; оскільки її віддали заміж 1136 чи 1137 р., то народилася вона десь 1124 р. За польськими джерелами, Верхуслава була першою жоною великого князя польського Болеслава Кучерявого.

52

В Іп. і Хл. хибно «11»; 11 лютого 1138 р. була п’ятниця.

53

За Лавр., її поховано «на Берестовѣмь у святого Спаса».

54

За Акад., цього ж 1138 р. восени помер не згаданий в Іп. брат Святослава Ольговича Гліб, жона якого невідома.

55

Тут знову не двоїна, а множина (див. прим. 16 до 1097 р.).

56

Ця ідея особливо яскраво розвинута у «Поученні» Володимира Мономаха.

57

У Татіщева про нього сказано одним реченням: («Був великий правосудець і миролюбець, до всіх милостивий і весело дивився, охоче з усіма говорив і в усяких справах давав пораду, тому всі його любили, як отця»).

58

В Іп. і Хл. помилково «24»; у Лавр. правильно «въ 22 день», коли й була середа.

59

У Галичі тоді сидів Іван Василькович, а Володимир Володаревич — у Перемишлі.

60

Оскільки тут не двоїна, а множина, то, можливо, ідеться не про синів Андрія, а про його дружину.

61

Імена їх невідомі.

62

Всеволод пообіцяв дати після себе Київ Вячеславу та Ізяславу.

63

За актовими печатями, його хрестильне ім’я — Прокопій, а в ченцях, за Любецьким синодиком, Василій.

64

У Новгород.

65

У Лавр. сказано, що Всеволод узяв заложників-новгородців ще перед тим, як до Новгорода наприкінці 1139 р. пішов Святослав Ольгович.

66

Святополка Мстиславича; оскільки він тут названий шурином (братом жінки) Всеволода Ольговича, то ясно, що Всеволод був одружений з дочкою Мстислава Володимировича, за Густ. — Марією, за Татіщевим — (Агафією).

67

3 6649 р. і по 6664 р. включно Іп. знову переходить з ультраберезневого на березневе літочислення.

68

Звениславу було видано, за польськими джерелами, за польського (шльонського) князя Болеслава Високого. Про це говориться також наприкінці 1142 р., і тому точно невідомо, коли вона вийшла заміж — у 1141/2 чи 1142/3 березневому році; обидві дати узгоджуються, якщо йдеться про лютий — березень 1142 р.

69

Ідеться про затриманих Всеволодом новгородців (див. вище під попереднім роком).

70

В Іп. і Хл. «на столѣ своего ему отца»; з Лавр, відомо, що новгородці пропонували свій стіл Юрієві Володимировичу.

71

Знамення це — гало (див. прим. 2 до 1099 р.).

72

За Татіщевим, у Всеволода був іще брат (Ігор).

73

Себто у свого чоловіка, Всеволода Ольговича.

74

Ідеться про Новгород-Сіверську волость.

75

У Лавр, тут уточнено, що Ігор Ольгович «пришедъ ста по Стрѣкви, и много пакости створиша, села пожгоша и жита попасоша; и стояше 2 місяця».

76

В Іп. тут повторно (хибно) додано «у Переяславля».

77

Див. про це прим. 2 до 1141 р.

78

Великий князь польський Владислав II Вигнанець, батько Болеслава Високого, син Болеслава Кривоустого, вів тоді боротьбу зі своїми меншими братами — Болеславом Кучерявим та Мешком III Старим; в Іп. і Хл. хибно «зяту», «зяти».

79

Додано з Лавр.

80

Ім’я — з Любецького синодика. Під цим же роком у Новг. І говориться, що оженився Святополк Мстиславич, привівши жону з Морави; за чеськими джерелами та дослідженнями, це була Єфимія, дочка удільного моравського князя Отто II Чорного.

81

На камені-валуні, знайденому біля города Друцька, є датований 7 травня 1171 р. напис, який свідчить, що хрестильне ім’я Рогволода, сина Рогволода-Бориса Всеславича, було Василій.

82

Метеорит падав такий великий, що було видно його диск. «Денна година» — рідкісне свідчення того, що в давні часи день і ніч, незалежно від пори року, ділилися на дванадцять годин різної тривалості.

83

Оскільки церква була побудована на честь (12) апостолів, то ясно, що освятили її 30 червня 1144 р., на храмове свято.

84

В Іп. «волею», у Хл. «неволею».

85

В Іп. тут пропущено попередній хід військової виправи, про яку розповідає Лавр. Десь незабаром після весілля в Ізяслава, коли сталася сварка між Всеволодом Ольговичем і Володимиром Володаревичем, величезна коаліція Всеволода рушила на Галич. Крім цього, Ізяслава Давидовича було послано привести половців. Війська прийшли до Теребовля. Сюди ж прийшов і Володимир, привівши свою підмогу, яку прислав йому молодий угорський король Гейза II на чолі зі своїм вуєм (дядьком по матері Олені), хорватським баном (начальником області-банату), угорським палатином Белушем; сам Володимир Володаревич був, за Татіщевим, угорськими джерелами та генеалогічними дослідженнями, одружений із Софією, дочкою угорського короля Коломана (Кальмана) від першого шлюбу, сестрою угорського короля Стефана. (Іштвана) II і зведеною сестрою Бориса, сина Єфимії Володимирівни (див. прим. 2 до 1112 р.).

Противники цілий тиждень ішли на північ по обох боках річки Серету, і лише у верхів’ї полки Всеволода перейшли цю річку, рушили далі і прийшли до Звенигорода, хоча мали намір битися на відомому місці ратей — на Рожнім полі, але Володимирко стояв на Голих горах. До коаліції Всеволода прилучився Ізяслав Давидович із половцями, який зайняв городи Ушицю і Микулин.

86

У Лавр, хибно «рѣка мѣлка».

87

У Лавр, «тысячю гривенъ серебра и двѣстѣ».

88

Він мав прозвище Берладник.

89

У Хл. «три дни».

90

Дочки Всеволодка Давидовича були двоюрідними внучками Володимира Всеволодовича Мономаха.

91

Дата закладин — не випадкова. 9 червня — день пам’яті св. Кирила Александрійського, патрона Всеволода-Кирила Ольговича.

92

Комета Галлея перебувала в перигелії (найближчій точці до Сонця) 29 квітня 1145 р., до середини травня вона була вранішньою зорею, а з 14 травня з’явилася на заході.

93

Тут в Іп. сім незаповнених рядків.

94

Жона його невідома; за Воскр., був у нього ще один брат Юрій, що помер 1143 р.

95

Єванг. від Матфія VII, 2.

96

Про це є лише коротка згадка під 1122 р. З німецьких та польських джерел відомо, що цей Петрко (Петро Власт, Властович, Влостович), одружений з Марією, дочкою Олега Святославича, перебував на службі у Володаря під час його походу на польські землі в 1122 р. (чи, за іншими даними, 1120 р.), але зрадив його — дав знати Болеславу Кривоустому про військову ситуацію, і Володаря схопили, напавши на нього вночі. За викуп Володаря поляки вимагали від його брата, осліпленого Василька, величезну суму. За польськими джерелами, було дано 2000 гривень срібла і багато дорогих речей. Значна частина цього багатства перепала зрадникові.

97

Після цього в Лавр. є таке свідчення: «Того же лѣта Кыевъ погорѣ, половина Подолья», а далі 1146 рік розпочинається звісткою: «Приде Володимеръ и взя Прилукъ». За дослідженнями, цей город Володимир Володаревич узяв після походу на нього в лютому — березні 1146 р., про, який розповідатиметься далі. За Лавр., Всеволод через це хотів ще раз піти на Володимира «с Бориша дни» (з 24 липня 1145 р.), для чого зібрав своїх братів «на Радосыни», але тяжко захворів і незабаром помер.

98

Вони були синами Мстислава Володимировича, троюрідного брата Всеволодового.

99

Тут в Іп. І Хл. залишено незаповненими сім рядків.

100

«Господи, помилуй» (гр.).

101

Отже, на цьому дніпровському острові у Всеволода був княжий двір.

102

В Іп. Хл. помилково «Володислава»; ідеться про Болеслава Високого, чоловіка дочки Всеволода Ольговича Звенислави; Володислав (Владислав) II Вигнанець, батько Болеслава Високого, був сватом Всеволода Ольговича.

103

У Татіщева про Всеволода Ольговича сказано: {«Сей великий князь був муж на зріст великий і вельми товстий, волосся на голові мав мало, борода широка, очі немалі, ніс довгий. Мудрий був у нарадах і судах, тому, кого хотів, того міг виправдати або звинуватити. Багато наложниць мав і більше веселощами, ніж справами, займався, через те киянам тягота від нього була велика. А як помер, то ледве чи по ньому хто-небудь, крім жінок любимих, заплакав. Більше ж були раді, але при цьому ще більше тяготи від Ігоря побоювалися, знаючи його лютий і гордий норов»).

104

Див. прим. З до 1093 р.

105

Мечники — державні виконавці, що здійснювали судові рішення.

106

В Іп. хибно «Зараба», у Хл. «Зароуба».

107

В Іп. «посла», у Хл. «позва».

108

В Іп. І Хл. хибно «взять», у Єрмол. «възадъ».

109

В Іп. тут хибно повторено «Всеволодичь».

110

Ідеться, очевидно, про внука Мирослава Гюрятинича, новгородського посадника; отже, у Мирослава був син Юрій (Гюрята).

111

В Іп. «ачеть ваи таи к собѣ», у Хл. «если вам та дума будет в собѣ»; тут Коснятко має ім’я Къстяжко.

112

Псалом CXXXII, 1.

113

Тут уперше Івана Ростиславича названо Берладником (мабуть, князем берладським, хоча є й інші тлумачення). Звідки він утік — невідомо, але, очевидно, знову воював з Володимиром Володаревичем на пониззі Дунаю за свою волость Берладь.

114

Далі в Іп. І Хл. сім пустих рядків; утрачений текст перекладено за Воскр.

115

Бретяниця, або медуша — місце схову меду та інших напоїв і припасів. Залізні вироби. Дужки для відер, клямки, ножі, кресало, гвіздки.

116

В Іп. «не бѣитеся», у Хл. «не біитася»; можливо, треба перекласти — «не бійтеся».

117

Берковець — 10 пудів (бл. 164 кг).

118

Див. прим. 6 до 997 р.

119

Індитія — світлі і блискучі напресртольні шати.

120

Покрови, або плати — дорогоцінні (шовкові) убруси, якими покривають церковне начиння (чашу-потир і дискос).

121

Кація — кадильниця з ручкою, а не на ланцюжках.

122

Додано з Воскр.

123

Юрій Володимирович не був Святославу Ольговичу батьком. Слово «отець» тут, як і в інших випадках, означає старшого і сильнішого взагалі, який дбав про менших і слабших.

124

Тут в Іп. І Хл. шість незаповиених рядків. Утрачений текст перекладено за Воскр.

125

Зажитники — заготовлювачі хліба, харчів; фуражири.

126

В Іп. «бренидьець», у Хл. «берстець»; ідеться про воїнів, одягнутих броню, себто в лати або в кольчуги.

127

В Іп. хибно «на полъ», у Хл. «на полонъ».

128

В Іп. І Хл. хибно «воѣ», «воя».

129

Тобто все пограбував у басейні ріки Мсти.

130

Див. прим. 1 до 964 р.

131

Тобто у п’ятницю похвальної неділі — п’ятого тижня великого посту.

132

Додано з Лавр.

133

Ідеться про ті реліквії, які 989 р. Володимир Святославич привіз із Корсуня до Києва.

134

В Іп. хибно «славою», у Хл. «главою».

135

27 липня 1147 р. (дата відома з Лавр.) Ізяслав Мстиславич вибрав для поставлення Клима Смолятича митрополитом не випадково; в цей день була не лише неділя; це — день пам’яті св. Пантелеймона, патрона Ізяслава Мстиславича; Пантелеймон — хрестильне ім’я Ізяслава. Проти русина Клима, ставленика Ізяслава Мстиславича, виступили єпископ-грек Мануїл та єпископ Нифонт, можливо, також грек (русин?), прихильник Святослава Ольговича. Не зовсім ясно, скільки ж було єпископів на цьому дуже важливому зібранні. За Іп., їх сім, якщо вважати, що Нифонт і Мануїл були там присутні, або п’ять, коли їх не рахувати. У Лавр, говориться про шістьох єпископів; можливо, отже, що Мануїл та Нифонт на собор не прийшли, а шостим був єпископ туровський Іоаким, якого Ізяслав Мстиславич у 1146 р. привів до Києва. Аргумент Онофрія, що собор єпископів має право настановити митрополита, був канонічним, але на практиці єпископи цього робити не могли. Крім того, київський митрополит Михаїл, який у 1145 р. відбув (за Лавр.) до Константинополя, за Густ., тут 1147 р. помер; його заборона служити в київській Софії залишалася, і нового митрополита з Цесарограда прислано не було. Звичай благословляти патріархів рукою Іоанна Предтечі, про який говорить Онофрій, невідомий з візантійської церковної практики.

136

У цій змові, за Никон., брав участь також Андрій Ростиславич, син Ростислава Ярославича, князя рязанського і муромського, приїхавши до Чернігова з города Єльця; в Іп. цей князь не згадується.

137

Ольговичами в літопису часто називаються не лише сини Олега Святославича-Гориславича, але й сини його брата Давида.

