Сура — розділ Корану.
Аят — вірш Корану.
Коран.
П'ятдесят шоста сура Корану («Ті, що падають»).
Ібн аль-Арабі (1165–1240) — арабський філософ-містик, видатний поет суфійського спрямування. Послідовники Ібн аль-Арабі називали його Великим учителем та Сином Платона. Через свої суфійські погляди й твори (близько 300) Ібн аль-Арабі ввійшов в історію як одна з найбільш суперечливих постатей мусульманського Середньовіччя.
Ходжа (тур., пер.) — а) учитель, наставник; б) те ж саме, що й мулла (служитель релігійного культу в ісламі).
Ерзурум — місто на північному сході Анатолійського півострова.
Кара — чорний (тур.).
Махаллє — куток (тур.).
Халіч — затока Золотий Ріг.
Сефевіди — династія шахів Ірану (1502–1736). Найвідоміші представники: Ізмаїл І (засновник династії), Аббас І.
Майдан Чемберліташ — майдан у старій частині Стамбула, де стоїть однойменна колона, споруджена на початку IV ст. на честь візантійського імператора Константина Великого.
Тєбріз — місто на північному заході Ірану. Засноване в III–IV ст. Сасанідами. З XII ст. — одне з найбільших міст мусульманського Сходу. Неодноразово ставало столицею Ірану, зокрема при Сефевідах. Відоме своєю архітектурою (Блакитна мечеть) і школою книжкового мініатюрного живопису, чиїм розквітом ознаменувалося XVI ст.
Казвін — місто на північному заході Ірану.
Акче — дрібна монета.
Дирхем — міра ваги, яка дорівнює 3,12 г.
Яничари (тур., букв. — нове військо) — регулярна турецька піхота, що існувала з другої половини XIV ст. до 1826 року. Спочатку комплектувалася з полонених юнаків, пізніше — з навернутого в іслам християнського населення підкорених країн.
Беязит Блискавичний (1354 або 1360–1403) — турецький султан, завойовник Балкан і Малої Азії, що, втім, зазнав поразки від орд Тамерлана в 1402 році.
Текке — обитель і місце зібрання дервішів.
Ґяур — у магометан — назва іновірця.
Дукат (італ. ducato, від duca — герцог) — срібна, а згодом золота монета. Вперше випущена у Венеції 1140 року.
Флорин — золота або срібна монета Флоренції XIII–XVI ст.
Календері — дервішський орден.
Уд — струнний щипковий інструмент.
Мечеть, споруджена архітектором Сінаном в 1550–1557 роках за наказом султана Сулеймана Пишного. Розташована в старій частині Стамбула.
Азаи — заклик до обов'язкової молитви в мусульман, який оголошує муедзин із мінарета.
Меддах — народний оповідач.
Мевліт — похоронний обряд, який здійснюється сорокового дня після смерті і під час якого читають житіє Магомета в мечеті або вдома.
Імам — настоятель мечеті, старший мулла, який керує богослужінням.
Дервіші (букв.: бідняк, жебрак — перс.) — прибічники суфізму (містичної течії в ісламі), які вели аскетичний, жебрацько-бродяжницький спосіб життя.
Мевлеві, Халветі, Календері — дервішські ордени.
Хаджі — мусульманин, який здійснив хадж (паломництво) в Мекку.
Ваїз — проповідник (араб.).
Абдест — у мусульман ритуальне обмивання перед молитвою.
«Печера», вісімнадцята сура Корану.
Мініатюра (від лат. minium) — твір образотворчого мистецтва невеликого розміру, що потребує витонченої техніки виконання. До мініатюри належать і книжкові ілюстрації.
Камапеддін Бехзат (близько 1455–1535/36) — засновник Тебрізької школи мініатюристів.
Герат — місто на території сучасного Афганістану. Центр середньовічної мусульманської мініатюри. Заснування міста приписують Олександру Македонянину.
