Лети або тремти

Убивство в повітрі. Пітер Трімейн

Жодна збірка оповідань про літаки не була б повною без принаймні однієї детективної історії в замкненому приміщенні (літаки — найкращий приклад замкнених приміщень), але в цьому випадку ви знайдете дві замкнені кімнати. Ласкаво просимо на борт реактивного літака компанії «Global Airways», де незабаром знайдуть тіло безталанного мандрівника. На щастя для екіпажу рейсу 162, один із пасажирів — криміналіст Джеррі Фейн, і він дуже зацікавився цією справою. Пітер Трімейн — псевдонім Пітера Елліса, котрий не лише є автором майже сотні романів та понад сотні оповідань, а ще й має магістерський ступінь у галузі кельтської культури. Він народився в Ковентрі, працював репортером, а в середині сімдесятих перейшов виключно на письменницьку діяльність. Цей його твір — справжній діамант.

Старший стюард Джефф Райдер помітив стурбований вираз обличчя стюардеси Саллі Біч, щойно вона вві­йшла до кухні першого класу «боїнга-747» компанії «Global Airways», який виконував рейс GA 162. Він навіть здивувався на мить, адже ніколи раніше не бачив дівчину такою збентеженою.

— Що сталося, Сал? — бадьоро озвався він, намагаючись повернути на її обличчя звичну пустотливу усмішку. — Невже серед пасажирів першого класу завівся вовк, який тебе вкусив?

Вона похитала головою з тим самим замисленим виразом.

— По-моєму, хтось із пасажирів зачинився в туалеті.

Усмішка Джеффа Райдера розтяглась аж до вух, і він уже збирався відповісти якоюсь непристойністю.

— Ні, — урвала його Саллі, наче намагалася зупинити навіть думки про це. — Я серйозно. Гадаю, щось могло статися. Його не було деякий час, і його супутник попросив мене перевірити. Я постукала в двері, але ніхто не відповів.

Райдер стримав зітхання. Замкнений у туалеті пасажир — незвична подія, але не унікальна. Якось йому довелося витягати з туалету техасця, котрий важив понад центнер. І про цей випадок краще не згадувати.

— Хто цей безталанний?

— У списках він записаний як Генрі Кінлох Ґрей.

Райдер гучно застогнав:

— Якщо в цьому літаку заклинило двері в туалеті, там неодмінно мусив опинитися Кінлох Ґрей. Ти знаєш, хто це? Голова «Кінлох Ґрей і Броуді», великої міжнародної медіакомпанії. У нього репутація людини, котра живцем ковтає директорів, а вже таких, як ми з тобою, планктон у цьому неосяжному морі життя… — Чоловік театрально закотив очі до неба. — О Господи! Я краще сам цим займуся.

Райдер рушив до туалетів першого класу, Саллі пішла за ним назирці. Навколо нікого не було, і старший стюард одразу помітив на одних дверях позначку «зайнято». Він підійшов до них і тихенько погукав:

— Містере Кінлох Ґрей? У вас усе гаразд, сер?

Він почекав, а тоді шанобливо постукав у двері. Так само жодної відповіді.

Райдер глипнув на Саллі.

— Ми знаємо, скільки приблизно часу він уже там?

— Його супутник сказав, що він пішов до туалету десь пів години тому.

Райдер вигнув брову і знову повернувся до дверей. Його голос злетів на октаву вище.

— Сер, містере Кінлох Ґрей, сер, ми припускаємо, що у вас там якісь проблеми. Я збираюся зламати замок. Якщо можете, будь ласка, відійдіть від дверей.

Чоловік відхилився, замахнувся ногою і щосили гупнув по замку на дверях. Слабкий замок кабінки злетів з гвинтів, і двері трохи відчинилися.

— Сер?..

Райдер натиснув на двері. Відчинялися вони погано — щось заважало. Приклавши трохи сили, стюард зміг відчинити двері достатньо, аби засунути в кабінку го­лову, та й то лише на мить. Він рвучко відсахнувся; обличчя раптом зблідло. Райдер подивився на Саллі й трохи помовчав. Нарешті йому вдалося витиснути з себе кілька слів:

— Здається, його застрелили, — прошепотів він.

Завісу, що відгороджувала туалети, засунули, і когось відправили по капітана літака, Мосса Еванса, одного зі старших пілотів «Global Airways», із коротким повідом­ленням про проблему. Сивочолий кремезний пілот, приховуючи тривогу, перетнув салон від кабіни через перший клас, усміхаючись і привітно киваючи пасажирам. Понад усе він був роздратований, адже літак кілька хвилин тому подолав половину шляху, пройшовши так звану «точку неповернення». Попереду на них чекало чотири години польоту, і перспектива летіти до іншого аеропорту, бозна на скільки відкладаючи рейс, йому не подобалась. У нього була запланована важлива зустріч.

Райдер щойно закінчив оголошення для пасажирів першого класу з невиразною відмовкою, буцімто туалети в передній частині салону першого класу зачинені через технічні несправності й пасажирам заради безпеки та зручності слід користуватися кабінками посередині. Це був типовий повітряний жаргон. Тепер вони з Саллі Біч чекали на капітана. Еванс добре знав Райдера, адже Джефф літав із ним уже два роки. Проте звичний гарний гумор старшого стюарда кудись подівся. Дівчина теж була страшенно блідою і тремтіла.