138

Ідеться про Юрія Володимировича та його дітей, нащадків Володимира Мономаха.

139

Треба думати, що Ізяслав Мстиславич пішов на Альту, щоб там помолитись у церкві Бориса і Гліба (див. прим. 8 до 1117 р.) 5 вересня, в день убивства Гліба Володимировича; тільки так, очевидно, можна пояснити, чому Ізяслав, ідучи на Чернігів, неподалік од Києва трохи завернув на південь.

140

В Іп. «къ Снѣжатину», «отъ Нѣжатина», у Хл. «къ нежатиноу», «оть ньжатина»; в Єрмол. «кь няжатину», «оть Княжатина».

141

У Лавр. сказано, що Ізяслав перебрів Дніпро, став над Чорториєм («Черторыею») і звідси послав Уліба до Чернігова, а сам пішов на ріку Супій.

142

Ізяслава хотіли схопити, щоб потім обміняти на постриженого в ченці Ігоря Ольговича або вбити у відплату за Ігореву біду.

143

В Іп. «ни ясти»; треба, вважаю, «ни лети».

144

Цим послом, ймовірно, був київський боярин Петро Бориславич, котрий, мабуть, і писав літопис за часів Ізяслава Мстиславича та його сина Мстислава Ізяславича; тому й розповідь тут і далі має такий яскравий колорит особистої присутності.

145

Згадується повстання 1068 р., коли кияни звільнили з ув’язнення Всеслава Брячиславича і посадили його на київський стіл. Київський князь Ізяслав Ярославич тоді втік, навів поляків, а син Ізяслава Мстислав учинив криваву розправу над киянами.

146

Мається на увазі біблійна історія, про яку розповідається в книзі Іова: аби довести сатані, що Іов праведник, бог розоряє його, покриває проказою і наводить на нього інші тяжкі нещастя.

147

Посл. Павла до римлян VI, 8.

148

В Іп. хибно «по обаю»; у Лавр, «по обычаю».

149

Мантія, або паллій — верхнє монаше широке чорне одіння, без рукавів, що вільно спускається з плечей до ніг.

150

Свитка, або хітон — власяниця (волосяниця), яку одягають на ченця при його постриженні.

151

Іов І, 21.

152

Куди він примчав, з Іп. неясно. За Лавр., Володимир, будучи вже у дворі своєї матері, відіслав Ігоря на Кожухові (кожухові?) сіни (галерея-веранда другого поверху на стовпах), але люди, які виламали ворота і ввійшли у двір, побачили його на сінях, розбили сіни, стягнули князя з них і тут його вбили кінець сходів. Про те, що Ігоря ще живого потягли на Великий Ярославів двір і лише тут прикінчили його, як це сказано в Іп., у Лавр, не говориться.

153

У Татіщева тут додано, що коли Ігоря повели на Бабин торжок коло Десятинної церкви, то («Ігор, бачачи, що його хочуть убити, просив, аби йому дали священика висповідатися. Але народ кричав на Ігоря: «Коли ви з братом Всеволодом жінок і дочок наших брали на постелі і доми грабували, тоді попа- не питали! І тепер піп без надоби!»

154

Татіщев наводить таку характеристику Ігоря: («Сей Ігор Ольгович був муж хоробрий і великий любитель ловитви [зі псами і птицями] звірів і птахів, читальник книг [великий] і навчений церковних співів. Часто мені доводилося з ним у церкві співати, коли він був у Володимирі. Священиків мало поважав і постів не додержував, через що його в народі мало любили. На зріст був середній і сухий, смаглявий з лиця, волосся, супроти звичаю, носив довге, як піп, а борода була вузька і мала. Коли перебував у монастирі під сторожею, тоді старанно уставів чернечих додержувався, але чи удавано він так себе проявляв, чи цілком покаявся, сього я не знаю, бо лише один бог знає совість людини»).

Ці татіщевські відомості, де один із авторів літопису говорить про себе у першій особі і розповідає про своє особисте знайомство з Ігорем, знову ведуть, як вважають, до Петра Бориславича. Ігор був смаглявий з лиця, — ці риси передала йому мати-половчанка, дочка половецького хана Осулука, друга жона Олега Святославича.

155

За Никон, наступного року в Новгороді-Сіверському помер брат Ігоря Іван, якого Іп. і Лавр, не згадують.

156

За Лавр., його поклали на воза («на кола») біля Десятинної церкви і повезли на Подолля.

157

У Лавр. Володимир (йому було всього п’ятнадцять літ) посилає двох тисяцьких — Лазаря Саковського і Рагуйла Добринича.

158

Тобто Святослав Ольгович, Володимир та Ізяслав Давидовичі і Святослав Всеволодович.

159

У Лавр, уточнено — «в Новгородьскую божницю».

160

Гліба Юрійовича.

161

У Володимирі тоді сидів Володимир Андрійович, двоюрідний брат Ізяслава.

162

Ці війська дав Ізяславу Мстиславичу угорський король Гейза II, який десь у 1145–1 146 рр. одружився з його рідною сестрою Єфросинією (див. ще прим. 12 до 1149 р.), ім’я якої відоме з угорських джерел.

163

В Іп. хибно «держати», у Хл. «лежати».

164

В іп. хибно «оба», у Хл. «обаче».

165

За Татіщевим, з’їзд цей відбувся на Воздвижения, тобто 14 вересня.

166

Святослав Ольгович і Святослав Всеволодович.

167

Новгород Великий; його забрав Ізяслав Мстиславич для свого сина Ярослава, вивівши звідти до Володимира-Волинського свого брата Святополка Мстиславича.

168

Цесарські землі — землі, що належали цесареві; так тоді нерідко називали великого князя київського.

169

Верхні землі — див. прим. 1 до 997 р.

170

Очевидно, це землі, де колись сиділи варяги.

171

Підвойський — дрібний урядовець, який передавав народові розпорядження властей.

172

Див. прим. З до 945 р.

173

Тобто новгородці так само поважають Ізяслава, як і його діда Володимира Мономаха, і його отця Мстислава Володимировича, котрий довго княжив у Новгороді Великому.

174

Ідеться про Володимира Мстиславича, невідому на ім’я жону Ізяслава Мстиславича (див. прим. 23 до 1151 р.) і його наймолодшого сина Ярополка.

175

Насад — човен з високими, набитими, «насадженими» бортами; насади згадуються і в «Слові о полку Ігоревім».

176

Ізяслав Мстиславич.

177

Тобто у великі руське свято — день пам’яті Бориса Гліба.

178

Очевидно, Петро Бориславич (див. трим. 16 і 26 до 1147 р.).

179

У Лавр. «на старую» нема.

180

Подальші дані Іп. свідчать, що він стояв тут тижнів зо два.

181

Додано з Лавр.

182

Розрахунки і та обставина, що 15 серпня — це день Успіння богородиці, дають підставу датувати цим числом виступ Ізяслава Мстиславича з Києва (в літописі неодноразово відзначено, що у важливі походи руські князі вирушали саме у ті чи інші свята, у дні пам’яті своїх християнських патронів).

183

Тобто не дав йому київського великокняжого стола.

184

В Іп. «цртвоуя» із «с» під титлом; перекладаємо «цесарствуючи», а не «царствуючи», оскільки текст Іп. уповноважує й «црь» (без «с» під титлом) перекладати як «цесар», бо тут же є багато паралельних форм «црь», «цря» із «с» під титлом (тобто треба читати тільки «цесарь», «цесаря»); слово «цар» залишаємо лише для біблійних цитат та окремих поодиноких випадків.

185

Ізяслав звернувся по допомогу до своїх родичів. Угорський король Гейза II. був чоловіком рідної сестри Ізяслава Єфросинії (див. прим. 1 до 1148 р.). Дочка Ізяславового брата Всеволода Верхуслава була першою жоною Болеслава Кучерявого, сина Болеслава Кривоустого (див. прим. 4 до 1137 р.). Одна дочка Болеслава Кривоустого, Агнеса, була жоною Ізяславового сина Мстислава; друга, невідома на ім'я, була, за польськими джерелами, жоною другого Ізяславового сина, Ярослава (за актовими печатями, його хрестильне ім'я — Іван). Дочка Ізяслава Євдоксія була жоною Мешка III Старого, сина Болеслава Кривоустого. Святополк Мстиславич (за актовими печатями, його хрестильне ім'я-Іван), третій брат Ізяслава, був одружений з Єфимією, дочкою Отто II Чорного (див. прим. 1 до 1143 р.), троюрідною сестрою чеського короля Владислава II, бо батьки Владислава II і Єфимії, тобто Владислав І та Отто II Чорний, були двоюрідними братами, синами Братислава II і Отто І Красивого, онуками Бржетислава І, батько якого, чеський князь Ольдржих (Ондроник), син Болеслава II Побожного, згадується в нашому літописі під 996 р.

186

Гейза II вів тоді тривалу війну з візантійським імператором Мануїлом І Комнином, який намагався забрати від Угорщини підвладні колись Візантії землі. Мануїл І Комнин був, до того ж, у родинних стосунках з Юрієм Володимировичем (див. прим. 7 до 1162 р.).

187

Ідеться про Володимира Володаревича, спільника і Юрія Володимировича, і Мануїла І Комнина, бо дочка Юрія Ольга була за сином Володимира Ярославом Осмомислом, а сестра Володимира Ірина — за Ісааком, стриєм Мануїла.

188

Оперезати мечем — возвести в рицарі.

189

У Хл. тут додано «и чехове», але чехи, як видно, на підмогу Ізяславові не прибули.

190

В Іп. після цього чотири з половиною порожні рядки; утрачений текст перекладено за Лавр.

191

Тут можна бачити натяк на те, що Андрій Юрійович знав твори свого діда, Володимира Мономаха, зокрема його «Молитву».

192

В Іп. «Ярославча смерть Изяславича»; у Лавр. «Ярославича смерть»; Андрій згадує про смерть Ізяслава Ярославича, вбитого 1078 р. на Нежатиній ниві ударом списа межи плечі.

193

Володимир Володаревич та Юрій Володимирович були сватами тому, що Ярослава Осмомисла, сина Володимирового, одружили з дочкою Юрія Володимировича Ольгою (див. прим. 14 та початок 1150 р.).

194

Тут в Іп. три. з половиною рядки не заповнено; у Хл. текст суцільний.

195

Псалом CXXXII, 1.

196

Єванг. від Матфія VI, 14; уривок із молитви «Отче наш».

197

В Іп. І Хл. помилково «Святославъ».

198

Єванг. від Матфія V, 9; в Іп.: тут прогалина в чотири рядки.

199

Єванг. від Матфія XVII, 20.

200

Перше посл. Іоанна Богослова IV, 20–21.

201

В Іп. «въ бидѣ», у Хл. «въ обидѣ».

202

В Іп. тут не заповнено три з половиною рядки.

203

Цю і наступні дати вирахувано на підставі татіщевських відомостей, що Юрій Володимирович удруге сів у Києві 28 серпня 1150 р., а також беручи до уваги навальний розвиток подій і відстані між Києвом, Каневом та ін., які треба було подолати «вборзѣ».

204

У Лавр, розповідається про раніший етап їхнього прибуття до Києва: «Володимерко же ста у Кыева. у Теремца, и Гюрги о тъ чинь приде къ Кыеву, и со Олговичи и с Давидовичема и со Всеволодичемь, и ста у Черторыѣ».

205

Додано з Лавр.

206

Карпатські гори.

207

В Іп. «послаша», у Хл. «послася».

208

Візантійський імператор Мануїл І Комнин (див. ще прим. 13 до 1149 р.).

209

До спорудженого в першій половиш XI ст. чернігівського Спаського собору згодом було прибудованії капелиуси-пальниці («тереми»), де ховали чернігівських князів: час перенесення останків Ігоря датуємо, у відповідності з усталеною традицією, 26 листопада — днем Ігоревого патрона Георгія Побідоносця.

210

В Іп. помилково «к Ростиславу», у Хл. «к Изяславоу».

211

Знаючи тогочасну міцну традицію, можна твердити, що й цей вирішальний для долі Ізяслава Мстиславича похід розпочали у велике святи (див. також прим. 9 до 1149 р.) — на Благовіщення, тобто 25 березня 1151 р., коли була ще й неділя; безперечно також, що Ізяслав планував Великдень (у 1151 році він припадав на 8 квітня) святкувати уже в Києві на княжому столі; так воно й сталося.

212

Нині вона називається Красногірка.

213

Як видно, Уша вже розливалася, наставала повінь.

214

Ця річка Криниця (староруське «криниця» — джерело) була, вважаємо, названа Святославовою тому, що саме тут відбувся символічний акт: малий Святослав Ігоревич кинув 945 р. списа, розпочавши знамениту битву з деревлянами, яка й привела до загибелі Іскоростеня і підкорення деревлян Києву. Нині ця річечка має назву Студениця (староруське «студенець» — джерело, криниця); біля неї є урочище-пагорб Студениця. Від Студениці до Іскоростеня (Коростеня) — близько 20 км,і тече ця річечка, якраз перетинаючи дорогу Київ-Білгород-Мичськ (Радомишль) — Іскоростень; біля Студениці дорога відгалужується також на Ушеськ.

215

У Лавр. Давидова Боженка не згадується, а написано «перебреде Днѣпр на Боровичѣ».

