Людина. що підводиться

Тридцять один

ені байдуже, що він дуже зайнятий, міс Ґрант. Мушу побачити його негайно. Визнаю, що тон мій занадто безцеремонний. Переважно заради Банерджі, але ще й тому, що почувавсь я виснаженим, як рикша.

Вона також мала втомлений вигляд. Не сумніваюся, що в Будинку письменників сьогодні день був не легший, ніж на Лал-базарі.

— Спробую щось зробити, капітане,— підвелася вона і вийшла з кімнати.

Повернулася за кілька хвилин.

— Містер Стівенс прийме вас обох,— сказала вона, звертаючись до Банерджі.

Зробила це навмисне, і мене такий вчинок зачепив, хоча не можу сказати чому. Утім, психоаналітик зачекає.

Ми увійшли до кабінету Стівенса, цього разу це був дійсно його кабінет, усі сліди перебування Мак-Олі було ліквідовано.

— Говоріть по суті, капітане,— сказав він, не підводячись із-за столу.— Я зараз дуже зайнятий. Більшість ранку провів у лейтенант-губернатора, а за двадцять хвилин мушу...

— Це ви вбили Мак-Олі?

Ручка впала на стіл і скотилася на підлогу.

— Що?

— Питаю, чи ви вбили Александра Мак-Олі.

— Нечувано! — Він підвівся.— Гадаєте, я вбив його заради його посади?

— Ні,— відрізав я.— Гадаю, ви вбили його заради грошей.

Він розреготався.

— Ви серйозно, капітане? Убив, щоб мені підвищили платню?

— Мені відомо про ваші комерційні інтереси в Бірмі і про фінансовий стан вашої компанії.

У нього наче зітерли посмішку з обличчя, немов я дав йому ляпаса.

— Ви хотіли, щоб імпорт гуми не обкладали податками, чи не так? Бо інакше справи плантації вашої дружини кепські. Коли Мак-Олі дав відсіч вашим намаганням, ви поїхали за ним до Коссіпора і вбили. Готовий битися об заклад, що зараз ви саме працюєте над питанням із податками.

Він безвольно опустився на стілець.

— Дозвольте дещо розказати вам про Александра Мак-Олі,— гірко сказав він.— Покидьок! Він вигадав ці податки лише для того, щоб дошкулити мені. Коли я приїхав сюди з Рангуна, мене попереджали, але я був дурний і не слухав. Дружина щойно успадкувала плантацію, у ті часи завдяки війні попит на гуму був величезний. Плантація процвітала, і грошей нам вистачало. Життя у Калькутті добре, а Мак-Олі здавався напрочуд люб’язним хлопцем. Я вирішив, що нічого поганого не станеться, якщо потоваришувати з босом, тож ми почали проводити час разом. Якось у клубі він мене напоїв, а тоді почав лестити, розказуючи, як добре мені все вдається, особливо з такою платнею. Я і проговорився про плантацію, зізнався, що одружився заради грошей. А шість місяців по тому він почав працювати над цим клятим законом про мито на імпорт. Ніякого комерційного сенсу в ньому не було. Індія вимагає значно більше гуми, ніж вона виробляє, а Бірму важко назвати іноземною. Вона ж британська, чорт забирай! Звісно, інші виробники від нього також постраждали б, але я переконаний, що спрямований він виключно на мене.

Я міг би завважити, що був тут іще один можливий мотив: Мак-Олі міг зробити це за наказом свого покровителя, Бучана, який мав також власні плантації в Індії. Мито на бірманську гуму зробило б індійську продукцію більш прибутковою. І цей мотив більше схожий на правду, ніж помста Стівенсу. Урешті-решт, хіба не це Мак-Олі завжди робив для Бучана? Але хай би які там були мотиви Мак-Олі запроваджувати податки, це зараз не головне. Має значення лише те, чи міг його вбити Стівенс, щоб відмінити цей закон.

— Де ви були між одинадцятою вечора минулого вівторка і сьомою годиною ранку середи?

— Удома.

— Хтось може підтвердити?

— Дружина і півдюжини слуг.— Він змахнув із чола піт білою хустинкою.— Слухайте. Ви маєте рацію. Я не жалкую, що він помер, і доб’юся скасування цих клятих податків, але, присягаюся, я його не вбивав.

— Гаразд, містере Стівенсе,— кивнув я.— Ми перевіримо вашу історію. А доти не залишайте, будь ласка, Калькутти.