Еванс співчутливо глипнув на неї, а тоді повернувся до розтрощеного замка на дверях кабінки.

— Оцей туалет?

— Так.

Капітанові довелося навалитися на двері всією вагою, і він засунув у крихітну кабінку голову.

Повністю вдягнене тіло розкинулося на сидінні туалету. Руки звисали з боків, ноги витягнуті, через що неможливо було розчахнути двері. Рівновага позбавленого життя тіла була ненадійною. Від рота до грудей усе перетворилося на криваве місиво. Зі щік звисали клапті плоті. Стіни кабінки були забризкані кров’ю. Еванс відчув напад нудоти, але стримав його.

Як і попереджав Райдер, було схоже, що чоловікові вистрілили в рот. Капітан автоматично опустив погляд, не усвідомлюючи, що саме хоче знайти, аж доки не зрозумів, що шукає зброю. На підлозі кабінки, куди вона мала впасти, нічого не було. Еванс насупився й позад­кував. Якийсь внутрішній голос підказував йому, що в побаченій сцені щось не так, однак він не міг збагнути, що саме.

— Це не передбачений інструкцією компанії щодо поведінки в надзвичайних ситуаціях випадок, — пробурмотів Райдер, намагаючись додати ситуації трохи гумору.

— Бачу, ви перенаправили пасажирів до іншого відсіку, — помітив Еванс.

— Так. Я не пускаю сюди пасажирів першого класу, й ми запнули завісу. Мабуть, наше наступне завдання — дістати звідти тіло?

— Ви повідомили його колегу? Того, з ким він подорожував?

— Йому сказали, що стався нещасний випадок. Без подробиць.

— Дуже добре. Я так розумію, що цей чоловік був головою якоїсь великої корпорації?

— Кінлох Ґрей. Це Генрі Кінлох Ґрей.

Еванс стиснув губи, беззвучно присвиснувши.

— Тож ми маємо справу з впливовістю, підкріпленою горою бабла, еге ж?

— Тепер вони багатшими не стануть.

— Ви перевірили, чи немає серед пасажирів лікаря? Схоже, наш чолов’яга обрав жахливе місце та час для самогубства. Але, гадаю, нам знадобиться хтось, хто подивиться на нього, перш ніж ми тут щось посунемо. Я дотримуватимуся всіх указівок компанії на випадок екстреної медичної ситуації. Повідомимо головний офіс.

Райдер ствердно кивнув.

— Я вже попросив Саллі перевірити, чи немає на борту лікарів. Нам пощастило, адже двоє летять першим класом. Ще й сидять поруч. Місця С1 і С2.

— Гаразд. Нехай Саллі приведе одного з них сюди. А де колега містера Ґрея?

— Сидить на місці В3. Його звуть Френк Тіллі, і я так зрозумів, що він особистий секретар Ґрея.

— Боюся, йому доведеться прийти сюди для офіційного упізнання. Нам доведеться ретельно дотримуватися всіх приписів компанії, — додав капітан, наче потребував підбадьорення.

Саллі Біч підійшла до двох чоловіків на місцях С1 і С2. Вони були однолітками — обом приблизно сорок п’ять; один був недбало вбраний, мав копицю полум’яно-рудого волосся й аж ніяк не скидався на стереотипне уявлення про лікаря. Інший мав охайніший вигляд й був елегантніше вдягнений. Дівчина зупинилася й нахилилася до них.

— Доктор Фейн?

Це було перше з двох імен, які вона запам’ятала.

Елегантно вбраний чоловік підвів на неї погляд із допитливою усмішкою.

— Я Джеррі Фейн. Чим можу вам допомогти, міс?

— Докторе, на жаль, у нас непередбачена медична ситуація з одним із пасажирів. Капітан переказував вам свою пошану і був би дуже вдячний, якби ви могли прийти й подивитися.

Це скидалося на добре відрепетирувану фразу. Щиро кажучи, це й була фраза з інструкції компанії. Саллі не знала, як ще говорити на такі теми, крім того невиразного стилю, якого її навчили.

Чоловік іронічно скривився.

— На жаль, мій докторський ступінь з кримінології, міс. Я вам не надто стану в пригоді. Думаю, вам потрібен мій компаньйон, Гектор Росс. Він медик.

Дівчина знічено глипнула на рудого, котрий сидів поруч, і з полегшенням побачила, що він уже підводиться. Тож їй не доведеться вдруге повторювати завчену репліку.

— Не турбуйся, дівчинко. Я подивлюсь, але в мене немає з собою медичної валізи. Власне, я патологоанатом і повертаюся з конференції, розумієш? Я не терапевт.

— У нас на борту є певне спорядження для надзвичайних випадків, докторе, але не думаю, що воно вам знадобиться.

Росс, насупившись, кинув на неї здивований погляд, але стюардеса вже відвернулася й пішла вперед проходом.

Гектор Росс вийшов з туалетної кабінки й зупинився перед капітаном Евансом і Джеффом Райдером. Подивився на годинник.

— Я вирахував час смерті: тринадцята година п’ятна­дцять хвилин, капітане.

Еванс схвильовано заметушився.

— А причина?

Росс прикусив губу.