Нізамі Гянджеві — Абу Мухаммед Ільяс Ібн Юсуф (близько 1141, м. Гянджа — 12.03.1203, там само) — азербайджанський поет і мислитель. Писав перською мовою. Його головний твір «П'ятериця» («Хамсе») складається з п'яти поем, серед яких — «Хосров і Ширін».
Абулькасим Мансур Фірдоусі (між 932 і 943 — між 1020 і 1026) — перський і таджицький поет. З 976 року продовжував епічну поему «Шахнаме» («Книга царів»), розпочату поетом Дакікі.
Шираз — місто на південному заході Ірану.
Еніште (тур.) — тут: чоловік тітки, дядько.
Аксарай — район у європейській частині Стамбула, на березі Босфору.
Мешхед — місто на північному сході Ірану.
Халеб — місто на північному заході Сирії.
Аббас 1 (1571–1629) — шах Ірану з династії Сефевідів.
Джелаль-ад-дін Акбар — правитель імперії Моголів в Індії.
Сипахії — в Османській імперії воїни кавалерійських загонів, які в XV–XVIII ст. входили до регулярного війська.
Перекладається як «Книга мертвих» або «Книга душ» (араб.).
Тимарджі — феодал, власник тимару (феодального володіння).
Сур — доля; наме (арх.) — письмо; сурнаме (тур.) — письмо про долю.
Келебек — Метелик, Зейтін — Маслина, Лейлек — Журавель, Заріф — Витончений (тур.).
Міндер — подушка для сидіння на підлозі (тур.).
Хіджра — втеча Магомета з Мекки в Медіну, де була заснована перша мусульманська громада (622 p.); вважається початком мусульманського літочислення.
Купа — місто на південному заході Туреччини.
Кавук — давній головний убір, на який намотувалася чалма.
В Османській імперії іновірці примусово носили вбрання певного кольору та крою.
Кушак — довгий турецький пояс на зразок козацького, яким обмотувалися довкола поперека.
Чаршаф — легкий серпанок, яким жінки-мусульманки запинаються з голови до ніг.
Улудаг — гора на північному заході Туреччини.
Мається на увазі Гарун аль-Рашид (роки правління 786–809), мусульманський халіф, ласий до розкошів і задоволень.
Кадій — суддя шаріатського суду.
Шах Тахмасп І (1514–1576) — перський шах, син шаха Ізмаїла, посів трон після смерті батька. В 1548 році переніс столицю держави Сефевідів з Тебріза до Казвіна.
Османи — династія турецьких султанів, заснована Османом І Газі (близько 1258–1324 або 1326).
Месневі (араб. здвоєння) — у ліриці східних народів велика за обсягом героїчна або філософсько-дидактична поема, написана двовіршем за схемою суміжного римування.
Джамі Абдуррахман Нуріддін Ібн Ахмад (1414, Хорасан — 1492, Герат) — перський і таджицький поет, філолог, філософ-суфій і музикознавець. Після смерті був канонізований.
Ісфаган — місто в центральній частині сучасного Ірану.
Сівас — місто в центральній частині Анатолійського півострова.
Дев — у турецькому (і не тільки) фольклорі — злий дух, чудовисько, демон.
Харам (араб. заборонене) — комплекс обмежень і заборон, які накладаються на мусульманина.
Мухаммед аль-Ґазалі (1058/59–1111) — мусульманський філософ, один із засновників суфізму, також відомий у середньовічній астролого-астрономії.
Айя-Софія — пам'ятка візантійської архітектури. Споруджена у 532–537 роках у Константинополі (Стамбул) будівничими Анфімієм з Тралл та Ісидором з Мілета. У XV ст. турки перетворили храм на мечеть, у XVI–XVIII ст. прибудували чотири мінарети.
Джуббе — мантія (тур.).
Дефтердар — чиновник, що розпоряджається фінансами (перс., тур.).
Ван — давнє місто Закавказзя, тепер на території Туреччини.
Тифліс — колишня назва міста Тбілісі.
Окка — міра, яка дорівнює 1,263 кг.