216

Згідно з актовими печатями, хрестильне ім'я Ростислава було Яків; жона його невідома.

217

Цю дату, як і попередні, вирахувано на підставі даних Татіщева, що Ізяслав Мстиславич сів у Києві 6 квітня 1151 р.; пишне святкування, про яке йде мова, підтверджує, що це був саме Великдень.

218

В Іп. хибно «с моимь», у Хл. «с своимъ».

219

В Іп. тут хибно повторено «сыну».

220

В Іп. Хл. хибно «святои» (під титлом).

221

Майбутній герой «Слова о полку Ігоревім».

222

Тактична ситуація була така. Коли Ізяслав Мстиславич та інші князі святкували Юріїв день у Пісочному Городці, в загородній княжій резиденції-дворі Родунії (Радосині, чи «Раю»), то в цей самий день, 23 квітня, у день свого патрона Георгія Побідоносця, Юрій Володимирович зі своїми спільниками, дотримуючись традиції виходити в похід у ті чи інші свята, вирушив на Київ із Городка (Городця) Остерського і 24 квітня теж став у цьому ж дворі Родунії. Подальші хронологічні розрахунки (по неділю 6 травня 1151 р.) зроблено, виходячи з цієї первісної дати 23 квітня. До речі, знаменитий похід Ігоря-Георгія (Юрія) Святославича у 1185 р., оспіваний «Словом о полку Ігоревім», теж розпочався саме 23 квітня.

223

Додано з Лавр.

224

В Іп. хибно «во озеро Лубѣиское», у Хл. теж помилково «Доулѣбское»; у Лавр, «в озеро Долобьское».

225

В Іп. помилково «съ Ярославомъ», у Хл. «Володимиром».

226

В Іп. хибно «Гюргевичь», і в Хл. хибно «Гоургіи».

227

Цей другий брід через Дніпро відомий, він був трохи вище від Зарубського.

228

В Іп. «у язины»; треба, вважаємо, «у язвины»; язвина — яр; нора, підземний хід.

229

Літописець спеціально виділяє Бориславів двір тому, вважають, що це була оселя боярина Борислава, батька Петра Бориславича (див. прим. 16 і 26 до 1147 р. І прим. 5 до 1149 р.).

230

Ситуацію описано, дивлячись з гори Щековиці.

231

Додано з Воскр.

232

В Іп. хибно «к Вернену», у Хл. «к Черневу»; Юрій пішов не в цей город, а в напрямку до Чернева; йому не було потреби переходити на лівий берег Ірпеня (Ірпіні).

233

Вивчення показало, що став Юрій якраз на Василівській дорозі, що вела з Києва через Василів, Володарів, Мунарів на захід.

234

За Лавр., у четвер був такий сильний дощ із вітром, що війська не могли бачити одні одних тому в цей день битви не починали.

235

В Іп. Хл. хибно «в п'ятницю», «в пяток».

236

В Іп. «и позна и», у Хл. «и познаша его».

237

У Лавр, трохи інакше: «и [в] полудне прибѣгоша ко Днѣпру и переѣха Гюрги в лодьяхь у Витечева, а прочии перебредоша». За даними гідрометрії Дніпра, коло Вітечева (Увітичів) броду не було. Ріка тут була глибока, тому Юрій переплив її в човнах; решта війська перебрела Дніпро, як видно з Іп., коло Треполя, де справді була мілина, а значить, і брід, хоча й складний, через рукави Дніпра.

238

У Лавр. тут уточнено, що вони перебрели Дніпро коло города Заруба і стали табором «у Мажева селца», звідки приїжджали битися до Переяславля.

239

За польськими джерелами і дослідженнями, перша, невідома на ім'я, жона Ізяслава Мстиславича була принцесою з роду німецького імператора Священної Римської імперії Фрідріха Барбаросси.

240

Тобто жителів Городка Остерського розселили по інших городах.

241

Згадується похід угрів 1123 р. з королем Стефаном II на город Володимир у складі війська Ярослава Святополковича; Ярослава тут підступно вбили два ляхи.

242

Див. прим. 28 до 1146 р.

243

Король Гейза II був сином короля Бели II Сліпого.

244

Володимир боявся Єфросинії, рідної сестри Ізяслава Мстиславича, жони Гейзи II (див. прим. 1 до 1148 р.).

245

Ідеться про Стефана І Святого, першого короля угорського, за часів якого в Угорщині поширилося християнство в католицькому різновиді.

246

В Іп. І Хл. помилково «Борисовича» (див. прим. 16 і 26 до 1147 р., прим. 5 до 1149 р. та прим. 13 до 1151 р.).

247

Ідеться не про синів, а про внуків Ярослава Святославича; це були Ростислав Ярославич і його сини Андрій, Гліб і, можливо, Юрій, та синівці — Ігор та Володимир Святославичі.

248

Хоча а літопису про пору цього походу є лише згадка, що наприкінці його було «к заморозу», але знову, на підставі тогочасної міцної традиції символічного і детального планування таких походів, можна твердити, що й тепер Юрій вирушив у день свого патрона, осіннього Юрія, тобто 26 листопада, з тим, щоб Різдво (25 грудня) відсвяткувати уже в Чернігові. На цій основі і на підставі просторових розрахунків проставляємо деякі дати цього походу. Вони повністю узгоджуються з наступною татіщевською датою (22 січня 1153 р.).

249

Ізяслав Мстиславич.

250

У Лавр, уточнено деталі походу: «и поидоша к Чернигову, и перешедше Сновъ и сташа у Гуричева близь города, перешедше Канинъ».

251

З рязанськими князями.

252

Тобто порубали стовпи, якими було огороджено острог.

253

Тут у Татіщева є доповнення, що (16 лютого) вони («послали по всій області Сіверській коней і скот відбирати, а стодоли і двори Святославові, чого не могли брати, попалили; сіл же і селян не розоряли»).

254

Див. про нього прим. 7 до 1152 р. та ін.

255

Тут, мабуть, повинно було б бути якесь Володимирове зауваження.

256

Тобто, коли Володимир ішов зовнішньою галереєю, що з’єднувала другий поверх князівського палацу з хорами церкви.

257

Якщо це був приступ стенокардії — лікували правильно, якщо інфаркт — ні.

258

У Володимира був ще старший брат Ростислав, який в Іп. не згадується, але добре знаний через сина Івана Ростиславича Берладника від невідомої жони; за Татіщевим, Ростислав помер близько (1143 р.).

259

Це знаменитий зі «Слова о полку Ігоревім» Ярослав Осмомисл.

260

В Іп. хибно «своєму», у Хл. «моемоу».

261

В Іп. хибно «има», у Хл. «вама».

262

Після смерті першої дружини в 1151 р. Ізяслав оженився вдруге, згідно з грузинськими джерелами та дослідженнями, на Русудан, дочці грузинського царя Дмитрія (Деметре) І (див. ще початок 1154 р.).

263

Першого тижня великого посту (див. ще прим. 2 до 1074 р.).

264

Додано з Лавр; в Іп. «Изяславича Ярославича Романа посадиша»; в Іп. І Лавр, відомості про те, що Романа Ростиславича посадили в Новгороді — хибні; правильно у Новг. І «и въведоша Ростислава, сына Мстиславля, априля въ 17».

265

Знаючи непохитну традицію Юрія Володимировича виходити в похід у свій патрональний день, можна не сумніватися, що й на цей раз він вирушив 23 квітня 1154 р., в день Георгія-Юрія Побідоносця (див. ще прим. 9 до 1152 р.).

266

Стаєрів день — день Воздвиження (14 вересня).

267

Філіппів день- 14 листопада, день пам’яті апостола Філіппа, після якого розпочинається Пилипівка, Пилипів піст.

268

У Татіщева подано таку характеристику Ізяслава Мстиславича: («Сей великий князь був чесний і благовірний, славен у хоробрості; на зріст малий, але з лиця гарний, волосся коротке кучеряве і борода мала кругла; милостивий до всіх, не сріблолюбець і тих, що служили йому вірно, пребагато нагороджував; про добре управління і правосуддя дбав; був, однак, честолюбивим і не міг кривди честі своєї терпіти»).

269

Подальші дати (по час вступу Ізяслава Давидовича на київський стіл) вирахувано, виходячи з цього татішевського числа і відомостей Новг. І, що «иде Ростиславъ къ Чернигову ис Києва, сѣдевъ Кыевѣ неделю 1, и побѣдніла и».

270

У Лавр. тут сказано, що, відступивши, Гліб Юрійович з половцями «взя Пирятинь»

271

Тут чернечі келії затворників.

272

В Іп. помилково «подъ Изяславомъ», у Хл. перероблено на «подъ Ростиславом».

273

І тут можна твердити, що Юрій, дізнавшись про смерть Ізяслава в Києві у ніч на 14 листопада, вирушив у похід знову саме 26 листопада, у свій патрональний день. Розрахунки відстаней і той факт, що Юрій прибув до Смоленська після поразки Ростислава (15 грудня), повністю підтверджують виведену дату початку походу. Цей похід справді відбувся на початку зими.

274

За Новг. І, це дата введення Мстислава у Новгород.

275

Із синівцем, небожем, племінником Святослава Ольговича, а не Юрія.

276

В Іп. «ѣхалъ Киевѣ», у Хл. «взял Кыевъ»; у Лавр. «сѣль Кыевѣ».

277

У Новг. І «на вьрьбницю» (тобто 20 березня 1155 р.) въниде князь Гюрги Кыеву и сѣде на столѣ».

278

В Іп. Хл. помилково «осени»; у Лавр, «весны».

279

В Іп. хибно «Ростиславича», у Хл. І Лавр. «Ярославича».

280

На ім’я відомий лише один внук Вячеслава Володимировича, син Михайла Вячеславича Роман; з тексту виходить, що їх разом було три чи більше, і вони, очевидно, теж були синами саме Михайла, жона якого невідома; жона Вячеслава Володимировича теж невідома.

281

Див. прим. 12 до 1149 р.

282

Володимир був сином Мстислава Володимировича від другої його жони (Любави) (див. прим. 1 до 1132 р.).

283

В Іп. «посла посла», у Хл. хибно «посла».

284

Маються на увазі полонянки, яких нещодавно захопили берендії на чолі з Васильком Юрійовичем.

285

Ідеться про Василька Юрійовича.

286

3 Михалком і Всеволодом Юрійовичами.

287

Утрачена нині ікона богородиці «Пирогоща» (гр. — баштова) перебувала в київській церкві Пирогощій, яку закінчено будувати в 1136 р. І яка одержала назву від цієї ікони. Ікона богородиці, вивезена Андрієм Юрійовичем із Вишгорода до Володимира-Суздальського, нині експонується в Москві у Третьяковській галереї.

288

В Іп. І Хл. «15 день»; у Новг. І «априля въ 21» — ця дата правильна, бо Великдень у 1156 р. був 15 квітня.

289

Тобто, де звичайно молився князь-чернець Святоша-Миколай (Святослав Давидович).

290

У 1147–1151 рр. патріархом константинопольським був Миколай (Николай) IV Музалон, у 1151–1154 рр. — Феодот II.

291

Себто сів у 1147 р., коли звідти вийшов Ізяслав Давидович, без благословення Клима Смолятича як митрополита.

292

В Іп. І Хл., очевидно, помилково, «на Святослава на Всеволодича»; річ у тім, що Святослав Володимирович був рідним синівцем (небожем, племінником) Ізяслава Давидовича, а Святослав Всеволодович — двоюрідним.

293

З 6665 і по 6685 р. включно Іп. знову переходить із березневого на ультраберезневе літочислення. У Лавр, сказано, що Юрій пішов на Мстислава Ізяславича «тое же зимы». Отже, можна знову вважати, що й на цей раз він діяв традиційно (див. прим. 9 до 1152 р. та прим. 2 до 1154 р.) — виступив у похід у день свого патрона, 26 листопада, уже по твердій путі і до глибоких снігів (особливо в лісах) з тим, щоб Різдво відсвяткувати у Володимирі-Волинському. Подальші дати проставлено, виходячи з розрахунків темпу походу та відстаней і аналогічно до хронологічних даних походу Ізяслава Мстиславича з Володимира до Києва 25 березня — 6 квітня 1151 р.

294

Тобто городи по ріці Горині.

295

Святополк Юрійович — син Юрія Ярославича, очевидно, служебний князь Ярослава Володимировича.

296

Осменик — збирач торгового мита; пили, святкуючи Вознесіння, яке в 1157 р. припадало на 9 травня.

297

Додано з Лавр. У Татіщева наведено таку характеристику Юрія Володимировича: («Сей великий князь був на зріст немалий, товстий, з лиця білий, очі не вельми великі, ніс довгий і скривлений, борода мала, великий любитель жінок, солодких наїдків і пиття; більше про веселощі, ніж про справи і про воїнство дбав, бо все те перебувало під владою і наглядом вельмож його і любимців. І хоча, незважаючи на договори і справедливість, багато війн розпочинав, однак сам мало що робив, а більше діти і союзні князі, через що дуже кепське щастя мав і тричі задля недбалості своєї із Києва вигнаний був»}. Дослідження мініатюр Радзивіллівського літопису підтверджують правильність наведеного Татіщевим словесного портрета цього князя.

298

В Іп. хибно «въ 15», у Хл. «въ 19».

299

Неділя п'ятдесятниці —Зелена неділя, Трійця.