— Мені б хотілося винести тіло, аби мати змогу пов­ністю його оглянути. — Він ще трохи повагався. — Перш ніж я це зроблю, мені б хотілося, аби мій колега, доктор Фейн, теж подивився. Доктор Фейн — психолог-криміналіст, і я неабияк поважаю його думку.

Еванс подивився на доктора уважно, намагаючись знайти в його словах якийсь прихований зміст.

— Як нам може допомогти психолог-криміналіст, якщо це не?..

— Мені однаково дуже б цього хотілося, капітане. Чи не міг би він хоча б подивитися? — Россів голос зробився наполегливішим.

Уже за кілька хвилин Джеррі Фейн вийшов з дверей того ж туалету й серйозно подивився на свого супутника.

— Ди-ви-на, — зауважив він. Це слово пролунало навмисно повільно.

— Ну? — нетерпляче перепитав капітан Еванс. — Що це означає?

Фейн красномовно здвигнув плечима в тісному проході.

— Це означає, що нічого доброго немає, капітане. — В його словах чувся сарказм. — Гадаю, нам слід дістати тіло, аби мій колега міг з’ясувати причину смерті, а тоді ми визначимо, яким чином цей чоловік помер.

Еванс фиркнув, намагаючись опанувати роздратування.

— Голова нашої компанії чекає на мене на радіозв’язку, докторе. Мені б хотілося розповісти йому щось позитивніше. Гадаю, ви мене зрозумієте: так вийшло, що він знайомий з містером Ґреєм. Вони відвідують один гольф-клуб чи щось таке.

Фейн не втрачав іронії:

— Був знайомий. У минулому часі. Гаразд, можете сказати вашому голові: схоже на те, що його партнера по гольфу вбили.

Еванс був шокований.

— Це неможливо. Це, напевно, було самогубство.

Гектор Росс відкашлявся й стурбовано глипнув на друга.

— Ти робиш такі далекосяжні висновки, друже? — пробурмотів він. — Зрештою…

Фейн залишився незворушним і перебив його спокійним і водночас рішучим тоном:

— Хоч яким саме був спосіб, котрим заподіяли смертельну рану, гадаю, ти погодишся, що смерть настала миттєво. Передня частина голови під очима й носом мало не повністю відірвана. Огидно. Схоже, йому вистрелили в рот.

До Еванса повернувся дар мови. Тепер, поміркувавши, він збагнув, що саме його так спантеличило. Була його черга повправлятися в сарказмі.

— Якби тут вистрілили з вогнепальної зброї, навіть найменшого калібру, попри те що тіло прийняло на себе основну дію кулі, її вистачило б, щоб пробити борт літака та спричинити розгерметизацію. Вам відомо, що може накоїти куля, яка протне фюзеляж на майже одинадцятикілометровій висоті?

— Я не стверджував, що це була вогнепальна зброя. — Фейн продовжував люб’язно всміхатися. — Я сказав, що схоже, наче в нього вистрелили.

— Навіть якщо його вбив вогнепальний постріл, чому це не могло бути самогубство? — втрутився старший стюард. — Він сидів у замкненому туалеті, чорт забирай! І двері були замкнені зсередини.

Фейн поблажливо подивився на нього.

— Я недарма наголосив, що смерть була миттєвою. Мені ще ніколи не траплявся небіжчик, котрому вдалося підвестись і заховати зброю після вдалої спроби самогубства. Тут лежить небіжчик з огидною смертельною раною, яка спричинила миттєву смерть… і жодного сліду зброї. Дивина, чи не так?

Еванс глянув недовірливо.

— Це просто сміховинно… — В його голосі не було впевненості. — Ви серйозно? Зброя, мабуть, за дверима чи ще десь.

Фейн не завдав собі клопоту відповідати.

— Але, — Еванс розпачливо вів далі, знаючи, що криміналіст щойно промовив уголос саме те, що непокоїло його самого: зброя зникла, — невже ви хочете сказати, що Ґрея вбили, а тоді перенесли до туалету?

Фейн упевнено похитав головою.

— Боюся, все значно складніше. Судячи з крові, що бризнула з рани, заплямувавши стіни кабінки, на момент убивства він був у туалеті за замкненими зсередини дверима, якщо вірити вашому старшому стюардові.

Джефф Райдер неспокійно завовтузився.

— Двері були замкнені зсередини, — підтвердив він, намагаючись захиститися.

— То як тоді… — почав Еванс.

— Саме це нам слід довідатись, капітане. Я не маю жодного бажання узурпувати владу, та чи можна дещо запропонувати?..

Еванс не відповів. Він розмірковував над неможливістю щойно висловленого Фейном припущення.

— Капітане?..

— Так? Перепрошую, що ви сказали?

— Чи можна дещо запропонувати? Поки Гектор робитиме попередній огляд, аби спробувати дізнатися причину смерті, чи дозволите ви мені розпитати колегу містера Ґрея? Можливо, тоді ми дізнаємося не лише як, а й чому.

Еванс задумливо стиснув губи.

— Мені здається, я не маю таких повноважень. Мені доведеться поговорити з очільником нашої компанії.

— Якнайшвидше, капітане. Ми зачекаємо тут, — спокійно озвався Фейн. — І тим часом разом з доктором Россом винесемо тіло з туалету.