Династія узбецьких ханів, нащадків Шейбана — внука Чінгісхана, брата Батия; держава Шейбанідів — феодальна держава в Середній Азії 1500–1598 років із столицею в Самарканді, з 1560 року — в Бухарі.
«Дива творінь» (араб.).
Челебі — шаноблива, ввічлива назва чоловіка, звертання, пан (тур.).
Ат-майдан — «Кінський майдан», на якому збиралися яничари, коли підіймали повстання (відсутню примітку додано верстальником).
Килич Алі-паша (1496–1587) — міністр морського флоту Османської імперії.
Фалака — знаряддя для покарання, дерев'яний брус, до якого прив'язували ногами, а потім били палицями по п'ятах.
Монограма султана.
Хамсе (букв. П'ятерниця) — в тюркомовних народів великий за обсягом поетичний твір, що складається з п'яти великих поем за традиційними східними мотивами, написаних одним розміром
Перша літера арабського алфавіту.
Друга літера арабського алфавіту.
У тюркомовних народів оповідний вірш або поема про важливі суспільно-політичні події, подвиги героїв, пов'язані з ісламом, а також за мотивами «Тисячі й однієї ночі», на сюжети, запозичені з поеми Нізамі «Маджнун і Лейла» та ін.
Третя літера арабського алфавіту.
Гюнкар (повелитель, владика) — титул османського султана.
Тамбур — східний шестиструнний щипковий музичний інструмент.
Ферадже — верхня жіноча накидка; легка верхня одежина в Мевлеві.
Мінтан — верхня сорочка.
Кияфет — зовнішність, вбрання, кияфетнаме — описання зовнішності (араб., тур.).
Каракоюнлу — об'єднана держава туркменських племен, яка виникла в другій половині XIV ст. на сході Анатолії.
Аккоюнлу — держава туркменських племен на північному сході Анатолії (кінець XIII — початок XIV ст.).
Отлукбелі — місто на північному сході Анатолії.
Султан Мехмед Фатіх (Мехмед II Завойовник) — турецький султан, роки правління: 1451–1481. Султан Мехмед Фатіх уславився завоюванням Константинополя в 1453 році.
Султан Сулейман Кануні (Сулейман Пишний) — турецький султан, що управляв Османською імперією з 1520 по 1560 рік. Роки правління Сулеймана Пишного вважаються розквітом держави Османів.
Хутбе, хутба — проповідь імама, яку він виголошує в мечеті на свята та в п'ятницю.
Улугбек Мухаммед Тарагай (1394–1449) — узбецький астроном і математик. У 1409 році був проголошений володарем Самарканда, з 1447 року — главою династії Тимуридів.
Сааді (1213/19, Шираз — 1292, там само) — класик персько-таджицької літератури, філософ-суфій. Понад двадцять років мандрував в одязі дервіша мусульманськими країнами. Основні твори — ліричні газелі, зібрання віршів «Бустан» («Плодовий сад»), «Гулістан» («Сад троянд», у прозі та віршах).
«Махзен-і Есрар» — «Скарбниця таємниць» (перс.).
Хюрмюз — давній бог іранців.
Мевляна — так називали Джеляледдіна Румі (1207–1273), видатного поета-суфія. Переважно писав перською мовою, хоча збереглися деякі його твори й давньотуркменською.
Султан Хусейн Байкара ібн Мансур (1438–1506) — останній з відомих правителів династії Тимуридів.
Малікіти — прибічники малікізму, мусульманської школи права, заснованої у VIII ст. юристом-богословом Маліком.
Ханбеліти — прибічники ханбелізму, найсуворішої з чотирьох шкіл у сунітському правознавстві.
Абу Ханіфі — засновник ханафізму, школи сунітського правознавства, яка вважається менш ригористичною, ніж інші.
Шафіїти — прибічники мусульманської юридичної школи шафіїзму, заснованої на початку IX ст. юристом-богословом ал-Шафі.