300

В Іп. хибно «Володимиръ», у Хл. «Володимерич».

301

Додано з Акад.

302

Ім’я відоме з «Синопсиса», історичного твору XVII ст.

303

Повой, повойник — жіноче покривало на голову, а також пелюшка, саван.

304

У Лавр. «мѣсяця мая въ 12 день»; жона Бориса невідома.

305

В Іп. «ныне», у Хл. «нынѣ»; треба, думається, «ны не».

306

Полочани згадують події, про які в літописі говориться коротко під 1151 р.

307

Братчина — святкова урочистість, на яку збиралися вскладчину парафіяни певної церкви; це найраніша звістка про існування братств на Русі.

308

Петровим днем (29 червня) закінчувався Петрів, або апостольський піст, Петрівка.

309

Аркадія тоді в Києві висвятили на єпископа (див. далі текст).

310

У Новг. І сказано, що Аркадія настановив єпископом митрополит Костянтин і повернувся він до Новгорода Великого 13 вересня, «на канонъ святого Въздвижения».

311

Оскільки в літопису далі сказано, що Мстислав Ізяславич із союзниками захопив Київ 22 грудня (тобто щоб тут бути уже на Різдво), а Ізяслав Давидович утік од Білгорода в ніч на 22 грудня (тобто 21 грудня фактично закінчилося його друге князювання в Києві), то, роблячи розрахунки назад (часові та просторові), можна твердити, що Ізяслав вирушив із Києва 6 грудня. Це було вельми шановане на Русі свято зимнього Миколи-чудотворця, і похід розпочинався традиційно. Очевидно, Ізяслав Давидовим, у свою чергу, планував Різдво святкувати уже в Галичі. Можливо, що 6 грудня було також патрональним днем Ізяслава Давидовича, і, отже, невідоме досі з жодних джерел його хрестильне ім’я могло бути Миколай. Ця гіпотеза підкріплюється тим, що Ізяславів дід Святослав Ярославич теж мав хрестильне ім’я Миколай. Відомо, що князі часто давали своїм синам імена дідів. Не випадково, мабуть, і старший брат Ізяслава Святоша (Святослав) Давидович постригся в ченці під ім’ям Миколая, як це видно з «Києво-Печерського патерика», де згадуються і його діти (безіменне).

312

Святославом Володимировичем.

313

В Іп. хибно «Мьстиславль».

314

Ідеться про дочку городенського князя Всеволода (Всеволодка) Давидовича, яка була спершу дружиною Володимира Давидовича.

315

В Іп. «възмя тяжкы рѣчи».

316

За Лавр., того ж 1159 р. Костянтин помер у Чернігові; він заповів, щоб його тіло викинули псам; так і було зроблено, але на другий день, за велінням Святослава Ольговича, митрополита поховали в Спаському соборі.

317

Хутром, очевидно, рідкісних вовків-альбіносів.

318

2 травня — день пам’яті перенесення мощей Бориса і Гліба.

319

Див. прим. 1 до 964 р.

320

Текст перекладено за Воскр; у попередньому абзаці два слова «до Путивля» явно не на місці; вони правильно вжиті тут.

321

Є підстави твердити, що це той самий Якун Мирославич, новгородський муж, якого в 1159 р. Ростислав посилав послом до Києва разом з Іваном Ручечником, смольнянином; тоді Якун посадничав у Новгороді, потім він там зникає, а незабаром у Києві в оточенні Ростислава з’являється Якун.

322

В Іп. хибно «Рославнаго», у Воскр. «Ростислава».

323

Володша під іменем Всеволода згадується у «Слові о полку Ігоревім»; жона його невідома.

324

В Іп. «Стоняничь» (з припискою над рядком «го»), у Хл. «Гостянич».

325

В Іп. помилково «Ростиславль», у Хл. «Ростиславь».

326

Тут уперше в літопису згадується цей знаменитий зі «Слова о полку Ігоревім» Всеволод «буй-тур».

327

В Іп. хибно «Ярославич Заславич (Изяслава)»; у Лавр. «Ярослава Изяславича».

328

За змістом розповіді Ігорів брід (очевидно, назва, пов’язана з ім’ям Ігоря Рюриковича) був на якійсь лівій притоці Десни між Черніговом і Виром. Оскільки Ізяслава не знайшли на відстані дня путі (до 50–80 км), доводиться твердити, що він дійшов тоді до річки Борзни (можливо, так вона називалася і в давнину), яку й збирався перебрести; далі розпочиналося згадане кількома рядками вище поле, відоме з карти лісів тієї епохи, і до города Вира, куди Ізяслав, до того ж, не дійшов, жодна значна річка дорогу не перетинала.

329

В Іп. І Хл. «и с Каепичи».

330

В Іп. І Хл. «к Зарытому».

331

Про цей самий похід на Вщиж і зустріч Андрія та Ізяслава щойно говорилося вище — там за північноволодимирським джерелом, тут — за південноруським.

332

У Лавр, послідовність і. мотивація подій інші: новгородці ніби вигнали Святослава Ростиславича тому, що його отець у Києві (невідомо чому) розправився з купцями новгородської колонії: «поморив браття їх у погребі і багатьох майно взяв».

333

За Новг. І, це дата вступу Мстислава на новгородський стіл.

334

В Іп. І Хл. хибно «въ 20 день»; затемнення було частковим.

335

Додано з Воскр.

336

На Ізяслава Давидовича.

337

Ростислав Мстиславич.

338

В Іп. «Божници».

339

В Іп. хибно «и дни престалъ», у Хл. «Днѣпръ стал».

340

Час битви обраний не випадково, — це день пам’яті Феодора Стратилата, воєводи-святого.

341

У Воскр. «ихъже бѣпоималъ Ростиславъ въ крамолѣ»; суть крамоли неясна, можливо, на неї натякає попередня розповідь, де один із мужів Ростислава лякає Олега Святославича.

342

Картину затемнення доповнено фантастичними деталями.

343

Ізяслав виступив із Києва 12 лютого, а був убитий 6 березня, тобто чотири тижні минути не могло; у літопису неповні тижні, місяці, роки часто рахуються за повні.

344

В Іп. «Генечевичь», у Хл. «Негечевич».

345

17 серпня 1161 р. сонячного затемнення, яке б спостерігалося на Русі, не було. Очевидно, тут ідеться про якесь атмосферне явище. Є також припущення, що тут (із помилкою у назві дня і місяця) говориться про сонячне затемнення, яке було в середу 17 січня 1162 р.

346

За Никон., у Володимира Святославича, жона якого невідома, було ще два старші брати — Давид (помер 1147 р., від невідомої жони мав сина Ігоря) та Ігор.

347

Торчський і Білгород були волостями Мстислава Ізяславича.

348

За актовими печатями, хрестильне ім’я Мстислава Ростиславича було Іван (Іоанн), а Ярополка Ростиславича — Федір.

349

Андрій просив дозволу їсти м’ясо від Великодня до неділі Всіх святих у середу і п’ятницю тоді, коли на ці пісні дні припадали свята; Леон частково порушив церковне правило; за ним дозволяється їсти м’ясо по середах і п’ятницях у великодній тиждень і в тиждень від Трійці до Всіх святих.

350

Це підтвердження того, що друга жона Юрія Володимировича була грекинею; його тісні зв’язки з Візантією відомі. Оскільки ж Мануїл І Комнин так щедро наділив обох дорослих синів другої жони Юрія, то задовільно пояснити це можна лише тим, що вона була, очевидно, сестрою Мануїла, дочкою Іоанна II Комнина.

351

В Іп. хибно «горн», у Хл. «городи».

352

За Лавр., відомий лише один син Мстислава (за актовими печатями — Федора) — Ярослав, який, теж за актовими печатями, мав хрестильне ім’я Гаврило; за Новг. І, він мав прозвище Красний.

353

Слова в дужках [рік і] додаємо тому, що Феодор прибув до Києва в серпні 1160 р., і ці десять місяців мали б минути у червні 1161, а не 1162 р.

354

Далі в усіх списках літописів прогалина, але текст зберігся у Татіщева, звідки його й подаємо в перекладі.

355

Патріархом константинопольським був тоді Лука Хрисоверг.

356

Святослав Всеволодович.

357

В Іп. «и съ пискупомъ»; потім виправлено на «и съ епискупомъ».

358

За Уставом Святослава Ольговича про церковну десятину 1137 р., його хрестильне ім’я було Миколай (Никола), а в ченцях (за Любецьким синодиком) — Гавриїл.

359

Андроник І Комнин, син Ісаака, внук Олексія І Комнина, двоюрідний брат (а не братан) тодішнього візантійського імператора Мануїла І Комнина, був двоюрідним братом також Ярослава Володимировича Осмомисла: дочку Володаря Ростиславича, сестру Володимира Володаревича, тітку Ярослава Ірину у свій час видали за Ісаака (див. прим. 1 до 1104 р.). Андроник претендував на візантійський трон, і Мануїл кинув його до тюрми, звідки він утік і подався до свого родича в Галич. Мануїлові це було небезпечно, бо Андроник нібито збирався піти на нього війною, і тому імператор замирився зі своїм двоюрідним братом.

360

Тобто на свято Петра і Павла.

361

Василько Ярополкович, син першої (невідомої на ім’я) жони Ярополка Ізяславича, був одружений (за польськими даними) з невідомою на ім’я дочкою великого князя польського Болеслава Кучерявого від другого шлюбу.

362

В Іп. І Хл. хибно «на Руси»; у Воскр. «на Рси»; у Єрмол. «на Роси».

363

В Іп. І Хл. помилково «Ярославъ»; у Воскр. «Ростиславъ»; за Новг. І, Іллю поставив єпископом у Новгород митрополит Іоанн «при князи русьстѣмь Ростиславі місяця марта въ 28, на вьрьбницю», а прибув він до Новгорода 11 травня 1165 р.

364

Руським купцям, що торгували з Греками.

365

Тобто перестрілювалися, не переходячи до бою врукопаш.

366

Треба думати, що побіг до города Городця на ріці Березині (див. 1162 р.). Більше Володар Глібович не згадується; у Лавр, під 1186 р. виступає його син Василько, князь логожський, а Татіщев під 1182 р. говорить про другого сина його (Володимира); князя мінського.

367

В Іп. «Славлю» хибно виправлено на «Всеславлю», у Хл. «Святославлю».

368

В Іп. І Хл. хибно «Ярославичь»; у Воскр. «Ярославь».

369

Тут ідеться про смерть невідомої на ім’я дочки Андрія Юрійовича, першої жони Олега (за Любецьким синодиком — Феодосія?) Святославича-Михайловича; далі під 1176 р. як шурин Олега діє невідомий на ім’я син Юрія Ростиславича (від невідомої жони), князя рязанського, отже, дочка цього Юрія (за Любецьким синодиком, вона, можна думати, мала ім’я Єфросинії?) була другою жоною Олега Святославича. В наступному реченні говориться про іншого Олега — Олега Святославича-Миколайовича, старшого брата Ігоря Святославича (героя «Слова о полку Ігоревім»).

370

Оскільки Боняк виступає в літопису як воєначальник уже в 1096 р., то в 1167 р. Йому, виходить, було щонайменше 90 літ (можливо, це був інший Боняк?).

371

Події, внесені до літопису під цим роком, стосуються в основному попереднього, 1166/7 р. Пересунено на рік уперед і наступні дати: 6677 (треба 6676 ультраберезневий, або 6675 березневий рік), 6678, 6679, 6680.

372

Додано з Воскр.

373

В Іп. І Хл. хибно «Иванъ Ярославичь. сынъ».

374

В Іп. «Семьюнови и попови», у Хл. «Семіонови попови», — ідеться про одну особу, а не про дві.

375

Див. прим. З до 1074 р.

376

В Іп. помилково «взимаше», у Хл. «възываше».

377

Ідеться про візантійського імператора й письменника Костянтина (Константина) Порфірогенета (Багрянородного); з тексту виходить, що хтось читав Ростиславові його твори.

378

Покладник може означати: спальник — людина, що дбала про стан княжих покоїв; скарбник; улюбленець.

379

Ростислав мав хрестильне ім’я Михайло.

380

Молитва із молебного канону богородиці, який співають в усякій душевній скорботі; скорочена і пристосована до особи Ростислава.

381

Ростислав почав самовладне князювати в Києві 12 квітня 1154 р. (короткочасне князювання Ізяслава Давидовича в 1161 р. не береться до уваги). У Татіщева Ростислав Мстиславич має таку характеристику: («Сей князь на зріст був середній, лице широке і борода кругла, широка. Дбав про церкву святу і ледве чи коли проминув співи, чин святительський шанував і багато ми лостині священикам, удовицям і вбогим давав. Про воїнство і суди не дбав, через що в ратях мало щастя мав, а в судах тивуни його поборами збагатились, і був од них убогим утиск»).

382

В Іп. І Хл. «Беглюковы»; але далі йдеться про Белуківну, його дочку.

383

За Лавр., після смерті Ростислава Мстиславича у Києві днів із п’ятдесят сидів його брат Володимир Мстиславич «мачушич», бо «выгна Мстиславъ Володимера Мстиславича ис Кыева, и иде в Половци Володимеръ; а сам сѣде в Кыевѣ». Отже, Василько Ярополкович і тивун Мстислава Ізяславича захопити Київ одразу після смерті Ростислава не змогли, — це видно з подальшої розповіді. Володимир Мстиславич, судячи з ситуації, сів на київський стіл близько 20 березня 1167 р. Оскільки ж 11 травня, як це теж видно з тексту, Володимир пішов уже з Треполя, то Київ він залишив десь 9 чи 10 травня, куди вже прийшов у цей день Ярополк Ізяславич.

