Людина без властивостей. Том II

96. Великий письменник, вигляд спереду

Справжні труднощі у великого письменника виникають лише через те, що в духовному житті люди діють хоч і так, як у комерції, однак говорять, за давньою традицією, мовою ідеалістів, і оце поєднання торгівлі з ідеалізмом у щоденних турботах Арнгайма посідало також дуже важливе місце.

Такі поєднання, що не відповідають духові часу, нині трапляються повсюди. Наприклад, хоча покійників допроваджують на кладовище вже бензиновим клусом, дашок гарненького моторизованого катафалка й далі оздоблюють шоломом і двома перехрещеними лицарськими мечами, й так в усіх сферах; людський розвиток — це процесія, що дуже розтяглася в довжину, й так само, як приблизно двоє поколінь тому ділові листи прикрашали синенькими квіточками риторики, нині вже можна було б усі стосунки, від кохання до чистої логіки, виражати мовою попиту й пропозиції, сплати й дисконту — принаймні так само успішно, як мовою психології чи релігії. Але цього все ж таки не роблять. Причина в тому, що нова мова ще надто в собі невпевнена. Шанолюбний фінансист нині в скрутному становищі. Якщо він хоче бути рівнею давнішим силам буття, то мусить пов’язати свою діяльність із великими ідеями; одначе великих думок, які викликали б беззаперечну довіру, тепер уже нема, бо ця сповнена скепсису сучасність не вірить ні в Бога, ні в гуманність, ні в королівські династії, ні в мораль, — або вірить у все одразу, що загалом те саме. Тому комерсантові — а цьому велике потрібне, як компас, — довелося піти на демократичні хитрощі й замінити невимірний вплив величі вимірною величиною впливу. Зрештою, велике те, що великим вважають; але це означає, що велике, кінець кінцем, — і те, що великим зробила добра реклама; проковтнути без ускладнень цю глибоко сховану кісточку нашого часу дано не кожному, й Арнгайм провів безліч дослідів, намагаючись довідатися, як це зробити.

Людині освіченій тут може спасти на думку, скажімо, зв’язок між науковими дослідженнями й церквою в добу середньовіччя. Тоді філософ, якщо він хотів мати успіх і впливати на мислення сучасників, мусив якось уживатися з церквою, і дешевеньке вільнодумство може подумати, нібито ці пута не давали йому піднестися до величі; але насправді все було навпаки. Як стверджує Компетентна Думка, з цього постала тільки незрівнянна Готична краса мислення, й коли без шкоди для духу можна було так рахуватися з церквою, то чом би не рахуватися й з рекламою? Хіба той, хто прагне мати вплив, не може мати його й за цієї умови? Арнгайм був переконаний, що це — ознака величі: не захоплюватися критикою власної доби! Найкращий вершник на найкращому коні, якщо він не ладнає з твариною, долає перешкоди гірше, ніж вершник, котрий пристосовується до своєї шкапи.

Ще один приклад: Гьоте!… То був ґеній, другого такого землі народити нелегко, але він був і купецьким сином, який дістав дворянський титул, і — так його сприймав Арнгайм — найпершим великим письменником, що його народила ця нація. Багато в чому Арнгайм брав Гьоте за взірець. Але найдужче йому подобалася історія про отой відомий прикрий випадок з бідолашним Йоганом Готлібом Фіхте, якого Гьоте, хоча в душі йому й симпатизував, кинув напризволяще, коли того звільнили з посади професора філософії в Єні за те, що він «піднесено, але, можливо, не зовсім належним чином» висловлювався про Бога та Божий промисел, а захищаючись, «дав волю пристрасті» замість «повестися якомога стриманіше» й так собі зарадити, як зауважує у своїх мемуарах мудрий у житейських справах поет. Тепер Арнгайм не лише повівся б точнісінько так, як Гьоте, але й спробував би навіть, пославшись на нього, переконати світ, що саме така поведінка — значуща й ґьотевська. Він навряд чи вдовольнився б тією істиною, що, коли велика людина коїть щось погане, то це, хоч як дивно, викликає справді більше симпатії, ніж коли людина не така велика чинить добро, а перейшов би до того, що беззастережна боротьба за свої переконання не лише не дає плодів, але й свідчить про недостатню глибину й брак історичної іронії, а щодо цієї другої, то він і її назвав би саме ґьотевською, тобто іронією серйозного пристосування до обставин, пристосування, не позбавленого дійового гумору, якому час завжди віддає належне. Якщо зважити на те, що тепер, через неповних двоє поколінь, несправедливість, учинена щодо доброчесного, відвертого й трохи нестриманого Фіхте, вже давно стала приватною справою, яка нічого не додає до його значення, а значення Гьоте, хоч повівся він і негоже, зрештою нічого суттєвого не втратило, то доводиться визнати, що мудрість Арнгайма й справді відповідала мудрості часу.

Третій приклад, який воднораз (Арнгайм завжди мав напохваті гарні приклади) розкриває глибокий сенс перших двох, — Наполеон. Гайне змальовує його в своїх «Подорожніх картинах», і манера автора такою мірою відповідає уявленням Арнгайма, що найкраще буде переказати це словами самого Гайне, які Арнгайм знав напам’ять. «Такий розум, — сказав Гайне, говорячи, отже, про Наполеона, хоч міг би не менш справедливо стверджувати це саме й про Ґьоте, чию дипломатичну вдачу він завжди захищав з кмітливістю прихильника, котрий у душі не поділяє думки предмета свого захоплення, — такий розум має на увазі Кант, коли заявляє, що ми можемо уявити собі розум не такий, як у нас, а інтуїтивний. Те, що ми пізнаємо через повільне аналітичне мислення й довгий ланцюг висновків, цей розум побачив і глибоко збагнув за одну мить. Звідси його талант осягати добу, сучасність, дбати про її дух, ніколи не завдавати йому шкоди і завжди ним користатися… Та позаяк цей дух доби не просто революційний, а й утворений злиттям двох світоглядів, революційного й контрреволюційного, то Наполеон ніколи не діяв ні як переконаний революціонер, ні як переконаний контрреволюціонер, а завжди в дусі обох світоглядів, обох принципів, обох прагнень, які саме в ньому й поєднувались, а відтак він незмінно діяв природно, просто, піднесено, ніколи не впадаючи в судомну грубість, завжди спокійно й м’яко. Тому він ніколи не плів дрібних інтриґ, а щоразу завдавав ударів, застосовуючи своє мистецтво розуміти маси й керувати ними. До повільної, складної інтриґи схильний неглибокий аналітичний розум, а ось синтетичний, інтуїтивний на диво ґеніальним чином примудряється поєднати засоби, які пропонує сучасність, так, щоб їх можна було швидко використати для своїх цілей».

Можливо, Гайне мав на увазі щось трохи інше, ніж його шанувальник Арнгайм, але Арнгайм відчував, що ці слова стосуються й безпосередньо його самого.