Мосс Еванс повернувся майже миттєво. Утім Росс і Фейн уже винесли з туалету тіло Кінлоха Ґрея й поклали його між перегородкою і переднім рядом салону першого класу.

Еванс знічено відкашлявся.

— Докторе Фейн, мій очільник дав вам повне право діяти в цій ситуації так, як ви вважатимете за потрібне… до посадки літака, ось. А тоді, звичайно, вам доведеться передати справу місцевій поліції. — Він здвигнув плечима й додав, наче хтось потребував пояснень: — Схоже, голова моєї компанії чув про вашу репутацію… криміналіста? Він залюбки передає цю справу до ваших із доктором Россом рук.

Фейн похмуро нахилив голову.

— Ви здійсните вимушену посадку? — поцікавився він.

— Мій начальник наказав нам продовжувати політ до місця призначення, докторе. Оскільки людина померла, немає сенсу здійснювати вимушену посадку задля медичної допомоги.

— Гаразд. Отже, у нас є три години, щоб розібратися з цією справою. Чи не могла б ваша стюардеса організувати мені куточок, де я зможу побалакати з колегою містера Ґрея? Вона сказала мені, що це його особистий секретар. Я хочу перекинутися з ним кількома словами, не викликавши паніки серед пасажирів.

— Подбай про це, Джеффе, — наказав старшому стюардові капітан Еванс. Він глипнув на Фейна. — Кажуть, що вбивця зазвичай знайомий із жертвою? То чи не робить це його секретаря головним підозрюваним? Чи всіх пасажирів перевірять, шукаючи якогось зв’язку з Ґреєм?

Фейн розплився в широкій усмішці.

— Я часто помічаю, що в таких справах не може бути жодних узагальнень.

Еванс здвигнув плечима.

— Якщо це допоможе, я можу ввімкнути табло з прохан­ням до пасажирів повернутися на свої місця та пристебнутися. Можу сказати, що ми передбачаємо турбулентність. Це завадить допитливим роззявам потрапити сюди.

— Це неабияк допоможе, капітане, — запевнив його Гектор Росс, дивлячись угору зі своєї позиції біля трупа.

Еванс іще трохи повагався.

— Я повернуся до кабіни пілотів. Тримайте мене в курсі.

За кілька хвилин після того, як Еванс пішов, пролунали збуджені голоси. Фейн побачив, що стюардеса Саллі Біч щосили намагається затримати юнака, котрий рухався в їхньому напрямку.

Юнак був дуже рішуче налаштований.

— Кажу вам, я працював на нього. — Голос обурено гучнішав. — Я маю право бути тут.

— Ви летите туристичним класом, сер. У вас немає права перебувати в першому класі.

— Якщо щось сталося з містером Ґреєм, я вимагаю…

Фейн поспіхом рушив уперед. Юнак був високий, розмовляв грамотно, і, як помітив криміналіст, привабли­вості йому додавала засмага, що з’явилася радше не під сонцем, а під лампою солярію. Вбраний він був бездоганно. На тонких довгих пальцях хизувався перстень-печатка. Фейн мав звичку помічати, які в людей руки. Він відчував, що про кожного можуть багато розповісти його руки та стан нігтів. Цей юнак, вочевидь, чимало уваги приділяв своїм нігтям із гарним манікюром.

— Це секретар містера Ґрея? — звернувся він до Саллі.

Стюардеса похитала головою.

— Ні, докторе. Це пасажир з туристичного класу. Він запевняє, що працював на містера Ґрея.

— Як вас звати? — швидко поцікавився Фейн, прикипівши поглядом до привабливого юнакового обличчя.

— Оскар Елджі. Я був особистим служником містера Ґрея. — Модуляції юнакового голосу чітко вказували, що за плечима в нього приватна школа. — Перепитайте Франка Тіллі з першого класу. Він особистий секретар містера Ґрея. Він скаже вам, хто я такий.

Фейн підбадьорливо всміхнувся Саллі Біч.

— Чи не могли б ви зробити мені таку ласку, міс Біч, і також переказати містерові Тіллі, що я залюбки зустрінуся з ним тут, якщо це зручно.

Коли дівчина поспіхом рушила геть, Фейн повернувся до юнака, котрий підійшов.

— Ну, містере Елджі, звідки ви дізналися, що тут стався… нещасний випадок?

— Я почув, як одна стюардеса в туристичному класі сказала іншій, — пояснив Елджі. — Якщо містер Ґрей постраждав…

— Містер Ґрей загинув.

Оскар Елджі якийсь час вражено дивився на нього.

— Серцевий напад?

— Не зовсім. Оскільки ви тут, то чи могли б ви офіційно упізнати свого покійного роботодавця? Нам потрібно провести упізнання для звіту доктора Росса.

Він відійшов убік і дозволив юнакові пройти туди, де лежало готове до Россового огляду тіло. Той посунувся, щоб юнак міг подивитися на обличчя. Елджі застиг над тілом і якусь мить розглядав його.

— Terra es, terram ibis[60], — пробурмотів він. Потім його обличчя скривилося від болю. — Як це могло статися? Чому в нього на обличчі кров? Що це був за нещасний випадок?