384

Кирилівського монастиря, збудованого на честь Всеволода-Кирила Ольговича його жоною Марією Мстиславівною.

385

В Іп. І Хл. помилково «въ 19 день».

386

В Іп. І Хл. «Ярославля», але ясно, що тут ідеться про недавно померлого Ростислава Мстиславича.

387

Додано з Воскр.

388

Очевидно, батько Гліба Ростиславича, Ростислав Ярославич, був хрещеним батьком Володимира Мстиславича, і тому Гліба Андрій називає «отчичем» Володимира.

389

У рідної сестри Володимира Мстиславича, що була за покійним Всеволодом. Ольговичем.

390

У зруйнований Остерський Городок.

391

В Іп. І Хл. хибно «Ярославича».

392

За Никон., цей Мстислав начебто був сином Всеволода Мстиславича і помер він нібито в цьому поході, «тогда же на томь пути» Але в Іп. Ідеться про смерть Ярополка Ізяславича (за актовими печатями, його хрестильне ім’я було, можливо Стефан?); про смерть Мстислава тут нема й натяку, як нема згадки в Никон. про смерть Ярополка. Вважаємо, що в Никон., де ім’я Мстислава як сина Всеволода Мстиславича зустрічається єдиний раз в усій літописній спадщині, трапилась помилка; такого князя не було. Мстислав Всеволодкович — це добре відомий син Всеволодка Давидовича.

393

Тобто в суботу напередодні третьої неділі (день) великого посту, після якої іде вже четвертий (середохресний) тиждень цього посту (див. ще прим. З до 1111 р.).

394

В Іп. «от кощія от Гаврилкова. от Иславича», у Хл. «Изяславича». Кощій — хлопець, отрок (зокрема княжий); раб, бранець, полоняник. Як видно, полоняник-половець, що належав якомусь киянинові, очевидно, бояринові Гаврилку Ізяславичу, дав половцям звістку.

395

У Хл. виправлено на помилкове «Слѣпороду».

396

Бастії — воїни ватажка ковуїв Бастія.

397

В Іп. «за Въсколь», у Хл. «за Ворскол»; судячи з маршруту походу, під час якого князі дійшли до ріки Угла (Орелі) і Снопороду (Самари), далі вони гнали половців за ріку Оскол (Оскіл), а не назад до ріки Ворскола (Ворскли).

398

Сідельники — майстри, що робили сідла та іншу збрую.

399

В Іп. «гречнику», у Хл. «гречником»; ясно, що тут ідеться про гречників, руських купців, що торгували з Греками.

400

В Іп. хибно «на часть», у Хл. «на честь».

401

Див. про нього прим. 16 до 1147 р. та інші; отже, ясно, що цей текст, який викриває недостойний учинок братів Петра та Нестора Бориславичів, писав уже не Петро Бориславич, а ігумен Полікарп.

402

За Новг. І, це дата вступу Романа на новгородський стіл.

403

Див. прим. 2 до 1074 р.; тут — неділя, а не тиждень.

404

Тут — тиждень.

405

В Іп. І Хл., вважаємо, хибно «Серховицею»; не досить виразне або напівстерте кириличне «ю» у протооригіналі легко можна було прочитати як «се».

406

В Іп. І Хл. помилково «Сбыслава».

407

В Іп. І Хл. хибно «марта въ 8»; середа другого тижня великого посту в 1169 р. була 12 березня.

408

У Хл. тут додано «Дюрдевича».

409

За даними графіті Софії київської, Марія була дочкою Святослава Ольговича.

410

Або, отже, Гліб Всеволодович.

411

В Іп. «поидохомъ» (ми пішли, ми рушили); це підтвердження того, що літопис тоді вів ігумен Києво-Печерського монастиря Полікарп.

412

Тобто попи з вишгородської церкви мучеників Бориса і Гліба.

413

В Іп. хибно «въ 15 день», у Хл. вірно «въ 21 день».

414

Про цей похід коротко говорилося вище під 1171 р. Оскільки там Давид Ростиславич сказав, що в ніч на 21 лютого він дістав звістку про прихід Мстислава Ізяславича до Василева, то ясно, що той прибув до Києва десь уранці 22 лютого, в неділю; це якраз припадало на кінець першого тижня великого посту — Феодорової (Тіронової) неділі; ім’я Феодора (Стратилата), як знаємо, було хрестильним ім’ям Мстислава, тому зрозуміло, що виступив він у похід у день пам’яті свого патрона — 8 лютого 1170 р.

415

В Іп. «они», у Хл. «он».

416

В Іп. хибно «Борохова», у Хл. «Болохова».

417

Новг. І свідчить, що в лютому 1170 р. війська Андрія Юрійовича пішли на Новгород Великий; 25 лютого їх розбили новгородці, очолювані Романом Мстиславичем. Як видно з Іп., у цьому: поході брав участь і Святослав Ростиславич, (за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Іван).

418

У Татіщева до цієї характеристики додано, що він («навчений був грецької мови і книги охоче читав»).

419

За Татіщевим, єпископ Федорець (Феодор) був братом Петра Бориславича (див. прим. 16 до 1147 р. та ін.), за Никон., — його сестричем, сином сестри.

420

Ідеться про знамениту ікону Богородицю, вивезену Андрієм Юрійовичем із Вишгорода до Володимира-Суздальського (див. прим. 13 до 1155 р.).

421

Псалом XXXVI, 38.

422

Єванг. від Матфїя VII, 2.

423

Посл. Іакова II, 13.

424

Джерело цитати установити не вдалося.

425

Псалом VII, 17.

426

Псалом VII, 16.

427

Далі Іп. текст переписано іншою рукою, тією самою, що й арк. 41–103.

428

У Татіщева сказано, що вкрай спотвореному Федорцю зрештою відрубали голову («і прокляли його собором, а книги, написані ним, на торзі перед народом спалили»}.

429

В Іп., Хл. І Лавр, «к Руськымъ», «к роускым», «к русьскимъ»; у Радз. І Акад. «корсуньскимъ»; київська сторона Дніпра у XII ст. називалася руською.

430

В Іп. тут, очевидно, хибно повторено «идѣть».

431

Китиця із кінського волосу на знамені, бунчук.

432

Київський літопис всюди розпочинає новий рік у лютому-березні. Тут кінцем року названо серпень; ймовірно, що джерело, звідки взято відомості про хворобу Мстислава Ізяславича, вело лік рокам за вересневим (візантійським) літочисленням, за яким новий рік розпочинався 1 вересня.

433

У Татіщева Мстислав Ізяславич схарактеризований так: («Сей князь на зріст був не вельми великий, але широкий плечима і міцний, так що лук його ледве чи хто натягнути міг. ний, волосся кучеряве і коротке носив. Мужній був у битві, любитель правди, задля його хоробрості всі князі його боялися і поважали. Хоча часто з жінками і дружиною веселився, але ні жінки, ні вино ним не володіли. Він завжди до урядування і до розпорядку був готовий, через те мало спав, а багато книг читав, і в радах про урядування землею з вельможами трудився, і дітей своїх старанно тою навчав, кажучи їм, що честь і користь князя полягає у правосудді, урядуванні і хоробрості»).

434

Про цей похід на Великий Новгород у лютому 1170 р. уже говорилося вище (див. прим. 4 до 1172 р.); останні сім слів («на Романа… Новгорода») в Іп. І Хл. вписано не на своєму місці — після «воєводу-таки свого».

435

В Іп. І Хл. хибно «Жирославича»; у Лавр. «Жидиславичемъ».

436

За Новг. І, Роман Мстиславич з новгородцями під вечір 25 лютого 1170 р. так розправився з нападниками: «овы исѣкоша, а другыя измаша, а прокъ ихъ злѣотбѣгоша, и купляху суждальць по 2 ногатѣ».

437

Великий піст у 1170 р. був із 16 лютого по 4 квітня.

438

Ідеться про міста Содом і Гоморру, які, за Біблією (Буття, XIX), бог спалив за гріхи їхніх жителів (насправді вони загинули від землетрусу). Тим часом жителів ассірійської столиці Ніневії, які теж грішили, але не вміли відрізнити правої руки від лівої І покаялися за свої гріхи, бог помилував (Кн. Іони).

439

Псалом CXVII, 18.

440

Додано з Лавр.

441

Див. прим. 19 до 1172 р. Новг. І свідчить, що 4 жовтня 1170 р. у Новгород прибув новий князь Рюрик Ростиславич, прийшовши сюди із Смоленська. Значить, Роман Мстиславич виїхав із Новгорода десь у вересні, дізнавшись про смерть батька, що сталася 19 серпня. Слова «того ж року наприкінці» знову вказують на вересневе літочислення.

442

В Іп. хибно «за»; треба «да».

443

В Іп. хибно «августа въ 8 день»; розрахунки відстаней показують, що звичайно дорога зі Смоленська до Новгорода тривала приблизно два тижні.

444

Цей Святополк (Святополк Юрійович?) був, можливо, служебним князем Ярослава Осмомисла.

445

Ідеться про нешлюбну жону Ярослава Настасію (Анастасію).

446

На землі волзьких болгар.

447

В Іп. І Хл. «въ 15 день»; масляна неділя припадала на цей день у 1170 р., але тоді ще був живий Гліб Юрійович; із тексту цілком ясно, що тут ідеться не про день — масляну неділю, а про тиждень масляниці, який у 1171 р. припадав на 1–7 лютого, отже, вірною буде дата 5 лютого, а день тоді був п’ятниця.

448

У Мстислава Андрійовича від невідомої жони був син Василій.

449

Цей Юрій Андрійович, вигнаний навесні 1175 р. новгородцями з Новгорода, потім дядьком (стриєм) Всеволодом Юрійовичем із Володимирської землі, подався до половців, а наприкінці 1185 р. одружився з царицею Грузії Тамар (Тамарою), де намагався захопити всю владу у свої руки. Через два роки, не витримавши його різного мерзенного неподобства і заявивши: «Я не в силах випрямити тінь кривого дерева», — Тамар наказала вислати його до Константинополя, звідки він, як родич візантійських імператорів, потім двічі безуспішно пробував захопити грузинський престол. Дальша доля його невідома. В Андрія Юрійовича був іще один син, Гліб, не відомий з літописів, якого поховали у Володимирі, в Успенському соборі.

450

В Іп. «мѣсяця маия въ 30 прѣставися русальноѣ недѣлѣ в недѣлю», у Хл. «маа въ 10 преставися русалное недѣли в понед[ѣлникъ]», і ця дата — вірна; про русальну неділю (тиждень) див. прим. 1 до 1177 р.

451

Чотири місяці —це лютий, березень, квітень і перша третина травня; маємо типову літописну хронологію, де неповні дати рахуються за повні.

452

За Татіщевим, після смерті Володимира Мстиславича у Києві сів Михалко Юрійович; враховуючи ситуацію, можна твердити, що до Києва він прибув 12 чи 13 травня 1171 р.

453

За німецькими джерелами, Ярополкова дочка Вислава (Вишеслава?) від невідомої жони була першою жоною західнопоморського (щецінського) князя Богуслава II.

454

За Любецьким синодиком, ім’я жони Ярослава Всеволодовича — Ірина.

455

Див. прим. 8 до 1146 р.

456

Себто в ніч на п’яту суботу (похвальну) великого посту; в 1173 р. ця субота припадала на 24 березня.

457

В Іп. І Хл. хибно «Панель»; 1 посл. Петра V, 5.

458

Мстислав Безокий і Ярополк — це сини Ростислава Юрійовича, онуки Юрія Володимировича Оскільки, як видно далі, війська Андрія на чолі з Михалком і Всеволодом Юрійовичами, а також війська Ольговичів. очолені Святославом Всеволодовичем, пішли від Києва 8 вересня, то ясно, що вступили вони сюди 6 вересня, в один із патрональних днів Михалка (чудо архангела Михаїла). Святослав Всеволодович із Києва не пішов, і, отже, як «старший од усіх», він і зайняв 6 вересня (уже вдруге) київський стіл, хоч і ненадовго, до 18 чи 19 грудня 1173 р., коли примушений був утекти, бо вже (20 грудня), за Татіщевим, на цей стіл сів Ярослав Ізяславич.

459

В Іп. хибно «ратьныхь», у Хл. «раненых».

460

В Іп. І Хл. помилково «Павла»; 1 посл. Петра V, 6 (виклад).

461

Києва.

462

За Лавр., Святослав Всеволодович сидів у Києві 12 днів; дід Святослава Ольговича, тобто Олег Святославич, у Києві не сидів ніколи (див. вище: «на столі діда свойого»); так само слова Святослава, сказані ним вище, «ми одного діда єсмо внуки», означають, що Святослав і Ярослав Ізяславич були нащадками одного предка (прапрадіда і прапрапрадіда) Ярослава Володимировича Мудрого.

463

Невідому на ім’я дочку князя польського Болеслава Кривоустого (див. прим. 12 до 1149 р.).

464

Уже відзначалося, що Ольговичами називали усіх нащадків Олега Святославича-«Гориславича».

465

Тобто іноземну колонію в Києві та чужоземних купців.