Тут і далі мається на увазі матрац на підлозі, оскільки тогочасні турки спали на підлозі.
«Книга про стани та зупинки» (араб.) — середньовічний мусульманський трактат про життя після смерті.
Ханим — шанобливе звертання до жінки (тур.), султан-ханим — султанша.
Шейхуліслам — найвища духовна особа в Османській імперії.
Фетва — в ісламі — рішення найвищої духовної особи або ж муфтія про відповідність тих чи інших дій Корану та шаріату.
Джумартесі — субота (тур.).
Чаршамба — середа (тур.).
Диван (перс. запис, книга) — у класичних літературах Близького та Далекого Сходу — поетична збірка одного автора чи збірник кількох авторів, де в межах певних жанрів в абетковому порядку розташовуються ліричні поезії. Кожен поет мусив мати бодай один диван.
Мухаммєд Сулейман-огли Фізулі (1494–1556) — азербайджанський поет. Писав азербайджанською, перською й арабською мовами. Автор класичних газелей, касид, рубаї.
Юсуф — у мусульман біблійний Йосип, син Якова.
«Юсуф і Зюлейха» — літературно-фольклорна пам'ятка багатьох народів Сходу, створена за мотивами біблійно-коранічної легенди про Йосипа (Юсуфа), сина Якова.
Ункапани — район на європейському боці Босфору.
Комо — озеро на півночі Італії.
Іса — в мусульман Ісус.
Калям — перо з очерету.
«Розрізнення» — двадцять п'ята сура Корану.
«Перенесення вночі» — сімнадцята сура Корану.
Азраїл — в ісламі — янгол смерті.
Джебраїл — архангел Гавриїл.
Сахан — мідний таріль.
Яхні — м'ясна страва, приготовлена зі смаженою цибулею.
Бей — ввічлива форма звертання до осіб чоловічої статі (тур.); тут: член привілейованих верств суспільства.
Хамал — носильник, вантажник.
«Сімейство Імрана» — третя сура Корану.
Леблебі — смажений горох.
Суджук — солодощі з вивареного виноградного соку.
Кале — гарбуз, смажений на олії.
Саз — східний щипковий музичний інструмент.
Мюрид — людина, яка бажає присвятити своє життя ісламу, учень, послідовник шейха.
Хадіс — в ісламі казання про висловлювання й вчинки пророка Магомета.
Бухарі (810–869) — вчений-богослов, знавець і упорядник хадісів, упродовж багатьох років подорожував ісламським Сходом, збираючи розповіді шейхів свого часу.
Шерефе — балкончик на мінареті, з якого муедзин закликає до молитви.
Гафіз (Мохаммед Шамседдін; близько 1325–1389/1390) — перський і таджицький поет. Писав переважно газелі. Літературний псевдонім Мохаммеда Шамседдіна став загальною назвою і означає «народний співець».
Бейт (араб.) — у тюркомовній, перській та арабській поезіях — двовірш, у якому міститься певна закінчена думка; може бути римованим та неримованим.
Ібліс — у східному фольклорі — демон, сатана, шайтан.
Пече — сіточка, якою мусульманки закривають обличчя.
Мисра — у тюркській, перській та арабській літературах — рядок вірша (половина бейта).
Якутлар — рубіни (тур.).
Зурнач — музикант, що грає на зурні (духовий музичний інструмент).
Намахрем — в ісламі — згідно з шаріатом дозвіл на шлюб (за умови відсутності родинних зв'язків).
Вав — літера арабського алфавіту.
Початок ісламського символу віри: «Немає Бога, крім Аллаха, і Магомет — Пророк Його».
«Ясін» — тридцять шоста сура Корану, яку читають як поминальну молитву.
Кибла — в ісламі — бік, куди спрямований погляд під час молитви, — в напрямку Кааби.
Сала — заклик до молитви перед намазом у п'ятницю або для здійснення похоронного обряду.
Диван — державна рада Османської імперії.
Чавуш — глашатай; унтер-офіцер (тур.); тут: палацовий служитель спеціального призначення.
