Маєток Брінклі

- 13 -

— Дживсе, — сказав я.

— Сер?

— Я щойно розмовляв з молодим Таппі, Дживсе. Тобі, бува, не здалося, що сьогодні вранці він виглядає не дуже веселим?

— Так, сер. Мені здалося, що обличчя містера Ґлоссопа «від роздумів втрачало колір свій»[12].

— Точно. Минулої ночі він зустрівся в коморі з моєю кузиною Анджелою, і відбулася досить неприємна розмова.

— Мені шкода, сер.

— Він шкодував про це значно сильніше. Вона знайшла його в компанії м'ясного пирога і, як я зрозумів, сказала щось їдке щодо жирних чоловіків, які живуть заради самої лише їжі.

— Як прикро, сер.

— Надзвичайно. Взагалі-то, багато хто сказав би, що в цій парі все зайшло так далеко, що вже нічого не зможе з'єднати краї прірви. Про дівчину, яка зубоскалить щодо людей-пітонів, які їдять дев'ять-десять разів на день, і яким слід бути обережними та не поспішати сходами вгору через небезпеку апоплексичного удару, багато хто може сказати, що кохання в її серці померло. Хіба не так, Дживсе?

— Безперечно, сер.

— І вони помиляться.

— Ви так вважаєте, сер?

— Я впевнений у цьому. Знаю я цих жінок. Не можна покладатися на те, що вони кажуть.

— Ви вважаєте, що критику міс Анджели не слід сприймати надто au pied de la lettre, сер?

— Га?

— Нашою мовою це означає «буквально».

— Буквально. Це саме те, що я мав на увазі. Ти знаєш, які дівчата. Коли трапляється сварка, вони наче скаженіють. Але вглибині досі залишається стара любов. Хіба не так?

— Ви маєте рацію, сер. Поет Скотт…

— Облишмо його, Дживсе.

— Добре, сер.

— І для того, щоб та стара любов знову спливла на поверхню, потрібний лише правильний підхід.

— Під «правильним підходом», сер, ви маєте на увазі…

— Розумне поводження, Дживсе. Трохи старої доброї підступності. Я знаю, що треба зробити, щоб повернути кузину Анджелу до норми. Тобі розповісти?

— Якщо така ваша ласка, сер.

Я запалив сигарету та пильно подивився на нього крізь дим. Він шанобливо чекав, доки я промовлю слова мудрості. Мушу визнати, що Дживс (доки він, як йому це властиво, не починає встромляти палиці в колеса, прискіпуватись, абощо) — дуже уважний слухач. Я не знаю, чи дійсно йому цікаво, але вигляд він має зацікавлений і це чудово.

— Припустімо, Дживсе, що ти йдеш безмежними джунглями й несподівано натрапляєш на тигреня.

— Ймовірність такого випадку досить маленька, сер.

— Це неважливо. Просто припустімо це.

— Добре, сер.

— А тепер припустімо, що ти скривдив це тигреня, а також припустімо, що звістка про цю подію досягла його матусі. Якою, на твою думку, буде реакція матері? Який буде настрій у тигриці, коли вона звернеться до тебе?

— Мені слід було б очікувати від неї певного невдоволення, сер.

— Гараздочки. Завдяки тому, що називається «материнський інстинкт», так?

— Так, сер.

— Дуже добре, Дживсе. А тепер припустімо, що останнім часом між тим тигреням та його матусею було певне непорозуміння. Скажімо, вони вже кілька днів не розмовляють. Як ти вважаєш, це якось вплине на енергію, з якою самиця ринеться на допомогу дитинчаті?

— Ні, сер.

— Ото ж бо! І ось, якщо коротко, мій план, Дживсе. Я відведу кузину Анджелу до самотнього місця та як слід розпікатиму там Таппі.

— Розпікатимете, сер?

— Даватиму прочухана. Ображатиму. Лаятиму. Сваритиму. Принижуватиму. Я говоритиму про Таппі дуже грубо; вдам, ніби вважаю, що він більше схожий на дику свиню, ніж на випускника старої приватної англійської школи. Що буде далі? Після таких образ жіноче серце моєї кузини Анджели краятиме. В ній прокинеться тигриця-мати. Якими б не були непорозуміння між ними, вона пам'ятатиме лише про те, що він — чоловік, якого вона кохає, і кинеться захищати його. А звідти вже залишиться лише один крок до того, щоб упасти в його обійми та поховати минуле. Що ти на це скажеш?