466

Джерело цитати встановити не вдалося.

467

За Лавр., Воскр. І Никон., у Юрія Володимировича від невідомої жони залишилося три сини: Володимир, Давид і Юрій-Георгій; Давид Юрійович (у ченцях — Петро) мав, за цими ж літописами, теж від невідомої жони, двох синів — Святослава та Юрія-Георгія, а також, за Татіщевим, дочку (Євдокію), що була жоною володимиро-суздальського князя Святослава Всеволодовича; Юрій Юрійович мав сина Олега від невідомої жони.

468

У Лавр. сказано трохи інакше і вірніше — сам Роман із братами просив, щоб йому дали київський стіл.

469

В Іп. «въ 28 и день», у Хл. ця сама дата; у Лавр, «июня въ 29 день, на память святою апостолу Петра и Павла, в суботу на ночь»; в Іп. далі також наводиться точна дата убивства; за церковним календарем, наступний день розпочинається з вечерні попереднього (а не з опівночі, як це прийнято астрономічне).

470

Єрусалим — дарохранильниця у вигляді маленької церкви.

471

Ріпіди — опахала; золоті чи срібні кружки із зображенням шестикрилих херувимів, прикріплені до ручок; два диякони, стоячи обабіч престолу, повівають ними над святими дарами після освячення їх.

472

Кандила — різні підсвічники, стоячі й висячі; висячі світильники називались полікандило (від 7 до 12 свічок) і панікандило (понад 12 свічок).

473

Тобто оббито листами позолоченої міді.

474

Сінь, або ківорій — навіс із дорогої оздобленої матерії, який у деяких церквах напинали над престолом; ківорій або підвішували до склепіння, або укріплювали на колонах, що стояли довкола престолу. Розкопки княжого замку і палацової церкви Різдва богородиці у Боголюбому показали, що згаданий у літопису ківорій являв собою, очевидно, окрему споруду зовні церкви, поблизу її західних дверей.

475

Деісус —ікона (одна або три), де в центрі зображено Ісуса Христа в царському одінні, а праворуч і ліворуч у молитовних позах Богородицю та Іоанна Хрестителя.

476

Закінчення цього опису треба читати нижче, через абзац — текст «верх же він золотом прикрасив» до «і по склепіннях навколо»; тут один опис пристосовано до двох церков — однобанної Різдва богородиці у Боголюбому і п’ятибанного Успенського собору у Володимирі-Суздальському.

477

Амвон — середина солеї (підвищеного місця перед іконостасом) проти царських врат, на якій читають Євангелія, проголошують проповіді тощо.

478

Пояс — тут: аркатурний пояс, верхня частина церковних стін, на якій робили різні оздоблення.

479

Вітрила — флюгери.

480

Єванг. від Матфія XXV, 40.

481

Псалом СХІ, 5, 6.

482

Єванг. від Матфія XXVII, 25.

483

Єванг. від Іоанна XV, 13 і від Луки XIV, 26 (або 27 чи 33).

484

В Іп. хибно «благолюбивии», у Хл. «боголюбивыи»

485

3 літопису не цілком зрозуміло, чиїм зятем був Петро Кучков (Кучкович), хто такий Яким Кучкович. Ситуація прояснюється на основі даних «Повѣсти о зачалѣ царствующего града Москви», які відомі також за іншими джерелами і наведені у Татіщева. Коло ріки Москви було відоме з літопису село Кучкове, власність великого боярина (за Татіщевим — тисяцького) Степана Івановича Кучка. 1147 р. сюди приїхав Юрій Володимирович і, будучи жонатим («другые жены многи приводя, веселяся почасту») та п’ючи з дружиною, взяв собі за полюбовницю і піддатливу красуню, жону Кучка. Обурений Кучко запер свою жінку під замок. Юрій за це його вбив, а дочку забитого Улиту тут же віддав за свого сина Андрія (за «Синопсисом» його друге ім’я — Китай), можливо, уже один (чи більше) раз одруженого на невідомій жінці, бо тоді йому було добрих 35 літ. Справили весілля, на яке приїхали, зокрема, чернігівський князь Святослав Ольгович із сином Олегом, привізши Юрієві в дарунок гепарда (див. про це під 1147 р.). Забрали тоді й обох малолітніх сиріт, синів Кучка — Петра і Якима, котрі потім жили у Володимирі-Суздальському. Пройшли роки. Петро Кучков, як виходить, одружився з дочкою Якима, улюбленого слуги Андрія Юрійовича. Яким Кучкович, мабуть, був іще парубком. З цих же джерел відомо, що брат Андрія Юрійовича Михалко (чи Всеволод?) тоді ж убив учасників змови, а третю (?) жону Андрія, родом, за Татіщевим, (ясиню) (осетинку) чи, за іншими припущеннями, булгарку, теж скарали чи заслали в монастир. Можна припустити, отже, що ясин Амбал, ключник Андрія Юрійовича, був родичем його третьої (?) жони.

486

В Іп. хибно «вынялы», у Хл. «выняль».

487

Горясір — убивця, який 1015 р. за наказом Святополка Окаянного звелів зарізати Гліба Володимировича.

488

Див. прим. 18 до 1147 р.

489

На мініатюрі Радз. Йому відрубують ліву руку, як і було насправді; це підтверджено антропологічним обстеженням скелета князя.

490

Ковер — різновид килима; корзно — плащ, накидка (див. ще прим. 34 до 1015 р.).

491

Притвор — вхідна частина церкви; тут мовиться про зовнішній не покритий дахом притвор (паперть).

492

Посл. Павла до римлян IV, 15.

493

Див. прим. 13 до 1155 р.

494

Посл. Павла до римлян XIII.

495

Посл. Павла до римлян XIII, 2, 4.

496

Див. прим. 8 до 945 р.

497

Це народне голосіння, яке дає цінну фактичну інформацію, тлумачили по-різному. Наш переклад точно передає оригінал. І ситуація ясна, у ній яскраво виступає момент авторської присутності. Убитого Андрія везуть із Боголюбого до Володимира. Біля Срібних воріт його зустрічає, плачучи, народ. Процесія іде в город, проходить мимо натовпу до Успенського собору, що виблискує своїм золотим порталом («врата», «ворота» — канонічна назва церковних вхідних дверей). Покійного вносять «в ту церкву тими золотими воротами». Згідно з народними уявленнями, покійник поїхав у далекий край. Андрій, якого внесли через золоті ворота в Успенську церкву, — голосять люди, — поїхав, очевидно, до Києва, здобути який він так жадав.

Мідні позолочені ворота володимирського Успенського собору, оздоблені різними зображеннями, були, безумовно, подібні до дверей боголюбовської церкви Різдва богородиці, в якої «і двері ж, і одвірки золотом-таки оковано». Як свідчить голосіння, за розпорядженням Андрія і на його кошти ворота Успенського собору було зроблено («послав був робити тій церкві») у Києві, на Великім Ярославовім дворі, де, отже, працювали видатні майстри-декоратори. Ці ж кияни, що створили золоті ворота собору, були, безсумнівно, у складі тих «изъ всѣхъ земль мастеры» (Лавр., 1160 р.), які в 1160 р. оздоблювали золотом («хочу спорудити церкву таку саму, як і ворота сі золоті») закладений ще 8 квітня 1157 р. Успенський собор. Ворота собору було виготовлено і встановлено в стіну до того, як почалося оздоблення храму, — це звичайна послідовність опоряджувальних робіт. Є підстави твердити, що київські майстри брали участь і в побудові Золотих воріт города Володимира; вони за головними розмірами дуже близькі до Золотих воріт Києва.

498

Посл. Павла до євреїв XII, 6, 7.

499

Що це за Андрієві брати — Роман і Давид, літописи не уточнюють; у покажчиках до літописів їхні імена випущено. Традиційною є думка, що тут маються на увазі Борис-Роман і Гліб-Давид Володимировичі, убиті 1015 року за наказом Святополка Ярополковича Окаянного, як брати Андрія за своєю долею, його духовні брати, котрих чекає райське блаженство за перенесені муки.

500

Юрій.

501

Гліба Ростиславича рязанського, сина Ростислава Ярославича від невідомої жони; оскільки ж Мстислав і Ярополк Ростиславичі названі шуринами, братами жінки Гліба, то ясно, що вона була дочкою Ростислава Юрійовича.

502

В Іп. «генваря въ 3 день масопустьнои недѣлѣ во вторникъ»; у Хл. І Лавр, ця сама помилкова дата; з «Хроніки Лівонії» Генріха Латвійського відомий ще син Всеслава Васильковича Володимир, князь полоцький.

503

Див. прим. 12 до 996 р. та прим. 4 до 1093 р.

504

У Лавр. «городи».

505

Див. прим. до 1175 р.

506

В Іп. хибно «Лакшу», у Хл. «Коулашкоу».

507

У Хл. «загородя».

508

Себто, сталеві лати і кольчуги блищали, як лід.

509

В Іп. І Лавр. «Мстиславичи», — тобто дружина, вої Мстислава.

510

Ім’я Февронії відоме з Лавр.; так само ім’я Марії, за грузинськими джерелами, — осетинки, відоме з Лавр.; вона померла 19 березня 1205 р., незадовго перед цим прийнявши чернецтво під ім’ям Марфи (на честь імені своєї сестри Марфи); 1209 р. Всеволод Юрійович оженився вдруге, за Воскр., на Любові, дочці князя вітебського Василька Брячиславича, одруженого (за дослідженнями) з невідомою на ім’я дочкою Давида Ростиславича; Василько, за дослідженнями, мав ще сина Брячислава, жінка якого невідома; дочка Брячиславова, яка, за Татіщевим, мала ім’я (Прасковія), а за іншими даними — Олександра, була, за Новг. І, дружиною Олександра Ярославича Невського.

511

Ім’я цього синівця (племінника) Гліба Ростиславича, сина Юрія Ростиславича — невідоме; і сам Юрій, власне, ніде не згадується.

512

Далі 18 рядків до кінця другого стовпця 212 арк. (423 с.) і зворот 212 арк. (424 с.) в оригіналі не заповнені; з 213 арк. (425 с.) і до кінця літопис переписано четвертою рукою.

513

Русальна неділя (тиждень) розпочиналася в неділю через шість тижнів після Великодня і передувала Трійці; у 1176 р. вона припадала на 16–22 травня. Четвер русального тижня називався «русалчиним Великоднем».

514

Тобто не покарав свого брата Давида.

515

В Іп. хибно «Рослава», у Хл. «Ярослава».

516

Отже, невідома на ім’я дочка Святослава Всеволодовича була жоною Мстислава Володимировича.

517

Перед цим в Іп. І Хл. прогалина. Судячи з Лавр., перед словами «люди ж володимирські» була розповідь про події у Володимиро-Суздальській землі: смерть Михалка Юрійовича в ніч на 20 червня 1176 р., початок князювання у Володимирі Всеволода Юрійовича, перемога його 27 червня над синівцем Мстиславом Ростиславичем, онуком Юрія Володимировича, спалення восени 1176 р. Глібом Ростиславичем рязанським Москви, похід його взимку 1176/7 р. на Всеволода, довге стояння військ на ріці Кулакші, перемога Всеволода над Глібом 7 березня 1177 р. І повернення його до Володимира, де його зустрічають володимирці.

У Татіщева наведено таку характеристику померлого Михалка Юрійовича: «На зріст був малий, і сухий, борода вузька і довга, волосся довге і кучеряве, ніс нагнутий; вельми навчений був [святого] Писання, з греками і латинами говорив їхніми мовами так, як руською, але про віру ніколи суперечок мати не хотів і не любив, вважаючи, що всі суперечки від гордості або невігластва духовних виникають, а закон божий для всіх є один»

518

Звідси ясно, що невідома на ім’я дочка Гліба Ростиславича вийшла за Мстислава Ростиславича, але, за дослідженнями, це була його друга жона; першою ж була, за дослідженнями, також невідома на ім’я дочка Ярослава Володимировича Осмомисла; її, за даними угорських джерел, ще малою посватали за майбутнього угорського короля Стефана (Іштвана) III, відіслали на виховання в Угри, але шлюб цей у 1164 році розладнався, бо Ярослав Володимирович виступив на боці візантійського імператора Мануїла І Комнина, свого родича, у його війні з уграми. Отже, незабаром її видали за Мстислава, бо тільки так можна пояснити той факт, що син Мстислава Ростиславича, теж Мстислав (Удатний), законно запрошувався і сидів деякий час на галицькому столі.

Крім Романа, у Гліба Ростиславича було (за Лавр., Воскр., «Русским временником» та «Повѣстьо о разорении Рязани Батыемъ») п’ять синів: 1. Ігор, одружений з Агрипиною (дочкою Ростислава Мстиславича), який мав трьох синів — Інгваря, Романа, Юрія-Георгія та дочку Феодосію, третю жону Ярослава Всеволодовича (в черницях — Єфросинію); Інгвар, у свою чергу, від невідомої жони мав чотирьох синів — Романа-Гліба (?), Юрія-Георгія, Олега Красного, Інгваря-Кузьму та дочку Євдокію (за Татіщевим- (Надію», жону Володимира Костянтиновича (який залишив синів Андрія та Романа); 2. Володимир, який від невідомої жони мав чотирьох синів: Гліба (одруженого з дочкою Давида Ростиславича), Олега, Костянтина (який від невідомої жони мав сина Остафія) та Ізяслава; 3. Всеволод, який від невідомої жони мав сина кир-Михайла, одруженого з дочкою Всеволода Святославича Чермного (за Татіщевим — (Вірою)), а кир-Михайло мав сина, невідомого на ім’я; 4. Святослав, який від невідомої жони мав трьох синів: Святослава, Мстислава і Ростислава (одруженого з невідомою на ім’я дочкою Давида Ростиславича); 5. Ярослав, одружений із Всеславою, дочкою Рюрика Ростиславича.

