Unknown

Післямова: Важливе повідомлення з кабIни пілотів. Бев Вінсент

Хоча політ може бути жаскою справою, я облітав усю планету й не можу пригадати жодних страшних моментів. Працюючи над цією антологією, я провів понад двадцять чотири години в повітрі, й усе минуло гладенько (от тільки через зібрані тут оповідання думати я міг виключно про всі речі, які можуть піти не так). Аварійна через туман посадка була нітрохи не гіршою, ніж за всю історію моїх подорожей.

Хай там як, уперше я опинився на літаку в березні 1978 року, коли на весняних канікулах у старшій школі полетів до Греції. Наш «боїнг-747» компанії «Alitalia» приземлився в аеропорту Леонардо да Вінчі в Римі наступного дня після того, як «Червоні бригади»[70] викрали колишнього прем’єр-міністра Альдо Моро. Аеропорт був приведений у стан бойової готовності, повний солдатів з «узі»[71]. Напруга зростала. Один із моїх однокласників пройшов крізь металошукач із камерою на шиї, мало не ставши причиною міжнародного скандалу.

Іншим разом, повертаючись до США з ділової поїздки до Японії, ми з моїми співробітниками довідалися, що поліціянтів, яких звинувачували в побитті Родні Кінга, виправдали, і це викликало протести в Лос-Анджелесі. У нас була там запланована пересадка, але ми вирішили змінити маршрут і полетіти через Сан-Франциско, почувши непідтверджені чутки, що люди стріляють у літаки, які намагаються приземлитися в аеропорту.

У липні 2017 року, напередодні банґорської прем’єри «Темної вежі», ми з Річардом Чізмаром сиділи в ресторані (випадково опинившись навпроти банґорського міжнародного аеропорту), коли до нас підійшов Стівен Кінг.

— У мене тут виникла ідея, — сказав він. — Збірка оповідань про всі погані речі, що можуть трапитися з тобою під час польоту. Я напишу передмову. — Він звернувся до Річа: — Ти видаси її.

Стівен запропонував кілька творів, а потім сказав:

— Мені потрібен хтось, хто допоможе ще з кількома оповіданнями. — І повернувся до мене: — Це буде твоя робота.

Саме так народилася ця антологія. Я одразу подумав про «Жахіття на висоті 6 000 метрів» і взявся за пошуки ще кількох страшних історій про літаки та польоти.

Існує безліч романів і фільмів із жаскими сценами в літаках. Золотий стандарт — це, мабуть, «Аеропорт» Артура Гейлі, написаний у 1968 році. Гейлі розпочав свою письмен­ницьку кар’єру зі сценарію «Польоту в небезпеку», і ця назва вдало підійшла б до нашої збірки. Я прочитав новелізацію фільму «Злітна смуга нуль-вісім» ще підлітком і переконаний, що бачив і телеверсію — «Жах у небесах». «Аеропорт», звичайно, екранізували, і протягом 1970-х з’явилося кілька сиквелів, проте сьогодні, мабуть, відомішою за них є розкішна пародія «Аероплан!». І хто може забути «Літак президента», «Нічний рейс» чи «Зміїний політ»? Незліченною є кількість катастроф, які можуть статися, коли ви опинилися в пастці металевої труби на висоті дев’ять, десять, одинадцять кілометрів над землею.

Під-піджанр страшних оповідань про літаки значно скромніший, як я довідався. Щоб знайти гарних кандидатів, довелося чимало попрацювати. Результати пошуку в ґуґлі переважно видавали історії з життя про неприємний досвід польотів, здебільшого схожі на ту, яку Стів описав у передмові. Я також просив поради в «колективного розуму», запостивши питання на фейсбуці, і в нагороду мені порадили оповідання, яких я б інакше не знайшов. Тож щиро дякую, «колективний розуме»! Шукаючи кандидатів для цієї збірки, я працював над есе для Фонду поезії і пригадав, що на один зі Стівових улюб­лених віршів — він кілька разів згадував про нього в інтерв’ю — автора надихнула реальна історія 1962 року про стюардесу, котру витягло з літака, коли двері аварійного виходу розчахнулися під час польоту. Я запитав у Стіва, чи не вважає він, що нам слід включити вірш у збірку. Виявилося, він теж про це думав. Тож ми закінчили книжку поетичною та метафоричною версією реальної трагедії.