— Дуже винахідлива ідея, сер.

— Ми, Вустери, надзвичайно винахідливі, Дживсе.

— Так, сер.

— Взагалі-то, я про все це говорю, маючи певний досвід. Я перевіряв цю теорію на практиці.

— Невже, сер?

— Так, особисто. І вона працює. Минулого місяця я стояв на Едемській скелі, що Лазуровому Березі, ліниво спостерігаючи за тим, як у воді пустують відпочивальники, і дівчина, яку я погано знав, указала на чоловіка, який пірнав, і запинала мене, чи не здається мені, що його ноги — найдурнішого вигляду пара кінцівок, які тільки бували у людських істот. Я відповів, що абсолютно згоден, і впродовж, напевно, двох хвилин надзвичайно дотепно та сатирично змальовував підпірки того хлопця. Закінчивши, я раптом ніби в циклон потрапив.

— Починаючи з критики моїх власних кінцівок, про які, за її справедливими словами, взагалі нічого сказати, дівчина з такою їдкістю почала перераховувати мої манери, вихованість, інтелект, фізичну форму та те, як я їм спаржу, що коли вона закінчила, то єдиним хорошим, що можна було сказати про Бертрама, було те, що він не скоїв жодного вбивства та не підпалював притулки для сиріт. Наступне розслідування виявило, що вона була заручена з тим цибатим хлопцем, і що за день до того вони посварилися щодо того, чи треба було їй заявляти вісім взяток, якщо в неї було сім пікових карт, але серед них не було туза. Того ж вечора я побачив їх: вони вечеряли разом, усі сварки були забуті, їхні очі знову палали любов'ю. Це добрий приклад, Дживсе.

— Так, сер.

— Я очікую від кузини Анджели точнісінько такої ж реакції, коли я почну розпікати Таппі. Напевно, ще до обіду вони вже знову заручаться, і та платинова обручка з діамантом знову виблискуватиме на її третьому пальці. Чи то четвертий?

— Навряд чи до обіду, сер. Покоївка міс Анджели повідомила мене, що міс Анджела рано вранці поїхала на своїй машині з маєтку, маючи намір провести цей день у компанії друзів, що живуть неподалік.

— Ну, тоді впродовж половини години після того, як вона повернеться. Це лише деталі, Дживсе. Через них нам не слід сперечатися.

— Авжеж, сер.

— Суть у тому, що стосовно Таппі та Анджели ми можемо впевнено казати, що незабаром усе знову буде пречудово. А це ж така приємна думка, Дживсе!

— Цілком згоден, сер.

— Якщо мене колись щось і дратує, то це двоє коханих сердець, що зробилися чужими.

— Я цілком з вами згодний, сер.

Я відклав недопалок сигарети в попільничку й запалив наступну, щоб показати, що розділ 1 на цьому завершено.

— Ну, що ж. Досить вже про західний фронт. Тепер звернімось до східного.

— Сер?

— Я кажу інакомовно, Дживсе. Я мав на увазі, що тепер ми займемося справою Ґассі та міс Бассет.

— Так, сер.

— Тут, Дживсе, потрібні більш прямолінійні методи. Займаючись справою Оґастеса Фінк-Ноттла, не можна ні на мить забувати, що ми маємо справу з бовдуром.

— Можливо, краще казати «з чутливою натурою», сер?

— Ні, Дживсе, з бовдуром. А з усіма бовдурами треба дотримуватися сильної, владної, прямолінійної політики. Психологія тут нічим не зарадить. Дозволь мені нагадати (сподіваюсь, це тебе не образить), що ти вже припускався помилки застосовувати до цього Фінк-Ноттла психологію, і результати були кепські. Ти намагався змусити його переступити межу, вирядивши в костюм Мефістофеля та відіславши його на маскарад, вважаючи, що червоне трико додасть йому рішучості. Марно.

— Насправді це так і не було перевірено, сер.

— Не було. Бо він не потрапив на той маскарад. І це доводить мої слова. Чоловік, який здатен поїхати на маскарад на таксі й не потрапити туди, є бовдуром надзвичайного калібру. Здається, я не знаю більше нікого, хто зробив би з себе такого дурня й не зміг потрапити на маскарад. А ти знаєш, Дживсе?