— Саме це ми намагаємося з’ясувати, — запевнив його Росс. — Я вважатиму, що ви офіційно повідомили, що цей чоловік — Генрі Кінлох Ґрей.

Юнак, відвертаючись, рвучко кивнув. Фейн затримав його за завісою.

— Скільки ви працювали на нього, містере Елджі?

— Два роки.

— І що саме ви робили?

— Я був його служником. Усім. Працював шофером, дворецьким, кухарем, камердинером, майстром. Я був його фактотумом[61].

— І він брав вас із собою в закордонні поїздки.

— Звичайно.

— Я бачу, він був прихильником соціальної ієрархії, еге ж? — усміхнувся Фейн.

Юнак зашарівся.

— Не розумію.

— Ви летите туристичним класом.

— Служникові не годиться подорожувати першим класом.

— Авжеж. Однак, судячи з вашої реакції, ви відчували глибоку прив’язаність до свого роботодавця?

Юнакове підборіддя задерлося, приготувавшись до захисту, щоки знову залилися рум’янцем.

— Містер Ґрей був зразковим роботодавцем. По-справж­ньому крутим бізнесменом. Але він був чесною людиною. Ми жодного разу не посварились. Із ним було приємно працювати. Видатна людина.

— Розумію. І ви піклувалися про нього? Забезпечували його побутові потреби. Якщо я правильно пригадую статті в пресі, Генрі Ґрея завжди називали бажаним холостяком.

Фейн помітив, як вираз юнакового обличчя ледь помітно змінився.

— Якби він був одружений, мої послуги йому навряд чи були б потрібні, правда? Я робив для нього все. Навіть ремонтував його стереосистему або холодильник. Ні, він не був одружений.

— Так просто, — всміхнувся Фейн, знову глипаючи на руки Елджі. — Ремонт стереосистеми — делікатна робота. Незвично, що майстер може впоратися з такими завданнями.

— Моделювання — моє хобі. Я створюю робочі моделі. — В юнаковому голосі пролунали самовдоволені нотки.

— Розумію. Скажіть-но, адже вам це відомо краще за інших: чи були у вашого роботодавця вороги?

Юнак аж здригнувся.

— Бізнесмени рівня Генрі Ґрея оточені ворогами. — Він підвів погляд і побачив Саллі Біч, котра підганяла до них чоловіка в окулярах. — Деякі вороги працювали на нього, вдаючи з себе довірених осіб, — різко кинув він. Потім змовк і насупився, наче йому дещо спало на думку. — Ви хочете сказати, що його смерть… підозріла?

Фейн задоволено помітив, що Саллі запропонувала своєму новому підопічному сісти й не перебивати їхню розмову. Він повернувся до юнака.

— Це нам треба з’ясувати. А тепер, містере Елджі, вам, напевно, краще буде повернутися на своє місце. Ми триматимемо вас у курсі.

Юнак повернувся й вийшов, удавано не помічаючи новоприбулого чоловіка, а той своєю чергою, схоже, навмисно опустив погляд, аби не зустрітися очима з привабливим хлопцем. Служник і секретар, вочевидь, не відчували один до одного особливої любові.

Залишивши Гектора Росса продовжувати огляд за допомогою медичного набору для надзвичайних ситуацій, знайденого в літаку, Фейн підійшов до новоприбулого. Саллі Біч, котра чекала поруч зі своїм підопічним, нервово йому посміхнулася.

— Це містер Френсіс Тіллі. Він подорожував разом із містером Ґреєм.

Френк Тіллі був худорлявий і страшенно непривабливий чоловік років тридцяти п’яти. Шкіра в нього була бліда, а щелепа відливала синявою, хай скільки він її голив. Він носив товсті окуляри в роговій оправі, що нітрохи не пасували до його рис. Волосся в секретаря було тонке й рідке, а кутик рота нервово посмикувався.

Фейн жестом попросив стюардесу постояти біля дверей, не пускаючи нікого до салону першого класу, й повернувся до Тіллі.

— Він помер, еге ж? — Голос Тіллі мало не зривався на фальцет. Він нервово захихотів. — Ну, я припускаю, це однаково б колись сталося, навіть із такою видатною, як то кажуть, людиною.

Фейн насупився, почувши тон чоловікового голосу.

— Ви хочете сказати, що містер Ґрей хворів? — перепитав він.

Тіллі підняв руку — і опустив, наче хотів щось зауважити, а потім передумав. Фейн автоматично помітив, що рука в нього тремтить, товсті пальці з плямами від нікотину посмикуються, а нігті підстрижені нерівно.

— Він мав схильність до астми, оце й усе. Та й то було суто нервове.

— Чому тоді…

Вигляд у Тіллі був дещо збентежений.

— Гадаю, я повівся дещо зухвало.

— Не схоже, що смерть вашого колеги вас надто засмутила, чи не так?

Чоловік насмішкувато фиркнув:

— Колеги? Він був моїм босом. Ніколи не давав нікому, хто на нього працював, забути, що він начальник, що саме він вершить їхню долю в компанії. Байдуже, про швейцара йшлося чи про віце-президента, Генрі Кінлох Ґрей був очільником, який усе тримає у своїх руках, і його слово було законом. Якщо ви йому не подобалися, то негайно опинялися на вулиці, байдуже, скільки пропрацювали в компанії. Він був типовим вікторіанцем, бізнесменом, котрий самостійно досягнув успіху. Авторитарним, підступним і в’їдливим. Такі люди не повинні бути частиною сучасного ділового світу.