Також, працюючи над цією книжкою, я читав збірку новел Джо Гілла «Чудернацька погода». «У височині» починається з того, що нервовий юнак намагається справити враження на жінку, стрибнувши з парашутом. В останню мить нерви здають, і він намагається повернутись, але все завершується тим, що йому доводиться вистрибнути з літака, коли змовкає двигун. Ми з приємністю дізналися від Джо, що він має іншу — страшенно тривожну — ідею оповідання, яке чудово пасуватиме до цієї книжки. А Овен Кінг звернув нашу увагу на оповідання Тома Бісселла.

Чи охоплює ця збірка все, що може піти не так під час польоту? Аж ніяк. Коли я писав ці рядки, поширилась інформація про хворого на кір пасажира, який пройшов Чиказьким міжнародним аеропортом імені О’Хари. Тож навіть якщо ваш рейс безпечно дістався до пункту призначення, що ви понесете з собою додому на згадку про інших пасажирів? Варіантів безліч. Поміркуйте про це, коли збиратиметесь у наступну мандрівку.

Попри те, що до цієї збірки ввійшли здебільшого вже опубліковані оповідання, я припускаю, що мало які читачі знайомі з багатьма з них. Перш ніж пристати до цього проєкту, я читав лише чотири. Це була мандрівка з відкриттями, і ми дуже задоволені зібраними історіями.

Коли ми більш-менш визначилися зі змістом, я вперше за кілька років перечитав «Ленґоліерів» і знайшов несподіваний зв’язок між цим романом — це справді роман, обсягом не менший за цю збірку, — і відібраними нами історіями. Це, звичайно, всесвіт Стівена Кінга, і коли персонаж «Ленґоліерів» Дженкінс розмірковує, що «не можна просто з’явитись у техаському книгосховищі 22 листопада 1963 року й зупинити вбивство Кеннеді», дивуватися не слід, але все одно дивуєшся.

Поміркуйте, якщо ваша ласка, про того самого Дженкінса, автора, котрий описав їхню ситуацію в дусі герметичних детективів. Одна з історій, яку я знайшов, була герметичним детективом, дія якого відбувається в туалеті літака. Дженкінс продовжує казати, що реальна таємниця — невдала метафора для їхнього скрутного становища. «Шкода, що на борту не було Ларрі Нівена[72] або Джона Варлі», — каже він. Заждіть… що? А хіба ж у нашому змісті нема містера Варлі власною персоною?

А на додачу — дискусія про те, як повернутися крізь червоточину[73]. Можна собі уявити, що їхнє рішення «оберне планету на Джонстаун», каже Дженкінс. А звідки взявся вантаж у нашій першій історії з цієї збірки? Угу. Із Джонстауна.

Здається, так усе й мало бути. Страшенно люблю отакі симетричні знахідки.

А тепер важливе повідомлення з кабіни від двох ваших пілотів. Ми хочемо подякувати пасажирам цього рейсу. Ми знаємо, що ви мали вибір, і неабияк цінуємо те, що ви погодилися приєднатися до нас на борту. Сподіваємося, що політ був не надто турбулентним, але ви самі знали, на що підписуєтеся, коли сідали на цей літак. Можливо, хтось із пасажирів допоміг легше подолати повітряні ями. Самі знаєте, таке трапляється.

Також дякую турагентам, котрі організували подорож і пересвідчились, що всі прибули в кінцевий і бажаний пункт призначення. Багатьом пасажирам цих оповідань пощастило значно менше.

Ми хочемо подякувати нашому екіпажу під керівництвом Чака Веррілла за те, що забезпечили гладенький політ усіх причетних, а також наземній команді «Cemetery Dance Publications», котра збудувала цей літак і переконалася, що він функціонує, а особливо їхньому керівнику Річеві Чізмару та оперативному агентові Браянові Фрімену.

А тепер, будь ласка, дотримуйтеся інструкцій на табло, встановіть спинки ваших крісел вертикально, а столики складіть і зафіксуйте, зберіть усі речі, які ви виймали під час польоту, вимкніть усі електронні пристрої, якими користувалися, незабаром ми здійснимо посадку. Можливо, вона виявиться труською, тож зберіться — ваш другий пілот уперше за кермом.

Залишайтеся на своїх місцях до повної зупинки літака і вимкнення знака «Пристебніть паски безпеки». Відчиняйте багажні полиці обережно, адже речі гаран-чорт-товано посунулися під час польоту, і важкі торби тільки й чекають нагоди розтрощити вам голову.

О, і якщо ви побачили, як хтось читає цю книжку в аеропорту або — навіть краще — в літаку, будь ласка, сфотографуйте його і надішліть нам. Це буде кльово!

Бев Вінсент,

Зе-Вудлендс, Техас

8 березня 2018 року