— Ні, сер.

— І не забувай про це, бо саме на цьому пункті я наголошую понад усе: навіть якщо б Ґассі потрапив на той маскарад, навіть якщо б червоне трико в комбінації з окулярами в роговій оправі не довели б дівчину до припадку; навіть якщо б вона оговталася від шоку, а він зумів би танцювати та розмовляти з нею; навіть тоді твої методи були б марними, тому що хоч у костюмі Мефістофеля, хоч без нього, Оґастесові Фінк-Ноттлу нізащо не стало б мужності попросити її вийти за нього заміж. Єдиним, до чого це все могло призвести, могло б бути лише те, що лекцію про тритонів їй довелося б вислухати на кілька днів раніше. А чому, Дживсе? Сказати тобі причину?

— Так, сер.

— Тому що він би безнадійно намагався зробити це на апельсиновому соці.

— Сер?

— Ґассі — апельсиновий сокоман. Нічого іншого він не п'є.

— Я цього не знав, сер.

— Він сам мені сказав про це. Можливо, це спадкова риса, а може він пообіцяв своїй матусі, що ніколи не братиме в рот спиртного, а може воно йому просто не до смаку, але Ґассі Фінк-Ноттл ніколи за все своє життя не обмив свою горлянку навіть банальним джином з тоніком. І він очікує — цей бовдур, Дживсе, цей тремтячий, полохливий, невпевнений у собі заєць у людській формі очікує, що зможе за таких обставин зробити коханій дівчині пропозицію. Я навіть не знаю, сміятися з цього чи плакати?

— Ви вважаєте, що абсолютна непитущість є завадою чоловікові, який бажає зробити пропозицію про одруження, сер?

Це питання здивувало мене.

— Дідько, — вражено сказав я, — невже ти цього не знаєш? Поворуши мозком, Дживсе. Подумай про те, що означає зробити пропозицію. Це означає, що порядний хлопець, який поважає себе, має власними устами сказати такі речі, почувши які на кіноекрані, він би відразу ринувся до каси та вимагав би повернути йому гроші. Що буде, якщо він спробує це зробити на апельсиновому соці? Сором або стулить його губи, або змусить його втратити дух і верзти якісь дурниці. Ґассі, наприклад, як ми вже знаємо, верзе про тремтливих тритонів.

— Про перетинчастих, сер.

— Хоч про перетинчастих, хоч про тремтливих — яка різниця? Суть у тому, що він верзе дурниці, і якщо спробує ще раз, то знову верзтиме. Якщо тільки — і тут тобі треба слухати мене дуже уважно, Дживсе — якщо тільки не буде вжито належних заходів. Лише завчасно вжиті активні заходи можуть забезпечити цього бідолашного легкодухого бовдура необхідною рішучістю. Ось чому я, Дживсе, маю намір прихопити завтра пляшку джину та добряче розбавити ним апельсиновий сік, який дадуть на обід цьому бовдурові.

— Сер?

Я поцокав язиком.

— Не так давно, Дживсе, — докірливо сказав я, — я вже зауважував тобі про твою манеру казати «Але ж, сер» і «Справді, сер?» Я хочу скористатися цією нагодою, щоб сказати, що я анітрохи не менше протестую проти твого простого «Сер?» Це слово неначе натякає, що на твою думку я висловив якесь ствердження або ж розповів про план, які настільки божевільні, що тобі аж голова паморочиться. У даному випадку нема про що казати «Сер?» Запропонований мною план цілком розумний, суто логічний і не має збуджувати подібної реакції. Чи ти з цим не згодний?

— Але ж, сер…

— Дживсе!

— Прошу вибачити, сер. Ці слова вирвалися мимохіть. Якщо ви так наполягаєте, то я мав на увазі, що запропоновані вами заходи здаються мені дещо нерозсудливими.

— Нерозсудливими? Я тебе не розумію, Дживсе.

— На мою думку, сер, вони містять у собі певний ризик. Передбачити вплив алкоголю на суб'єкта, який не звик до таких стимуляторів, не завжди просто. Мені достеменно відомо, що це мало неприємні наслідки у випадку папуг.

— Папуг?