Фейн відкинувся на сидінні та слухав гіркоту в чоловічому голосі.

— Отже, він був людиною, котра мала кількох ворогів?

Тіллі навіть усміхнувся, зрозумівши іронічність запитання.

— Він був людиною, котра не мала жодного друга.

— Скільки ви вже працюєте на нього?

— Я провів у компанії десять років. А його особистим секретарем був п’ять із них.

— Досить довго, якщо залишаєшся поруч із тим, хто тобі не подобається? Мабуть, ви знали якийсь особливий підхід, аби не викликати його антипатію та не нарватися на звільнення, бо кажете, що це були його звичні методи взаємодії з працівниками.

Почувши сарказм Фейна, Тіллі неспокійно засовався.

— Який це має стосунок до смерті містера Ґрея? — несподівано наїжачився він.

— Намагаюся знайти якесь підґрунтя.

— Що сталося? — не вгавав Тіллі. — Я припускаю, в нього стався серцевий напад?

— А хіба в нього були проблеми з серцем?

— Наскільки мені відомо, ні. Він мав зайву вагу й жер, як свиня. Зважаючи на те, яким напруженим було його життя, я б не здивувався, дізнавшись, що це стало причиною смерті.

— А ця подорож була якоюсь особливо напруженою?

— Не більше, ніж зазвичай. Ми летіли на зустріч із керівниками наших американських філій.

— Як вам здавалося, поведінка містера Ґрея була звичною?

Тіллі аж захихотів. Звук був неприємний.

— Він був собою — агресивним, грубим і нахабним. Збирався звільнити кількох і хотів зробити це привселюдно, аби якнайдужче принизити їх. Він завжди відчував від цього кайф. А тоді… — Тіллі завагався, і його погляд зробився замисленим. — Він гортав документи, які були у нього в дипломаті. Схоже, один із них його розхвилював, і за кілька хвилин у нього почався напад…

— Напад? Мені здавалося, ви сказали, що в нього не було проблем зі здоров’ям?

— Насправді я сказав, що в нього була схильність до астми. У нього траплялися спричинені стресом напади астми.

— Сказали. То в нього почався астматичний напад? Він приймав якісь ліки?

— Він завжди носив із собою інгалятор. Ґрей був марнославний і гадав, що ніхто з нас про це не знає. Такий видатний керівник не хоче зізнаватись у своїй фізичній слабкості. Тож, коли в нього траплялися напади, він зникав кудись, аби скористатися інгалятором. Це було так очевидно. Яка іронія, що його улюбленою цитатою з книги Екклезіяста були слова «Vanitas vanitatum, omnis vanitas»[62]!

— Тож ви хочете сказати, що він пішов у туалет, аби скористатися інгалятором?

— Саме це я й кажу. Коли спливло чимало часу, я почав хвилюватися.

— Хвилюватися? — Фейн ледь помітно посміхнувся. — Судячи з ваших слів, хвилювання за добробут вашого начальника не було вашим пріоритетом.

Губи Тіллі стиснулися в презирливу посмішку.

— Особисті почуття тут ні до чого. Я не Елджі, котрий вкладає в роботу всю душу. Мені платили за роботу, і я ставився до неї чесно та професійно. Я не мусив любити Генрі Ґрея. Мене не цікавило, що робить чи не робить Генрі Ґрей, якщо це не стосувалося роботи, за яку він мені платив. Мене не цікавили його коханці та закляті вороги.

— Дуже добре. Отже, він пішов у туалет і не повернувся?

— Як я вже казав, спливло трохи часу, і я покликав стюардесу, а вона пішла перевірити, чи з ним усе гаразд. Я хвилювався рівно настільки, наскільки цього вимагала моя секретарська посада.

— Заждіть хвилинку, містере Тіллі.

Фейн підійшов туди, де стояла досі бліда й дещо знер­вована Саллі Біч, і тихенько сказав:

— Як думаєте, ви могли б піти до місця містера Ґрея і знайти його дипломат? Я б хотів, щоб ви принесли його сюди.

Незабаром дівчина повернулася з невеличким коричневим шкіряним дипломатом. Фейн узяв його, аби показати Френкові Тіллі.

— Ви можете підтвердити, що це дипломат містера Ґрея?

Чоловік неохоче кивнув.

— Не думаю, що вам слід це робити, — запротестував він, коли Фейн клацнув замками.

— Чому?

— Там конфіденційна власність компанії.

— Гадаю, в розслідуванні ймовірного вбивства можна не брати до уваги ці заперечення.

Френк Тіллі здивувався.

— Вбивства?.. Але це означає… що смерть була насильницькою? Ніхто нічого не казав про вбивство.

Фейн був надто зайнятий сортуванням документів, аби відповісти. Він витягнув один аркуш і показав його Тіллі.

— Він переглядав цей документ, коли у нього почалися труднощі з диханням?

— Я не знаю. Напевно. Аркуш виглядав схоже — це все, що я можу сказати.

Це була роздрукована на принтері сторінка. На ній було лише два речення:

«Ти помреш іще до того, як сяде літак. Memento, “homo”, quia pulvis es et in pulverem revertis[63]».

