У РІК 6685 [1177]. Прийшли половці на Руську землю на русальній неділі[513]. Оскільки Роман [Ростиславич] сидів у Києві, то він послав [проти них] брата свого Рюрика і двох синів своїх, [Ярополка і Мстислава]. Половці тим часом узяли шість городів берендицьких і пішли до [города] Ростовця. Давид же [Ростиславич] не прийшов був, і сталася суперечка межи братами. Однак наздогнав він братів своїх, Рюрика і обох синівців своїх, Ярополка і [Мстислава-] Бориса, і настигли вони половців коло Ростовця. Але половці, повернувшись, перемогли полки руські і багато бояр захопили, а князі вбігли в Ростовець.
А се бог напустив кару на нас, [оцих] поганих, та не яко милуючи їх, але нас караючи, навертаючи нас до покаяння, щоби удержалися ми од лихих діл, — і тому карає він нас нашестям поганих. Се бо єсть бич його, щоби ми, смирившись, схаменулися од злої путі. Коли почули це Ольговичі і Всеволодович Святослав, вони обрадувалися, ніби не відаючи про божу кару.
Того ж року Святослав поїхав до Києва, і говорив Романові Святослав: «Брате! Я ж не домагаюсь од тебе нічого, але угода наша є така: якщо князь завинить, то [погубить] волость, а муж — голову. А Давид — винуват». Але він, [Роман], цього не зробив[514].
Святослав тоді послав брата свого Ярослава[515] і [сина] Олега з воями. І вони, перейшовши Дніпро [на Вітечівськім броді], послали [послів] до Мстислава Володимировича, до зятя свого[516], велячи йому одступити від Ростиславичів, і Мстислав обіцявся їм так учинити. І рушили вони до города до Треполя, а Мстислав же пішов до воріт до водяних, удаючи, [що буде] битися, [бо] домовився він [із ними] потай із города, утаївшись од Ярополка [Романовича], а трепольців зрадивши, і одчинив на них город. І Ярополк пішов до отця.
Святослав же, прийшовши з полками своїми, став коло [броду] Вітечева, і туди приїхали до нього чорні клобуки; туди ж приїхали до нього кияни, кажучи: «Уже Роман пішов до Білгорода».
Святослав тоді увійшов у Київ, у день святого пророка Ілії, а звідти послав братів своїх до Білгорода. Не досягнувши нічого, вони вернулися.
У тім же році родився в Ігоря І [Святославича] син, і нарекли його в хрещенні ім’ям Андріян, а княже — Святослав.
У той же час прийшов [із Новгорода] Мстислав [Ростиславич] із військом своїм, і сказали [Роман, Мстислав і Рюрик]. Ростиславичі: «Якщо бог зволить, то завтра ми дамо бій Святославу».
Коли ж Святослав довідався, що хотять йому дати бій Ростиславичі, то побіг Святослав через Дніпро [коло] устя Либеді, і потопилося багато людей. А перед цим він послав був [послів] у Половці, і половці, почувши, що Святослав вибіг із Києва і, приїхавши до [города] Торчського, багато людей захопили.
Ростиславичі ж, не хотячи губити Руської землі і християнської крові проливати, порадившись, дали Київ Святославу, а Роман пішов до Смоленська.
…[517] люди ж володимирські зустріли з хрестами князя свого [Всеволода Юрійовича], який ішов з побідою, і возрадувалися, побачивши християн, визволених із полону в поганих. А ворогів у руках [своїх] він привів, схоплених, у город Володимир — князя Гліба [Ростиславича] із сином його Романом і з шурином його, Мстиславом [Ростиславичем][518]. І дружина [їх була] схоплена, і всі вельможі їх, і була радість велика в городі Володимирі.
А на третій день стався заколот у городі Володимирі. Повстали бояри і купці, кажучи: «Княже! Ми тобі добра хочемо, за тебе голови свої кладемо, [а] ти нині ворогів своїх держиш просто. Адже се вороги твої і наші — суздальці і ростовці. Тож скарай їх, чи осліпи, або дай нам».
Князь же Всеволод, благовірний і богобоязливий, не хотячи цього вчинити, повелів усадити їх у поруб задля людей, аби втишився заколот. А по Ярополка [Ростиславича] він послав [послів], говорячи: «Видайте нашого ворога, або я іду на вас». Рязанці тоді, порадившись, сказали: «Князь наш і браття наші погибли із-за чужого князя». І, поїхавши у [город?] Вороняж, вони схопили його самі, і привели його, Ярополка, у Володимир, і всадили його тут же в поруб.
Зять же Глібів, Мстислав Ростиславич, порадившись, послав [посла] до Святослава [Всеволодовича], кажучи: «Пошли до Всеволода щодо Мстислава і Ярополка», — бо присилала до нього, [Святослава Всеволодовича], і Глібова княгиня [посла], благаючи за мужа і за сина. І послав Святослав до Всеволода [Юрійовича] Порфирія, єпископа чернігівського, і Єфрема, ігумена [монастиря] святої Богородиці[519], і продержав їх Всеволод два роки. Бо сказав був Святослав: «Якщо пустить він Гліба, той піде в Русь». Але Гліб сказав: «Лучче я тут умру. Не піду». Тоді ж князь Гліб [і] помер, [місяця] червня у тридцятий[520] [день], а Романа, сина його, ледве визволили, цілувавши хреста. А Мстислав[521] і Ярополк у порубі були. А потім, вивівши їх і осліпивши, пустили [їх].