— Я згадав про випадок з мого минулого життя, ще до того, сер, як я почав працювати на вас. На той час я служив покійному лордові Бранкастеру — джентльменові, в якого був папуга, до якого він відчував велику приязнь, і одного дня цей птах був дуже млявий, тож його лордство, намагаючись повернути птахові звичайну жвавість, запропонував йому кекс, змочений у портвейні 1884 року. Птах вдячно прийняв це частування та поглинув його, усім своїм виглядом зображаючи задоволення. Але майже відразу після цього його поведінка стала виключно хворобливою. Він укусив його лордство за палець, проспівав половину піратської пісеньки, впав на дно клітки й лежав там впродовж досить значного проміжку часу задравши ноги сторч і не в змозі ворухнутися. Я згадую це лише тому, сер…

Я розумів хибність його доводів. Мені це було очевидно від самого початку.

— Але ж Ґассі — не папуга!

— Ні, сер, але…

— На мою думку, настав час остаточно розібратися з тим, ким є наш Ґассі. Він, схоже, вважає себе самцем-тритоном, а тепер ще й ти, виявляється, вважаєш його папугою. Але правда полягає в тому, що він усього лише звичайний бовдур, який як ніхто інший потребує алкоголю. Тож досі сперечатися, Дживсе. Я прийняв рішення. Є лише один спосіб вирішити цю складну проблему, а саме той, про який я тобі щойно розповів.

— Добре, сер.

— Отже, Дживсе. Годі вже про це. А тепер дещо інше. Ти мав помітити, що я збираюся здійснити свій проект завтра, і безсумнівно здивувався: чому саме завтра? Чому, Дживсе?

— Тому що на вашу думку «чим скоріш би сталось це, тим краще»[13], сер?

— Це теж, Дживсе, але найголовніше інше. Головною причиною того, що я обрав саме завтрашній день, є те, що завтра, хоч ти про це, напевно, забув, відбудеться вручення нагород у школі Маркет Снодсбері, на якому, як ти знаєш, Ґассі має стати зіркою бенкету. Таким чином, вдосконаливши його апельсиновий сік ми не тільки надамо йому зухвальства зробити пропозицію міс Бассет, але також доведемо його до такого стану, в якому він зачарує аудиторію Маркет Снодсбері.

— І ви вб'єте двох зайців одним пострілом, сер.

— Ото ж бо! Це ти дуже вдало описав. А тепер щодо деталей. Подумавши над цим, я прийшов до висновку, що краще ти, ніж я, доллєш джин у сік.

— Сер?

— Дживсе!

— Вибачте, сер!

— І я скажу тобі, чому так буде краще. Тому що ти завдяки своєму становищу маєш кращий доступ до інгредієнтів. Я звернув увагу, що сік кожного дня подають Ґассі в особистому графині. Завтра перед обідом ця карафа, напевно, стоятиме десь на кухні. Тобі буде дуже легко налити туди трохи джину.

— Безсумнівно, сер, але…

— Не кажи «але», Дживсе.

— Боюсь, сер…

— «Боюсь, сер» нічим не краще.

— Я намагаюсь сказати, сер, що мені шкода, але я боюсь, що вимушений вдатися до недвозначного nolle prosequi.

— До чого?

— Це юридичний вираз, сер, що означає рішення не вживати подальших заходів. Іншими словами, сер, хоч зазвичай я готовий завзято виконувати ваші доручення, в цьому випадку я мушу відмовитися від співучасті.

— Тобто, ти цього не зробиш?

— Саме так, сер.

Я був вражений. Тепер я розумію, що має відчувати генерал, який віддає наказ своїм воякам іти в атаку, я вони йому відповідають, що не мають настрою.

— Дживсе, — сказав я, — від тебе я такого не очікував.

— Не очікували, сер?

— Авжеж, ні. Звісно, я розумію, що доливання алкоголю в апельсиновий сік Ґассі — це не один з тих регулярних обов'язків, за які ти отримуєш щомісячну платню, і якщо ти вирішив буквально дотримуватися того, що написано в контракті, напевно, нічого з цим не поробиш. Але дозволь мені зауважити, що таку поведінку важко назвати відданою.

— Мені шкода, сер.

— Все гаразд, Дживсе, все гаразд. Я не серджусь, просто це мене дещо вразило.

— Добре, сер.

— Можеш іти, Дживсе.