При цьому Гліб Володимирович разом із братом Костянтином 20 липня 1217 р. організував убивство рідного брата Ізяслава та п’яти двоюрідних братів: Романа Ігоревича, кир-Михайла Всеволодовича і синів Святослава Глібовича — Святослава, Ростислава і, очевидно, Мстислава.

519

Тобто ігумена Єлецького монастиря з церквою Успіння богородиці (Успенським собором).

520

У Хл. «іюл(я) 31».

521

За Новг. І, у Мстислава був син Святослав (за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Агафоник) від першої, невідомої, жони; удруге Мстислав оженився на дочці новгородського посадника Якуна Мирославича.

522

3 6686 по 6708 р. (у Хл. по 6706 р.) включно Іп знову переходить в основному з ультраберезневого на березневе літочислення; при цьому відомостей про події 6686 (1178/9) березневого року в літопису нема.

523

Княже ім’я його було Мстислав.

524

Тут зять — чоловік сестри; отже, жоною Всеслава Васильковича була невідома на ім’я дочка великого князя київського Ростислава Мстиславича.

525

Це той самий боярин, що був найближчою довіреною особою отця Мстиславового, Ростислава Мстиславича. Старшим братом Володимира, за Лавр., був Мстислав Удатний (за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Федір; далі він неодноразово виступатиме в Іп., див. також прим. 6 до 1177 р.); молодшим, очевидно, був Давид (за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Гліб). За Новг. І, Володимир мав від невідомої жони сина Ярослава (див. ще прим. 2 до 1130 р.) і дочку, яку було видано, згідно з «Хронікою Лівонії» Генріха Латвійського, за рицаря-воєводу Теодеріха (Дітріха) фон Буксгевдена, брата першого ризького єпископа-місіонера Альберта. Ярослав, у свою чергу, мав від першого шлюбу з невідомою жоною сина, який 1243 р. убив свою мачуху Євпраксію Рогволодівну.

526

У Новг. І «июня въ 14»; у Лавр, «в суботу 50-ю»; отже, помер Мстислав Ростиславич (за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Федір) у ніч із п’ятниці на суботу, з 13 на 14 червня 1180 р.

527

В Іп. І Хл. помилково «Всеволода».

528

У Татіщева додано: («волосся мало, тільки на потилиці мав»}.

529

В Густ. І в Татіщева дочка великого князя польського Казимира II Справедливого названа Марією (в Любецькому синодику — Анастасією, а Всеволод — Данилом) і поєднана, вважаємо, з іншою Марією (за Татіщевим — (Агафією)), дочкою Мстислава Володимировича, удовою Всеволода Ольговича, про смерть якої ідеться тут же, через два абзаци.

530

Ім’я з Татіщева; в Любецькому синодику вона має ім’я Євдокія, а Володимир — ім’я Борис.

531

В Іп. хибно «дѣломъ», у Хл. «діаволом».

532

Далі в Іп. виступатиме її молодша сеогра Верхуслава, за «Києво-Печерським патериком» — Анастасія; з Лавр. відомі дві старші сестри Збислави — Олена і Всеслава (за Любецьким синодиком — Євпраксія?); отже, друга (чи третя) дочка Всеволода Юрійовича невідома.

533

В Іп. І Хл. 6687 р. пропущено.

534

Значить, дочка Святослава Всеволодовича була за Романом Глібовичем; ім’я її невідоме.

535

Тобто, серед нащадків Володимира Мономаха (див. ще прим. 10 до 1147 р.).

536

В Іп. хибно «дро», у Хл. «добро».

537

Роман Ростиславич (за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Борис) уподібнюється до Бориса-Романа Володимировича, якого разом із братом Глібом-Давидом забито 1015 р. за наказом Святополка Ярополковича.

538

У Татіщева маємо світський аспект характеристики Романа Ростиславича: («Він був вельми навчений усяких наук, а оскільки він сам честь, славу і багатство зневажав, неправди тяжко ненавидів, то, хоча в молодості багаторазово хоробрість проявив і вельми сильним був, війни він ненавидів, хіба що примушений [до цього] був. Так він часто у бесідах братів своїх і вельмож цього повчав і до учення молодих людей спонукав, влаштувавши для цього училища, і вчителів — греків і латиністів — своєю казною утримував, і не хотів мати священиків невчених. І так на це він маєтність свою вичерпав, що на погреб його смольняни примушені були давати срібло і куни, скільки хто хотів. А що всі народом його любили, то зібрали таку силу, що більше було, ніж князеві в рік приходило»).

539

У «Слові о полку Ігоревім» згадується ще інший брат Брячислава (жона його невідома) — Ізяслав, а також Всеволод, невідомий з інших джерел; безсумнівно, що Володша літопису — це і є Всеволод.

540

Микула Володшич (Всеволодович) відомий лише через своїх синів — Всеслава та Ізяслава: жона його теж невідома.

541

В Густ. під 1160 р. згадується Глібів брат, як вважають, Всеслав із Полоцька.

542

В Іп. І Хл. хибно «по Лобьскоу», «в подлобьскоу».

543

Ідеться про військо Мстислава Мстиславича Удатного.

544

Отже, війська прийшли з Білгорода і з Треполя; щоб перейти на лівий берег Дніпра, треба було переправитися на Вітечівському броді.

545

Військо Мстислава Володимировича, сина Володимира Метиславича «мачушича».

546

У Новг. І «на зиму».

547

Додано з Лавр.

548

Імена Анастасії і ясині (осетинки) Марфи є в Любецькому синодику, де Гліб має хрестильне ім’я Пахомій, а Мстислав — Пантелеймон.

549

Галія — різновид великих суден (про насади див. прим. 2 до 1149 р.).

550

У Лавр. Його ім’я Фома Лазкович.

551

Тобто жителі болгарських городів Собі, Куля, Темті і жителі узбережжя ріки Ками-Челмати.

552

553

Учан — різновид суден.

554

В Іп. І Хл. хибно «носадѣихъ», «насадех».

555

Полоцьким єпископом Миколай став трохи пізніше (див. далі).

556

В Іп. І Хл. хибно «въ 1-ю».

557

В Іп. І Хл. «Андрѣя»; княже ім’я його було Святослав.

558

В Іп. І Хл. помилково «въ 13 день въ среду»; у Лавр, «въ 18 день», коли й була середа; правда, середа була 13 квітня 1183 р., але ж тут Іп. відстає на один рік.

559

При освяченні храму архієреєм покритий дорогою одежею (індитією) престол обв’язується вірьовкою (вервієм), і при цьому так, що з усіх чотирьох сторін вона утворює хрест; довжина цієї «чудовної вірьовки» понад 42 м.

560

Жоною Ярослава Юрійовича була, за Татіщевим та висновками учених, Єфросинія, дочка Бориса Юрійовича.

561

Це одне слово свідчить, що в ті часи уже існував город Дубровиця і він був центром удільного князівства (волості); жона Гліба Юрійовича невідома.

562

У Хл. «полтрети тисяч», тобто дві з половиною тисячі.

563

В Іп. «Билюковича Изая»; ясно, що це син хана Белука (Беглюка).

564

В Іп. І Хл. помилково «Товлмя»; у Лавр. «Толгыя Давыдовича тести с сыомъ», — отже, звідси ясно, що Мстислав (за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Федір) Давидович, князь новгородський, був одружений з дочкою цього половецького хана.

565

У Хл. «Токмиша»; у Лавр. перелік захоплених половецьких ханів дещо інший, ніж в Іп.

566

Велике освячення — освячення нової церкви і антимінса (шовкової чи лляної хустини із зображенням покладення Ісуса Христа в гроб, в яку загортаються частинки святих мощей); освячення відбулося в день пам’яті (успіння) Василія Великого.

567

Єпископ Никифор перебував не в давно запустілому, знищеному Юр’єві, а в Каневі, де в 1144 р. Всеволод Ольгович заклав храм святого Георгія (Юрія) Побідоносця.

568

Притчі Солом. III, 34.

569

В Іп. І Хл. хибно «вагаты», «въгаты».

570

Можливо, йдеться про Залозний шлях.

571

Додано з Єрмол.

572

Ця татіщевська дата — день повернення Святослава до Києва. Від перемоги над Кончаком минуло 20–21 день. Переможці йшли додому так повільно тому, що треба було пристосуватись до ходу піших полоняників, а насамперед через те, що був глибокий обледенілий сніг або весняне болото, у якому грузнули коні. Виходячи з цих погодних умов, можна вирахувати, що Святослав і Рюрик спішно вирушили з Києва 17 лютого (неділя, день пам’яті Феодора Тірона), подолавши відстань до Хорола (близько 230 км по прямій) за 11 днів. Посланець до Ігоря прибув у Новгород-Сіверський 14 лютого (четвер). Невдачу Ігоря (він не з’єднався зі Святополком), яка спіткала новгород-сіверського князя на самому початку його виступу («був великий обледенілий сніг» — «бяшеть серенъ великъ»), Татіщев датує 26 лютого, наводячи слова бояр, що Святослав вирушив 8 днів тому; отже, ці слова були сказані ними 25 лютого, перед походом.

573

У районі Дінця затемнення сонця, яке в давні часи вважалося лиховісною ознакою, відбулося 1 травня 1185 р. о 16 год. 55 хв. (момент найбільшої фази) за київським часом, себто тоді, коли в церквах правили вечерні.

574

В Іп. хибно «возворотися», у Хл. «възворотимся».

575

В Іп. І Хл. хибно «половци»; треба «полци» — війська, полки.

576

Ідеться про половців.

577

Псалом CII, 10, 9.

578

Псалом VII, 17.

579

Псалом CXVIII, 13.7.

580

Псалом XXVI, 9 або L, 13.

581

Востаннє Святослав Ольгович згадується саме тут, отже, й загинув він, перебуваючи в полоні; за Любецьким синодиком, ім’я його жони — Анастасія; за Лавр., у нього був син Мстислав, убитий татарами 1241 р.

582

В Іп. хибно «ношахуть», у Хл. «но наших».

583

В Іп. «в морѣ», у Хл. «в мори»; про це озеро, навколо якого точилася битва, говорилося вище; морем у давнину називали також озеро (це засвідчують, напр., біблійні тексти: Єванг. від Іоанна VI, 16–25).

584

В Іп. «постерези», у Хл. «постережем».

585

Див. про це під 1167 р. (прим. 7); але оскільки тут іде мова про Київську сторону, то можливо, що мається на увазі перемога над половцями воєводи Романа Нездиловича з берендичами 21 квітня 1185 р. Але в 1185 р. Бонякові було б уже близько 110 років.

586

Городниця — частина заборола (забрала), дерев’яної стіни (брустверу) на валу, що завжди оточував город-укріплення.

587

Села князів — учасників невдалого походу наполовців.

588

В Іп. хибно «тоу», у Хл. «та» (двоїна).

589

В Іп., треба думати, хибно «вась».

590

21 червня 1185 року як дуже ймовірну (вважаю, що певну) дату втечі Ігоря встановлено на підставі свідчення «Слова о полку Ігоревім», що тоді йому «соловий веселими пѣсньми свѣть повѣдають», а за народними примітами та дослідженнями орнітологів солов’ї співають лише до дня Петра і Павла (29 червня). Дата прибуття Ігоря до Києва (після перебування вдома у Новгороді-Сіверському, а потім у Чернігові) встановлюється на основі іншого речення «Слова» — «Игорь ѣдеть по Боричеву къ святѣи Богородици Пирогощеи». Церква Пирогоща називалася ще Успенською; сюди на храмове свято Успіння, що відзначається 15 серпня, і прибув Ігор, — після приблизно двотижневого перебування в Києві у великокняжому оточенні, — з'їхавши з Гори на Подолля по Боричевому узвозу.

591

Оскільки свято Благовіщення припадає на 25 березня, то цілком ясно, що саме в цей день і було освячено храм.

592

У Лавр, смерть Володимира Глібовича датована 18 березня як середою вербної неділі; справді, 18 березня 1187 р. це був той день.

593

За Лавр., 29 вересня 1188 р. (6697 ультраберезневого року) помер молодший брат Бориса, теж немовля, Гліб; першим сином Всеволода був, за Лавр., Костянтин.

594

В Іп. І Хл. «есвѣ дали».

595

Число додано за Густ. І за Татіщевим.

596

В Іп. І Хл. це повне сонячне затемнення датоване хибно «15 день».

597

Єрусалим було завойовано єгипетсько-сірійським султаном Саладіном у 1187 р., але на місяць пізніше — 2 жовтня; 4 вересня було захоплено місто Аскалон.

598

Про цю битву між іноплемінниками (філістимлянами) та ізраїльтянами говориться не в Книгах Суддів, а в Першій книзі Царств IV, 1–11.

599

Друга книга Царств VI, 14–17.