Фейн відкинувся на стільці з легковажною посмішкою. Він простягнув аркуш секретареві.

— Ви знавець латини, містере Тіллі. Як би ви переклали надруковану тут фразу?

Тіллі насупився.

— Чому ви вважаєте, наче я знавець латини?

— Кілька хвилин тому ви промовили латинську фразу. Я гадав, вам відоме її значення.

— Я майже не знаю латини. Містер Ґрей був прихильником пишних фраз і висловів латиною, тож я намагався запам’ятати ті, якими він послуговувався найчастіше.

— Розумію. Отже, ви не знаєте, що це означає?

Тіллі подивився на роздруковану записку. Похитав головою.

— «Memento» означає «пам’ятати», чи не так?

— Ви колись чули вислів «memento mori»? Це відоміша версія того, що написано тут.

Тіллі знову похитав головою.

— Можу припустити, що там написано «пам’ятай про щось»?

— Як гадаєте, чому латинське слово «людина» взяте в лапки?

— Я не знаю, що це означає. Я не знаю латини.

— Тут написано приблизно таке: «Пам’ятай, людино, що ти порох і повернешся до пороху». Записку, вочевидь, набрали на комп’ютері в текстовому редакторі. Упізнаєте якісь прикметні риси?

Тіллі похитав головою.

— Це може бути будь-який із сотні стандартних ком­п’ютерів компанії. Сподіваюся, ви не натякаєте, наче це я погрожував містерові Ґрею смертю.

— А як це потрапило в його дипломат? — поцікавився Фейн, ігноруючи коментар.

— Мабуть, хтось туди поклав.

— У кого був до нього доступ?

— Здається, ви далі звинувачуєте мене? Я ненавидів його. Але не настільки, щоб ризикувати головою. Він був виродком, але це була курка, яка несе золоті яйця. Не було жодного сенсу позбуватися його.

— Саме так, — задумливо пробурмотів Фейн.

Його погляд зачепився за блокнот, що лежав у дипломаті, й він узявся гортати сторінки, а Френк Тіллі сидів, стурбовано розглядаючи його. Фейн знайшов список ініціалів із заголовком «негайне звільнення» та датою.

— Перелік людей, котрих він збирався звільнити? — зауважив Фейн.

— Я казав вам, що він збирався привселюдно покарати керівників і назвав мені кілька імен.

— У цьому переліку лише ініціали, і починається він з О. Т. Е. — Фейн глипнув на Тіллі, вигнувши брову. — Це Оскар Елджі?

— Навряд чи, — з поблажливою посмішкою озвався той. — Це Отіс Т. Елліотт, генеральний менеджер нашої американської філії, що займається базами даних.

— Зрозуміло. Подивимося, чи вдасться нам упізнати інших.

Він переглянув інші ініціали, а Тіллі доповнив їх іменами. Наступні четверо теж були керівниками Ґреєвих компаній. Останніми у списку були ініціали «Ft».

— Ф. Т. підкреслено тричі, а ще є примітка «без вихідної допомоги». Хто такий Ф. Т.?

— Самі знаєте, що Ф. Т. — мої ініціали, — тихенько зауважив Тіллі. Він зблід і раптом зробився дуже похмурий. — Присягаюся, він нічого не казав мені про моє звільнення, коли ми обговорювали цей список. І словом не прохопився.

— Гаразд, а є в компанії ще хтось із ініціалами Ф. Т.?

Тіллі насупився, намагаючись пригадати, але врешті-решт похитав головою й покірно здвигнув плечима.

— Ні, це можу бути лише я. От виродок! Він ніколи не казав мені, що планує. Гадаю, це мало бути маленьке, гарненьке привселюдне приниження.

Із-за завіси з’явився Гектор Росс і жестом покликав до себе Фейна.

— Мабуть, я вже можу сказати, як це було зроблено, — задоволено оголосив він.

Фейн усміхнувся другові.

— Я теж. Виправ мене, якщо я помиляюся. Ґрей пішов до туалету, щоб скористатись інгалятором і полегшити напад астми. Він вставив інгалятор у рот, звично ­натиснув на нього, і… — Криміналіст увірвав фразу, здвигнувши плечима.

Росс мав приголомшений вигляд.

— Як ти?.. — Він глипнув за Фейнове плече, де, нервово посмикуючись, сидів Френк Тіллі. — Він зізнався тобі, що підлаштував це все?

Фейн похитав головою.

— Ні. Але я маю рацію?

— Гарна гіпотеза, однак для її підтвердження потрібна лабораторна експертиза. Я знайшов у роті крихітні шматочки алюмінію та якоїсь пластичної вибухівки. Щось однозначно вибухнуло, з такою силою викинувши крихітний сталевий набій йому в піднебіння, що той пробив мозок і смерть була негайною, як ти і припустив від початку. Хоч що спровокувало вибух, сили він був надзвичайної. Тож у роті й щоках застрягли тільки малесенькі уламки. Я ретельно обшукав кабінку і теж знайшов де­які сліди. Диявольська вигадка!

