Маєток Брінклі

- 3 -

Перша з телеграм прибула незабаром після півдня, і Дживс приніс її мені разом із передобіднім аперитивом. Вона надійшла від тітки Делії, з Маркет Снодсбері — невеликого містечка, що в милі або в двох від її маєтку, якщо їхати головною дорогою.

Телеграма була така:

«Приїжджай негайно. Треверс».

І якщо я скажу, що це мене до біса спантеличило, це буде дуже м'яко сказано. Як на мою думку, більш загадкового повідомлення я телеграфом ще ніколи не отримував. Глибоко замислившись, я вивчав цю телеграму впродовж двох сухих мартіні. Я прочитав її ззаду наперед. Я прочитав її спереду назад. Взагалі-то, я маю непевні спогади про те, що навіть нюхав її. Але досі не міг второпати.

Ну от розгляньмо факти. Минуло лише кілька годин, як ми з цією тіткою розсталися після того, як провели разом близько двох місяців. І ось тобі й маєш: мій прощальний поцілунок, так би мовити, ще не охолонув на її щоці, а вона вже благає про нову зустріч. Бертрам Вустер не звик до такого ненажерливого апетиту до своєї компанії. Запитайте будь-кого, хто мене знає, і вам скажуть, що після двох місяців у компанії зі мною нормальна людина відчуває, що наразі цього вже досить. Я знаю кількох людей, які не могли терпіти мене довше двох днів.

Тож, перш ніж сісти обідати, я надіслав таку відповідь:

«Заплутався. Поясни. Берті».

Відповідь на це я отримав під час післяобіднього сну:

«У чому там в дідька плутатися, дурню? Приїжджай негайно. Треверс».

Викуривши три сигарети та двічі обійшовши навколо кімнати, я написав відповідь:

«Що значить «приїжджай негайно»? Найкращі побажання. Берті».

Ось що я на це отримав:

«Це значить «приїжджай негайно», йолопе. Що ще це може означати? Їдь негайно, або шукай завтра в ранковій пошті моє прокляття. З любов'ю, Треверс».

Тоді, бажаючи все прояснити, я надіслав наступне повідомлення:

«Коли ти кажеш «Приїжджай», ти маєш на увазі «Приїжджай у Брінклі Корт»? А коли кажеш «негайно», ти дійсно маєш на увазі «негайно»? Заплутався. Геть спантеличений. Усього найкращого. Берті».

Цю телеграму я відправив по дорозі до «Трутнів», де я приємно згаяв час в аристократичній компанії, кидаючи карти в капелюх-циліндр. Коли я ввечері повернувся додому, на мене там чекала відповідь:

«Так, так, так, так, так, так, так. Не важливо, розумієш ти чи ні. Приїжджай негайно, як я тобі кажу, та припини, заради бога, цю балаканину. Ти вважаєш, що я з грошей зроблена, щоб кожні десять хвилин тобі телеграму слати? Припини поводитися як дурень і негайно приїжджай. З любов'ю, Треверс».

Прочитавши це, я вирішив, що мені не завадить вислухати думку сторонньої особи. Я натиснув кнопку дзвоника.

— Дживсе, — сказав я, — зі сторони Вустершира надходить щось дивне. Ось, прочитай, — сказав я та простягнув йому джерела проблеми.

Він оглянув їх.

— Ти що-небудь зрозумів, Дживсе?

— Я думаю, що місіс Треверс бажає, щоб ви негайно приїхали до неї, сер.

— Ти теж так вважаєш?

— Так, сер.

— Я прийшов до такого самого висновку. Але навіщо, Дживсе? Дідько, адже вона щойно спілкувалася зі мною впродовж двох місяців!

— Так, сер.

— А багато людей вважають, що типова доза для дорослого — два дні.

— Так, сер. Ваш аргумент дуже слушний. Однак місіс Треверс виявляє неабияку наполегливість. Думаю, буде краще задовольнити її бажання.

— Тобто, поїхати до неї?

— Так, сер.

— Ну, відразу поїхати я точно не можу. Цього вечора я беру участь у важливій події в «Трутнях». Вечірка на честь дня народження Понґо Твістелтона, якщо ти забув.

— Так, сер.

Потім була коротка пауза. Ми обоє пригадували те непорозуміння, що було між нами. Я вирішив, що потрібно згадати це.

— Ти помиляєшся щодо того піджака, Дживсе.

— Це питання смаку, сер.

— Коли я ходив у ньому в Казино в Каннах, красиві жінки штовхали одна одну ліктем і шепотіли: «Хто це?»

— Вимоги континентальних казино щодо одягу відомі своєю недбалістю, сер.

— А коли я описав його вчора Понґо, той був у захваті.

— Невже, сер?

— Так само як і решта присутніх. Усі як один визнали, що я здобув гарну річ. Не було жодного незгодного.

— Невже, сер?

— Я впевнений, що згодом і ти полюбиш цей піджак, Дживсе.

— Боюсь, що ні, сер.

Я здався. У таких випадках сперечатися з Дживсом безглуздо. На язик проситься слово «впертий». Можна лише зітхнути та піти.

— Повернімося до порядку денного. Зараз я не можу поїхати ні в Брінклі Корт, ні до будь-якого іншого місця. Це остаточно. Ось що я тобі скажу, Дживсе. Дай-но мені бланк і олівець, і я напишу їй, що приїду наступного тижня або трохи пізніше. Дідько, вона має бути здатною протриматися без мене кілька днів! Для цього потрібна лише сила волі.

— Так, сер.

— Отже. Я напишу «Чекай на мене через два тижні», або щось у такому дусі. Цього має бути достатньо. А тоді віднесеш це за ріг, надішлеш і кінець.

— Добре, сер.

Ось так і тягнувся цей довгий день, аж доки не настав час одягатися, щоб іти на вечірку Понґо.

Коли ми теревенили з ним про цю подію минулого вечора, Понґо запевнив мене, що цей його день народження матиме такий масштаб, який приголомшить людство, і я мушу визнати, що в настільки ексцентричних вечірках участі ще не брав. Додому я повернувся вже після четвертої, в той час я був уже готовий лягти спати. Я ледве пам'ятаю, як намацав ліжко, ліг на нього, і було таке враження, ніби щойно моя голова торкнулася подушки, аж мене вже будить звук дверей, що відчинилися.

У мене не було сил рухатися, але я змусив себе підвести одне повіко.

— Ти приніс мені чай, Дживсе?

— Ні, сер. Це місіс Треверс.

А наступної миті почувся такий звук, неначе зрушилося повітря, і зі швидкістю п'ятдесят миль на годину поріг перетнула моя родичка.