600

Крім відомих з Іп. двох синів Ярослава Осмомисла — Володимира (від Ольги Юріївни) та Олега (від Настаськи; за Густ. І польськими джерелами, його друге ім’я було Мстислав чи Мечислав?), — у нього було ще три дочки: найстарша, невідома на ім’я (див. про неї прим, б до 1177 р.); друга — Єфросинія, жона Ігоря Святославича (Ярославна зі «Слова о полку Ігоревім»; ім’я її вперше зустрічається в джерелах кін. XVIII ст., але воно, очевидно, певне, бо це ж саме ім’я прийняла в чернецтві мати Єфросинії Ольга Юріївна); третя — Вишеслава, була, за польськими джерелами, жоною Одона, сина Мешка III Старого.

601

Тут у Татіщева маємо таке продовження характеристики Ярослава Володимировича: <«З усіма князями він жив у злагоді і раді, особливо дбав про порядок [своєї] землі і тому всім сусідам був страшний. Ніхто не смів на нього нападати, тому що воєводи [його], безперестану грекам, уграм і чехам допомагаючи, були умілі в ратних справах і хоробрі в битві. Земля ж його була повна в усьому достатку, процвітала і множилася в людях, тому що вчені умільці і ремісники з усіх країн до нього приходили і городи населяли, котрими збагачувалася земля Галицька в усьому. По Дунаю він городи укріпив, купцями населив; тим, які торгували через море в Греках і ремесла налагоджували, він зі своїх маєтностей допомагав. Він був щедрим, милостивим і правосудним, через те безліч іноземців йому служило. Навчений був мов, багато книг читав, у церковному чині багато що виправляв, і клір влаштовуючи і навчаючи, повір’я скореняв, а мудрості і правдивої віри навчав і вчити спонукав. Монахів же і їхні прибутки призначив для навчання дітей»>.

602

У Лавр, «июля вь 30 день».

603

Сином якої сестри Всеволода Юрійовича був Яків — точно невідомо; можливо, що одна з дочок Юрія Володимировича була жоною якогось боярина. Але вірніше, думається, вважати, що Яків був сином померлого в 1180 р. новгород-сіверського князя Олега Святославича від першої жони, сестри Всеволода Юрійовича, яка померла 1164 р.; не маючи наділу, Яків, очевидно, жив у свого дядька-вуйка.

604

В Іп. І Хл. хибно «такова», «також».

605

За польськими джерелами, відома їхня дочка Агафія, що була дружиною Конрада І, сина Казимира II Справедливого.

606

Тобто по цей бік Карпат.

607

В Іп. хибно «свои», у Хл. «вои».

608

В Іп. «Прѣсньскоу», «Преснескь», у Хл. «Плѣснескь», «Плѣсньскоу», «оу Плѣнска».

609

Казимир II Справедливий, син Болеслава Кривоустого, був родичем Романа: тітка Романової жони Передслави Олена, дочка Ростислава Мстиславича, сестра Рюрика Ростиславича, була дружиною Казимира (другою).

610

Мешко III Старий, син Болеслава Кривоустого, теж був родичем Романа через свого молодшого брата Казимира II Справедливого; крім того, тітка Романова Євдоксія, дочка Ізяслава Мстиславича, сестра Мстислава Ізяславича, була другою жоною Мешка (див. ще прим. 12 до 1149 р.).

611

В Іп. хибно «хочеть», у Хл. «хочешь».

612

В Іп. хибно «его», у Хл. «то».

613

Із тексту неясно, чий двір запалили половці, чиї статки забрали, дві жони, челядь. Очевидно, половці, очолені ображеним Кунтувдієм, розправилися з якимось чорноклобуцьким ханом, що стояв на боці Святослава Всеволодовича.

614

Вище говорилося, що взимку 1188/9 р. половці ходили воювати подунайські землі. Чорні клобуки порівнюють своє становище зі становищем подунайців.

615

Ярополка Юрійовича, сина Юрія Ярославича; жона Ярополка невідома.

616

В Іп. І Хл. хибно «Итогды», «итогда».

617

В Іп. І Хл. хибно «во Воротцехь», «въ воротцѣх»;«воропъ» — напад, несподіваний наїзд.

618

Город цей, отже, належав чорно-клобуцькому ханові Кулдюру. Де він був розташований — точно невідомо. Але з тексту ясно, що стояв він на дорозі, по якій Ростислав Рюрикович їхав із Торчського до Протолчів на Дніпрі, і при цьому нижче від Канева, на крайньому рубежі Руської землі. Ця обставина і вивчення давніх доріг дають підставу гадати, що кочівницький город Кулдюрів міг стояти на лівому березі річки Тесмені (Тясмину) в районі нинішньої Сміли; ця гіпотеза підкріплюється тим, що тут виявлено курганний могильник і кургани кочівників цього періоду.

619

Цей Ростислав Ярославич був, за Лавр., одружений зі Всеславою (за Любецьким синодиком, можливо, Євпраксією), дочкою Всеволода Юрійовича; за Новг. І, він мав меншого брата Ярополка-Гаврила, одруженого, за Любецьким синодиком, на Василисі; за Татіщевим, у Ростислава був іще один — сумнівний — брат (Ігор).

620

В Іп. І Хл. хибно «Добра».

621

Постриги — обряд, яким урочисто відзначали перехід дитини у хлоп’ячий вік; тут Ярославу (за Лавр., його хрестильне ім’я — Федір) минуло три роки; в Іп. І Хл. хибно «постѣгы», «подстягы».

622

За Лавр., у 1215 (1216) р. Володимир одружився з невідомою на ім’я дочкою Гліба Святославича; її з дітьми та іншими людьми спалили татари в Суздалі 7 лютого 1238 р.

623

В Іп. І Хл. не вияснене точно слово «билинча»; за змістом виходить, що Бурчевичі побоювалися невигідного для них повороту справи.

624

Жона Мстислава Давидовича невідома.

625

В Іп. «въ Роговъ», у Хл. виправлено на «в Корачевь».

626

Оскільки Святослав Всеволодович помер 27 липня (похорон, отже, відбувся 28 чи 29), а княжі столи претенденти захоплювали після смерті попередника негайно, то ясно, що Рюрик, який перебував тоді у Вручому (за якихось 190 км), прибув до Києва 1 серпня, приурочивши приїзд до свята Маккавеїв.

627

Див. прим. 1 до 1177 р.

628

Жона Всеволода Мстиславича невідома.

629

Малолітніх синів недавно померлого Казимира II Справедливого — Лешка Білого та Конрада І.

630

Див. прим. 2 до 1074 р.

631

Дев’ятий час (церковний) — проміжок між 16–18 (включно) годинами дня; оскільки далі говориться, що землетрус стався «на обідні», то виходить, що це трапилося наприкінці 15 — на початку 16 години.

632

Або, можливо, когось іншого із п’яти братів, але далі Олег та Гліб діють спільно.

633

Отже, дочка Ярослава Всеволодовича була жоною Давида Ростиславича.

634

В Іп. І Хл. помилково «потаены»; у Воскр. «потоптаны».

635

В Іп. І Хл. хибно «испроси оу Бориса оу Дрюютьского (дръютьскаг) князя Мьстислава Романовича».

636

На ім’я тут називає цього Давидового зятя Никон.; значить, дочка Давида Ростиславича була жоною Ростислава Святославича.

637

Жоною «буй-тура» Всеволода була, як доводять, Ольга, дочка Гліба Юрійовича, внучка Юрія Володимировича; за Новг. І, відомий його, очевидно, син Святослав, князь трубецький.

638

До города Володимира-Волинського.

639

Оскільки з п’яти синівців (племінників) Ярослава Всеволодовича, синів Святослава Всеволодовича, Олега і Гліба залишили в Чернігові, то в похід пішло двоє із решти (Володимир, Всеволод, Мстислав); під браттям тут можуть матися на увазі якісь інші князі, бо жодного рідного брата в Ярослава у цей час не було, а двоюрідний лише один — Ігор Святославич.

640

Себто, наразив на спалення Ольговичами.

641

За Лавр., жоною Ярослава (за актовими печатями, його хрестильне ім’я — Михайло) Володимировича була своячка Всеволода Юрійовича; за Татіщевим, її ім’я (Олена) і вона була сестрою Всеволодової першої жони, осетинки (ясині) Марії; за Новг. І, Ярослав мав невідому на ім’я дочку, сина Ізяслава-Михайла, другого сина (невідомого на ім’я) і третього — Ростислава.

642

В Іп. «априля во 24», у Хл. «априля въ 23»; день пам’яті Георгія (Юрія) Побідоносця відзначається 23 квітня (див. ще прим. І до 1175 р., про хронологію в межах доби); за актовими печатями, друге ім’я Давида Ростиславича — Гліб.

643

У Татіщева тут додано:<«хоча не багато учений був, але любив читати книги і пам’ять гостру мав»>.

644

Із першої молитви Василі я Великого (при послідуванні до причащання).

645

Див. прим. 11 до 1183 р.

646

Пісня пісень Соломона IV, 7.

647

Це остання згадка про митрополита Никифора; скільки він іще діяв — невідомо; неясна справа також із його нібито наступниками Гавриїлом та Діонісієм, яких згадано лише у Новг. І (у списку митрополитів). За Лавр., у 1210 р. на київському митрополичому столі був уже Матфій, який помер 26 (19?) серпня 1220 р.; з цього часу і до 6 січня 1225 р., коли, за Лавр., на престолі сів грек Кирило І, митрополія, з усією ймовірністю, була незайнята. Кирило І, за Акад., помер 1233 р., а в 1236 чи 1237 р. (за цим же джерелом) прийшов грек Іосиф, який сидів у Києві до татаро-монгольського нападу 6 грудня 1240 р.

648

В Іп. «вь 1 день», у Хл. «въ 8 день»; у Лавр, «въ 28 день, на память святаго отца Моисѣя Єфиопа», — ця дата правильна. Іван був восьмим, останнім сином Всеволода Юрійовича і мав, за Воскр, від невідомої жони сина Михайла; перед Іваном у Всеволода, за Лавр., народився Святослав-Гаврило, який мав сина Дмитрія.

649

В Іп. І Хл. помилково «зачатия ради».

650

В Іп. хибно «и того ради», у Хл. «того града».

651

Передслава Рюриківна була першою жоною Романа Мстиславича, який, за Татіщевим, вигнав її десь у 1197 чи 1198 році, перебуваючи в поганих стосунках з тестем Рюриком Ростиславичем.

652

За євангельською притчею (Єванг. від Матфія XXV, 14–30), один володар, ідучи в чужу землю, роздав свої гроші-таланти рабам, щоб вони пустили їх у діло, і вони подвоїли їх. Лише один лінивий раб закопав талант (26 кг срібла) у землю і не здобув володареві прибутку; його звеліли кинути в пітьму кромішню, де є плач і скрегіт зубів.

653

Це число підтверджує правильність літописної дати, бо церкву Михаїла освячено 1088 року; матеріали, подані під 1200 роком, продовжують розповідь про події 1199 року.

654

Іов ХLII, 17.

655

Екклезіаст III, 1 (осмислення, виклад тексту).

656

Псалом XXI, 32; в Іп. «моего», у Хл. «твоего».

657

Мається на увазі імператор Костянтин (Константин) І Великий, який проголосив християнство державною релігією.

658

У кн. Вихід (XXXI-ХL) розповідається, що будувати святилище богові Мойсей доручив майстрові-художнику Веселіїлу.

659

Єванг. від Марка IX, 23.

660

Звідси і до кінця літопису дати (за поодинокими винятками) не відповідають дійсності; їх немає в Хл.; далі на ці роки зважати не слід. У перекладі, однак, зберігаються всі ці дати, бо вони є в Іп. І винесені, як і попереду, в колонтитули та примітки.

661

3 якого твору цитата — встановити поки що не вдалося.

662

Єванг. від Матфія XIII, 17.

663

Маєтні давали в скарбницю храму багато зі свого достатку, а бідна вдова поклала все, що в неї було, — дві мідні монети (лепти), і це Ісус Христос відзначив особливо (Єванг. від Марка XII, 41–44 або Єванг. від Луки XXI, 1–4).

664

Текст із «Одкровення», яке приписували Мефодієві Патарському (див. також прим. 11 до 1096 р.).

665

В Іп. «благолюбна», у Хл. «боголюбна».

666

Псалом XVIII, 5.

667

Єванг. від Матфія VI, 9 або Єванг. від Луки XI, 2; із молитви «Отче наш».

668

Маріам — сестра Мойсея, біблійна пророчиця, яка співала на березі Червоного моря славу богові, що євреї вийшли з Єгипту, а військо фараона Мернепти загинуло під водою (Вихід, XV, 20, 21).

669

Ісайя ХLV, 16; про острови див. прим. 18 до початкової недатованої частини літопису.

670

За Біблією, навіть у тяжкі для Іудеї часи бог звелів її правителеві Зоровавелю, — під началом якого перша партія полонених іудеїв у 536 р. до н. е. вернулася з Вавілону, — відбудувати храм Святую святих в Єрусалимі, а коли вони це зробили, бог пообіцяв їм благополуччя (Кн. Аггея). Не випадковою була також дата закінчення підпірної стіни — 24 вересня, шостого місяця березневого року, — так розпочинається друга глава Книги пророка Аггея: «Въ двадесять четвертый день мѣсяця шестаго», і далі ще тричі повторюється це число дев’ятого місяця.

671

Притчі Солом. XI, 10.