— Це влаштував хтось, хто знав, що в нашого друга Ґрея є слабкість, і пішов ва-банк. Ґрей не любив користуватись інгалятором на публіці й завжди шукав собі тиху місцину. План спрацював чудово, і злочин став майже ідеальним, його майже неможливо було розкрити. З самого початку скидалося, наче жертві вистрелили в рот у зачиненому туалеті.

Гектор Росс із симпатією всміхнувся колезі.

— Натякаєш, що ти вже знаєш відповідь?

— О так. Пам’ятаєш ту пісню, що ми співали в школі:

Бо життя — то річ поважна.Гріб — не ціль. І не спіши…«Прах єси і в прах повернеш» —Не стосується душі[64].

Гектор Росс кивнув.

— Давненько я не співав її, друже. Це щось із Лонгфелло, так?

Фейн широко всміхнувся.

— Саме так. У її основі лежать рядки з «Книги Буття» «terra es, terram ibis» — ти порох і до пороху вернешся. Запросіть сюди, будь ласка, капітана Еванса, — звернувся він до старшого стюарда Джеффа Райдера, котрий чекав указівок від Росса. Коли той пішов, Фейн знову перевів погляд на друга. — Є за що подякувати урокам латини.

— Не розумію, друже.

— Наш убивця занадто полюбляв внутрішні жарти латиною, якими обмінювався зі своїм начальником.

— Маєш на увазі його секретаря? — Гектор глипнув на Френка Тіллі.

— Тіллі запевняє, що не може перекласти навіть «me­mento mori».

— «Пам’ятай про смерть»?

Фейн несхвально подивився на друга.

— Насправді це означає «пам’ятай, що смертний», а слова «memento mori» зазвичай пов’язують із людським черепом або якимось предметом, що нагадує нам про нашу смертність.

Капітан Еванс підійшов до них і очікувально переводив погляд із Фейна на Росса.

— Ну, які новини?

— Аби вберегтися від неприємних сцен у літаку, капітане, я б порадив вам зв’язатися по радіо з поліцією й попередити, що їм доведеться заарештувати одного з пасажирів за звинуваченням у вбивстві. Не варто робити наступні кроки, доки ми не приземлимося. Цей чоловік далеко не втече.

— Який чоловік? — із похмурим виразом обличчя захотів дізнатися Еванс.

— Він записаний у ваших списках як Оскар Елджі з туристичного класу.

— І як йому вдалося?..

— Просто. Елджі був не лише служником Ґрея — гадаю, з прозорих натяків містера Тіллі можна зрозуміти, що він був і його коханцем. Схоже, Елджі підтверджує це своєю смертельною запискою, в якій виділив слово «homo», яке означає «людина», проте ми також знаємо, що люди мого покоління використовують цей жаргонізм на позначення гомосексуаліста.

— Як ти дізнався, що Елджі розуміє латинські каламбури? — поцікавився Росс.

— Побачивши тіло Ґрея, юний Елджі пробурмотів ті самі слова. «Terra es, terram ibis» — ти порох і до пороху вернешся.

— Сварка між коханцями? — припустив Росс. — Кохання обернулось на ненависть і всіляке таке, як лаконічно висловився Біллі Шекспір[65]?

Фейн кивнув.

— Ґрей збирався позбутися Елджі водночас як коханця і працівника, тож хлопець вирішив, так би мовити, перервати свою кар’єру коханця в польоті. У дипломаті є записка, в якій ідеться про те, що Елджі слід звільнити негайно і без вихідної допомоги.

Тіллі, котрий тихенько сидів, різко захитав головою.

— Ні, немає там такого, — перебив він доктора. — Ми ж читали список разом. І я сказав вам, що ініціали О. Т. Е. пов’язані з Отісом Елліоттом. Факс про його звільнення я відправив ще до посадки на літак.

Фейн люб’язно всміхнувся.

— Ви забули про Ф. Т.

— Але це мої…

— Ви ж не поділяли пристрасті свого начальника до латинських виразів, так? Запис про Ф. Т. спантеличив мене. Не можна було думати, що людина з репутацією Ґрея напише «F», а потім маленьку «t», маючи на увазі ініціали «Ф. Т.» Але я прогледів цей факт. Це не були ваші ініціали, містере Тіллі. «Ft.» — це абревіатура. А конкретніше, «fac» від «facere» — робити і «totum» — все. Фактотум. А хто був Ґреєвим фактотумом?

Запала тиша.

— Гадаю, ми довідаємося, що це вбивство було заплановане принаймні тиждень або й два тому. Коли я почав розуміти, яким механізмом убили Ґрея, залишилося знайти людину, здатну на розробку такого механізму, в котрої одночасно були мотив і нагода. Витягніть руки, містере Тіллі.

Секретар неохоче погодився.

— Неможливо щиро повірити, що ці руки сконструювали витончений механізм, чи не так? — поцікавився Фейн. — Ні, Елджі, прихильник моделювання і майстер на всі руки, трохи вдосконалив один із Ґреєвих інгаляторів, аби після натискання той вибухнув у роті, простромивши мозок голкою. Просто, але ефективно. Він знав, що Ґрей не любить з’являтися з інгалятором на публіці. Щодо всього іншого йому довелося покластися на випадок, і доля виявилася прихильною до нього. Злочин мало не став абсолютно нерозв’язним. І все, напевно, вдалося б, якби жертва та вбивця не були занадто великими любителями латинських жартів між собою.