Серпуш — головний убір.
«Фірасетнаме» — книга про майстерність їзди верхом.
Дєфтєрдар — тут: міністр фінансів.
Чавушбаші — начальник над чавушами.
Сир — таємниця (тур.).
Сев — люби (тур.).
Садразам (великий візир) — голова уряду Османської імперії.
Бейлербей — титул пашів, намісників на завойованих землях.
Баклава — тістечко ромбовидної форми з медом та мигдалем.
Маджуни — в'язкі цукерки (з ароматичними речовинами або ліками).
Бекмєс — виноградний сік, виварений до густини меду.
Недіме — фрейліна (тур.).
Сефернаме — опис військового походу (перс., тур.).
Тюркю — народна пісня (тур.).
«Байтарнаме» — книга ветеринара (перс., тур.).
Зафернаме — опис перемоги (перс., тур.).
Хюнер — хист (тур.), хюнернаме — опис хисту.
Ічолан — слуга, який мав доступ до гарему (тур.).
Ільяс — біблійний Ілля.
«Менакипнаме» — книга казань, легенд.
Махаллебі — молочний кисіль, зварений на рисовому борошні (тур., араб.).
Чорба — юшка (тур.).
Челебі — тут: респектабельна людина, пан.
Літера арабського алфавіту.
Літера арабського алфавіту.
Літера арабського алфавіту.
Міхраб — ніша в мечеті (араб.).
Пейгамбер — в мусульман шаноблива назва пророка Магомета.
Кадаїф — кондитерський виріб з цукровим сиропом.
Халладж-і Мансур (857–922) — перський філософ-суфій, мусульманський теолог.
Суфії — послідовники містичної течії в ісламі, суфізму, проповідують шлях до Аллаха (тарікат) через власне своєрідне трактування Корану та езотеричні практики, однією з яких є танок сама'а, за мету життя ставлять злиття з Богом.
Султан Явуз Селім — Селім Грізний (роки правління 1515–1520), відомий своєю жорстокістю.
Султан — тут: оздоба з пучка пір'я на головних уборах.
Куфічний шрифт — особливий шрифт арабського письма.
Кешкюлі — жебрацькі чашки дервішів, які вони носили на шиях або в руках.
Чевган — гра в м'яч з ключками, верхи на конях.
Іскандер — Олександр Македонянин.
Кизилбаші (букв. червоноголові — тюрк.) — об'єднання тюркських кочових племен в Ірані, на яке опирався засновник держави Сефевідів шах Ізмаїл І (1501–1524), воїни-кизилбаші носили чалми з дванадцятьма червоними стрічками.
Байсунгур (1397–1433) — державний діяч, онук Тимура, покровитель учених і художників.
Чапдиран — фортеця на сході Туреччини, неподалік від озера Ван.
«Шахнаме» — «Книга царів» (перс.).
«Селімнаме» — книга, присвячена султану Селіму.
Джуппе — мантія (тур.).
Бйорке — головний убір.
Пір — засновник і керівник суфійського (дервішського) ордену; тут: учитель, основоположник.
Мєйхане — шинок.
Аруз — у тюркомовній, арабській та перській класичній літературі — система квантитативного віршування, базована на чергуванні довгих та коротких складів.
Кюлах — головний убір.
Чакшири — різновид чоловічих шаровар.
Іфрит — злий дух (араб., тур.).
Бекташі — члени дервішського ордену Бекташі.
Баба — тут: глава дервішського ордену.
«Сліпий та зрячий — одне одному не рівня» (араб.) — цитата з Корану.
«Корова» — друга сура Корану.
Переклад І. Крачковського.
Принизлива назва духовних осіб або релігійних фанатів (пер., тур.).
Суфії вважали себе подорожніми, які йдуть шляхом, що веде до Аллаха.
Вигадане ім'я, Орхан Памук проводить асоціативну паралель з турецьким письменником, поетом Назімом Хікметом Раном (1902–1963).