Літопис Руський. Київський літопис

У РІК 1194

У РІК 6702 [1194].Святослав [Всеволодович] покликав братів своїх у Корачев[625], — Ярослава [Всеволодовича], Ігоря [Святославича], Всеволода [Святославича], — і став з ними радитися, маючи намір [піти] на рязанських князів, бо була в них суперечка із-за волості. І послали вони [послів] до Всеволода [Юрійовича] в Суздаль, просячись у нього на Рязань, але Всеволод їх волі не вчинив.

І вернувся Святослав із Корачева з Юрієвого дня, і їхали вони вліті на санях, бо щось прикинулось було йому на нозі, і в насадах рушив по Десні.

Святослав же, прибувши в Київ, поїхав до Вишгорода, у п’ятницю, поклонитися святим мученикам, [Борису та Глібу], і, ввійшовши в церкву, зі сльозами поцілував святу раку.

А після цього він прийшов до отчої гробниці і хотів увійти, як звичайно. Але піп [кудись] одійшов із ключем, і Святослав, не діждавши, поїхав, досадуючи в душі своїй, що не поклонився отчому гробу, і приїхав до Києва.

У суботу ж поїхав він до Святих мучеників, [Бориса і Гліба], до церкви, що є тут коло [храму] святого Кирила, яко останнюю службу свою одправляючи.

А в неділю, коли настав празник [Бориса та Гліба], він не міг поїхати з Нового двора, а тут і празнував празник святих обох мучеників. Назавтра ж, у понеділок, прийшла йому вість од сватів, що йдуть брати онуку Святославову, Глібівну Єфимію, за [грецького] цесаревича [Олексія], і Святослав послав назустріч їм мужів київських.

У нього ж вельми підупадала сила і затемняло мову, і, прийшовши до пам’яті, він сказав до [Марії], княгині своєї: «Коли буде, — спитав, — святих Маковіїв?» І вона сказала: «В понеділок». А князь сказав: «О, не діжду я вже того», — бо отець його Всеволод [Ольгович] у день святих Маккавеїв пішов був до бога. Княгиня ж, подумавши, що князь її бачив якесь сновидіння, стала питати, але він, не відповівши їй, сказав: «Я вірую во єдиного бога». І, велячи постригти себе в ченці, він послав [посла] по свата по Рюрика і преставився місяця липня <у двадцять і сьомий день>, і положили його у святім Кирилі, в отчому його монастирі.

[Був] же князь Святослав мудрим, додержував заповідей божих, і чистоту тілесну пильнував, і чернецтво та священство любив, і вбогим помагав.

І поїхав Рюрик [Ростиславич] до Києва[626], І вийшли назустріч йому з хрестами митрополит [Никифор], І ігумени всі, і кияни всі, од малого і до великого, з радістю великою. А Рюрик, увійшовши у святу Софію, поклонився святому спасу і святій богородиці і сів на столі діда свойого і отця свойого [зі] славою і з честю великою. І обрадувалася вся земля Руськая княжінню Рюриковому — кияни,і християни, і погани, тому що всіх він приймав до себе з приязню, і християн, і поган, і не одганяв нікого.